Луки

1-4 Через те, що чимало людей бралося складати оповідь про справи, які здійснилися між нами, так само, як нам розповіли їх ті, хто спочатку були очевидцями і хто служив Богу, проголошуючи Його Слово, я також подумав, що це добра справа, оскільки я ретельно вивчив усе від початку, щоб написати для тебе докладну повість, високошановний Теофіле, аби ти міг затямити, що все, чого вчили тебе, — то є істинна правда.

У дні, коли в Юдеї правив цар Ірод, був собі священик на ймення Захарія. Він належав до денної черги Авія. Дружину Захарієву звали Єлизаветою, і була вона з прямих нащадків Ааронових. Обоє вони були праведні перед Богом, неухильно дотримувалися всіх Божих заповідей і настанов. Але вони не мали дітей, оскільки Єлизавета була неплідна, та й були вони вже старі.

8-9 Якось, коли була черга Авієвого роду і Захарія саме правив службу Божу, випало йому за жеребом (так водилося серед священиків) іти до Храму Господнього й покадити там.

Дуже багато людей зібралося біля стін Храму молитися, коли Захарія почав кадити. І от праворуч від кадильного вівтаря з’явився йому Ангел Господній. Побачивши Ангела, Захарія стривожився і дуже перелякався.

Та Ангел заговорив до нього: «Не бійся, Захаріє, бо молитва твоя почута, й дружина твоя Єлизавета, народить тобі сина, якого назвеш ти Іоаном. Він принесе тобі радість і щастя. І багато людей будуть радіти з його народження. Бо він буде великим у Господа. Лише не мусить він пити вина, ані міцніших напоїв, а від самого народження він буде сповнений Духом Святим. І він поверне багатьох дітей Ізраїлевих до Господа Бога їхнього. Він прийде перед Господом, наділений духом і владою пророка Іллі, й знову поверне серця батьків до дітей їхніх, а непокірних настановить на путь мудрості праведних і приготує людей до приходу Господа».

І запитав Захарія Ангела: «Звідки мені знати, що це так? Адже я старий, та й дружина моя вже похилого віку».

У відповідь Ангел сказав: «Мене звати Ґавриїл. Я стою перед Богом. І я посланий говорити з тобою і повідомити цю добру звістку. Але слухай: ти мовчатимеш і не зможеш говорити, аж доки не настане день, коли це трапиться через те, що не повірив моїм словам. А слова ці неодмінно збудуться в належний час».

Люди біля Храму чекали на Захарію і дивувалися, чому він так довго не виходить. А коли він вийшов, то не здатен був заговорити до людей, і вони здогадалися, що в Храмі йому було якесь видіння. Захарія пояснював щось жестами, але залишався німим. Коли закінчився час його служби, він повернувся додому.

Через деякий час його дружина Єлизавета завагітніла й усамітнилася на п’ять місяців. Вона сказала: «Нарешті Господь допоміг мені. Він добре подбав, аби зняти з мене мою ганьбу перед людьми».

26-27 Коли пішов шостий місяць Єлизаветиної вагітності, Бог послав Ангела Ґавриїла до Ґалилейського міста Назарета, до діви, зарученої з чоловіком на ймення Йосип, з роду Давидового. І звали ту діву Марією.

Прийшовши до неї, Ангел промовив: «Вітаю тебе, благословенна. Господь з Тобою». Але вона була дуже збентежена тими словами й думала собі, що б те привітання могло означати. І Ангел сказав їй: «Не бійся, Маріє. Ти здобула прихильність Божу. Послухай! Ти завагітнієш і народиш Сина, і назвеш Його Ісусом. Він матиме велич, і Його називатимуть Сином Всевишнього Бога. І Господь Бог дасть Йому трон Його батька Давида. Він повік правитиме народом Якова, і Царству Його не буде кінця».

Марія запитала Ангела: «Як же таке може статися, адже я ніколи не була з чоловіком?» Ангел відповів їй: «Дух Святий зійде на Тебе, і сила Всевишнього Бога огорне Тебе. То ж Святе Дитя, Яке народиться, буде назване Сином Божим. І ще послухай: „Твоя родичка Єлизавета також вагітна сином, незважаючи на її похилий вік. Це вже шостий місяць її вагітності, а про неї ж казали, що вона неплідна! Немає нічого неможливого для Бога”». Марія сказала: «Я слуга Господня, хай буде мені те, що ти сказав». І Ангел полишив її.

Тими днями Марія зібралася й подалася, поспішаючи у гірську околицю, до міста юдейського. Вона ввійшла в дім Захарії і привітала Єлизавету. І сталося так, що коли вона почула Маріїне привітання, дитина в утробі її ворухнулась, і Єлизавета сповнилася Святого Духа. Вона голосно скрикнула і сказала: «Ти найблагословенніша серед жінок, і благословенна та Дитина, Яку ти народиш. Але за віщо мені така радість, що мати Господа мого завітала до мене? Бо тільки-но звук того привіту торкнувся вуха мого, як дитина в утробі моїй стрепенулася.

Благословенна ж ти, тому що повірила у те, що збудеться сказане Господом».

І мовила Марія:

«Душа моя Господа звеличує, і дух мій радіє у Бозі, Спасителі моєму, бо зглянувся Він на смиренну свою рабу, і віднині всі люди зватимуть мене благословенною, бо Всесильний зробив для мене велике. Ім’я Його — святе. Із роду в рід дарує Він милість тим, хто шанує Його. Він явив могутність руки Своєї, усіх хвальків пихатих думкою сердець своїх Він розвіяв. Правителів могутніх Він скинув з їх престолів, й людей смиренних натомість Він возніс. Людей голодних Він обдарував добром, і геть прогнав ні з чим людей багатих. Він допоміг народу Ізраїля, слузі Своєму, згадавши Свою милість, як обіцяв Він нашим предкам: Авраамові й його нащадкам назавжди».

Марія лишалася у Єлизавети протягом трьох місяців, а потім повернулася додому.

Для Єлизавети прийшов час пологів, і вона народила сина. Сусіди й родичі почули, що Бог подарував їй велику милість, і раділи разом з нею. І сталося так, що коли малому сповнилося вісім днів, вони прийшли зробити йому обрізання, й хотіли назвати його Захарією, як і батька. Але мати хлопчика заперечила: «Ні. Йому належить зватися Іоаном». Гості їй кажуть: «Але ж нікого в вашому роду так не звали». Знаками вони почали питати батька, яке ім’я хоче він дати синові. Захарія попросив табличку й написав на ній: «Його звати Іоан». Усі були здивовані.

Тієї ж миті уста Захарії розімкнулися, язик розв’язався, і він заговорив, славлячи Бога. І тоді страх охопив сусідів, і по всій гірській країні Юдеї обговорювалися ці справи. Кожен, хто чув про те, дивувався й замислювався: «Ким буде це дитя?» Бо ж очевидно було, що сила Господня з ним.

А батько його, Захарія, сповнився Духом Святим і прорік:

«Хай буде благословен Господь, Бог Ізраїлю, бо прийшов Він, щоб допомогти народові Своєму і дати йому волю. І Він прислав нам могутнього Спасителя з дому слуги Свого Давида, як і обіцяв устами святих пророків, які жили в давнину. Він обіцяв порятувати нас від ворогів наших і від влади всіх, хто нас ненавидить, аби виявити милість нашим предкам і пам’ять про Свій святий Заповіт, про клятву, яку Він приніс нашому предкові Аврааму: визволити нас з-під влади ворогів наших і дозволити нам служити Йому без страху, а лише зі святістю й праведністю перед Ним у всі дні життя нашого. Ти, дитино, будеш названий „пророком Всевишнього”, оскільки прийдеш перед Господом, аби приготувати шлях Йому і сказати людям Його, що вони будуть спасенні через відпущення гріхів їхніх. Через велике милосердя нашого Бога новий день засяє на нас з висоти, щоб освітити тих, хто живе під чорною тінню смерті, і щоб направити стопи наші на шлях миру».

Хлопчик ріс і міцнів у дусі. Він лишався в безлюдних місцях, доки не надійде йому час постати перед людьми Ізраїлю.

На той час вийшов наказ Августа цезаря провести перепис населення по всій Римській імперії. То був найперший перепис, й проводився він, коли Кириній був губернатором Сирії. Усі люди пійшли реєструватися, і кожен пішов до свого рідного міста. Тож Йосип також вирушив з Назарета Ґалилейського, де він жив, до Юдеї, до Давидового міста, яке зветься Віфлеємом, оскільки він походив з родини Давидових нащадків. Він узяв з собою Марію, тому що був заручений з нею; у тий час вона вже чекала дитину. 6-7 Так сталося, що поки вони були там, настав строк Марії стати матір’ю, і вона народила свого першого Сина. Сповивши Дитину у полотно, Марія поклала Його в ясла, оскільки в заїжджому дворі вільних місць не було.

Кілька пастухів тієї місцевості лишилися на ніч у чистім полі стерегти свої отари. І з’явився їм Ангел Господній, і сяйво Слави Господньої пролилося на них. Страх охопив пастухів. Та Ангел сказав їм: «Не бійтеся, я приніс вам добру звістку, яка дасть велику радість людям. Тому що сьогодні в місті Давидовім народився для вас Спаситель — Христос Господь. І знак вам буде такий: ви знайдете в яслах Дитину, загорнуту у полотно».

Раптом до Ангела приєдналася сила-силенна інших Ангелів, які славили Бога зі словами:

«Слава Господу на Небесах, і хай мир панує на землі між людьми, які Богу милі».

Коли Ангели залишили пастухів і повернулися на Небо, пастухи заговорили між собою: «Ходімо до Віфлеєма й подивимося на те, що там сталось, про що Господь дав нам знати». Тож вони поспішили й знайшли Марію з Йосипом і Дитиною, Яка лежала в яслах. Побачивши Немовля, пастухи всім розповіли про звістку, яку вони одержали про цю Дитину. І розказана ними історія дивувала всіх, хто чув її. Марія ж, мов скарб, збирала все це й складала в своєму серці. А пастухи повернулися додому, хвалячи й прославляючи Бога за все те, що вони почули й побачили — точнісінько так, як було їм сказано.

Коли сповнилося вісім днів і настав час робити Хлопчику обрізання, Його нарекли Ісусом. Це було ім’я, яке дав Йому Ангел ще до Його зачаття в материній утробі. 22-24 А як настав час їхнього очищення, згідно з Мойсеєвим Законом, батьки взяли Ісуса до Єрусалиму, щоб явити Його перед Господом, як то написано у Законі Господнім: «кожен хлопчик-первісток мусить бути посвячений Господові», й покласти жертву, як того вимагає Закон Господній: «принести в пожертву пару горлиць або голуб’ят».

Мешкав тоді в Єрусалимі чоловік на ймення Симеон. Був він людиною праведною й побожною. Він чекав, коли Господь прийде, та порятує Ізраїль, і Святий Дух був з ним. То Дух Святий відкрив йому, що він не спізнає смерті, доки не побачить на власні очі Господнього Христа. 27-28 Осяяний Духом, прийшов Симеон у Храм, і коли батьки внесли малого Ісуса, щоб зробити все для Нього згідно з традицією Закону, Симеон узяв Дитину на руки, й благословив Бога мовивши:

29-32 «Тепер, Господи, відпусти слугу Свого з миром, як обіцяв Ти, оскільки очі мої бачили Твоє Спасіння, Яке Ти приготував перед усіма народами. Він — Світло для прозріння поганам і на славу Твоєму народу ізраїльському».

Батько й мати були вражені тим, що було сказане про їхнього Сина. 34-35 Симеон благословив їх сказавши Марії, Ісусовій матері: «Він призначений багатьох в Ізраїлі піднести або скинути додолу, Він покликаний бути знаменням, яке люди відкинуть, і потаємні думки багатьох людей відкриються, та це буде так боляче тобі, неначе меч пронизає серце твоє».

36-37 У той самий час пророчиця Анна, дочка Фануїлова з роду Ашера, знаходилася у Храмі. Вона була дуже стара. Сім років прожила вона з чоловіком після одруження, а потім вдовувала аж до вісімдесятичотирирічного віку. Не відлучаючись із Храму, день і ніч вона постом і молитвами служила Господу. Анна підійшла до Ісусових батьків саме тоді, коли вони розмовляли з Симеоном. Вона подякувала Богові й розповіла про Ісуса всім, хто чекав визволення Єрусалиму.

Коли Йосип та Марія виконали все, що вимагалося Законом Господнім, вони повернулися до Ґалилеї, у своє рідне місто Назарет. А Дитя росло, наливалося силою, мудрістю, і Божа благодать була на Ньому.

Щороку батьки Його вирушали до Єрусалиму на свято Пасхи. Подалися вони, як завжди, й того року, коли Ісусові сповнилося дванадцять. Як скінчилося свято, батьки верталися додому, а Хлопчик Ісус лишився в Єрусалимі, хоч батьки не знали про те. Цілий день вони йшли, вважаючи, що Він десь тут, у гурті. Потім почали шукати Його серед своїх родичів та друзів. І, не знайшовши, повернулися до Єрусалиму, сподіваючись знайти Його там.

І так сталося, що знайшли вони Його аж через три дні у Храмі. Ісус сидів серед учителів, слухав їхню науку й ставив їм запитання. І всі, хто чули Його, були здивовані Його розумінням та відповідями.

Побачивши Його, батьки були вражені, а Його мати звернулася до Нього: «Дитино, чому Ти зробив з нами таке? Твій батько і я страшенно переживали, розшукуючи Тебе». А Він відповів: «Чому ви шукали Мене? Чи ви не знали, що Я мушу бути у домі Батька Мого ?» Та вони не зрозуміли цієї відповіді.

Тоді Ісус повернувся із ними до Назарета, і Він слухався їх. Та Його мати зберігала все це в своїм серці. Тож Ісус зростав мудрістю, статурою та ласкою Божою і людською.

1-2 Це було в п’ятнадцятий рік панування цезаря Тиверія, коли Понтій Пилат був намісником в Юдеї, Ірод — тетрархом Ґалилеї, а брат його Пилип — тетрархом земель Ітурейських та Трахонитидських, Лисаній — тетрархом Авіліні, а первосвящениками були Анна та Каяфа. Тоді в пустелі Іоанові, синові Захарієвому, було Слово Боже.

3-4 Він ходив різними землями довкола Йордану, проповідуючи хрещення як символ покаяння для прощення гріхів, як це написано в книзі пророка Ісаї:
«Голос лунає в пустелі: „Готуйте дорогу Господу, зробіть прямим шлях для Нього. Кожна долина наповниться. І кожна гора та пригорок знизяться, Криві місцини вирівняються, А дороги вибоїсті стануть гладенькими, І всі люди побачать Боже спасіння”».

Іоан казав юрбам людей, які виходили, щоб прийняти хрещення від нього: «Виплодки зміїні! Хто попередив вас тікати від гніву Господнього, що наближається? Хай ваші вчинки покажуть, що ви покаялися. І не треба, виправдовуючись, доводити один одному: „Авраам — наш батько”. Бо кажу вам, що Бог може навіть це каміння перетворити на дітей Авраамових. Сокиру вже занесено, і кожне дерево, що не дає добрих плодів, буде зрубане й кинуте у вогонь». І люди вигукували: «То що ж нам робити?» У відповідь він казав їм: «Кожен, хто має дві одежини, мусить поділитися з тим, у кого немає жодної. І кожен, хто має їжу, мусить зробити те саме».

Прийшли охреститися й деякі збирачі податків. Вони запитали Іоана: «Вчителю, що нам робити?» А він каже: «Не збирайте грошей більше, ніж звелено вам».

І прийшли воїни до нього й спитали: «А нам що робити?» Їм він також відповів: «Ні з кого не беріть гроші силою чи кривдою, будьте вдоволені платнею своєю».

Люди жили в очікуванні, й в душі всі вони прагнули знати, чи ни є Іоан Христом. Та на всі їхні запитання Іоан відповідав: «Я хрещу вас водою, але ж незрівнянно Могутніший, ніж я, іде за мною: я не гідний навіть бути рабом, який схиляється, щоб розв’язати ремінці Його сандалій. Він хреститиме вас Духом Святим і вогнем. Він очистить Свій тік і збере пшеницю до комори, а полову спалить у незгасному вогні». Так і багатьма іншими словами звертався Іоан до людей, проповідуючи Благовість.

Іоан дорікав тетрархові Іроду за його стосунки з братовою жінкою Іродіадою та й за багато інших лихих вчинків Ірода. А до всього, Ірод ще й кинув Іоана до в’язниці.

21-22 Коли всі люди хрестилися, й Ісус охрестився та став молитися, раптом розкрилися Небеса і Дух Святий зійшов на Нього в подобі голуба. І голос пролунав з Небес: «Ти Син Мій улюблений, Ти догодив Мені».

Коли Ісус почав Своє служіння Господу, Йому було близько тридцяти років. Він був Сином (принаймні так вважалося) Йосипа.
Йосип був сином Ілії.

Ілія був сином Маттата.
Маттат був сином Левія.
Левій був сином Мелхія.
Мелхій був сином Янная.
Яннай був сином Йосипа.

Йосип був сином Маттафія.
Маттафій був сином Амоса.
Амос був сином Наума.
Наум був сином Еслія.
Еслій був сином Наґґая.

Наґґай був сином Маата.
Маат був сином Маттафія.
Маттафій був сином Семеїна.
Семеїн був сином Йосеха.
Йосех був сином Йоди.

Йода був сином Яннана.
Яннан був сином Реси.
Реса був сином Зерувавела.
Зерувавел був сином Салатиїла.
Салатиїл був сином Нерія.

Нерій був сином Мелхія.
Мелхій був сином Аддія.
Аддій був сином Косама.
Косам був сином Елмадама.
Елмадам був сином Ера.

Ер був сином Йошуа.
Йошуа був сином Еліезера.
Еліезер був сином Йорима.
Йорим був сином Маттата.
Маттат був сином Левія.

Левій був сином Симеона.
Симеон був сином Юди.
Юда був сином Йосипа.
Йосип був сином Йонама.
Йонам був сином Еліякима.

Еліяким був сином Мелеї.
Мелея був сином Менни.
Менна був сином Маттата.
Маттат був сином Натана.
Натан був сином Давида.

