Павло, раб Ісуса Христа, покликаний апостол, вибраний для Божого Євангелія,
яке Він заздалегідь пообіцяв через Своїх пророків у Святих Писаннях,
про Свого Сина, Який тілом був нащадком Давида
і настановлений Сином Божим у силі, за Духом Святості, через воскресіння з мертвих — про Ісуса Христа, Господа нашого,
через Якого ми прийняли благодать і апостольство, щоби через Його Ім’я були послушні вірі всі народи,
між якими і ви, покликані Ісуса Христа, —
усім, хто в Римі, улюбленим Божим, покликаним святим: благодать і мир вам від Бога, нашого Отця, і Господа Ісуса Христа!
Насамперед дякую моєму Богові через Ісуса Христа за всіх вас, що ваша віра звіщається в усьому світі.
І свідком мені є Бог, Якому служу своїм духом у Євангелії Його Сина, що завжди про вас пам’ятаю,
постійно прошу у своїх молитвах, щоб колись вдалося, з Божої волі, відвідати вас.
Прагну побачити вас, щоби передати вам якийсь духовний дар для вашого зміцнення;
тобто разом з вами втішитися спільною вірою — вашою і моєю.
Не хочу, брати, щоб ви не знали того, як часто я бажав, аби мати якийсь плід і серед вас, як і серед інших язичників, прийти до вас, але все щось перешкоджало — аж до сьогодні.
Я боржник перед греками і варварами, мудрими і немудрими;
тому, щодо мене, то я готовий і вам, які в Римі, звістити Євангеліє.
Адже я не соромлюся Радісної Звістки [Христа], тому що вона — Божа сила на спасіння кожному, хто вірить: перше — юдеєві, а тоді — грекові.
Адже праведність Божа відкривається в ній з віри у віру, як написано: А праведний вірою житиме.
Оскільки гнів Божий з’являється з неба на всяку безбожність і неправедність людей, які правду стримують неправедністю;
адже те, що можна знати про Бога, відоме їм, тому що Бог їм відкрив.
Тож Його невидиме — Його вічна сила і Божественність — від створення світу через творіння стає зрозумілим. Так що немає їм виправдання.
Адже пізнавши Бога, вони не прославили Його як Бога, не подякували Йому. Але їхні думки стали нікчемними, а нерозумні їхні серця — оповиті темрявою.
Називаючи себе мудрими, вони стали нерозумними,
і славу нетлінного Бога вони замінили подобою тлінної людини, птахів, чотириногих і плазунів.
Тому Бог через пожадання їхніх сердець віддав їх нечистоті, щоб вони самі між собою безчестили свої тіла.
Вони замінили Божу істину на неправду, поклонялися і служили творінню більше, ніж Творцеві, Який є благословенний навіки! Амінь.
Тому Бог віддав їх ганебним пристрастям: їхні жінки замінили природне єднання на протиприродне;
так само й чоловіки, залишивши природне єднання з жінкою, розпалилися своєю пристрастю один до одного; чоловіки із чоловіками роблять ганьбу і самі в собі пожинають належну відплату за свій блуд.
Оскільки вони вважали за непотрібне пізнати Бога, то видав їх Бог їхньому перекрученому розумові, щоби чинили те, чого не личить.
Вони сповнені всякої неправди, лукавства, зажерливості, злоби; повні заздрості, вбивства, суперечок, підступу, поганих звичок, пліткарства;
вони наклепники, богоненависники, напасники, зухвалі, горді, хвалькуваті, винахідники зла, непокірні батькам,
нерозумні, зрадливі, безсердечні, [непримиренні], немилосердні.
Вони, знаючи про суд Божий, що ті, хто таке коїть, варті смерті, не тільки продовжують це робити, але й схвалюють інших, які таке чинять.
Тому немає оправдання тобі, будь-яка людино, котра осуджуєш, — бо в чому осуджуєш іншого, у тому сама себе осуджуєш, адже робиш те саме, що осуджуєш.
Ми ж знаємо, що є справедливий Божий суд на тих, хто таке робить.
Людино, невже ти вважаєш, що уникнеш Божого суду, осуджуючи інших за те, що сама робиш?
Або нехтуючи багатством Його доброти, лагідності й довготерпіння, не знаєш, що доброта Божа веде тебе до покаяння?
Через власну черствість і нерозкаяність серця збираєш собі гнів на день гніву і виявлення справедливого Божого суду.
Він відплатить кожному згідно з його вчинками:
тим, хто настирливістю в добрих ділах шукає слави, честі й нетління, — вічне життя,
а сварливим і тим, хто противиться правді, але віддається неправді, — лють і гнів.
Страждання і горе кожній душі людини, яка чинить зло, — насамперед юдеєві, потім грекові;
слава, честь і мир кожному, хто робить добро, — насамперед юдеєві, потім грекові,
бо не зважає Бог на обличчя.
Адже ті, які без Закону згрішили, і загинуть без Закону, а які згрішили в Законі, будуть суджені згідно із Законом.
Оскільки не слухачі Закону праведні перед Богом, але виконавці Закону будуть оправдані.
Бо коли інші народи, не маючи Закону, природно діють згідно із Законом, то вони, не маючи Закону, самі собі є Законом.
Вони виявляють, що діло Закону написане в їхніх серцях, про що свідчить їм їхнє сумління і думки, які то засуджують, то виправдовують одна одну,
в той день, коли Бог, згідно з моїм благовістям, через Ісуса Христа судитиме таємне в людях.
Ось ти звешся юдеєм, заспокоюєш себе Законом, хвалишся Богом,
знаєш Його волю і, навчений Законом, розрізняєш, що є краще;
переконав себе, що ти є провідником для сліпих, світлом для тих, які в темряві,
вихователем нерозумних, учителем дітей; що ти маєш взірець знання та істини в Законі.
Чому ж тоді, навчаючи іншого, себе самого не навчаєш? Проповідуєш не красти, а сам крадеш?
Кажеш не робити перелюбу, а сам чиниш перелюб? Гидуєш ідолами, а здійснюєш святокрадство?
