Матвія

Ось родовід Ісуса Христа, з роду Давида та Авраама.

Авраам був батьком Ісаака.
Ісаак був батьком Якова.
Яків був батьком Юди та його братів.

Юда був батьком Фареса та Зари,
а матір’ю їхньою була Тамара.
Фарес був батьком Есрома.
Есром був батьком Арама.

Арам був батьком Аммінадава.
Аммінадав був батьком Наасона.
Наасон був батьком Салмона.

Салмон був батьком Воаза, а матір’ю його була Рахав.
Воаз був батьком Йоведа, а матір’ю його була Рут.
Йовед був батьком Єссея.

Єссей був батьком царя Давида.
Давид був батьком Соломона,
а його матір’ю була Урієва жінка.

Соломон був батьком Ровоама.
Ровоам був батьком Авії.
Авія був батьком Аси.

Аса був батьком Йосафата.
Йосафат був батьком Йорама.
Йорам був батьком Осії.

Осія був батьком Йоатама.
Йоатам був батьком Агаза.
Агаз був батьком Езекії.

Езекія був батьком Манасії.
Манасія був батьком Амоса.
Амос був батьком Йосії.

Йосія був батьком Єхонії та його братів.
Це було за часів переселення ізраільського народу до Вавилона.

Після переселення до Вавилона Єхонія був батьком Салатиїла, та
Салатиїл був батьком Зерувавела.

Зерувавел був батьком Авіюда.
Авіюд був батьком Еліакима.
Еліаким був батьком Азора.

Азор був батьком Задока.
Задок був батьком Ахима.
Ахим був батьком Еліуда.

Еліуд був батьком Елеазара.
Елеазар був батьком Маттана.
Маттан був батьком Якова.

Яків був батьком Йосипа,
чоловіка Марії, у якої народився Ісус,
названий Христом.

Отже, всього було чотирнадцять поколінь від Авраама до Давида, чотирнадцять поколінь від Давида до переселення у Вавилон і чотирнадцять поколінь від переселення у Вавилон до народження Христа.

Ось як народився Ісус Христос: Марія, Його мати, була заручена з Йосипом. Ще до їхнього одруження виявилося, що вона вагітна від Святого Духа. Йосип, її чоловік, був людиною порядною й праведною і не хотів її ославити, отже, він вирішив таємно розлучитися з нею. Та коли він про це подумав, з’явився йому вві сні Ангел Господній і мовив: «Йосипе, сину Давидів, не бійся взяти шлюб з Марією, бо Дитина, Яка в ній зачата — від Духа Святого. Марія народить Сина, і ти назвеш Його Ісусом, бо Він спасе людей від їхніх гріхів».

Все це сталося так, щоб могли збутися слова Господні, мовлені устами пророка:

«Слухайте! Діва незаймана завагітніє і народить Сина, і назвуть Його Еммануїлом»,
що означає «З нами Бог».

24-25 Прокинувшись, Йосип зробив те, що звелів йому Ангел Господній, і взяв Марію собі за жінку, але не знав він її, аж доки не народила вона Сина. І назвав він Його Ісусом.

Ісус народився в юдейському місті Віфлеємі за царювання Ірода. Згодом до Єрусалиму прийшли мудреці зі Сходу. Вони спитали: «Де новонароджений Цар юдейський? Ми прагнемо знати, бо бачили Його зірку, коли вона зійшла. Ми прийшли поклонитися Йому». Почувши про це, цар Ірод дуже стривожився, а разом з ним і всі мешканці Єрусалиму. Він зібрав усіх головних священиків та книжників юдейських і запитав їх, де має народитися Христос. Вони сказали йому: «У Віфлеємі, в Юдеї, бо ось що написано пророком:

«Ти, Віфлеєме, що в землі Юди, дуже важливе серед міст юдейських, бо з тебе вийде Правитель, Який буде пастирем народу Мого — Ізраїлю».

Тоді Ірод покликав мудреців, щоб зустрітися таємно, і точно з’ясував у них, коли зійшла зірка. Пославши їх до Віфлеєма, він звелів: «Ідіть і добре розпитайте про Дитя, а коли знайдете, то сповістіть мене, щоб я теж міг піти й поклонитися Йому».

Вони вислухали царя та й пішли, і зірка, схід якої вони бачили, йшла поперед них, доки не зупинилася над місцем, де була Дитина. Коли мудреці побачили те, велика радість охопила їх. Вони ввійшли до оселі й побачили Дитину з Марією, Його матір’ю. Вони впали долілиць перед Ним, щоб поклонитися Немовляті. Тоді, відкривши свої скарбниці, піднесли Йому дарунки: золото, ладан та мирро.

Оскільки Бог з’явився їм вві сні й попередив, щоб не поверталися до Ірода, вони рушили до своєї землі іншим шляхом.

Після того, як мудреці вирушили в путь, Ангел Господній з’явився Йосипу вві сні й сказав: «Вставай, візьми Дитину та Його матір і тікайте до Єгипту. Залишайтеся там, поки Я не скажу, що небезпека пройшла та можна повертатися, бо Ірод шукатиме Дитя, щоб убити Його». Йосип встав, узяв Дитя та матір Його вночі та й пішов до Єгипту. І він залишався там аж до смерті Іродової, щоб збулося сказане Богом, Який устами пророка провіщав: «Я покликав Свого Сина з Єгипту».

Коли Ірод побачив, що мудреці його обманули, то дуже розлютився й наказав повбивати у Віфлеємі та його околицях усіх дворічних і молодших за віком хлопчиків. (Визначивши вік з того, про що розповіли йому мудреці). Тоді справдилося те, що було мовлено вустами пророка Єремії:

«В Рамі було чути звуки ридань та голосіння. То Рахиль плакала за дітьми своїми, незважаючи на втішання, бо не було вже дітей її на світі».

19-20 По смерті Ірода Ангел Господній з’явився Йосипу вві сні в Єгипті й мовив: «Вставай, візьми Дитя та Його матір і йди в землю Ізраїльську, бо вмерли ті, хто прагнув відняти життя Дитини».

І він встав й, взявши Хлопчика та Його матір, вирушив до землі Ізраїльської. Однак почувши, що в Юдеї замість батька — Ірода, царює син його Архелай, Йосип побоявся йти туди. Однак, попереджений вві сні, він покинув Єгипет і подався до Ґалилейської землі. Прибувши туди, він оселився у місті Назареті, аби збулося пророками сказане, що назвуть Його Назарянином.

То був час, коли прийшов Іоан Хреститель, який проповідував у пустелі юдейській. Він казав: «Покайтеся, бо Царство Боже наближається». То ж саме про нього провіщав пророк Ісая:
«Голос лунає в пустелі: „Готуйте дорогу Господу, зробіть прямим шлях для Нього”».

Іоан носив вбрання з верблюжої вовни, підперезане шкіряним паском. Їжею його були сарана та дикий мед. У той час люди приходили до нього з Єрусалиму, з усієї околиці Юдеї та з усієї землі навколо Йордану, та хрестилися у нього в річці Йордан, сповідуючись у своїх гріхах.

Коли він побачив багато фарисеїв та саддукеїв, які прийшли хреститися, то сказав їм: «Виплодки зміїні! Хто попередив вас тікати від гніву Господнього, що наближається? Хай ваші вчинки покажуть, що ви покаялися. І не сподівайтеся, що досить буде сказати: „Авраам — наш батько”. Бо кажу вам, що Бог може навіть це каміння перетворити на дітей Авраамових! Сокиру вже занесено, і кожне дерево, що не дає добрих плодів, буде зрубане й кинуте у вогонь. Я хрещу вас водою на покаяння, але ж незрівнянно Могутніший, ніж я, іде за мною: я не гідний навіть бути рабом, який схиляється, щоб зняти Його сандалії. Він хреститиме вас Духом Святим і вогнем. Він очистить Свій тік і збере пшеницю до комори, а полову спалить у незгасному вогні».

У той час Ісус прийшов з Ґалилеї до ріки Йордан, щоб Іоан похрестив Його. Та Іоан намагався відмовити Ісуса, кажучи: «Я сам повинен похреститися у Тебе, то чому ж Ти йдеш до мене?» І відповів Ісус: «Нехай поки що буде так, бо належить нам виконувати все, що Господь велів». І тоді Іоан дозволив Йому похреститися.

То Ісус похрестився, і тільки-но піднявся Він із води, як Небо розкрилося Йому. І побачив Він Духа Божого, який сходив на Нього в подобі голуба. І голос пролунав з Небес: «Це Син Мій улюблений, Який догодив Мені».

Тоді ж Дух повів Ісуса до пустелі, щоб диявол Його спокушав. Протягом сорока днів і ночей Ісус нічого не їв, та після цього Він був дуже голодним. Тоді спокусник прийшов до Нього і сказав: «Якщо Ти Син Божий, то накажи цьому камінню перетворитися на хліб». На те Ісус відповів йому: «У Святому Писанні сказано:
„Не хлібом одним живе людина, а кожним словом, сказаним устами Божими”».

Після того диявол переніс Його до святого Єрусалиму, поставив на найвище місце Храму й сказав: «Якщо Ти Син Божий, кинься додолу, адже у Святому Писанні сказано:
„Він накаже Ангелам Своїм берегти Тебе, і вони понесуть Тебе на руках, щоб не пошкодив Ти ноги Своєї об камінь”».

Ісус відповів йому: «Але у Святому Писанні також сказано:
„Не спокушай Господа Бога свого”.

Знову диявол узяв Його на дуже високу гору і показав усі царства світу, всю їхню розкіш. І сказав він Ісусові: «Я дам Тобі все це, якщо впадеш долілиць і поклонишся мені».

На те Ісус відповів йому: «Відійди, сатано! У Святому Писанні сказано:
„Поклоняйся Господу Богу своєму і служи лише Йому!”

Тоді диявол залишив Ісуса, і Ангели прийшли й служили Йому.

Коли Ісус довідався, що Іоана ув’язненно, Він повернувся до Ґалилеї. Проте Він не залишився в Назареті, а пішов і оселився в Капернаумі, що біля Ґалилейського озера у поселеннях Завулона й Нафталі. Бо мусило справдитися пророцтво Ісаї:

«Земле Завулона та земле Нафталі, що знаходяться по дорозі до моря на захід від ріки Йордан! Ґалилеє неюдейська! Слухайте уважно! Народ, що скніє в темряві, побачив величне світло, і на тих, хто живе в країні під тінню смерті, зійшло світло!»

Відтоді Ісус почав проповідувати, кажучи: «Покайтеся, бо Царство Боже вже близько!»

Йдучи повз Ґалилейське озеро, Ісус побачив двох братів: Симона, який звався Петром, та його брата Андрія, які закидали невід в озеро, бо були рибалками. І сказав їм Ісус: «Ідіть услід за Мною, і Я зроблю вас ловцями не риби, а душ людських». Вони одразу ж полишили свої сіті й подалися за Ним.

Потім Він пішов далі й побачив іще двох братів: Якова, сина Зеведеєвого, та Якового брата Іоана, — які, сидячи зі своїм батьком Зеведеєм у човні, лагодили рибальські сіті. Ісус покликав і їх. Вони одразу ж покинули човен батька свого й подалися за Ним.

Ісус обійшов усю Ґалилею, проповідуючи в синагогах і навчаючи про Царство Боже, зціляючи всі недуги та хвороби людські.

Чутка про Нього рознеслася по всій Сирії. До Нього приводили всіх хворих: тих, що страждали від хвороб та тяжких болів, а також біснуватих, хворих на епілепсію, немічних. І Ісус зціляв їх. Великий натовп людей ішов за Ним із Ґалилеї, з Десятимістя, з Єрусалиму та з-за Йордану.

Коли Ісус побачив натовп, то зійшов на гору. Сівши на землю, Він почав навчати людей, та учні теж оточили Його:

«Благословенні вбогі духом, бо Царство Боже належить їм. Благословенні засмучені, бо Бог утішить їх. Благословенні смиренні, бо вони успадкують землю, обіцяну Господом. Благословенні голодні та спраглі до праведності, бо Бог задовольнить їхню потребу. Благословенні милосердні, бо вони зазнають милосердя від Бога. Благословенні чисті серцем, бо вони побачать Бога. Благословенні миротворці, бо вони будуть названі дітьми Божими. Благословенні переслідувані за праведність, бо їм належить Царство Небесне.

Благословенні ви, коли вас скривджують і переслідують і облудно зводять наклепи на вас тому, що ви Мої послідовники. Радійте й веселіться, бо на вас чекає велика нагорода на Небесах! Так люди переслідували і всіх пророків, які жили до вас».

«Ви — сіль землі, але коли сіль стає прісною і втрачає свій смак, як її знову солоною зробити? Вона стає ні на що непридатною. Хіба що викинути її геть, щоб топтали люди. Ви — світло світу. Неможливо сховати міста, що стоїть на вершині гори. Ніхто не ставить запаленний світильник під перевернуту посудину, а на поставець, і він тоді світить усім у хаті. Нехай світло ваше сяє людям, щоб вони бачили ваші добрі вчинки і прославляли Отця свого Небесного».

«Не думайте, що Я прийшов знищити вчення Закону Мойсея чи пророків. Я прийшов не знищити його, але виконати. Істинно кажу вам, що скільки існуватимуть небо і земля, жодна рисочка хоч однієї з літер Закону не зникне, аж доки не здійсниться все. Якщо хтось порушить хоча б одну з найменших заповідей і навчить людей цього, той стане найменшим у Царстві Божому. Якщо ж він підкориться й виконуватиме заповіді та вчитиме інших чинити так само, то стане великим у Царстві Небесному. Кажу вам так, бо якщо ви не переважите законників та фарисеїв у виконанні того, чого вимагає Бог, то не ввійти вам до Царства Небесного».

«Ви чули, що сказано було нашим предкам: „Не вбивай”. Той, хто вб’є, відповість за це перед судом. Але кажу Я вам: якщо хтось гнівається на ближнього свого — відповість перед судом. Якщо ж хто образить ближнього свого — відповість перед Верховним судом. А якщо хто скаже: „Ти дурень” — буде горіти в пекельному вогні.

23-24 Якщо ти несеш дар до вівтаря і там згадаєш, що брат твій має щось проти тебе, залиш дар свій. Перш піди примирися з братом, а тоді повернися й поклади на вівтар дарунок свій.

Примирися зі своїм недругом, доки ти з ним ідеш до суду, інакше він віддасть тебе до рук судді, а той — сторожі, щоб кинути тебе до в’язниці. Істинно кажу: не вийти тобі звідти, доки не сплатиш усе, що заборгував до останнього грошу».

«Ви чули, що було сказано: „Не чини перелюбу”. Та кажу Я вам, що кожен, хто дивиться на жінку з пожадливістю, той уже вчинив перелюб з нею у своєму серці. Якщо праве око примушує тебе на гріх, вирви його та кинь геть, бо ліпше позбутися однієї частини тіла, ніж усе тіло кинути до пекла. І якщо правиця веде тебе до гріха, одрубай її та кинь геть, бо ліпше позбутися однієї частини тіла, ніж усе тіло загубити у пеклі».

«І сказано: „Той, хто бере розлучення з жінкою своєю, має дати їй розводного листа”. Та кажу Я вам, що існує тільки єдина підстава для чоловіка розлучитися зі своєю дружиною: через її розпусту. Той, хто одружується з тією розлученою, сам грішить перелюбом».

«Ви чули також, що було наказано нашим предкам: «Не порушуй клятву, а дотримуйся клятви, даної Господу. Та кажу Я вам: не кляніться взагалі: ні Небом, бо це — престол Божий, ні Землею, бо це — підніжжя стіп Божих. Також, не кляніться ні Єрусалимом, бо це — місто великого Царя, ні головою своєю, бо не зможете ви зробити жодної волосини ні білою, ані чорною. Якщо ви хочете сказати: „Так” — то й кажіть: „Так”. Якщо ж: „Ні” — то й кажіть: „Ні”. Все, що поза цим — від лукавого».

«Ви чули, що сказано: «Око за око, зуб за зуб». Та кажу Я вам: „Не чиніть опір злому чоловікові”. Якщо хтось вдарить вас по правій щоці, то підставте йому і ліву. Якщо хто схоче судитися з вами й забере вашу сорочку, то віддайте йому й плащ. Якщо римський солдат примушуватиме вас пройти з ним один кілометр, йдіть з ним два. Коли хтось у вас просить, то дайте йому, а хто хоче позичити, не відмовляйте».

«Ви чули, що сказано: „Люби ближнього свого і ненавидь ворога”. 44-45 Та кажу Я вам: „Любіть ворогів своїх, моліться за тих, хто переслідує вас, щоб ви могли стати дітьми вашого Отця Небесного. Він примушує сонце сходити для злих і добрих й посилає дощ на праведних і неправедних.

