Суддів

І сталося, що після смерті Ісуса Ізраїльські сини звернулися до Господа, запитуючи: Хто з нас як вождь піде на Ханаанця, щоб воювати проти нього. А Господь сказав: Юда піде! Ось Я дав цю землю йому в руки! Юда ж сказав своєму братові Симеону: Піди зі мною до мого спадку, і воюватимемо проти ханаанців, — піду і я з тобою у твій спадок! І Симеон пішов з ним. Тож Юда пішов, і Господь дав Ханаанця та Ферезейця йому в руки, і вони побили їх у Везеку — десять тисяч чоловік. У Везеку вони знайшли Адонівезека, воювали проти нього і побили Ханаанця та Ферезейця. Адонівезек же втік, та вони гналися за ним, схопили його і відрубали великі пальці його рук та його ніг. Тоді Адонівезек сказав: Сімдесят царів із відрубаними великими пальцями їхніх рук і їхніх ніг збирали їжу під моїм столом. Отже, як учинив я, так і віддав мені Бог! Його відвели в Єрусалим, і він там помер.

Сини Юди воювали проти Єрусалима, взяли його і побили його вістрям меча, місто ж спалили вогнем. Після цього сини Юди зійшлися воювати проти Ханаанця, який жив у горах, на півдні та на рівнині. Юда виступив проти Ханаанця, який жив у Хевроні, а жителі Хеврона вийшли назустріч. Раніше ім’я Хеврона було Каріатарвоксефер. Він побив Сесія, Ахімана і Толмія, з роду Енака. А звідти вони пішли до тих, які жили в Давірі. Раніше ім’я Давіра було Місто писарів. І сказав Халев: Хто лиш поб’є Місто писарів і заволодіє ним, тому дам Асхану, мою дочку, за жінку. І першим захопив його Ґотоніїл, син Кенеза, молодший брат Халева, тож він дав йому Асхану, свою дочку, за жінку. І сталося, коли вона відходила, він намовив її просити у свого батька поле, тож вона бурмотіла на осляті, а тоді закричала з осляти: У південну землю ти мене віддав! І Халев запитав її: Що тобі потрібно? Асха ж відповіла йому: Дай мені благословення, бо ти мене віддав у південну землю, тож дай мені як придане водні джерела. І Халев дав їй придане за її серцем — Верхні і Нижні джерела, як придане.

І сини Йовава, кінейця, Мойсеєвого тестя, пішли з Міста фініків до синів Юди, у пустелю, що є на півдні біля схилу Арада, тож вони пішли і поселилися з народом. А Юда зі своїм братом Симеоном виступили і побили Ханаанця, який жив у Сефеті. Вони зробили його закляттям — вигубили його — і дали назву місту: Загибель.

Юда не зміг отримати в спадок Ґазу та її околиці, Аскалон та його околиці, Акарон та його околиці, Азот та його околиці. Та Господь був з Юдою, і він успадкував гору, оскільки не міг успадкувати тих, які жили на рівнині, бо Рихав протистояв йому на ній. А Халевові віддали Хеврон, як і сказав Мойсей. Він успадкував там три міста і вигнав звідти трьох синів Енака. Євусея, який жив у Єрусалимі, сини Веніаміна не вигнали, тож Євусей жив із синами Веніаміна, — і так є аж до цього дня. А сини Йосифа, — пішли і вони до Ветиля, і Юда — з ними. Тож дім Ізраїля отаборився біля Ветиля. Раніше назва міста була Луза. А історія така: вартові побачили чоловіка, який виходив з міста, вони схопили його і сказали йому: Покажи нам прохід до міста, і вчинимо тобі милосердя! І той показав їм прохід до міста, і вони розгромили місто вістрям меча, а чоловіка і його рід відпустили. І той чоловік пішов у землю хетів, збудував там місто і дав йому назву — Луза, і це його назва аж до цього дня.

Манасія не успадкував Ветсан, що є містом скитів, ні його дочірніх поселень, ні його околиці, ні Ектанаад та його дочірніх, ні тих, які жили в Дорі, її дочірніх, і тих, які жили у Валаамі, його дочірніх, і тих, які жили в Маґедоні, та його дочірніх, ні тих, які жили в Євламі, ні його дочірніх. І Ханаанець почав жити в цій землі. Та сталося, коли Ізраїль став сильним, то зробив Ханаанця данником, та однак не прогнав його повністю. І Єфрем не вигнав Ханаанця, який жив у Ґазері, і жив Ханаанець посеред нього в Ґазері, і був данником. А Завулон не вигнав тих, які жили в Кедроні, і тих, які жили в Енаалі. Тож Ханаанець жив посеред нього, і був його данником. Асир не вигнав тих, які жили в Акхоні, і вони були йому данниками, і тих, які жили в Дорі, і тих, які жили в Сідоні, і тих, які жили в Аалафі, Ахазіві, Хелві, Афеку і в Роові. Тож Асир жив посеред Ханаанця, який проживав у землі, бо не зміг його вигнати. І Нефталим не вигнав тих, які жили у Ветсамусі, ні тих, які жили у Ветенеті, і жив Ізраїль посеред Ханаанця, який проживав у землі. А ті, які жили у Ветсамусі та у Ветенеті, були їм данниками. І загнав Аморей синів Дана на гору, бо не дозволяв їм зійти в долину. І почав Аморей жити на горі Мурсінона, де ведмеді та лисиці. Та рука дому Йосифа стала важкою на Амореєві, і він став данником. Ось границя Аморея: Ідумей, вгорі над Акравіном на Камені й вище.