Ти хвалишся Законом, а порушенням Закону зневажаєш Бога, —
як ото написано, що через вас Боже Ім’я зневажається між народами.
Адже обрізання дає користь, якщо виконуєш Закон; якщо ж ти є порушником Закону, то твоє обрізання стало необрізанням.
Якщо необрізаний виконує постанови Закону, то хіба його необрізання не вважатиметься обрізанням?
І той, хто від природи не був обрізаний, але виконує Закон, він осудить тебе — того, хто через Писання та обрізання є порушником Закону.
Тому що не той юдей, хто є ним з вигляду, і не те обрізання, що є назовні, на тілі.
Але той юдей, хто всередині такий; і те обрізання, що є в серці за Духом, а не за буквою; і такому похвала не від людей, а від Бога.
Отже, які переваги мають юдеї, або яка користь з обрізання?
Велика — у всіх відношеннях. Насамперед їм були довірені Слова Божі.
Що ж, коли деякі не увірували, то хіба їхнє невірство знищить Божу вірність?
Зовсім ні! Адже Бог істинний, а кожна людина говорить неправду, як написано: Щоб Ти був виправданим у Своїх словах, і переможеш, коли будеш судитися!
А коли наша неправедність виявляє Божу праведність, то що скажемо на це? Хіба Бог несправедливий, коли виявляє гнів? Говорю по-людському.
Але воно не так! Як же буде судити Бог світ?
Якщо моєю неправдою надмірно виявляється Божа правда для Його слави, то чому мене ще судити як грішника?
Хіба не так, як деякі нас ганьблять, наговорюючи, що начебто ми кажемо: Робімо зло, щоб вийшло [нам] на добро? Справедливий суд на таких!
То що ж? Чи маємо ми перевагу? Зовсім ні! Ми вже раніше довели, що як юдеї, так і греки, — усі під гріхом,
як написано: Немає ні одного праведного,
немає того, хто розуміє; немає того, хто шукає Бога.
Усі збилися з дороги, зробилися непридатними; немає такого, хто б робив добро, немає ні одного!
Їхня гортань — то гріб відкритий; своїми язиками кажуть неправду; отрута зміїна на їхніх губах.
Їхні уста повні прокляття та гіркоти;
їхні ноги швидкі, щоби проливати кров;
на їхніх дорогах — руїни і нещастя,
а шлях миру їм не відомий.
Немає Божого страху перед їхніми очима!
Знаємо, що, коли говорить Закон, він говорить до тих, які перебувають під Законом, щоби замовкли кожні уста і щоб увесь світ підлягав під Божий суд.
Бо жодне тіло не оправдається ділами Закону, адже через Закон пізнається гріх!
Нині ж, незалежно від Закону, виявилася Божа праведність, про яку свідчать Закон і Пророки.
А праведність Божа — через віру в Ісуса Христа в усіх [і на всіх], хто вірить, — бо немає різниці;
адже всі згрішили й позбавлені Божої слави,
але оправдуються даром, Його благодаттю, через викуплення, що в Ісусі Христі.
Його Бог дав як жертву примирення в Його крові через віру, щоби показати Свою справедливість у прощенні раніше вчинених гріхів, —
у Божому довготерпінні; щоби показати Свою справедливість нинішнього часу, — що Він справедливий і оправдує того, хто вірить в Ісуса.
Тоді де те, чим хвалитися? Воно виключене! Яким законом? Ділами? Ні, тільки Законом віри!
Бо вважаємо, що людина оправдується вірою, незалежно від діл Закону.
Хіба Бог тільки для юдеїв, а не для всіх народів? Так, Він і для інших народів.
Є один Бог, Який оправдує обрізання згідно з вірою і необрізання через віру.
То що, ми скасовуємо Закон вірою? Зовсім ні! Ми утверджуємо Закон!
Що, скажемо, здобув Авраам, наш прабатько за тілом?
Якщо Авраам оправдався ділами, то він має похвалу, але не перед Богом.
Бо що каже Писання? Повірив Авраам Богові, і це зараховано йому за праведність!
Адже тому, хто робить діла, нагорода зараховується не як благодать, а як належне.
А тому, хто не робить, але вірить у Того, Хто оправдує нечестивого, віра його зараховується за праведність.
Давид також називає блаженною ту людину, якій Бог зараховує праведність незалежно від діл:
Блаженні, кому прощені беззаконня і кому покриті гріхи.
Блаженна людина, якій Господь не зарахує гріха!
Отже, чи це блаженство є лише щодо обрізання, чи також і щодо необрізання? Ми кажемо, що Авраамові віра зарахована за праведність.
Але як зарахована? Тоді, коли він був обрізаний, чи коли був необрізаний? Не після обрізання, а до обрізання!
А знак обрізання він одержав як печать праведності через віру, що її мав ще до обрізання, щоби йому бути батьком усіх віруючих, які необрізані, — аби і їм це було зараховано за праведність;
щоб так само бути й батьком обрізаних, — не тільки тих, які обрізані, але й тих, хто йде слідами віри, яку, ще будучи необрізаним, мав наш батько Авраам.
Адже не Законом дано обітницю Авраамові та його нащадкам, що він стане спадкоємцем світу, а через праведність віри.
Бо якщо ті, хто від Закону, — спадкоємці, тоді віра втрачає силу, а обітниця скасовується.
Адже Закон спричиняє гнів, а де немає Закону, там немає і переступу.
Через це обітниця, — щоб вона була з благодаті, аби бути непорушною для всіх нащадків, — є з віри; і не тільки для того, хто від Закону, а й для того, хто є з віри Авраама, який для нас усіх є батьком;
як ото написано: Я настановив тебе батьком багатьох народів — перед Богом, в Якого він повірив, Який оживляє мертвих та називає те, що не існує, як існуюче.
Він, всупереч сподіванню, повірив надії, що стане батьком багатьох народів, згідно зі сказаним: Таким буде твоє потомство.