Бо якщо ви любите лише тих, хто любить вас, то яку винагороду ви матимете? Чи не так чинять збирачі податків? Якщо ви вітаєте лише братів своїх, то що особливого в цьому? Чи не так чинять погани ? Тому будьте досконалими, такими, як Отець ваш Небесний”».

«Остерігайтеся виконувати релігійні обов’язки на людях, щоб вони бачили вас, бо не матимете ви винагороди від вашого Отця Небесного. Отож коли подаєте жебракові, не сурміть перед усіма, як це роблять лицеміри в синагогах та на вулицях, щоб хвалили їх люди. Істинно кажу вам: вони вже вповні мають винагороду. 3-4 Та коли ви подаєте жебраку милостиню, нехай ліва рука ваша не знає, що робить права, щоб таємне було ваше подаяння. Тоді Отець ваш Небесний, який бачить зроблене таємно, віддячить вам».

«І коли молитеся, не будьте як ті лицеміри, які люблять стояти й молитися в синагогах та на перехрестях, щоб люди їх бачили. Істинно кажу вам: вони вже вповні мають свою винагороду. Та коли ви молитеся, йдіть до своєї кімнати, зачиніть двері й моліться Отцю своєму на самоті, а Отець ваш, Який бачить зроблене таємно, віддячить вам. Коли молитеся, не кажіть зайвого, як ті погани, котрі вважають, ніби чим багатослівніші вони будуть, тим вірніше почує їх Господь. Отже, не будьте подібні до них, бо Отець ваш знає, чого вам треба. Він знає те раніше, ніж ви попросите в Нього. Тому моліться так:
„Отче наш Небесний, хай святиться ім’я Твоє. Нехай прийде Царство Твоє. Нехай буде воля Твоя, як на Землі, так і на Небі. Дай нам наш хліб щоденний. Прости гріхи наші, як ми прощаємо тим, хто завинив перед нами. Не введи нас у спокусу, а спаси від лукавого, [бо царство, влада та слава належать Тобі повік. Амінь.]

Якщо ви прощаєте людям гріхи їхні, то Отець ваш Небесний також простить вам. Та коли ви не прощаєте, то й Отець не простить вам гріхи ваші”».

«Коли ви поститеся, не прибирайте сумного вигляду, як лицеміри, які прикидаються, аби людям стало ясно, що вони постяться. Істинно кажу вам: вони вже сповна мають свою винагороду. 17-18 Коли ви поститеся, зачешіть своє волосся та вмийте обличчя своє, щоб люди не побачили, що ви поститеся, щоб побачив лише Отець ваш, Якого ніхто не бачить. І Той, Хто бачить таємне, віддячить за це».

«Не складайте собі скарбів на Землі, де міль та іржа знищать їх, де злодії можуть вдертися й викрасти їх. Краще збирайте скарби для себе на Небі, де ні міль, ні іржа не понівечать їх, де злодії не вдеруться й не викрадуть їх. Бо де багатство ваше, там і серце ваше буде.

Око — єдине джерело світла для тіла. Отже, якщо ви бачите людину, та бажаєте допомогти їй, то й усе тіло ваше буде наповнене світлом. Але якщо ви дивитеся на людину егоїстично, то й усе тіло ваше буде в темряві. Якщо єдине світло, яке маєте ви — темрява, тож темрява та — є наігірша з усіх!»

«Ніхто не може служити двом господарям, бо зненавидить одного й полюбить іншого або буде відданий одному і зневажатиме іншого. Не можна водночас поклонятися Богові й грошам».

«Отже, кажу Я вам: не піклуйтеся про те, що їстимете й питимете, аби підтримати життя своє. Не турбуйтеся про одяг для тіла вашого. Напевне, життя є важливіше їжі, а тіло — одягу! Погляньте на птахів: вони не сіють, не жнуть, не збирають зерна до комори, але ж Отець Ваш Небесний годує їх. Хіба ж ви не знаєте, люди, що ви значно важливіші за птахів? Ніхто з вас не зможе хвилюванням своїм подовжити життя своє хоча б на годину? Навіщо ви піклуєтеся про одяг? Погляньте, як ростуть дикі квіти: вони не працюють, не шиють одягу собі. Та ж кажу вам, що й Соломон у розквіті слави своєї не вдягався у такі вишукані шати, як вони. Якщо Бог одягає в таку розкіш траву польову, що сьогодні росте, а завтра потрапить у вогонь, то наскільки ж певніше одягне Він вас, о маловіри! Тож не піклуйтеся й не питайте: „Що нам їсти?” або „Що нам пити?” або „У що нам вбратися?” То лише погани увесь час дбають про таке, але ж Отець Ваш Небесний знає, чого ви потребуєте.

Натомість, дбайте насамперед про Царство Боже та робіть усе, що Господь від вас вимагає, й тоді усе інше Він неодмінно вам надасть. Не піклуйтеся про день завтрашній, бо завтра будуть свої клопоти. Кожен день має досить своїх турбот».

1-2 «Не судіть інших, бо судитиме вас Бог так, як ви судите інших. Всевишній відміряє вам стільки ж, скільки ви відміряли іншим. Чому ви бачите порошинку в оці брата свого, але не помічаєте колоди у власному оці? Як же ви можете звертатися до брата з такими словами: „Дозволь вийняти порошинку з ока твого” — коли маєте колоду у власному оці? Лицеміри, спочатку витягніть колоду з власного ока, а тоді й побачите, як ліпше вийняти порошинку з братового ока.

Не давайте святого собакам, не кидайте свиням перлів своїх, бо свині потопчуть їх, а собаки повернуться й накинуться на вас».

«Просіть, і Бог дасть вам, шукайте і знайдете, стукайте і вам відчинять. Бо кожен, хто просить, — отримає, хто шукає, — знайде, а двері завжди відчиняться тим, хто стукає.

Чи є такий батько, який дасть сину камінь, коли той проситиме хліба? Якщо ж син риби проситиме, то чи дасть йому батько гадюку? Ніколи!

Отже, коли ви, лихі й недобрі люди, знаєте, як зробити добрий дарунок дітям своїм, то наскільки ж вірніше те, що Отець Небесний обдарує усіх, хто просить!»

«Поводьтеся з іншими так, як ви б хотіли, щоб інші поводилися з вами. У цьому є розуміння Закону Мойсеєвого і вчення пророків».

«Вхід до життя істинного лежить тільки через вузькі ворота. Кажу вам це, бо просторими є ті ворота і широкою є та дорога, що ведуть до загибелі. Багато людей ідуть цим шляхом. Які ж вузькі ворота і тісна дорога, що ведуть до істинного життя! І як мало людей, котрі цей шлях знаходять!»

«Стережіться лжепророків, які приходять замасковані в овечу шкіру, а насправді є вовками лютими. Ви їх впізнаєте по їхніх вчинках: бо не буде добрих вчинків від злої людини, саме як не буває винограду на терновому кущі або фіґ в будяках. Добре дерево дає добрі плоди, а погане — погані. Не буває доброго дерева, що приносило б погані плоди, як не буває й поганого дерева, що приносило б добрі плоди. Кожне дерево, що не дає добрих плодів, зрубують і кидають у вогонь. Отже, лжепророків цих впізнаєте по їхніх вчинках».

«Не кожен, хто каже до Мене: „Господи, Ти — Господь мій” — увійде до Царства Боже, а той лише, хто виконує волю Отця Мого Небесного. Багато хто промовить до Мене того останнього Дня: „Ти — Господь наш! Хіба не віщували ми ім’ям Твоїм? Хіба ж ми не виганяли демонів, та не творили чудеса іменем Твоїм?” Тоді Я відкрито скажу їм: „Я ніколи не знав вас. Ідіть геть від Мене, ви, хто живе неправедно!”»

«Отже, кожен, хто слухає слова Мої й виконує їх, подібний до мудрого чоловіка, який звів будинок свій на камені. І коли пішов дощ, і настала повінь, й знявся вітер і вдарив по будівлі, той дім не впав, бо був збудований на камені.

Проте кожен, хто слухає слова Мої, але не виконує їх, подібний до нерозсудливого чоловіка, який звів будинок свій на піску. І коли пішов дощ, і настала повінь, й знявся вітер і вдарив по будівлі, той дім повалився зі страшним гуркотом».

28-29 Коли Ісус скінчив говорити, то натовп був вражений Його наукою, оскільки Він навчав їх як людина, яка має владу, а не як їхні книжники.

Коли Ісус зійшов з гори, великий натовп сунув за Ним. Там був прокажений, який підійшов до Ісуса і, впавши долілиць перед Ним, змолився: «Господи, якщо на те воля Твоя, Ти можеш зцілити мене». Тоді Ісус простягнув руку, торкнувся прокаженого й сказав: «Моя воля! Зцілися!» Тієї ж миті проказа зійшла з нього і він очистився від хвороби. Тоді Ісус наказав йому: «Дивися ж, нікому не кажи про це. Краще піди й покажися священику, та принеси пожертву за своє очищення, як наказував Мойсей. Це й буде свідченням твого одужання».

5-6 Коли Ісус знов прийшов до Капернаума, до Нього підійшов римський сотник і, благаючи про допомогу, мовив: «Мій слуга лежить удома немічний, страждаючи від непосильного болю».

Тоді Ісус пообіцяв йому: «Я прийду, щоб зцілити його».

У відповідь сотник сказав: «Господи! Я недостойний, щоб Ти заходив до моєї оселі, але лише накажи, й слуга мій одужає. Я знаю це, бо я сам людина підвладна, та маю солдатів, підвладних мені. Коли я кажу одному з них: „Йди геть!” — то він іде. Кажу іншому: „Йди сюди!” — і він приходить. Скажу слузі своєму: „Зроби це!” — і він виконує».

Почувши це, Ісус був дуже враженний й сказав тим людям, котрі слідували за Ним: «Істинно кажу вам, такої великої віри Я ні в кого не зустрічав — навіть у людей Ізраїлю. Кажу вам більше того: багато хто прийдуть зі сходу та заходу й будуть їсти разом з Авраамом, Ісааком та Яковом у Царстві Божому. Справжні ж спадкоємці Царства будуть вигнані геть у темряву, де буде плач людський та скрегіт зубів від болю». По тому Ісус мовив до сотника: «Йди собі! Твій слуга одужає і станеться це так, як ти у те повірив». І слуга сотника відразу ж одужав.

Коли Ісус прийшов до хати Петра, то побачив його тещу, яка лежала в лихоманці. І торкнувся Він її руки, й лихоманка залишила жінку. Та підвелася й почала прислуговувати Йому.

16-17 Коли настав вечір, до Нього привели багатьох одержимих нечистим, й Ісус вигнав злих духів словом, та зцілив усіх хворих, щоб збулося сказане через пророка Ісаю:
«Він забрав усі наші хвороби й поніс наші недуги».

Побачивши натовп, Ісус наказав Своїм учням переплисти на інший берег озера. Тоді один із законників, підійшовши до Нього, мовив: «Учителю, я піду за Тобою, хоч куди б Ти йшов».

Ісус відповів на те: «Лисиці мають нори, а птахи небесні — гнізда, але Син Людський не має місця, де Він зможе відпочити».

Інший учень сказав Йому: «Господи, дозволь мені спершу піти та поховати мого батька». Однак Ісус відповів: «Йди за Мною, нехай мертві самі ховають своїх померлих».

Ісус сів у човен, а за Ним й усі Його учні. Після того, як вони відпливли від берега, налетів штормовий вітер, та такий дужий, що хвилі почали заливати човен, але Ісус спав. Тоді учні розбудили Його й кажуть: «Господи! Порятуй нас, ми гинемо!» Ісус сказав їм: «Чого ви злякалися, маловіри?» Тоді Він встав і наказав вітру й хвилям вгамуватися, і на озері запала тиша.

Всі учні були здивовані й спитали: «Хто ж це Такий, що навіть вітер й води підкоряються Йому?»

Коли Ісус переплив на протилежний берег озера до землі Ґадаринської, двоє одержимих нечистими духами вийшли до Нього з-за гробниць. Вони були такі люті, що ніхто не наважувався ходити тією дорогою. Вони кричали: «Що Тобі треба від нас, Сину Божий? Чи прийшов Ти сюди, щоб мучити нас іще до призначеного часу?» Неподалік паслося велике стадо свиней. І демони почали благати Його: «Якщо Ти маєш намір вигнати нас із цих людей, то пошли нас у свиней, аби ми могли вселитися в них». Ісус їм відповів: «Ідіть!» Тож демони повиходили з людей і вселилися в свиней. Тоді все стадо кинулося з крутого берега в озеро й потонуло. Коли свинопаси, які доглядали за стадом, побачили, що сталося, то побігли геть і розповіли про все по місту й околицях, а особливо про те, що сталося з біснуватими. Тоді все місто, налякане, вийшло назустріч і, побачивши Ісуса, всі почали благати Його залишити їхню землю.

Ісус знову сів у човен і, перепливши озеро, повернувся назад до Свого міста. І принесли люди до Нього паралізованого чоловіка, який лежав у ліжку. Побачивши, як сильно вони вірують, Ісус мовив до немічного: «Сину Мій, гріхи твої прощені».

Деякі книжники почули, що сказав Ісус, та почали говорити поміж собою: «Він зневажає Бога Своїми словами!» Оскільки Ісус знав думки їхні, то сказав їм: «Чому такі недобрі думки в серцях ваших? Що легше сказати: „Твої гріхи прощені!” чи „Вставай і ходи?” Але Я доведу вам, що Син Людський має владу на землі прощати гріхи». І мовив Він до паралізованого: «Вставай, бери постіль свою і йди додому!»

Вставши, немічний подався додому. Коли люди побачили це, то вони були приголомшені, і почали хвалити Бога за те, що Господь дав Людині таку силу.

Коли Ісус ішов звідти, то побачив чоловіка на ім’я Матвій, який сидів у будці, збираючи податки. Ісус сказав йому: «Слідуй за Мною!» Тож Матвій встав і вирушив за Ним. І сталося так, що коли Ісус їв у домі Матвія, багато збирачів податків та грішників прийшло, і посідали вони за стіл разом з Ісусом і Його учнями. Побачивши те, фарисеї почали питати Ісусових учнів: «Чому ваш Учитель їсть за одним столом зі збирачами податків та грішниками?»

Почувши це, Ісус сказав їм: «Не здоровим потрібен лікар, а хворим. Отож ідіть і поміркуйте, що означають ці слова: „Я хочу милосердя, а не пожертв”, бо Я прийшов, щоб покликати не праведників, а грішників до покаяння».

Тоді учні Іоана підійшли до Ісуса й запитали Його: «Чому ми й фарисеї часто постимося, а Твої учні — ні?»

Ісус відповів на те: «Чи бачили ви колись, щоб друзі нареченого постилися на весіллі, поки молодий ще з ними? Та прийде час, коли молодий залишить їх, тоді вони й засумують і почнуть поститися.

До старої одежі не пришивають латки з неусадженої тканини, бо вона збіжиться й відірветься від старої тканини і діра буде ще більшою. Ніхто не наливає молоде вино в старі міхи, бо вони розірвуться, тож вино розіллється, а міхи зіпсуються. Навпаки, нового вина потрібні нові міхи, щоб зберегти і одне і друге».

Поки Ісус усе це казав, до Нього прийшов голова синагоги, і впавши долілиць, мовив: «Щойно померла моя донька, прийди та торкнутися рукою Своєю до неї, щоб вона ожила». Тоді Ісус встав і рушив за ним разом зі Своїми учнями.

У натовпі, що йшов за ними, була жінка, яка вже дванадцять років страждала від кровотечі. Вона підійшла до Ісуса ззаду й торкнулася краю Його плаща. Вона зробила так, бо сказала собі: «Якщо я торкнуся Його одягу, то одужаю». Озирнувшись, Ісус побачив її і сказав: «Будь щаслива, дочко! Віра твоя зцілила тебе!» І жінка одразу одужала.

23-24 Коли Ісус прийшов до оселі Яїра, Він побачив музиків, які грали похоронні мелодії, та приголомшених людей. Ісус сказав: «Вийдіть! Вона не померла, а просто спить». Почувши це, люди почали насміхатися з Нього. Коли ж їх прогнали, Ісус увійшов до кімнати, взяв за руку дівчинку, й вона встала. Чутки про це розійшлися по всій тій країні.

Коли Ісус подався звідти, двоє сліпців ішли слідом за Ним і кричали: «Сину Давидів, змилуйся над нами!» І коли Він увійшов у дім, сліпці наблизилися до Нього. Тоді Ісус мовив до них: «Чи вірите ви в те, що Я знову зможу зробити вас зрячими?» Ті відповіли: «Так, Господи». Ісус торкнувся їхніх очей і сказав: «Оскільки вірите, що Я зможу зробити вас зрячими, то ж так тому і бути». І зір повернувся до них. Та Ісус суворо застеріг їх, кажучи: «Нехай же ніхто про це не дізнається». Але коли вони пішли, то рознесли чутку про це по всіх усюдах.

