Дії

1-2 У першій своїй книзі, Теофіле, я писав про вчинки і вчення Ісуса — від того часу, коли Він почав Свою службу, і до Його вознесіння на Небо. Але спершу Він обрав апостолів і дав їм Свій Заповіт через Святого Духа. Після Своєї смерті Ісус з’явився апостолам. Він дав їм чимало переконливих доказів того, що Він живий. Протягом сорока днів Ісус з’являвся їм і розповідав про Царство Боже.

І одного разу, обідаючи з апостолами, Ісус наказав їм: «Не йдіть із Єрусалиму. Чекайте на те, що Отець Мій обіцяв. Та пам’ятайте, що ви почули це від Мене. Бо Іоан хрестив людей водою, а ви будете хрещені Духом Святим. І мине не так багато днів, перш ніж це станеться».

Тож коли апостоли зібралися разом, вони запитали Його: «Господи, чи повернеш ти цього разу царство Ізраїлю?» Ісус відповів: «Вам не дано знати часи чи дні, що Отець встановив Своєю владою. Але ви одержите силу, коли Дух Святий зійде на вас. Ви будете Моїми свідками в Єрусалимі, Юдеї, Самарії, і по всій землі».

Після цих слів Ісус на очах у апостолів був узятий на Небо. І хмара сховала Його від їхнього зору. Апостоли пильно вдивлялися в небо, де Він зник, коли раптом поруч із ними з’явилися двоє чоловіків у білому вбранні. Вони сказали: «Люди з Ґалилеї, чому ви стоїте тут, вдивляючись у небеса? Ісус, Який був узятий від вас на Небо, повернеться. І це буде так само, як ви бачили, коли Він вознісся на Небеса».

Після того апостоли пішли з Оливної гори до Єрусалиму, яка знаходилася на відстані приблизно одного кілометра від міста. Повернувшись, вони зайшли до кімнати, де на той час мешкали. То були Петро, Іоан, Яків та Андрій, Пилип та Фома, Варфоломій та Матвій, Яків Алфіїв та Симон-Зилот і Юда, син Якова. Всі вони постійно молилися разом. З ними було й кілька жінок, а також Марія, Ісусова мати, і Його брати.

Через кілька днів відбулося зібрання Ісусових послідовників (їх налічувалося близько 120 чоловік). Петро підвівся і сказав: «Брати і сестри мої, мусило збутися те, що Дух Святий проголосив у Святому Писанні через Давида про Юду, який привів тих, хто схопили Ісуса. Він був одним із нас і мав свою частку в тій справі, якій ми служимо».

(Цей чоловік одержав гроші за свій злочин і придбав на них шмат землі. Але він впав униз головою, і тіло його луснуло, аж нутрощі вивалилися. Це стало відомо всім мешканцям Єрусалима. Тож поле це стало називатися їхньою мовою «Акельдама», що означає «Криваве поле»).

Петро сказав: «Адже так сказано в книзі Псалмів про Юду:
„Нехай спустошена буде його оселя, і ніхто хай не житиме в ній”.
І ще сказано:
„Нехай інший візьме на себе його служіння”.

21-22 Отже, необхідно обрати одного з тих, хто був серед нас весь той час, коли Господь Ісус був з нами — від Іоанового хрещення й до часу, коли Ісус був вознесений на Небеса. Цей обраний чоловік мусить стати разом з нами свідком Ісусового воскресіння».

Запропоновано було двох: Йосипа, якого називали Варсавою (він був також відомий під іменем Юст), та Маттія. 24-25 Потім вони почали молитися такими словами: «Господи, Тобі відомі серця всіх людей. Покажи нам, кого з цих двох Ти обрав взяти на апостольську службу, яку Юда залишив, щоб іти туди, куди йому належало». І апостоли кинули жереб між двома, й він упав на Маттія. Тож він долучився до одинадцяти апостолів.

Коли настала П’ятдесятниця, всі вони зібралися разом у одному місці. Несподівано з неба долинув звук, подібний до завивань лютого вітру. Він заповнив увесь будинок, де були апостоли. Вони побачили щось подібне до язиків вогню, що осіли на кожному з них. І всі вони сповнилися Духом Святим, та почали говорити іншими мовами, бо Святий Дух дав їм таку здатність.

У тий час побожні юдеї з усіх країн світу жили в Єрусалимі. Коли пролунав цей звук, зібрався великий натовп, і всі люди дивувалися з цього, бо кожен із них почув свою рідну мову.

Люди були вражені. Вони здивовано перепитували один одного: «Чи всі ці люди, які розмовляють, не ґалилеяни? Як же могло таке статися, що тепер кожен із нас чує від них свою рідну мову? 9-11 Серед нас же тут парфяни, мидяни й еламіти! Тут мешканці Месопотамії, Юдеї і Каппадокії, Понту і Азії, Фриґії та Памфилії, з Єгипту і лівійських земель поблизу Кирени, гості з Рима, як юдеї, так і новонавернені, критяни й араби. Ми всі чуємо, що ці люди говорять про величні Божі діла нашими рідними мовами!»

Усі присутні були здивовані й збентежені, та все перепитували одне одного: «Що б це могло означати?»

А інші навпаки, насміхалися з них, говорячи: «Вони випили надто багато вина».

Тоді Петро встав з одинадцятьма апостолами, і голосно звернувся до людей: «Брати юдейські і ви всі, хто мешкає в Єрусалимі, дозвольте сказати, що це все означає. Добре вслухайтеся в мої слова! Ці люди не п’яні, як ви думаєте, адже тільки дев’ята ранку. А сталося якраз те, про що пророк Йоіл говорив:

„В останні дні, — говорить Бог, — Я проллю Мій Дух на всіх людей, і ваші сини і дочки будуть пророкувати, а ваші юнаки бачимуть з’яви, старим же снитимуться сни. Так, у ті дні Я проллю Дух Мій на слуг Моїх: чоловіків і жінок — і ті почнуть пророкувати. Знамення покажу Я в Небесах, і знаки різні на землі: кров і вогонь, і клуби диму. Сонце стане темним, а місяць — кривавим у переддень великого і славного приходу Господа. Та кожен, хто вірить у Господа, буде помилуваний”.

Ізраїльтяни, послухайте мої слова: Ісус із Назарета був Чоловіком, Якого Бог прославив перед вами чудесами і знаменнями. Усе це Бог чинив серед вас Його руками. Ви й самі це знаєте. Ісус був виданий вам з певною метою і передбаченням Божим. Але ви, руками лихих людей, вбили Його, розіп’явши на хресті. Бог звільнив Його від смертельних страждань і воскресив із мертвих, бо смерть не могла втримати Його. Адже ще Давид говорив про Нього:
„Я завжди бачив Господа перед собою. Він незмінно праворуч від мене, щоб я був у безпеці. 26-27 І через це радіє моє серце і вуста мої радіють, і тіло моє буде жити з надією, тому що не залишиш Ти мою душу у країні мертвих, Ти не даси Своєму Святому зазнати тління. Ти відкрив мені дороги життя. Ти наповниш мене радістю у присутності Своїй”».

«Брати мої, — продовжував Петро, — я можу розповісти вам довірчо про Давида, нашого патріарха. Він помер і був похований. Могила його тут із нами й сьогодні. Але він був пророком і знав, що Бог пообіцяв йому посадити на його трон одного з Давидових нащадків. Він дивився в майбутнє, маючи на увазі Ісусове воскресіння, коли говорив:
„Душа Його не залишиться в країні мертвих, і тіло Його не зазнає тління”.

Бог воскресив Ісуса, і всі ми були свідками цього. Ісус був вознесений на Небеса і зараз знаходиться по праву руку від Бога. Христос одержав обіцяний Дух Святий від Отця, і пролив його неначе дощ. Саме це ви зараз бачите і чуєте. 34-35 Адже Давид не вознісся на Небеса, але сам він говорив:
„Господь мовив до Господа мого: „Сядь по праву руку від Мене, доки не покладу Я ворогів Твоїх Тобі підніжком ””.

Ось чому нехай весь Ізраїль знає напевно: Бог зробив Ісуса, Якого ви розіп’яли, водночас і Господом, і Христом!»

Почувши це, люди були дуже засмучені. Вони запитали Петра й інших апостолів: «Браття, що нам робити?»

Петро відповів їм: «Покайтеся! Тоді нехай кожний з вас охреститься в ім’я Ісуса Христа на прощення ваших гріхів. І тоді ви приймете Дар Святого Духа. Бо ця обітниця для вас і для ваших дітей, і для всіх, хто далеко. Це обітниця для всіх, кого Господь Бог наш кличе до Себе».

І ще багато чого говорив Петро, застерігаючи людей, і молив їх: «Рятуйтеся від цього лукавого роду!» Хто сприйняв Петрове послання, той охрестився. Близько трьох тисяч людей додалося до числа віруючих того дня.

Віруючі присвячували життя своє вивченню вчення апостолів. Вони їли разом і молилися разом. Пошана до Бога перебувала в серці кожного з них, й багато чудес і знамень чинили апостоли. Всі віруючі були разом і ділилися всім, що мали. Вони продавали своє майно і власність, та розподіляли їх між усіма за потребою кожного. Щодня вони всім товариством зустрічалися в Храмі. В вдома вони розламували хліб і їли разом. І були вони щасливі й щирі серцями. Віруючі славили Бога і втішалися з того, що всі люди добре ставилися до них, й щодня Господь додавав до їхньої спільноти тих, хто спаслися.

Одного дня Петро та Іоан йшли до Храму у третю годину дня. То був час молитви. А тут якісь люди несли чоловіка, каліку від народження. Його щодня садили біля Храмових воріт, що називалися Красною Брамою, щоб він міг просити милостині в тих, хто йшов до Храму.

Коли жебрак побачив, що Петро й Іоан входять до Храму, він попросив у них грошей. Апостоли поглянули на нього й Петро сказав: «Подивися на нас!» Він подивився на них, сподіваючись щось від них одержати. Але Петро промовив: «Я не маю ні срібла, ні золота, але я дам тобі те, що маю: Ім’ям Ісуса Христа з Назарета, встань і йди!»

Тоді Петро взяв каліку за праву руку та підняв його. І негайно ноги й ступні того чоловіка зміцніли. Жебрак стрибком став на ноги й почав ходити. Він рушив із ними до Храму, походжав і підстрибував, славлячи Бога.

Всі люди бачили, як він ходить і як славить Бога. Вони впізнали в ньому того жебрака, який завжди сидів і просив милостині біля Красної Брами Храму. І всі були здивовані з того, що сталося з цим чоловіком.

Через те, що жебрак тримався за Петра й Іоана, всі люди, здивовані, збіглися до них. Вони знаходилися в місці Храму, що називалося Соломонів ґанок.

Побачивши таке, Петро запитав людей: «Брати ізраїльські, чому ви так здивовані цим? Чому ви дивитеся на нас так, ніби ми своєю владою або своїм благочестям зробили так, що цей чоловік ходить? Ні, адже це Господь так зробив! Він є Богом Авраама, Ісаака і Якова; Богом наших предків, Який прославив Слугу Свого Ісуса. А ви віддали Його на смерть, відцуралися Його перед Пилатом, коли той вирішив відпустити Ісуса. Ви відмовилися від Святого й Праведного, а натомість попросили, щоб вам відпустили вбивцю. Ви вбили Того, Хто веде людей до життя, але Бог воскресив Його з мертвих, і ми — свідки цього.

Це ж Ісусове ім’я дало силу чоловікові, якого ви бачите і знаєте, бо ми віримо в Ісусове ім’я. Так, саме віра, що приходить через Ісуса, повністю зцілила цього чоловіка, і сталося це на ваших очах.

Зараз, браття, я знаю, що ви вчинили так, бо самі не знали, що ви робите, так само, як і вожді ваші. То Бог зробив це, аби збулося те, що Він провіщав устами всіх пророків: Його Христос мусить прийняти страждання і смерть.

Отже, покайтеся. Поверніться до Бога, і гріхи ваші будуть стерті. Тоді Господь дасть вам духовний спочинок, і пошле Ісуса, Якого Він уже обрав для вас бути Христом вашим.

Але Ісус мусить лишатися на Небесах аж до того часу, коли Бог відновить порядок речей у світі. Про це Він говорив із давніх-давен устами Своїх святих пророків. Адже Мойсей сказав: „Господь ваш Бог дасть вам Пророка, такого як я, з ваших власних людей. Ви мусите слухатися всього, що Він казатиме. А хто не слухатиметься Його, викорінений буде з народу”.

Так, усі пророки, починаючи від Самуїла, і всі, хто прийшли після нього, говорили саме про ці дні. Ви — діти пророків і Заповіту, даного Богом предкам вашим. Ось що Бог сказав Авраамові: „Через твоїх нащадків усім народам на землі прийде благословіння”».

І коли Бог воскресив Свого Слугу Ісуса, — продовжував Петро, — Він послав Його спершу до вас, щоб благословити вас, повертаючи з ваших лихих шляхів».

Поки Петро та Іоан промовляли до людей, до них підійшли священики, начальник Храмової варти й кілька саддукеїв. Вони були стурбовані тим, що апостоли навчають людей, проповідуючи воскресіння мертвих через Ісуса. Вони заарештували Петра та Іоана й посадили їх під сторожу до ранку, бо вже був вечір.

Але багато людей, які чули Слово, повірили. Число їх сягало п’яти тисяч.

Наступного дня юдейські вожді, старійшини та книжники зібралися в Єрусалимі. Також були там первосвященики Анна, Каяфа, Іоан, Олександр і всі інші з роду первосвященика. Перед ними поставили Петра та Іоана, і почали розпитувати апостолів: «Чиєю владою і чиїм іменем ви це зробили?»

Тоді Петро, сповнений Духа Святого, відповів: «Вожді народу і старійшини! Якщо ви питаєте нас про ту добру справу, що була зроблена для хворого, тоді ви і всі люди Ізраїлю мусять знати таке: це було зроблено владою Ісуса Христа з Назарета, Якого ви розіп’яли. Бог воскресив Його з мертвих. Завдяки Йому цей чоловік, який був калікою, стоїть сьогодні перед вами цілком здоровий. Ісус —
камінь, який ви, будівельники, відкинули, а він став наріжним.

Ніхто інший не дасть нам спасіння, бо немає іншого такого імені в світі. Бог послав Його людям, щоби принести їм спасіння».

Коли члени Синедріону побачили сміливість Петра та Іоана і зрозуміли, що це були прості й неосвічені люди, вони були вражені. Вони також збагнули, що ці двоє були з Ісусом. Юдейські вожді не знайшли, що сказати, тим більше, що зцілений чоловік стояв поруч.

Вони наказали апостолам залишити Синедріон, та почали радитися між собою: «Що ми можемо зробити з цими людьми? Адже це очевидно для всіх, хто мешкає в Єрусалимі, що завдяки їм сталося нечуване диво. Ми не можемо цього заперечити. Але ми мусимо подбати про те, щоб ці чутки не поширювалися більше серед людей. Давайте застережемо їх нікому більше не говорити про Ісуса». Вони знову покликали апостолів і наказали їм більше зовсім нічого не говорити, ані навчати в ім’я Христове.

Але Петро з Іоаном відповіли їм: «Розсудіть, чи справедливо це було б перед Господом, якби ми більше слухали вас, ніж Бога. Ми не можемо припинити говорити про те, що чули й бачили».

Члени Синедріону ще погрозили апостолам, а потім відпустили їх, бо не змогли знайти способу, як покарати Петра й Іоана, адже люди славили Бога за те, що сталося. Тому чоловіку, з яким відбулося це чудо зцілення, було більше сорока років.

Коли Петра й Іоана звільнили, вони повернулися до свого товариства, і розповіли про все, що казали їм первосвященики та старійшини. Вислухавши Петра та Іоана, віруючі одностайно піднесли голоси свої до Бога зі словами: «Господи, Ти створив небо, землю, море і все, що є в них. Ти промовив Духом Святим через уста слуги Твого, нашого праотця Давида:
„Навіщо лютували народи? Навіщо марні задуми плели? Земні царі себе до бою готували, Вожді разом збирались, намірялись супроти Господа і Його Христа піти”.

Так, Ірод та Понтій Пилат справді зібралися в Єрусалимі разом з поганами й людьми ізраїльськими проти Твого Святого Слуги Ісуса, Якого Ти зробив Христом. Вони зробили все так, як Ти раніше вирішив, що мусить збутися владою і волею Твоєю. А тепер, Господи, послухай, що вони кажуть: вони намагаються нас залякати. Тож дай нам, Твоїм слугам, відвагу говорити Слово Твоє. Простягни руку Свою, щоби зцілити немічних. Яви нам знамення й чуда в ім’я Святого Слуги Твого Ісуса».