Господній ангел пішов з Ґалґала до Ридання, до Ветилю і до дому Ізраїля, і сказав їм: Господь, Господь вивів вас із Єгипту і ввів вас у землю, про яку клявся вашим батькам, що дасть її вам! Я і сказав вам: Не знищу Мого завіту, який уклав з вами, до віку. Тож ви не складатимете завіту з тими, хто живе на цій землі, та їхнім богам не будете поклонятися, але знищите їхні різьблення і розіб’єте їхні жертовники! Ви ж не послухалися Мого голосу. Оскільки ви це вчинили, то Я сказав: Не продовжуватиму переселяти народ, про який сказав Я, що винищу їх з-перед вашого обличчя! І вони будуть вам на страждання, а їхні боги будуть вам на спотикання. І сталося, коли Господній ангел сказав ці слова до всього Ізраїля, то народ здійняв свій голос і заплакав. Через це дано назву тому місцю — Ридання. І там вони принесли жертву Господу.

Ісус відіслав народ, і кожний з ізраїльських синів пішов до свого дому і до свого спадку, щоб успадкувати землю. І народ служив Господу всі дні Ісуса і всі дні старійшин, які довго жили з Ісусом, які пізнали кожне велике Господнє діяння, яке Він зробив для Ізраїля. І помер Ісус, Господній раб, син Навина, у стодесятилітньому віці. Його поховали на горі його спадку в Тамнатарі, на горі Єфрема, на північ від гори Ґааси. І весь той рід приєднався до їхніх батьків, а після них постало наступне покоління, — вони не знали Господа і діло, яке Він звершив для Ізраїля. Тож ізраїльські сини чинили зло перед Господом, і служили Ваалам. Вони залишили Господа, Бога їхніх батьків, Який вивів їх із єгипетської землі, і пішли за іншими богами, за богами народів, які довкола них. Вони поклонялися їм і викликали гнів Господа, вони залишили Господа і служили Ваалові та астартам. І Господь запалав гнівом на Ізраїля і віддав їх у руки грабіжників, і пограбували їх. І віддав їх у руки їхніх ворогів, які довкола, і вони не змогли встояти перед обличчям своїх ворогів в усьому, у чому чинили зло. І Господня рука була їм на зло, — як і сказав Господь, і як поклявся Господь, Він дуже їх пригнобив.

Тоді Господь підняв їм суддів, і спас їх з руки тих, хто їх грабував. Та вони не слухалися своїх суддів, бо зраджували з іншими богами, поклонялися їм і розгнівили Господа. Вони швидко звернули з дороги, по якій ішли їхні батьки, щоби слухатися Господніх заповідей, — не чинили так. І коли Господь піднімав їм суддів, то Господь був із суддею і спасав їх з руки їхніх ворогів усі дні судді, бо Господь був зворушений їхнім стогоном перед обличчям тих, які їх грабували і чинили їм зло.

І ставалося, що коли помирав суддя, то вони поверталися і знову псувалися більше від їхніх батьків, щоб ходити за їхніми богами, аби служити їм і поклонятися їм. Не позбулися своїх звичок і не відступили від своєї злої дороги. І запалав гнівом Господь на Ізраїля, і сказав: Оскільки цей народ залишив Мій завіт, який Я заповів їхнім батькам, і вони не слухалися Мого голосу, то Я не буду більше виганяти з-перед них жодного з народів, які залишив Ісус, — і залишив їх, щоб випробувати ними Ізраїля, чи дотримуватимуться Господньої дороги, аби ходити нею, як дотримувалися їхні батьки, чи ні. Тож Господь залишив ці народи, щоб не вигнати їх швидко, і не віддав їх у руки Ісуса.

Ці народи залишив Ісус, щоб ними випробувати Ізраїля, усіх тих, які не знали всіх ханаанських воєн, тільки для тих поколінь ізраїльських синів, які перед тим не пізнали їх, щоб навчити їх воювати, — тільки їм. П’ять володінь филистимців, кожного ханаанця, сідонця і евейця, який живе в Лівані, від гори Валаермона до Ловоімата. І сталося, коли випробовував ними Ізраїль, аби пізнати, чи будуть слухатися Господніх заповідей, які заповів їхнім батькам через Мойсея, то ізраїльські сини поселялися посеред ханаанця, хета, аморейця, ферезейця, евейця і євусейця, і брали собі за жінок їхніх дочок, а своїх дочок давали їхнім синам, і служили їхнім богам. Ізраїльські сини чинили зло перед Господом і забули про Господа, свого Бога, і служили Ваалам і у священних гаях.