В той час, коли вони виходили, до Ісуса привели німого чоловіка, одержимого нечистим духом. Тільки-но Ісус вигнав біса з нього, як німий почав говорити. Люди в натовпі здивувалися, мовивши: «Нічого подібного ще не траплялося в Ізраїлі». Та фарисеї казали: «Він виганяє нечистих владою володаря демонів!»

Ісус ходив усіма містами та селами, навчаючи в синагогах, проповідуючи Євангелію про Царство Боже, виліковуючи всі хвороби та недуги. Коли Він бачив натовпи людей, співчуття до них проймало Його, бо були вони знесилені й безпорадні, наче вівці без пастуха. Тоді Ісус сказав Своїм учням: «Жнива великі, та мало робітників. Отже, моліться Господу, власникові врожаю, щоб послав робітників на Свої жнива».

Ісус покликав дванадцять апостолів, Своїх учнів, і наділив їх владою виганяти нечистих духів та зціляти від різних недугів та хвороб. Ось імена дванадцятьох апостолів:
Симон (який звався також Петром),
його брат Андрій,
брати Яків і Іоан, сини Зеведеєви,

Пилип,
Варфоломій,
Хома,
збирач податків Матвій,
Яків, син Алфія,
Тадей,

Симон Зилот,
Юда Іскаріот, котрий пізніше зрадив Ісуса.

5-6 Ісус вирядив цих дванадцятьох і наказав їм: «Не ходіть до поганських земель, ані до самарійського міста, а йдіть до народу ізраїльського — заблудлих овець. Йдіть і проповідуйте, кажучи: „Царство Боже наближається”. Лікуйте хворих, воскрешайте мертвих, зціляйте прокажених, виганяйте нечистих духів. Ви одержуєте цю владу даром, то й допомагайте іншим даром. 9-10 Не беріть з собою ні золота, ні срібла, ні міді, ні запасної одежини чи сандаліїв, ані палиці. Кажу вам так, бо робітнику буде дано все, що він потребує.

І як зайдете до міста чи села, то знайдіть там достойного чоловіка й лишайтеся в нього, доки не залишите те місто. Входячи в дім, привітайте його словами: „Мир дому цьому!” Якщо мешканці того дому гостинно привітають вас, тоді він достойний вашого миру. Якщо ж ні, то нехай ваш мир повернеться до вас. А якщо десь вас не приймуть або не слухатимуть вашого слова, то залишіть те місто й обтрусіть порох з ніг ваших. Істинно кажу вам, що навіть людям Содома і Ґоморри легше поведеться Судного Дня, ніж тому негостинному місту».

«Знайте ж, що Я посилаю вас, як отих ягнят до вовчої зграї. Тож будьте мудрими, мов змії, та невинними, мов голуби. Стережіться людей, бо вони віддадуть вас до суду й битимуть батогами у синагогах. Вас приведуть на суд правителів та царів за те, що ви Мої учні. Це дасть вам можливість свідчити про Мене перед ними та поганами. Коли ж вас заарештують, не турбуйтеся про те, що і як казати, бо на той час ви матимете що сказати. Пам’ятайте, що то не ви говоритимете, а Дух Отця вашого промовлятиме вашими устами.

Брат видасть брата на смерть, а батьки віддадуть дітей своїх. Діти повстануть проти батьків своїх і віддадуть їх на смерть. І ненавидітимуть вас усі за те, що ви йшли за Мною, але той, хто витерпить усе до кінця, врятується. Коли вас переслідуватимуть в одному місті, то тікайте до іншого. Істинно кажу вам: ви ще не встигнете обійти всіх міст ізраїльських, як прийде Син Людський.

Учень — не важливіший за вчителя свого, а слуга — за свого господаря. Учневі потрібно радіти, коли його сприймають як вчителя, а слузі — як пана його. Якщо люди називають Мене, голову родини, Вельзевулом, то наскільки певніше є те, що вони ображатимуть і вас, і домашніх ваших!»

«Тож не бійтеся людей. Немає нічого прихованого, що не відкриється, і нічого таємного, що не стане відомим. Те, що Я кажу вам у пітьмі, кажіть при світлі, а що кажу вам пошепки, проголошуйте, щоб усі почули.

Більше не бійтеся тих, хто може вбити тіло, бо вони не можуть вбити душу вашу. Краще бійтеся Бога, Який може знищити і душу й тіло в пеклі. Чи не за гріш продається пара горобців? А жоден з них не помре без відома Отця вашого! Господь навіть знає скільки волосся на головах ваших! То ж не бійтеся — ви значно важливіші, ніж зграя горобців!»

«Кожного, хто визнає Мене перед людьми, Я також визнаю перед Отцем Моїм Небесним. Якщо ж хтось зречеться Мене перед людьми, того і Я зречусь перед Отцем Небесним».

«Не думайте, що Я прийшов, щоб принести мир на землю. Не мир Я приніс, а меч. Я прийшов, аби
підняти сина проти батька, дочку проти матері, а невістку проти свекрухи. Ворогами людини стануть її домашні.

Той, хто любить батька чи матір, сина чи дочку свою більше, ніж Мене, не гідний Мене. Хто не бере й не несе хреста страждання свого і не йде за Мною, той не гідний Мене. Хто намагатиметься врятувати своє життя, загубить його, але ж хто віддасть життя за Мене, той здобуде життя істинне».

«Хто приймає вас, той приймає Мене, а хто приймає Мене, той приймає й Того, Хто послав Мене. Хто приймає пророка тому, що то пророк — той одержить винагороду пророчу, а хто приймає праведного чоловіка тому, що то праведний, одержить винагороду праведного. Кожний, хто допоможе чим-небудь одному з цих найменших учнів Моїх, хоч би напоївши його прохолодною водою, бо то Мій учень, істинно кажу вам — той неодмінно одержить винагороду свою».

Після того, як коли Ісус закінчив навчати дванадцятьох учнів Своїх, то подався проповідувати Боже Вчення по інших містах Ґалилеї. 2-3 Іоан Хреститель, який знаходився на той час у в’язниці, почувши про діяння Христа, послав своїх учнів запитати в Нього: «Ти і є Той, Хто мав прийти, чи ми мусимо чекати на когось іншого?»

4-5 І мовив їм Ісус у відповідь: «Ідіть і перекажіть Іоанові все те, що ви почули й побачили: сліпі прозрівають, каліки починають ходити, прокажені зціляються, до глухих повертається слух, мертві воскресають, а вбогим проповідується Добра Звістка. Блаженний той, хто може щиро прийняти Мене».

Коли Іоанові посланці пішли, Ісус почав говорити присутнім про Іоана: «На що ви ходили дивитися в пустелі? На очерет, що вітер гойдає ? Насправді, кого ви очікували побачити? Чоловіка у вишуканому вбранні? Звичайно ж ні! Ті, хто носять пишні шати, знаходяться у царських палацах. Ну, то ж кого ви хотіли побачити? Пророка? Істинно кажу вам: Іоан — значно більше, ніж пророк! Це саме про Нього сказано у Святому Писанні:
„Послухай! Я виряджаю посланця Мого поперед Тебе. Він приготує Тобі дорогу”.

Істинно кажу вам: серед усіх людей, народжених на світі, не було ще ніколи більшого за Іоана Хрестителя, але найменший у Царстві Божому — все ж більший за нього. З того часу, як прийшов Іоан Хреститель, і дотепер Царство Небесне страждає від шалених нападів, та лихі люди намагаються здобути його силоміць. До приходу Іоана, всі пророки й Закон Мойсеїв провіщали про це. Якщо ви віруєте у те, про що говорили Закон і пророки, то Іоан — і є Іллєю, про чиє пришестя пророкувалося. Той, хто має вуха, нехай почує!

16-17 З ким можна порівняти це покоління людей? Вони, немов діти, які сидять на базарі й гукають один до одного:
„Ми грали для вас на сопілці, але ж ви не танцювали. Ми співали вам жалісних пісень, та ви не сумували”.

Чому Я все це говорю? Тому, що коли прийшов Іоан Хреститель, який не їв як інші й не пив вина, вони казали: „Він одержимий нечистим”. Коли ж прийшов Син Людський, Який їсть як інші і п’є вино, вони кажуть: „Погляньте на Нього! Він ненажера та п’яниця! Він друг збирачів податків та грішників!” Та мудрість виявляється у справах».

І почав Ісус докоряти жителям тих міст, де було здійснено найбільше з Його чудес, бо вони не розкаялися у своїх гріхах й продовжували грішити. Ісус сказав: «Горе тобі, Хоразине! Горе тобі, Вефсаїдо! Кажу так, бо якби ті численні дива, що сталися тут, трапилися у Тирі чи Сидоні, то їхні мешканці давно б вже розкаялися, одягли волосяниці й посипали голови попелом. Але Я кажу вам: Судного Дня Тиру й Сидону буде легше, ніж вам!

А ти, Капернауме, чи будеш ти піднесений до Небес? Ні, ти зійдеш у пекло! Кажу так, бо якби в Содомі здійснилися такі дива, які сталися тут, те місто існувало б дотепер! Але Я кажу тобі, що Судного Дня легше буде землі Содомській, ніж тобі».

І далі Ісус промовив: «Славлю Тебе, Отче, Господи Неба й Землі, бо Ти приховав це від мудрих і розумних, а відкрив простим. Так, Отче, це сталося, бо дійсно, на це була воля Твоя.

Все, що Я знаю, було передано Мені Отцем Моїм. Ніхто не знає Сина, крім Отця, і Отця — крім Сина. Тільки ті, хто були обрані Сином, взнають про Отця. Всі втомлені та обтяжені, приходьте до Мене, і Я дам вам відпочинок. Візьміть Моє вчення і навчайтеся в Мене, бо Я — лагідний й покірливий, і ви знайдете відпочинок душам своїм. Бо вчення, що Я даю вам — легке, і тягар, що кладу на ваші плечі — неважкий».

Тоді ж, одного суботнього дня, Ісус проходив пшеничним полем. Його учні зголодніли й почали зривати пшеничні колоски та їсти зерно. Побачивши це, фарисеї сказали Йому: «Поглянь, чому вони збирають зерно? Хіба Закон Мойсеїв не забороняє робити це в суботу?» Тоді Ісус запитав їх: «Хіба не читали ви, що зробив Давид, коли він і його супутники зголодніли? Вони ввійшли до дому Божого і з’їли священні хліби, що були наготовані Богові, хоч ті підношення, за Законом, ніхто не міг їсти, крім священиків. Та хіба не читали ви у Законі Мойсеєвому про те, як у суботу священики в Храмі порушують закон про суботу і провини не мають? Але кажу Я вам, тут щось величніше, ніж Храм.

7-8 Якби ви розуміли, що означають слова Святого Писання: „Я хочу милосердя, а не пожертв”, — то не судили б невинних, бо Син Людський — Господь і над суботою».

Тоді Ісус пішов звідти до синагоги. Там був чоловік з усохлою рукою. Деякі з євреїв уважно пильнували за Ісусом, аби мати підставу звинуватити Його в тому, що Він порушує Закон. Тож вони спитали Ісуса: «Чи дозволено Законом Мойсеєвим зціляти в суботу?»

Та Він відповів їм: «Кожний з вас витягне вівцю з ями, якщо вона впаде туди в суботу. А людина — значно важливіша за вівцю. Отже, Закон Мойсеїв дозволяє робити добро в суботу». Тоді Ісус сказав сухорукому: «Простягни руку свою!» І той простягнув її, і вона стала знову здоровою, як і друга. Тоді фарисеї пішли геть й почали змовлятися проти Ісуса, щоб знайти спосіб погубити Його.

Довідавшись про наміри фарисеїв, Ісус подався звідти геть. І великий натовп ішов слідом, та Він зцілював усіх недужих. Але ж Він попередив їх, щоб не розголошували, хто Він такий.

Це сталося, щоб збулося сказане пророком Ісаєю:

«Ось Мій слуга, Якого Я обрав; Мій улюблений, Якого вподобав. Я вкладу в Нього Дух Свій, і Він проголосить справедливість народам. Він не буде сперечатися або кричати, і ніхто не чутиме Його голосу на вулицях. Він не зламає навіть тріснутої очеретини, не загасить тліючої свічки, аж доки не зробить так, щоб справедливість перемогла. І всі народи покладатимуть на Нього надії».

Опісля люди привели до Ісуса німого й сліпого чоловіка, одержимого нечистим духом, і Він зцілив його. Той прозрів і почав говорити. Люди в натовпі здивувалися, мовивши: «Чи Він не Син Давидів?»

Почувши це, фарисеї сказали: «Він виганяє нечистих не інакше, як владою Вельзевула, володаря демонів!» Знаючи їхні думки, Ісус мовив: «Кожне царство, поділене міжусобною ворожнечею, гине; ніякі місто чи родина, де немає миру й злагоди, не виживуть. І якщо сатана виганяє сатану, то він виступає супроти самого себе. То яким же чином його царство може встояти? І якщо це правда, що Я виганяю бісів силою Вельзевула, то чиєю силою виганяють їх ваші послідовники? Тому вони й будуть суддями вашими! З іншого боку, якщо Я виганяю нечистих силою Духа Божого, то це є доказом того, що Царство Боже вже прийшло до вас.

Ясна річ, ніхто не зможете вдертися до хати дужого чоловіка й пограбувати його майно, якщо спершу не зв’язати господаря. Хто не зі Мною, той проти Мене, хто не допомагає Мені збирати, той розкидає. Тому кажу Я вам, чоловік може отримати прощення всіх своїх гріхів та блюзнірств, що він мовить проти Бога, але той, хто поганить ім’я Духа Святого, не матиме прощення. Якщо хтось скаже слово проти Сина Людського, то це можна простити, та якщо хтось поганить ім’я Духа Святого, то цього ніколи простити не можна — ні зараз, ні у майбутньому».

«Треба мати добре дерево, щоб були добрі плоди. Та якщо у вас погане дерево, то й плоди будуть поганими, бо дерево впізнають по його плодах.

Ви — виплодки зміїні! Як можете ви говорити добрі речі, самі лишаючись злими? Бо з уст людських злітає те, чим переповнене серце. Добра людина винесе добро зі скарбниць свого серця, а людина зла винесе зло з глибин свого серця. Але кажу Я вам, що в Судний День люди муситимуть відповісти за кожне необачно сказане слово. За словами своїми будете виправдані й за словами своїми будете засуджені».

Тоді деякі книжники й фарисеї мовили до Ісуса: «Вчителю, ми хочемо побачити знамення від Тебе». Але Він відповів їм: «Лише лихе та невірне покоління шукає знамення, та ніякого знамення не буде здійсненно, аби їм щось довести, крім знамення пророка Йони. Бо так само, як Йона перебував у череві морської потвори три дні й три ночі, так і Син Людський перебуватиме в могилі три дні й три ночі. В Судний День люди Ниневії встануть проти людей, які живуть сьогодні, і визнають їх винними, бо вони, ниневійці, розкаялися у відповідь на Йонине повчання. А тут є Хтось величніший за Йону. В Судний День цариця Півдня стане проти людей цього покоління й засудить їх, бо вона сама прийшла здалеку, щоб послухати мудрості Соломонової. А тут є Хтось величніший ніж Соломон!»

«Коли нечистий дух виходить із людини, він блукає пустелями, шукаючи спочинку, та не знаходить його. І тоді каже: „Я повернуся до своєї домівки, що полишив”. Отже, він повертається і знаходить місце своє порожнім, виметеним і прибраним. Тоді він іде й приводить сімох інших духів, іще гірших за себе. Вони всі заходять і живуть там, тож тій людині стає ще гірше, ніж було спершу. Це ж саме станеться з поганими людьми, які живуть тепер».

Поки Ісус отак промовляв, Його мати й брати прийшли і зупинилися надворі, бажаючи з Ним говорити. Хтось сказав Ісусу: «Поглянь! Он мати й брати Твої чекають зовні і бажають поговорити з Тобою».

У відповідь Ісус сказав: «Хто є Моєю матір’ю і братами Моїми?» Тоді Він простяг руку до Своїх учнів, кажучи: «Ось вони: Моя мати і брати Мої! Хто виконує волю Мого Отця Небесного, той і є Моїм істинним братом, сестрою і матір’ю!»

Того ж дня Ісус вийшов з дому й сів на березі озера. Навколо Нього зібрався величезний натовп, тому Він увійшов у човен і сів там, а люди залишилися на березі. Він багато чого навчав їх, розмовляючи притчами.
Він сказав: «Вийшов селянин і заходився сіяти. Коли він розкидав зерно, то деяке впало край дороги; налетіли птахи і склювали його. Інші зерна впали на кам’янистий ґрунт, де землі було мало. Вони швидко проросли, оскільки лежали неглибоко, та коли зійшло сонце, то обпекло паростки, і вони засохли, бо не мали глибокого коріння. Інші зерна впали серед теренів, що вигналися й задушили паростки. Ще інше зерно впало на добру землю й проросло, і вродило у сто, шістдесят, та тридцятеро разів більше від посіяного. Той, хто має вуха, нехай почує!»