Давид був сином Єссея.
Єссей був сином Оведа.
Овед був сином Воаза.
Воаз був сином Салмона.
Салмон був сином Наасона.

Наасон був сином Аммінадава.
Аммінадав був сином Рами.
Рама був сином Есрома.
Есром був сином Переса.
Перес був сином Юди.

Юда був сином Якова.
Яків був сином Ісаака.
Ісаак був сином Авраама.
Авраам був сином Тери.
Тера був сином Наора.

Наор був сином Серуґа.
Серуґ був сином Реу.
Реу був сином Пелеґа.
Пелеґ був сином Евера.
Евер був сином Шелаха.

Шелах був сином Каїнана.
Каїнан був сином Арфаксада.
Арфаксад був сином Сима.
Сим був сином Ноя.
Ной був сином Ламеха.

Ламех був сином Мафусаїла.
Мафусаїл був сином Еноха.
Енох був сином Яреда.
Яред був сином Маалалеела.
Маалалеел був сином Каїнана.

Каїнан був сином Еноса.
Енос був сином Сефа.
Сеф був сином Адама.
Адам був сином Бога.

Сповнений Духа Святого, Ісус залишив береги ріки Йордан, і Дух повів Його до пустелі. І там протягом сорока днів диявол спокушав Його. Ісус нічого не їв увесь цей час, і коли сорок днів минуло, Він був дуже голодним. Диявол сказав Йому: «Якщо Ти Син Божий, то накажи цьому каменю перетворитися на хліб». На те Ісус відповів: «У Святому Писанні сказано:
„Не хлібом одним живе людина”».

Тоді диявол підхопив Його й за одну мить показав усі царства світу. І мовив він: «Я віддам Тобі всю владу й славу цих царств, тому що це було дано мені, і я можу віддати їх тому, кому побажаю. Тож якщо поклонишся мені, все це буде Твоїм». У відповідь Ісус промовив: «У Святому Писанні сказано:
„Поклоняйся Господу Богу своєму і служи лише Йому”».

Після того диявол переніс Його до Єрусалиму, поставив на найвище місце Храму й сказав: «Якщо Ти Син Божий, кинься додолу, адже у Святому Писанні сказано:
„Він накаже Ангелам Своїм берегти Тебе”.

А також сказано:
„Вони понесуть Тебе на руках, щоб не пошкодив Ти ноги Своєї об камінь”».

Ісус відповів йому: «Але у Святому Писанні також говориться й інше: „Не спокушай Господа Бога свого”».

Коли диявол закінчив спокушати Ісуса, він залишив Його до більш сприятливих часів.

Ісус повернувся до Ґалилеї могутній Духом Святим, і чутки про Нього пішли по всіх околицях. Він навчав по синагогах, і всі люди хвалили Його.

16-17 Потім Ісус подався до Свого рідного міста — Назарета. І в суботу, за Своїм звичаєм, Христос пішов до синагоги. Коли Він підвівся, щоб читати, Йому подали книгу пророка Ісаї. Ісус розкрив книгу і знайшов місце, де було написано:

18-19 «Дух Господа зі Мною, бо Він обрав Мене, аби Я бідному люду приніс Благовість. Він послав Мене проголосити звільнення в’язням й прозріння сліпим, дати волю пригніченим, та проголосити час Милості Господньої».

Згорнувши книгу, Він віддав її служці й сів. Очі всіх присутніх у синагозі були звернені на Нього. Тож Він почав говорити: «Сьогодні збулися ці слова зі Святого Писання, поки ви слухали Мене». І всі добре говорили про Христа, і були вражені чудовими словами, що мовив Він. Вони казали: «Чи ж Він не син Йосипа?»

Ісус сказав їм: «Зрозуміло, ви повторите Мені відомий вислів: „Лікарю, зцілися сам”. Ми чули, що Ти робив у Капернаумі, зроби те саме тут, у Своєму рідному місті». І Він додав: «Правду кажу вам: пророка не приймають тільки в його рідному місті. Правду кажу вам: багато вдів було в Ізраїлі в часи Іллі, коли небо зімкнулося на три роки й шість місяців, і великий голод напав на всю землю. Та Бог не послав Іллю до жодної з них, окрім тієї, яка мешкала в Сарепті Сидонській.

Багато було прокажених в Ізраїлі в часи пророка Єлисея, та жоден з них не був очищений, крім Наамана сиріянина».

І всі присутні в синагозі були розгнівані, почувши ті слова. Вони підхопилися й вигнали Ісуса з міста, й відвели Його аж на край гори, на якій стояло їхнє місто, щоби скинути зі скелі. Але Він пройшов крізь натовп і подався геть.

Ісус прийшов до Ґалилейського міста Капернаума, і наступної суботи навчав людей, котрі зібралися там. Вони були вражені тією наукою, бо за словом Його відчувалася влада. Був у синагозі чоловік, одержимий злим духом. Раптом він несамовито закричав: «Що Тобі треба від нас, Ісусе з Назарета? Ти прийшов, щоб знищити нас? Я знаю, хто Ти! Ти — Божий Святий!»

Ісус суворо наказав йому: «Вгамуйся й вийди з нього!»
Тут нечистий кинув чоловіка перед людьми на землю й, не заподіявши ніякої шкоди, вийшов з нього. Подив охопив усіх присутніх, і вони заговорили поміж собою: «Що ж це за вчення таке? Владно наказує Він нечистим, і ті виходять з людини». Чутка про Нього розійшлися по всіх околицях.

Ісус залишив синагогу й попрямував до Симона, якого ще звали Петром. Симонова теща страждала від тяжкої лихоманки, й Ісуса попросили допомогти їй. Ставши над жінкою, Він наказав лихоманці залишити її, й хвороба вийшла геть. Та підвелася й почала прислуговувати їм.

Після заходу сонця до Нього привели багатьох хворих на різні недуги. Накладаючи руки на кожного по черзі, Ісус зціляв усіх. І біси також виходили з багатьох людей, вигукуючи: «Ти — Син Божий!» Але Ісус суворо забороняв їм говорити, бо вони знали, що Він — Христос.

Як настав день, Ісус залишив оселю й пішов у безлюдне місце, але люди шукали й знайшли Його, бо хотіли перешкодити Йому покинути їх. Та Він сказав їм: «Я мушу повідомити Добру Звістку про Царство Боже також іншим містам, бо саме для цього Мене й було послано». І Він далі проповідував по синагогах Юдеї.

1-2 Сталося так, що коли Ісус стояв біля Ґенісаретського озера, навколо Нього зібралися люди й слухали Слово Боже. Ісус побачив два човни на березі озера. З них якраз зійшли рибалки й мили свої сіті. Ісус увійшов до одного з човнів, який належав Симонові, й попросив господаря трохи відплисти від берега. А сам сів і почав з човна навчати натовп, який стояв біля води.

Скінчивши говорити, Ісус сказав Симонові: «Відпливи на глибину, закинь сіті, та зловиш багато риби». Симон відповів: «Учителю, ми тяжко трудилися цілу ніч і нічого не зловили, але якщо Ти так кажеш, я закину сіті».

Зробивши так, вони зловили дуже багато риби, аж сіті почали рватися. То гукнули вони товаришів на іншому човні, щоб ті допомогли їм. Ті підпливли, й обидва човни так наповнилися рибою, що мало не почали тонути. Побачивши це, Симон-Петро припав до Ісусових колін і вигукнув: «Залиши мене, Господи, бо я чоловік грішний!» Петро казав так, бо, як і всі інші, хто були з ним, він був приголомшений такою рибальською здобиччю. Так само вражені були й Симонові товариші Яків та Іоан, Зеведеєві сини. То Ісус сказав Симонові: «Не бійся. Відтепер ти ловитимеш душі людські!»

Вони повитягали човни на берег, все полишили й пішли за Ісусом.

Якось перебував Ісус в місті, де мешкав один чоловік, вкритий проказою. Коли він побачив Ісуса, то, впавши долілиць перед Ним, змолився: «Господи, якщо на те воля Твоя, Ти можеш зцілити мене». Ісус простягнув руку, торкнувся прокаженого й сказав: «Моя воля! Зцілися!» Тієї ж миті проказа зійшла з нього і він став чистим. Тоді Ісус наказав чоловікові: «Дивися ж, нікому не кажи про це. Краще піди й покажися священику, та принеси пожертву за своє очищення, як наказував Мойсей. Це й буде свідченням твого одужання».

Але чутки про Нього поширювалися все більше. Цілі натовпи звідусіль сходилися, щоб послухати Його та зцілитися від хвороб своїх. Однак Він часто усамітнювався в безлюдних місцях й молився.

Сталося так, що одного разу, коли Ісус проповідував людям слово Своє, перед Ним також сиділи фарисеї й вчителі Закону, які посходилися до Нього з різних міст Ґалилеї та Юдеї, а також із Єрусалиму. І сила Господня була з Ісусом, тож міг Він зцілювати людей.

Кілька чоловіків принесли до Ісуса паралізованого, який лежав у ліжку й намагалися пронести його і покласти перед Ним. Але пробитися крізь натовп вони не змогли, тож, розібравши дах будинку, де був Ісус, спустили хворого на його ліжку посеред натовпу перед Ним. Побачивши, як сильно вони вірують, Ісус мовив до хворого: «Друже, гріхи твої прощені!»

На те фарисеї та книжники подумали: «Хто Він такий, що так зневажає Всевишнього? Ніхто не може прощати гріхи, крім Самого Бога!»

Та Ісусові були відомі їхні думки, тож Він їм відповів: «Чому ви так думаєте? Що легше сказати: „Твої гріхи прощені” чи „Вставай і ходи?” Але Я доведу, що Син Людський має владу на землі прощати гріхи». І мовив Він до паралізованого: «Кажу тобі, вставай, бери постіль свою і йди додому!»

Тієї ж миті паралізований встав перед ними, забрав свої ноші і подався додому, прославляючи Бога. Всі були вражені й хвалили Бога. Благоговіння охопило їх, й вони казали: «Сьогодні ми бачили неймовірні речі!»

Ісус пішов звідти й згодом побачив чоловіка на ім’я Левій, який сидів у будці, збираючи податки. Ісус сказав йому: «Слідуй за Мною!» Тож Левій полишив усе і вирушив за Ним.

У себе вдома Левій влаштував великий обід на честь Ісуса. Разом з ними за столом сиділо чимало збирачів податків та інших людей. А фарисеї та книжники докоряли Ісусовим учням: «Чому ви їсте й п’єте за одним столом зі збирачами податків та грішниками?» На це їм Ісус відповів: «Не здоровим потрібен лікар, а хворим. Я прийшов, щоб покликати не праведників, а грішників до покаяння».

Вони сказали Ісусові: «Іоанові послідовники й прибічники фарисеїв часто постяться й моляться, а Твої учні їдять і п’ють». Ісус сказав їм: «Чи змусите ви поститися друзів нареченого на весіллі, поки молодий ще з ними? Та прийде час, коли молодого заберуть від них, тоді вони й почнуть поститися».

Тоді ж Ісус розповів їм притчу: «Ніхто не відриває латку від нового одягу, щоби пришити на старий. Якщо так зробити, то й нову одежину порвеш, і до старої не припасується латка від нової. Ніхто не наливає молоде вино в старі міхи. Якщо так зробити, нове вино розірве міхи й розіллється, а міхи зіпсуються. Молоде вино треба наливати в нові міхи. Ніхто не схоче після старого вина пити молоде, бо скаже: „Старе вино краще”».

Якось у суботу Ісус проходив пшеничним полем, а учні по дорозі почали зривати колоски, та, розлущуючи їх між пальцями, їли зерно. Дехто з фарисеїв запитав: «Поглянь, чому вони збирають зерно? Хіба Закон Мойсеїв не забороняє робити це в суботу?» У відповідь Ісус сказав їм: «Хіба не читали ви, що зробив Давид, коли він і його супутники зголодніли? Він зайшов до Божого дому і з’їв священні хліби, що були наготовані Богові, ще й дав тим, хто був з ним, хоч ті підношення, за Законом Мойсея, ніхто не міг їсти, крім священиків». Й Ісус додав: «Син Людський — Господь і над суботою».

Якось іншої суботи Ісус прийшов до синагоги й навчав там. Серед присутніх був чоловік із усохлою рукою. Книжники й фарисеї уважно пильнували за Ісусом, аби мати підставу звинуватити Його в тому, що Він зціляє того чоловіка в суботу.

Ісусові були відомі їхні думки, але Він сказав сухорукому: «Підведися й стань перед усіма!» І чоловік підвівся й став там. Тоді Ісус сказав книжникам і фарисеям: «Я вас питаю: чи годиться робити в суботу добро, а чи зло? Рятувати життя, чи вбивати?» Ісус обвів їх поглядом і сказав сухорукому: «Простягни руку свою!» Той простягнув руку, й вона зцілилася. Фарисеї та книжники були розлючені й почали міркувати поміж собою, що б таке заподіяти Ісусові.

Кількома днями пізніше, Ісус подався на гору помолитися. Цілу ніч Він провів у молитвах до Бога. Коли настав день, Він покликав Своїх учнів і обрав з-поміж них дванадцятьох і назвав апостолами Своїми. 14-16 Це були
Симон, (якому Ісус дав ім’я Петро),
його брат Андрій,
Яків та Іоан,
Пилип,
Варфоломій,
Матвій,
Хома,
Яків, син Алфія,
Симон, якого також називали Зилот,
Юда (син Якова),
та Юда Іскаріот, котрий пізніше зрадив Ісуса.

Ісус разом із апостолами зійшов з гори й зупинився в долині, де стояв великий натовп Його учнів і дуже багато людей з усієї Юдеї, з Єрусалиму, з узбережжя поблизу Тира і Сидона. Вони зійшлися, щоб послухати Його, а також щоб зцілитися від хвороб. І ті, хто страждав від нечистих духів, були зцілені. І всі в натовпі намагалися торкнутися Ісуса, бо з Нього йшла сила, яка зціляла всіх їх.

Поглянувши на своїх послідовників, Ісус сказав:
«Благословенні ви, бідні, бо Царство Боже належить вам. Благословенні ви, хто зараз голодні, бо будете насичені. Благословенні ви, хто зараз плаче, бо ви будете радіти і сміятися.

Благословенні ви, коли вас ненавидять, ображають і відлучають, й визнають ваше ім’я злим за вашу вірність Синові Людському. Радійте того дня, веселіться, бо на вас чекає велика нагорода на Небесах! Бо від предків цих людей так само діставалося й пророкам.

Та горе вам, багатим, бо свою втіху ви вже отримали. Горе вам, ситим тепер, бо вам доведеться спізнати голод. Горе вам, хто тепер радіє і сміється, бо бідування і сльози чекають на вас.

Горе вам, про кого всі добре говорять, так їхні предки вихваляли лжепророків».

«До вас Я звертаюся, до тих, хто слухає Мене: „Любіть ворогів своїх. Даруйте добро тим, хто ненавидить вас. Благословляйте тих, хто проклинає вас. Моліться за тих, хто кривду вам чинить. Якщо хтось вдарить вас по одній щоці, підставте йому і другу. Якщо хтось знімає з вас плащ, хай візьме й сорочку. Коли хтось у вас просить, то дайте йому, а якщо хтось візьме те, що належить вам, не вимагайте повернути. Поводьтеся з іншими так, як ви б хотіли, щоб інші поводилися з вами. Бо якщо ви любите лише тих, хто любить вас, то чи заслуговуєте ви на якусь особливу подяку? Адже навіть грішники люблять тих, хто любить їх самих. І якщо ви чините добро тільки тим, хто добрий до вас, то чи заслуговуєте ви на якусь особливу подяку? Навіть грішники так роблять. І якщо ви даєте в борг тим, від кого сподіваєтесь одержати, то чи заслуговуєте ви на якусь особливу подяку? Навіть грішники дають у борг іншим грішникам, щоб їм згодом повернули те ж саме. Ні, любіть своїх ворогів і робіть добро їм, і в борг давайте, не розраховуючи на повернення. Отоді ви матимете велику винагороду і будете дітьми Всевишнього. Він милостивий до невдячних і злих людей. Будьте ж і ви милосердні, як Отець ваш милосердний”».

«Не судіть інших, бо судитиме вас Бог так, як ви судите інших. Не звинувачуйте, то й вас не звинуватять. Прощайте іншим, то й вам проститься. Давайте, то й вам воздасться мірою доброю, такою, що й не втримаєте ви усього. Бог буде з вами щедрим, якщо ви будете щедрими до інших».

Ісус також розповів їм таку притчу: «Чи може сліпий бути поводирем для іншого сліпого? Чи не впадуть обидва в яму? Учень — не важливіший за вчителя свого, але кожен, хто удосконалиться, буде як вчитель його.

Чому ви бачите порошинку в оці брата свого, але не помічаєте колоди у власному оці? Як же ви можете звертатися до брата з такими словами: „Дозволь вийняти порошинку з ока твого” — коли маєте колоду у власному оці? Лицеміри, спочатку витягніть колоду з власного ока, а тоді й побачите, як ліпше вийняти порошинку з братового ока».

«Не буває доброго дерева, що приносило б погані плоди, як не буває й поганого дерева, що приносило б добрі плоди. Дерева розрізняють за плодами їхніми: бо не ростуть фіґи в будяках, а виноград на терновому кущі. Добра людина винесе добро зі скарбниць свого серця, а людина зла винесе зло з глибин свого серця. Бо з уст людських злітає те, чим переповнене серце».

«Чому ви звертаєтеся до Мене: „Господи, Ти — Господь наш” —але не робите того, про що Я кажу? На кого схожа людина, яка приходить до Мене, слухає слова Мої й виконує їх? Вона схожа на чоловіка, який, зводячи будинок, вирив глибоко і заклав міцний фундамент на камені. І коли настала повінь, і води ринули на будівлю, то вони не змогли зрушити той дім, бо збудовано його як слід.

Проте кожен, хто слухає слова Мої, але не виконує їх, схожий на чоловіка, який звів будинок свій без фундаменту. Коли настала повінь й води хлинули на той дім, він миттю повалився і був геть зруйнований».