Коли закінчили вони молитися, то те місце, де вони зібралися, затряслося. Дух Святий зійшов на них, і вони сповнилися відвагою промовляти Слово Боже.

Усе товариство віруючих жило душа в душу. Ніхто не сказав, що його майно належить тільки йому. Вони завжди всім ділилися. З великою силою апостоли і далі свідчили про воскресіння Господа Ісуса. І велике Боже благословіння було на них усіх. 34-35 Ніхто з них ніколи не був у нужді. Ті, хто мали землю або будинки, продавали їх, а гроші приносили і клали до ніг апостолів, та ті гроші давалися кожному, хто мав у них потребу. Так зробив і Йосип, якого апостоли називали Варнавою (що означає «Син утіхи»). Він був левитом, родом з Кіпру. Продавши своє власне поле, Варнава приніс гроші і поклав їх апостолам до ніг.

1-2 Чоловік на ймення Ананія разом зі своєю дружиною продав свою власну ділянку, але апостолам віддав не все. Разом з жінкою Сапфірою вони приховали частину грошей.

Петро сказав йому: «Ананіє, чому ти дозволив сатані керувати твоїм серцем? Адже ти збрехав Духові Святому і присвоїв частину грошей від продажу землі. Чи вона не належала тобі, коли ти продавав її? А коли вже продав, то чи не від тебе залежало, як розпорядитися грішми? Навіщо ти надумав таке? Адже ти збрехав Богові, а не людям».

Почувши ці слова, Ананія упав на землю й помер. Тоді великий страх охопив усіх, хто почув про це. Кілька юнаків прийшли й, загорнувши тіло в саван, винесли і поховали його.

Приблизно через три години прийшла Ананієва дружина, яка нічого не знала про те, що сталося. Петро запитав її: «Скажи мені, чи ви продали землю саме за таку суму?» Вона відповідає: «Так, оце все». Тоді Петро й каже: «Навіщо ви двоє погодились випробувати Дух Господній? Поглянь! Ті, хто поховали твого чоловіка, вже стоять біля дверей. Вони понесуть також і тебе».

Тієї ж миті вона впала й померла. Юнаки ввійшли і знайшли її вже мертвою. Тож вони винесли тіло й поховали поруч із її чоловіком. І великий страх напав на всю церкву, й на всіх, хто чув про ці події.

Багато знамень і чудес були зроблені руками апостолів серед людей. Усі віруючі зібралися разом на Соломоновому ґанку, маючи спільну мету. Ніхто інший не наважувався пристати до їхнього гурту, але люди прославляли їх. І все більше й більше віруючих додавалося до Господа, як чоловіків, так і жінок. Зрештою люди почали виносити своїх хворих просто на вулиці. Ті, які лежали на ліжках або на постелях сподівалися, що коли Петро йтиме вулицею, то бодай тінь його впаде на когось із них.

Цілі юрби людей приходили до Єрусалиму з довколишніх міст і сіл. Вони також приносили своїх хворих чи одержимих нечистими духами і всі зцілювалися.

Тоді первосвященик і ті, хто був з ним, тобто саддукеї, сповнилися заздрощів. Вони схопили апостолів і кинули їх до громадської в’язниці. Але вночі Ангел Господній відчинив двері в’язниці, і вивів апостолів на волю, сказавши їм: «Ідіть, станьте у Храмі й усе розкажіть людям про нове життя».

Почувши ці слова, апостоли на світанку прийшли до Храму й почали навчати людей.
Вранці первосвященик і ті, хто був з ним, скликали Синедріон і загальне зібрання старійшин Ізраїлю й послали варту до в’язниці, щоб привести апостолів. Коли вартові прийшли до в’язниці, то вони там апостолів не знайшли. Повернувшись до первосвященика, вони доповіли: «Двері в’язниці були надійно зачинені, вартові стояли біля дверей, але, відчинивши двері, ми побачили, що всередині нікого немає».

Коли начальник варти й верховні священики почули цей звіт, вони були збентежені й дивувалися, що б то могло трапитися.

Аж тут інший чоловік сказав їм: «Люди, яких ви кинули до в’язниці, стоять зараз у Храмі й навчають народ!» Тоді начальник, узявши з собою воїнів, пішов до Храму й привів апостолів. Але силу вони не могли застосувати, бо розуміли, що люди можуть закидати їх камінням.

Коли апостоли постали перед Синедріоном, первосвященик промовив до них: «Ми вам суворо наказували не проповідувати про того Чоловіка. І все одно ви заповнили весь Єрусалим своїм ученням, та ще й прагнете звалити на нас вину за Його смерть!»

На те Петро й інші апостоли відповіли: «Ми мусимо слухатися Бога більше, ніж людей. Бог наших батьків воскресив Ісуса з мертвих. Того Ісуса, Якого ви стратили розп’яттям на хресті. Господь вшанував Христа, посадивши Його по праву руку від Себе, як Князя й Спасителя. Тож Він може дати народу ізраїльському покаяння і прощення гріхів. Ми є свідками цих подій і тому знаємо, що вони істинні. Їх підтверджує і Святий Дух, якого Бог дав тим, хто слухається Його».

Почувши таку відповідь, члени Синедріону розлютилися. Вони почали змовлятися, як вбити апостолів. Але в Синедріоні був один фарисей, на ім’я Ґамалиїл. Він був вчителем Закону, та його дуже поважали всі люди. Підвівшись, він наказав на хвилину вивести апостолів. Потім Ґамалиїл звернувся до Синедріону, сказавши: «Мужі ізраїльські, добре обміркуйте те, що ви збираєтеся зробити з цими людьми. Колись з’явився Тевда і видавав себе за велику людину. До нього тоді приєдналося близько чотирьохсот послідовників. Коли Тевду було вбито, його послідовники розійшлися, й це ні до чого не привело. Після нього під час перепису населення прийшов з Ґалилеї Юда. І чимало людей пішло за ним. Його теж було вбито, а всі послідовники його порозбігалися.

Тож і зараз, кажу вам, стороніться цих людей. Залиште їх, бо якщо справа їхня йде від людей, вона провалиться. А якщо від Бога, то все одно Його не зупините. Тільки виявиться, що ви воюєте проти Бога!» Члени Синедріону послухалися його і, побивши апостолів батогами, наказали їм не говорити більше від імені Ісуса й відпустили їх.

Апостоли залишили Синедріон, радіючи з того, що сподобились зазнати страждань і зневаги заради Ісуса. І кожен день у Храмі та йдучи з оселі в оселю вони навчали людей і проповідували Благовість, що Ісус є Христос.

Тими днями кількість Ісусових учнів дедалі зростала. Але дехто з послідовників, які розмовляли грецькою мовою, були невдоволені іншими учнями, які були з Юдеї. Мовляв, їхніх вдів ображають при розподілі щоденної частки харчів.

Тоді дванадцять апостолів зібрали разом громаду послідовників і сказали: «Це не добре, що ми залишаємо служіння слову Божому заради керування розподілом харчів. Тож, брати і сестри, оберіть з-поміж себе сімох мужів з доброю славою, сповнених Духа Святого і мудрості. Ми їх призначимо відповідати за ці справи, а самі присвятимо себе молитві й служінню Слову».

Ця пропозиція задовольнила всю громаду. Вони обрали Степана (чоловіка, сповненого віри і Духа Святого), а також Пилипа, Прохора, Никанора, Тимона, Пармена і Миколу з Антиохії, який раніше був навернений у юдейську віру. Цих людей поставили перед апостолами, які помолившись, поклали руки на них.

Отже, Слово Боже поширювалося, й кількість послідовників у Єрусалимі значно зросла. Навіть багато юдейських священиків підкорилося новій вірі.

Степан був чоловіком, сповненим благодаті й сили. Він чинив великі дива й дивовижні знамення між людьми. Але дехто, з так званої «синагоги вільних людей», виступили проти нього. То були юдеї з Киринеї та Александрії, а також із Силикії та Азії. Вони почали сперечатися зі Степаном, але не могли протистояти ні мудрості, ні Духові Святому, з якими він говорив.

Тоді вони декого підкупили, щоб ті люди сказали: «Ми чули, як Степан ганьбив Закон Мойсея і Бога». Таким чином вони підбурили народ, старійшин і книжників. Ті виступили проти Степана, й, схопивши його, привели до Синедріону. І було також приведено лжесвідків, які сказали: «Він без кінця ганьбить це святе місце і Закон Мойсея. Бо ми чули, як він казав, що Ісус із Назарета зруйнує Храм і змінить наші звичаї, які Мойсей передав нам».

Усі, хто були в Синедріоні, пильно подивилися на Степана й побачили, що обличчя в нього було, як у Ангела.

Тоді первосвященик запитав Степана: «Це правда?» Степан відповів: «Брати й батьки мої юдейські, послухайте мене! Наш великий і славний Бог з’явився предку нашому Аврааму, коли той іще був у Месопотамії. Це сталося до того, як Авраам оселився в Гарані. Бог сказав йому: „Залиш країну і батьківщину свою, й рушай до землі, яку Я вкажу тобі”.

Тож Авраам залишив землю Халдейську й оселився в Гарані. Після смерті Авраамового батька Бог змусив Авраама переселитися в цю землю, де ви живете зараз. Бог не дав йому тут ніякої спадщини, ані шматка землі. Але Він обіцяв дати цю землю у володіння Авраамові та його нащадкам, хоч на той час Авраам іще не мав дітей.

Ось що Бог сказав йому: „Діти твої будуть чужинцями в незнайомій країні. Люди землі тієї поневолять дітей твоїх і знущатимуться з них протягом чотирьох століть. Але Я покараю той народ, який поневолить дітей твоїх”. І ще сказав Бог: „І зрештою вони вийдуть із землі тієї, і поклоняться Мені на цьому місці”.

Бог дав Авраамові заповіт про обрізання. Згодом Авраам став батьком Ісаака, і на восьмий день після народження хлопчика батько зробив йому обрізання. Ісаак дав життя Якову, а Яків став батьком дванадцятьох патріархів. Та вони заздрили Йосипу, і продали його в рабство в Єгипет. Але Бог був з Йосипом. Господь рятував його від усіх негараздів і, давши Йосипові мудрість, навчив як здобути прихильність фараона, єгипетського царя. І фараон зробив його правителем усього Єгипту й усього царського господарства.

Потім настав голод у всьому Єгипті та Ханаані, який приніс страшні страждання. Наші прабатьки не могли знайти їжі. Але до Якова дійшли чутки, що в Єгипті можна придбати зерно, і він послав туди синів своїх, наших прабатьків. Це була їхня перша подорож до Єгипту. А коли вони прибули до Єгипту вдруге, Йосип відкрився їм, що він — їхній брат. Тоді ж і фараон взнав про Йосипову родину.

Тож Йосип послав по свого батька Якова та всю його родину — всього сімдесят п’ять чоловік. У Єгипті, Яків і наші прабатьки, жили до самої смерті. Тіла їхні перенесли в Сихем і там поховали в могилі, що його Авраам придбав за срібло в синів Гамора в Сихемі.

З наближенням часу, коли мала збутися Божа обітниця Аврааму, кількість наших людей у Єгипті все більше зростала. Зрештою, до влади над Єгиптом прийшов інший цар, який не знав Йосипа. Він підступно повівся з нашим народом, був жорстокий до наших прабатьків: він змушував їх кидати своїх немовлят напризволяще, щоб ті вмирали.

У той час народився Мойсей, котрий був надзвичайно вродливим немовлям. Три місяці він ріс у батьківському домі. Коли ж прийшов час полишити дитину, Мойсея забрала до себе фараонова дочка, і виростила його як свого сина. Мойсей був навчений усієї мудрості єгиптян. Він був дужий у своїх словах і вчинках.

Коли Мойсею сповнилося сорок років, він вирішив відвідати своїх братів-ізраїльтян. А коли побачив Мойсей, як один з єгиптян знущався над одним з них, він помстився за скривдженого, вбивши єгиптянина.

Мойсей думав, що брати його зрозуміють, що Бог використовував його для їх визволення, але юдеї не розуміли того.

Наступного дня Мойсей, побачивши, як два юдея билися між собою, намагався помирити їх. Він сказав: „Люди, ви ж брати! Навіщо кривдите одне одного!” Але чоловік, який кривдив іншого, відштовхнув Мойсея зі словами: „Хто тебе поставив над нами правителем і суддею? Чи ти й мене хочеш убити, як убив вчора того єгиптянина?”

Почувши ці слова, Мойсей втік з Єгипту і пішов до землі Мидійської де оселився чужоземцем. Там у нього народилося двоє синів».

«Через сорок років з’явився Мойсею Ангел у полум’ї палаючого куща. То було в пустелі, біля гори Синай. Побачивши це знамення, Мойсей був вражений, та коли підійшов ближче, щоб краще роздивитися, то почув голос Господа: „Я Бог твоїх прабатьків, Бог Авраама, Ісаака та Якова!” Мойсей тремтів від страху й не наважувався підвести очі.

А Господь сказав йому: „Зніми сандалії з ніг своїх, бо місце, на якому ти стоїш, — свята земля. Я подивився й побачив переслідування Мого народу в Єгипті. Я чув стогін Мого народу, і зійшов, щоб звільнити його. Вирушай! Я посилаю тебе до Єгипту”.

Це був той самий Мойсей, якого люди відштовхнули зі словами: „Хто тебе поставив над нами правителем і суддею?” Через Ангела, який з’явився Мойсею у полум’ї палаючого куща, Бог послав його стати правителем і рятівником.

Мойсей вивів народ ізраїльський з Єгипту. Сорок років він вів людей, творячи чудеса й показуючи знамення в Єгипті, біля Червоного моря, в пустелі. Це ж він сказав синам Ізраїлю: „Бог пошле вам Пророка такого, як я, вибравши Його з-поміж вашого народу”.

Це ж він був у пустелі з нашими прабатьками і з Ангелом, який говорив з ним на горі Синай. Це він дістав живі слова, щоб принести їх нам.

Та наші предки відмовилися слухати його. Навпаки, вони відштовхнули його й хотіли повернутися до Єгипту. Вони сказали Ааронові: „Зроби нам якихось богів, щоб вели нас. Бо ми не знаємо, що сталося з тим Мойсеєм, який вивів нас з Єгипту”.

У ті часи люди Ізраїлю робили зображення тільця і приносили цьому бовванові пожертви. Вони раділи з того, що зробили своїми руками!

Але Бог відвернувся від них, давши їм можливість поклонятися зіркам небесним. Як це сказано в книзі пророчій:
„Люди Ізраїлю! Сорок років в пустелі не приносили ви Мені кровні підношення та пожертви. Ви несли з собою намет Молоха і зірку свого бога Рефана, бовванів для поклоніння. Саме тому Я вишлю вас геть, аж за Вавилон”.

Наші прабатьки мали з собою в пустелі Святий Намет. Він був зроблений, як Бог наказав Мойсею за тим зразком, який той бачив. Одержавши цей Намет, наші прабатьки принесли його з собою, коли Ісус повів їх захопити землю інших народів. Та Бог виганяв їх, коли наші пращури наступали. Святий Намет лишався з ними аж до часів Давидових.

Бог був дуже задоволений Давидом, і той попросив Господа дозволити йому звести оселю Богові Якова. Але то вже Соломон збудував Храм Божий. Втім, Всевишній не живе в будинках, зведених руками людськими. Як казав пророк :
„Небо — Мій престол, — сказав Господь. — І земля — то Мій підніжок! Який же дім зведете ви для Мене? Де є те місце, щоби Я спочив? Та чи ж не Я все це створив?”

О вперті вожді юдейські! Ви відвернули серця ваші від Господа і не бажаєте слухати Його! Ви завжди опираєтеся Духові Святому. Ви такі ж, як ваші пращури. Чи був хоч один пророк, якого б ваші предки не переслідували? Вони повбивали навіть тих, хто провіщав прихід Праведного. А зараз ви зрадили і вбили Його. Ви ж ті, хто прийняли від Ангелів Закон, але не стали його дотримуватися».

Почувши це, вожді юдейські були розлючені, вони скреготіли зубами на Степана. Але він, сповнений Духа Святого, підвів очі до неба й побачив Божу Славу й Ісуса, Який стояв праворуч від Бога. І сказав Степан: «Послухайте! Я бачу, як розкрилися Небеса. Я бачу Сина Людського. Він стоїть праворуч від Бога».

57-58 У відповідь на ці слова вони закричали у гніві й позатуляли вуха, щоб не чути його. Потім усі разом кинулися на Степана, витягли його за місто й почали закидувати камінням. А свідки поскладали плащі свої до ніг юнака, якого звали Савлом. У той час, коли вони кидали в Степана каміння, він молився кажучи: «Господи Ісусе, прийми мій дух». А потім він упав на коліна й голосно скрикнув: «Господи, не зараховуй їм цей гріх». По цьому слові Степан помер.