І Господь запалав гнівом на Ізраїль і передав їх у руки Хусарсатома, царя річок Сирії, і вони служили йому вісім років. А тоді заголосили ізраїльські сини до Господа, і Господь підняв спасителя Ізраїлеві, і він спас їх, — Ґотоніїла, сина Кенеза, брата Халева, його молодшого брата, і Він вислухав його. Господній дух був на ньому, і він судив Ізраїля. Він виступив на війну, і Господь передав у його руку Хусарсатома, царя Сирії, і його рука запанувала над Хусарсатомом. І земля мала спокій п’ятдесят років. І помер Ґотоніїл, син Кенеза.

Та ізраїльські сини продовжували чинити зло перед Господом. І Господь зміцнив Еґлома, моавського царя, проти Ізраїля, тому що вони чинили зло перед Господом. І він зібрав до себе всіх синів Аммона і Амалика, пішов і розгромив Ізраїля, і успадкував Місто фініків. Тож ізраїльські сини служили Еґломові, моавському цареві, вісімнадцять років.

І заголосили ізраїльські сини до Господа. І Господь підняв їм спасителя Аода, сина Ґири, нащадка Веніаміна, мужа, який однаково володіє двома руками. Через нього ізраїльські сини послали дари Еґломові, моавському цареві. Аод же зробив собі двосічного ножа довжиною в долоню і підперезався ним під своїм плащем на правому стегні. І він приніс дари Еґломові, моавському цареві. А Еґлом — муж дуже пещений.

І сталося, коли закінчив Аод приносити дари, то відіслав тих, які несли дари, а Еґлон повернувся від ідолів, що біля Ґалґала. І сказав Аод: У мене — таємне слово до тебе, царю! І Еґлом сказав усім: Геть! І вийшли від нього всі, хто стояв біля нього. Аод увійшов до нього, а він сів у своїй горішній літній кімнаті сам. Тоді Аод сказав: У мене слово від Бога до тебе, царю! Еґлом підійнявся з престолу — поряд з ним. І сталося, як тільки він устав, Аод витягнув свою ліву руку, дістав ножа зі свого правого стегна і встромив його в живіт Еґлома, устромив і держак за лезом, і сало закрилося за ножем, бо він не витягнув ножа з його живота. Після цього Аод вийшов до передпокою, прикрив за собою двері горішньої кімнати і зачинив їх. І він вийшов. Увійшли його раби і побачили, що ось двері літньої кімнати замкнені, і сказали: Напевно він сидить на стільці по потребі? І залишалися зніяковілими, тому не було нікого, хто відкрив би двері горішньої кімнати. Та врешті-решт взяли ключ і відкрили, і ось їхній володар лежить на землі мертвий.

Доки вони були розгублені, і не було нікого, хто зайнявся би ним, Аод врятувався. Тож він проминув ідолів і врятувався в Сейроті.

І сталося, коли він прийшов, то затрубив у ріг на горі Єфрема, і разом з ним спустилися ізраїльські сини, і він — попереду них. І закликав їх: Ідіть за мною, бо Господь Бог передав ваших ворогів — Моава — у вашу руку! І вони зійшли за ним, і захопили переходи моавського Йордану, і не дали нікому перейти. І в той час убили з Моава якихось десять тисяч мужів, — усіх їхніх воїнів, усіх боєздатних людей, і жодний не врятувався. У той день Моав був засоромлений рукою Ізраїля, і вісімдесят років земля мала спокій, і Аод був у них суддею, доки не помер. Після цього постав Самеґар, син Аната, і побив филистимців — до шістсот чоловік — за винятком телят волів. І він спас Ізраїля.

Ізраїльські сини продовжували чинити зло перед Господом. І Господь віддав їх у руку Явіна, ханаанського царя, який царював у Асорі. Вождем його війська був Сісара, він жив у Арісоті народів. І заволали до Господа ізраїльські сини, бо в нього було дев’ятсот залізних колісниць, і він двадцять років сильно гнобив Ізраїля. Дружина Лафідота Девора була жінкою-пророчицею, вона судила в Ізраїлі в той час. І вона, Девора, проживала під фініковим деревом між Рамою і між Ветилем на горі Єфрема, і приходили туди до неї ізраїльські сини, щоб судитися.