Він не ослаб у вірі й не вважав свого тіла, — хоча мав майже сто років, — змертвілим, як і змертвілою утробу Сарри;
він не мав сумніву й недовіри щодо Божої обітниці, але зміцнився вірою і віддав славу Богові,
і був упевнений, що Бог спроможний виконати те, що йому обіцяв.
Тому й зараховано йому це за праведність.
Та не було написано тільки для нього одного те, що зараховано йому,
але й для нас, бо має бути зараховано й нам, що віримо в Того, Хто воскресив Господа нашого Ісуса з мертвих,
Який був виданий за наші переступи й воскрес для нашого оправдання.
Отже, виправдавшись вірою, маємо мир з Богом через нашого Господа Ісуса Христа,
через Якого ми вірою одержали доступ до тієї благодаті, в якій перебуваємо і хвалимося надією на Божу славу.
І не лише нею, а й хвалимося, коли страждаємо, знаючи, що страждання виробляє терпеливість,
а терпеливість — досвід, а досвід — надію.
Надія ж не засоромлює, адже Божа любов влилася в наші серця через даного нам Святого Духа.
Бо Христос, коли ми ще були безсилі, у відповідний час помер за нечестивих.
Навряд чи хто помре за праведного; хіба, може, хтось за доброчинця наважиться померти.
Але Бог виявляє Свою любов до нас тим, що Христос за нас помер, коли ми були ще грішниками.
Тим більше тепер, оправдані Його кров’ю, ми завдяки Йому спасемося від гніву.
Коли, ще бувши ворогами, ми примирилися з Богом смертю Його Сина, тим більше, примирившись, спасемося Його життям.
І не тільки це, але й хвалимося в Бозі через нашого Господа Ісуса Христа, через Якого ми тепер одержали примирення.
Бо як через одну людину гріх увійшов у світ, а з гріхом і смерть, так у всіх людей увійшла смерть, тому що всі згрішили.
Гріх був у світі й до Закону, але гріх не зараховується, коли немає Закону.
Та смерть панувала від Адама до Мойсея і над тими, які не згрішили подібно до переступу Адама, котрий є прообразом майбутнього.
Але дар благодаті не такий, як гріх. Бо якщо через переступ одного багато померло, то наскільки більше благодаттю однієї Людини, Ісуса Христа, Божа благодать і дари щедро вилилися на багатьох.
І дар не такий, як осуд через одного, який згрішив. Бо за переступ одного — осуд, а дар благодаті — для оправдання від багатьох гріхів.
Адже коли через переступ одного смерть запанувала через одного, то тим більше ті, хто приймає щедру благодать і дар праведності, запанують у житті через одного Ісуса Христа.
Як через переступ одного на всіх людей прийшов осуд, так і через праведність Одного на всіх людей прийшло оправдання для життя.
Бо як непослухом однієї людини багато стали грішними, так і послухом Одного багато стануть праведними.
Закон увійшов, щоб намножився переступ. А де намножився гріх, там безмірно виявилася благодать.
Щоб так, як гріх запанував через смерть, аби так само й благодать запанувала через праведність для вічного життя через Ісуса Христа, Господа нашого.
То що скажемо? Будемо залишатися в гріху, аби множилася благодать?
Зовсім ні! Ми, що померли для гріха, як далі будемо жити в ньому?
Чи ви не знаєте, що ті з нас, які хрестилися в Ісуса Христа, хрестилися в Його смерть?
Тож ми поховані з Ним через хрещення в смерть, щоб так, як Христос устав із мертвих славою Отця, так і ми почали би ходити в оновленні життя.
Бо якщо ми з’єдналися з Ним подобою Його смерті, то з’єднаємося з Ним і подобою воскресіння.
Знаємо, що стара наша людина розп’ята разом з Ним, щоби гріховне тіло позбавити влади, щоб ми більше не служили гріхові,
бо хто помер, той оправданий від гріха.
Якщо ми померли з Христом, то віримо, що й будемо жити з Ним,
знаючи, що Христос, уставши з мертвих, більше не вмирає — смерть над Ним більше не панує.
Бо як Він помер, то тільки один раз помер для гріха, а як живе, то для Бога живе.
Так само й ви вважайте себе мертвими для гріха і живими для Бога в [нашому Господі] Ісусі Христі.
Хай же гріх не панує у вашому смертному тілі, щоб не підкорятися його пожаданням;
не давайте ваших членів гріхові як знаряддя неправедності, але, як ожилі з мертвих, віддавайте себе Богові, а ваші члени віддавайте Богові як знаряддя праведності.
Тож хай гріх не панує над вами, бо ви не під Законом, а під благодаттю.
То що, будемо грішити, бо ми не під Законом, а під благодаттю? Зовсім ні!
Хіба ви не знаєте, що кому віддаєте себе як раби на послух, рабами того ви і є; кого слухаєте: або гріха — на смерть, або послуху — на праведність?
Дякувати Богові, що ви були рабами гріха, але сприйняли серцем те вчення, якому віддалися.
Звільнившись від гріха, ви стали рабами праведності.
Кажу це по-людському, з огляду на немічність вашого тіла. Бо як ви віддавали ваші члени в рабство нечистоті й беззаконню для беззаконня, так тепер віддайте ваші члени в рабство праведності — для освячення.
Бо коли ви були рабами гріха, то були вільні від праведності.
Який же плід ви тоді мали? Його ви нині соромитеся, бо його кінець — смерть.
Нині ж, звільнившись від гріха і ставши рабами Бога, маєте ваш плід — освячення, а кінець — вічне життя.
Адже заплата за гріх — смерть, а Божий дар благодаті — вічне життя в Ісусі Христі, нашому Господі.
Хіба ви не знаєте, брати, — а звертаюся я до тих, хто знає Закон, — що Закон має владу над людиною, доки вона живе?
Одружена жінка, доки живе її чоловік, пов’язана з ним законом; коли ж помре чоловік, вона звільняється від закону чоловіка.
Тому, доки її чоловік живий, її вважатимуть перелюбницею, якщо стане дружиною іншого чоловіка. Коли ж помре чоловік, вона звільняється від Закону і не буде перелюбницею, якщо вийде заміж за іншого.