Коли Ісус закінчив навчати людей, Він пішов до Капернаума. У тому місті знаходився римський сотник, у якого так тяжко захворів слуга, котрий вже був при смерті. Сотникові той слуга був дуже дорогий. Почувши про Ісуса, він послав до Нього кількох юдейських старійшин, аби ті попросили Ісуса прийти й врятувати життя слуги. 4-5 Прийшовши, старійшини почали благати Ісуса: «Він заслуговує, щоб Ти зробив це для нього, бо він любить народ наші, навіть, збудував для нас синагогу».

Тож Ісус пішов з ними. Та коли Він уже підходив до дому сотника, той послав своїх друзів назустріч, щоб ті передали Ісусові його слова: «Господи! Не завдавай Собі клопоту заради мене, бо я недостойний, щоб Ти заходив до моєї оселі. Через це я й не наважився сам прийти до Тебе, але лише накажи, й слуга мій одужає. Я знаю це, бо я сам людина підвладна, та маю солдатів, підвладних мені. Коли я кажу одному з них: „Йди геть!” — то він іде. Кажу іншому: „Йди сюди!” — і він приходить. Скажу слузі своєму: „Зроби це!” — і він виконує».

Почувши ці слова, Ісус був дуже враженний. Він обвернувся до натовпу, який слідував за Ним, й сказав: «Кажу Я вам, такої великої віри Я не зустрічав навіть у людей Ізраїлю». І коли ті, кого було послано, повернулися до оселі сотника, то побачили, що слуга цілком одужав.

Невдовзі по тому Ісус прийшов до міста Наїна. З Ним мандрували Його учні й великий натовп. Коли Він підійшов до міських воріт, звідти виносили мертвого. То був єдиний син у матері, ще й вдови. Чимало мешканців міста йшло за нею.

І побачивши її, Господь наповнився співчуттям до неї і сказав: «Не плач». Він підійшов і торкнувся до нош. Люди, які несли їх, зупинилися. Тоді Ісус сказав: «Юначе, кажу тобі: „Встань!”» І мертвий підвівся й заговорив. Так Ісус повернув матері сина.

Усіх присутніх охопив страх, але вони славили Бога зі словами: «Великий пророк з’явився поміж нас!» І ще: «Бог прийшов допомогти своєму народові!» Ця звістка про Ісуса поширилася по всій Юдеї та навколишніх краях.

18-19 Учні Іоана прийшли до нього й розповіли йому про всі ці події. Тоді Іоан покликав двох із них і послав їх до Господа запитати: «Ти і є Той, Хто мав прийти, чи ми мусимо чекати на іншого?» І прийшовши до Ісуса, вони сказали: «Іоан Хреститель послав нас запитати Тебе: „Ти і є Той, Хто мав прийти, чи ми мусимо чекати на когось іншого?”»

У той час Ісус зцілив багатьох людей від хвороб і мук, вигнав нечистих духів з одержимих, а багатьом сліпим повернув зір. То ж Він відповів Іоановим посланцям: «Ідіть і перекажіть Іоанові все те, що ви почули й побачили: сліпі прозрівають, каліки починають ходити, прокажені зціляються, до глухих повертається слух, мертві воскресають, а вбогим проповідується Добра Звістка. Блаженний той, хто може щиро прийняти Мене».

Коли Іоанові посланці пішли, Ісус почав говорити присутнім про Іоана: «На що ви ходили дивитися в пустелі? На очерет, що вітер гойдає ? Насправді, кого ви очікували побачити? Чоловіка у вишуканому вбранні? Звичайно ж ні! Ті, хто носять пишні шати і живуть у розкоші, знаходяться у царських палацах. Ну, то ж кого ви хотіли побачити? Пророка? Істинно кажу вам: Іоан — значно більше, ніж пророк! Це саме про Нього сказано у Святому Писанні:
„Послухай! Я виряджаю посланця Мого поперед Тебе. Він приготує Тобі дорогу”.

Істинно кажу вам: серед усіх людей, народжених на світі, не було ще ніколи більшого за Іоана; але найменший у Царстві Божому — все ж більший за нього».

І всі, хто чув це, навіть збирачі податків, визнали Божу праведність, бо хрестилися вони Іоановим хрещенням. Але фарисеї та книжники, що відмовились бути хрещені Іоаном, зневажили Божу волю про себе.

«З ким можна порівняти це покоління людей? На кого вони подібні? Вони, немов діти, які сидять на базарі й гукають один до одного:
„Ми грали для вас на сопілці, але ж ви не танцювали. Ми співали вам жалісних пісень, та ви не ридали”.

Бо коли прийшов Іоан Хреститель, який не їв хліба й не пив вина, ви казали: „Він одержимий нечистим”. Коли ж прийшов Син Людський, Який їсть, як інші, і п’є вино, ви кажете: „Погляньте на Нього! Він ненажера та п’яниця! Він друг збирачів податків та грішників!” Та мудрість виявляється у вчинках».

Один із фарисеїв запросив Ісуса пообідати з ним. Ісус прийшов до фарисеєвої оселі й зайняв місце за столом.

Була в тому місті одна жінка, про яку усі знали, що вона грішниця. Почувши, що Ісус обідає в домі фарисея, вона принесла алебастровий глечик з пахощами. Жінка стала за Ісусом, припала до Його ніг; вона плакала, омивала Його ноги сльозами й витирала їх волоссям своїм. Жінка цілувала Його ноги й намащувала їх пахощами. Усе те бачив фарисей, який запросив Ісуса на обід. Він подумав: «Якби це був пророк, Він би знав, що це за жінка торкається Його. Йому було б відомо, що це грішниця».

У відповідь на його думки Ісус сказав: «Симоне, мушу тобі дещо сказати». Симон промовив: «Говори, Вчителю».

І сказав Ісус: «Двоє чоловіків заборгували ґендляреві. Один із них був винен п’ятсот динарів, а другий — п’ятдесят. Оскільки сплатити вони не могли, ґендляр шляхетно подарував їм їхні борги. Так хто з тих двох дужче любитиме його?» Симон відповів: «Я вважаю, той, кому було подаровано більший борг». Ісус сказав йому: «Ти маєш рацію».

І, повернувшись до жінки, Ісус додав: «Чи бачиш ти цю жінку? Я прийшов до твого дому, та ти не запропонував Мені води, щоб омити ноги, а вона омила їх своїми сльозами й витерла своїм волоссям. Ти не поцілував Мене, вітаючи, а вона не перестає цілувати Мої ноги, відколи Я ввійшов. Ти не помазав голову Мою оливою, а вона змащує ноги Мої парфумами. Ось чому Я кажу тобі, що її численні гріхи прощені. Це засвідчено її великою любов’ю. А той, кому прощено мало, і любить мало».

А жінці Ісус сказав: «Гріхи твої прощені». Тут усі, хто обідав з ними разом, почали питати один одного: «Хто Він такий, що береться гріхи прощати?» А Він додав, звертаючись до жінки: «Твоя віра спасла тебе. Іди з миром».

Після того Ісус ходив по містах і селах, проповідуючи й розповідаючи людям Благовість про Царство Боже. І дванадцятеро апостолів були з Ним. 2-3 Разом з ними подорожувало й кілька жінок, котрих Ісус зцілив від хвороб або з яких Він вигнав злих духів: Марія з міста Маґдали, з якої Ісус вигнав сімох бісів; Іоанна, дружина Хуза, який був Іродовим домоправителем; Сузанна й багато інших. Вони власним коштом підтримували Ісуса та Його учнів.

Коли посходилися до Ісуса люди з кожного міста, то зібрався великий натовп, Ісус розповів їм притчу: «Вийшов селянин і заходився сіяти. І коли він кинув на ріллю зерно, то деяке впало край дороги і було витоптано, ще й птахи налетіли і склювали його. Інші зерна впали на кам’янистий ґрунт, і коли вони проросли, то одразу ж паростки засохли через брак вологи. Інші зерна впали серед теренів, що вигналися й задушили паростки. А решта зерна впала на добру землю й проросла, і зерно вродило в сотні разів більше від посіяного».
Розповівши цю притчу, Ісус завершив: «Той, хто має вуха, нехай почує!»

Учні запитали Ісуса, що означає ця притча. Тоді Він відповів: «Тільки вам дано знати таємниці Царства Божого, а для всіх інших вони скриваються в притчах, щоб
дивились вони, але не бачили, чули, але не розуміли».

«Ось вам пояснення притчі: зерно — то Слово Боже. Зерно, що впало при дорозі — це ті, хто чує Слово, але з’являється диявол і віднімає Слово з їхніх сердець, щоб не мали віри. І не буде вже їм спасіння. Інші люди, як зерна, що впали у кам’янистий ґрунт: коли вони чують Слово, то одразу й з радістю сприймають його, але не мають міцного коріння. Вони вірять якийсь час, але настає час випробувань, і вони відвертаються від Господа. Зерно, що впало серед теренів — це ті, хто чують Слово, але щоденні турботи, спокуса багатства, та інші радощі життя душать Слово, і воно не дає плодів. А зерно, що впало на добру землю — це люди з добрими й чесними серцями, які чують Слово й підкоряються йому. Тож наполегливістю своєю вони приносять щедрий врожай».

«Ніхто не ставить запаленний світильник під перевернуту посудину або під ліжко. Навпаки, його ставлять на підставку, щоб кожен, хто зайде в приміщення, бачив світло. Адже немає нічого прихованого, що не відкрилося б, і немає нічого таємного, щоб не вийшло на чисту воду.

Будьте уважні й обмірковуйте те, що ви чуєте. Бо хто має розуміння, тому додасться ще більше, а хто не має, в того відніметься і той дріб’язок, який, як йому здається, йому належить».

Прийшли до Ісуса Його мати й брати, але не могли наблизитися до Нього через те, що Його оточував натовп. Ісусові сказали: «Поглянь! Он мати й брати Твої чекають зовні і бажають бачити Тебе».

У відповідь Ісус сказав: «Моя мати і брати — це ті, хто слухає Слово Боже й виконує його».

Одного дня було так, що Ісус сів у човен разом зі Своїми учнями й мовив до них: «Нумо, перепливемо на інший берег озера!» І вони вирушили. Поки вони пливли, Ісус заснув, а на озеро налетів штормовий вітер. Човен почав наповнюватися водою. Учні розбудили Ісуса зі словами: «Господи, Господи, ми гинемо!» Ісус прокинувся і наказав вітру й хвилям вгамуватися. Вітер вщух, і на озері запала тиша.

А Ісус звернувся до Своїх учнів: Та вони були налякані й збентежені, й питали один одного: «Хто ж це Такий, що навіть вітер й води підкоряються Йому?»

І припливли вони до землі Ґерасинської, що на протилежному березі озера від Ґалилеї. Тільки-но Ісус зійшов з човна, як один чоловік з того міста зустрів Його. Він був одержимий нечистим духом. Тривалий час він не носив одягу й не жив у будинку, а жив серед гробниць.

Побачивши Ісуса, одержимий упав долілиць перед Ним, а потім голосно закричав: «Що Тобі треба від мене, Ісусе, Сину Господа Всевишнього? Благаю Тебе, не муч мене». Ісус звелів нечистому духові вийти з того чоловіка. Нечистий часто хапав його, та коли це траплялося, то доводилося заковувати його в кайдани та ланцюги й тримати під вартою. Та щоразу він рвав ланцюги й трощив кайдани і, гнаний бісом, тікав у безлюдні місця.

Тож Ісус запитав його: «Як тебе звати?» І той відповів: «Леґіон» — бо багато бісів вселилося в того чоловіка. Вони благали Ісуса не виганяти їх у безодню. Неподалік на узвишші паслося велике стадо свиней. Тож біси благали Ісуса дозволити їм переселитися у свиней, й Ісус їм дозволив.

Тож нечисті духи залишили чоловіка і вселилися в свиней. Тоді стадо кинулося з крутого берега в озеро й потонуло.

Коли свинопаси, які доглядали за стадом, побачили, що сталося, то побігли геть і розповіли про все по місту й околицях. І люди сходилися, щоб подивитися, що сталося. Вони прийшли до Ісуса й, побачивши того біснуватого біля Його ніг одягненим і при здоровому глузді, дуже злякалися. Свідки розповіли їм, як одержимий бісом був зцілений. То всі люди землі Ґерасинської попросили Ісуса залишити їх, бо великий страх охопив їх.
Тоді Він увійшов у човен, щоб повернутися до Ґалилеї, а чоловік, з якого вийшли нечисті духи, благав Ісуса узяти його з Собою. Та Ісус відіслав його зі словами: «Повертайся додому й розкажи всім, що Бог зробив для тебе». І чоловік пішов, по цілому місту розповідаючи про те, що Ісус зробив для нього.

Коли Ісус повернувся до Ґалилеї, великий натовп вітав Його. 41-42 Саме тоді прийшов голова синагоги на ймення Яїр. Він упав до Ісусових ніг і благав піти до нього додому, оскільки там помирала його єдина дочка, якій було дванадцять років. І коли Ісус йшов з Яїром, величезний натовп з усіх сторін щільно оточував Його.

У натовпі була жінка, яка вже дванадцять років страждала від кровотечі. Вона витратила все, що мала, на лікарів, та ніхто з них не зміг допомогти їй. Жінка підійшла ззаду до Ісуса й торкнулася краю Його плаща. Тієї ж миті кровотеча припинилася.

Ісус запитав: «Хто це торкнувся Мене?» Оскільки всі відмовлялися, Петро відповів: «Господи, натовп зусебіч напирає на Тебе і тисне». Та Ісус сказав: «Хтось торкнувся Мене, бо Я відчув, як сила вийшла з Мене». Коли жінка зрозуміла, що їй не вдасться залишитися непоміченою, затремтіла і впала долілиць перед Ісусом. Перед усіма присутніми вона сказала, чому торкнулася Його і як миттю одужала. Ісус сказав їй: «Дочко, віра твоя зцілила тебе! Йди з миром».

Поки Ісус ще говорив, чоловіки прийшли з дому Яїра й сказали йому: «Твоя дочка померла. Навіщо турбувати Учителя?» Та Ісус почув ці слова й мовив до Яїра: «Не бійся. Лиш вір, і вона одужає».

Прийшовши до дому, Ісус нікому не дозволив заходити з Ним, крім Петра, Іоана, Якова та батьків дитини. Усі присутні плакали й сумували за дівчинкою. Ісус мовив: «Не плачте! Вона не померла, а просто спить». Та люди почали насміхатися з Нього, знаючи, що вона таки померла.

Тоді Ісус узяв її за руку й мовив: «Дівчинко, вставай!» Дух її повернувся в тіло, і вона тут же підвелася. Ісус звелів нагодувати дівча. Батьки дівчинки були приголомшені тим великим дивом, але Ісус наказав їм, щоб нікому не розповідали про те, що сталося.

Ісус покликав дванадцять апостолів, і наділив їх владою виганяти нечистих духів та зціляти хворих. Він почав надсилати їх, щоб проповідували вони про Царство Боже та зцілювали хворих. І сказав їм: «Нічого не беріть із собою в дорогу: ні палиці, ні торби, ні хліба, ні грошей, ані запасної одежини. І як зайдете до чиєїсь оселі, то вже і лишайтеся там, доки не покинете те місто. Там, де люди будуть негостинні до вас, то залишіть те місто й обтрусіть порох з ніг ваших, як попередження проти тих людей».

Тож апостоли вирушили й пішли по всіх поселеннях, проповідуючи Добру Звістку й усюди зціляючи людей.

Цар Ірод, почувши про все, що діється, збентежився, бо дехто казав, що це Іоан повстав із мертвих. Інші стверджували: «То Ілля». А ще інші міркували: «То пророк, такий, які були в давні часи». Та Ірод сказав: «Я відтяв голову Іоанові. То хто ж це Такий, про Кого я стільки всякого чую?» Він увесь час прагнув побачити Ісуса.

Коли апостоли повернулися, вони розповіли Ісусові про все, що зробили. Узявши їх із Собою, Ісус потай вирушив до міста Вефсаїди. Та люди довідалися про це й подалися за Ним слідом. Прийнявши їх, Ісус розповідав їм про Царство Боже, а також зцілював хворих.

Наближався вечір. Дванадцятеро апостолів прийшли до Нього й сказали: «Це місце безлюдне, тож відпусти людей, аби могли вони піти по довколишніх селах і хуторах, щоб знайти їжу та нічний притулок». Та Ісус відповів апостолам: «Ви нагодуйте їх!» Вони кажуть: «У нас нічого немає, крім п’яти хлібин та двох рибин. Хіба Ти бажаєш, щоб ми пійшли й придбали якоїсь їжі для цих людей? Але ж тут занадто багато народу!» (З ними йшло близько п’яти тисяч чоловіків). Однак Ісус сказав Своїм учням: «Розсадіть людей групами приблизно по п’ятдесят чоловік». Вони послухалися й усіх посадили на землю. Взявши п’ять хлібин й дві рибини, Ісус підвів очі до неба й возніс хвалу Богові за їжу. Потім Він розломив хліби і розділив рибу, й роздав Своїм учням, щоб вони нагодували народ. Всі люди поїли, і наїлися, потім ще зібрали дванадцять кошиків із залишками їжі.

Якось, коли Ісус молився на самоті, прийшли до Нього Його учні. Ісус запитав їх: «Що кажуть люди — хто Я?» Вони відповіли: «Одні кажуть, що Ти — Іоан Хреститель, інші — Ілля, а дехто вважає Тебе одним із пророків минулого, який воскрес та повернувся у світ». Тоді Ісус мовив учням Своїм: «А ви як думаєте, хто Я такий?» І відповів Йому Петро:
«Ти — Христос, Який прийшов від Бога».

21-22 Попередивши учнів, щоб нікому про те не говорили, Ісус сказав: «Син Людський мусить пройти через багато страждань. Його мають відцуратися старійшини, головні священики та книжники. Його мусять вбити, але на третій день Він воскресне».

І далі Він мовив до всіх Своїх учнів: «Якщо хтось бажає йти за Мною, той мусить зректися себе, узяти на себе свій щоденний хрест і рушати за Мною. Той, хто прагне врятувати життя своє, загубить його, але ж хто віддасть життя за Мене, врятує його. Яка користь людині від того, що вона здобуде весь світ, але знищить або занапастить душу свою?