Ісусові учні підійшли до Нього й запитали: «Чому Ти притчами розмовляєш з людьми?»

У відповідь Ісус мовив до них: «Тільки вам дано знати таємниці Царства Божого, а їм — не дано. Адже хто має розуміння, тому додасться ще більше, й він матиме надмірно, а хто не має, в того відніметься і той дріб’язок, що йому належить. Я говорю до них притчами, бо вони, дивлячись, не бачать, а слухаючи, не чують і не розуміють. В цих людях справджується пророцтво Ісаї:
„Ви, люди, будете слухати і почуєте, але не зрозумієте, будете дивитися й побачите, але не зрозумієте, що бачили. Бо серце людей цих зачерствіло, майже зовсім не чують їх вуха, позаплющували вони очі свої. Інакше вони могли б побачити очима своїми, почути вухами своїми, зрозуміти серцем, і повернутися до Мене, тоді б Я їх зцілив”.

Блаженні очі ваші, бо вони бачать, а вуха — бо чують. Істинно кажу вам: чимало пророків і праведників хотіли б побачити те, що ви бачите, але не бачили, хотіли б почути те, що ви чуєте, але не почули».

«Послухайте пояснення притчі про сіяча. Ось що означає зерно, що впало при дорозі. До кожного, хто чує Слово про Царство Боже та не розуміє його, приходить лукавий і віднімає посіяне у нього в серці. Інші люди, як зерна, що впали у кам’янистий ґрунт: коли вони чують Слово, то одразу й з радістю сприймають його. Але вони не мають міцного коріння, і їх вистачає ненадовго. Коли починаються гоніння чи переслідування через Слово, вони швидко зрікаються своєї віри. Зерно, що впало серед теренів — це ті, хто чують Слово, але щоденні турботи та спокуса багатства душать Слово, і воно не дає плодів. А зерно, що впало на добру землю — це ті, хто чують і розуміють Слово. Вони приносять щедрий врожай: у сто, шістдесят і тридцятеро разів більший від посіяного».

І розповів Ісус їм іншу притчу: «Царство Боже подібне до людини, яка посіяла добре зерно на своєму полі. Та коли всі спали, прийшов ворог, посіяв бур’ян серед пшениці та й пішов собі. Коли посіяне виросло й викинуло колосся, бур’ян також виріс. Слуги господаря прийшли до нього й питають: „Пане, ти посіяв добре зерно. То чому ж бур’ян виріс серед поля?” Тоді він їм відповів: „Це ворог зробив”. Слуги кажуть йому: „Може, ми підемо й виполемо бур’ян?” „Ні, — відповідає хазяїн, — бо ви при тому вирвете і пшеницю. Нехай ростуть разом аж до жнив”. Тоді я скажу женцям: „Збирайте спершу бур’ян та зв’язуйте його в снопи, щоб спалити, а пшеницю складайте до клуні”».

Ісус розповів їм іще одну притчу: «Царство Боже подібне до гірчичного зернятка, яке чоловік посадив на своєму полі. Воно є найменшою зерниною, але коли воно пускає паросток і виростає, то стає найбільшою рослиною серед усієї городини, неначе дерево — з такими розлогими гілками, що навіть птахи можуть гніздитися в її вітті».

Ще одну притчу розповів Ісус: «Царство Небесне подібне до дрібки дріжджів, які жінка змішує з трьома мірками борошна і залишає так, поки все тісто зійде».

34-35 Ісус про все говорив притчами до людей. Не було нічого, про що б Він мовив, не використовуючи притчі, щоб могло збутися сказане устами пророка:
«Я говоритиму притчами і відкрию таємне, що було приховане із дня створення світу».

Тоді Ісус відпустив натовп і пішов додому. Підійшли учні до Нього й попросили: «Поясни нам притчу про бур’ян у полі».

І промовив Він у відповідь: «Той, хто сіє добре зерно, — то Син Людський. Поле — то світ. Добре зерно — то сини Царства Божого. Бур’ян — то сини лукавого. Ворог, що посіяв його — диявол. Жнива — то кінець світу. Женці — то Ангели. Отже, як збирають бур’ян і спалюють його у вогні, так буде і при кінці світу. 41-42 Син Людський пошле Своїх Ангелів, і вони зберуть з Його Царства всіх, хто примушує людей грішити, й тих, хто чинить зло, і повкидають їх до вогняної печі, і буде чутне там волання людське і скрегіт зубів від болю. Тоді праведники, мов сонце, засяють у Царстві Отця Свого. Хто має вуха, нехай слухає».

«Царство Боже подібне до скарбу, схованого у полі. Чоловік знайшов його і знову заховав. І він був такий щасливий, що пішов та й продав усе, що мав, аби придбати собі те поле.

Царство Небесне також нагадує купця, який розшукує гарні перли. Коли він побачив дуже цінну перлину, то пішов і продав усе, що мав, і придбав її.

Царство Боже також подібне до закинутого в озеро невода, до якого потрапило багато різної риби. Коли він заповнився, рибалки витягли його на берег, сіли й відібрали велику рибу до кошиків своїх, а малу повикидали. 49-50 Так буде й при кінці світу. Ангели прийдуть, відділять негідних від праведників і повкидають лихих до вогняної печі. І буде чути там плач людський і скрегіт зубів від болю».

Тоді Ісус запитав Своїх учнів: «Чи розумієте ви все це?» Вони відповіли Йому: «Так, розуміємо». І мовив Він: «Тому кожен законник, який дізнався про Царство Небесне, отримав нове знання. Він подібний до того господаря, який дістає з комори як старі, так і нові речі».

53-54 Коли Ісус скінчив розповідати притчі, то вирушив звідти. Прийшовши до Свого рідного міста, Він навчав людей в синагозі, і всі дивувалися: «Звідки цей Чоловік володіє такою мудрістю та силою, що дива такі підвладні рукам Його? Хіба ж Він не син тесляра? Чи ж не матір Його Марією звати, а братів — Яковом, Йосипом, Симоном і Юдою? Чи не Його сестри ось тут серед нас? То звідки ж у Нього сила робити все це?» Земляки не бажали сприймати Його, але Ісус мовив до них: «Немає пророка без пошани, хіба що в його рідному місті або ж у своєму домі». І через їхню невіру Він не робив там багато чудес.

На той час до царя Ірода, правителя Ґалилеї, дійшла чутка про Ісуса. Він сказав своїм слугам: «Я вважаю, що цей Чоловік й насправді є Іоаном Хрестителем, який повстав із мертвих і тому має таку чудодійну силу».

Іще раніше Ірод схопив Іоана, закував його в кайдани й кинув до в’язниці. І зробив він це, щоб задовольнити Іродіаду, яка була дружиною Іродового брата Пилипа, але пізніше Ірод узяв з нею шлюб.

4-5 Іоан попереджав Ірода: «Не годиться тобі жити з Іродіадою». Але ж Ірод не слухався Іоана, й хотів убити його, однак боявся людей, бо народ вважав Іоана пророком. 6-7 Та коли настав день народження Ірода, дочка Іродіади танцювала перед ним і гостями та так догодила йому, що він пообіцяв виконати будь-яке її бажання. Мати навчила її сказати: «Подай мені голову Іоана Хрестителя на тарілці». Цар дуже засмутився, але вже дав обіцянку в присутності своїх гостей, які сиділи за столом, тож наказав виконати прохання дівчини. Він послав людей до в’язниці, щоб ті стяли голову Іоанові.

Голову Іоана принесли на тарілці й віддали дівчині, а та віднесла її своїй матері. Почувши про це, прийшли учні Іоанові, забрали тіло його й поховали. Потім вони пішли до Ісуса й розповіли про все, що сталося.

Довідавшись про смерть Іоана, Ісус поплив на човні до безлюдного місця, щоб побути на самоті. Та коли люди дізналися, де Він, то послідували за Ним зі своїх міст. Коли Ісус вийшов із човна на берег і побачив великий натовп, то був сповнений жалю до цих людей і зцілив хворих, яких вони привели з собою.

Наближався вечір. Ісусові учні прийшли до Нього й сказали: «Це місце безлюдне, і вже досить пізно. Відпусти людей, щоб вони змогли піти по селах і придбати собі якоїсь їжі». Та Ісус відповів апостолам: «Їм не треба йти звідси. Ви нагодуйте їх!» Учні тоді Йому кажуть: «У нас нічого немає, крім п’яти хлібин та двох рибин». І мовив Ісус: «Приведіть усіх до Мене».

Ісус звелів людям посідати на траву, тоді узяв п’ять хлібин й дві рибиниі, підвівши очі до неба, возніс хвалу Богові за їжу. Він розломив хліби і роздав їх Своїм учням, а вони роздали народу. Всі поїли й наїлися, а потім учні ще зібрали дванадцять кошиків із залишками їжі. А тих, хто їли, було близько п’яти тисяч чоловіків, не рахуючи жінок та дітей.

Одразу ж після цього Ісус звелів Своїм учням сісти в човен і плисти на інший берег озера, а Сам залишився, щоб відпустити людей. Відпустивши народ, Він пішов на гору помолитися. Коли ж настав вечір, Ісус залишався там на самоті.

Човен відплив уже досить далеко від берега, і хвилі кидали його з боку на бік, бо вітер був зустрічний. Десь між третьою та шостою ранку Ісус пішов до Своїх учнів, ступаючи по воді. Коли учні побачили, що Ісус іде по воді, то жахнулись і з переляку закричали: «Це привід!»

Тієї ж миті Ісус мовив до них: «Заспокойтеся! Це Я! Не бійтеся!» На те Петро Йому сказав: «Господи, якщо це Ти, звели мені підійти до Тебе по воді». І сказав Ісус: «Іди!» Петро вийшов із човна, і пішов по воді, підійшовши до Ісуса. Раптом відчувши сильний вітер, Петро злякався, почав тонути і закричав: «Господи, спаси мене!» Ісус одразу ж простягнув до нього руку, схопив його, мовивши: «Маловіре, чого ти засумнівався?» А коли вони разом сіли в човен, то вітер вщух. Усі, хто був у човні, вклонилися Ісусові, мовивши: «Ти — істинно Син Божий!»

Перетнувши озеро, Ісус та Його учні прибули до землі Ґеннісаретської. 35-36 Коли мешканці Ґенісарета впізнали Ісуса, вони рознесли звістку про Його прихід по всіх околицях. І привели до Нього всіх хворих, благаючи дозволити їм хоча б торкнутися краю Його одягу. І кожен, хто торкався, той одужував.

Дехто з фарисеїв та законників прийшли до Ісуса з Єрусалиму й запитали Його: «Чому Твої учні не дотримуються звичаїв наших предків і вживають їжу, не омивши руки?» У відповідь Він сказав: «А чому ви порушуєте Закон Божий заради своїх звичаїв? Адже заповів Господь: „Шануйте своїх батька й матір”. А також: „Хто злословить на батька чи матір, тому смерть має бути”.

5-6 Але ви навчаєте людей, що коли хтось скаже своїм батькові й матері: „Все, чим я можу вам допомогти, я віддам Богові” — то такий чоловік уже може не шанувати батьків своєю допомогою. Через цей ваш звичай, який ви самі встановили, ви відкидаєте заповідь Господню. 7-8 Правий був пророк Ісая, коли пророчив про вас, лицемірів:
„Ці люди шанують Мене на словах, та їхні серця далеко від Мене. Пошана їхня до Мене — даремна, бо вчення їхнє — то закони, придумані людьми”».

Покликавши людей до Себе, Ісус сказав їм: «Слухайте мене і розумійте! Не те оскверняє людину, що потрапляє до рота, а те, що виходить з рота, — ось що оскверняє її!» Тоді два учні підійшли до Ісуса й кажуть: «Чи зрозумів Ти, що фарисеї образилися на те, що Ти сказав?» 13-14 І відповів Ісус: «Кожна рослина, що не була посаджена Моїм Отцем Небесним, буде вирвана, то ж нехай собі йдуть. Вони сліпці й поводирі сліпців. Та коли сліпий веде сліпого, то обидва впадуть до ями».

На те Петро сказав Йому: «Поясни нам значення притчі про те, що оскверняє людину».

Ісус мовив: «То ви ще й досі не зрозуміли? Невже ви не знаєте, що все, що потрапляє людині до рота, йде у шлунок, а потім з тіла до відхожого місця? А що виходить з уст, те йде від серця, а саме це й оскверняє людину. Кажу Я це, бо від серця йде все зло: лихі думки, вбивства, перелюби, розпуста, крадіжки, лихослів’я та наклепи. Ось що оскверняє людину. А їсти, не омивши руки, — це не осквернить її».

Ісус пішов звідти й подався до земель Тира та Сидона. І прийшла до Нього одна з місцевих жінок, ханаанка, й почала голосити: «Змилуйся наді мною, Господи, Сину Давидів! У мене дочка біснувата, дуже страждає». Та Ісус нічого їй не відповів. Тоді учні підійшли до Нього й почали просити: «Прожени її! Вона весь час іде за нами й кричить!» У відповідь Він мовив: «Я посланий лише до заблудлих овець народу ізраїльського».

Тоді вона підійшла до Ісуса, вклонилася і сказала: «Господи, поможи мені!» І сказав Ісус: «Не годиться забирати хліб у дітей і давати його собакам». Тоді вона каже: «Це правда, Господи, але навіть собаки їдять ті крихти, що падають зі столу їхнього хазяїна». На те Ісус відповів: «Жінко, твоя віра велика! Нехай буде те, чого ти бажаєш!» І тієї ж миті її дочка зцілилася.

Пішовши звідти, Ісус повернувся на берег Ґалилейського озера, вийшов на пагорб і сів там. Багато людей підходило до Нього, приводячи з собою кривих, сліпих, калік, глухонімих та інших хворих. Вони клали їх на землю до Його ніг, а Він зціляв усіх. Люди дивувалися, побачивши, що глухонімі розмовляють, каліки стають здорові, криві ходять, а сліпі бачать. І всі прославляли Бога Ізраїлевого.

Ісус покликав Своїх учнів і сказав їм: «Мене обирає жаль до цих людей, бо вони зі Мною вже три дні й тепер не мають що їсти. Я не хочу відпускати їх голодними, бо вони можуть заслабнути по дорозі до дому». Тоді учні спитали Його: «Де ж нам узяти достатньо хліба у цьому віддаленому місці, аби нагодувати стільки людей?» Ісус запитав їх: «Скільки у вас є хлібин?» Ті відповіли: «Сім хлібин і кілька невеликих рибин».

Ісус звелів людям посідати на землю. Тоді Він узяв хліб і рибу, віддав Богу подяку за їжу, розломив хліб й почав роздавати його Своїм учням, аби ті нагодували народ. Усі люди їли, поки не наїлися, а опісля учні зібрали сім кошиків, повних залишків їжі. І було тих, хто їли, чотири тисячі чоловіків, не рахуючи жінок та дітей. Тоді Ісус відпустив людей, а Сам сів у човен й поплив до землі Маґаданської.

Фарисеї та саддукеї підійшли до Ісуса, та, бажаючи випробувати Його, попросили здійснити їм диво, як знамення від Господа. У відповідь Він мовив: «Коли сонце сідає, ви кажете: „Буде гарна погода, бо небо на заході червоне”. Коли сонце сходить вранці, ви кажете: „Сьогодні буде непогода, бо небо червоне й похмуре”. Ви вмієте розпізнавати вигляд неба, та не вмієте розпізнавати знамення часу. Тільки лихе та невірне покоління шукає знамення, та ніякого знамення не буде здійсненно, аби їм щось довести, крім знамення пророка Йони». Тоді Ісус покинув їх і пішов геть.

Його Ісуса переправилися на інший берег озера, але забули взяти з собою хліб. Тоді Він сказав їм: «Глядіть, остерігайтеся закваски фарисейської та саддукейської». Учні почали обговорювати це між собою, міркуючи: «Можливо, Він це сказав, бо ми забули взяти з собою хліб».

Знаючи, про що вони говорять, Ісус спитав: «Маловіри, навіщо ви говорите один одному, що ви не взяли з собою хліба? Невже й досі ви нічого не зрозуміли й не пам’ятаєте ті п’ять хлібин, що нагодували п’ять тисяч їдців, і скільки кошиків із залишками ви зібрали? Чи не пам’ятаєте ви сім хлібин, що нагодували чотири тисячі чоловік, і скільки кошиків ви наповнили рештками? І як ви не розумієте, що не про хліб Я з вами говорив? Я казав, щоб ви остерігалися закваски фарисейської та саддукейської».