Тому, брати мої, і ви померли для Закону тілом Христа, аби належати іншому, — Тому, Хто встав із мертвих, щоб ми принесли плід Богові.
Бо коли ми були в тілі, то гріховні пристрасті, які виявляються через Закон, діяли в наших членах, щоби приносити плід смерті.
Нині ж ми звільнилися від Закону, померли для того, що нас зв’язувало, щоб служити в оновленні духа, а не в стародавності букви.
То що ж скажемо? [Хіба] Закон — то гріх? Зовсім ні! Але я пізнав гріх тільки через Закон. Я не знав би пожадливості, якби Закон не говорив: Не пожадай.
Тож гріх, узявши привід від заповіді, викликав у мені всяку пожадливість, адже гріх без Закону — мертвий.
Я жив колись без Закону, а як прийшла заповідь, гріх ожив,
а я помер, тому заповідь, дана для життя, спричинила мені смерть.
Бо гріх, що взяв привід через заповідь, звів мене й умертвив нею.
Отже, Закон — святий, і заповідь — свята, праведна та добра.
Хіба те, що добре, спричинило мені смерть? Зовсім ні! Але гріх, щоб і виявитися гріхом, спричинив мені смерть через добро, аби гріх став надмірно грішним завдяки заповіді.
Бо знаємо, що Закон є духовний, а я — тілесний, проданий гріхові.
Адже я не розумію, що чиню: роблю не те, що хочу, а те, що ненавиджу.
Коли ж я роблю те, чого не хочу, то погоджуюся із Законом, що він добрий.
Бо тепер уже не я це виконую, але гріх, який живе в мені.
Адже знаю, що не живе в мені, тобто в моєму тілі, добро: бажання є в мені, але щоб виконувати це добро, того не [знаходжу].
Тож не роблю те добре, яке хочу, але те недобре, якого не хочу, — те роблю.
Якщо ж я роблю те, чого не хочу, то вже не я це роблю, а той гріх, який живе в мені.
Отже, я відкриваю такий закон: коли я хочу робити добро, то зло налягає на мене.
За внутрішньою людиною я насолоджуюся Божим Законом,
та бачу інший закон у моїх членах, який воює із законом мого розуму й полонить мене законом гріха, що міститься в моїх членах.
Нещасна я людина! Хто визволить мене від цього тіла смерті?
Подяка Богові через Ісуса Христа, Господа нашого! Отже, я сам розумом служу Божому Законові, а тілом — законові гріха.
Тож немає тепер жодного осуду тим, які в Ісусі Христі [ходять не за тілом, а за Духом].
Тому що Закон Духа, тобто життя в Ісусі Христі, визволив тебе від закону гріха і смерті.
Адже що було неможливе для Закону через немічність тіла, — Бог, пославши Свого Сина в подобі гріховного тіла і задля гріха, засудив гріх у тілі,
щоб оправдання Закону здійснилося в нас, які ходимо не за тілом, а за Духом.
Тому що ті, котрі за тілом, думають про тілесне, а ті, які за Духом, — про духовне.
Адже тілесні задуми — то смерть, а задуми Духа — то життя і мир,
оскільки тілесні задуми — ворожнеча проти Бога, тому що вони не коряться Божому Законові, та й не можуть.
І ті, хто живе по-тілесному, догодити Богові не можуть.
Ви живете не по-тілесному, а Духом, тому що Божий Дух живе у вас. Якщо ж хто не має Христового Духа, той не Його.
А коли Христос є в вас, то хоча тіло мертве через гріх, але дух живе через праведність.
Якщо Дух Того, Хто воскресив Ісуса з мертвих, живе у вас, то Той, Хто підняв Христа з мертвих, оживить і ваші мертві тіла тим самим Духом, Який живе у вас.
Тому, брати, ми не боржники тіла, щоби по-тілесному жити.
Бо якщо живете по-тілесному, то маєте померти; якщо ж Духом умертвляєте тілесні вчинки, то будете жити.
Адже всі, яких веде Божий Дух, — сини Божі.
Тому що ви не одержали духа рабства знову на страх, але одержали Духа синівства, яким кличемо: Авва, Отче!
Сам Дух свідчить нашому духові, що ми — діти Божі.
Якщо ж ми діти, то й спадкоємці, — спадкоємці Бога і співспадкоємці Христа, якщо тільки з Ним страждаємо, щоби з Ним і прославитися.
Бо я вважаю, що страждання теперішнього часу нічого не варті порівняно з майбутньою славою, яка має з’явитися нам.
Усе творіння з надією очікує з’явлення Божих синів.
Адже творіння підкорилося марноті не добровільно, а через того, хто його підкорив, з надією,
що саме творіння буде визволене від рабства тління — для свободи слави дітей Божих.
Бо знаємо, що все творіння разом стогне і страждає аж донині.
Та не тільки воно, але й ми самі, маючи зачаток Духа, самі в собі стогнемо, очікуючи всиновлення та викуплення нашого тіла.
Адже ми надією спаслися. Надія ж, яку бачимо, вже не є надією, бо хіба надіється хтось на те, що бачить?
Коли ж надіємося на те, чого не бачимо, то з терпінням очікуємо його.
Отак і Дух допомагає нам у наших немочах, адже не знаємо, за що і як маємо молитися, але сам Дух заступається [за нас] невимовними зітханнями.
А Той, Хто досліджує серця, знає, які бажання Духа, бо Він заступається за святих з Божої волі.
Знаємо, що тим, які люблять Бога, котрі покликані за Його передбаченням, усе сприяє до добра.
Адже кого Він наперед пізнав, тих і визначив наперед, щоби були вони подібні до образу Його Сина, аби бути Йому первістком серед багатьох братів,
а кого наперед визначив, тих і покликав, кого ж покликав, тих і оправдав, а кого оправдав, тих і прославив.
Що ж скажемо на це? Якщо Бог за нас, то хто проти нас?
Той, Хто Свого Сина не пощадив, а видав Його за нас усіх, то хіба разом з Ним не подарує нам і всього?
Хто буде звинувачувати Божих обранців? Бог — Той, Хто оправдує!