Девора послала і покликала Варака, сина Авінеїма з Кедеса нефталимового, і сказала йому: Хіба тобі не заповів Господь, Бог Ізраїля, піти до гори Тавор і взяти із собою десять тисяч мужів із синів Нефталима й із синів Завулона? Я приведу до тебе, до потоку Кісон, Сісару, вождя війська Явіна, його колісниці та його військо, і передам його у твої руки. Якщо підеш зі мною, — сказав їй Варак — то я піду, якщо ж не підеш зі мною, то не піду, бо не знаю дня, в який Господь пошле ангела зі мною! А Девора відповіла йому: Я неодмінно піду з тобою, тільки знай, що не буде твоєю слава в дорозі, якою ти підеш, бо рукою жінки Господь відплатить Сісарі! Девора встала і пішла за Вараком до Кедеса.

Тож Варак закликав Завулона та Нефталима до Кедеса, і десять тисяч мужів пішли по його стопах. З ним пішла і Девора. (У той час близькі Кінея відділилися від синів Йовава, тестя Мойсея, і розбили свій намет біля дуба спочиваючих, що є на підході до Кедеса). Сісарі сповістили, що Варак, син Авінеема, пішов на гору Тавор. Тож Сісара скликав усі свої колісниці (бо в нього було дев’ятсот залізних колісниць) і весь народ, який з ним, з Арісота народів до потоку Кісон. А Девора промовила до Варака: Встань, бо це — день, в який Господь передав Сісару у твої руки! Ось хіба Господь не піде перед тобою? І Варак спустився з гори Тавор, а за ним — десять тисяч чоловік.

І Господь вістрям меча навів на Сісару замішання перед Вараком, на всі його колісниці й на весь його табір. Тож Сісара зіскочив зі своєї колісниці, і втік своїми ногами, Варак же гнався за колісницями й за табором аж до Гаю народів. І поліг увесь табір Сісари від вістря меча, не залишилося жодного. А Сісара своїми ногами добрався до шатра Яіли, жінки Хавера, кінейця, оскільки був мир між Явіном, царем Асора, і між домом Хавера, кінейця. Назустріч Сісарі вийшла Яіла й сказала йому: Заверни, володарю мій, заверни до мене, не бійся! І він завернув до неї в шатро, і вона накрила його своєю шкурою. А Сісара промовив до неї: Дай мені випити трохи води, бо я спраглий. Тож вона відкрила міх молока, дала йому пити і накрила його обличчя. А він сказав їй: Стій при вході шатра! І буде, коли хтось до тебе прийде, запитає тебе й скаже тобі: Чи є тут чоловік? — то відповіси: Немає! І вона сховала його у своїй шкурі. А згодом Яіла, жінка Хавера, взяла кілок від шатра, захопила молот у свою руку і дуже тихо ввійшла до нього. Вона приклала кілок до його скроні й пробила до землі, він же попручався між її колінами, віддав душу й помер.

І ось появився Варак, який гнався за Сісарою! А Яіла вийшла йому назустріч і промовила до нього: Іди сюди, я покажу тобі чоловіка, якого ти шукаєш! І він увійшов до неї, і ось Сісара лежить мертвий, а в його скроні — кілок.

Так Господь Бог упокорив у той день Явіна, царя Ханаану, перед ізраїльськими синами. І пішла рука ізраїльських синів, ідучи і стаючи тяжчою на Явіні, цареві Ханаану, доки вони не вигубили його.

І Девора та Варак, син Авінеема, заспівали в той день, і вона виголосила: Коли постали вожді в Ізраїлі, — у виборі народу благословіть Господа! Послухайте, царі, послухайте, сильні сатрапи! Я співатиму Господу, заспіваю Богові Ізраїля. Господи, при Твоєму виході із Сиїра, коли підводився Ти з поля Едома, земля затремтіла, небо засмутилося, і хмари крапали водою. Гори порушилися в присутності Господа, — цей Синай в присутності Господа, Бога Ізраїля. У дні Самеґара, сина Аната, у дні Яіли забракло царів і пішли протоптаними стежками, пішли покрученими шляхами. Не стало порадника в Ізраїлі, не стало, аж доки не постала Девора, бо постала матір в Ізраїлі! Забажали нових богів, як хліб ячмінний, чи побачу захист від списів у сорока тисячах. Серце моє — в заповіданому Ізраїлеві. Сильні народу, благословіть Господа!