Юнак Савл схвалював вбивство Степана, вважаючи це справедливим.
Того дня почалися великі переслідування Єрусалимської церкви. Всіх віруючих, крім апостолів, було розігнано по всій Юдеї і Самарії. Кілька побожних чоловіків поховали Степана й гірко плакали за ним. Савл почав знищувати церкву. Він ходив від дому до дому, витягав чоловіків і жінок і кидав їх до в’язниці. А ті віруючі, яких вигнали з Єрусалиму, ходили повсюди, розповідаючи людям Благовість.

Пилип подався до міста Самарії і проповідував самаритянам про Христа. Коли юрби людей уважно слухали його й бачили ті чудесні знамення, що він звершував, вони глибоко переймалися тим, про що він говорив. Нечисті духи з гучним криком виходили з одержимих людей. Багатьох немічних і кульгавих зцілив Пилип. Тоді велика радість охопила все місто.

Був там собі чоловік на ймення Симон. До приходу Пилипа він займався ворожбитством і вражав самаритян своїми чудесами. Він домагався, щоб його вважали великим. Всі люди, від найменшого до найбільшого, прислухалися до нього й казали: «Цей чоловік має силу Божу, яка зветься Великою Силою». Багато людей стали його послідовниками, оскільки впродовж довгого часу він вражав усіх своїм ворожбитством.

Та коли Пилип проголосив їм Благовість про Царство Боже й ім’я Ісуса Христа, вони повірили Пилипові й прийняли хрещення, як чоловіки, так і жінки. Сам Симон повірив у Благовість і, коли охрестився, то лишився при Пилипові. І тепер вже Симона вражали великі знамення й чудеса, які відбувалися в нього на очах.

Коли апостоли в Єрусалимі почули, що Самарія прийняла Послання Боже, вони послали туди Петра та Іоана. Прибувши у ту землю, Петро й Іоан молилися за самарійських віруючих, щоб ті отримали Дух Святий. Адже поки що він ні на кого з них не зійшов; вони ще тільки-но охрестилися в ім’я Господа Ісуса.

Тож, коли Петро й Іоан поклали руки на них, вони отримали Дух Святий. Тоді Симон, побачивши, що Дух Святий пролився на людей через покладання рук апостолів, почав пропонувати їм гроші. Він просив: «Дайте мені цю силу, щоб кожен, на кого я покладу руки, міг сповнитися Святим Духом».

Петро сказав йому: «А бодай би пропали ті гроші разом з тобою, бо ти думав за гроші придбати Дар Божий. У цій справі немає твоєї частки, бо серце твоє перед Богом не праведне. Тож покайся в цьому гріху й молися Господу. Можливо, Він простить тобі цю лиху думку, що спала тобі на розум. Бо я бачу, що ти повен гірких заздрощів. Ти перебуваєш у полоні гріха». На те Симон відповів: «Помолися й ти Господу за мене, щоб не впали на мене ті кари, про які ти сказав».

Апостоли Петро й Іоан розповіли самаритянам про Ісусові діяння, свідками яких вони були, та донесли до людей Слово Господа, а потім повернулися до Єрусалиму. По дорозі вони проповідували Благовість в багатьох самаритянських містах.

З’явився до Пилипа Ангел Господній і сказав: «Збирайся й рушай на південь, по дорозі, що веде з Єрусалиму до Ґази». (Та дорога пролягала через пустелю).

Тож Пилип зібрався й вирушив. По дорозі він зустрів одного ефіопця, євнуха, який був вельможею Кандакії, цариці ефіопської, та виконував обов’язки наглядача за всією її скарбницею. Ефіопець їздив до Єрусалиму поклонитися Богу. Тепер, повертаючись додому, він сидів у своїй колісниці й читав книгу пророка Ісаї.

Дух Святий сказав Пилипові: «Йди до тієї колісниці й лишайся біля неї». Наблизившись до колісниці, Пилип почув, що вельможа читає книгу пророка Ісаї. Пилип запитав його: «Чи розумієш ти те, що читаєш?» Тоді ефіопець відповів: «Як можу я розуміти, якщо ніхто не пояснює мені цього?» І він запросив Пилипа піднятися й сісти поруч із ним.

Вельможа саме читав таке місце:
«Його вели, як вівцю на заклання. І як ягня, яке німує перед стригалем, так і Він не розтулив своїх уст. Принижений, Він був позбавлений справедливості. Хто розповість колись про Його нащадків? Адже життя Його на землі скінчилося».

Вельможа запитав Пилипа: «Скажи мені, будь ласка, про кого говорить пророк? Це він про себе, чи про когось іншого?» І Тоді Пилип заговорив, почавши саме з цих слів Писання, і розповів євнуху Благовість про Ісуса.

Дорога вела їх униз і привела до води. Вельможа сказав: «Поглянь! Тут є вода! Чому би мені не похреститися?» [Пилип відповів: «Якщо ти віриш усім своїм серцем, то можеш охреститися». Вельможа сказав: «Я вірю, що Ісус Христос — Син Божий».] Тоді Вельможа наказав візникові зупинитися. Вони вдвох, Пилип і вельможа, спустилися до води, й Пилип охрестив його. А коли виходили з води, Дух Господа забрав Пилипа, і вельможа більше його не бачив. Сповнений радості, він продовжив подорож.

А Пилип опинився в місті Азоті. Звідти він пішов по всіх містах, проповідуючи Благовість, аж доки не прибув до Кесарії.

1-2 Тим часом Савл продовжував погрожувати послідовникам Господа, намагаючись налякати і знищити їх. Він пішов до первосвященика й попросив у того листи до синагог міста Дамаска. Він хотів, щоб у цих листах йому було дано повноваження: якщо він знайде там послідовників «Дороги Господньої», все одно чоловіків чи жінок, міг схопити їх і доставити до Єрусалиму.

Коли він уже наближався до Дамаска, несподівано світло з Небес спалахнуло навколо нього. Савл упав на землю і почув голос, який говорив до нього: «Савле, Савле, навіщо ти переслідуєш Мене?» Савл запитав: «Хто ти, Господи?» І голос відповів: «Я Ісус, Якого ти переслідуєш. Але встань і йди до міста, й там тобі буде сказано, що робити».

Люди, які подорожували разом із Савлом, стояли мовчки. Вони чули голос, але не бачили нікого. Підвівшись з землі, Савл розплющив очі, але нічого не побачив. Супутники взяли його за руку й повели в Дамаск. Три дні він нічого не бачив, нічого не їв і не пив.

У Дамаску мешкав учень Ісуса на ймення Ананія. Господь сказав йому у видінні: «Ананіє!» Він відповів: «Я тут, Господи!» Господь сказав йому: «Збирайся й рушай на вулицю, що зветься Прямою. Там у домі Юди запитай чоловіка з міста Тарс на ймення Савл. Він зараз молиться. Йому було видіння, й він бачив, що до нього прийшов чоловік на ймення Ананія і поклав на нього руки, щоб він знову прозрів».

Та Ананія відповів: «Господи, я від багатьох чув про цього чоловіка, про все те лихо, що він заподіяв Твоїм святим людям у Єрусалимі. І сюди він з’явився, наділений владою від головних первосвящеників схопити всіх, хто вірить у Тебе».

Але Господь сказав йому: «Іди! Бо Я обрав цього чоловіка, щоб донести ім’я Моє до поган, їхніх царів, та й до людей ізраїльських. Я Сам маю показати йому все, що він мусить вистраждати за ім’я Моє».

Тож Ананія вирушив і прийшов у той дім. Він поклав руки на Савла, промовивши: «Брате Савле, Господь Ісус, Який з’явився тобі по дорозі сюди, послав мене щоб ти знову побачив і сповнився Духа Святого». І тієї ж миті неначе луска впала з Савлових очей, і він знову прозрів. Він підвівся на ноги й охрестився. Потім, попоївши, Савл відновив сили. І ще декілька днів він перебував у Дамаску з Ісусовими учнями.

Невдовзі Савл пішов по синагогам й почав проповідувати про Ісуса. Він казав: «Ісус — Син Божий!» Всі, хто чули його, дуже дивувалися й перепитували: «Чи це не той самий чоловік, який намагався знищити в Єрусалимі всіх, хто вірить в Христа ? Чи не для того він прибув сюди, щоб схопити віруючих і привести до головних священиків?» Але Савл дедалі більше набирав сили і вражав юдеїв, які жили в Дамаску, доводячи, що Ісус і є Христос.

Минуло кілька днів, і юдеї змовилися вбити Савла. День і ніч стежили вони за міською брамою, щоб убити його, але їхні плани стали відомі Савлу. Та деякі послідовники Христа, яким проповідував Савл, допомогли йому втікти звідти, спустивши його уночі в кошику через отвір у міський стіні.

Повернувшись до Єрусалиму, Савл спробував приєднатися до віруючих, та вони лякалися його. Ніхто не вірив, що він став Ісусовим учнем. Але Варнава прийняв його й відвів до апостолів. Він розповів, як Савл бачив Господа на дорозі, і як Господь говорив до нього, і як він у Дамаску відважно проповідував в ім’я Ісуса. Савл залишився з апостолами, й вільно ходив з ними Єрусалимом, і відважно проповідував ім’я Господа. Він розмовляв і сперечався й з юдеями, які говорили грецькою мовою, але ті почали змовлятися вбити його. Коли браття довідалися про це, то відвели Савла до Кесарії, а звідти відіслали до Тарса.

В Юдеї, Ґалилеї та Самарії настали для церкви мирні часи. Церква зміцніла і виросла чисельно. Віруючі жили в пошані до Господа і були втішені Духом Святим. Мандруючи з міста до міста, Петро завітав до віруючих, які мешкали в Лидді. Там він знайшов чоловіка, на ймення Еней, який уже вісім років був немічний і прикутий до ліжка. Петро сказав йому: «Енею, Ісус Христос зцілює тебе. Підведись і сам постели собі ліжко». І той негайно підвівся.

І всі мешканці Лидди й Сарона бачили його й навернулися до Господа.

В Йоппії жила Ісусова послідовниця Тавіта, з грецької Доркас, що перекладалося як «сарна». Вона завжди була готова на добрі справи й завжди давала бідним гроші. Якраз у ті дні вона захворіла й померла. Тіло її обмили й поклали в горішній кімнаті.

Лидда була біля Йоппії. Коли Ісусові послідовники в Йоппії почули, що Петро перебуває в Лидді, вони послали до нього двох чоловіків з проханням: «Прийди до нас, будь ласка, негайно». Петро зібрався й вирушив з ними. Коли він прийшов, його відвели до горішньої кімнати, та всі вдови обступили його. Вони плакали й показували йому одяг та інші речі, які Тавіта зробила своїми руками, коли ще була з ними.

Петро вислав їх із кімнати, а сам став на коліна й почав молитися. Потім, повернувшись до тіла, промовив: «Тавіто, встань!» Вона розплющила очі й, побачивши Петра, сіла. Петро подав їй руку й допоміг встати на ноги. Слідом за тим він покликав усіх віруючих та вдів і показав їм, що Тавіта жива.

Це стало відомо по всій Йоппії, тож багато людей повірило у Господа. Петро залишився в Йоппії на багато днів в одного кожум’яки на ім’я Симон.

У Кесарії жив собі чоловік на ймення Корнилій, який був сотником у так званому Італійському полку. Він був побожним чоловіком й поклонявся істинному Богу, як і вся його родина; щедро подавав бідним милостиню і завжди молився Господу.

Якось о третій пополудні Корнилію було видіння. Він виразно побачив Ангела Божого, який ввійшов до нього й покликав: «Корнилію!» Корнилій зі страхом подивився на нього й запитав: «Що Ти бажаєш, Господи?» Ангел відповів: «Твої молитви й милостині бідним стали відомі Богу, Він пам’ятає про тебе. Зараз пошли когось до Йоппії, нехай приведуть сюди чоловіка на ймення Симон, який ще зветься Петром. Він зупинився у кожум’яки Симона, будинок якого стоїть біля моря».

Коли Ангел, з яким він розмовляв, зник, Корнилій покликав двох слуг і одного побожного воїна з числа своїх підлеглих. Він розповів їм про все, що сталося, й послав їх до Йоппії.

Наступного дня, коли вони були в дорозі й уже наближалися до міста, Петро піднявся на дах будинку помолитися. Опівдні він відчув, що зголоднів, і захотів їсти. І поки Петрові готували обід, йому було видіння. Петро побачив, як небеса розкрилися й щось подібне до великого простирадла, яке хтось тримає за чотири ріжки, злетіло додолу. А на ньому були різноманітні тварини й гади земні, а також птахи небесні.

Тоді голос долинув до нього: «Встань, Петре. Вбий і їж!» Петро відповів: «Звісно, я не можу, Господи! Я ніколи не їв нічого брудного або нечистого». І вдруге пролунав голос: «Не вважай нечистим те, що очищене Богом». І так тричі голос промовив до Петра, і тричі Петро відмовлявся, а після того все знову піднялося на Небо.

Петро був збентежений, міркуючи, що б усе це могло означати. Аж ось надійшли люди, яких послав Корнилій, й тепер вже стояли біля воріт. Прибульці голосно запитали, чи гостює тут чоловік на ймення Симон, якого ще називають Петро.

Тим часом Петро все ще розмірковував про з’яву, яку він бачив. І тут Дух Святий сказав йому: «Послухай! Троє чоловіків шукають тебе. Вставай і зійди вниз, й рушай з ними без зволікань, бо то Я послав їх».

Петро зійшов униз і сказав прибульцям: «Я саме той, кого ви шукаєте. Що привело вас?» Вони відповіли: «Нас послав сотник Корнилій. Він чоловік праведний і богобійний. Весь люд юдейський його поважає. Ангел святий звелів йому запросити тебе до його оселі й послухати твоє слово». Петро запросив їх зайти й відпочити. Наступного дня він зібрався й вирушив. Разом з ними пішло й кілька віруючих з Йоппії. На слідуючий день вони прибули до Кесарії. Покликавши своїх родичів і найближчих друзів, Корнилій чекав на їхній прихід.

Коли Петро ввійшов, Корнилій зустрів його, впав на коліна й поклонився йому. Але Петро підвів його й промовив: «Підведися! Я така ж сама людина, як і ти». Мовивши так, Петро зайшов у дім і побачив, що там зібралося багато народу.

Він сказав їм: «Ви знаєте, що Закон забороняє юдеям мати справу з чужоземцями або приходити до них у гості. Але Бог навчив мене, що не можна жодну людину вважати поганою чи нечистою. Тож коли Корнилій запросив мене, я прийшов без будь-яких заперечень. Через те я питаю: навіщо ви посилали по мене?»

Корнилій відповів: «Чотири дні тому в такий самий час, о третій пополудні, я молився в своєму домі. Аж раптом переді мною виник чоловік у сяйливому вбранні. Він сказав: „Корнилію, твоя молитва почута, Бог пам’ятає про твої дарунки бідним. Пошли людей до Йоппії і запроси Симона, якого ще звати Петром, прийти до тебе. Він зупинився в домі Симона-кожум’яки біля моря”. Отож я відразу послав по тебе. І ти був такий люб’язний, що погодився прийти. Всі ми тут зараз перед Богом, щоб почути, що Господь велів тобі сказати нам».

Тоді Петро звернувся до них, сказавши: «Тепер я ясно бачу, що Бог ставиться однаково до всіх. В кожному народі людина, яка шанує Бога й робить те, що правильно, прийнята Богом. Ось Слово, яке Він послав народові ізраїльському, проголосивши Благовість миру через Ісуса Христа. Він — Господь усіх народів.

Ви знаєте про те, що трапилось по Юдеї. Воно почалося в Ґалилеї після того, як Іоан проповідував людям про хрещення. Ви знаєте про Ісуса Христа з Назарета, Якого Бог помазав Духом Святим і владою. Ісус мандрував по містах, творив добро, зціляв одержимих нечистими духами, оскільки Бог був з Ним.

Ми свідки всього, що Ісус зробив у Юдеїській країні і в Єрусалимі. Та вони вбили Його, розіп’явши на дерев’яному хресті. Але на третій день Бог воскресив Його, і з Божої волі Він відкрито з’явився людям. Не всім людям, а лише свідкам, яких Бог вибрав заздалегідь — нам, хто їв і пив із Ним разом після Його воскресіння з мертвих. Він наказав нам проповідувати й свідчити людям, що це Його Бог призначив суддею над живими й мертвими.

Всі пророки свідчать про Нього, кажучи, що кожен, хто вірить у Нього, одержує прощення гріхів в Його ім’я».