Той, хто буде соромитися Мене й Мого вчення, то і Син Людський посоромиться його, коли явиться, у Своїй Славі й Славі Свого Батька та святих Ангелів. Істинно кажу вам: дехто з присутніх тут не спізнають смерті, доки не побачать Царство Боже».

Сталося так, що десь днів вісім після того, як Ісус промовив це, Він взяв з Собою Петра, Іоана та Якова й вирушив з ними на гору молитися. І от коли Ісус молився, обличчя Його змінилося, а вбрання стало сліпучо білим. Тоді раптом Мойсей та Ілля явилися їм і почали розмовляти з Ісусом. Вони явилися в сяйві Слави й говорили з Ісусом про Його смерть в Єрусалимі, через яку Йому належало пройти.

Петро і ті, хто були з ним, заснули. Прокинувшись, вони побачили Ісуса в сяйві Слави і двох чоловіків, які стояли поруч із Ним. І якраз, коли ті двоє залишали Ісуса, Петро звернувся до Нього: «Господарю, як добре, що ми тут! Дозволь нам поставимо тут три намети: один для Тебе, один для Мойсея, і один для Іллі». (Він й сам не знав, що говорить).

Та поки Петро так промовляв, злинула хмара й огорнула їх усіх своєю тінню. Учні злякалися, опинившись у хмарі. Звідти ж пролунав Голос: «Це Мій Син — Мій Обранець. Слухайтеся Його!»

Коли Голос замовк, там більше з ними нікого не було, крім Самого Ісуса. Учні Його мовчали, і нікому не розповіли тоді про те, що бачили.

Наступного дня, коли Ісус, Петро, Яків та Іоан повернулися з гори, то побачили, що їх зустрічав великий натовп. Зненацька, один чоловік з-поміж натовпу вигукнув: «Учителю, благаю Тебе, змилуйся над сином моїм, бо він же моя однісінька дитина! Час від часу нечистий хапає його, і тоді хлопець кричить несамовито. Дух так колотить його, що аж піна на устах у дитини виступає; дух мучить його і майже ніколи не залишає. Я благав учнів Твоїх вигнати нечистого, але вони не змогли».

І мовив Ісус у відповідь: «О невірний і заблудлий роде! Скільки ж ще часу Мені бути з вами і вас терпіти? Приведи свого сина до Мене». Коли хлопчик підходив, нечистий дух раптом кинув його на землю й шалено затряс. Та Ісус заговорив суворо до нечистого духа й заборонив це йому і, зціливши дитину, віддав батькові.

Усі присутні були враженні міццю Божою.
Та поки люди дивувалися з усього, що Він діяв, Ісус звернувся до Своїх учнів: «Добре затямте все, що Я зараз скажу вам: незабаром Сина Людського буде віддано до рук людей». Однак учні Його не розуміли цих слів. Зміст був прихований від них, тож вони не могли збагнути цього, а перепитати Ісуса боялися.

Ісусові учнями зародилася сперечка про те, хто з них є найвеличнішим. 47-48 Ісусу були відомі їхні потаємні думки. Він узяв дитину, поставив її біля Себе і звернувся до учнів: «Хто приймає таку малу дитину в ім’я Моє, той приймає і Мене, а хто приймає Мене, той приймає й Того, Хто послав Мене. Отож справді, той серед вас стане найбільшим у Царстві Небеснім, хто буде найпокірнішим».

А Іоан розповів: «Вчителю, ми бачили чоловіка, який виганяв нечистого іменем Твоїм. Ми намагалися зупинити його, оскільки він не є одним із нас».

Та Ісус відповів Іоанові: «Не зупиняйте його, бо той, хто не проти вас — той за вас».

Сталося так, що коли наблизився час Ісусові бути взятим на Небо, Він твердо вирішив іти до Єрусалиму. Перед Себе Ісус вислав посланців, які незабаром прибули до самарійського поселення, щоб все приготувати для Його приходу. Та самаритяни не побажали прийняти Його через те, що Він ішов до Єрусалиму.

Коли Його учні Яків та Іоан побачили це, вони спитали: «Господи, хочеш, ми викличемо вогонь Небесний, щоб знищив їх, [як чинив Ілля?]»

Та Ісус озирнувся й присоромив їх. [Ісус сказав їм: «Чи ви не знаєте, якому духу належите? Син Людський прийшов не на те, щоб губити душі людські, а щоб рятувати їх».] І вони вирушили до іншого міста.

По дорозі хтось сказав Ісусу: «Я піду за Тобою, хоч куди б Ти йшов». Ісус відповів: «Лисиці мають нори, птахи небесні — гнізда, але Син Людський не має місця, де Він зможе відпочити».

Ісус мовив до іншої людині: «Іди за Мною!» Але той попросив: «Господи, дозволь мені спершу піти та поховати мого батька». Однак Ісус відповів: «Нехай мертві самі ховають своїх померлих, а ти повинен нести звістку про Царство Боже».

Ще інший сказав: «Я піду за Тобою, Господи, але спершу дозволь мені попрощатися зі своїми домашніми». Та Ісус відповів: «Ті, хто, взявшись за плуг, дивляться назад, — не гідні Царства Божого».

Невдовзі Господь призначив сімдесят двох учнів і вирядив їх перед Собою — по два в кожне місто й поселення, куди Сам Він збирався незабаром прийти. Ісус сказав їм: «Жнива великі, та мало робітників. Отже, моліться Господу, власникові врожаю, щоб послав робітників на Свої жнива. Ідіть! І знайте, що Я посилаю вас, як отих ягнят до вовчої зграї. Не беріть із собою ні гаманця, ні торби, ні сандалів. І не вітайте нікого по дорозі. А ввійшовши до чиєїсь оселі, спершу мовте: „Мир дому цьому!” Якщо там миролюбива людина, то ваше благословіння зостанеться з нею. Коли ж ні — воно до вас повернеться.

Залишайтеся в тому домі, їжте й пийте те, що запропонують господарі, бо робітник вартий того, що йому платять. Не переходьте із дому в дім.

Коли ввійдете до міста й вам виявлять гостинність, їжте те, що вам подадуть. Зцілюйте хворих у тому місті й кажіть людям: „Царство Боже наближається до вас!” Якщо ж прийдете до міста, де гостинності вам не виявлять, то вийдіть на вулиці й промовте: „Навіть порох вашого міста ми обтрушуємо перед вами з ніг своїх. Та пам’ятайте: Царство Боже наближається до вас!” Кажу вам, що навіть людям Содома легше поведеться в той день, ніж тому негостинному місту».

«Горе тобі, Хоразине! Горе тобі, Вефсаїдо! Кажу так, бо якби ті численні дива, що сталися тут, трапилися у Тирі чи Сидоні, то їхні мешканці давно б вже розкаялися, одягли волосяниці й посипали голови попелом. І все ж Судного Дня Тиру й Сидону буде легше, ніж вам! А ти, Капернауме, чи будеш піднесений до Небес? Ні, ти зійдеш у пекло!

Хто слухає вас, учнів Моїх, той слухає Мене, а хто зрікається вас, той зрікається і Мене. Хто ж зрікається Мене, той зрікається й Того, Хто послав Мене».

Сімдесят два учнів з радістю повернулися до Ісуса й розповіли: «Господи, навіть нечисті духи підкорялися нам, коли ми наказували їм Твоїм ім’ям!» Ісус відповів їм: «Я бачив, як сатана падав з Небес, мов блискавка! Але послухайте! Я дав вам владу, щоб ви могли наступати на змій та скорпіонів. Я дав вам владу над усією силою ворога нашого. Та не треба радіти з того, що вам підкоряються духи. Радійте з того, що імена ваші написані на Небесах».

Сповнений Духа Святого, Ісус відчув велику радість і промовив: «Славлю Тебе, Отче, Господи Неба й Землі, бо Ти приховав це від мудрих і розумних, а відкрив простим. Так, Отче, це сталося, бо дійсно, на це була воля Твоя. Все, що Я знаю, було передано Мені Отцем Моїм. Хто є Сином — не знає ніхто, крім Отця, і хто є Отцем не відомо нікому, крім Сина. Тільки ті, хто були обрані Сином, взнають про Отця».

Повернувшись до учнів, Ісус сказав їм довірливо: «Благословенні очі, які бачать те, що бачите ви! Бо, повірте, чимало пророків і царів хотіли б побачити те, що ви бачите, але не бачили, хотіли б почути те, що ви чуєте, але не почули».

Один законник підвівся і, випробовуючи Ісуса, запитав: «Вчителю, що мушу я зробити, аби здобути вічне життя?» Ісус промовив: «А що написано в Законі? Яке твоє розуміння того, що ти там вичитав?» Той відповів: «„Любіть Господа Бога свого всім серцем, усією душею, усією силою і розумом своїм”. А також: „Любіть ближнього свого, як себе самого”».

Тоді Ісус сказав йому: «Ти відповів правильно. Виконуй це і тоді здобудеш вічне життя». Але він, намагаючись виправдатись, запитав: «Але хто є моїм ближнім?» Ісус відповів: «Ішов якось чоловік із Єрусалиму до Єрихона і потрапив до рук грабіжників. Ті роздягли його, побили та й подалися геть, залишивши його ледь живого. Випадково йшов священик по тій дорозі. Помітивши пограбованого, він перейшов на інший бік дороги, обійшовши його. Тією ж дорогою йшов левит. Побачивши побитого, він також перейшов на інший бік. Потім прийшов туди подорожній самаритянин. Коли він побачив нещасного, то сповнився співчуттям до нього.

Він підійшов, перев’язав рани, після того, як полив їх оливою та вином. Тоді поклав стражденного на свого віслюка, відвіз до заїжджого двору і там подбав про нього. Наступного дня самаритянин дав господарю заїзду два динари й сказав: „Подбай про цього чоловіка. Якщо витратиш більше, я віддам тобі різницю, коли повернуся”.

То хто ж із цих трьох був ближнім чоловікові, який постраждав від грабіжників?»

Законник відповів: «Той, хто змилостився над ним». Тоді Ісус промовив: «Тож іди й роби так, як він».

Мандруючи, Ісус і Його учні зайшли якось до одного селища. І їх гостинно привітала жінка, яку звали Марта. Вона мала сестру Марію, яка сіла біля Господніх ніг і слухала те, що Він говорив. А Марта була дуже заклопотана по господарству. Вона підійшла до Ісуса й запитала: «Господи, чи Тобі байдуже, що сестра моя всю роботу звалила на мене саму? Скажи їй, щоб допомогла мені». Ісус відповів їй: «Марто, Марто, ти турбуєшся та журишся про багато справ, а необхідною є лише одна. Марія ж вибрала те найкраще, чого в неї ніхто не відбере».

Якось Ісус молився у віддаленому місці, та коли Він закінчив, один із учнів сказав Йому: «Господи, навчи нас молитися. Адже й Іоан навчав цього своїх учнів». Тоді Ісус відповів: «Коли молитеся, кажіть так:
„Отче наш [Небесний], хай святиться ім’я Твоє. Нехай прийде Царство Твоє. [Нехай буде воля Твоя, як на Землі, так і на Небі.] Дай нам наш хліб щоденний. Прости гріхи наші, як ми прощаємо тим, хто завинив перед нами. І не введи нас у спокусу, [а спаси від лукавого] ”».

По тому Ісус додав: «Уявіть собі, що ви маєте друга й приходите до нього опівночі з проханням: „Друже, позич мені три хлібини. До мене щойно прийшов один із друзів. Він з дороги, а я не маю чим пригостити його”. І уявіть, що ваш друг відповідає вам з-за дверей: „Відчепися! Двері замкнуті. Мої діти і я вже в ліжку. Не вставати ж мені тепер, аби щось там тобі дати!”

Істинно кажу вам: хоч він і не підведеться, щоб дати вам хліб заради вашої дружби, але встане й дасть те, що ви просите, якщо будете наполегливі.

То ж кажу вам: просіть, і Бог дасть вам, шукайте і знайдете, стукайте і вам відчинять. Бо кожен, хто просить — отримає; хто шукає — знайде, а двері завжди відчиняться тим, хто стукає.

Чи є такий батько, який дасть сину гадюку, коли той проситиме риби? Якщо ж син яйце проситиме, то чи дасть йому батько скорпіона? Ніколи! Отже, коли ви, лихі й недобрі люди, знаєте, як зробити добрий дарунок дітям своїм, то наскільки ж вірніше те, що Отець Небесний обдарує Духом Святим усіх, хто просить!»

Одного разу Ісус вигнав нечистого духа з чоловіка, який був німим. Сталося так, що коли нечистий вийшов із німого, той почав говорити. Натовп навколо був вражений. Але деякі з натовпу казали: «Він виганяє нечистих не інакше, як владою Вельзевула, володаря демонів!»

Деякі інші, бажаючи випробувати Його, попросили здійснити їм диво, як знамення від Господа. Знаючи їхні думки, Ісус мовив: «Кожне царство, поділене міжусобною ворожнечею, гине. І розвалиться та родина, що поділена сама проти себе. Якщо сатана воюватиме супроти самого себе (як ви кажете), як тоді встоїть його царство? Я питаю про це тому, що ви кажете, ніби Я виганяю нечистих владою Вельзевула. А якщо Я виганяю нечистих силою Вельзевула, то чиєю владою виганяють їх ваші послідовники? Тому вони й будуть суддями вашими! З іншого боку, якщо Я виганяю нечистих Божою силою, то це є доказом того, що Царство Боже вже прийшло до вас.

Коли дужий і добре озброєний чоловік стереже свій маєток, тоді майно його в безпеці. Та якщо раптом хтось дужчий нападе й переможе, то забере собі зброю й обладунки, на які господар розраховував, щоб захистити себе, і зробить з ними все, що йому забажається.

Хто не зі Мною, той проти Мене, хто не допомагає Мені збирати, той розкидає».

«Коли нечистий дух виходить із людини, він блукає пустелями, шукаючи спочинку. І не знайшовши, говорить: „Я повернуся до своєї домівки, що полишив”. Отже, він повертається і знаходить місце своє виметеним і прибраним. Тоді він іде й приводить сімох інших духів, іще гірших за себе. Вони всі заходять і живуть там, тож тій людині стає ще гірше, ніж було спершу».

І от коли Він усе це говорив, одна жінка з натовпу раптом вигукнула Йому: «Блаженне черево, що народило Тебе, і груди, що годували Тебе!» Та Він відповів: «Ліпше сказати: блаженний той, хто слухає Слово Боже й дотримується його!»

Оскільки натовп зростав, Ісус почав говорити: «Тільке лихе та невірне покоління шукає знамення, та ніякого знамення не буде здійсненно, аби їм щось довести, крім знамення пророка Йони. Бо так само, як Йона був знаменням для ниневитян, так і Син Людський буде знаменням для цього покоління.

В Судний День цариця Півдня стане проти людей цього покоління й засудить їх, бо вона сама прийшла здалеку, щоб послухати мудрості Соломонової. А тут є Хтось величніший ніж Соломон. Люди Ниневії стануть на Суді проти цього покоління й засудять його, бо вони розкаялися у відповідь на проповіді Йони. А тут же є Хтось величніший ніж Йона».

«Ніхто не ставить запаленний світильник у таємному місці або під перевернуту посудину. Навпаки, його ставлять на підставку, щоб кожен, хто зайде в приміщення, бачив світло. Око — єдине джерело світла для тіла. Отже, якщо ви бачите людину, та бажаєте допомогти їй, то й усе тіло ваше буде наповнене світлом. Але якщо ви дивитеся на людину егоїстично, то й усе тіло ваше буде в темряві. Тож стережіться, щоб світло в вас не перетворилося на темряву! Якщо ж усе тіло ваше сповнене світла, і не має темних закутків, то буде так, ніби світильник осяяв вас своїм промінням».

Коли Ісус замовк, один з фарисеїв запросив Його пообідати разом. Ісус увійшов до його оселі й зайняв місце за столом. Фарисей побачив, що Ісус не омив руки перед їжею, й здивувався.

Та Господь сказав йому: «Ви, фарисеї, миєте чаші й тарілки ззовні, але зсередини ви повні жадоби й лиха. Нерозумні! Чи не Той, Хто створив зовнішнє, створив і внутрішнє? Намагайтеся очистити себе зсередини. Не обминайте бідних, та буде вам повне очищення. Та горе вам, фарисеї, бо віддаєте десятину з рути, м’яти і всяких інших садових рослин, але оминаєте Закон і любов до Бога. Але ж саме Закон і любов до Господа повинні бути головними. Слід виконувати головніше, не забуваючи й про інше.

Горе вам, фарисеї, бо любите ви займати найпочесніші місця в синагогах, любите, щоб вас шанобливо вітали на базарах. Горе вам, бо ви, як непомічені могили — люди зверху ходять по них і не знають цього».

Вислухавши всі ці слова, один із законників озвався: «Вчителю, кажучи це, Ти й нас ображаєш».

Ісус відповів: «Горе й вам, законники, бо ви встановлюєте суворі правила, котрих важко дотримуватися, та звалюєте на людей цей непосильний тягар, а самі й пальцем не поворухнете, щоб полегшити ту ношу. Горе вам, бо ви будуєте могили пророкам, але це ж ваші пращури вбили їх. Тож ви засвідчуєте свою згоду з діями ваших предків, бо вони вбивали, а ви будуєте могили.

Щодо цього, то мудрість Божа також твердила: „Я пошлю до них пророків і апостолів, і декого з них люди вб’ють, а інших переслідуватимуть”. 50-51 Тож цей рід заплатить за кров усіх пророків, пролиту з часів створення світу — від крові Авеля до крові Захарії, вбитого між вівтарем та Храмом Божим. Так, кажу вам: цьому родові доведеться заплатити за все.

Горе вам, законники, бо ви забрали від людей ключ до знання Бога. Ви самі не входите і перешкоджаєте іншим — тим, хто прагне».

Коли Ісус виходив звідти, книжники і фарисеї були вороже налаштовані до Нього і тиснули на Ісуса різноманітними запитаннями. Вони чекали, щоб зловити Його на слові.