Ви, які сидите на ослах, які сидите на колісницях, проголошуйте голосом тих, хто повертається, між тими, які веселяться! Там віддадуть справедливість Господу. Праведні отримали міць в Ізраїлі. Тоді Господній народ спустився до своїх міст. Підіймись, підіймись, Деворо! Збуди десятки тисяч в народі! Підіймись, підіймись, говори в пісні! Устань, зміцнюючись, Вараче, — зміцни, Деворо, Варака! Захопи в полон твоїх бранців, сину Авінеема! Коли зміцніла його сила? Господи, приборкай мені сильніших за мене. Народ Єфрема нехай помститься їм у долині свого брата Веніаміна серед Твоїх народів. З мене, Махіра, вийшли допитливі, а із Завулона Господь воює за мене між сильними, які звідти, спроможного вести скіпетром. В Іссахарі з Деворою послав своїх піших у долину. Навіщо ти живеш посеред губ? Простягнув ноги свої? У поділах Рувима — великі пошуки серця. Навіщо мені сидіти між масфатемцями, щоб вислуховувати свистіння тих, які встають? Щоб перейти до того, що Рувима, великі пошуки серця. Ґалаад отаборився на другому боці Йордану, і навіщо Дан живе в кораблях? Асир поселився біля берега морів і отаборився на його берегах. Завулон — народ, який зганьбив свою душу до смерті, та Нефталим на висоті поля. Прийшли царі й стали до бою, тоді воювали царі Ханаана в Тенаху біля води Маґедда, багато срібла вони не взяли. З неба воювали зорі, зі свого чину воювали із Сісарою. Потік Кісон викинув їх, потік кадимімський, потік Кісон. Потопче їх моя сильна душа. Тоді відрубали копита коневі, тупотіння його сильних. Прокляніть Марозу, — сказав Господній ангел, — прокляттям прокляніть тих, хто живе в ній, бо не пішли на допомогу Господу! Наш помічник — Господь — у сильних бійцях.

Нехай благословенна буде з жінок Яіла, дружина Хавера, кінейця, з-поміж жінок у наметах нехай буде благословенна. Води він попросив у неї, і дала йому молока, у посудині сильних піднесла масло. Свою ліву руку простягнула до кілка, праву свою — до робочої киянки, і вбитий був Сісара! Вона зранила його голову, розбила і пробила його скроню. Між її стопами, схилившись, він упав, — заснув поміж її ніг. Де прихилив свою голову, там нещасний і поліг.

Через вікно гляділа матір Сісари, через решітку вдивляючись за тими, які були із Сісарою. Чому забарилася прибути його колісниця? Чому затрималися стопи його колісниць? Мудрі її провідні жінки відповідали їй, і вона давала відповідь собі словами: Хіба ж не знайдуть його, як він ділить здобич? Як приємне чинить приятелям — на голову сильного; здобич кольорова Сісарі, — розфарбована різнокольорова здобич, різнобарвно розфарбована здобич довкола його шиї… Так, Господи, хай загинуть усі Твої вороги, а ті, хто Його любить, будуть наче схід сонця в його силах.
І земля мала спокій сорок років.

І чинили ізраїльські сини зло перед Господом, і передав їх Господь у руки Мадіяма на сім років. І стала міцною рука Мадіяма на Ізраїлі. Тож ізраїльські сини від мадіямської присутності поробили собі в горах загорожі, печери і твердині. І було, коли сіяв ізраїльський чоловік, і приходив Мадіям, Амалик і сини сходу, і підходили на нього, ставали до бою проти них і нищили плоди землі аж до підходу до Ґази. Не залишали потрібного для життя в Ізраїлі, і для стада, і теляти, і осла, бо вони та їхня худоба приходили і приносили свої намети, приходили численністю, наче сарана, і їм та їхнім верблюдам не було числа, і приходили в ізраїльську землю її нищити.

І дуже збіднів Ізраїль від присутності Мадіяма, і заволали ізраїльські сини до Господа. І сталося, коли заволали Ізраїльські сини до Господа через Мадіяма, то Господь послав до ізраїльських синів чоловіка-пророка, і він сказав їм: Так говорить Господь, Бог Ізраїля: Я є Той, Хто вивів вас із Єгипту, і Я вивів вас з дому рабства, і Я вирвав вас з руки Єгипту і з руки всіх, хто гнобив вас. Я прогнав їх з-перед вас, і Я дав вам їхню землю, і Я сказав вам: Я — Господь, ваш Бог, не боятиметесь аморейських богів, між якими (в їхній землі) ви живете! Але ви не послухалися Мого голосу.

І прийшов Господній ангел, і сів під дубом, що є в Ефраті Йоаса, батька Авієзри, а Ґедеон, його син, молотив пшеницю у виноградній давильні, щоб втекти з-перед Мадіяма. Господній ангел з’явився йому і промовив до нього: Господь з тобою, могутній силою! А Ґедеон відповів йому: У мені, володарю? І якщо є Господь з нами, то чому нас спіткали всі ці нещастя? І де є всі Його чудеса, про які розповіли нам наші батьки, кажучи: Хіба Господь не вивів нас із Єгипту? А тепер нас Він відкинув і передав нас у руки Мадіяма!

Господній ангел поглянув на нього і сказав йому: Іди у твоїй силі й спасеш Ізраїль! Ось я тебе послав! Та Ґедеон йому відповів: Через мене, володарю, чим спасу Ізраїля? Ось моя тисяча найсмирніша в роді Манасії, і я малий в домі мого батька. А Господній ангел сказав йому: Господь буде з тобою, і поб’єш Мадіяма, як одного чоловіка. Якщо ж я знайшов милість у твоїх очах, — сказав йому Ґедеон, — то подаси мені знак, що ти говориш зі мною! Не підіймешся звідси, доки не прийду я до тебе, принесу мою жертву і покладу перед тобою. І той відповів: Я сидітиму, доки ти не повернешся.