Поки Петро все це говорив, Святий Дух зійшов на всіх, хто слухав його. Юдейські віруючі, які прийшли разом з Петром, були вражені з того, що дар Духа Святого пролився й на поган. Вони чули, як погани говорили різними мовами й славили Бога. Тоді Петро сказав: «Чи може хтось заборонити цим людям бути хрещеними водою? Адже на них зійшов Дух Святий так само, як і на нас».

Тож Петро наказав їм охреститися в ім’я Ісуса Христа. Потім вони попросили Петра залишитися з ними на кілька днів.

Апостоли й віруючі по всій Юдеї довідалися, що поганам також було дароване Слово Боже. Але ж, коли Петро повернувся до Єрусалиму, віруючі з Юдеї почали дорікати йому. Вони казали: «Ти заходив до осель необрізаних поган і обідав з ними!»

Петро їм докладно пояснив, як усе було: «Я знаходився у місті Йоппії, і під час молитви мені було видіння. Я побачив щось на зразок великого простирадла, яке спускалося з Небес до мене, підтримуване з чотирьох кутів. Я пильно придивився й побачив там чотириногих земних тварин, диких звірів, гадів, птахів небесних.

Потім я почув голос, який промовив: „Встань, Петре. Вбий і їж”. Але я відповів: „Звісно, я не можу, Господи! Я ніколи не їв нічого брудного або нечистого”. Голос з Небес промовив вдруге: „Не вважай нечистим те, що очищене Богом”. Так повторилося тричі, а після того все знову піднялося на Небо.

Тієї ж миті троє чоловіків підішли до дому, де я перебував. Їх послали до мене з Кесарії. Дух Святий звелів мені йти з ними без зволікань. Ці шестеро братів наших також вирушили зі мною, і ми прийшли до оселі того чоловіка. Він розповів нам, як побачив Ангела, в своєму домі, і той сказав: „Пошли людей до Йоппії, щоб вони привели Симона, якого ще називають Петром. Він принесе тобі Слово, яким ти і всі твої домашні будуть врятовані”.

І коли я почав говорити, Дух Святий зійшов на всіх присутніх, так само як він спустився спочатку на нас. І тут я згадав, що Господь говорив нам: „Іоан хрестив водою, а ви будете охрещені Духом Святим”. Отже, якщо Бог дав їм такий самий дар, як і нам, коли ми повірили в Господа Ісуса Христа, то хто я такий, щоб протистояти Богу?»

Почувши ці слова, вони перестали сперечатися і славили Бога кажучи: «Отож, навіть поганам Бог дав покаяння, яке веде до вічного життя!»

Під час переслідувань віруючих, що почалися після вбивства Степана, багато з них мусили тікати в далекі краї: до Фінікії, Кіпру й Антиохії. Там вони проповідували Слово Боже, але тільки юдеям. Дехто з тих віруючих походив з Кіпру та Киринеї, та коли вони потрапили до Антиохії, то почали проповідувати й грекам, розповідаючи їм Благовість про Господа Ісуса. Сила Господня була з ними, і багато людей повірило й навернулося до Господа.

Чутки про це дійшли й до віруючих у Єрусалимі, й вони послали Варнаву до Антиохії. Прибувши туди, Варнава побачив милість Божу в дії і сильно зрадів з того, та закликав їх усім серцем бути вірними Господу. Бо він був добрим чоловіком, сповненим Духа Святого й віри, і чимало людей прилучилося до Господа.

Звідти Варнава вирушив до Тарса, шукати там Савла і коли знайшов його, привів його до Антиохії. Цілий рік зустрічалися вони з віруючими й навчали багатьох людей. Саме в Антиохії учні були вперше названі християнами.

У той час приходили з Єрусалиму в Антіохію пророки. Один з них, на ймення Аґав, встав і, натхнений Духом Святим, прорік, що великий голодомор настане по всьому світі. (І таке справді сталося в часи цезаря Клавдія ). Кожен учень вирішив послати скільки міг братам і сестрам, які жили в Юдеї. Вони так і зробили, передавши все через Варнаву та Савла старійшинам церкви в Юдеї.

Десь у той же час, цар Ірод почав переслідувати декого з тих, хто належав до церкви. Він наказав стратити мечем Якова, Іоанового брата. Побачивши, що це схвалюють юдеї, він задумав також заарештувати й Петра. То було під час свята Прісних Хлібів.

Схопивши Петра, Ірод кинув його до в’язниці, і наказав чотирьом четвіркам воїнів стерегти його. Ірод мав намір після свята влаштувати суд над Петром. Отже, Петра тримали у в’язниці, а церква ревно молилася Богу за нього. У ніч перед тим, як Ірод збирався вивести його на суд, Петро спав між двох воїнів, скутий двома ланцюгами. Вихід із в’язниці сторожила варта.

Раптом Ангел Господній з’явився перед ним, і світло засяяло в в’язниці. Ангел штовхнув Петра в бік і збудив його промовивши: «Вставай мерщій!» І кайдани впали з Петрових рук. Тоді Ангел сказав йому: «Підпережися і взуй сандалії». Петро виконав це. Тоді Ангел промовив: «Загорнися в плащ і йди за мною». Петро вийшов за ним, не знаючи, що всі ці події відбуваються насправді. Він думав, що бачить видіння.

Проминувши перший і другий пости варти, вони підійшли до залізної брами, що вела в місто. Вона сама собою відчинилася перед ними, й вони вийшли. Після того, як вони пройшли одну вулицю, Ангел несподівано залишив Петра. Тоді Петро отямився й промовив: «Тепер я бачу, що все насправді: Господь послав цього Ангела, й врятував мене від Іродових рук та від смерті, яку чекав народ юдейський».

Збагнувши це, Петро вирушив до дому Марії, Іоанової матері (Іоана ще звали Марком), де зібралося багато людей помолитися. Петро постукав у хвіртку брами, і дівчина-служниця на ймення Рода пішла запитати, хто там. Упізнавши голос Петра, вона, радісна, побігла назад, навіть забувши відчинити браму, і повідомила, що Петро стоїть біля воріт. Присутні сказали їй: «Ти божевільна!» Та вона наполягала, що каже правду, й через те вони сказали: «То його Ангел».

Та Петро все стукав, і коли вони відчинили й побачили його, то були дуже здивовані. Але він подав їм знак рукою, заспокоївши їх, і пояснив, як Господь вивів його з в’язниці. Петро сказав: «Розкажіть Якову і братам про це». І, залишивши їх, він подався до іншого місця. Коли настав день, варта була дуже збентежена. «Що могло статися з Петром?» — питали воїни. Ірод послав шукати Петра, але його не знайшли. Тоді він допитав вартових, віддав їх під суд і наказав стратити. Пізніше Ірод вирушив з Юдеї до Кесарії і деякий час перебував там.

Ірод був розгніваний на людей Тира й Сидона, і вони великим гуртом прийшли до нього просити миру, попередньо заручившися підтримкою наближеного царського слуги Власта. Вони просили миру, тому що їхні міста отримувала харчі з країни Ірода.

У призначений день Ірод, вбраний у свої царські шати, сів на престолі й звернувся до них з промовою. Люди вигукнули: «Це голос бога, а не чоловіка!» Та Ірод не славив Бога, і тому Ангел Господній вдарив його смертельною хворобою. Ірода сточили черви і він помер.

Та Слово Боже ширилося й здобувало все нових прихильників.

Варнава і Савл завершили свої діяння в Єрусалимі й повернулися до Антиохії, взявши з собою Іоана, якого ще називали Марком.

У церкві в Антиохії були деякі пророки й учителі: Варнава, Симеон, якого ще називали Ніґером, Луцій з Киринеї, Манаїл, який зростав разом з Іродом-тетрархом, та Савл. Одного разу, коли вони служили Господу й постилися, Дух Святий промовив до них: «Відділіть Мені Варнаву і Савла для справи, на яку Я їх обрав».

Тож після поста і молитви, апостоли й учителі поклали руки на Варнаву й Савла і вирядили їх у дорогу. Послані Духом Святим, вони вирушили до Селевкії, звідки відпливли на Кіпр. Опинившись у Саламині, вони проповідували Слово Боже в юдейських синагогах. Їм допомагав Іоан Марко.

Вони перетнули весь острів аж до Пафоса, там зустріли ворожбита і лжепророка, юдея, якого звали Вар-Ісус. Він був при губернаторі Сергії Павлі, чоловікові розумному. Той послав по Варнаву й Савла, бо хотів почути Слово Боже. Але проти них виступив Елімас-ворожбит (так перекладається його ім’я). Він намагався відвернути губернатора від віри в Ісуса. Тоді Савл, якого також звали Павлом, сповнений Духа Святого, поглянув пильно на Елімаса й сказав: «Ти повен усіляких підступів і лихого лукавства! Ти син диявола, і ворог усього доброго! Чи припиниш ти коли-небудь удавати брехню за істини Господні? Тож слухай! Господь торкнеться тебе і ти осліпнеш й певний час не бачитимеш сонця».
Тієї ж миті глибока темрява накрила Елімасові очі, і він почав ходити безпорадно кругами, намагаючись знайти когось, хто повів би його за руку. Побачивши, що сталося, губернатор здивувався науці Господній і повірив.

Павло з супутниками відпливли з Пафоса й прибули до Перґи Памфилійської. Іоан Марко залишив їх і повернувся до Єрусалиму. А вони вирушили далі з Перґи до Антиохії Пісідійської. У суботу Павло й Варнава прийшли до синагоги й сіли там.

Після читання Закону Мойсея й книг пророків старші синагоги послали по них, переказуючи: «Браття, якщо маєте ви слова підтримки до людей, то кажіть, будь ласка».

Тоді Павло встав, подав знака рукою і промовив: «Народе ізраїльський і ви, погани, які поклоняються істинному Богу, слухайте. Бог народу ізраїльського обрав наших предків і звеличив їх під час перебування в землях Єгипетських, та Своєю всемогутньою рукою Він вивів їх із тієї країни. Протягом добрих сорока років Він терпів наш народ у пустелі. Він знищив сім народів у країні Ханаанській, а землі їхні віддав у володіння ізраїльському народові на чотириста п’ятдесят років. А після цього Бог дав нашому народові суддів аж до часів пророка Самуїла.

Після цього ізраїльтяни попросили дати їм царя. Бог дав їм Саула, сина Кіша з роду Веніаминового, який правив близько сорока років. Після його зміщення Бог підніс Давида, щоб той був їхнім царем. Бог так говорив про нього: „Давид, син Єссея — такий чоловік, який Мені подобається. Він робитиме все, що Я бажатиму від нього”.

З його, Давидового, роду Бог, як і обіцяв, привів до Ізраїлю Спасителя Ісуса.

А ще перед Його приходом Іоан проголосив для всіх людей ізраїльських хрещення на покаяння. Завершивши свою справу, Іоан сказав: „Ким ви мене вважаєте? Я — не Христос. Але Тому, Хто прийде за мною, я не гідний навіть розв’язати ременці Його сандалій”.

Браття, сини Авраамового роду, і ви, погани, які поклоняються Богу, це ж до нас звернене те Послання про спасіння. Мешканці Єрусалиму та їхні правителі не впізнали Христа, й засудили Його. Тим самим справдилися слова пророків, котрі читають щосуботи. І хоч вони не могли знайти ніяких підстав для винесення смертного вироку, вони попросили Пилата вбити Ісуса.

Виконавши все, що було про Нього сказане у Святому Писанні, вони зняли Його з хреста й поклали в могилу. Але Бог воскресив Його з мертвих! Протягом багатьох днів з’являвся Він тим, хто супроводжував Його в мандрах з Ґалилеї до Єрусалиму. І сьогодні вони — Його свідки нашому народу. 32-33 Ми оповідаємо вам Благовість: те, що Бог обіцяв нашим предкам, Він здійснив для нас, їхніх дітей, воскресивши Ісуса з мертвих. Ось що написано в другому Псалмі:
„Ти Мій Син; Сьогодні Я став Твоїм Батьком”.

І як Бог воскресив Його з мертвих, щоб Він ніколи не повернувся у тлін, то сказав так:
„Я дам вам святе й вірне благословіння, яке обіцяв Давидові”.

Також і в іншому місці Він сказав:
„Ти не даси Своєму Святому зазнати тління”.

Адже Давид служив волі Божій свого часу, а потім помер. Він був похований зі своїми предками, й зазнав тління. А той, Кого Бог воскресив із мертвих, тління не зазнав. 38-39 Тож, браття, ви мусите знати, що через Нього дано вам прощення гріхів, і через Нього кожен, хто вірить, буде виправданий від усього, від чого не міг виправдатися через Закон Мойсея. Отже, пильнуйте, щоб із вами не сталося того, про що писали пророки:

„Слухайте, ви, хто сумніваються, дивуйтеся і гиньте, бо в ваші дні таке Я роблю, у що ви ніколи не повірите, навіть якби вам хтось розповів”».

Коли Павло й Варнава йшли з синагоги, люди почали просити їх, щоб наступної суботи вони знову прийшли й розповіли їм більше про все це. А коли з синагоги всі розійшлися, то чимало юдеїв і побожних новонавернених у юдаїзм подалися за Павлом і Варнавою. Апостоли розмовляли з ними й переконували їх не полишати віри в Божу милість.

Наступної суботи мало не все місто зійшлося послухати Слово Господа. Коли юдеї побачили юрмиська людей, серця їхні сповнилися заздрощів. Вони почали сперечатися з Павлом і ображати його.

А Павло та Варнава відважно промовляли: «Так було необхідно, щоб Слово Боже спершу було звернене до вас. Але ж ви відштовхнули його, вирішивши, що не гідні вічного життя. Тож ми й звертаємося до поган. Так наказував нам Господь:
„Я зробив Тебе світлом для поган, щоб Ти міг нести спасіння у всі кінці землі”».

Почувши це, погани зраділи й почали славили Слово Господнє. І ті, кому було призначене життя вічне, повірили. Слово Господнє поширювалося по всіх навколишніх землях. Але юдеї підбурили впливових побожних жінок і найважливіших людей міста, і ті почали переслідування проти Павла та Варнави, й вигнали їх з цих земель. Тоді апостоли обтрусили порох зі своїх ніг проти цих людей і вирушили в Іконію. А учні сповнилися втіхи й Духа Святого.

Так само і в Іконії Павло та Варнава пішли до юдейської синагоги, і говорили там так, що величезна кількість як юдеїв, так і поган, увірували. Але юдеї, котрі не повірили, почали підбурювати поган, викликавши в тих лихі почуття до віруючих.

Павло й Варнава довго лишалися в Іконії, і відважно проповідували в ім’я Господа. Та Він підтверджував Послання милості Своєї, допомагаючи Павлу і Варнаві творити дивовижні знамення й чудеса. Тож люди в місті розділилися: одні підтримували юдеїв, інші — апостолів.

Деякі погани та юдеї на чолі зі своїми вождями, намагалися побити Павла і Варнаву камінням. 6-7 Довідавшись про це, Павло з Варнавою втекли до міст Лістри й Дервії, що в Лікаоніі, та довколишніх земель, де продовжували проповідувати Благовість.

У Лістрі мешкав один каліка, кривий від народження, який ніколи не ходив. Він уважно слухав, як говорив Павло. Павло пильно подивився на каліку і, відчувши, що той мав віру зцілитися, голосно промовив: «Підведися й стань на ноги!» І тієї ж миті каліка скочив на ноги й почав ходити.

Коли люди в натовпі побачили, що зробив Павло, вони почали голосно вигукувати лікаонською мовою: «Боги стали подібні до людей і зійшли до нас!» Варнаву вони називали Зевсом, а Павла — Гермесом, оскільки здебільшого він говорив. Жрець, який служив у храмі Зевса, що був розташований відразу за містом, привів биків, та приніс вінки до міської брами. Він, а також і весь натовп, збиралися принести пожертву Варнаві та Павлу.

Почувши про це, апостоли Павло та Варнава у гніві роздерли на собі одяг. Вони кинулися у натовп, вигукуючи: «Люди! Нащо ви таке робите? Ми такі ж люди, як і ви! Ми прийшли, щоб розповісти вам Благовість, і відвернути вас від цих негідних справ до живого Бога. Бога, Який створив небо і землю, і море, і все, що є на небі, на землі та в морі.

В минулі часи Він дав волю кожному народові йти своїм власним шляхом, але Він ніколи не залишав вас без свідчень про Себе. Він творив добро для вас: проливаючи на вас дощ із небес, і даючи збіжжя в належну пору, даруючи вам хліб щоденний і сповнюючи радістю ваші серця».

Навіть промовляючи таке, Павлові й Варнаві було важко втримати людей, які прагнули принести їм пожертви.

Згодом прийшли деякі юдеї з Антиохії та Іконії, й переконали натовп піти проти Павла. Тоді люди закидали Павла камінням, а потім витягли його за межі міста і кинули, вважаючи, що він мертвий. Але коли над ним зійшлися учні, Павло підвівся й повернувся до міста, а наступного дня разом з Варнавою вирушив до Дервії.