Тільки тоді учні зрозуміли, що Ісус застерігав їх не від хлібної закваски, а від вчення фарисейського та саддукейського.

Коли Ісус прийшов до землі Кесарії Пилипової, то запитав Своїх учнів: «Що кажуть люди — хто Я?» Тоді вони відповіли: «Одні кажуть, що Ти — Іоан Хреститель, інші — Ілля, а дехто вважає, що Ти — Єремія або один із пророків».

Тоді Ісус мовив учням Своїм: «А ви як думаєте, хто Я такий?» І відповів Йому Симон (якому Ісус дав ім’я Петро): «Ти — Христос, Син Бога Живого». Ісус тоді йому відповів: «Благословенний ти, Симоне, сину Йони, бо не люди тобі відкрили це, а Мій Отець Небесний. Я також кажу тобі, що ти — Петро, й на цьому камені Я побудую Свою церкву, і сили смерті не переможуть її. Я дам тобі ключі від Царства Божого і те, що ти засудиш на землі, буде осуджене на небі, і що буде прощене тобою на землі, на то буде й Господнє прощення».

Тоді Він суворо застеріг Своїх учнів нікому не казати, що Він Христос.

Відтоді Ісус почав розкривати Своїм учням, що Йому необхідно піти до Єрусалиму, і що Він має дуже страждати від рук старійшин, головних священиків та законників. Він пояснив їм також, що Його мусять вбити, але на третій день Він воскресне. Тоді Петро відвів Ісуса вбік і почав картати Його: «Господи, не дай Бог! Це не повинно трапитися з Тобою!» Ісус обернувся до Петра і мовив: «Відступись від Мене, сатано ! Ти — перешкода Мені, бо не про Боже ти думаєш, а про людське».

Тоді Ісус сказав Своїм учням: «Якщо хтось бажає йти за Мною, він мусить зректися себе, узяти на себе хрест свій і рушати за Мною. Той, хто прагне врятувати життя своє, загубить його, але ж хто віддасть життя за Мене, врятує його. Яка користь людині від того, що вона здобуде весь світ, але занапастить душу свою? Бо що може людина віддати, щоб викупити свою душу? Нічого! Син Людський прийде у Славі Отця Свого зі Своїми Ангелами. І тоді Він віддячить кожному за його діла. Істинно кажу вам: дехто з присутніх тут не спізнають смерті, доки не побачать Сина Людського, Який йтиме в Царстві Своєму».

Шість днів по тому Ісус узяв Петра, Якова та його брата Іоана й вирушив з ними трьома на високу гору, щоб побути там з ними на самоті. І там Ісус преобразився в них на очах: Його обличчя засяяло, мов сонце, а вбрання стало сліпучо білим. Тоді раптом Мойсей та Ілля явилися їм і почали розмовляти з Ісусом.

І, звернувшись до Христа, Петро сказав: «Господи, як добре, що ми тут! Якщо Ти хочеш, я поставлю тут три намети : один для Тебе, один для Мойсея, і один для Іллі». Та поки Петро так промовляв, ясна хмара огорнула їх тінню, і з неї почувся голос: «Це Мій Улюблений Син. Слухайтеся Його!»

Почувши це, учні Ісуса так злякалися, що впали долілиць. Тоді Він підійшов і торкнувся їх, сказавши: «Вставайте і не бійтеся!» Та підвівши очі, учні не побачили там нікого, крім Ісуса.

Коли вони сходили з гори, Ісус наказав їм: «Не кажіть нікому про те, що бачили, аж доки Син Людський не воскресне з мертвих». По тому Його учні спитали: «Чому книжники стверджують, ніби першим мусить прийти Ілля ?» На те Ісус їм відповів: «Це так, Ілля мусить першим прийти і все впорядкувати. Та Я кажу вам, що Ілля вже прийшов, але люди не впізнали його і вчинили з ним усе те погане, що хотіли. Син Людський так само має страждати від них». Тоді Його учні зрозуміли, що Він каже про Іоана Хрестителя.

14-15 Наступного дня, Ісус та Його учні повернулися до народу, та один чоловік, підійшовши до Нього, впав перед Ним на коліна і мовив: «Господи, змилуйся над сином моїм! Він хворий на епілепсію, дуже страждає і часто кидається в огонь або воду. Я привів його до учнів Твоїх, але вони не змогли зцілити його».

І мовив Ісус у відповідь: «О невірний і заблудлий роде! Скільки ж ще часу Мені бути з вами? Скільки Мені вас терпіти? Приведіть хлопчика до Мене!»

Ісус заговорив суворо до демона й наказав вийти з хлопця, той вийшов, і хлопець тут же зцілився. Учні Ісуса підійшли до Нього, коли Він був на самоті, й запитали: «Чому ми не змогли вигнати нечистого?» Та Він відповів їм, мовивши: «Тому що у вас мало віри. Істинно кажу вам: якби ваша віра була завбільшки з гірчичне зернятко, ви могли б звеліти цій горі: „Пересунься звідси туди” — і вона б пересунулася. Тоді для вас нічого б не було неможливого». [«Цей рід (злий дух) можна вигнати лише молитвою і постом».]

22-23 Коли вони всі разом прийшли до Ґалилеї, Ісус мовив: «Сина Людського буде віддано до рук людей, які вб’ють Його, але на третій день Він воскресне з мертвих». Почувши це, учні Його дуже зажурилися.

Коли Ісус і Його учні прибули в Капернаум, до Петра підійшли збирачі Храмового податку й запитали: «Чи сплачує твій Учитель дводрахмовий податок на Храм?» Той відповів: «Так» — і ввійшов до хати. Перш, ніж Петро встиг щось мовити, Ісус запитав його: «Як на твою думку, Симоне, з кого беруть данину й податок царі — зі своїх дітей чи з чужих?»

Петро відповів: «Вони збирають з чужих». Ісус тоді йому: «Отже, їхні діти вільні від податку. Та щоб їх не дратувати, піди до озера й закинь вудку. Розкрий рота рибині, яку першу зловиш, і знайдеш там чотиридрахмову монету. Візьми її та й віддай за Мене й за себе».

Саме тоді учні підійшли до Ісуса і спитали: «Хто є найвеличнішим у Царстві Божому?» 2-3 Тоді Він покликав до Себе дитину, поставив перед ними й мовив: «Істинно кажу вам, поки ви не змінитесь і не станете мов діти серцем своїм, то ніколи не ввійдете до Царства Небесного. Отже, хто буде покірливим, подібно до цієї малої дитини, той стане найвеличнішим у Царстві Небеснім. Хто приймає таку малу дитину в ім’я Моє, той приймає і Мене».

«Та якщо хтось введе в гріх одного з малих оцих, які вірують в Мене, то краще було б для нього, щоб почепили йому на шию жорно і втопили в глибокому морі. Горе світу цьому від каменів спотикання, бо вони завжди існуватимуть, та горе тому, через кого вони з’являються. Якщо рука твоя чи нога примушує тебе на гріх, відітни її і викинь геть. Краще ввійти у вічне життя калікою, ніж мати обидві руки та ноги, та потрапити у пекло незгасне. Якщо твоє око спричиняє спотикання, виколи його та викинь геть, бо краще ввійти у вічне життя з одним оком, ніж, маючи обидва, бути кинутим до пекельного вогню».

«Глядіть, не ставтеся зверхньо до жодного з цих малих дітей, бо кажу Я вам, що їхні Ангели-охоронці на Небі завжди перебувають із Батьком Моїм Небесним. [Бо Син Людський прийшов, щоб врятувати загублених.]

Як ви думаєте, коли хтось із вас має сто овець, і одна з них заблукає, то чи не залишить він оті дев’яносто дев’ять на схилі гори й чи не піде шукати її? Істинно кажу вам: коли він знайде її, то буде їй радий більше, ніж тим дев’яноста дев’ятьом, що не заблукали. Так само й Отець ваш Небесний не хоче, щоб хтось із малих отих дітей заблукав».

«Якщо брат твій має гріх проти тебе, іди й покажи йому помилку наодинці. Якщо він тебе послухає, то ти повернув собі брата. Якщо ж ні, то візьми ще одного або двох свідків із собою, щоб кожне зауваження було підтверджене устами ще двох або трьох свідків. Якщо ж він відмовиться вислухати, розкажи про все церкві. Якщо ж він і церкву не послухає, то стався до нього як до безбожника чи збирача податків.

Істинно кажу вам: коли ви судитиме на землі, те буде судом Божим, а коли ви обіцятиме прощення тут на землі, то буде прощення від Господа. 19-20 І ще істинно кажу вам: якщо двоє з вас тут на землі погодяться про щось і молитимуться про це, хоч би що то було, воно буде здійснене для них Отцем Моїм Небесним. Бо там, де двоє чи троє збираються разом в ім’я Моє, Я теж буду серед них».

Тоді Петро підійшов до Ісуса й сказав: «Господи, скільки разів я маю прощати свого брата, коли він грішить проти мене, може, сім разів?» Ісус йому відповів: «Кажу тобі, що не лише сім разів. Ти мусиш прощати його навіть коли він согрішить проти тебе сімдесят сім разів!

Отже, Царство Небесне подібне до царя, який вирішив упорядкувати рахунки зі своїми слугами. І як тільки він почав це робити, привели до нього боржника, який був винен десять тисяч талантів. Оскільки той не мав, чим сплатити борг, цар наказав продати його разом з жінкою, дітьми та майном, що той мав, аби повернути гроші. Тоді слуга впав на коліна і почав благати: „Зажди трохи і, клянуся, я поверну все!” І змилосердився цар, простив той борг і відпустив його.

Коли слуга пішов, то знайшов одного зі своїх побратимів, який був винен йому сто динарів, схопив того за горло і сказав: „Поверни все, що винен мені!” Той упав на коліна й почав благати: „Зажди трохи, і я поверну все!” Але перший слуга відмовив, пішов і кинув його за грати на весь час, аж доки не сплатить борг.

Коли інші слуги побачили, що сталося, то дуже обурились і пішли розповіли про все хазяїну. Цар покликав того слугу й мовив до нього: „Ти — негідний рабе! Я простив тобі весь твій борг, бо ти благав мене! То хіба ти не мусив так само виявити милосердя до свого побратима, як я це зробив?” І, розгнівавшись, він звелів покарати слугу і тримати у в’язниці, аж доки той не сплатить усе вповні. Ось як Мій Отець Небесний учинить з вами, якщо кожен з вас від усього серця не простить брата чи сестру свою».

Скінчивши Свою розповідь, Ісус покинув Ґалилею і попрямував до земелі юдейської по той бік Йордану. Та великий натовп ішов слідом за Ним, і Він зціляв усіх недужих. Підійшли до Ісуса кілька фарисеїв і, випробовуючи, запитали Його: «Чи дозволено чоловікові розлучитися з дружиною своєю байдуже з якої причини?»

4-5 Ісус відповів: «Хіба не читали ви у Святому Писанні, що від самого початку створення світу Господь „створив людей чоловіком і жінкою”». І мовив Господь: «Чоловік покине батька й матір своїх, з’єднається з дружиною своєю, і стануть вони єдиною людиною. Отже, більше не буде їх двоє, а буде одна плоть, і нехай ніхто не роз’єднає тих, кого Бог з’єднав разом».

Вони запитали: «Чому ж тоді Мойсей заповів, що чоловік може розлучитися з жінкою, давши їй розвідного листа ?» Ісус на те відповів: «Мойсей дозволив вам розлучатися з жінкою через упертість сердець ваших, а спочатку цього не було. Кажу вам, що якщо чоловік розлучається зі своєю дружиною не через її розпусту й одружується з іншою жінкою, то він чинить перелюб». Тоді Його учні мовили до Нього: «Якщо такі справи, то й зовсім не варто одружуватися».

На те Ісус відповів: «Не кожен може сприйняти це вчення, а лише ті, кому було Богом дано. Бувають такі чоловіки, які народилися скопцями, а ще бувають такі, яких люди зробили скопцями, та є ще й такі, котрі вирішіли не одружуватися заради Царства Божого. Той, хто може сприйняти це вчення, нехай сприймає його!»

Тоді люди привели до Ісуса малих дітей, аби Він, поклавши на них руки, благословив їх і помолився за них. Коли Його учні побачили це, вони почали дорікати їм. Ісус сказав: «Пустіть дітей до Мене і не зупиняйте їх, бо Царство Небесне належить таким, як вони». Ісус поклав на дітей руки, і благословивши їх, пішов звідти.

Один чоловік підійшов до Ісуса і запитав Його: «Вчителю, що доброго мушу я зробити, аби успадкувати вічне життя?» На те Ісус мовив: «Чому ти Мене питаєш, що є добре? Ніхто не є добрим, крім Самого Бога. Але, якщо хочеш мати вічне життя, виконуй заповіді». 18-19 Тоді чоловік спитав: «Які заповіді?» На те Ісус відповів: «Не вбивай, не чини перелюбу, не кради, не бреши, шануй батька й матір своїх, люби ближнього свого, як себе самого».

І мовив чоловік до Нього: «Я завжди виконував усі ці заповіді. Чого мені ще бракує?» Тоді Ісус мовив: «Якщо хочеш бути досконалим, іди й продай все, що маєш, а що вторгуєш, роздай бідним, й матимеш ти багатство на Небі. Тоді приходь і слідуй за Мною».

Та коли чоловік це почув, то глибоко засмутився, бо був він дуже багатий.

Ісус звернувся до Своїх учнів: «Істинно кажу вам: тяжко буде багатому ввійти в Царство Боже! Ще кажу вам: легше верблюдові пройти крізь голчане вушко, ніж багатому ввійти в Царство Боже».

Почувши це, учні Ісуса дуже здивувалися й запитали Його: «То хто ж тоді може бути спасенний?»

Подивившись на них, Ісус відповів: «Це неможливо для людей, але не для Бога, бо для Нього немає нічого неможливого».

Тоді Петро промовив до Нього: «Поглянь! Ми залишили все й пішли за Тобою! То що ми с того матимемо?»

Тоді Ісус сказав: «Істинно кажу вам: коли настане новий світ, Син Людський зійде на престол Слави Своєї, і ви, хто за Мною йшли, також сидітимете на дванадцятьох престолах, щоб судити дванадцять племен ізраїльських. Кожний, хто залишив хату свою, братів, сестер, батька, матір, дітей або господарство своє заради імені Мого, одержить у сто разів більше, ніж залишив, а також успадкує вічне життя. Багато з тих, хто сьогодні перші, стануть останніми, а останні — першими».

«Царство Боже подібне до господаря, який рано-вранці вийшов, щоб найняти робітників на свій виноградник. Домовившись про платню (по динару за день), він відіслав робітників до виноградника. Годині о дев’ятій ранку господар вийшов з дому і, проходячи повз ринок, помітив кількох чоловіків, які стояли без діла. Хазяїн сказав їм: „Ви також ідіть працювати до мого виноградника, і платня буде по справедливості”. І ті пішли. Він ще й ще раз виходив з дому — десь опівдні, а потім о третій годині дня, — і робив так само.

О п’ятій пополудні господар знову вийшов і пішов туди. Побачивши кількох чоловіків, спитав їх: „Чому ви стоїте тут цілий день без діла?” Вони йому відповіли: „Бо ніхто нас не найняв”. Він їм каже: „Ви також ідіть працювати до мого виноградника”. Ввечері господар мовив до свого управителя: „Поклич робітників і заплати їм, спочатку останнім і так до перших”. Отже, всі найняті о п’ятій прийшли і одержали по динару. Коли ж перші підійшли, то думали, що одержать більше, але теж одержали по динару кожний. 11-12 Одержавши платню, вони почали дорікати, кажучи: „Ці останні працювали лише годину, а ти зрівняв їх з нами. Ми ж працювали весь день і весь день зносили втому і спеку”.

І відповів одному з них власник виноградника: „Друже, я не ображаю тебе. Хіба ти не погодився працювати за один динар? Візьми своє і йди додому. Я ж хочу дати цьому останньому стільки, скільки й тобі. Чи я не можу робити так, як вважаю за потрібне, з тим, що належить мені? Може, ти заздриш, що я щедрий?” Отак і в Царстві Небесному — останні будуть першими, а перші — останніми».

Дорогою до Єрусалиму Ісус покликав Своїх учнів і наодинці мовив до них: «Ми йдемо до Єрусалиму. Там Сина Людського буде віддано до рук головних священиків та книжників. Вони засудять Його на смерть і віддадуть поганам. Ті збиткуватимуться з Нього, битимуть Його батогами, а потім розіпнуть на хресті, але на третій день Він воскресне з мертвих».

Мати братів Зеведеєвих підійшла до Ісуса зі своїми синами. Вона вклонилась Йому і звернулася з проханням.