А хто судитиме? Ісус Христос, Який помер і воскрес, Який по правиці Бога, — Він і заступається за нас!
Хто нас відлучить від любові Христа? Чи страждання, чи утиски, чи переслідування, чи голод, чи нагота, чи небезпека, чи меч?
Так, як написано: За Тебе вбивають нас щодня, нас вважають за овець, призначених на заріз.
Але в цьому всьому перемагаємо — завдяки Тому, Хто нас полюбив.
Адже я переконаний, що ні смерть, ні життя, ні ангели, ні влади, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили,
ні висота, ні глибина, ні будь-яке інше творіння не зможе нас відлучити від Божої любові, яка в Ісусі Христі, нашому Господі!
Істину кажу в Христі, не обманюю, як свідчить мені моя совість у Дусі Святому:
я маю великий смуток і безупинний біль у своєму серці!
Адже я бажав би сам бути відлученим від Христа задля моїх братів, моїх рідних за тілом,
тобто ізраїльтян, яким належить синівство, слава, завіти, законодавство, служіння й обітниці.
Їхніми є батьки, від них же тілом і Христос, Який є Бог над усіма, благословенний навіки. Амінь.
Не те, щоби Боже слово не збулося. Та не всі, хто від Ізраїля, є Ізраїлем.
І не всі нащадки Авраама є його дітьми, але: В Ісаакові буде названо тобі нащадка!
Тобто не тілесні діти є Божими дітьми, а діти обітниці вважаються за потомство.
Бо ось якими були слова обітниці: Цієї ж пори прийду — і в Сарри буде син!
І не тільки це, а й Ревекка зачала в той самий час близнят від нашого батька Ісаака.
Та ще до їхнього народження, коли нічого — ні доброго, ні злого — вони ще не зробили, щоби передбачення Боже виявилося у виборі,
не від учинків, але від Того, Хто кличе, — їй було сказано, що старший служитиме меншому,
згідно з написаним: Якова Я полюбив, а Ісава зненавидів.
Що ж скажемо? Може, у Бога несправедливість? Зовсім ні!
Адже Він сказав Мойсеєві: Помилую, кого хочу помилувати, і змилосерджуся, над ким хочу змилосердитися!
Отже, це не залежить ні від того, хто бажає, ні від того, хто біжить, але від Бога, Який милує.
Бо Писання каже фараонові: Власне, на те Я і поставив тебе, аби показати на тобі Свою силу, щоби прославилося Моє Ім’я на всій землі!
Отже, кого хоче, Він милує, а кого хоче, робить черствим.
А ти скажеш мені: Тож чому Він ще докоряє? Бо хто може протистояти Його волі?
О, людино! Хто ти, що сперечаєшся з Богом? Чи скаже витвір Тому, Хто його створив: Чому Ти зробив мене саме таким?
І хіба не має влади гончар над глиною, щоби з тієї самої глини зробити одну посудину на честь, а іншу — на нечесть?
Тож Бог, бажаючи показати гнів і виявити Свою могутність, щадив з великим терпінням посудини гніву, які були готові для знищення,
щоби показати багатство Своєї слави на посудинах милості, які заздалегідь приготував для слави, —
нас, яких покликав не тільки з юдеїв, але і з язичників.
Як і в Осії, каже: Назву не Мій народ — Моїм народом, і нелюбиму — улюбленою.
І буде: на місці, де сказано їм: Ви — не Мій народ, там їх назвуть синами Живого Бога!
Ісая виголошує про Ізраїль: Хоч буде кількість синів Ізраїля, як піску в морі, але спасеться останок!
Адже Господь, завершуючи і остаточно вирішуючи, здійснить [по справедливості] справу на землі, [бо справа вирішена остаточно].
Так, як про це провіщав Ісая: Якщо би Господь Саваот не залишив нам потомства, ми стали б, як Содом, і уподібнилися би до Гоморри!
Що ж скажемо? Язичники, які не шукали праведності, осягнули праведність, — ту праведність, що з віри,
а Ізраїль, який шукав Закону праведності, не осягнув Закону [праведності].
Чому? Тому що шукали не з віри, а з діл [Закону]. Вони спіткнулися об камінь спотикання,
як написано: Ось, кладу на Сіоні камінь спотикання та скелю спокуси, і хто вірить у Нього, не буде засоромлений!
Брати, бажання мого серця і молитва до Бога — [за Ізраїль] на спасіння.
Свідчу їм, що вони мають Божу ревність, але не розумну.
Оскільки не розуміючи Божої праведності й силкуючись встановити власну праведність, вони не підкорилися Божій праведності.
Завершення Закону — Христос: для оправдання кожного, хто вірує.
Мойсей пише про ту праведність, що від Закону: Людина, яка виконуватиме його, буде ним жити.
А про праведність, що з віри, говорить так: Не кажи у своєму серці: Хто ж підніметься на небо? — це значить — звести Христа додолу;
або: Хто ж зійде в безодню? — це значить — Христа з мертвих підняти.
А що каже [Писання]? Близько до тебе слово, воно у твоїх устах і у твоєму серці, — тобто слово віри, яке проповідуємо.
Якщо визнаєш своїми устами Господа Ісуса й повіриш у своєму серці, що Бог підняв Його з мертвих, то спасешся.
Бо серцем віримо для праведності, а устами визнаємо для спасіння.
Писання каже: Кожний, хто вірить у Нього, не буде засоромлений!
Немає різниці між юдеєм і греком, бо один Бог для всіх — щедрий для всіх, хто кличе Його.
Бо кожний, хто тільки прикличе Господнє Ім’я, буде спасенний.
Але як прикликатимуть Того, у Кого не повірили? І як повірять у Того, про Кого не чули? І як почують без проповідника?
А як можуть проповідувати, якщо не будуть послані? Так, як написано: Які гарні ноги в благовісників [миру, у благовісників] добра!
Але не всі послухалися Євангелія! Ісая каже: Господи, хто ж повірив тому, що почув від нас?
Тому віра — від слухання, а слухання — через Слово Христа.