21-22 В Дервії вони проповідували Благовість і придбали багато послідовників, а потім повернулися до Лістри, Іконії та Антиохії. Там вони зміцнювали душі віруючих, надихали їх перебувати у вірі. Вони казали: «Щоб увійти до Царства Божого, ми маємо пройти через багато страждань». Павло і Варнава призначали старійшин у кожній церкві. Молитвою і постом вони ввіряли старійшин Господу, в Якого ті повірили.

Пройшовши через Пісідію, Павло й Варнава прийшли до Памфилії. А коли розповіли про Послання Господа в Пергії, то вирушили до Атталії. А звідти відпливли до Антиохії, де їм було Божою милістю доручено справу, яку вони виконали.

Прибувши до Антиохії, вони зібрали всіх віруючих й розповіли їм про все, що Бог зробив через них. Павло й Варнава також повідомили, що Бог відчинив браму віри для поган. І вони довго лишалися там з іншими віруючими.

Через деякий час прийшли якісь люди до Антіохії з Юдеї і почали навчати братів: «Якщо ви не обрізані за звичаєм Мойсеєвим, то не можете бути врятовані». Павло й Варнава не погодилися з цим, і між ними зав’язалася гостра суперечка. Павло й Варнава і ще дехто були обрані йти до апостолів та старійшин у Єрусалим, і там обговорити це питання.

Церква вирядила їх в дорогу, і вони рушили через Фінікію та Самарію. По дорозі вони розповідали людям, як поганам потрібно було прийти до істинного Бога. Ці розповіді скрізь викликали радість поміж братів. Коли вони прибули до Єрусалиму, їх радо зустріли церква, апостоли й старійшини, а вони розповіли про все, що Бог зробив разом із ними. Дехто з віруючих, ті, хто належали до фарисеїв, встали й мовили: «Погани мусять бути обрізані, вони зобов’язані виконувати Закон Мойсеїв!»

Тоді апостоли й старійшини зібралися разом, щоб вирішити це питання. Після довгих обговорень Петро встав і сказав: «Браття, ви знаєте, що в найперші дні Бог обрав серед вас мене. Він зробив так, щоб саме з моїх уст погани почули Благовість і повірили. Бог, Якому відкриті серця, засвідчив їм Свою прихильність, давши їм Дух Святий, як раніше нам. Бог не зробив ніякої різниці між ними й нами, Він очистив серця їхні вірою. А раз так, то нащо ж ви Бога випробовуєте? Навіщо намагаєтеся на шиї цих учнів накинути ярмо, якого ні самі ми, ані наші предки не були спроможні нести? Але милістю Господа Ісуса вони вірять, щоб бути спасенними так само, як ми».

Запала мовчанка. Вони уважно слухали розповідь Варнави й Павла про всі ті знамення й чудеса, які Бог чинив через них перед поганами.

Коли вони скінчили розповідати, встав Яків і сказав: «Браття, послухайте мене. Симон розповів нам, як Бог уперше виявив Своє любов до поган, коли прийняв їх до Себе, щоб стали вони Його людьми. Слова пророків узгоджуються з цим. Адже написано:

„Я повернусь після того і відбудую занепалий дім Давидів. Я підніму його з руїн і наново поставлю, щоб і решта людства, які будуть покликані іменем Моїм, могли шукати Господа. Отак мовить Господь, Який зробив все це. І це було відоме в віках”.

Через те, я вважаю, ми не повинні відштовхувати поган, які приходять до Бога. Натомість ми повинні написати їм і застерегти їх від вживання їжі, споганеної бовванами, від перелюбу, від м’яса удушених тварин та крові. Вони не повинні цього робити, бо в кожному місті з давніх-давен є ті, хто проповідують Закон Мойсея, та читають його щосуботи у синагогах».

Тоді апостоли та старійшини разом з усією церквою вирішили обрати з-поміж себе тих, кого вони пошлють до Антиохії разом з Павлом та Варнавою. Вони обрали Юду, якого ще звали Варсавою, та Силу — чоловіків, котрих поважали брати. Через них передали такого листа:«Апостоли й старійшини, ваші брати шлють вітання братам з поган в Антиохії, Сирії та Кілікії.Любі Брати,

Ми чули, що дехто звертається до вас від нашого імені й своїми словами турбує і бентежить вас, але все те робилося без наших вказівок. Усі ми згодилися й вирішили обрати з-поміж себе людей і послати їх до вас разом з нашими любими друзями Варнавою та Павлом. Вони віддали своє життям в ім’я Господа нашого Ісуса Христа. Тож ми посилаємо Юду й Силу, і вони на словах перекажуть вам те саме. Для Святого Духа й для нас добре не обтяжувати вас нічим більшим, ніж ці необхідні речі:

Не вживайте того, що було принесене в пожертву бовванам,
від вживання крові, м’яса задушених тварин та від розпусти.

Коли посланці Варнава, Павло, Юда й Сила прибули до Антиохії, вони зібрали віруючих і вручили їм листа. Ті прочитали й дуже зраділи такій підтримці. Юда й Сила, які самі були пророками, багато говорили з браттями, підтримуючи й зміцнюючи їхню віру. Вони пробули там деякий час, а потім браття відпустили Юду й Силу з миром, і вони повернулися до тих, хто послав їх. [Однак Сила вирішив залишитися там.]

Але Павло й Варнава залишилися в Антиохії. Разом з багатьма іншими вони навчали народ Слова Божого й Благовісті Господній.

За кілька днів по тому, Павло сказав Варнаві: «Давай повернемося до братів наших у всіх тих містах, де ми проповідували Слово Господа, й подивимося, як їм живеться».

Варнава хотів узяти з собою Іоана, якого ще називали Марком, але Павло не вважав, що буде краще взяти з собою того, хто кинув їх у Памфилії і не пішов з ними на працю. Між Павлом та Варнавою виникла незгода, і як наслідок, вони вирушили кожен своїм шляхом. Варнава взяв Марка й поплив з ним до Кіпру.

40-41 Павло обрав Силу і вони пішли через Сирію та Кілікію, допомагаючи церквам зміцнюватися, а браття з Антиохії доручили їх піклуванню Господа.

Павло також відвідав Дервію та Лістру, де знаходився послідовник на ім’я Тимофій. Мати його була віруючою юдейкою, а батько греком. Про Тимофія добре говорили браття в Лістрі та Іконії. Павло хотів, щоб Тимофій пішов із ним, тому він зробив обрізання Тимофієві. Це було зроблено заради юдеїв, які мешкали у тієї місцевості, оскільки ті знали, що Тимофіїв батько був греком.

Проходячи через інші міста, вони передавали віруючим для послуху настанови, прийняті апостолами й старійшинами в Єрусалимі. Тож церкви міцнішали в вірі, й число віруючих зростало з кожним днем.

Павло та його супутники пройшли землю Фриґійську та Ґалатську, але Дух Святий не дозволяв їм проповідувати Слово в Малій Азії. Дійшовши до кордону Мізії, вони збиралися йти до Віфінії, але Дух Ісуса не пустив їх. Тоді, проминувши Мізію, вони прибули до Троади.

Вночі Павлові було видіння, в якому якийсь чоловік із Македонії постав перед ним, благаючи: «Прийди до Македонії й допоможи нам». Після цього видіння, ми одразу ж зібралися йти до тієї землі, вирішивши, що то Бог покликав нас проповідувати македонцям Благовість.

Ми відпливли з Троади й попрямували до Самотракії, а наступного дня пристали до Неаполя. Звідти ми пішли до міста Филипи, що було римською колонією та головним містом тієї частини Македонії, і провели там кілька днів.

В суботу ми вирушили за міську браму, до річки, сподіваючись, що знайдемо там місце для молитви. Ми сіли й почали розмовляти з жінками, які зібралися там. Серед них була жінка на ймення Лідія. Вона була купчихою, та торгувала багряними тканинами в місті Тіатирі. Вона поклонялася істинному Богу. Лідія слухала нас, і Господь відкрив її серце назустріч тому, що казав Павло. Коли вона та її домашні охрестилися, вона почала благати нас: «Якщо ви вважаєте, що я справді вірую в Господа, то зупиніться в моєму домі». Вона вмовила нас піти до неї.

Так сталося, що коли ми йшли до місця молитви, нам зустрілася дівчина-рабиня. Вона була одержима духом, який давав їй силу передбачати майбутнє. Роблячи це, вона приносила величезний прибуток своїм господарям. Дівчина ходила за Павлом і всіма нами, вигукуючи: «Це слуги Всевишнього Бога! Вони провіщають вам шлях до спасіння!» Так тривало багато днів, і Павла це почало турбувати. Тож він обернувся й промовив до духа: «Наказую тобі іменем Ісуса Христа, вийди з неї!» І він негайно вийшов з дівчини.

Коли її господарі побачили, що їхнім сподіванням на прибуток прийшов кінець, вони схопили Павла та Силу й потягли їх на базарну площу, а там передали владі. Коли вони привели Павла та Силу до міської влади, то сказали: «Ці люди — юдеї, вони каламутять усе місто! Вони проголошують звичаї, які для нас, римлян, є протизаконним прийняти або дотримуватися».

Натовп приєднався до їхніх звинувачів. Володарі міста зірвали з апостолів одяг і наказали їх побити. Тяжко побитих, їх кинули до в’язниці й наказали вартовому пильно стерегти їх. Діставши такий наказ, він посадив апостолів у внутрішню камеру, а ноги їхні забив у колодки.

Близько опівночі Павло й Сила молилися й співали гімни Богу, а інші в’язні слухали їх. Зненацька стався сильний землетрус, аж захитався фундамент в’язниці. Всі двері раптом розчинилися, а кайдани з усіх в’язнів попадали. Вартовий прокинувся й, побачивши відчинені двері в’язниці, вихопив меча. Він хотів вбити себе, вважаючи, що в’язні втекли, та Павло голосно гукнув: «Не губи себе! Ми всі тут».

Тоді вартовий наказав принести світло й кинувся всередину. Затремтівши зі страху, він упав на коліна перед Павлом та Силою. А потім вивів їх і сказав: «Добродії, що мені робити, щоб здобути спасіння?» Вони відповіли: «Вір у Господа Ісуса, і ти будеш спасенний — ти й твої домашні».

І апостоли розповіли Слово Господнє йому й усім іншим, хто був у тому домі. Тієї нічної години вартовий узяв їх, обмив їхні рани, й тут же його самого і його родину охрестили. Він привів Павла й Силу до своєї оселі і дав їм поїсти. Він, і вся його родина раділи, бо повірили у Бога.

Коли настав ранок, володарі міста послали воїнів, сказавши: «Звільніть тих людей». Тоді вартовий передав ці слова Павлові: «Володарі міста сказали звільнити вас. Отже, виходьте зараз і йдіть з миром». Але Павло відповів воїнам: «Вони прилюдно били нас без суду, хоч ми римські громадяни, потім кинули нас до в’язниці. А тепер вони хочуть випустити нас таємно? Не буде цього! Вони повинні самі прийти й вивести нас із в’язниці».

Варта передала ці слова володарям міста. Почувши, що Павло і Сила — римляни, ті перелякалися. Вони прийшли й вибачилися перед Павлом і Силою, а потім вивели їх із в’язниці й попросили залишити їхнє місто. Вийшовши з в’язниці, Павло й Сила попрямували до дому Лідії. Побачивши там братів, Павло і Сила підбадьорили їх, а потім пішли звідти.

Пройшовши через Амфіполь та Аполонію, Павло та Сила прибули до Солуні, де була юдейська синагога. Павло, за своїм звичаєм, пішов туди й протягом трьох субот обговорював з юдеями Святе Писання. Він їм пояснював і доводив, що Христу належало прийняти страждання і що Він мусив воскреснути з мертвих. Павло казав: «А цей Ісус, про Якого я вам розповідаю — то й є Христос». Декого з тих людей вони переконали, й ті приєдналися до Павла та Сили. Багато віруючих греків, і ще чимало знатних жінок долучилося до громади віруючих.

Але юдеї, які не повірили в Благовість, сповнені заздрощів, знайшли якихось розбишак з базарної площі, зібрали юрмисько й заходилися підбурювати ціле місто. Вони прийшли до Ясонової оселі, сподіваючись знайти там Павла й Силу, щоб вивести їх до людей. А не знайшовши, потягли Ясона та ще декого з віруючих до міських урядовців. Вони вигукували: «Ці люди, які підбурюють весь світ, зараз прийшли сюди! Ясон прийняв їх у своєму домі. Всі вони чинять супроти цезаревих указів, стверджуючи, що існує інший Цар, Якого вони називають Ісусом».

Натовп і міські урядовці були збентежені цими словами. Вони взяли з Ясона та інших заставу й відпустили їх.

Тієї ж ночі браття вислали Павла та Силу до Верії. Прибувши туди, Павло та Сила прийшли до юдейської синагоги. Люди в Верії були більш сприйнятливими до Божого вчення, ніж ті у Солуні. Вони сприйняли Послання з великим запалом й щодня вивчали Святе Писання, щоб переконатися, чи правда все те, про що їм казав Павло. Зрештою, багато юдеїв повірило в Господа, а серед них чимало знатних греків: чоловіків і жінок.

Коли солунські юдеї довідалися, що Павло проповідує Слово Боже й у Верії, вони також прийшли туди й почали намовляти й підбурювати народ. Тоді браття негайно відправили Павла на узбережжя, а Сила й Тимофій лишились у Верії. Ті, хто супроводжували Павла, привели його до Афін. Перш ніж вони повернулися до Солуні, Павло наказав їм переказати Силі та Тимофію, щоб, як тільки випаде нагода, вони негайно приєдналися до нього.

Поки Павло чекав в Афінах Силу й Тимофія, дух його страждав, коли він бачив, що в місті повно бовванів. Щодня він розмовляв у синагозі з юдеями й богобійними греками, а також із тими, кого зустрічав на базарній площі.

Деякі філософи, епікурейці та стоїки почали сперечатися з Павлом. Одні з них питали: «Що цей базікало хоче сказати?» Інші казали: «Здається, він проповідує про іноземних богів». Вони казали так, бо Павло проповідував Добру Звістку про Ісуса та воскресіння. Вони запитали Павла: «Чи можна нам узнати, що це за таке нове вчення, про яке ти говориш? Ми чуємо від тебе якісь дивні речі, то хотіли б зрозуміти, що вони означають». (Всі афіняни та іноземці, які жили там, марнували час, переповідаючи щось нове і нечуване).

Тоді Павло став перед Ареопагом і сказав: «Мужі афінські, як я бачу, ви люди дуже релігійні. Бо коли я ходив і дивився на речі, яким ви поклоняєтеся, то помітив вівтар, на якому було написано: ”НЕВІДОМОМУ БОГОВІ”. Отже, ви поклоняєтеся Тому, Кого не знаєте. Це і є Той Бог, Якого я проповідую.

Бог, Який створив світ і все, що в ньому є (оскільки Він Господь небес і землі), не живе в рукотворних храмах. Йому не служать людські руки, так ніби Він у чомусь має потребу. Це Він дає кожному з нас життя й дихання і все інше. З одного чоловіка Він створив усі народи, щоб вони заселили цілу землю. Він установив для всіх них терміни і кордони проживання.

Він зробив так, щоб вони прагнули Бога, і щоб, можливо, шукаючи, знайшли Його. Адже Він — поруч із кожним. „Ми в Ньому живемо, ми в Ньому рухаємося, ми в Ньому існуємо, — каже дехто із ваших поетів, — бо ми Його діти”.

Тож якщо ми Божі діти, ми не повинні вважати, що Він подібний до чогось, що може бути сформоване вмінням або уявою людською. Його не можна створити з золота, срібла або каменя. У минулому ми не знали Бога, і Він не зважав на те незнання, але зараз Господь вимагає, щоб усі люди повсюди покаялися і прийшли до Нього. Бо Він призначив День, коли судитиме світ судом Чоловіка, Якого Він обрав. Бог довів це кожному, воскресивши Того Чоловіка з мертвих».

Почувши про воскресіння з мертвих, дехто з присутніх засміявся. Але інші промовили: «Ми б хотіли, щоб ти про все це розповів знову». По цих словах Павло пішов звідти. Деякі з людей приєдналися до нього і повірили. Серед них був Дионісій, член Ареопагу, жінка на ймення Дамара і ще дехто з ними.

Після цього Павло залишив Афіни й вирушив до Коринта. Там він зустрів юдея на ймення Акила, родом з Понту, який щойно прибув з Італії зі своєю дружиною Прискиллою. Вони залишили Італію через те, що Клавдій наказав виселити з Рима всіх юдеїв. Павло пішов побачитися з ними. А оскільки Павло мав те ж ремесло, що й вони, а саме виготовлення наметів, то лишився у їхній оселі й працював разом з ними.