Та Христос спитав: «Чого ти бажаєш?» А та відповіла: «Обіцяй мені, що мої два сини сядуть поруч з Тобою у Царстві Твоєму: один по праву руку від Тебе, а другий — по ліву».

Тоді Ісус сказав: «Ви не розумієте, про що просите! Чи зможете ви випити чашу страждань, яку Я випити маю?» Вони відповіли: «Так, ми зможемо».

Тоді Ісус сказав її синам: «Істинно кажу вам, ви вип’єте з чаші, яку Я питиму, але кому сидіти від Мене праворуч чи ліворуч — те не Мені вирішувати. Ці місця приготовані для тих, кого назве Отець Мій».

Почувши це, інші десять учнів розгнівалися на двох братів. Тоді Ісус покликав їх до Себе і сказав: «Ви знаєте, що погани обирають правителів, які люблять показувати владу свою над людьми, а їхні намісники гноблять народ. 26-27 Але ж не так має бути між вами: хто хоче бути великим хай стане слугою для вас; хто хоче стати першим серед вас, хай буде рабом для всіх. Так само і Син Людський прийшов не для того, щоб Йому служили, а щоб Самому служити іншим й віддати життя Своє як викуп за багатьох».

Коли Ісус, в супроводі Своїх учнів, йшов з Єрихона, великий натовп слідував за ними. Край дороги сиділи два сліпці, і почувши, що Ісус проходить повз них, загукали: «Господи, Сину Давидів, змилуйся над нами!» Люди почали докоряти їм, щоб ті замовкли, але вони гукали ще голосніше: «Господи, Сину Давидів, змилуйся над нами!»

Тоді Ісус зупинився й мовив до них: «Що ви хочете, щоб Я зробив для вас?» І ті відповіли: «Господи, ми хочемо знову бачити». Ісус змилувався і торкнувся їхніх очей. Тієї ж миті вони прозріли й пішли за Ним.

1-2 Коли Ісус і Його учні наблизилися до Єрусалиму, вони зупинилися у місті Ветфаґія, що біля Оливної гори. Тоді Він відіслав двох Своїх учнів з такими словами: «Ідіть у це місто, що перед вами. Тільки-но ви ввійдете туди, то одразу ж знайдете там припнуту ослицю з віслючком. Відв’яжіть їх і приведіть до Мене. А якщо хтось запитає вас: „Для чого ви відв’язуєте його?” — то ви мусите відповісти: „Віслючок потрібен Господу, але Він незабаром пришле його сюди”». Сталося так, щоб збулося сказане пророком:

«Перекажіть дочці Сіона : „Поглянь! Твій Цар іде до тебе! Він покірливий їде верхи на ослиці, так, на віслючку, народженому від в’ючної тварини”».

Отож учні пішли й зробили, як Він велів. Вони привели ослицю з віслючком, поклали на них свій одяг, а Ісус сів верхи. Багато людей стелили на дорозі свій одяг, а інші — зелене віття, зрізане з дерев. Люди в натовпі, які йшли попереду й позаду Нього, вигукували:
«Осанна синові Давида! Благословенний Той, Хто приходить в ім’я Господнє!Осанна Богу на Небі!»

Коли Ісус увійшов до Єрусалиму, все місто заворушилося, всі розпитували: «Хто це такий?» А з натовпу відповідали: «Це Ісус, пророк із Назарета, що в Ґалилеї».

Зайшовши у двір Храму, Ісус почав виганяти звідти усіх, хто щось там продавав або купував. Він перевертав столи мінял та лави тих, хто продавав голубів. Ісус говорив їм: «У Святому Писанні сказано: „Мій Храм буде домом молитви, а ви перетворили його на розбійницьке кубло!”»

І підійшли до Нього у дворі Храму сліпі й криві, й Ісус зцілив їх. Коли головні священики та книжники побачили дива, здійснені Ним, і дітей, які вигукували: «Хвала Тобі, Сину Давидів!» — то сильно розлютилися й сказали Йому: «Ти чуєш, що ці діти гукають?» Ісус відповів їм: «Так, Я чую. Хіба не читали ви:
„В уста дітей та немовлят Ти вклав слова похвали?”»

Тоді Він покинув їх і пішов з Єрусалиму до Віфанії і там заночував.

Рано-вранці, повертаючись до Єрусалиму, Ісус дуже зголоднів. Побачивши фіґове дерево край дороги, Він підійшов до нього, але не знайшов на ньому нічого, крім самого листя. Тоді ж Ісус мовив до нього: «Нехай же повік більше не буде плодів на тобі!» І дерево враз всохло.

Побачивши це, учні здивувалися й запитали: «Як могло дерево вмить всохнути?» Ісус відповів: «Істинно кажу вам: коли матимете ви віру і не сумніватиметесь, що збудеться те, чого ви просите, то зможете не лише зробити те, що Я з цим деревом, але й якщо скажете цій горі: „Зруш з місця і впади в море” — то й те неодмінно збудеться. Якщо ви вірите, то отримаєте усе, що проситимете в молитві».

Коли Ісус прийшов до двору Храму й почав навчати людей, головні священики й старійшини підійшли до Нього й запитали: «Скажи нам, чиєю владою Ти все це робиш? Хто дав Тобі владу таку?» У відповідь Ісус сказав: «Я також хочу поставити вам запитання, і якщо ви дасте Мені відповідь, тоді й Я скажу вам, чиєю владою Я все це роблю. Скажіть Мені: Іоанове хрещення прийшло від Господа чи від людей?»
Головні священики та юдейські лідери почали радитися поміж собою, що відповісти, міркуючи: «Якщо ми скажемо, що воно від Господа, то Він спитає: „Чому ж тоді ви не повірили Іоану?” А якщо скажемо, що воно від людей, то народ розгнівається на нас. (Вони боялися людей, адже народ вважав, що Іоан був справді пророком)». Тож вони відповіли Ісусові: «Ми не знаємо, звідки прийшло Іоанове хрещення». Тоді Ісус мовив до них: «Отож і Я вам не скажу, чиєю владою Я все це роблю».

«От як ви вважаєте: один чоловік мав двох синів. Підійшов він до старшого, та й каже: „Сину, йди сьогодні працювати у винограднику”. А той йому у відповідь: „Не хочу”. Але потім передумав і пішов. Тоді підійшов батько до іншого сина та й попросив те ж саме. Той каже: „Добре, я піду” — але не пішов. Котрий з них зробив те, що батько хотів?» Ісусові відповіли: «Старший син». Тоді Він мовив: «Істинно кажу вам: збирачі податків та повії потраплять до Царства Божого поперед вас. Кажу так, бо Іоан Хреститель прийшов праведним шляхом, та ви йому тоді не повірили, а збирачі податків та повії повірили! Ви ж, навіть побачивши це, все одно не розкаялися й не повірили йому».

«Послухайте ще одну притчу. Був собі один чоловік, який посадив виноградник. Навколо нього поставив огорожу, викопав яму для чавильні й звів башту. Потім здав виноградник в оренду та й поїхав собі мандрувати. Як настала пора, він послав слуг до виноградарів по свою частину врожаю. Але орендарі схопили їх: одного побили, другого вбили, а ще одного закидали камінням. Ще раз господар послав слуг своїх, та вже більше ніж уперше, але й з тими вчинили так само. Нарешті послав він до них свого сина, міркуючи: „Вони неодмінно поважатимуть сина мого!” Та побачивши господаревого сина, орендарі сказали одне одному: „Це — спадкоємець! Давайте вб’ємо його, то й спадщина буде наша!” Тож вони схопили сина господаря, викинули його з виноградника і вбили.

Коли власник виноградника прийде туди, що йому зробити з тими орендарями?» Тоді головні священики й старійшини відповіли Ісусові: «Він, неодмінно, вб’є тих злих людей, а виноградник здасть іншим орендарям, які сплатять його частку, коли настане час збирати врожай».

На те Ісус сказав: «Хіба не читали ви у Святому Писанні:
„Той камінь, що будівельники відкинули, став наріжним каменем. Так Господь зробив, та дивовижно це для нас”.

Отже, кажу Я вам: Царство Боже буде відібране у вас, і здобудуть його люди, які живуть згідно з Царством Господнім. Той, хто впаде на цей камінь, розіб’ється, а на кого цей камінь впаде, той буде розчавлений».

45-46 Почувши цю притчу, головні священики та фарисеї зрозуміли, що Ісус говорить саме про них, та почали вигадувати, як би схопити Його, але побоялися народу, бо всі люди вважали Ісуса пророком.

І знову Ісус почав розповідати людям притчі. Він казав: «Царство Боже подібне до царя, який справляв весілля свого сина. Він послав слуг, щоб вони покликали запрошених, але ті не хотіли приходити.

Він знову послав слуг сказати усім запрошеним: „Слухайте! Все вже приготовано для весілля, бичків та іншу худобу вже забито, і страви вже на столі. Приходьте на весілля!” Але ніхто на те не звернув уваги, і всі розійшлися — один повернувся до роботи в полі, другий до інших справ. Всі інші, котрі були запрошені, схопили царських слуг, познущалися з них, а потім убили. Тоді цар розгнівався й послав своє військо, і покарав убивць, а їхнє місто спалив.

І сказав цар своїм слугам: „Усе готове для весілля, але ті, хто були запрошені, не гідні бути на ньому. Отже, вийдіть на вулиці й на кожному куті запрошуйте кого побачите”. Тоді слуги пішли й запросили всіх, кого побачили: як добрих, так і лихих людей. Весільна зала була повна гостей.

11-12 Але коли цар увійшов і подивився на гостей, то побачив серед них чоловіка в простому вбранні. Цар звернувся до нього: „Друже, як же ти увійшов сюди, не вбравшись у весільне?” Але той мовчав. Тоді цар наказав своїм слугам: „Зв’яжіть йому руки й ноги та й киньте у темряву, де тільки ридання і скрегіт зубів від болю. Бо багато покликаних, але мало вибраних”».

Тоді фарисеї пішли й почали радитись між собою, як би зловити Ісуса на слові. Вони послали до Ісуса своїх учнів разом з іродіанцями, які мовили таке до Нього: «Вчителю, ми знаємо, що Ти — чоловік чесний, правдиво наставляєш на шлях Божий, і не зважаєш на те, хто і що про Тебе подумає, бо не дивишся на чин та звання людей. Тож скажи нам, як ти вважаєш, чи справедливо сплачувати податки цезареві, чи ні?»

Їхні підступні наміри були відомі Ісусові, тож Він на те відповів: «Лицеміри! Навіщо ви перевіряєте Мене, аби зловити Мене на слові? Покажіть Мені динар, яким ви сплачуєте податки». Коли вони принесли динар, Ісус запитав: «Хто тут зображений й чиє ім’я викарбоване на монеті?» Вони відповіли: «Цезареве». Тоді Ісус і каже: «Тож віддайте цезарю — цезареве, а Богу — Боже». Почувши таку відповідь, вивідники були вражені й, залишивши Ісуса, пішли собі геть.

Того ж дня декілька саддукеїв (вони стверджують, буцімто ніякого воскресіння з мертвих не буде взагалі) прийшли до Ісуса й спитали Його: «Вчителю, Мойсей заповів нам: „Якщо чоловік помре бездітний, то його брат мусить взяти шлюб з жінкою померлого і народити з нею дітей, аби продовжити рід свого брата”. От було собі семеро братів. Перший одружився і скоро помер, та через те, що в нього не було дітей, другий брат узяв шлюб із тією жінкою. Те ж саме трапилося й з третім, а потім і з усіма сімома — вони померли, не залишивши дітей. Останньою померла жінка.

Отже, в майбутньому житті, після воскресіння, чиєю дружиною вона буде, адже всі семеро мали шлюб з тією жінкою?»

Ісус сказав: «Звісно, причиною вашої помилки є те, що ви не знаєте ні Святого Писання, ані сили Божої. Адже, коли люди повстануть із мертвих, вони не одружуватимуться, ані заміж виходитимуть. Вони будуть подібні до Ангелів Небесних. А щодо воскресіння з мертвих, то хіба ви не читали Божих слів, сказаних вам? Господь сказав: „Я — Бог Авраама, Бог Ісаака і Бог Якова. Господь є Богом живих а не мертвих. Тож усі вони — живі”». Коли люди почули це, то були вражені Його наукою.

Почувши, як Ісус Своєю відповіддю примусив замовкнути саддукеїв, фарисеї зібралися разом. Один із них, знавець Закону Мойсея запитав, випробовуючи Ісуса: «Вчителю, яка заповідь Закону є найважливішою?» Ісус відповів: «„Люби Господа Бога свого всім серцем, усією душею і розумом своїм”. Це перша і найголовніша заповідь. Є ще й друга заповідь, подібна до цієї: „Любіть ближнього свого, як себе самого”. Увесь Закон і вчення пророків спираються на ці дві заповіді».

Тоді Ісус звернувся до всіх фарисеїв, які зібралися там: «Що ви думаєте про Христа? Чий Він Син?» Вони відповіли: «Давидів Син». Ісус сказав: «Як же тоді Давид, якого надихнув Дух Святий, назвав Його Господом, коли казав:

„Господь Бог мовив до Господа мого: „Сядь по праву руку від Мене, доки не покладу Я ворогів Твоїх до ніг Твоїх ””.

Тобто сам Давид називав Христа „Господом”. То як же Він може бути Сином Давидовим?» Але ніхто Ісусу на те нічого не міг відповісти, і відтоді ніхто не наважувався Його про щось питати.

Тоді Ісус промовив до народу і Своїх учнів: «Книжники та фарисеї мають повноваження тлумачити Закон Мойсеїв. То ж ви робіть усе і дотримуйтеся всього, чого вони навчають, та не робіть того, що вони вчиняють. Бо вони лише говорять про Закон, але самі його не виконують. Вони встановлюють суворі правила, котрих важко дотримуватися, кладуть цей тягар на плечі людей і примушують нести його, та самі не хочуть і пальцем поворухнути, щоб полегшити ту ношу.

Всі їхні діяння — про людське око. Вони роблять більшими свої філактерії та довшими китиці на вбранні своєму. Вони полюбляють, щоб у них були найпочесніші місця на бенкетах і найповажніші місця в синагогах. Вони також полюбляють, щоб їх шанобливо вітали на базарах, й щоб називали їх вчителями.

Не дозволяйте, щоб звали вас вчителями, бо один у вас Вчитель, а всі ви — лише брати та сестри. Не називайте нікого на землі отцем своїм, бо лише один Отець у вас — на Небі. Так само хай не звуть вас господарями, бо лише один у вас Господар — це Мeсія. Але найбільшим серед вас має бути слуга ваш. І хто підносить себе, вихваляючись, той буде принижений, а хто принижує себе, того буде піднесено.

Горе вам, лицеміри, книжники та фарисеї! Ви зачиняєте людям двері до Царства Божого. Самі ви не входите до нього і не даєте ввійти тим, хто заслуговує. [Горе вам, лицеміри, книжники та фарисеї! Ви грабуєте вдовині хати, при тому подовгу молячись про людське око. За те вам кара буде ще більша.]

Горе вам, лицеміри, книжники і фарисеї! Ви йдете землями, пливете морями, щоб залучити на свій бік хоча б одного прихильника, а коли навчите його, то робите його вдвічі гіршим за себе, і разом ви заслуговуєте на пекло.

Горе вам, сліпі поводирі, які кажуть: „Якщо хто клянеться Храмом, то це нічого не означає, а якщо клянеться золотом, що в Храмі, то мусить виконати обіцянку”. Ви нерозумні сліпці! Що важливіше — золото, чи Храм, що освячує його? Ви кажете: „Якщо хтось вівтарем клянеться, то це нічого не означає, а якщо клянеться дарами, що на ньому, то мусить виконати обіцяне”.

Сліпці! Що важливіше — дари, чи вівтар, що освячує їх? Отже, якщо хто клянеться вівтарем, той клянеться й дарами, що на ньому. Якщо хтось клянеться Храмом, то також клянеться і Тим, Хто перебуває в ньому. Якщо хтось клянеться Небом, то клянеться і престолом Господнім і Тим, Хто сидить на ньому.

Горе вам, лицеміри, книжники і фарисеї! Ви віддаєте Богу десяту частину від усього, що маєте, навіть урожаю м’яти, кропу та тмину, але нехтуєте більш важливим ученням Закону: справедливістю, милосердям та вірністю. Слід виконувати головніше, не забуваючи й про інше. Сліпі поводирі! Ви виціджуєте комаху, а потім ковтаєте верблюда!

Горе вам, лицеміри, книжники та фарисеї! Ви миєте свої чашки й миски ззовні, а всередині вони наповнені тим, що ви придбали, ошукуючи ближніх та потураючи своїм примхам. Сліпі фарисеї! Спершу помийте чашки і миски свої зсередини, щоб були вони чисті з обох боків.