Але я кажу: Хіба вони не чули? Адже по всій землі понеслася їхня вістка, і їхні слова — до кінців світу!
І ще кажу: Хіба Ізраїль не знав? Першим говорить Мойсей: Я пробуджу у вас ревнощі «не народом», — народом нерозумним викличу у вас обурення!
Ісая сміливо каже: Знайшли Мене ті, які Мене не шукали; відкрився Я тим, які про Мене не розпитували.
А до Ізраїля говорить: Весь день простягав Я Свої руки до народу непокірного, який Мені суперечить.
Отже, я запитую: Хіба відкинув Бог Свій народ? Зовсім ні! Адже і я ізраїльтянин — з нащадків Авраама, з Веніаминового племені.
Не відкинув Бог Свого народу, який Він наперед знав. Хіба не знаєте, що Писання каже про Іллю, коли він скаржиться Богові на Ізраїль:
Господи, повбивали Твоїх пророків, порозбивали Твої жертовники, а я залишився сам; шукають і моєї душі!
І що ж каже йому Бог у відповідь? Я залишив Собі сім тисяч чоловіків, які не схилились на коліна перед Ваалом.
Так само і тепер, за вибором благодаті, залишився останок.
Якщо ж за благодаттю, то не за ділами, бо тоді благодать вже не була б благодаттю. [А коли за ділами, то це вже не благодать, бо тоді діло вже не є ділом].
І що ж? Того, що шукає Ізраїль, він не одержав, але одержали вибрані; інші ж стали закам’янілими,
як ото написано: Наслав на них Бог духа затьмарення: щоб очі не бачили і вуха щоб не чули, — аж до нинішнього дня.
Давид каже: Нехай стане їхня їжа сильцем, пасткою і спокусою — на відплату їм!
Хай їхні очі стануть темними, щоб не бачили, нехай їхня спина завжди буде зігнута!
Отже, запитую: Чи спіткнулися вони, щоб упасти? Зовсім ні! Але через їхнє падіння прийде спасіння язичникам, щоб їх самих спонукати до ревнощів.
Якщо ж їхнє падіння є багатством для світу, а їхня втрата є багатством для язичників, то наскільки більшою була б їхня повнота!
Кажу вам, язичникам: Оскільки я є апостол для язичників, то прославляю моє служіння;
може, цим я викличу ревність своїх рідних за тілом і спасу декого з них.
Бо коли їхнє відкинення є примиренням світу, то чим же є їхнє прийняття, як не життям із мертвих?
Якщо перший сніп святий, то й тісто святе; і якщо корінь святий, то й гілля святе.
Коли ж деякі з гілок відломилися, а ти, будучи дикою оливкою, прищепився до них і живишся з кореня та соку оливкового дерева,
то не хвалися перед гілками. Якщо ж хвалишся, то пам’ятай, що не ти корінь носиш, а корінь носить тебе.
Скажеш: Галузки відламано, щоб я прищепився.
Гаразд. Вони відломилися через невірство, а ти тримаєшся вірою. Не величайся, але бійся.
Бо коли Бог не пощадив природних галузок, то Він і тебе не пощадить.
Отже, поглянь на Божу милість і суворість: на тих, які відпали, — суворість, а на тебе — Божу милість, якщо будеш залишатися в милості; якщо ж ні, то будеш відрубаний.
Та й вони, якщо не залишаться в невірстві, будуть прищеплені, адже Бог має силу їх знову прищепити.
Тому що коли ти, відтятий від дикої за своєю природою оливки, був проти природи прищеплений до доброї оливки, — то наскільки легше будуть прищеплені до своєї ж оливки вони, природні?
Адже не хочу, брати, щоб ви не знали цієї таємниці, аби не були високої думки про себе: Ізраїль залишатиметься частково запеклим, доки не ввійде повнота язичників.
Таким чином, весь Ізраїль спасеться, як написано: Визволитель прийде із Сіону, Він відверне безбожність від Якова.
Ось їм від Мене Завіт, коли усуну їхні гріхи!
Тож згідно з Євангелієм вони — вороги задля вас, а згідно з обранням — улюблені задля батьків.
Адже Боже покликання та дари — непохитні.
Бо як ви колись не корилися Богові, а тепер помилувані через їхній непослух,
так і вони нині не покорилися задля милосердя над вами, щоб тепер і вони самі були помилувані.
Тож Бог замкнув усіх у непокорі, щоб усіх помилувати.
О, глибино багатства, премудрості й знання Божого! Які незбагненні Його суди і недослідимі Його дороги!
Бо хто пізнав розум Господній? Або хто був порадником Йому?
Хіба хтось дав Йому щось наперед, щоб воно було повернуто йому назад?
Адже все з Нього, через Нього і для Нього! Йому слава навіки. Амінь.
Тож благаю вас, брати: заради Божого милосердя, принесіть ваші тіла як живу, святу, приємну Богові жертву, як ваше служіння розуму.
І не пристосовуйтеся до цього віку, але змінюйтеся оновленням [вашого] розуму, щоб ви пізнавали, що є Божа воля: добре, приємне і досконале.
Кажу кожному з вас через дану мені благодать: не думати про себе більше, ніж належить думати, а думати скромно, згідно з мірою віри, якою Бог кожного наділив.
Бо як в одному тілі маємо багато членів, а всі члени виконують не однакові дії,
так само, хоч і багато нас, але ми є одним тілом у Христі, а окремо ми один для одного є членами.
Маємо різноманітні дари, згідно з даною нам благодаттю: якщо пророцтво, — то в міру віри;
якщо служіння, — перебувай у служінні; якщо вчитель, — у навчанні;
коли хто потішає, — потішай, хто подає, — давай у простоті, хто керує, — керуй з ревністю, хто виявляє милосердя, — нехай робить це з привітністю.
Любов — нелицемірна. Ненавидьте зло, шукайте добра,
любіть один одного по-братерськи, пошаною один одного випереджайте;
у наполегливості не лінуйтеся, духом палайте, Господу служіть,
радійте надією, труднощі переносьте, перебувайте в молитві;
беріть участь у потребах святих, виявляйте гостинність.