Щосуботи Павло ходив у синагогу й намагався переконати як юдеїв, так і греків повірити в Ісуса. Коли з Македонії прийшли Сила й Тимофій, Павло весь свій час присвятив проповідям, засвідчуючи юдеям, що Ісус і є Христос. Але ображаючи, вони почали заперечувати йому. Тоді Павло обтрусив одяг свій на свідчення зневаги до них, і сказав: «Якщо ви не отримаєте спасіння, то це буде саме вашою провиною. А моє сумління чисте, і тепер я піду до поган».

Павло залишив синагогу й подався до оселі чоловіка, на ймення, Тит Юст, який поклонявся істинному Богу. Будинок його стояв поруч із синагогою.

Крисп, старший синагоги, разом з усіма своїми домашніми, повірив у Господа Ісуса. Та й багато інших коринтян, які слухали Павла, повірили і охрестилися.

Однієї ночі Господь сказав Павлу вві сні: «Не бійся нічого, говори, не мовчи. Я з тобою і ніхто не заподіє тобі ніякого лиха, бо багато Моїх людей мешкають в цьому місті». Тож Павло лишився в Коринті на півтора роки й навчав людей Слова Божого.

Коли Ґалліон був губернатором Ахаї, деякі юдеї, об’єднавшись, схопили Павла й привели його до суду. Вони сказали: «Цей чоловік переконує людей поклонятися Богу так, як це суперечить Закону!»

І коли Павло вже готовий був відповісти на звинувачення, Ґалліон сказав юдеям: «Якби в цьому була якась кривда або серйозний злочин, тоді було б виправдано, аби я почав вас, юдеїв, слухати. Та оскільки тут весь клопіт навколо слів та імен, тобто навколо вашого власного Закону, то й розбирайтеся самі. Я відмовляюся бути суддею в цій справі». І він виставив їх із суду.

Тоді всі вони схопили Состена, старшого синагоги, й били його перед будинком суду, а Ґалліон не звертав на це ніякої уваги.

Павло зостався там іще багато днів, а потім залишив братів і відплив до Сирії. Разом з ним вирушили Прискилла та Акила. В Кенхреях Павло обстриг собі волосся, оскільки дав обітницю Господу. Прибувши до Ефесу, Павло залишив Прискиллу з Акилою, а сам пішов до синагоги й розмовляв там з юдеями. Вони просили Павла провести з ними довший час, але він не погодився. Але, йдучи звідти, він сказав: «Якщо на те Божа воля, я повернуся до вас» — і відплив з Ефеса.

Прибувши до Кесарії, Павло вирушив до Єрусалиму, щоб привітати церкву, а звідти подався до Антиохії. Пробувши там деякий час, він пішов далі, мандруючи з місця на місце землями Ґалатії та Фриґії. І скрізь він зміцнював віру послідовників Ісусових.

Один юдей, на ймення Аполлос, родом з Александрії, прийшов до Ефеса. Він був дуже освіченим чоловіком і добре знав Святе Писання. Аполлос був навчений про шляхи Господні, й палко говорив, проповідуючи докладно про Ісуса, хоч знав тільки про Іоанове хрещення. Він почав сміливо говорити в синагозі. Почувши його, Прискилла та Акила відвели його до своєї оселі і докладніше розповіли про Божий шлях.

А коли він забажав піти до Ахаї, брати спорядили його, й написали листа до тамтешніх віруючих, щоб ті прийняли його. Прибувши туди, він багато допоміг усім, хто з милістю Божою повірив у Господа. Аполлос переконливо перемагав юдеїв у прилюдних суперечках і, спираючись на Святе Писання, доводив, що Ісус і є Христос.

Сталося так, що поки Аполлос перебував у Коринті, Павло йшов до Ефеса, відвідуючи на своєму шляху різні міста. Зустрівши там деяких послідовників Ісусових, він запитав їх: «Чи одержали ви Дух Святий, коли ви повірили?» Вони відповіли: «Ми навіть не чули про Духа Святого».

Тоді Павло запитав: «То яке ж хрещення ви мали?» Вони й кажуть: «Іоанове хрещення». Павло тоді мовив: «Іоанове хрещення ґрунтується на покаянні. Він закликав людей повірити в того, Хто прийде за ним, тобто в Ісуса».

Почувши це, вони охрестилися в ім’я Господа Ісуса. І коли Павло поклав на них руки, Дух Святий зійшов на них, і вони почали говорити різними мовами й пророкувати. Всього їх було з дванадцятеро.

Павло ходив до синагоги й протягом трьох місяців сміливо говорив про Царство Боже, сперечаючись і переконуючи юдеїв. Але дехто з них були впертими і відмовилися повірити. Вони паплюжили «Дорогу Господню» перед людьми. Тоді Павло залишив їх, узявши з собою учнів Ісусових, і щодня вів бесіди в школі такого собі Тиранна. Це тривало два роки. То ж усі, хто жили в Азії, як юдеї, так і погани, почули Слово Господнє.

Руками Павла Бог творив надзвичайні чудеса. Навіть коли носовички та фартухи, до яких Павло лише доторкувався, відносили до недужих, ті зцілювалися від хвороб, і нечисті духи виходили з них.

Дехто з юдеїв, які мандрували й виганяли нечистих, намагалися використовувати ім’я Господа Ісуса, щоб виганяти нечистих духів. Вони казали: «Заклинаю тебе ім’ям Ісуса, Якого проповідує Павло, вийди з цієї людини». Робили таке і сім синів юдейського первосвященика Скеви. Але нечистий дух сказав їм: «Я знаю Ісуса, і я знаю Павла. А ви хто такі?» Тоді чоловік, у котрому сидів злий дух, кинувся на них. Він був дужчий і подолав їх усіх, тож мусили вони тікати з хати голі та побиті.

Це стало відомо всім юдеям та грекам, які жили в Ефесі, і охопив їх жах. Вони ще більше почали шанувати ім’я Господа Ісуса. Багато з тих, хто повірив, приходили покаятися й відверто визнавали свої гріховні вчинки. Деякі з тих, хто займався чаклунством, позбирали свої книжки й спалили їх на очах у громади. Коли ж підрахували вартість тих книжок, то виявилося, що вони коштують близько п’ятдесяти тисяч срібних монет. Так слово Господнє поширювалося й ставало дедалі могутнішим, і завдяки йому число віруючих постійно зростало.

Після того, як усе це сталося, Павло вирішив пройти Македонією та Ахаєю і дійти до Єрусалиму. Він сказав: «Після того, як побуваю в Єрусалимі, потрібно мені ще й Рим відвідати». Отож відіслав він двох із своїх помічників, Тимофія та Ераста, в Македонію, а сам іще лишився в Азії.

Приблизно тоді ж почалися заворушення в Ефесі проти «Дороги Господньої». Ось як це трапилося. У цьому місті мешкав один чоловік на ім’я Димитрій, майстер, який робив срібні зображення храму Артеміди. Це давало чималий заробіток ремісникам.

Він зібрав їх разом з іншими майстрами подібних ремесел і сказав: «Люди, ви ж знаєте, що ми маємо добрий прибуток з цієї роботи. Але разом з тим ви бачите й чуєте, що цей Павло переконав і привернув багатьох людей до своєї віри. І то не лише в Ефесі, а майже по всій Малій Азії. Він стверджує, що боги, зроблені руками людськими, не є справжніми богами.

Та загроза не тільки в тому, що ремесло наше набуває поганої слави, а справа в тому, що храм славетної богині Артеміди втратить свою важливість. І ще є одна небезпека: богиню, якій поклоняються вся Мала Азія і весь світ, буде позбавлено її величі». Почувши це, вони страшенно розлютилися й загукали: «Велика Артеміда Ефеська!»

У місті почалися заворушення. Всі ті люди кинулися до амфітеатру, схопивши Ґая та Аристарха — македонців, які мандрували разом з Павлом. Павло хотів вийти до натовпу, та учні його не пустили. Дехто з можновладців Малої Азії, Павлових друзів, також послали йому попередження й благали не йти до амфітеатру.

Тепер вже одні горлали одне, інші — інше, а вся громада геть збурилася. Більшість уже не могла збагнути, навіщо всі вони тут зібралися. Деякі юдеї з натовпу навчили Олександра, що сказати і виштовхнули його наперед. Він дав знак рукою і намагався щось пояснити людям. Та коли натовп зрозумів, що він юдей, то всі закричали в один голос: «Велика Артеміда Ефеська!» — і не вгамовувалися десь зо дві години.

Міський писар заспокоїв натовп словами: «Люди Ефеса! Немає в світі жодної людини, яка б не знала, що місто Ефес дбає про храм великої Артеміди й священний камінь, котрий впав з небес. І оскільки ніхто не може цьому заперечити, то слід вам заспокоїтися й не поводитися необачно. Бо ви привели сюди цих людей, хоч вони ні храмів не грабували, ані богиню нашу не паплюжили. Якщо у Димитрія та ремісників є проти когось звинувачення, то на це є суди й судді. Там нехай і звинувачують одне одного.

Якщо ви маєте ще якісь нерозібрані справи, вам слід робити це на звичайному міському зібранні. Я так кажу, бо ми знаходимося під загрозою звинувачень у заколоті, що стався сьогодні. І немає такої причини, яку ми можемо висунути, щоб виправдати цей заколот». Скінчивши промову, він розпустив громаду.

Коли припинилися заворушення, Павло покликав учнів Ісусових і, звернувшись до них із втішним словом, попрощався з ними, й подався до Македонії. Мандруючи тими краями, він знаходив багато слів, які підбадьорювали людей. Потім Павло дістався до Греції, де пробув три місяці. А як зібрався відплисти до Сирії, юдеї змовилися проти нього, і тому він вирішив повертатися до Сирії через Македонію. Супроводжували Павла Сопатер, син Пирра з Верії, Аристарх та Секунд із Солуні, Ґай з Дервії, Тимофій та Тихик і Трохим з Малої Азії. Вони вийшли раніше й чекали нас у Троаді. Ми ж відпливли з Филипії після свята Опрісноків і через п’ять днів приєдналися до них у Троаді, де й пробули сім днів.

У неділю, коли учні зібралися всі разом для вечері Господньої, Павло розмовляв з ними. Маючи намір відбути наступного дня, він говорив до півночі. У верхній кімнаті, де ми зібралися, горіло багато світильників. Поки Павло говорив, молодик, на ім’я Евтих, який сидів на підвіконні, став потихеньку засинати. Нарешті, сон зовсім здолав його і він упав з третього поверху. Коли люди підняли його, він був мертвий.

Павло, зійшовши униз, припав до юнака, обняв його й промовив: «Не хвилюйтеся, він іще живий». Потім Павло піднявся нагору, переломив хліб і поїв. І він довго говорив, аж до світанку, а потім пішов. А юнака живого повели додому, і всі були дуже втішені.

Ми ж вирушили далі й попливли до Асси, де збиралися зустріти Павла. Це він сам так усе спланував, бо мав намір йти до того міста пішки. Коли він зустрів нас в Ассі, ми взяли його на корабель і попливли до Мітилена. Звідти ми вийшли наступного дня й пристали до берега неподалік від Хіоса. Наступного дня перетнули затоку й пристали до Самоса, а ще через день дісталися до Мілета.

Павло вирішив не заходити в Ефес, щоб не витрачати час в Малій Азії. Він дуже поспішав, аби дістатися в Єрусалим до дня П’ятидесятниці.

З Мілета він послав гінця до Ефеса, щоб той запросив старійшин церкви. Коли вони прибули, Павло сказав їм: «Ви знаєте, як я жив увесь цей час, коли був із вами, з першого дня, як прибув до Малої Азії. Я покірно і з сльозами служив Господу, незважаючи на всі випробування, що випали на мою долю через змови юдеїв. Ви знаєте, що я завжди проголошував усе те, що було б корисне для вас. Я навчав вас Благовісті про Христа без вагань, привселюдно, а також ідучи з дому в дім. Юдеям, як і грекам, свідчив я про покаяння та навернення до Бога, про віру в Господа нашого Ісуса Христа.

І тепер, за велінням Святого Духа, йду я в Єрусалим, не знаючи, що там зі мною станеться. Знаю тільки, що в кожному місті Дух Святий застерігає мене про те, що ув’язнення й випробування чекають на мене в Єрусалимі. Я не вважаю життя своє цінним для себе. Найважливіше — закінчити справу та служіння, яке дав мені Господь Ісус — розповідати людям Благовість про Божу милість.

І тепер я знаю, що ніхто з вас, з ким я ходив, проповідуючи про Царство Боже, більше ніколи не побачить мене. 26-27 Ось чому сьогодні я й проголошую вам, що Господь не судитиме мене, якщо хтось не буде врятований, бо без вагань проповідував я вам волю Божу.

Пильнуйте себе і всіх тих, кого Господь ввірив вам. Дух Святий обрав вас, аби ви стали пастирями церкви Божої, яку Він викупив кров’ю Свого власного Сина. Знаю я, що після того, як я піду, деякі люди, немов люті вовки з’являться поміж вас. І не помилують вони стада. Навіть серед вас заведуться такі люди, які перекрутять правду, щоб потягнулися за ними учні. Тож будьте обережні! Пам’ятайте, як я невпинно закликав зі сльозами кожного з вас день і ніч, протягом трьох років, триматися істинного життя. А тепер доручаю вас Богу і Слову Його милості. Слово Господнє може укріпити вас і дати вам спадщину милості Божій серед усіх людей святих.

Ніколи я не зазіхав на чиєсь срібло, золото або гарне вбрання. Ви самі знаєте, що мої руки служили потребам моїм і тих людей, які були зі мною. Кожним своїм вчинком я показував, що тяжкою працею ми мусимо допомагати немічним. Необхідно пам’ятати слова Господа Ісуса, які Він сказав: „Справжнє щастя в тому, щоб віддавати, а не в тому, щоб брати”».

Як промовив це Павло, всі стали на коліна молитися. Віруючі дуже тужили й ридали, кидалися Павлові на шию, обіймали й цілували його. Найбільше всіх засмутили його слова про те, що вони більше його не побачать. Потім вони провели Павла до корабля.

Попрощавшись із старійшинами, ми попливли прямим курсом на острів Кос, наступного дня на Родос, а звідти вирушили у Патару. Там ми зійшли на борт корабля, який прямував до Фінікії.

Ми залишили по лівому борту Кіпр і попливли до Сирії. Ми пристали в Тирі, тому що там нам треба було розвантажити корабель. У тому місті ми знайшли Ісусових учнів і залишалися з ними протягом семи діб. Вони застерігали Павла, щоб той не ходив до Єрусалиму, бо Дух Святий попередив їх.

Як час наш там вийшов, вирушили ми далі. Всі віруючі з жінками своїми й дітьми пішли проводжати нас аж за місто. І там на березі стали ми на коліна й молилися. З усіма попрощавшись, ми сіли на корабель, а вони розійшлися по домівках.

З Тира ми продовжили нашу подорож і пристали до берега у Птолемаїді. Привітавши братів, ми пробули з ними цілий день. Наступного дня, вирушивши в путь, дісталися ми до Кесарії. Коли ми прийшли до оселі проповідника Благовісті Пилипа, одного з сімох обраних на особливу службу, то в нього й зупинилися. В нього були чотири незаміжні дочки, які мали дар пророкування.

Через кілька днів прийшов туди пророк на ім’я Аґав із Юдеї. Підійшовши до нас, він узяв пасок Павла, зв’язав собі руки й ноги і сказав: «Ось що каже Святий Дух: „Отак юдеї у Єрусалимі зв’яжуть чоловіка, якому належить цей пасок. Вони видадуть його поганам”».

Почувши це, і ми, і всі люди, які зібралися, почали благати Павла не йти до Єрусалиму. На те Павло відповів: «Що ви робите, навіщо плачете, надриваючи моє серце? Я ж готовий не тільки бути зв’язаним, а й життя віддати в Єрусалимі за Господа Ісуса!»

Переконати його було неможливо, то ми й перестали вмовляти, сказавши: «Нехай буде воля Господня».

Згодом ми зібралися й подалися до Єрусалиму. Дехто з Ісусових учнів із Кесарії пішли з нами й привели нас до Мнасона, в якого ми мали зупинитися. Це був чоловік з Кіпру, один з перших послідовників Христа.

Коли прибули ми до Єрусалиму, брати і сестри радо привітали нас. Наступного дня Павло і всі ми пішли до Якова, де зібралися всі старійшини. Він привітав їх і докладно розповів про те, що зробив Бог через його служіння серед поган.