Отож, коли зібрався багатотисячний натовп, аж топтали один одного, Ісус почав говорити спершу до Своїх учнів: «Остерігайтеся фарисейської закваски — їх лицемірства. Немає нічого прихованого, що не відкриється, і нічого таємного, що не стане відомим. Тому все, що ви сказали у пітьмі, буде почуте при світлі. І те, що ви прошепотіли комусь на вухо в замкненій кімнаті, проголошуйте, щоб усі почули».

Після того Ісус наказав людям: «Але кажу вам, друзі Мої, більше не бійтеся тих, хто може вбити тіло ваше, але більш нічого вдіяти не здатні. Я покажу, кого вам слід боятися: бійтеся Бога, Який вбивши, має владу ввергнути вас у пекло. Тож кажу вам: Його й бійтеся.

Чи не за два гроші продаються п’ять горобців? Та жодного з них Бог не забуде. Господь навіть знає скільки волосся на головах ваших! То ж не бійтеся — ви значно важливіші, ніж зграя горобців».

«Не соромтеся віри своєї. І ще скажу вам: кожного, хто визнає Мене перед людьми, Син Людський також визнає перед Ангелами Божими. Якщо ж хтось зречеться Мене перед людьми, того і Син Людський зречеться перед Ангелами Божими. Тому кажу Я вам, чоловік може отримати прощення всіх своїх гріхів та блюзнірств, що він мовить проти Бога, але той, хто поганить ім’я Духа Святого, не матиме прощення. Коли ж вас поведуть на суд до синагоги перед можновладцями й правителями, не турбуйтеся про те, як вам виправдовуватись і що матимете казати. Дух Святий у належний час підкаже вам правильні слова».

Хтось із натовпу попросив Його: «Вчителю, скажи моєму братові, щоб поділився зі мною батьковою спадщиною!» Та Ісус мовив до нього: «Чоловіче, хто ставив мене за суддю або посередника між вами?» І звернувся Ісус до всіх присутніх: «Пильнуйте себе, остерігайтеся зажерливості, бо не наслідуватиме людина життя від майна свого».

І розповів Ісус притчу: «В одного багатого чоловіка земля добре родила. Він думав собі: „Що ж мені робити, адже я не маю де зберігати врожай?” А потім вирішив: я розберу свої клуні й збудую нові, більші. Та й звезу туди весь урожай і все своє добро. Тоді я скажу собі: „Я маю удосталь добра на багато років. То ж більше не перейматимуся я клопотами, та тільки буду їсти, пити та тішитися”».

Але Бог сказав йому: „Нерозумний чоловіче, цієї ночі ти втратиш своє життя. Кому дістанеться добро, що ти надбав?” Отак буває з тими, хто збирає собі земні скарби, та в Божих очах вони не багатіють».

Тоді Ісус сказав Своїм учням: «Отже, кажу Я вам: не піклуйтеся про їжу та одяг, аби підтримати життя своє. Напевне, життя є важливіше їжі, а тіло — одягу! Погляньте на птахів: вони не сіють, не жнуть, не збирають зерна до комори, але ж Господь годує їх. А наскільки ж ви, люди, важливіші за птахів!

Ніхто з вас не зможе хвилюванням своїм подовжити життя своє хоча б на годину. Якщо ж навіть на таку дрібничку ви не здатні, то навіщо ж переймаєтеся всім іншим? Погляньте, як ростуть дикі квіти: вони не працюють, не шиють одягу собі. Та ж кажу вам, що й Соломон у розквіті слави своєї не вдягався у такі вишукані шати, як вони. Якщо Бог одягає в таку розкіш траву польову, що сьогодні росте, а завтра потрапить у вогонь, то наскільки ж певніше одягне Він вас, о маловіри!

Тож не піклуйтеся й не переймайтеся, що їстимете і що питимете. То лише погани увесь час дбають про таке, але ж Батько ваш знає, чого ви потребуєте.

Натомість, дбайте насамперед про Царство Боже, й тоді усе інше Господь неодмінно вам надасть. Не бійся, отаро мала, бо Отцеві вашому було приємно дати вам Царство Своє. Продайте майно своє і роздайте гроші бідним. Заводьте собі гаманці, що не старіють, тобто збирайте скарби неминущі на Небі, де їх злодій не дістане й міль не сточить. Бо де багатство ваше, там і серце ваше буде».

«Будьте завжди напоготові, не гасіть світла. Будьте такі ж, як слуги, які чекають повернення хазяїна з весільного бенкету, щоб, коли він прийде й постукає в двері, негайно йому відчинити. Щасливі ті слуги, яких господар застане напоготові, коли прийде. Правду кажу вам: тоді він сам підпережеться, посадить слуг за стіл і прислуговуватиме їм. Навіть якщо він з’явиться опівночі або пізніше, щасливі ті слуги, які чекатимуть на нього.

Та будьте певні: якщо б господар знав, о котрій годині прокрадеться злодій, то пильнував би й не дозволив тому вдертися до хати. Ось чому й вам слід бути напоготові, бо Син Людський прийде тоді, коли ви Його не чекатимете».

Тоді Петро запитав: «Господи, цю притчу Ти розповів для нас чи для всіх?» Господь відповів йому: «А хто є тим вірним і розсудливим слугою, якого господар поставив над усіма іншими слугами, щоб він вчасно годував їх. Щасливий той слуга, якого хазяїн застане в ту мить, коли він саме виконуватиме свій обов’язок. Істинно кажу вам, що господар призначить його управляти своїм маєтком.

45-46 Уявіть собі навпаки, поганого слугу, який говорить сам собі: „Мій господар забарився” — і тоді почне бити інших слуг: чоловіків і жінок, почне об’їдатися й пиячити, та господар слуги повернеться того дня, коли той його не чекатиме, і тієї години, що слуга не сподіватиметься, та жорстоко покарає його і призначить йому місце серед непокірних. Слуга, який знає волю господаря свого, але не завжди готовий виконати її, і не робить того, чого вимагає хазяїн, буде суворо покараний.

Тому ж, хто не знав волі господаревої та вдіяв щось проти неї, кара буде меншою. Бо кому більше дано, від того більше й очікується. Люди зазвичай вимогливіші до тих, кому вони багато довірили».

«Я прийшов, щоб запалити вогонь на землі. І як же Я прагну, щоб він мерщій розгорівся! Я маю прийняти хрещення, і як тяжко буде, доки це не сповниться! Ви думаєте, що Я прийшов, щоб принести мир на землю? Ні! Кажу вам, Я прийшов, щоб розділити людей.

Кажу так, бо відтепер п’ятеро членів однієї родини повстануть один проти одного: троє повстануть проти двох, а двоє — проти трьох.

Вони будуть розділені: батько проти сина, а син проти батька; мати проти дочки, а дочка проти матері; свекруха проти невістки, а невістка проти свекрухи».

І промовив Ісус до людей: «Коли ви бачите, як з заходу надходить хмара, ви тут же кажете: „Дощ збирається”. І справді згодом починає дощити. Коли ж налітає південний вітер, ви кажете: „Буде спека”. І справді настає засушлива погода. Лицеміри! Ви знаєте, як розтлумачити різноманітні явища на землі й на небі. То чому ж так сталося, що ви не здатні розтлумачити події нинішніх часів?»

«Чому ти не можеш розсудити для себе, що є справедливим? Якщо хтось позиває тебе до суду, намагайся владнати з ним справу перш, ніж ви туди прийдете. А як не залагодите, то стояти вам перед суддею, та той може віддати тебе у руки вартових і кинути тебе до в’язниці. Повір, не вийти тобі звідти, доки не сплатиш усе, що заборгував до останнього грошу».

Дехто з присутніх розповіли Ісусові про ґалилеян, яких забили й кров яких з наказу Пилата змішали з кров’ю тварин, принесених у жертву. Ісус запитав людей, які розповіли цю історію: «Чи ви вважаєте, що вони були гіршими грішниками, ніж інші ґалилеяни, й тому так постраждали? Ні! Істинно кажу вам: якщо ви не покаєтеся, то й ви так само повмираєте, як вони. Або ж згадайте тих вісімнадцять чоловік, які загинули, коли на них завалилася башта в Силоамі. Чи ви вважаєте, що вони були більш винними, ніж інші мешканці Єрусалиму? Ні! Якщо ви не покаєтеся, загинете й ви всі так само, як вони!»

По тому Ісус розповів таку притчу: «В одного чоловіка в саду росло фіґове дерево. Пішов він якось пошукати на дереві плоди, але не знайшов жодного. І сказав він садівникові: „Послухай, ось уже три роки приходжу я до цього фіґового дерева, але жодного плода так і не знайшов. Тож зрубай його. Навіщо воно виснажує ґрунт?”

Садівник відповів йому: „Господарю, лиши це дерево ще на один рік. Я обкопаю його, угною землю. Можливо, після цього наступного року воно дасть урожай. Якщо ж ні, тоді зрубаєш його”».

Якось у суботу Ісус навчав у синагозі. Там була жінка, в яку вселився злий дух. І через це вона вже вісімнадцять років була немічна: вона була скорчена й не могла розпрямитися. Побачивши жінку, Ісус покликав її до Себе і сказав їй: «Жінко, ти звільнена від хвороби твоєї!» Тоді Він поклав руки на неї, і тієї ж митті жінка випросталась та почала славити Бога.

Тут озвався старший синагоги. Його розлютило те, що Ісус зцілив немічну в суботу. Він звернувся до народу: «Є шість днів на те, щоб працювати. Тож приходьте й зцілюйтеся в ті дні, а не в суботу!»

Господь відповів йому так: «Ви, лицеміри, чи є серед вас такий, хто б не відв’язав свого вола чи віслюка від ясел у суботу й не повів напувати? А тут же перед нами дочка Авраамова, яку сатана тримав зв’язаною протягом вісімнадцяти років. То як же не звільнити її від цих пут у суботу?»

Як Він це сказав, усім супротивникам Його стало соромно, а весь натовп радів усім чудесним діянням Ісусовим.

Він говорив: «До чого подібне Царство Боже? З чим його порівняти? Царство Боже подібне до гірчичного зернятка, яке чоловік садить у своїй городині. Та коли воно пускає паросток і виростає, то стає найбільшою рослиною серед усієї городини, неначе дерево — з такими розлогими гілками, що навіть птахи можуть гніздитися в її вітті».

І далі вів Ісус: «З чим іще порівняти Царство Боже? Воно подібне до дрібки дріжджів, які жінка змішує з трьома мірками борошна, і залишає так, поки все тісто зійде».

Ісус ходив містами й селами й навчав людей. Шлях Його лежав до Єрусалиму. Один чоловік запитав Його: «Господи, чи врятовані будуть лише кілька чоловік?» Ісус відповів: «Докладайте всіх зусиль, щоб увійти в вузькі ворота, які ведуть до Раю Господнього, бо чимало буде тих, хто намагатиметься ввійти, але не зможе.

Колись станеться так, що Господар встане й зачинить браму, а ви тоді стоятимете знадвору й почнете стукати й казати: „Господи, відчини нам двері!” Але Він відповість: „Я вас не знаю”. Ви скажете: „Разом з Тобою ми їли й пили, Ти навчав нас на вулицях наших міст”. А Він скаже вам: „Я не знаю, звідки ви прийшли. Йдіть геть від Мене, ви, хто живе неправедно”.

Ви будете ридати й скреготіти зубами від болю, коли побачите Авраама, Ісаака та Якова і всіх пророків Царства Божого, але самі ви будете викинуті геть. І прийдуть люди зі сходу й заходу, з півдня й півночі й сядуть на свої місця за столом у Царстві Божому. І затямте: хто нині перший, буде тоді останній, а хто зараз останній, буде тоді перший».

На той час було там кілька фарисеїв. Вони підійшли до Ісуса, та й кажуть: «Тікай звідси, бо Ірод хоче вбити Тебе».

Ісус сказав їм: «Ідіть і перекажіть тому лисові Іроду: „Послухай, Я виганятиму нечистих духів з людей і зцілятиму їх сьогодні й завтра, а на третій день Я скінчу Свою роботу”. Та опісля, Я повинен продовжувати свій шлях до Єрусалиму, бо не годиться пророкові помирати за межами цього міста».

Єрусалиме, Єрусалиме, ти, що вбиваєш пророків і побиваєш камінням тих, кого Бог послав до тебе! Як часто намагався Я зібрати твоїх дітей докупи, як квочка збирає курчат під крило своє, але ти відмовився! Поглянь! Храм твій покинутий Богом. Кажу Я тобі, ти Мене не побачиш, аж доки час не прийде, і ти скажеш: „Благословен Той, Хто приходить в ім’я Господнє”».

Якось у суботу Ісус прийшов до оселі одного з головних фарисеїв на обід. Присутні на обіді пильно стежили за кожним Його словом. Навпроти Ісуса сидів чоловік, хворий на водянку. Ісус запитав законників і фарисеїв: «Чи дозволено Законом зцілити хворого в суботу, чи ні?» Та вони мовчали. Тоді Ісус узяв хворого чоловіка та й зцілив його і відпустив. А по тому Він сказав законникам та фарисеям: «Якщо син ваш або віл упаде в криницю, невже ви не витягнете нещасного негайно, навіть коли це буде в суботу?» І їм нічого було відповісти Йому на це.

Тоді Ісус розповів гостям притчу, бо помітив, як усі вони намагалися вибрати собі найпочесніше місце за столом. Він мовив: «Коли вас запрошують на весілля, не сідайте на місця для почесних гостей, бо серед запрошених може виявитися хтось важливіший за вас. І якщо так станеться, тоді хазяїн, який запросив вас обох, муситиме підійти до вас і сказати: „Поступіться своїм місцем цьому чоловікові”. І посоромленому, вам доведеться пересідати на менш почесне місце. Тож якщо вас запросили на весілля, прийдіть і сядьте на найскромнішому місці. Тоді господар підійде до вас і скаже: „Друже, пересядь на почесніше місце”. Тоді буде честь вам перед всіма іншими гістьми. Адже кожен, хто підноситься, буде принижений, а хто принизиться, буде піднесений».

І звернувся Ісус до хазяїна, який запросив Його: «Коли ви влаштовуєте обід або вечерю, не запрошуйте тільки своїх друзів або братів, або родичів, або багатих сусідів через те, що вони, мовляв, запрошуватимуть вас у відповідь, і ви отак повернете витрачене. Ні, коли ви приймаєте гостей, запросіть бідних, калік, кривих і сліпих. І в тому, що вони не мають чим віддати вам, але Бог відплатить вам у День воскресіння праведних».

І почувши ці слова, один із тих, хто сиділи разом з Ісусом за столом, вигукнув: «Блаженний той, хто їстиме хліб у Царстві Божім!» То Ісус промовив до нього: «Один чоловік приготував великий бенкет й запросив на нього багатьох людей. І в призначений час він послав свого слугу до всіх запрошених зі словами: „Приходьте, вже все готове!”

Але всі вони почали вибачатися. Перший сказав: „Я придбав землю і саме зараз мушу їхати подивитися її, вибач, будь ласка”. Інший промовив: „Я придбав п’ять пар волів і оце виряджаюся випробовувати їх. Вибач, будь ласка”. А ще інший відповів: „Я щойно одружився і з цієї причини не можу прийти”.

Отож слуга повернувся і все це переказав господареві. Той страшенно розгнівався і сказав слузі: „Вийди мерщій на вулиці й майдани міста і приведи сюди бідних, калік, сліпих і кривих!”

Пізніше слуга доповів: „Господарю, те, що ти наказав, виконано, але місця за столом іще багато”. Тоді хазяїн наказав слузі: „Йди на дороги й на загороди й приведи тих, кого знайдеш там, щоб дім мій був повен. Бо кажу тобі, що ніхто з тих, хто був запрошений, але не прийшов, не покуштує моїх страв!”»

Сила-силенна людей ішла разом з Ісусом. Тож Він сказав їм: «Якщо хтось приходить до Мене, але не любить Мене дужче, ніж своїх батька й матір, дружину й дітей, братів і сестер, і навіть дужче, ніж своє життя, той не може бути учнем Моїм. Той, хто не несе хреста страждання свого і не йде за Мною, той не може бути учнем Моїм.

Якщо хтось із вас надумає звести башту, то чи не візьметься він спершу підрахувати, у що це йому стане, — чи має він достатньо грошей, аби довести справу до кінця? 29-30 Бо інакше може статися, що він закладе фундамент, але неспроможний буде закінчити. То люди сміятимуться з нього й казатимуть: „Це той, хто почав будувати, але не зміг добудувати!”

Або коли цар вирушає на війну проти іншого царя, чи не сяде він спершу й не поміркує, а чи зможе він зі своїми десятьма тисячами воїнів протистояти ворогові, який має двадцять тисяч бійців? І якщо він не може протистояти йому, то поки ворог ще далеко, чи не вишле він до нього посла з проханням про перемир’я?

Так само й кожен із вас: якщо не може кинути все своє майно, то не зможе бути Моїм учнем».

«Сіль — добра річ. Але коли вона стає прісною і втрачає свій смак, як її знову солоною зробити? Вона не годиться ні в землю, ні в купу гною. Її тоді просто викидають геть.
Хто має вуха, нехай слухає Мене!»

Довкола Ісуса зібралися послухати збирачі податків і грішники. А фарисеї та книжники почали дорікати: «Цей Чоловік водиться з грішниками й, навіть, їсть із ними!»

На те Ісус розповів їм таку притчу: «Якщо хтось із вас має сто овець, і одна з них відіб’ється від отари, чи не залишить він решту дев’яносто дев’ять на вигоні і шукатиме одну заблудлу, аж доки не знайде її? А як знайде, то радісно візьме на плечі й понесе додому. І прийшовши додому, покличе друзів і сусідів і скаже їм: „Порадійте разом зі мною: адже я знайшов мою заблудлу вівцю!” Повірте, так само й на Небі більше буде втіхи з одного грішника, який розкається, ніж із дев’яноста дев’яти праведників, котрим немає потреби каятися».

«Або уявіть собі жінку, яка має десять срібних драхм. Якщо вона загубить одну з них, то чи не засвітить вогонь, і чи не местиме ретельно у хаті в пошуках монети, доки не знайде її? А коли знайде, то покличе подруг і сусідок, і скаже їм: „Порадійте разом зі мною: адже я знайшла загублену драхму!” Повірте, так само радіють і Ангели Божі за кожного грішника, який розкаявся в гріхах своїх».