І Ґедеон увійшов у дім, приготував козеня з кіз, прісний хліб з ефи борошна і поклав м’ясо в кошик, а юшку налив у посудину і виніс йому під дуб, і поклонився. А Господній ангел сказав йому: Візьми м’ясо та прісні хліби і поклади на тому камені, та вилий юшку. І він учинив так. Тоді Господній ангел простягнув кінець палиці, яка була в його руці, і доторкнувся до м’яса й прісного хліба, і піднявся вогонь з каменя, і пожер м’ясо й прісний хліб. І Господній ангел відійшов з-перед його очей.

І побачив Ґедеон, що це Господній ангел, і сказав Ґедеон: О, о, Господи, Господи, бо побачив я Господнього ангела обличчям в обличчя! А Господь сказав йому: Мир тобі, не бійся, не помреш! І Ґедеон збудував там жертовник Господу, і назвав його: Мир Господній, який ще є аж до цього дня в Ефраті батька Езрі.

І сталося тієї ночі, і сказав йому Господь: Візьми годоване теля твого батька, семилітнє теля, і знищиш жертовник Ваала, який є у твого батька, і вирубаєш священний гай, що біля нього, і збудуєш жертовник Господу, Богові твоєму, Який з’явився тобі на верхів’ї цієї гори Маоз у призначеному місці. І візьмеш друге теля, і принесеш всепалення на дровах священного гаю, який вирубаєш. Тож Ґедеон взяв тринадцять мужів зі своїх рабів, і вчинив так, як сказав йому Господь. І сталося, оскільки він побоявся дому свого батька і мужів міста, щоб вчинити це вдень, то вчинив уночі.

І мужі міста встали вранці, і ось рознесений жертовник Ваала, а священний гай, що біля нього, вирубаний, і годоване теля принесене у всепалення на збудованому жертовнику. І запитував кожний свого сусіда: Хто вчинив цю справу? Тож вони перевірили і дослідили, і сказали: Ґедеон, син Йоаса, учинив цю справу! І сказали мужі міста до Йоаса: Виведи твого сина, і нехай помре, бо розніс жертовника Ваала, і тому що вирубав священний гай, який біля нього! Та Йоас відповів мужам, які стояли проти нього: Хіба ви тепер судитимете за Ваала? Чи ви його рятуєте? Хто його скривдив, нехай помре до ранку! Якщо він є богом, нехай помститься за себе, бо розніс його жертовника! І назвали Ґедеона в той день Суд Ваала, бо він розніс його жертовника.

У той час весь Мадіям, Амалик і сини сходу зібралися разом, перейшли і отаборилися в долині Єзраела. Божий Дух зміцнював Ґедеона, і він затрубив у ріг, і закричав Авієзер за ним. Він послав послів по всьому Манасії, і закричав сам за ним. Послав послів також до Асира, до Завулона і до Нефталима, і вони вийшли йому назустріч.

І Ґедеон сказав Богові: Якщо спасаєш Ізраїля моєю рукою, як Ти і сказав, то ось я кладу вовняну шкуру на току, і якщо роса буде тільки на шкурі, а на всій землі буде сухо, то знатиму, що спасаєш Ізраїля моєю рукою, — як Ти і сказав. І сталося так. І встав Ґедеон вранці, і викрутив шкуру, і потекла зі шкури роса — повна посудина води. Та Ґедеон промовив до Бога: Хай не запалає Твій гнів на мене, — заговорю ще раз. І випробую ще раз на шкурі, тож нехай буде тільки на шкурі сухо, а на всій землі нехай буде роса. І Бог зробив тієї ночі так, і було сухо тільки на шкурі, а на всій землі була роса.

Єроваал (він є Ґедеон) устав рано, і весь народ, який був з ним, і вони отаборилися в землі Ароеда, а табір Мадіяма і Амалика був йому з півночі від гори Авора в долині. І промовив Господь до Ґедеона: Численний той народ, що з тобою, так що не передам Я Мадіяма в їхню руку, щоби часом Ізраїль не хвалився переді Мною, кажучи: Моя рука мене спасла! Отже, — сказав йому Господь, — скажи до вух народу, промовляючи: Хто боязливий і жахається, нехай відійде! І такі покинули гору Ґалаад, тож відійшло від народу двадцять дві тисячі, а десять тисяч залишилося. Ще забагато народу, — промовив Господь до Ґедеона, — поведи їх до води, і там Я тобі їх випробую. І буде, той, про кого Я тобі скажу «цей піде з тобою», — він з тобою і піде. А той, про кого тобі скажу, що не піде з тобою, — він з тобою не піде. Коли він привів народ до води, Господь сказав Ґедеонові: Кожний, хто хлебтатиме воду своїм язиком, так, як п’є собака, поставиш його окремо, і кожного, хто схилиться на свої коліна, щоби пити, відділиш окремо. І кількість усіх тих, які хлебтали своїм язиком, була триста чоловік, а всі решта з народу схилилися на свої коліна, щоби пити воду.