Почувши Павлову розповідь, старійшини хвалили Бога й сказали Павлові: «Брате, ти бачиш, як багато тисяч юдеїв повірило в Ісуса, і всі вони старанно дотримуються Закону Мойсея. Їм розповідали, що ти вчиш усіх юдеїв, які живуть серед поган, не слідувати Мойсеєвому вченню, що навчаєш не робити обрізання дітям і не дотримуватися звичаїв народу нашого.

Як же бути? Вони напевне дізнаються, що ти прийшов. Тож зроби так, як ми тобі радимо. Серед нас є чотири чоловіки, які дали обітницю Богу. Візьми та пройди з ними обряд очищення, заплати за них, щоб могли вони поголити голови. Тоді всі дізнаються, що неправдиві чутки про тебе, і що ти якраз дотримуєшся Закону Мойсея.

А щодо віруючих поган, то ми надіслали їм листа з таким закликом:
„Утримуйтеся від їжі, що була принесена в жертву бовванам, від крові та м’яса задушених тварин і від розпусти”».

Тоді Павло взяв з собою тих чоловіків і наступного дня пройшов з ними обряд очищення. Потім він пішов у Храм, щоб оголосити, коли скінчаться дні очищення і коли за кожного з них буде принесено пожертву.

По закінченні тих семи днів, деякі юдеї з Малої Азії побачили його в Храмі. Вони підбурили увесь натовп й схопили його, вигукуючи: «Народ ізраїльський, допоможи нам! Це той чоловік, який навчає всіх і повсюди виступає проти Закону Мойсея, нашого народу і Храму Божого. А тепер він навіть привів у Храм поган, і тим осквернив святе місце».

Бо перед тим вони бачили Павла з Трохимом із Ефеса й подумали, що Павло привів його в Храм. Усе місто збурилося, і звідусіль збігалися люди. Схопивши Павла, вони витягли його з Храму й негайно зачинили браму. У той час, коли юдеї намагалися вбити Павла, до командира римської армії, розташованної в Єрусалимі, дійшла звістка про те, що все місто було охоплене заколотом. Він негайно взяв кілька воїнів та офіцерів і побіг туди. Побачивши командира і його солдатів, юдеї перестали бити Павла.

Командир підійшов до Павла й заарештував його, наказавши воїнам зв’язати його двома ланцюгами. Потім він запитав Павла, хто він такий і що вчинив. З натовпу одні люди вигукували одне, інші — інше. І оскільки командир не міг з’ясувати через безладдя, що таки насправді трапилося, то наказав відвести Павла до фортеці. Коли Павло підійшов до сходів, воїни змушені були його нести, щоб захистити від розлюченого натовпу. Юрба йшла за ними, вигукуючи: «Смерть йому!»

Коли вони майже завели його до фортеці, Павло звернувся до командира зі словами: «Чи можна вам щось сказати?»
Командир промовив: «Ти говориш грецькою? Чи ти не той єгиптянин, який нещодавно вчинив заколот і вивів у пустелю чотири тисячі розбійників?» Павло відповів: «Я юдей із Тарса в Кілікії, громадянин славного міста. Прошу тебе, дай мені можливість поговорити з народом». І коли той дав дозвіл, Павло став на сходах і зробив знак рукою людям. Після того юрба заспокоїлась, і він звернувся до них арамійською мовою.

Павло сказав: «Браття й батьки, вислухайте, що скажу я на свій захист». Коли юдеї почули, що Павло говорить до них арамійською мовою, то зовсім замовкли.

Він продовжував: «Я юдей, народився в Тарсі, в Кілікії, виріс у цьому місті. Наставником моїм був Ґамалиїл, який навчив мене законів наших предків. Я віддано служив Богу, як і ви всі сьогодні. Я нещадно переслідував послідовників «Дороги Господньої»: арештовував жінок і чоловіків й кидав їх до в’язниці. Це можуть підтвердити первосвященики і всі члени ради старійшин. Саме від них я одержав листи до братів юдейських у Дамаску і пішов туди, щоб схопити Ісусових послідовників й привести їх як в’язнів до Єрусалиму для покарання.

Але ось що сталося по дорозі до Дамаска, куди я прямував. Приблизно опівдні яскраве світло з Небес раптом осяяло мене. Я впав на землю й почув голос, який звертався до мене: „Савле! Савле! Чому ти переслідуєш Мене?” Я запитав: „Хто ти, Господи?” Він відповів мені: „Я Ісус із Назарета, Якого ти переслідуєш”. Ті, хто були зі мною, бачили це сяйво, але не чули голосу, зверненого до мене. Я запитав: „Що мені робити, Господи?” І Господь відповів: „Підведися і йди в Дамаск, там тобі буде сповіщено, що Я призначив тобі робити”.

Я був осліплений тим сяйвом, тож мої супутники за руку відвели мене в Дамаск. У тому місті мешкав відданий знавець Закону на ім’я Ананій, він мав добру славу поміж усіма юдеями, які жили там. Він прийшов до мене і сказав: „Брате Савле! Нехай зір повернеться до тебе!” І тієї ж миті я зміг побачити його.

Ананія мовив далі: „Бог наших предків обрав тебе спізнати волю Його, побачити Праведного й почути Його голос. Бо ти перед усім народом маєш бути свідком того, що бачив і чув. Ну, а тепер чого ти чекаєш? Встань і прийми хрещення, змий гріхи свої, закликаючи ім’я Господа ”.

І сталося так, що коли я повернувся до Єрусалиму й молився у Храмі, то було мені видіння. У ньому я побачив Ісуса, Який наказав мені: „Збирайся й негайно залиш Єрусалим, бо люди тут не приймуть твоє свідчення про Мене”. І я сказав: „Господи, ці люди знають, що ходив я по синагогах, арештовував і побивав тих, хто вірять у Тебе. І коли пролилася кров Твого свідка Степана, я стояв там й схвалював те вбивство, і навіть охороняв речі тих, хто розправлявся з ним”. Тоді Ісус сказав мені: „Іди. Я посилаю тебе в далеку дорогу до поган”».

До цих слів юдеї слухали Павла, а потім загукали: «Смерть йому! Він не повинен жити!» Вони кричали, зриваючи з себе одяг і здіймаючи куряву. Через те командир наказав відвести Павла до фортеці й учинити йому допит з батогами. Він хотів з’ясувати, чого вони так кричали на Павла. Та коли вони зв’язали його, щоб бити батогами, Павло звернувся до сотника, який стояв поруч: «Хіба це по закону без суду бити батогами римського громадянина?»

Почувши таке, сотник пішов до командира й сказав: «Що ж ти робиш? Цей чоловік — римський громадянин». Тоді командир підійшов до Павла й запитав: «Скажи, ти римський громадянин?» «Так», — відповів той. Командир зауважив: «Мені коштувало великих грошей придбати це громадянство». Тоді Павло промовив: «А я народився в ньому».

Ті, хто збирались допитувати його, відразу відступили, а командир дуже злякався, збагнувши, що він зв’язав римського громадянина.

Усе ж таки командир хотів з’ясувати достеменно, в чому ж юдеї звинувачують Павла. Тож наступного дня він звелів зібрати старійшин і весь Синедріон. Знявши з Павла ланцюги, він привів його до юдейського зібрання.

Павло подивився на членів Синедріону і сказав: «Браття, досі я жив перед Богом із чистою совістю і завжди робив тільки те, що вважав праведним». Первосвященик Ананія звелів тим, хто стояв поруч із Павлом, ударити його по губах. Тоді Павло сказав йому: «Бог покарає тебе! Ти, неначе брудна стіна, яку побілили, аби приховати гидоту. Хіба не на те тебе тут посаджено, щоб ти судив мене за Законом Мойсея? А ти всупереч Закону наказуєш, щоб мене били».

Ті, хто стояли поруч із Павлом, вигукнули: «Як ти наважився образити Божого первосвященика?» Та Павло відповів: «Браття, я не знав, що то є первосвященик. Адже сказано: „Не говори погано про правителя народу твого”».

Коли Павло зрозумів, що частина присутніх — саддукеї, а ще частина — фарисеї, він вигукнув до членів Синедріону: «Браття, я сам із фарисеїв, син фарисея! А судять мене за те, що маю надію на воскресіння із мертвих».

І коли він сказав це, то виникла незгода між фарисеями та саддукеями, і громада розділилася. (Саддукеї не визнають ні воскресіння, ні Ангелів, ні духів, а фарисеї в усе це вірять). Здійнявся страшенний галас, і деякі фарисейські книжники підвелися й гаряче почали сперечатися. Вони твердили: «Ми не бачимо, щоб чоловік цей зробив щось лихе. Може й справді дух чи Ангел говорив до нього».

Суперечка ставала все запеклішою і згодом переросла в бійку. Тоді командир злякався, що Павла можуть роздерти на шматки, і наказав воїнам спуститися й відвести його до фортеці. Наступної ночі прийшов до Павла Господь і сказав: «Будь мужнім. Бо так, як свідчив ти про Мене в Єрусалимі, так само мусиш свідчити і в Римі».

Наступного ранку, юдеї змовились і заприсягнулися, що не будуть ні їсти, ні пити, доки не вб’ють Павла. Тих, хто брав участь у змові було понад сорок чоловік. Вони пішли до головних священиків і старійшин й сказали: «Ми дали клятву нічого не їсти, доки не вб’ємо Павла. Отож ви й Синедріон пошліть запит до командира. Нехай знову приведуть Павла сюди, ніби для того, щоб іще раз розглянути справу більш детально, а ми підготуємось і вб’ємо його ще до того, як його сюди доставлять».

Але син Павлової сестри, почувши про цю змову, пробрався до фортеці та й розказав про все Павлові. Павло покликав одного з офіцерів і сказав: «Відведи цього юнака до начальника, він має щось йому розповісти». Той узяв хлопця й, відвівши його до начальника, сказав: «Ув’язнений Павло покликав мене й попросив, щоб я привів цього юнака до тебе, бо він хоче тобі щось розповісти».

Начальник узяв хлопця за руку і, відвівши убік, запитав: «Що ти хотів розповісти мені?» Тоді юнак сказав: «Юдеї змовилися, що проситимуть тебе привести завтра Павла до Синедріону, буцімто для того, щоб вони розглянули його справу уважніше. Але не дай їм себе переконати, бо більше сорока чоловік будуть чекати на нього в засідці. Вони поклялися не їсти й не пити, доки не вб’ють Павла. І тепер вони вже напоготові, тільки й чекають твоєї згоди».

Начальник відпустив юнака, застерігши: «Гляди, нікому не кажи, що ти попередив мене про це». Потім він покликав двох своїх офіцерів і наказав: «О дев’ятій годині вечора ми вирушаємо до Кесарії. Приготуйте двісті воїнів, сімдесят вершників і двісті списоносців, а також коней для Павла, аби перепровадити його живим до правителя Фелікса». Він написав Феліксу такого листа: «Клавдій Лісій шле вітання вельмишановному правителю Феліксові.

Юдеї схопили цього чоловіка і мало його не вбили, але дізнавшись, що він є римським громадянином, я з воїнами прийшов і врятував його. Оскільки я хотів дізнатися, з якої саме причини його звинувачують, то й відвів його до юдейського Синедріону. Я з’ясував, що їх звинувачення пов’язані зі спірними питаннями про їхній Закон. За цим чоловіком немає провини, яка б вимагала смерті або ув’язнення. Коли ж мене повідомили, що проти цього чоловіка готується змова, то я одразу ж направив його до тебе й наказав, щоб ті, хто його звинувачує, зробили це в твоїй присутності».

І воїни виконали наказ. Вони взяли Павла і вночі привели його в Антипатриду. Наступного дня вершники залишилися із Павлом і супроводжували його до Кесарії, а решта повернулася до фортеці.

Коли вершники прибули до Кесарії, вони віддали листа правителю Феліксу й передали йому Павла. Той прочитав листа й запитав Павла, з якої він провінції. І дізнавшись, що той із Кілікії, сказав: «Я вислухаю тебе в присутності тих, хто тебе звинувачує». Він наказав стерегти Павла в палаці Ірода.

Через п’ять днів первосвященик Ананія прийшов до Кесарії з кількома старійшинами та правником на ім’я Тертул. Вони висунули свої звинувачення проти Павла в присутності правителя Фелікса.

2-3 Покликавши Павла, Тертул почав звинувачувати його: «Вельмишановний Феліксе! Завдяки тобі ми насолоджуємося довгим миром. Завдяки завбачливості твоїй було проведено необхідні реформи для нашого народу. Завжди і повсюди ми визнаємо це з вдячністю. Та щоб не гаяти багато твого часу, прошу тебе, будь такий ласкавий і вислухай наше коротеньке звинувачення. Бо ми з’ясували, що цей чоловік — підбурювач. Він зчиняє заколот серед юдеїв у всьому світі й очолює секту Назарян. 6-8 До того ж він намагався осквернити Храм, але ми схопили його. [Тож ми хотіли судити його згідно з нашим Законом, але командир Лісій прийшов і силою відбив його у нас, наказавши його звинувачам прийти до тебе.] Розпитай його сам і від нього дізнаєшся про все те, в чому ми його звинувачуємо». Юдеї підтримали звинувачення, підтвердивши, що все те правда.

Коли правитель дав знак Павлові говорити, той промовив: «Знаючи, що ти, Феліксе, був суддею цього народу вже багато років, я з радістю буду захищатися. Як ти можеш перевірити, минуло не більше дванадцяти днів відтоді, як прийшов я до Єрусалиму на поклоніння. І ніхто не бачив, щоб я з кимось сперечався в Храмі або підбурював народ у синагогах чи десь у місті. Вони не можуть довести тобі ті звинувачення, що зараз висувають проти мене.

Але я справді визнаю перед тобою, що поклоняюся Богові батьків наших, згідно з „Дорогою Господньою”, який юдеї називають сектою. Я вірю в усе те, що говорить Закон Мойсея і що написано у книгах пророків. Саме як і ці люди, я сподіваюся на Бога, сподіваюся, що буде воскресіння як праведних так і неправедних. Тому й сам роблю все можливе, щоб мати чисте сумління перед Богом і людьми.

Після багатьох років відсутності прийшов я, щоб принести моєму народові дарунки для бідних і пожертви в Храмі. І поки я робив це, саме коли я здійснив обряд очищення, вони знайшли мене. Там не було ні натовпу, ані безчинств. Там було кілька юдеїв із Азії. Це саме вони мали б стати перед тобою і висловити свої звинувачення, якщо є в них щось проти мене. Або нехай присутні тут скажуть, що неправедного в тому, що сказав я, стоячи перед Синедріоном. Хіба що одне, стоячи перед ними, я вигукнув: „Ви зараз судите мене за віру в воскресіння з мертвих”».

Тоді Фелікс, добре обізнаний з усім, що стосується «Дороги Господньої», відклав слухання справи, сказавши: «Коли прийде командир Лісій, я вирішу цю справу». Він наказав одному з офіцерів тримати Павла під вартою, але пішов на деякі послаблення й дозволив близьким Павла піклуватися про нього.

Через декілька днів Фелікс прийшов зі своєю дружиною Друзиллою (вона була юдейкою). Він послав по Павла й слухав, як той говорив про віру в Ісуса Христа. Та коли Павло почав говорити про праведність, стриманість і прийдешній суд, Фелікс злякався й промовив: «Поки що йди. Я покличу тебе, коли зможу». Водночас він сподівався, що Павло дасть йому хабаря, тож часто посилав по Павла й розмовляв з ним.

А через два роки на місце Фелікса прийшов Порцій Фест. Оскільки він хотів догодити юдеям, то й залишив Павла у в’язниці.

Отож Фест став правителем і через три дні прибув з Кесарії до Єрусалиму. Юдейські правителі і головні священики виклали свої звинувачення проти Павла перед Фестом. Вони благали правителя зробити милість і відправити Павла до Єрусалиму (самі ж вони змовилися вбити його по дорозі). Але Фест відповів, що Павла стережуть у Кесарії і що він сам невдовзі туди їде. «Хай хтось із ваших вождів піде зі мною, — сказав він, — і нехай висунуть звинувачення проти цього чоловіка, якщо за ним є якась вина».

Пробувши там днів вісім-десять, Фест вирушив до Кесарії. Наступного ж дня посів він суддівське місце і звелів привести Павла. Коли Павла привели, його обступили юдеї, які прийшли з Єрусалиму. Вони висунули проти нього багато серйозних звинувачень, але довести їх не могли. Павло захищався, промовляючи: «Немає за мною ніякої провини ні проти Закону юдейського, ні проти Храму, ні проти цезаря».

Але Фест хотів догодити юдеям. Тому він запитав Павла: «Ти хочеш йти до Єрусалиму, щоб я судив тебе там?» На те Павло відповів: «Я зараз стою перед судом цезаря, де мене слід судити. Я нічого не скоїв юдеям, тобі й самому це добре відомо. Якщо ж я винен і зробив щось таке, що заслуговує смертної кари, то я не намагаюся уникнути її. Та оскільки немає правди у звинуваченнях цих людей, то ніхто не може їм мене видати. Я звертаюся до суду цезаревого».