Горе вам, лицеміри, книжники й фарисеї! Ви подібні до тієї могили, що гарно пофарбована ззовні, а всередині повна кісток мерців і різноманітних нечистот. Отак і ви позірно показуєте, що зовні ви справедливі, а насправді, повні лицемірства й беззаконня.

29-30 Горе вам, лицеміри, книжники та фарисеї! Ви будуєте гробниці пророкам і прикрашаєте могили праведних, кажучи: «Якби ми жили за часів прабатьків своїх, то не були б причетні до пролиття крові пророків». Отже, ви свідчите проти себе тим, що ви є сини вбивць пророків. Тож доводьте до кінця справу ваших предків!

Ви, виплодки зміїні! Як можете ви уникнути покарання пеклом? Слухайте! Я посилаю до вас пророків, мудреців та книжників. Деяких ви вб’єте і розіпнете; інших битимете батогами в синагогах і переслідуватимете з міста до міста. Бути вам винними за всю кров невинну, пролиту на землі: від крові праведного Авеля до крові Захарії, сина Варахії, якого ви вбили між святилищем Храму та вівтарем. Істинно кажу вам: кара за все це ляже на людей цього покоління».

«О, Єрусалиме, Єрусалиме, який вбиває пророків і кидає каміння в посланців Всевишнього! Скільки разів хотів Я зібрати дітей твоїх разом, мов та квочка курчат своїх під крило, але ти відмовився! 38-39 От і дім ваш лишиться порожнім. Тож кажу Я вам, що не побачите Мене віднині, аж доки не скажете: „Благословенний той, хто приходить в ім’я Господнє”».

Коли Ісус вийшов з подвір’я Храму і пішов далі, до Нього підійшли учні, щоб показати Йому Храмові будівлі. Та Ісус сказав їм: «Чи бачите ви всі ці споруди? Істинно кажу вам: у майбутньому, каменя на камені тут не залишиться: все буде зруйноване».

Згодом, коли Ісус знаходився на Оливній горі, учні Його прийшли і наодинці спитали Ісуса: «Скажи нам, коли це станеться? І яке буде знамення Твого повернення й приходу кінця світу?» У відповідь Ісус мовив до них: «Стережіться, щоб ніхто вас не обдурив. Бо чимало прийде людей, які користуватимуться іменем Моїм, кажучи: „Я — Христос” — і багатьох вони обдурять.

Як почуєте ви відлуння близьких боїв, та дізнаєтеся про віддаленні битви, не лякайтеся; це неодмінно має статися, але це ще не кінець. Народ повстане проти народу, а царство — проти царства. Прийде голод, й землетруси траплятимуться в різних кінцях світу. Та все це буде лише початком мук і страждань, то лише перші перейми, на зразок тих, що жінка має під час пологів. Люди пойдуть проти вас, та віддадуть на страждання і смерть. Вас ненавидітимуть усі народи за те, що ви йшли за Мною.

В той час багато людей зневіриться та відцурається своєї віри. Вони зраджуватимуть і ненавидітимуть одне одного. І з’явиться багато лжепророків, й обдурюватимуть багатьох людей. Через те, що запанує беззаконня, любов у багатьох віруючих охолоне. Але той, хто витерпить усе до кінця, врятується.

І ця Добра Звістка, Євангелія про Царство Боже, проповідуватиметься по всьому світі як свідчення для всіх народів. Отоді настане кінець».

15-16 «І коли ви побачите „гидоту спустошення” на святому місці Храму, про яку казав пророк Даниїл (той, хто читає, має зрозуміє, про що йдеться), то всі, хто лишатимуться в Юдеї на той час, змушені будуть рятувати життя, тікаючи в гори.

17-18 Вони мусять тікати не гаячи часу: хто сидітиме на даху своєї оселі, не повинен спускатися по свої пожитки, а хто працюватиме в полі, тому не слід забігати додому по вбрання своє. Найтяжче буде в ті дні вагітним жінкам та матерям із немовлятами на руках!

Моліться, аби хоч не взимку те трапилося, та не в суботу, бо то буде такий жах, якого світ не бачив від самого свого початку. Та у всі прийдешні часи — ніколи більше такого не буде.

І якби не Божа воля скоротити ті жахливі дні, то жоден не врятувався б. Господь скоротив дні ті тільки заради обранців Своїх.

І якщо у ті дні хтось скаже вам: „Дивіться! Ось Христос!” або „Ось Він!” Не вірте тому. Бо чимало лжехристів та лжепророків з’явиться тоді. Вони показуватимуть знамення й творитимуть дива, намагаючись обдурити обраних Господом, якщо це можливо. То ж стережіться! Я попередив вас заздалегідь. Якщо хтось скаже вам: „Погляньте! Христос там, у пустелі!” — то не йдіть туди. Або якщо скажуть: „Дивіться! Він знаходиться в одній з віддалених кімнат” — не вірте їм. Коли Син Людський прийде, кожний побачить Його пришестя, подібно спалаху блискавки, котрий можна побачити звідусіль. Туди, де є мертвечина, злітаються стерв’ятники, яких видно здалека.

Одразу ж після того лиха, ось що відбуватиметься:
сонце затьмариться, і місяць перестане світити, зірки впадуть з небес, а всі небесні тіла зміняться.

І тоді на небі з’явиться знамення про прихід Сина Людського. І ридатимуть усі народи землі, коли побачать Сина Людського, Який йтиме по хмарах небесних з великою силою та Славою. Сурмитимуть голосно сурми, і пошле Він Ангелів Своїх, аби зібрали вони всіх обраних людей з усіх кінців світу.

Навчіться мудрості слухаючи притчу про фіґове дерево: як тільки на ньому з’являється тендітне гілля й розбруньковується молоде листя, ви знаєте, що літо вже близько. Так само й ви, коли побачите всі ці події, про які Я що вам щойно казав, знайте: час настає, він уже на порозі. Істинно кажу вам: усе це станеться ще за життя цього покоління. Навіть якщо небо і земля знищені будуть, слова Мої не зникнуть ніколи».

«Коли той день і та година настануть, про те невідомо нікому: ні Ангелам Небесним, ані Синові — лише один Отець знає. Як це було за часів Ноя, так буде і в годину пришестя Сина Людського. Як це було в дні перед потопом: люди їли, пили, одружувалися, віддавали до шлюбу своїх дітей, аж до того дня, доки Ной не ввійшов в свій ковчег. І ніхто нічого не знав, доки потоп не знищив їх усіх. І станеться так само в час пришестя Сина Людського.

У той час двоє чоловіків працюватимуть у полі: одного з них буде взято, а другий залишиться. Дві жінки разом молотимуть зерно на жорнах: одну з них буде взято, а друга залишиться.

Тож будьте готові, оскільки не знаєте, якого дня Господь прийде. І пам’ятайте, що якби господар знав, о котрій годині вночі прокрадеться злодій, то пильнував би й не дозволив тому вдертися до хати. Ось чому й вам слід бути напоготові, бо Син Людський прийде тоді, коли ви Його не чекатимете».

«Хто є вірним і розсудливим слугою, якого господар поставив над усіма іншими слугами, щоб він вчасно годував їх? Щасливий той слуга, якого хазяїн застане в ту мить, коли він саме виконуватиме свій обов’язок! Істинно кажу вам, що господар призначить його управляти своїм маєтком.

48-49 Уявіть собі навпаки, поганого слугу, який говорить сам собі: „Мій господар забарився” — і тоді почне бити інших слуг, їсти й пити з п’яницями. Але господар слуги прийде того дня, коли той його не чекатиме, і тієї години, що слуга не сподіватиметься. Господар жорстоко покарає його і призначить йому місце серед лицемірів, де чутно буде лише ридання і скрегіт зубів від болю».

«Того дня Царство Боже буде подібне до десятьох дівчат, які взяли свої світильники й вийшли назустріч нареченому. П’ятеро з них були легковажні, а інші п’ятеро — розумні. Легковажні взяли світильники та забули олію для них. Розумні ж разом із світильниками прихопили й олію в глечиках.

Оскільки наречений забарився, вони почали дрімати і позасинали. Опівночі хтось загукав: „Дивіться! Он наречений іде! Зустрічайте його!” Тієї ж миті усі дівчата підхопилися й приготували свої світильники. І легковажні попросили в розумних: „Дайте нам трохи олії. Наші світильники гаснуть!” Але у відповідь ті мовили: „Не можемо, бо на всіх не вистачить. Краще йдіть і придбайте собі у крамаря”.

Поки ті ходили купувати олію, з’явився наречений, і дівчата, які залишилися й були готові, вирушили з ним на весілля. Коли ж вони прийшли, то зачинили за собою двері. Зрештою з’явилися й ті дівчата, які ходили по олію, і кажуть: „Господарю! Господарю! Відчини нам двері!” Але той відповдає: „Істинно кажу вам: я вас не знаю!” Отже, будьте пильними, бо вам не відомий день і час, коли Син Людський прийде».

«Царство Боже подібне до того чоловіка, який перш ніж рушити в подорож, покликав своїх слуг і доручив їм пильнувати своє майно. 15-16 Одному він дав п’ять талантів, другому — два, а третьому — один. Кожного наділив за здібностями та й поїхав. Одразу ж той, що одержав п’ять талантів, пустив їх в обіг і заробив іще п’ять. Так само зробив і той, який одержав два таланти. Він також вклав їх у справу й заробив ще два. А третій, який одержав один талант, пішов і закопав гроші в землю.

Багато часу минуло, поки господар повернувся і зажадав їхнього звіту. Чоловік, який одержав п’ять талантів, приніс до господаря його п’ять талантів і ще п’ять зароблених, мовивши: „Господарю, ти доручив мені п’ять талантів, а ось іще п’ять, що я заробив”. Тоді той сказав йому на це: „Гарна праця, ти добрий і вірний слуга! Оскільки ти добре впорався з цією малою сумою, я доручу тобі велику. Іди й розділи разом зі мною цю радість”.

Тоді підійшов той слуга, який одержав два таланти від свого господаря, і мовив: „Господарю, ти доручив мені два таланти, а ось іще два, що я заробив”. Хазяїн відповів йому на це: „Молодець! Ти добрий і вірний слуга! Ти добре впорався з цією малою сумою. Отже, я доручу тобі більшу. Іди й розділи зі мною цю радість”.

І підійшов до нього той, який одержав один талант, і мовив: „Господарю, я знаю, що ти жорстокий. Збираєш урожай там, де нічого не садив, жнеш там, де нічого не сіяв. Тому я злякався і пішов та й закопав гроші в землю. Ось, забери своє!”

У відповідь той мовив: „Ти поганий і ледачий слуга! Знаєш, що я збираю врожай там, де не садив, і жну там, де не сіяв. Тобі слід було пустити гроші в обіг, то ж повернувшись, я б і своє одержав, і прибуток мав. Заберіть у нього талант і віддайте тому, хто має десять. Кожному, хто має, додасться ще більше і матиме він надміру, а у того, в кого нічого не має, відніметься і той дріб’язок, що йому належить. Нікчемного слугу киньте геть в темряву кромішню, туди, де плач і скрегіт зубів від болю”».

«Коли Син Людський прийде у Славі Своїй з усіма Ангелами Своїми, Він сяде на троні Своєму величному. І тоді зберуться перед Ним усі народи, і Він розділить людей, як пастух відділяє овець від кіз у стаді своєму. Він збере овець праворуч від себе, а кіз — ліворуч. І тоді Цар промовить до тих, хто праворуч: „Прийдіть, благословенні Отцем Моїм і успадкуйте Царство, призначене вам від дня створення світу. 35-36 Це вам нагорода, бо голодного Мене ви нагодували, а спраглого напоїли. Перехожому Мені дали притулок, нагого вдягнули, хворого доглядали, а коли Я був у в’язниці, ви прийшли провідати Мене”.

І тоді праведні запитають: „Господи, коли це ми бачили Тебе голодним і нагодували, а спраглого напоїли? Коли це було, щоб ми перехожому Тобі дали притулок, а нагого вдягнули? Коли ми бачили Тебе недужим, і коли це Ми приходили до Тебе у в’язницю?” Тоді Цар відповість їм: „Істинно кажу вам: все, що ви робили для когось із найменших братів Моїх, ви це робили для Мене”.

Тоді скаже Цар до тих, хто буде ліворуч від Нього: „Геть від Мене, ви, прокляті, геть у вогонь вічний, що приготований дияволові та його ангелам. Це вам покарання за те, що голодного Мене ви не нагодували, а спраглого не напоїли. Перехожому Мені не дали притулку, а нагому не дали ніякої одежини. Коли ж Я був хворий і у в’язниці, ви не подбали про Мене”.

І тоді вони у відповідь скажуть: „Господи, коли таке було, щоб ми Тебе бачили голодним чи спраглим, перехожим мандрівником чи нагим, хворим чи ув’язненим — і не допомогли Тобі?” А Він їм на те: „Істинно кажу вам: щоразу, коли ви відмовляли в допомозі одному з братів Моїх найменших, ви відмовляли й Мені”. І приймуть тоді всі неправедні вічну кару, а праведні — вічне життя».

Коли Ісус закінчив говорити, Він звернувся до Своїх учнів: «Ви знаєте, що через два дні Пасха, і Сина Людського буде віддано ворогам, щоб Його розіп’яли на хресті».

3-4 Тоді головні священики й старійшини зібралися у дворі палацу первосвященика Каяфи, де радилися, як би так влаштувати, щоб схопити і вбити Ісуса у тайні від усіх. При тому вони говорили: «Тільки це не можна робити на свята, бо народ може збунтуватись».

6-7 Коли Ісус був у Віфанії та сидів за столом у домі Симона прокаженого, до Нього підійшла жінка з алебастровим глечиком, наповненим надзвичайно дорогими пахощами й почала лити їх Ісусові на голову. Побачивши це, учні Ісуса розсердилися й мовили: «Навіщо таке марнотратство? Це мирро можна було б дорого продати, а гроші роздати бідним». Ісус знав, про що вони говорять, і сказав: «Навіщо ви докоряєте цій жінці? Вона зробила добре діло для Мене. Адже бідні завжди будуть з вами, а Я — ні. Помазавши мирром тіло Моє, вона приготувала Мене до похорону. Істинно кажу вам: відтепер хоч би де проповідувалась у світі Євангелія, люди завжди будуть згадувати про те, що зробила ця жінка».

14-15 Один з дванадцятьох учнів Ісуса, який звався Юдою Іскаріотом, прийшов до головних священиків і запитав: «Що ви дасте мені за те, що я вам видам Ісуса?» Ті запропонували йому тридцять срібних монет. З тієї миті Юда почав шукати слушної нагоди, аби видати їм Ісуса.

Першого дня свята Прісних Хлібів Ісусові учні запитали Його: «Де б Ти хотів, щоб ми приготували Тобі Пасхальну вечерю?» Ісус відповів: «Ідіть у місто до одного чоловіка, якого Я вам назву, й передайте йому, що Вчитель каже так: „Час, призначений Мені, наближається. Я їстиму Пасхальну вечерю зі Своїми учнями у твоїй оселі”». Учні зробили так, як Він наказав, і приготували Пасхальну вечерю.

Увечері Ісус сидів за столом з дванадцятьма учнями Своїми. І коли вони їли за столом, Ісус сказав: «Істинно кажу вам: один із вас, хто зараз знаходиться тут зі Мною, зрадить Мене».

Всі учні дуже засмутилися й почали питати Його: «Напевне, це не я, Господи?» Ісус відказав їм: «Той, хто опустив руку в чашу разом зі Мною і зрадить Мене. Син Людський прийме страждання, як і було написано про Нього у Святому Писанні. Та горе тому, хто видасть Сина Людського на смерть! Краще б йому було зовсім не народжуватися».

Юда, який збирався зрадити Ісуса, також озвався: «Напевне, це не я, Вчителю!» Тоді Ісус відповів йому: «Так, це ти!»

За вечерею Ісус узяв хлібину, та віддавши дяку Господу, благословив її. Після того Він розломив хліб і роздав Своїм учням зі словами: «Візьміть хліб цей і їжте його. Це тіло Моє». 27-28 Потім узяв Він чашу й, подякувавши Богові, подав цю чашу учням Своїм і сказав: «Пийте всі з неї, бо це кров Моя, що засновує Новий Заповіт Божий і що проллється на користь багатьох людей на прощення гріхів їхніх. Істинно кажу вам, що Я не питиму більш від плоду лози виноградної аж до того дня, коли Ми разом питимемо молоде вино в Царстві Отця Мого».

І заспівавши хвальну пісню Богові, вони вирушили на Оливну гору.

І сказав Ісус учням Своїм: «Усі ви втратите віру в Мене цієї ночі. Кажу так, бо написано у Святому Писанні:
„Як ударю пастуха, то й вівці порозбігаються”.