Благословляйте тих, хто переслідує вас, — благословляйте, а не проклинайте.
Радійте з тими, які радіють, і плачте з тими, котрі плачуть.
Тримайтеся між собою однієї думки, не будьте зарозумілими, наслідуйте лагідних. Не вважайте себе мудрими.
Нікому не платіть злом за зло, дбайте про добро перед усіма людьми.
Якщо це залежить від вас, — живіть з усіма людьми в мирі.
Не мстіть за себе, любі, але дайте місце гніву Божому, як написано: У Моїй владі є помста, і Я віддам, — каже Господь.
Але якщо твій ворог голодний, — нагодуй його; якщо спраглий, — дай йому пити; роблячи це, ти нагортаєш йому на голову палаюче вугілля.
Не будь переможений злом, але перемагай зло добром.
Кожна людина нехай кориться вищій владі, бо немає влади, яка не була б від Бога, а чинні [влади] встановлені Богом.
Хто противиться владі, противиться Божій постанові; хто противиться, той накликає на себе осуд.
Правителі страшні не для добрих діл, а для злих. Хочеш не боятися влади? Роби добро — і матимеш від неї похвалу.
Правитель — Божий слуга, він тобі на добро. А якщо зло робиш, бійся, бо не даремно він носить меч. Він є Божим слугою, який відплачує покаранням тому, хто чинить зло.
Йому треба коритися не тільки з огляду на його гнів, а й заради власної совісті.
Тому ви й податки платите, бо вони — слуги Божі, які саме за цим і стежать.
Віддавайте всім належне: кому податок — податок, кому мито — мито, кому страх — страх, кому пошану — пошану.
Нікому нічого не будьте винні, за винятком любові одне до одного. Адже хто любить іншого, той виконав Закон.
Оскільки: Не чини перелюбу, не вбивай, не кради, не пожадай… та будь-яка інша заповідь міститься в цьому вислові: Люби ближнього свого, як самого себе!
Любов не чинить ближньому зла, тож любов — це виконання Закону.
Отже, ви знаєте час, що пора вже нам від сну прокинутися. Бо тепер спасіння ближче до нас, ніж тоді, коли ми повірили.
Ніч минула, день наблизився, тому відкиньмо діла темряви і зодягнімося в броню світла.
І будемо жити пристойно, як удень, — не в гульні та пияцтві, не в розпусті й розбещеності, не у сварках і заздрощах,
але зодягніться Господом Ісусом Христом і турботу про тіло не перетворюйте на пожадливості.
Слабкого у вірі приймайте без суперечок щодо переконань.
Адже один вірить, що можна все їсти, а слабкий їсть зелень.
Хто їсть, хай не зневажає того, хто не їсть. А хто не їсть, хай не осуджує того, хто їсть, бо і його Бог прийняв.
Хто ти такий, що судиш чужого раба? Перед своїм паном він або стоїть, або падає. Але він встоїть, тому що Бог має силу підтримати його.
Хтось відрізняє один день від іншого, а хтось вважає всі дні однаковими. Нехай кожний тримається свого власного переконання.
Хто розрізняє дні, — для Господа розрізняє. [І хто не розрізняє днів, — для Господа не розрізняє]. Хто їсть, — для Господа їсть, адже заносить подяку Богові. А хто не їсть, — для Господа не їсть, і дякує Богові.
Бо ніхто з нас не живе сам для себе, і ніхто сам для себе не вмирає.
Якщо живемо, — для Господа живемо; якщо вмираємо, — для Господа вмираємо. Отже, чи живемо, чи вмираємо, — ми є Господні!
Адже Христос тому і помер, і ожив, щоби панувати і над мертвими, і над живими.
Тож чому ти осуджуєш свого брата? Чому свого брата зневажаєш? Адже всі ми станемо перед Божим судом,
як написано: Я живу, — каже Господь, — і схилиться переді Мною кожне коліно, і визнає Бога кожний язик!
Отже, кожний з нас сам за себе дасть відповідь Богові.
Так що вже не осуджуймо один одного, але радше судімо про те, щоб не ставити братові перешкоди чи спокуси.
Я знаю і певний у Господі Ісусі, що немає нічого нечистого самого в собі; тільки тому, хто вважає щось нечистим, — воно і є нечисте.
Бо якщо через їжу твій брат страждає, то ти вже не з любов’ю поводишся, — не губи своєю їжею того, за кого помер Христос.
Отже, нехай ваше добре не зневажається.
Адже Царство Боже — не їжа й не пиття, а праведність, мир і радість у Святому Дусі.
Хто цим служить Христові, той і Богові до вподоби, і людьми шанований.
Тому дбаймо про мир і про те, що служить для збудування одне одного.
Заради їжі не руйнуй Божого діла. Бо все чисте, але біда тій людині, яка їсть на спокусу.
Добре не їсти м’яса, не пити вина, — не робити нічого, через що твій брат спотикається, [або спокушується, або слабне].
Ти маєш переконання? Май його для себе самого перед Богом. Блаженний той, хто не осуджує себе за те, у чому впевнений.
А хто сумнівається, коли їсть, — уже осуджений, бо робить це не з віри. А все, що не з віри, — гріх.
16:25 [Тому, Хто за моїм Євангелієм і проповіддю Ісуса Христа може вас зміцнити згідно з відкриттям тайни, яка споконвіку замовчувалася,
16:26 а нині, за наказом вічного Бога, виявлена через Писання пророків і розголошена для утвердження віри між усіма народами,
16:27 Єдиному премудрому Богові, через Ісуса Христа, слава навіки! Амінь].
Ми, сильні, повинні носити немочі слабких і не догоджати собі.
Кожний з нас нехай догоджає ближньому — для його добра, для збудування.
Адже й Христос не догоджав Собі, але як написано: Зневага тих, які зневажали Тебе, упала на Мене.
А все, що раніше було написане, написане для нашого навчання, щоби через терпіння і втіху з Писання ми мали надію.