Тоді Господь сказав Ґедеонові: Трьома сотнями чоловік, які хлебтали воду, спасу вас і передам Мадіяма у твою руку, а весь народ нехай відійде — кожний до його місцевості. І вони взяли їжу народу у свою руку і свої роги. Він усіх ізраїльських мужів відіслав — кожного до свого житла, і тільки трьохсот мужів затримав. А табір Мадіяма був під ним у долині.

І сталося тієї ночі, і сказав йому Господь: Устань, швидко спустися звідси до табору, бо Я його передав у твою руку! Якщо ж ти боїшся сходити вниз, то спустися ти і твій раб Фара до табору і послухай, що вони говорять. І після цього зміцняться твої руки, і зійдеш вниз у табір. І спустився він та його раб Фара в частину табору начальників над п’ятдесятьма воїнами. А Мадіям, Амалик і всі сини сходу отаборилися в долині, численністю як саранча, і їхнім верблюдам не було рахунку, але кількістю були, наче пісок, що на березі моря.

Тож Ґедеон увійшову табір, і ось муж розповідав сон своєму ближньому і сказав: Ось сон, який мені приснився: Бачу буханка ячмінного хліба котиться по табору Мадіяма, і налетіла на намет Мадіяма, і вдарила його, і перевернула його, і намет упав! А його ближній у відповідь сказав: Це — не що інше, як меч Ґедеона, сина Йоаса, ізраїльського мужа! Господь передав в його руки Мадіяма і весь табір!

І сталося, коли Ґедеон почув розповідь сну та його пояснення, то поклонився Господу й повернувся до ізраїльського табору, закликаючи: Вставайте, бо Господь передав у ваші руки табір Мадіяма! І він розділив триста мужів на три частини, і дав роги в руки всіх, порожні глечики, а всередині глечиків — смолоскипи. І він сказав їм: На моєму прикладі побачите, і так само ви будете робити! Ось я входжу всередину табору, і буде, що тільки зроблю я, так само зробите і ви. Затрублю в ріг я, то й усі ви, які зі мною, затрубите в роги довкола табору і вигукнете: Господу і Ґедеонові!

Тож Ґедеон і з ним сто мужів увійшли на територію табору, коли починалася північна сторожа. Вони таки дійсно сполохали вартових, затрубили в роги і скинули глечики, що в їхніх руках. І затрубили три частини в роги, скинули глечики і взяли у свої ліві руки смолоскипи, а у свої праві руки — роги, щоби трубити, і закричали: Меч Господу і Ґедеонові! І кожний стояв сам по собі довкола табору, а весь табір побіг; вони подали знак і втекли. І затрубили триста рогів, а Господь в цілому таборі налаштував меч кожного на свого ближнього, і табір утік аж до Ветасетти, і зібралися разом аж біля берега Авелмеула, поблизу Тавата. І закричали мужі ізраїльські з племені Нефталима, з Асира і з усього Манасії, і погналися за Мадіямом.

А Ґедеон послав послів до всіх околиць Єфрема, кажучи: Спустіться назустріч Мадіямові й захопіть собі воду аж до Ветвира і Йордану! І закричав кожний чоловік Єфрема, і вони першими захопили воду аж до Ветвира і Йордан. І взяли двох вождів Мадіяма: Орива і Зива. Орива вони вбили в Суріні, а Зива вбили в Якефзиві, і погналися за Мадіямом. Голову Орива і Зива з протилежного боку Йордану принесли до Ґедеона.

І сказав Ґедеонові чоловік-єфремець: Що це за діло вчинив ти нам, щоб не покликати нас, коли виходив ти воювати проти Мадіяма? І вони його сильно звинувачували. А він сказав їм: Що вчинив я тепер, порівняно з вами? Хіба дозбирані Єфремом рештки не кращі від збору винограду Авієзера? У вашу руку Господь передав володарів Мадіяма — Орива і Зива! І що міг я вчинити такого, як ви? І вони спинилися. Тоді утихомирився їхній дух супроти нього, коли він промовив ці слова.

І прийшов Ґедеон до Йордану, і перейшов його, а з ним — триста мужів, підупалих духом і голодних. І сказав він мужам Сокхота: Дайте хліба народові, який зі мною, бо вони голодні, я ж женуся за Зевеем і Салманою, мадіямськими царями! А старійшини Сокхота сказали: Хіба рука Зевея і Салмани тепер у твоїй руці, щоб ми дали твоєму війську хліба? Не так! — сказав Ґедеон, — коли дасть Господь Зевея і Салману в мої руки, то натру ваші тіла в тернині пустелі й у Варконімі! І він пішов звідти до Фануїла, і сказав їм так само, а мужі Фануїла відповіли йому так, як відповіли йому мужі Сокхота. І він пригрозив мужам Фануїла, говорячи: Коли я повернуся з миром, то рознесу цю вежу!