Але коли Я воскресну з мертвих, то піду до Ґалилеї та дістануся того міста раніше за вас». Але ж Петро відповів: «Навіть якщо всі втратять віру в Тебе, я ніколи не втрачу!» Тоді Ісус мовив йому: «Істинно кажу тобі: цієї ж ночі, ще до того, як півень проспіває, ти тричі зречешся Мене». Та Петро наполягав: «Навіть якщо я маю вмерти разом з Тобою, я ніколи не зречуся». І всі інші учні мовили те ж саме.

Тоді Ісус та Його учні прийшли до місцевосці, що називалася Ґефсиманією. І сказав Він учням Своїм: «Посидьте тут, поки Я піду помолюся». Він узяв з собою Петра та двох синів Зеведеєвих. Ісус почав сумувати й журитися, мовлячи учням своїм: «Душа Моя переповнена смертельної скорботи. Зостаньтесь тут і попильнуйте зі Мною». І відійшовши трохи подалі, Він упав долілиць і почав молитися: «Отче Мій, якщо це можливо, хай обмине Мене ця чаша страждань. Але хай збудеться не те, чого Я хочу, а те, чого Ти бажаєш».

Повернувшись до Своїх учнів, Ісус побачив, що вони сплять. І звернувся тоді Ісус до Петра: «Хіба ж не могли ви лише однієї години не спати? Не спіть і моліться, щоб не піддатися спокусам, бо дух ваш прагне, а тіло — немічне». І знову Ісус відійшов убік і почав молитися: «Якщо ж не обмине ця чаша страждань Мене, якщо доведеться Мені пити з неї, то нехай збудеться воля Твоя!»

Коли Ісус повернувся до учнів, то знову побачив, що вони сплять, бо повіки їхні поважчали. Ісус залишив їх утретє і, відійшовши осторонь, знову молився про те ж саме. Коли Він повернувся до учнів Своїх, то мовив: «Ви все ще спите та відпочиваєте? Час настав, коли Сина Людського віддадуть до рук грішників. Вставайте! Ходімо! Дивіться, ось зрадник Мій наближається!»

Поки Ісус це казав, з’явився Юда, один з дванадцятьох апостолів, а з ним разом і великий натовп з мечами та палицями. Цих людей послали головні священики та старійшини. Юда пообіцяв подати їм знак, кажучи: «Той, кого я поцілую, і є Ісус. Заарештуйте Його». Тож він підійшов до Ісуса й, мовивши: «Вітаю Тебе, Вчителю» — поцілував Його.

Ісус сказав йому: «Друже, роби те, заради чого прийшов». Тоді деякі чоловіки з натовпу схопили Ісуса і взяли Його під варту. Та один із тих, хто був з Ісусом, вихопив свого меча і, вдаривши слугу первосвященика, відтяв йому вухо.

Але Ісус сказав йому: «Вклади меча свого назад до піхов, бо той, хто береться за меч, від меча й загине. Напевно відомо тобі, що Я можу попросити Отця Мого, і Він одразу дасть Мені хоч цілих дванадцять леґіонів Ангелів. Та якщо Я так зроблю, то не збудеться тоді те, що було написане у Святому Писанні». Потім Ісус звернувся до натовпу зі словами: «Ви прийшли, щоб схопити Мене, як розбійника, з мечами та палицями. Я ж щодня сидів з вами у Храмі навчаючи людей, та ви не заарештували Мене. Однак все це сталося, щоб збулося написане пророками». Тоді всі учні залишили Його і повтікали геть.

Ті люди, які схопили Ісуса, відвели Його до хати первосвященика Каяфи, у якого зібралися книжники та старійшини. А Петро, тримаючись віддалік, йшов за Ісусом аж до самого помешкання первосвященика. Увійшовши до подвір’я, він сів разом зі слугами, щоб побачити, що станеться надалі з Ісусом.

Головні священики й весь Синедріон намагалися вишукати свідчення проти Ісуса, щоб засудити Його на смерть. 60-61 Та нічого в них не вийшло, хоча лжесвідків було чимало. Під кінець прийшли ще двоє і сказали: «Ось Його слова: „Я можу зруйнувати цей Храм Божий і знов відбудувати його за три дні”».

І тоді встав первосвященик і запитав Ісуса: «Чому Ти не відповідаєш? Скажи нам, чи є правдою всі оті звинувачення, що ці люди свідчать проти Тебе?» Та Ісус мовчав. Первосвященик наполягав: «Заклинаю Тебе владою Господа Живого, правду скажи нам, чи Христос Ти, Син Божий?»

І відповів Йому Ісус: «Так, це Я. Та ось вам Мої слова: в майбутньому, побачите ви Сина Людського, Який сидітиме праворуч від Господа Всевишнього. І наближатиметься Він в хмарах небесних». Почувши це, первосвященик у гніві роздер на собі одяг і сказав: «Він зневажає Бога! Ніяких свідчень нам більше не треба! Ви всі чули, як Він ганьбить Всевишнього! Що скажете на це?» І всі разом гукнули: «Він винен і заслуговує на смерть!»

67-68 Деякі з людей почали плювати Ісусу в обличчя й бити Його кулаками. Інші били Його по щоках, кажучи: «Доведи ж нам що Ти пророк, Христосе, назви того із нас, хто вдарив Тебе!»

Тим часом, Коли Петро сидів на подвір’ї, до нього підійшла одна з служниць первосвященика й сказала: «Ти також був з Ісусом Ґалилеянином». Та Петро заперечував, мовивши перед усіма: «Я не знаю, про що ти говориш!» Сказавши це, він подався до виходу з подвір’я, та коли ж він підійшов до воріт, його помітила інша жінка й гукнула до всіх: «Цей чоловік був з Ісусом Назаретянином!» І знову Петро заперечив цьому: «Клянуся Господом Всевишнім, Я не знаю Цього Чоловіка!» Але негайно люди, які стояли осторонь підійшли до нього і мовили: «Безперечно, ти один із них, адже твоя вимова виказує тебе». Петро почав божитися та присягатися: «Клянуся Господом Всевишнім, Я не знаю Цього Чоловіка!» І тієї ж миті проспівав півень.

І згадав Петро, про що Ісус казав йому: «Перш ніж проспіває півень, ти тричі зречешся Мене». Тоді він пішов геть, гірко ридаючи.

Вранці наступного дня всі головні священики разом зі старійшинами зустрілися й приняли рішення вбити Ісуса. Вони зв’язали Його й повели до прокуратора, щоб передати Його до рук Пилата.

На той час Юда, який зрадив Ісуса, побачивши, що Ісуса було оголошено винним, розкаявся у вчиненому й повернув тридцять срібняків головним священикам і старійшинам. Він сказав: «Я згрішив, видавши Невинного на смерть». «Що нам до того? — відповіли йому. — Це твоя справа!» І він кинув ті срібні гроші у Храмі, пішов і повісився.

Головні священики, піднявши монети, мовили: «По Закону не годиться класти ці гроші до скарбниці, бо це плата за пролиту кров». Тоді, порадившись, вони придбали на ті гроші шматок землі, що звався Гончарним полем, щоб ховати на ньому чужинців. Ось чому те поле й досі зветься Кривавим Полем. 9-10 Так збулися слова пророка Єремії:«І взяли вони тридцять срібняків, ціну, що призначили за Нього сини Ізраїля, й віддали їх за Гончарне поле, як Господь указав мені на те».

Коли Ісус представ перед прокуратором, Пилат спитав Його: «Ти — Цар юдейський?» На що Ісус відповів: «Так, це Я. Але ж ти сам це сказав». А коли головні священики й старійшини почали перед Пилатом звинувачувати Ісуса, Він не вимовив жодного слова. Тоді Пилат знову спитав Його: «Хіба ж Ти не чуєш усі ці звинувачення проти Себе?» Але Ісус і слова не відповів на жодне із звинувачень. І це дуже здивувало Пилата.

Кожного року, під час Пасхи, Пилат, за звичаєм, відпускав на волю одного з приречених злочинців, за якого просив народ. На той час у в’язниці сидів відомий злочинець на ім’я Варавва.

Тож, коли зібрався натовп, Пилат запитав: «Кого ви хочете, щоб я відпустив для вас: Варавву чи Ісуса, Який зветься Христом?» Пилат знав, що головні священики і старійшини віддали Ісуса прокуратору, тільки тому, що заздрили Йому. Коли Пилат засідав у суді, його дружина прислала слугу переказати йому: «Ти не повинен нічого робити Цьому невинному, бо я бачила про Нього сон цієї ночі і була засмучена весь день».

Але головні священики й старійшини підбурювали натовп просити Пилата звільнити Варавву і засудити Ісуса до страти. І через те, коли правитель запитав усіх: «Кого з цих двох ви хочете звільнити?» Ті відповіли: «Варавву!»

Тоді знову Пилат звернувся до них: «Що ж мені робити з Ісусом, Який зветься Христом?» У відповідь натовп загукав: «Розіп’яти Його!» «За що? — запитав Пилат. — Який на Ньому злочин?» Тоді всі ще дужче загорлали: «Нехай Його розіпнуть на хресті!»

Пилат, побачивши, що він нічого не вдіє, і що натовп може вибухнути невдоволенням, узяв трохи води й умив руки перед народом, мовивши: «Я не винен у Його смерті. Вирішуйте самі!» У відповідь з натовпу вигукнули: «Нехай кров Його буде на нас і наших дітях!» І тоді він відпустив Варавву, а Ісуса наказав побити батогами, та опісля віддав Його на розп’яття.

Пилатові воїни відвели Ісуса до палацу, де був правитель, і там зібрався цілий відділ солдат навколо Нього. 28-29 Роздягнувши Його, вони накинули на Нього багряницю, на голову Йому сплели терновий вінок, а в праву руку дали ціпок. Впавши перед Ісусом на коліна, почали глузувати з Нього: «Вітаємо Тебе, Царю Юдейський!» Потім воїни забрали у Ісуса ціпок, та били Його тим ціпком по голові й плювали на Нього. А як скінчили вони знущатися й насміхатися з Ісуса, то зняли з Нього багряницю й, вбраши Ісуса у Його власний одяг, повели на розп’яття.

Виходячи з міста, солдати зустріли одного киринеянина на ім’я Симон і примусили його нести хрест, що призначався для Ісуса. Коли ж вони прийшли до місця, що називалося Ґолґофа (це означає «Лобне місце»), то дали Ісусові випити вина, змішаного з жовчю. Та покуштувавши трохи, Він не став його пити.

35-36 Розіп’явши Ісуса, воїни, кидаючи жереб, поділили між собою Його вбрання, а потім посідали там стерегти Його. На хресті, над головою Ісуса, солдати прибили дощечку, на якій було написане офіційне звинувачення: «ЦЕ ІСУС, ЦАР ЮДЕЙСЬКИЙ». Разом із Ісусом були розіп’яті ще двоє розбійників: один праворуч, а другий ліворуч від Нього. 39-40 Проходячи повз, люди лихословили і збиткувалися з Ісуса й, хитаючи головами, промовляли: «Ти ж нахвалявся геть зруйнувати Храм і відбудувати знов його за три дні. Тож врятуй хоча б Себе Самого! Якщо Ти насправді Син Божий, то зійди з хреста!»

Головні священики разом з книжниками та старійшинами також насміхалися з Ісуса, кажучи: «Він рятував інших, а Себе Самого врятувати не може! Якщо Він насправді є Царем ізраїльським, то нехай Він зараз зійде з хреста, і ми повіримо в Нього. Він вірить у Господа, тож нехай Всевишній зараз врятує Його, якщо Господь Його вподобав. Бо ж Він Сам сказав: «Я — Син Божий». І навіть двоє злочинців, які були розіп’яті разом з Ісусом, і ті також ображали Його.

Опівдень темрява настала на всій землі, і було так аж до третьої години. Біля третьої Ісус голосно закричав: «Елі, Елі, лема савахтані?» Що означає «Боже Мій, Боже Мій, чому Ти покинув Мене?»

Деякі з людей, які стояли поруч, почули це й заговорили між собою: «Він кличе Іллю!» Один чоловік швидко побіг, намочив губку оцтом і, настромивши її на тростину, дав Ісусові напитися. А інші казали: «Залиш Його! Подивимося, чи прийде Ілля Його рятувати».

Ісус іще раз голосно скрикнув і помер.

Тієї ж миті завіса в Храмі розірвалася навпіл: від верху й до самого низу — й здригнулася земля, і скелі розкололися. І склепи відкрилися, й багато померлих людей Божих воскресло. І вийшовши зі своїх гробниць після Ісусового воскресіння, вони пішли до святого міста Єрусалиму і явилися багатьом людям.

Коли центуріон і всі ті, хто стерегли з ним разом тіло Ісуса, побачили землетрус і все, що сталося, вони дуже перелякалися й мовили: «Цей Чоловік справді був Сином Божим!» Багато жінок спостерігали здалеку за всім, що трапилося. Вони супроводжували Ісуса від самої Ґалилеї й піклувалися про Нього. Серед них були Марія Маґдалена, Марія, мати Якова і Йосипа, та мати Якова і Іоана.

Коли настав вечір, прийшов один багач з Ариматеї на ймення Йосип, який теж був учнем Ісуса. З’явившись до Пилата, він попросив віддати йому тіло Ісусове. Тож Пилат наказав воїнам віддати Його Йосипові.

59-60 Йосип узяв тіло й, загорнувши у чисте лляне полотно, поклав Його до нової гробниці, що сам вирубав у скелі. Потім, прикотивши величезного каменя, він затулив ним вхід до склепу і пішов звідти. Марія Маґдалена та інша Марія залишилися сидіти біля гробниці.

Наступного дня після п’ятниці головні священики й фарисеї зустрілися з Пилатом. Вони мовили до прокуратора: «Шановний, ми пригадали, що Той обманщик, ще коли був живий, сказав: „Я воскресну з мертвих через три дні”. Віддай наказ, щоб добре стерегли гробницю, поки не настане третій день, щоб Його учні не могли прийти й викрасти тіло, а тоді казати всім: „Він воскрес із мертвих”. Бо цей останній обман буде ще гірший від першого». Тоді Пилат відповів: «Ви можете взяти вартових. Ідіть і охороняйте, як знаєте». Тож вони пішли стерегти гробницю та запечатали вхід, й залишили коло нього воїнів.

Коли минула субота, на світанку, першого дня тижня, Марія Маґдалена з іншою Марією прийшли подивитися на гробницю, де було поховано Ісуса. У цей час стався великий землетрус, бо Ангел Господній спустився з неба та, підійшовши до скелі, відкотив каменя і сів на нього. Поява Ангела була немов сяйво і спалахи блискавиці, а вбрання його було білосніжне. Сторожа ж від страху перед Ним так тремтіла, що всі стали немов мерці. І тоді Ангел мовив до жінок: «Не бійтеся! Я знаю, що ви шукаєте Ісуса, Який був розіп’ятий на хресті. 6-7 Однак Його тут зараз немає, бо Він воскрес із мертвих, так, як Він і предрікав. Ідіть і погляньте на те місце, де було тіло Його, а тоді мерщій рушайте до міста й розкажіть Його учням, що Ісус воскрес із мертвих і йде до Ґалилеї поперед них, і що вони Його там побачать. Запам’ятайте все, що я вам сказав».

Тоді жінки, швидко вийшовши з гробниці, охоплені страхом, але з великою радістю, побігли сповістити про все Його учнів. Тож раптом їх перестрів Сам Ісус і сказав: «Вітаю вас!» Вони підійшли до Нього, впали до ніг Його і поклонилися. І звернувся Ісус до них, кажучи: «Не бійтеся. Йдіть і накажіть учням Моїм, щоб ішли до Ґалилеї. Вони Мене там побачать».

Доки жінки йшли, дехто з воїнів зі сторожі дісталися до міста раніше й розповіли головним священикам про все, що сталося. 12-13 Порадившись із старійшинами, ті вирішили дати воїнам багато грошей, наказавши: «Розповідайте всім, що учні Ісуса прийшли вночі й викрали Його тіло, поки ви спали. А якщо ця чутка дійде до правителя, то ми його переконаємо, домовимося з ним, а вас врятуємо від неприємностей». Тоді воїни, взявши гроші, зробили так, як їм звеліли. І ця чутка поширилася поміж юдеїв й існує досі.

Одинадцять учнів пішли до Ґалилеї, до гори, куди казав їм прийти Ісус. Побачивши Його, вони вклонилися, але дехто з них засумнівався, чи справді це Ісус? Тоді, підійшовши до апостолів, Ісус промовив до них: «Мені дана вся влада на небі й на землі. Тож йдіть і зробіть Моїми учнями й послідовниками всі народи, охрестивши їх в ім’я Отця і Сина і Святого Духа, і навчіть їх виконувати все те, що Я вам заповідав. І будьте впевнені — Я завжди буду з вами, аж до кінця світу».