Бог терпіння і втіхи нехай дасть вам бути однодумними між собою — за прикладом Ісуса Христа,
щоб однодушно, одними вустами, ви славили Бога і Отця Господа нашого Ісуса Христа.
Тому приймайте одне одного, як і Христос прийняв вас до Божої слави.
Кажу, що Христос став Служителем обрізаних — заради Божої правди, щоби підтвердити батьківські обітниці
і щоб язичники прославляли Бога за Його милість, як написано: Тому прославлятиму Тебе між язичниками й оспівуватиму Ім’я Твоє.
І також говорить: Радійте, язичники, з Його народом!
І знову: Хваліть Господа, усі народи, хваліть Його, усі люди!
А Ісая каже: Буде корінь Єссея, який стане панувати над язичниками, — і на нього будуть надіятися народи.
Бог же надії нехай наповнить вас усякою радістю і миром у вірі, щоб ви силою Святого Духа збагатилися надією.
Певний я, мої брати, за вас, що ви сповнені доброти, сповнені всякого знання і можете інших навчити.
Написав я вам дещо сміливіше, [брати], мовби нагадуючи вам через благодать, дану мені від Бога,
що я є служителем Ісуса Христа між язичниками, виконуючи священицьке служіння Божого Євангелія, щоби жертва язичників виявилася прийнятною й була освячена Духом Святим.
Тож я маю чим похвалитися в Христі Ісусі щодо Божих справ,
бо не смію говорити про те, чого не вчинив Христос через мене для навернення язичників, — словом і ділом,
силою ознак і чудес, силою Божого Духа. Отже, від Єрусалима та його околиць і аж до Ілірика я завершив Євангеліє Христа.
До того ж намагався благовістити не там, де вже було відоме Ім’я Христа, щоб не будувати на чужій основі,
як і написано: Ті, кому не сповіщено про Нього, побачать, і ті, які не почули, зрозуміють.
Багато разів мені чинили перешкоди прийти до вас.
Нині ж, не маючи більше місця в цих землях та впродовж багатьох років маючи бажання прийти до вас,
як тільки вирушатиму до Іспанії, [я прийду до вас]. Маю надію побачити вас під час подорожі, і що ви будете супроводжувати мене туди після того, як спочатку я хоча би частково задовольню своє бажання.
А тепер я йду в Єрусалим, щоби послужити святим,
оскільки Македонія та Ахая виявили бажання зробити деякий збір для вбогих святих, які живуть в Єрусалимі.
Зволили, бо є їхніми боржниками. Адже якщо язичники стали співучасниками в їхніх духовних справах, то повинні й у тілесних послужити їм.
Як тільки це зроблю і вручу їм цей збір, то піду через ваші місця до Іспанії.
Певний, що коли прийду до вас, то прийду в повноті благословення [Євангелія] Христа.
Благаю вас, брати, нашим Господом Ісусом Христом і любов’ю Духа, — разом зі мною ревно перебувайте в молитвах за мене до Бога,
щоб визволитися мені від невірних у Юдеї і щоб моє служіння в Єрусалимі було прийнятне святим;
щоби з Божої волі з радістю прийти до вас і відпочити з вами.
Бог миру нехай буде з усіма вами! Амінь.
Поручаю вам нашу сестру Фиву, служительку Церкви в Кенхреях,
щоб ви її прийняли в Господі, як і личить святим; допомагайте їй у тій справі, в якій вона від вас матиме потребу, бо й вона допомагала багатьом і мені самому.
Вітайте Прискилу й Акилу — моїх співробітників у Ісусі Христі,
які за мою душу свої голови клали; не тільки я їм дякую, але й усі Церкви з язичників;
вітайте і їхню домашню Церкву. Вітайте улюбленого мого Епенета, який є первістком Азії для Христа.
Вітайте Марію, яка багато потрудилася для вас.
Вітайте Андроника та Юнію — родичів та співв’язнів моїх, які є видатними між апостолами і які раніше від мене прийняли Христа.
Вітайте Амплія, мого улюбленого в Господі.
Вітайте Урбана, нашого співпрацівника у Христі, та улюбленого мого Стахія.
Вітайте Апелеса, випробуваного в Христі. Вітайте тих, хто з дому Аристовула.
Вітайте мого родича Іродіона. Вітайте Наркисових, які в Господі.
Вітайте Трифену й Трифосу, які потрудилися в Господі. Вітайте улюблену Персиду, яка багато потрудилася в Господі.
Вітайте Руфа, вибраного в Господі, і матір його та мою.
Вітайте Асинкрита, Флегонта, Ерма, Патрова, Ермію і тих братів, які з ними.
Вітайте Філолога та Юлію, Нирея та його сестру, Олимпа і всіх святих, які з ними.
Вітайте одне одного святим поцілунком. Усі Христові Церкви вас вітають!
Благаю вас, брати, остерігайтеся тих, хто сіє розділення і спокуси всупереч ученню, яке ви опанували; уникайте їх,
бо вони не служать нашому Господу Христові, але своєму власному череву, і приємними, лагідними словами обманюють серця простодушних.
Ваша слухняність дійшла до всіх. Радію за вас, але хочу, щоб ви були мудрими в доброму і незаплямовані злом.
Бог миру незабаром зітре сатану під ваші ноги. Благодать Господа нашого Ісуса [Христа] нехай буде з вами! Амінь.
Вітає вас мій співпрацівник Тимофій, і Лукій, і Ясон, і Сосипатер, мої родичі.
Вітаю вас у Господі також і я, Терцій, який писав це послання.
Вітає вас Гай — гостинний для мене і для всієї Церкви. Вітає вас міський скарбник Ераст і брат Кварт.
[Благодать нашого Господа Ісуса Христа нехай буде з усіма вами, амінь].
Тому, Хто за моїм Євангелієм і проповіддю Ісуса Христа може вас зміцнити, згідно з відкриттям тайни, яка споконвіку замовчувалася,
а нині, за наказом вічного Бога, виявлена через Писання пророків і розголошена для утвердження віри між усіма народами,
Єдиному премудрому Богові, через Ісуса Христа, слава навіки! Амінь.