Фест, порадившись зі своїми помічниками, відповів: «Ти вимагав цезаревого суду, до цезаря й підеш».

Через кілька днів цар Аґриппа і Вереніка прибули до Кесарії, щоб привітати Феста. Вони лишалися в Кесарії багато днів, і Фест розповів цареві про Павлову справу: «Є тут один чоловік, якого Фелікс залишив у тюрмі. Коли я був в Єрусалимі, юдейські первосвященики й старійшини свідчили проти нього й вимагали його засудження і смерті. Та я сказав їм, що це суперечить римським законам: видавати звинуваченого, доки він не зустрінеться віч-на-віч із тими, хто його звинувачує і не отримає можливості захистити себе від звинувачення.

Отож коли ті юдеї прибули сюди для суду, я не зволікав. Наступного ж дня я сів на суддівське місце й наказав привести Павла до мене. Та коли вони стали свідчити проти нього, то не звинуватили його у жодному злочині на які я очікував. Натомість вони сперечалися з ним з питань їхньої власної релігії і про Якогось Ісуса, Який помер, хоча Павло стверджував, що Той живий.

У мене виникли сумніви щодо того, як розслідувати все це. Через те я запитав Павла, чи не хоче він стати перед судом в Єрусалимі. Але Павло попросив, щоб його тримали до рішення імператора. Тож я наказав стерегти його доти, доки я зможу відправити його до цезаря в Рим».

На це Аґриппа промовив до Феста: «Я хотів би сам послухати цього чоловіка».
«Завтра ж ти його почуєш», — відповів Фест.

Отож наступного дня Аґриппа і Вереніка з великою пишністю прибули в суд. Вони ввійшли до судової палати, в якій були воєначальники та знать міста. Фест віддав наказ привести Павла.

Тоді Фест сказав: «Царю Аґриппо і всі присутні тут, ви бачите цього чоловіка, на кого скаржилася мені юдейська громада і в Єрусалимі, й тут. Всі вони наполягали на тому, що цей чоловік не повинен жити. Але я не знайшов за ним ніякої провини, вартої смертної кари. Він сам вимагав імператорового суду, тож я й вирішив послати його до імператора. Але я не маю нічого конкретного проти нього, про що міг би написати імператорові. Ось чому я ставлю його перед вами і особливо перед тобою, царю Аґриппо, щоб після нашого розслідування мені було що написати імператору. Бо здається мені нерозсудливим посилати в’язня і не вказувати на висунуті проти нього звинувачення».

Аґриппа звернувся до Павла: «Можеш говорити за себе». Тоді Павло підняв руку й почав промову на свій захист: «Царю Аґриппо! Я вважаю, що мені пощастило стояти сьогодні перед тобою і захищатися проти всього того, в чому мене звинувачують юдеї. Адже ти обізнаний в усіх юдейських звичаях, знаєш усі спірні питання. Тому й прошу твого терпіння. Вислухай мене.

Всі юдеї знають, що життя моє від самого початку пройшло серед мого народу, а потім і в Єрусалимі. Вони знають мене здавна і могли б засвідчити, якби захотіли, що жив я як фарисей — член найсуворішої секти нашої релігії. І тепер за надію на обітницю, дану Богом нашим предкам, я стою перед судом. Дванадцять племен нашого народу, сподіваючись на її здійснення, вдень і вночі сумлінно служать Богу. І саме за цю надію, о царю, мене й звинувачують юдеї! Чому ви вважаєте неймовірним, що Бог воскрешає мертвих?

Я також вважав, що усіма силами мушу боротися проти Ісуса з Назарета. Спочатку, я робив це в Єрусалимі, та чимало Божих людей кинув я до в’язниці, коли мав владу від головних священиків. І коли тих людей убивали, на те була і моя згода. У всіх синагогах я часто карав їх, намагаючись змусити їх проклинати Ісуса. Моїй люті проти них не було меж, і навіть в інших містах я переслідував їх.

Одна з таких подорожей була в Дамаск із повноваженнями й дорученням від головних священиків. По дорозі до Дамаска, десь опівдні, я побачив світло, що линуло з Небес. Було воно яскравіше від сонця і сяйливо розлилося навколо мене й моїх супутників. Ми всі попадали на землю, і тут я почув голос, що звертався до мене арамійською мовою: „Савле, Савле! Навіщо ти переслідуєш Мене? Коли ти перешкоджаєш Мені, ти лише собі завдаєш шкоди”.

Я запитав: „Хто ти, Господи?” І Він відповів: „Я Ісус, Якого ти переслідуєш. Але підведися, встань на ноги. Я з’явився тобі, щоб призначити тебе слугою Своїм і свідком того, що ти вже про Мене почув, і того, що Я тобі ще покажу. Я захищатиму тебе від народу юдейського і від поган, до яких тебе й посилаю. Відкрий їм очі і допоможи зрозуміти істину, поверни їх від темряви до світла, від влади сатани до Бога, щоб відпустилися гріхи їхні, і щоб вони дістали місце серед тих, хто освячений вірою в Мене”.

Ось чому, царю Аґриппо, я не міг не коритися Небесному знаменню. Спершу я почав проповідувати людям Дамаска, потім у Єрусалимі й по всій Юдеї, а також і поганам, щоб вони покаялися й прийшли до Бога, і щоб вчинками своїми стверджували своє покаяння.

За все це юдеї схопили мене в Храмі й намагалися вбити. Але Бог допоміг мені, як і сьогодні допомагає. Тож стою я тут і свідчу людям простим і знатним. І свідчення моє — ні про що інше, як про те, що провіщали пророки й Мойсей: Христос зазнає смерті й першим воскресне з мертвих, та принесе світло істинного Бога як для народу юдейського, так і для поган».

У той час, коли Павло ще продовжував говорити на свій захист, Фест голосно промовив: «Павле, ти втратив здоровий глузд! Велика вченість твоя привела тебе до божевілля».

«Я не божевільний, вельмишановний Фесте, — відповів Павло. — І все, що кажу я, є правдиве і розумне. Все це добре відоме цареві Аґриппі, і я можу про це з ним вільно говорити. Я переконаний, що жодна з цих справ не пройшла повз його увагу, бо все це відбувалось на очах у всіх людей. Царю Аґриппо, чи віриш ти пророкам? Я знаю, що віриш».

Аґриппа промовив до Павла: «Чи не думаєш ти, що зможеш мене так скоро переконати стати послідовником Христа?»

На те Павло відповів: «Не в тому річ, скоро чи ні. Я ж молю Бога не тільки за тебе, а й за всіх, хто слухає мене сьогодні, щоб усі отримали спасіння і стали такими, як я. Звісно, я кажу не про ці кайдани, що на мені».

Цар Аґриппа підвівся, а за ним підвелися намісник, Вереніка і всі ті, хто сиділи навколо. Вийшовши з кімнати, вони заговорили між собою: «Цей чоловік не зробив нічого такого, що заслуговувало б на смертну кару або ув’язнення». Аґриппа ж сказав Фестові: «Цього чоловіка можна було б звільнити, якби він не вимагав цезаревого суду».

Коли було прийняте рішення про те, щоб нам відплисти до Італії, Павла і ще кількох інших в’язнів передали офіцеру на ім’я Юлій, який служив у полку імператора. Ми сіли на адрамитський корабель, що відходив до портів уздовж азіатського узбережжя. З нами був Аристарх, македонець із Солуні.

Наступного дня ми припливли в Сидон. Юлій доброзичливо поставився до Павла й дозволив йому відвідати своїх друзів, щоб ті подбали про нього. Звідти ми відпливли до Кіпру, оскільки був зустрічний вітер. Ми пройшли через відкриті води біля берегів Кілікії та Памфилії і прибули до Міри, що в Лікії. Там сотник знайшов олександрійський корабель, що плив до Італії, і посадив нас на нього.

Кілька днів ми пливли повільно й ледве досягли Кніда. Оскільки вітер перешкоджав триматися нашого курсу, ми попливли на південь до Криту біля Салмона. Долаючи великі труднощі, ми пливли вздовж критського берега, аж доки не пристали до місця, що мало назву Добра Пристань, неподалік міста Ласея.

Багато часу вже було згаяно, і плисти вже стало небезпечно, тому що юдейський Піст уже пройшов. Павло попереджав їх: «Люди, я передбачаю, що плавання наше буде небезпечним і призведе до багатьох втрат. Під загрозою не лише вантаж і корабель, але й наше життя». Та офіцера переконали капітан і власник корабля, а не Павлові слова.

Оскільки пристань була непридатна для зимівлі, то більшість вирішила, що треба вийти в море і, якщо вдасться, дістатися Фенікса, міста на Криті, і вже там перебути зиму. У Феніксі була бухта, яка виходила як на південно-західне, так і на північно-західне узбережжя. Коли ж повіяв легкий південний вітерець, вони вирішили, що це якраз слушний момент, тож підняли якір і вирушили вздовж критського узбережжя.

Та невдовзі з острова почав задувати ураганний вітер, який називався «Північносхідник». Він захопив наш корабель і нас понесло, та оскільки ми не могли плисти проти бурі, то вирішили віддатися на волю вітрові.

Коли ми пропливали повз маленький острівець Кавда, він трохи захистив нас від вітру. І з великими труднощами нам ледве вдалося втягти на палубу рятувальний човен. Після того ми намагалися обв’язати канатами корабель. А щоб не сісти на мілину Сірти, матроси спустили вітрила й віддалися на волю хвиль. Шторм дужчав. Тож наступного дня вони почали викидати за борт вантаж, а на третій день повикидали і усе корабельне знаряддя.

Кілька діб не з’являлися на небі ні сонце, ані зірки. Шторм усе лютував і у нас не лишалося ніякої надії на порятунок. Давно вже ніхто нічого не їв. Тоді Павло встав перед ними і сказав: «Люди, ви мусили послухатися моєї поради й не відпливати з Криту. Тоді б ви уникли таких втрат і такої шкоди. Але зараз я закликаю вас не впадати в розпач, ніхто з вас не загине, тільки корабель втратимо. Бо минулої ночі з’явився мені Ангел від Бога, Якому я належу і Якому служу. Ангел сказав мені: „Не бійся, Павле. Ти маєш стати перед цезарем, тому Бог збереже життя тобі й людям, які пливуть з тобою”. Тож тримайтеся, мужі, бо я вірю в Бога і в те, що все станеться так, як було мені сказано. Але ж ми повинні натрапити на якийсь острів».

Як настала чотирнадцята ніч, нас все несло через Адріатичне море. Десь опівночі моряки відчули, що поруч земля. Вони заміряли глибину, і знайшли, що вона становила біля сорока метрів. Трохи далі заміряли, і виявилося вже тридцять. Остерігаючись наскочити на підводне каміння, моряки скинули з корми чотири якорі. Всі молилися, щоб швидше настав день.

Деякі моряки спробували втекти з корабля. Вони спустили рятувальний човен, удаючи, що збираються кинути ще кілька якорів з носа корабля. Та Павло сказав офіцерові й воїнам: «Якщо ці люди не залишаться на борту, не буде вам порятунку». Тоді воїни перерізали канати і скинули рятувальний човен.

Перед самим світанком Павло умовляв усіх поїсти, кажучи: «Сьогодні вже чотирнадцятий день напруженого чекання, та ви увесь час нічого не їли. Отож благаю вас трохи попоїсти, бо вам це необхідно, аби вижити, щоб жодна волосина не впала з вашої голови». Сказавши так, Павло узяв хлібину, віддав хвалу Богові перед усіма і, переломивши хліб, почав їсти. Це їх підбадьорило, і самі вони теж трішки поїли. Всього ж на кораблі нас було двісті сімдесят шість душ. Добре поївши, вони почали викидати пшеницю у море, аби полегшити корабель.

А як настав день, то побачили вони невідому землю, але помітили затоку із похилим берегом та й вирішили, якщо вдасться, там пристати. Отож, відрубавши якорі, вони залишили їх у морі. Потім моряки відв’язали канати, якими були закріплені керма, й поставивши вітрило за вітром, попрямували до берега. Але потрапивши на піщану мілину, ніс корабля нерухомо загруз, а корму розбивали потужні хвилі.

Воїни змовилися повбивати полонених, щоб жоден не міг поплисти й утекти. Але офіцер хотів врятувати Павла і тому утримав їх від цього. Він наказав тим, хто вміє плавати, першими стрибати з корабля в море і добиратися до суші. А решта мусили добиратися до берега на дошках і уламках корабля. Отак усі благополучно дісталися до землі.

Врятувавшись, ми з’ясували, що острів цей називається Мальта. Місцеві жителі виявили до нас надзвичайну доброту. Як пішов дощ і стало холодно, вони розвели багаття й запросили нас. Павло назбирав хмизу і як поклав його в огонь, то виповзла гадюка, вдарила його, почепившись на його руці. Коли місцеві жителі побачили гадюку, яка звисала з його руки, то почали перемовлятися поміж собою: «Цей чоловік, певно, убивця. Хоч і не загинув він у морі, та все ж Правосуддя не дозволяє йому жити».

Але Павло струсив гадюку в огонь і не зазнав ніякої шкоди. Вони довго чекали, що він спухне чи раптом впаде мертвий. А як побачили, що нічого такого з Павлом не скоїлося, то змінили свою думку і проголосили його богом.

Навколо того місця простиралися землі, що належали правителю острова на ім’я Публій. Він запросив нас до своєї оселі й три дні гостинно опікувався нами. Батько Публія був прикутий до ліжка, бо хворів на лихоманку та червінку. Павло пішов провідати його, і помолившись, поклав на хворого руки й зцілив його. Після того як це сталося, інші хворі острова почали приходити до Павла і зцілювалися.

Мешканці острова дуже вшановували нас, і як ми відпливали, то вони забезпечили нас усім необхідним.

Через три місяці відпливли ми на олександрійському кораблі, який зимував на острові. На його кормі був зображений знак богів-близнюків Діоскурів. Діставшись до Сиракуз, ми пробули там три дні. Звідти ми відпливли й прибули до Реґії. Наступного дня повіяв південний вітер, і ми вирушили далі, а на другий день ми припливли до Путеолі, де знайшли братів, які запросили нас тиждень погостювати у них. Так ми прибули до Рима. Там брати почули про нас і вийшли нас зустрічати аж до Аппієвої площі й Трьох Таверн. Побачивши їх, Павло подякував Богові й підбадьорився. Коли прибули ми до Рима, то Павлові було дано дозвіл жити окремо, але під охороною воїна.

Через три дні зібрав він найвпливовіших юдеїв. І як посходилися вони, промовив до них: «Браття, хоч нічого я не вчинив проти нашого народу, ані проти звичаїв наших предків, мене видали в Єрусалимі римлянам як в’язня. Римляни допитали мене й хотіли відпустити, бо я не винен ні в чому такому, за що карають на смерть. Та юдеї з тим не погодилися. Тож я був змушений звернутися до суду цезаря, але я зробив це зовсім не для того, щоб звинуватити свій народ.

Ось чому я просив про зустріч і розмову з вами: бо за надію Ізраїлеву мене закуто в ці кайдани».

Вожді юдеїв відповіли Павлові: «Ми не одержували з Юдеї ніяких листів про тебе. Але нам хотілося б почути від тебе самого про твої погляди, бо ми знаємо, що проти цього нового руху повсюди виступають люди».

Вони домовилися з Павлом на певний день, і тоді ще більше народу прийшло туди, де він зупинився. З ранку й до вечора Павло розмовляв і свідчив про Царство Боже. Він намагався переконати їх про Ісуса, спираючись на Закон Мойсеїв і на пророків. Декого переконали його слова, але інші не вірили. Люди почали розходитися, не дійшовши згоди. Тоді Павло на завершення мовив так: «Добре сказав Дух Святий, коли говорив з праотцями вашими устами пророка Ісаї:

„Іди до народу цього і скажи: „Ви будете слухати, слухати, але не зрозумієте, ви будете дивитися, дивитися, але не побачите. Бо зачерствіло серце народу цього. Слух у людей цих притупився, і очі вони позаплющували. Бо інакше могли б побачити на власні очі, почути на власні вуха, зрозуміти серцем своїм, і тоді повернулися б до Мене, і Я б їх зцілив””.

Через те нехай буде вам відомо, що Бог послав Своє спасіння поганам. Вони й почують!» [І як сказав він це, юдеї пішли, палко сперечаючись поміж собою.]

Цілих два роки прожив Павло в будинку, що наймав за власний кошт. І приймав він усіх, хто приходив його провідати. Павло проповідував Царство Боже і навчав про Господа Ісуса Христа. Він говорив дуже сміливо й відверто, і ніхто не перешкоджав йому.