І сказав Ісус: «У одного чоловіка було двоє синів. Молодший син якось попросив: „Батьку, віддай мені мою частку майна”. І батько розділив своє добро між синами. А незабаром молодший син продав майно, забрав усі гроші й вирушив у далекі краї. Жив він там безладно й розтринькав усі гроші.

І коли він витратив останнє, напав на ту країну, де він мешкав, жорстокий голод, та син впав у нужду. Тоді він пішов і найнявся до одного з мешканців тієї країни. Той послав його в свій маєток годувати свиней. Годуючи свиней, він ладен був набити живіт хоча б лушпинням, що їли свині, але й того йому не давали.

Опам’ятавшись, він сказав собі: „Наймані робітники в мого батька мають їжі вволю, а я тут з голоду гину! 18-19 Відразу вирушу до свого батька і скажу йому: „Батьку, я грішний перед Богом і перед тобою; я не гідний більше називатися твоїм сином. Дозволь мені бути одним із твоїх наймитів””. І підвівшись, він подався до свого батька. Батько ще здалеку побачив, що він наближається, і сповнився милосердя до нього. Він побіг назустріч синові, обняв його й поцілував.

Син промовив до нього: „Батьку, я грішний перед Небом і перед тобою. Я більше не гідний називатися твоїм сином”. Але батько наказав слугам: „Мерщій принесіть найкраще вбрання і вдягніть його. Надіньте перстень на руку йому й сандалі на його ноги.

І приведіть вгодоване теля. Заріжте його й приготуйте обід — ми будемо святкувати! Бо цей мій син, який помер, а тепер повернувся до життя; загубився, а тепер знайшовся!” І вони почали святкувати.

Тим часом старший син був у полі. Коли він, повертаючись, наблизився до дому, то почув музику й танці. Він покликав одного із слуг і поцікавився, що це все означає. Слуга відповів: „Твій брат прийшов. Батько твій звелів зарізати вгодоване теля на радощах, що повернувся його син живий і здоровий”.

Старший син розлютився й не хотів заходити до хати. Отже батько вийшов і намагався заспокоїти його. Та він відповів батькові: „Послухай! Усі ці роки я вірно служив тобі, й жодного разу не було так, щоб я не виконав твій наказ! Але ти жодного разу не дозволив мені зарізати навіть козу, щоб я міг запросити своїх друзів повеселитися! А коли до тебе повернувся твій син, який розтринькав все твоє добро з повіями, ти наказав зарізати для нього вгодоване теля!”

Тоді батько сказав йому: „Сину мій, ти завжди зі мною. Все, що я маю, належить тобі. Але ми мусили відсвяткувати цю щасливу подію. Адже брат твій, який помер, повернувся до життя; загубився, а тепер знайшовся!”»

Ісус сказав Своїм учням: «В одного багатія був управитель, якого звинувачували в тому, що він краде гроші свого господаря. Хазяїн покликав свого управителя й запитав: „Що означають ці чутки про тебе? Дай мені докладний звіт про те, як ти розпоряджався моїми грішми, оскільки надалі ти не можеш виконувати ці обов’язки”.

Тоді управитель сказав собі: „Як же мені бути? Хазяїн вигнав мене з роботи. Я не такий дужий, щоб землю копати, а жебракувати соромно. Я знаю, що зробити, щоб, коли мене з управління скинуть, люди прийняли мене в своїх оселях”.

Він покликав кожного з господаревих боржників. Першого з них запитав: „Скільки ти винен господареві?” Той відповідає: „Сто мір оливи”. Управитель каже: ”Візьми свою розписку, сідай і перепиши швидко — хай буде п’ятдесят”.

Іншого боржника він запитав: „А ти скільки винен?” Той каже: „Сто мірок пшениці». Управитель тоді йому: „Візьми розписку й перепиши, зроби вісімдесят мірок”.

І господар похвалив свого безчесного управителя за те, що той діяв так винахідливо. Мирський люди більш винахідливі у повсякденних справах одне з одним, ніж духовні. Тож кажу вам: „Витрачайте блага земні, щоб завести собі друзів. Потім, коли ці блага минуться, вас привітають у вічних оселях”.

Чоловікові, якому вірять у малому, повірять і у великому, а той, хто безчесний в малому, і у великому чесний не буде. І якщо ви не гідні довіри в багатствах земних, то хто довірить вам справжнє багатство? І якщо ви не гідні довіри в поводженні з тим, що належить іншим, хто дасть вам те, що належить вам?»

«Не може слуга служити двом господарям, бо зненавидить одного й полюбить іншого або буде відданий одному і зневажатиме іншого. Не можна водночас поклонятися Богові й грошам».

Все те чули фарисеї, та вони насміхалися з Ісуса, бо були ласі до грошей. А Він сказав їм: «Ви ті, хто намагається переконати людей в своїй добропорядності, але Богові відомі ваші серця. Те, що люди вважають цінним, Богові мерзотне.

Закон Мойсеїв і пророки існували до приходу Іоана Хрестителя. Але відтоді, як проповідується Благовість про Царство Боже, кожен прагне ввійти в Нього. Швидше зникнуть небо і земля, ніж втратить силу жодна рисочка хоч однієї з літер Закону Мойсеєвого».

«Кожен, хто розлучається зі своєю дружиною і бере шлюб з іншою жінкою, чинить перелюб. І кожен, хто одружується з розведеною жінкою, також чинить перелюб».

Далі Ісус розповів таку притчу: «Був собі багатий чоловік, який жив у розкоші, та завжди одягався у найвишуканіши шати. А біля його воріт лежав бідний чоловік на ймення Лазар. На тілі його були виразки. Він мріяв наїстися тими залишками, що перепадуть із багатієвого столу. Тільки собаки підходили й зализували його рани.

А згодом бідняк помер, і Ангели забрали його й віднесли до Авраама. Помер також і багач, і був похований. І в країні мертвих, страждаючи від мук, багатій поглянув угору й побачив удалині Авраама, а поруч із ним Лазаря. І вигукнув багач: „Отче Аврааме, змилуйся наді мною, пошли Лазаря, щоб він змочив у воді кінчик пальця й охолодив мій язик, бо я так страждаю в цім вогні!”

Та Авраам відповів йому: „Сину мій, пригадай: протягом усього свого життя на землі ти мав усі блага, в той час, як Лазареві на долю випали всі страждання. Та тепер він утішений, а ти терпиш муки.

Але опріч усе це, глибока прірва пролягла між нами і вами. Хоч як би хто прагнув перейти звідси до вас, — не зміг би, так само й з вашого боку ніхто не в змозі цю прірву здолати”.

27-28 Той каже: „Тоді я прошу тебе, отче, пошли Лазаря до дому мого батька, бо там у мене п’ятеро братів. Хай він застереже їх, щоб і вони були не потрапили до цього місця страждань”.

Та Авраам відповів: „У них є Мойсей та пророки. Хай твої брати їх слухають”. Багатій заперечив: „Ні, отче, це якби до них прийшов хтось із померлих, тоді б вони покаялися”. Але Авраам сказав: „Якщо вони не слухаються Мойсея та пророків, то навіть коли встане хтось із померлих, їх усе одно не переконає”».

Ісус сказав Своїм учням: «Спокуси, що кидають людину в гріх, завжди існуватимуть. Але горе тому, через кого вони приходять! Та якщо хтось введе в гріх одного з малих оцих, які вірують в Мене, то краще було б для нього, щоб почепили йому на шию жорно і втопили в морі. Пильнуйте себе! Якщо брат твій грішить, вкажи йому на те. І якщо він покається, прости його. Якщо ж він грішить проти тебе сім разів на день і сім разів повертаєтсья до тебе й каже: „Я каюся” — прости його».

Тоді апостоли попросили Господа: «Дай нам більше віри!» На те відповів Господь: «Якби ваша віра була завбільшки з гірчичне зернятко, ви могли б сказати цій шовковиці: „Вирви коріння своє з землі й переселися в море” — і вона послухалася б вас».

«Уявіть, що ви маєте раба, який обробляє землю або доглядає овець. Коли він з поля повертається додому, чи скажете ви йому: „Негайно іди і сідай поїж?” Чи ви не скажете: „Приготуй вечерю, вдягни фартух і прислужи мені, поки я їм та п’ю, а потім і сам можеш поїсти й попити?” Чи подякуєте ви слузі за те, що він виконує ваші накази?

Так само й з вами: коли ви виконали те, що вам було доручено, скажіть собі: „Ми слуги, котрі не заслуговують ніякої подяки. Ми лише виконували свій обов’язок”».

По дорозі до Єрусалиму Ісус мандрував уздовж кордону між Самарією та Ґалилеєю. 12-13 Коли Він увійшов в одне з селищ, Його зустріли десять чоловік хворих на проказу. Вони стояли віддалік і голосно гукали: «Ісусе, Володарю, змилуйся над нами!» Побачивши їх, Ісус наказав: «Підіть і покажіться священикам». І поки ті десятеро йшли, вони цілком очистилися.

Та один із них, коли побачив, що він зцілений, повернувся й голосно славив Бога. Він простягся долілиць біля Ісусових ніг і дякував Йому. Він був самаритянином.

У відповідь Ісус запитав: «Хіба не десятеро очистилися? Де ті дев’ятеро? Невже жоден із них, крім цього іноземця, не повернувся віддати дяку Богові?»

І сказав йому Ісус: «Підведися і йди. Твоя віра зцілила тебе».

Одного разу фарисеї запитали Ісуса, коли прийде Царство Боже. І Він відповів: «Царство Боже не приходить так, щоб усі його помітили. Ніхто не зможе сказати: „Воно тут!” або „Воно там!” — оскільки Царство Боже — з вами».

А учням Своїм Він сказав: «Настане час, коли ви прагнутимете побачити хоча б один із днів Сина Людського, коли Він буде у всій Своїй Славі, але не побачите. І дехто казатиме вам: „Погляньте туди!” або „Погляньте сюди!” Не ходіть туди і не йдіть за ними. Коли Син Людський прийде, кожний знатиме про Його пришестя. Він сяятиме, подібно спалаху блискавки, яка розтинає небо світлом із краю в край. Але спершу Він мусить витерпіти багато і буде відкинутий цим поколінням.

Як це було за часів Ноя, так буде і в годину пришестя Сина Людського. Тоді люди їли, пили, одружувалися, аж до того дня, доки Ной не ввійшов в свій ковчег. Тоді настав потоп і їх усіх знищив.

Це буде так само, як було в часи Лота. Тоді люди їли, пили, купували, продавали, саджали дерева і зводили будинки. Але в день, коли Лот пішов з Содома, з небес пролився дощ із вогню та сірки і всіх їх знищив. І станеться так само в час пришестя Сина Людського.

Хто сидітиме в той день на даху своєї оселі, а речі його будуть у домі, не повинен спускатися по свої пожитки. Так само, якщо хтось працюватиме в полі, хай не вертається додому. Пам’ятайте про Лотову дружину.

Хто намагатиметься врятувати своє життя, втратить його, але ж той, хто віддасть життя за Мене, врятує його. Повірте, в ту ніч двоє лежатимуть в одному ліжку: одного (або одну) з них буде взято, а другий (друга) залишиться. Дві жінки разом молотимуть зерно на жорнах: одну з них буде взято, а друга залишиться. [Двоє чоловіків працюватимуть у полі: одного з них буде взято, а другий залишиться».]

У відповідь учні запитали Його: «У якому місці це трапиться, Господи?» Ісус мовив: «Це місце легко розпізнати, бо туди, де є мертвечина, завжди стерв’ятники злітаються».

Ісус розповів їм притчу, щоб навчити їх, що треба постійно молитися й не втрачати надії. Він сказав: «В одному місті був собі суддя, який Бога не боявся та й людей не поважав. У той час була там собі вдова. Вона все ходила до судді й просила: „Захисти мене від мого супротивника!”

4-5 І тривалий час він не хотів її захищати. Та якось сказав собі: „Навіть опріч те, що я не боюся Бога й не поважаю людей, все ж через те, що ця вдова набридає мені, я допоможу їй, щоб не ходила й не докучала більше”».

І запитав тоді Господь: «Чули, що сказав той неправедний суддя? То чи ж не візьме Бог під захист цих обраних, що день і ніч кличуть Його? Чи ж баритиметься Він з допомогою їм? Повірте, Він швидко візьме їх під Свій захист. Однак, коли прийде Син Людський, то чи знайде Він віруючих в Господа на землі?»

Для тих, хто був переконаний у своїй праведності й на інших дивився зверхньо, Ісус розповів таку притчу: «Двоє чоловіків прийшли до Храму помолитися. Один був фарисеєм, другий — збирачем податків. Фарисей стояв один і так молився: „О Боже, дякую Тобі за те, що я не такий, як інші — розбійники, шахраї та розпусники або навіть, як отой збирач податків. Я пощуся двічі на тиждень, сплачую десятину з усіх своїх прибутків”.

А збирач податків стояв віддалік і, навіть не підводячи очей до неба, він покірливо промовляв: „О Боже, змилуйся наді мною, грішником!” Повірте, цей чоловік, а не той перший, пішов додому з прощеними гріхами. Бо кожен, хто намагається піднестися, буде принижений, а кожен принижений буде піднесений».

Деякі люди привели до Ісуса малих дітей, аби Він, поклавши на них руки, благословив їх. Коли Його учні побачили це, вони почали дорікати їм. Але Ісус сказав: «Пустіть дітей до Мене і не зупиняйте їх, бо Царство Боже належить таким, як вони. Істинно кажу вам: хто не приймає Царство Боже так же щиро, як мала дитина, той ніколи в нього не ввійде».

Один із лідерів юдейських запитав Ісуса: «Вчителю Добрий, що мушу я робити, аби успадкувати вічне життя?» Ісус відповів: «Чому ти називаєш Мене Добрим? Ніхто не є добрим, крім Самого Бога. Тобі відомі заповіді: „Не чини перелюбу, не вбивай, не кради, не бреши про інших, шануй батька й матір своїх”.

А той каже: „З юності я дотримуюся цих заповідей”. Коли Ісус почув ці слова, Він відповів: „Тобі бракує одного: продай усе, що маєш, а що вторгуєш, роздай бідним. І ти будеш мати багатство на Небі. Тоді приходь і слідуй за Мною”».

Вислухавши Ісуса, той чоловік глибоко засмутився, бо був він дуже багатий. Ісус, побачивши, що він засумував, сказав: «Тяжко буде багатим ввійти в Царство Боже! Легше верблюдові пройти крізь голчане вушко, ніж багатому ввійти в Царство Боже».

Почувши це, люди запитали Ісуса: «То хто ж тоді може бути спасенний?» Ісус відповів: «Неможливе для людей — можливе для Бога». Тоді Петро промовив: «Поглянь! Ми залишили все й пішли за Тобою!»

29-30 Тоді Ісус сказав їм: «Правду кажу вам: кожний, хто залишив хату свою, дружину, братів, сестер, матір, батька або дітей своїх заради Царства Божого, ще в цьому житті отримає в безліч разів більше, а також нагороду вічного життя в прийдешні часи».

Ісус, відвівши вбік дванадцятьох апостолів, сказав їм: «Послухайте! Ми йдемо до Єрусалиму, і все, що було написано пророками про Сина Людського, здійсниться. Його народ піде проти Нього, і віддасть Його до рук поган. Ті збиткуватимуться з Нього, знущатимуться, плюватимуть на Нього. Його битимуть батогами, а потім вб’ють, але на третій день Він воскресне з мертвих».

Та учні Ісуса всього цього не розуміли. Зміст сказаного був прихований від них, і вони не знали, про що Він говорить.

Коли Ісус наближався до Єрихону, при дорозі сидів сліпий жебрак. Почувши, що повз нього проходить натовп, жебрак запитав людей, що трапилося. І йому відповіли, що це пройшов Ісус із Назарета. І тоді сліпий голосно вигукнув: «Ісусе, Сину Давидів, змилуйся наді мною!» Ті з натовпу, що йшли попереду, почали докоряти йому, щоб він замовк. Але він гукав ще голосніше: «Сину Давидів, змилуйся наді мною!»

Тоді Ісус зупинився й сказав: «Підведіть його до Мене!» Коли той підійшов, Ісус запитав його: «Що ти хочеш, щоб Я зробив для тебе?» Жебрак сказав: «Господи, я знову хочу бачити».

Тоді Він промовив: «Твій зір негайно повернеться. Віра твоя врятувала тебе». І тієї ж миті жебрак прозрів. Він подався вслід за Ісусом, славлячи Бога, та всі, хто бачили це, почали славити Бога.

Ісус увійшов до Єрихона й йшов містом. Там мешкав багатій на ймення Закхей, який був головним збирачем податків. Він прагнув побачити, хто ж Такий Ісус, але через великий натовп не міг зробити цього, бо був низький на зріст. Тож Закхей забіг наперед усіх і заліз на чинару, щоб побачити Ісуса, бо Він якраз мав пройти повз те дерево.

І коли Ісус дійшов до цього місця, Він підвів очі й промовив: «Закхею, мерщій злазь, бо Я мушу сьогодні зупинитися в твоєму домі».

Тоді Закхей швидко зліз на землю й радісно привітав Ісуса. І всі це бачили й почали ремствувати: «Він пішов у гості до грішника». Але Закхей став і промовив до Господа: «Пане, послухай! Я віддам половину свого добра бідним. І якщо я колись у когось щось видурив, то поверну йому в чотири рази більше!»

Ісус сказав йому: «Сьогодні в цей дім прийшло спасіння, адже цей чоловік також один з обраного народу Божого. Бо ж Син Людський прийшов, щоб розшукати і спасти те, що було загублене».

Коли вони слухали це, Ісус розповів їм іншу притчу. Деякі люди вважали, що Царство Боже з’явиться негайно, бо Ісус підходив до Єрусалиму. Тоді Він сказав: «Один чоловік шляхетного походження вирушив у далеку країну. Там його мали проголосити царем, а по тому він планував повернутися додому. Чоловік покликав десятьох слуг своїх і роздав їм десять мін срібла. Він сказав слугам: „Вкладайте ці гроші в діло до мого повернення”.

Але співвітчизники того чоловіка ненавиділи його. Вони вислали за ним навздогін посланців, щоб ті сказали в далекій країні: „Ми не хочемо, щоб цей чоловік царював над нами!”

Але його все одно проголосили царем, і він повернувся додому. А повернувшись, послав за тими слугами, яким роздав був гроші. Його цікавило, який прибуток вони одержали.

Перший з них прийшов і доповів: „Пане, твоя міна срібла принесла ще десять мін”. То хазяїн сказав йому: „Гарна праця, ти добрий слуга! Оскільки ти в малому був вірний, я доручаю тобі управляти десятьма містами”.

Тоді прийшов другий слуга й мовив: „Пане, твоя міна принесла ще п’ять мін”. Цьому слузі він сказав: „Ти правитимеш п’ятьма містами”. Інший слуга прийшов і сказав: „Пане, ось твоя міна. Я тримав її загорнуту в хустину. Я боявся тебе, бо ти чоловік жорстокий. Ти забираєш те, чого не клав, і жнеш те, чого не сіяв”.

Хазяїн промовив: „Я судитиму тебе твоїми ж словами, поганий ти слуга. Ти кажеш, що знаєш, що я жорстокий чоловік, що беру там, де не клав, та жну там, де не сіяв. Тобі слід було пустити гроші в обіг, то ж повернувшись, я мав би їх із прибутком”. І додав, звертаючись до тих, що стояли поруч: „Заберіть у нього цю міну й віддайте тому, хто має десять мін”.

А вони кажуть: „Пане, але ж він уже має десять мін!” „Кажу ж вам, — відповів хазяїн, — кожному, хто має, додасться ще більше, а у того, в кого нічого не має, відніметься і той дріб’язок, що йому належить. Щодо тих моїх ворогів, які не хотіли, аби я царював над ними, то приведіть їх сюди і вбийте перед моїми очима”».

Розповівши цю притчу, Ісус вирушив далі до Єрусалиму. Підійшовши до міст Ветфаґія та Віфанія поблизу гори, що звалася Оливною, Ісус відіслав двох Своїх учнів з такими словами: «Ідіть у це місто, що перед вами. Тільки-но ви ввійдете туди, то одразу ж знайдете там припнутого віслючка, на якому ніхто ще не їздив. Відв’яжіть його й приведіть сюди. А якщо хтось запитає вас: „Для чого ви відв’язуєте віслючка?” — то ви мусите відповісти: „Він потрібен Господу”».

Отож двоє з учнів пішли до села й там знайшли віслючка, точно так, як Він казав їм. А коли вони віслючка відв’язували, його власники запитали їх: «Навіщо ви відв’язуєте віслючка?» Вони відповіли: «Він потрібен Господу». Привівши віслючка до Ісуса, вони поклали на нього свій одяг й посадили Його зверху.

Коли Ісус їхав, люди стелили перед Ним на дорозі свій одяг. А як підійшов Він до сходу з Оливної гори, натовп учнів почав радісно й голосно славити Бога за всі чудеса, які вони побачили. Вони вигукували:
«Благословенний Цар, Який приходить в ім’я Господнє!Мир на Небі й Слава Господу!»

Серед людей у натовпі було кілька фарисеїв. Вони звернулися до Ісуса: «Вчителю, вгамуй Своїх учнів!» Ісус відповів їм: «Повірте, якщо Мої послідовники зараз замовкнуть, то каміння почне вигукувати!»

41-42 Коли Ісус під’їхав до Єрусалиму й, побачивши місто, Він заплакав і промовив: «Якби ж ти сьогодні знало, що тобі може принести мир! Та зараз це приховано від очей твоїх. Настануть дні, коли вороги твої насиплють довколо тебе вали й обложать тебе. Вони насуватимуться з усіх боків, й знищать тебе і народ, який мешкає в стінах твоїх. Вони каменя на камені не залишать там, де ти стоїш нині. Бо не впізнало ти того часу, коли Бог прийшов спасти тебе».

Зайшовши у двір Храму, Ісус почав виганяти звідти усіх торговців. Він промовив: «У Святому Писанні сказано: „Мій Храм буде домом молитви, а ви перетворили його на розбійницьке кубло!”

Щодня Ісус навчав у Храмі, та головні священики, книжники та можновладці міркували, як убити Його. Вони нічого зробити не могли, бо всі люди слухали Ісуса й горнулися до Нього.

Одного дня, коли Ісус навчав людей у дворі Храму, проповідуючи їм Благу Вість, до Нього підійшли головні священики, книжники й старійшини. Вони запитали: «Скажи нам, чиєю владою Ти все це робиш? Хто дав Тобі владу таку?»

3-4 У відповідь Ісус сказав: «Я також хочу поставити вам запитання. Скажіть Мені: Іоанове хрещення прийшло від Господа чи від людей?»

Головні священики та книжники почали радитися поміж собою, що відповісти, міркуючи: «Якщо ми скажемо, що від Господа, то Він спитає: „Чому ж тоді ви не повірили Іоану?” А якщо скажемо, що від людей, то весь цей люд закидає нас камінням, адже вони вважають, що Іоан був справді пророком». Тож вони відповіли: «Ми не знаємо, звідки прийшло Іоанове хрещення».

Тоді Ісус мовив до них: «Отож і Я вам не скажу, чиєю владою Я все це роблю».

Після того Ісус розповів людям таку притчу: «Один чоловік посадив виноградник. Потім здав виноградник в оренду та й надовго вирушив у мандри. Як настала пора, він послав слугу до виноградарів, щоб одержати свою частку врожаю, але орендарі побили його й відіслали ні з чим. Тоді господар послав іншого слугу, але виноградарі й того побили. Вони безсоромно познущалися з нього й прогнали його з порожніми руками. Господар послав третього слугу, та вони й цього покалічили і вигнали геть.

Тоді господар виноградника сказав собі: „Що ж мені робити? Мушу послати свого улюбленого сина. Може, вони хоч його поважатимуть”.

Та побачивши господаревого сина, орендарі сказали одне одному: „Це спадкоємець! Давайте вб’ємо його, то й спадщина буде наша!” Тож вони викинули сина господаря з виноградника і вбили його. То що тепер власникові виноградника діяти з ними? Він піде та вб’є тих орендарів, а виноградник здасть в оренду іншим”».
Коли люди почули цю притчу, вони сказали: «Хай ніколи таке не трапиться!»

Та Ісус пильно подивився на них і мовив: «Яке ж тоді значення того, що сказано у Святому Писанні:
„Той камінь, що будівельники відкинули, став наріжним каменем?”

Той, хто впаде на цей камінь, розіб’ється, а на кого цей камінь впаде, той буде розчавлений».

Почувши цю притчу, головні священики й книжники зрозуміли, що Ісус говорить саме про них, та почали вигадувати, як би негайно схопити Його, але побоялися народу.

Юдейські лідери пильно стежили за Ісусом Христом, намагаючись зловити Його на слові. Вони підіслали до Нього вивідників, які удавали з себе праведників, аби спровокувати Ісуса та мати підстави віддати Його до рук намісника, який мав владу зарештувати Христа. Тож вони сказали Йому: «Вчителю, ми знаємо, що усе, що Ти говориш і вчиш, є істиною, не зважаючи, хто Тебе слухає, бо не дивишся на чин та звання людей. Ти правдиво наставляєш на шлях Божий. Тож скажи нам, чи то справедливо для нас сплачувати податки цезареві, чи ні?»

Їхні підступні наміри були відомі Ісусові, тож Він на те відповів: «Покажіть Мені динар. Хто тут зображений й чиє ім’я викарбоване на монеті?» Вони відповіли: «Цезареве». Тоді Ісус і каже: «Тож віддайте цезарю — цезареве, а Богу — Боже».

Почувши таку відповідь, вивідники не могли схопити Його за те, що Він говорить перед людьми й, вражені його словами, вони замовкли.

Декілька саддукеїв (вони стверджують, буцімто ніякого воскресіння з мертвих не буде взагалі) прийшли до Ісуса й спитали Його: «Вчителю, Мойсей заповів нам: „Якщо чоловік помре бездітний, то його брат мусить взяти шлюб з жінкою померлого і народити з нею дітей, аби продовжити рід свого брата”.

От було собі семеро братів. Перший одружився і скоро помер, не залишивши дітей. Тож другий брат узяв шлюб із тією жінкою та також помер бездітним. Те ж саме трапилося й з третім, а потім і з усіма сімома — вони померли, не залишивши дітей. Останньою померла жінка. Отже, в майбутньому житті, після воскресіння, чиєю дружиною вона буде, адже всі семеро мали шлюб з тією жінкою?»

Ісус відповів їм: «Люди в цьому житті одружуються. Але ті, кого Бог визнає гідними ввійти у вічне життя й воскресіння з мертвих, не одружуватимуться. Вони будуть подібні до Ангелів і не зможуть більше вмерти. Вони — діти Божі, оскільки Господь воскресив їх з мертвих.

Мойсей, в історії про палаючий кущ, ясно показав, що мертві воскресають, коли назвав Господа „Богом Авраама, Богом Ісаака і Богом Якова”. Тобто Господь є Богом живих, а не мертвих. Всі вони все ще живі для Господа».

Деякі з книжників промовили: «Добре сказано, Вчителю!» І відтоді ніхто не наважувався Ісуса про щось питати.

Тоді Ісус запитав книжників: «Чому деякі люди стверджують, що Христос — Син Давидів? 42-43 Адже сам Давид сказав у книзі Псалмів:
„Господь Бог мовив до Господа мого: „Сядь по праву руку від Мене, доки не покладу Я ворогів Твоїх до ніг Твоїх ””.

Тобто сам Давид називав Христа „Господом” своїм. То як же Він може бути Сином Давидовим?»

Поки всі слухали, Ісус сказав Своїм учням: «Стережіться книжників: вони люблять походжати в довгому вбранні, виглядаючи важливо. Вони полюбляють, щоб їх шанобливо вітали на базарах, й щоб у них були найповажніші місця в синагогах і найпочесніші місця на бенкетах. А самі вони оббирають вдів і виживають їх із їхніх осель, а потім моляться довго напоказ, щоб виглядати щирими. Господь покарає їх найтяжче».

Ісус підвів очі й побачив, як багаті люди кладуть свої дарунки до жертовної скриньки у Храмі. І ще Він побачив бідну вдову, яка поклала до скриньки дві дрібні мідні монети. Тоді мовив Ісус: «Істинно кажу вам, що ця бідна вдова пожертвувала більше, ніж усі інші люди. Адже всі вони давали від лишка свого, а вона, бідна, віддала все, що мала на прожиття».

Деякі з учнів Ісусових розмовляли про Храм, говорячи: «Які дивовижні споруди! Поглянь, як багато добрих дарунків було тут принесено Богові». На те Ісус відповів: «Щодо того, що ви бачите, то прийде час, коли тут каменя на камені не залишиться: все буде зруйноване». Деякі з учнів спитали Ісуса: «Вчителю, коли це трапиться? І яке буде знамення того, що все це вже близьке до здійснення?»

У відповідь Ісус мовив до них: «Стережіться, щоб не бути обдуреними. Бо чимало прийде людей, які користуватимуться іменем Моїм, кажучи: „Я — Христос” та „Час наблизився”. Не йдіть за ними!

Коли почуєте ви про війни й перевороти, не лякайтеся; це неодмінно має статися, але це ще не кінець».

Потім Ісус сказав їм: «Народ повстане проти народу, а царство — проти царства. Голод і чума лютуватимуть, й землетруси траплятимуться в різних місцях. Посюди відбуватимуться жахливі події, та з Неба прийдуть великі знамення, щоб попередити людей».

«Але перш, ніж усе це трапиться, люди арештовуватимуть і переслідуватимуть вас. Вони судитимуть вас у синагогах і кидатимуть до в’язниць. Вони поведуть вас до царів та правителів через ім’я Моє. Але ж все це дасть вам можливість свідчити про Мене.

Навчіться заздалегідь не хвилюватися, що сказати. Я дам вам такі слова і мудрість, що ніхто з ворогів ваших й заперечити вам не зможе.

Вас зрадять батьки, брати, родичі й друзі, і декого з вас вони віддадуть на смерть. І ненавидітимуть вас усі за те, що ви йшли за Мною. Та жодна волосина з голів ваших не впаде. Ви врятуєте життя своє тільки завдяки своїй непохитній вірі».

«А от коли ви побачите Єрусалим, оточений військами, тоді знайте, що час його спустошення наближається. Всі ті, хто лишатимуться в Юдеї, змушені будуть рятувати життя, тікаючи в гори, а хто буде в Єрусалимі, ті повинні тікати звідтіля, а хто буде в селі, тим не слід йти до міста. Бо то дні кари, щоб збулося все те, що сказано у Святому Писанні.

Найтяжче буде в ті дні вагітним жінкам та матерям із немовлятами на руках! Бо велике горе буде на землі, та гнів Бога буде проти цих людей. І поляжуть вони під мечем, і поведуть їх у полон усі різні народи, а святий Єрусалим топтатимуть погани, аж доки їхній час не мине».

«На сонці, місяці й зірках з’являться знамення, і всі народи землі впадуть у відчай. Збентеження охопить їх, коли завирує і здійметься море. Люди будуть непритомні від страху і боятимуться всього, що траплятиметься зі світом, а всі небесні тіла зміняться. І тоді народи побачать Сина Людського, Який йтиме у хмарах з великою силою та Славою. Тож коли все це почнеться, то не лякайтеся; встаньте й підведіть голови, бо ваше спасіння буде вже близько».

По тому Ісус розповів їм притчу: «Погляньте на фіґове дерево, та й на всі інші дерева. Тільки-но на дереві розпуститься листя, ви зможете побачити самі й знатимете, що вже скоро літо. Так само й ви, коли побачите всі ці події, ви знатимете, що Царство Боже вже близько. Істинно кажу вам: усе це станеться ще за життя цього покоління. Навіть якщо небо і земля знищені будуть, слова Мої не зникнуть ніколи».

«Пильнуйте себе, не дайте серцям своїм зачерствіти від гульні та п’янства, від клопотів повсякденних, щоб день той не прийшов до вас несподівано. Бо прийде той день до всіх, хто живе на землі. Будьте насторожі весь час. Моліться, щоб стало у вас сил пройти безпечно через усе те, що має статися, і постати перед Сином Людським».

Щодня Ісус навчав у Храмі, а щовечора вирушав Він на Оливну гору, де перебував цілу ніч. І всі люди вставали рано вранці, щоб іти до Храму слухати Ісуса.

Наближалося свято Прісних Хлібів, яке ще називають Пасхою. Головні священики та книжники все шукали спосіб, як би обманом і таємно від народу, схопити та вбити Ісуса, але боялися людей.

І тоді сатана вселився в Юду, якого називали Іскаріотом. Він був одним з дванадцятьох апостолів. Юда прийшов до головних священиків й начальників Храмової варти і почав говорити з ними про те, як він може видати їм Ісуса. Ті дуже зраділи й пообіцяли добре заплатити йому за це. Тож Юда почав шукати слушної нагоди, аби видати їм Ісуса, коли навколо Нього не буде натовпу.

Настав день свята Прісних Хлібів, коли за звичаєм належало приносити в жертву Пасхальне ягня. Ісус послав Петра й Іоана, наказавши їм: «Ідіть і приготуйте для нас Пасхальну вечерю».

Вони питають: «Де б Ти хотів, щоб ми приготували вечерю?» Ісус відповів: «Як увійдете в місто, вам зустрінеться чоловік, який нестиме глечик з водою. Ідіть за ним до тієї оселі, куди він зайде. Та скажіть господареві цього дому, що Вчитель питає: „Де кімната для гостей, в котрій Я їстиму Пасхальну вечерю зі Своїми учнями?” Тоді той чоловік приведе вас у велику вмебльовану кімнату нагорі. Там і приготуйте нам усе для вечері».

Отож Петро та Іоан пішли до міста і все сталося так, як Він казав їм. Там вони і приготували Пасхальну вечерю.

Коли настав час, Ісус зайняв місце за столом, і апостоли сіли разом з Ним.

Ісус звернувся до них: «Я дуже хотів спожити разом з вами Пасхальну вечерю перш, ніж прийму страждання. Бо кажу вам, що не їстиму більше Пасхальної вечері доти, доки не здійсниться це у Царстві Божому».

Потім узяв Він чашу й подякувавши Богові, сказав: «Нехай кожний з вас вип’є з чаші цієї. Бо істинно кажу вам, що Я не питиму більш від плоду лози виноградної аж до того дня, коли прийде Царство Боже».

Потім Ісус узяв хлібину, та віддавши дяку Господу, благословив її. Після того Він розломив хліб і роздав Своїм апостолам зі словами: «Це тіло Моє, що буде віддане за вас. Їжте його на спомин про Мене». Після вечері Ісус так само взяв чашу з вином і промовив: «Це вино символізує кров Мою, що засновує Новий Заповіт Божий для людей, які належать Йому; і проллється вона за вас».

Потім Ісус мовив: «Один із вас незабаром зрадить Мене; його рука зараз знаходиться поруч з Моєю. Син Людський піде на смерть, як і було Йому призначено Господом. Та горе тому, хто видасть Сина Людського на смерть». Тоді апостоли почали сперечатися один з одним про те, хто б міг таке зробити.

Також серед учнів Ісусових спалахнула суперечка про те, хто з них вважається найбільшим. Але Ісус сказав їм: «Царі поганські панують над своїми народами. І ті, хто має владу над людьми, вимагають, щоб їх називали благодійниками. Але ж ви не поводьте себе так. Навпаки, найбільший з-поміж вас мусить стати як найменший, а пан — ніби слуга. Бо хто значніший: той, хто сидить за столом, чи той, хто йому прислуговує? Чи не той, хто сидить за столом? Але Я серед вас як той, хто прислуговує.

Ви зосталися зі Мною в Моїх випробуваннях. І Я заповідаю вам Царство так само, як Мій Батько заповідав Його Мені. То ви сидітимете за Моїм столом у Царстві Небесному, будете їсти й пити зі Мною. Саме вам сидіти на престолах, щоб судити дванадцять племен ізраїльських».

«Симоне, Симоне, послухай! Сатана просив дозволу перевірити вас, неначе селянин перевіряє пшеницю, відділяючи добре зерно від паганого. Та Я молився за тебе, щоб не втратив ти віру. То ж коли ти, Симоне, знов повернешся до Мене, укріпи віру братів своїх».

Однак Симон, якого ще звали Петром, відповів: «Господи, я готовий іти з Тобою до в’язниці й навіть на смерть». Але Ісус промовив: «Кажу тобі, Петре: ще й півень не проспіває уранці, ти тричі зречешся Мене».

І звернувся Ісус до Своїх учнів: «Коли Я посилав вас без гаманця, торби й сандалів, чи вам чогось бракувало?» Вони відповіли: «Нічого». Ісус продовжував: «Але зараз, якщо хто має гаманця, мусить взяти його. Так само, якщо хто має торбу, хай візьме торбу свою. І якщо хто не має меча, хай продасть свій плащ і придбає меч. Бо кажу вам, що сказане у Святому Писанні мусить збутися зі Мною:
„І вважатимуть Його за злочинця”.
Так, усе сказане про Мене наближається до здійснення». Учні кажуть: «Господи, подивись, ось тут два мечі». І Він відповів: «Цього достатньо».

Потім, за звичаєм, Ісус вирушив на Оливну гору, та учні Його пішли за Ним. Прийшовши на місце, Ісус сказав їм: «Моліться, щоб не піддатися спокусам». Відійшовши від учнів на відстань приблизно в 50 кроків, Ісус став на коліна й почав молитися: «Отче, якщо на те воля Твоя, нехай обмине Мене ця чаша страждань. Але хай збудеться не те, чого Я хочу, а те, чого Ти бажаєш». І з’явився перед Ним Ангел з Небес і зміцнив Його сили. Долаючи біль, Ісус молився ще більш ревно. І піт Його падав на землю, мов краплі крові.

Закінчивши молитися, Ісус повернувся до Своїх учнів, та побачив, що вони сплять, виснажені горем. Ісус розбудив їх, кажучи: «Чому ви спите? Вставайте й моліться, щоб не піддатися спокусам».

Поки Ісус це казав, з’явився натовп людей. Їх вів Юда, один з дванадцятьох апостолів. Він підійшов до Ісуса, щоб поцілувати Його.

Але Ісус запитав його: «Юдо, ти зраджуєш Сина Людського дружнім поцілунком?» Зрозумівши, що має статися, учні, які стояли навколо, запитали: «Господи, чи хочеш, щоб ми вдарили своїми мечами?» Та один із учнів ударив мечем слугу первосвященика й відтяв йому праве вухо.

Та у відповідь Ісус сказав: «Зупиніться! Досить уже цього!» Він доторкнувся до вуха слуги й зцілив його. Потім Ісус звернувся до головних священиків, начальників варти Храму та старійшин, які прийшли заарештувати Його: «Ви прийшли проти Мене, ніби проти розбійника, з мечами та палицями. Я ж щодня був з вами у Храмі, навчаючи людей, та ви не заарештували Мене. Але зараз ваша година — година владарювання мороку».

Вони схопили Ісуса й відвели Його до будинку первосвященика, а Петро, тримаючись віддалік, йшов за Ісусом. Охоронці розклали серед двору багаття й повсідалися навколо. Петро сів разом із ними.

Одна з дівчат-служниць побачила Петра, сидячого біля вогнища. Вона пильно придивилася на нього в відблисках багаття й сказала: «Цей чоловік також був з Ісусом». Та Петро заперечив, мовивши: «Жінко, я не знаю Його!»

Трохи згодом інший чоловік побачив Петра і сказав: «Ти також один із учнів Христових!» Та Петро відповів: «Ні, чоловіче! Це не так!»

Минуло щось близько години, і ще один чоловік почав стверджувати: «Безперечно, цей чоловік також був з Ісусом, адже він теж з Ґалилеї». Але Петро відповів: «Чоловіче, я не знаю, про що ти говориш!» І тієї ж миті, коли Петро ще не закінчив речення, проспівав півень. Тоді Ісус обернувся й подивився в очі Петру. І згадав Петро Господні слова: «Перш ніж сьогодні проспіває півень, ти тричі зречешся Мене». Тоді Петро пішов геть, гірко ридаючи.

Люди, які тримали Ісуса під охороною, почали насміхатися над Ним й бити Його. Вони також затулили Ісусу очі й почали бити Його, кажучи: «Доведи ж нам що Ти пророк, назви того із нас, хто вдарив Тебе!» І говорили вони багато іншого Ісусу, щоб образити Його.

Вранці наступного дня, зібралися разом старійшини народу, головні священики й книжники, та привели Ісуса на своє зібрання. Вони сказали: «Якщо Ти Христос, то скажи нам це». Та Ісус відповів їм: «Навіть якщо Я і скажу вам, що Я Христос, ви Мені не повірите. І якщо Я запитаю вас про щось, ви не дасте відповіді. Але віднині, Син Людський сидітиме праворуч від Всемогутнього Бога».

Вони всі запитали: «Тож скажи нам: Ти — Син Божий?» Ісус сказав їм: «Ви вірно сказали, хто Я є». І тоді вони мовили: «Навіщо нам іще якісь додаткові свідчення? Ми самі все чули від Нього Самого!»

Тож всі вони підвелися й відвели Ісуса до Пилата. І почали вони звинувачувати Ісуса кажучи: «Ми чули, як цей Чоловік заводив в оману наших людей. Він стверджує, що ми не повинні сплачувати податки цезареві і називає Себе Христом — Царем Юдейськім». Тоді Пилат запитав Ісуса: «Ти — Цар Юдейський?» На що Ісус відповів: «Так, це Я. Але ж ти сам це сказав».

Тоді Пилат звернувся до головних священиків і натовпу: «Я не бачу ніякої вини за цим Чоловіком». Та головні священики наполягали, кажучи: «Він Своїм вченням підбурює людей по всій Юдеї: Він почав у Ґалилеї та дійшов аж до сюди».

Почувши це, Пилат запитав, чи цей Чоловік ґалилеянин. Довідавшись, що Ісус із тієї землі, якою править Ірод, Пилат відправив Його до Ірода, бо той саме перебував в Єрусалимі.

Коли Ірод побачив Ісуса, то був дуже задоволений, бо ж багато чув про Нього та від давнього часу прагнув побачити Його. Він сподівався стати свідком якихось дивних знамень, створених Христом. Він почав про все розпитувати Ісуса, але Той на жодне з запитань не відповів йому.

При цьому були присутні головні священики й книжники, які весь час запально звинувачували Його. Ірод та його воїни насміхалися над Ісусом, одягнувши Його у пишні шати, подібні до тих, котрі носили царі. Опісля він знову відіслав Ісуса до Пилата.

У той день Ірод з Пилатом подружилися, хоч раніше вони ворогували.

13-14 Пилат, скликавши головних священиків, юдейських вождів та простий народ, звернувся до них: «Ви привели до мене Цього Чоловіка, звинувативши Його в тому, що Він вводив людей в оману. Отут, у вашій присутності, я допитав Його і не знайшов ніяких підстав для ваших звинувачень проти Нього. Так само ніяких підстав не знайшов і Ірод. Тож він відіслав Ісуса знову до нас. Як бачите, Він не зробив нічого такого, за що заслуговував би смерті. Отже, я покараю Його батогами, а потім відпущу».

[Щороку, під час святкування Пасхи, правитель, за звичаєм, відпускав на волю одного з в’язнів, за якого просив народ.] У відповідь натовп загукав: «Нехай Ісуса розіпнуть на хресті! Відпусти нам Варавву!» (Варавву було кинуто до в’язниці за участь у заколоті в місті й за вбивство.)

Тоді знову Пилат звернувся до людей, кажучи, що він хотів би відпустити Ісуса. Та вони й далі вигукували: «Розіп’ясти Його! Нехай Його розіпнуть на хресті!»

І втретє Пилат звернувся до народу, питаючи: «Який на Ньому злочин? Я не знайшов проти Нього нічого, за що слід було б карати смертю. Тож я покараю Його батогами й відпущу».

23-24 Але й далі народ голосно вимагав стратити Ісуса, і цей крик досяг такої сили, що Пилат вирішив задовольнити їхню вимогу. Він наказав відпустити Варавву, чоловіка, якого було кинуто до в’язниці за участь у заколоті і вбивство, бо натовп просив саме за нього. А Ісуса, за волею народу, Пилат віддав на розп’яття.

Саме у той час, коли воїни вели Ісуса на страту, по дорозі до міста, повертаючись з поля, йшов Симон киринеянин. Тож солдати примусили його йдти слід за Ісусом, та нести хрест, що призначався для Нього. Та величезний натовп сунув за Ісусом. В натовпі були й жінки, які плакали й голосили за Ним.

Він обернувся до них і сказав: «Дочки Єрусалимські, не плачте за Мною. Плачте за собою самими й за дітьми своїми. Бо настануть дні, коли люди казатимуть: „Щасливі ті жінки, в яких не може бути дітей, щасливі ті утроби, що нікому не дали життя, і щасливі ті груди, які нікого не годували”. Люди проситимуть гори: „Впадіть на нас!” Люди проситимуть могили: „Поховайте нас!” Бо якщо таке трапитеметься з добрими людьми, то що ж тоді буде людям злим?»

Разом з Ісусом воїни привели на страту ще двох злочинців. Коли ж вони прийшли до місця, що називалося «Лобне місце», воїни розп’яли Ісуса, та ще двох злочинців: одного праворуч, а другого ліворуч від Нього.

Тоді Ісус промовив: «Отче, прости цих людей, вони самі не знають, що вони чинять». Та охоронці, тим часом, поділили між собою Його вбрання, кидаючи жереб.

Навколо стояли люди й дивилися за всім, що трапилося. А вожді юдейські насміхалися з Ісуса, кажучи: «Він рятував інших, тож хай тепер Себе Самого врятує, якщо Він справді є Христос, обраний Богом!» 36-37 Навіть воїни, і ті збиткувалися й насміхалися з Ісуса. Вони запропонували Йому кислого вина, кажучи: «Якщо Ти Цар Юдейський, то врятуй Себе!»

На хресті, над головою Ісуса, солдати прибили дощечку, на якій було написане: «ЦЕ ЦАР ЮДЕЙСЬКИЙ». І один із злочинців, розіп’ятих разом з Ісусом, почав лихословити Його, кажучи: «Хіба ж ти не Христос? Тож врятуй Себе й нас!»

Але другий злочинець присоромив його, сказавши: «Чи ти не боїшся Бога? Ти ж маєш такий самий вирок. Але наші з тобою вироки справедливі. Ми отримали те, що заслужили своїми вчинками, а цей Чоловік не зробив нічого лихого». І додав: «Ісусе, згадай про мене, коли прийдеш у Своє Царство».

Ісус відповів йому: «Правду кажу тобі: сьогодні ж ти будеш зі Мною в раю».

Близько полудня темрява вкрила всю землю, і було так аж до третьої години. І сталося те тому, що сонце перестало світити. Та одразу завіса в Храмі розірвалася навпіл.

Ісус голосно закричав: «Отче, передаю дух Свій у Твої руки». І з цими словами Він помер.

Коли центуріон побачив, що трапилося, він почав славити Бога, мовивши: «Безперечно, це був праведний Чоловік». Багато людей прийшли з міста, аби подивитися на страту. Та побачивши що трапилося, зажурилися, й засмучені пішли додому.

Та всі ті, хто знав Його, стояли й спостерігали здалеку за всім, що трапилося. Там також знаходилися і жінки, котрі йшли за Ісусом від самої Ґалилеї.

50-51 Саме у той час, в Єрусалимі знаходився чоловік на ймення Йосип з юдейського міста Ариматея. Він був доброю і праведною людиною й також чекав на прихід Царства Божого. Йосип був членом ради юдейської та не погоджувався з її рішенням про Ісусову страту. Він пішов до Пилата й попросив, щоб йому віддали тіло Христа.

Йосип зняв тіло Ісусове з хреста й, загорнувши у лляне полотно, поклав Його до нової гробниці, висіченої у скелі.

Була п’ятниця, день приготувань, наближалася субота. Жінки, які супроводжували Ісуса від самої Ґалилеї, простежили за Йосипом й бачили, де було поховано Його. Вони повернулися додому й приготували мирро й похощі, аби намастити тіло Ісусове. В суботу жінки, згідно з законом Мойсея, відпочивали.

У перший день тижня, рано-вранці жінки, взявши з собою пахощів, які вони приготували, прийшли до гробниці, де було поховано Ісуса. Вони побачили, що той величезний камінь, який затуляв вхід до гробниці, було відкочено вбік. Жінки ввійшли в склеп, але тіла Господа Ісуса там не знайшли.

Поки вони дивувалися тим, що трапилося, поруч із ними раптом з’явилися двоє чоловіків у сліпучому вбранні. Налякані, жінки впали долілиць. Тоді чоловіки заговорили до них: «Чому ви шукаєте серед мертвих Того, Хто є живий? Тут Його немає; Він воскрес! Згадайте, що Він говорив вам у Ґалилеї. Він казав, що Сина Людського має бути віддано грішникам і розіп’ято, але на третій день Він воскресне знов».

І тоді жінки згадали Ісусові слова.

Вони повернулися до міста й розповіли про все це одинадцятьом апостолам і всім іншим учням Ісусовим. Ті жінки були Марія Маґдалена, Іоанна й Марія, мати Якова. Вони, та інші жінки, які були з ними, розповіли апостолам про все, що сталося. Але апостолам їхня розповідь здалася безглуздою, і вони жінкам не повірили.

Та Петро встав і побіг до могили. Він зайшов у печеру, але не знайшов там нічого, крім лляної тканини, в яку було завернуте тіло Ісуса. Він пішов назад, дивуючись — що то могло статися?

Того ж дня двоє Ісусових учнів йшли до містечка Емауса, що в дванадцяти кілометрах від Єрусалиму. По дорозі вони обговорювали все, що сталося.

І от саме під час цієї розмови Сам Ісус наблизився до них, й пішов далі з ними разом. Але ж їм не дозволено було впізнати Христа. Ісус запитав їх: «Що це за речі, які ви обговорюєте між собою дорогою?» Вони зупинилися й сумно подивилися на Нього. Один із них, якого звали Клеопа, сказав Ісусу: «Ти, мабуть, один такий, хто мешкає у Єрусалимі й не знає про те, що там сталося останніми днями».

Та Ісус спитав: «Про що це ти говориш?» А вони кажуть: «Про те, що сталося з Ісусом з Назарета. То був Чоловік, Який виявився пророком, могутній ділом і словом, перед Богом і всіма людьми. І як наші головні священики й вожді віддали Його, щоб присудити до страти і розіп’яття на хресті.

Ми сподівалися, що це був саме Той, Котрий збирався визволити Ізраїль. Але попри все, сьогодні, третього дня відтоді, як Його було страчено, деякі наших жінок приголомшили нас: рано вранці вони пішли до могили, де Його було поховано, але не знайшли там Його тіла. Вони прийшли й розповіли нам, що їм було видіння — вони бачили Ангелів. І Ангели сказали їм, що Ісус живий. Тоді дехто з тих, хто був з нами, пішли до могили. Вони знайшли все точно так, як жінки розповіли, але не побачили Його».

Тоді Ісус сказав їм: «Ви такі нерозумні! І як тяжко вам повірити у те, про що говорили пророки! Чи не мусив Христос прийняти ці страждання, а потім увійти у Славу Свою?» І так, починаючи з Мойсея, зупиняючись на кожному з пророків, Ісус пояснив тим двом Своїм учням те, що сказано про Нього в усьому Святому Писанні.

Вони підійшли до містечка, до якого прямували, та Ісус удав, ніби хоче йти далі. Але вони дуже вмовляли Його: «Зостанься з нами, бо день майже закінчився й вже вечоріє». Тож Він погодився й залишився з ними.

Коли вони сіли за стіл, Ісус узяв хліб і віддав дяку, а потім розломив його й роздав їм. І тут їхні очі відкрилися, й вони впізнали Ісуса, але Він зник. І один із учнів сказав другому: «Чи не горіли наші серця в грудях, коли Він говорив з нами по дорозі, пояснюючи нам Святе Писання?»

Тієї ж миті вони підвелися й пішли назад до Єрусалиму. Вони знайшли одинадцятьох апостолів і інших учнів Христа, котрі зібралися разом з ними. Апостоли та інші учні сказали: «Господь справді воскрес! Він з’явився Симонові». Тоді ті двоє учнів розповіли про все, що з ними сталося на дорозі, і як вони впізнали Ісуса, коли Він розломив хліб.

Коли вони все це розповідали, Сам Ісус став між ними, сказавши: «Мир вам!» Але їх охопив страх. Вони затремтіли, бо подумали, що бачать привід.

Але Він сказав їм: «Чого ви так стривожилися? Чому сумніви заворушилися в ваших серцях? Погляньте на Мої руки й ноги. Ви ж бачите: це справді Я. Торкніться Мене й подивіться на Мене. Привиди не мають м’яса й кісток. Як ви бачите — Я маю». І промовляючи це, Він показував їм руки й ноги.

Поки вони ще не вірили, і дивувалися, і раділи, Ісус спитав їх: «Чи маєте ви тут щось поїсти?»

Апостоли дали Йому шмат печеної риби. Він узяв і почав їсти перед ними. І сказав їм Ісус: «Це слова, що казав Я вам, коли ще був із вами: все сказане про Мене в Законі Мойсеєвім, у пророків і в псалмах — мусить збутися». І Він розкрив їх розум, щоб вони могли розуміти Святе Писання. І промовив Ісус: «Так сказано у Святому Писанні: Христос страждатиме й воскресне з мертвих на третій день. 47-48 Ви — свідки цих подій. Ви повинні проповідувати покаяння для прощення гріхів усім народам, починаючи з Єрусалиму. Пам’ятайте, що Я пошлю вам Того, Кого обіцяв Отець Мій, але залишайтеся в місті, аж доки ви одержите силу з Небес».

Потім Ісус вивів учнів Своїх із Єрусалиму, та повів аж до Віфанії, а опісля, піднявши руки, благословив їх. Благословляючи, Ісус залишив їх і був вознесений на Небо. Апостоли вклонилися Йому, а потім повернулися до Єрусалиму, сповнені великої радості. І весь час, перебуваючи в Храмі, вони славили Бога.