І Зевей та Салмана — в Каркарі, а з ними — їхній табір, якихось п’ятнадцять тисяч тих, які залишилися в усьому таборі із синів сходу, а тих, котрі полягли, було сто двадцять тисяч мужів, які носили меч. І пішов Ґедеон дорогою тих, які жили в наметах, на сході Навета напроти Зевея, і розгромив табір, а табір був самовпевнений. Та Зевей і Салмана втекли, і він гнався за ними, і схопив обох царів Мадіяма: Зевея та Салману, і вигубив увесь їхній табір.

І повернувся Ґедеон, син Йоаса, з війни зі схилу Ареса. І схопив юнака із чоловіків Сокхота, і допитав його, і написав до них — до володарів Сокхота та їхніх старійшин, до сімдесяти п’яти мужів. І прийшов Ґедеон до володарів Сокхота, і сказав їм: Ось Зевей і Салмана, через яких ви зганьбили мене, кажучи: Хіба рука Зевея і Салмани тепер у твоїй руці, щоб ми дали твоїм ослаблим мужам хліба? І він узяв володарів і старійшин міста, і поволік їх по тернині пустелі, по гострих колючках, — поволік ними мужів Сокхота. І вежу Фануїла він розніс, і повбивав мужів міста.

Тоді він запитав Зевея та Салману: Де мужі, яких ви вбили в Таворі? А вони сказали: Такі, як ти — твоя подоба схожа до них, на вигляд їхня зовнішність як у царських синів. Це брати мої, — сказав Ґедеон, — сини моєї матері! І поклявся їм: Живе Господь, якщо б залишили ви їх живими, не вбив би я вас! І він сказав Єтерові, своєму первородному: Вставши, убий їх! Та його хлопець не витягнув свого меча, бо злякався, оскільки був молодим. А Зевей і Салмана сказали: Підіймися ти, і протистій нам, бо який чоловік, така і його сила! Тож Ґедеон піднявся і вбив Зевея та Салману, і забрав прикраси, які були на шиях їхніх верблюдів.

Після цього ізраїльські мужі звернулися до Ґедеона: Пануй над нами, ти і твої сини, бо ти нас врятував з руки Мадіяма! А Ґедеон сказав їм: Не пануватиму я над вами, і не пануватиме мій син над вами, — Господь пануватиме над вами! Та матиму я до вас прохання, — сказав їм Ґедеон, — дайте мені, кожний з вас, сережку зі своєї здобичі! (Адже в них було багато золотих сережок, оскільки були ізмаїльцями). А вони сказали: Неодмінно дамо! І він розстелив свій одяг, і кожний кинув туди золоту сережку зі своєї здобичі. І була вага золотих сережок, які він випросив, тисяча сімсот сиклів золота, за винятком посуду, ланцюжків підвіски і порфірового одягу, що на мадіямських царях, і за винятком золотих нашийників, які на шиях їхніх верблюдів.

І переробив його Ґедеон в ефод, і поставив його у своєму місті, в Ефраті. І весь Ізраїль там чинив розпусту за ним, і було для Ґедеона і його дому на спокусу. А Мадіям був засоромлений перед ізраїльськими синами і не підносив більше своєї голови. І земля мала спокій сорок років у дні Ґедеона.

І пішов Єроваал, син Йоаса, і поселився у своєму домі. А в Ґедеона було сімдесят синів, які вийшли з його стегон, бо в нього було багато жінок. І його наложниця, яка в Сікімах, вона народила йому сина і дала йому ім’я Авімелех. І помер Ґедеон, син Йоаса, у добрій старості, і був похований у гробниці Йоаса, свого батька, в Ефраті, батька Авієзрія.

І сталося, коли Ґедеон помер, то ізраїльські сини відвернулися і чинили розпусту за Ваалами, і поставили собі Ваалверіта в завіт їм, щоби був він за бога. І не згадали ізраїльські сини свого Господа Бога, Який визволив їх з руки всіх їхніх ворогів навкруги. І не вчинили милосердя з домом Єроваала-Ґедеона за всією добротою, яку він учинив з Ізраїлем.

І пішов Авімелех, син Єроваала, у Сікіми, до братів своєї матері, і звернувся до них і до всієї родини дому своєї матері, говорячи: Скажіть же до вух сікімських мужів: Що є краще? Щоб володіли вами сімдесят мужів — усі сини Єроваала, чи щоб володів вами один муж? І пригадайте, що я є вашим тілом і вашою кістю. І заговорили брати його матері про нього до вух усіх сікімських братів усі ці слова, і звернули їхні серця за Авімелехом, бо сказали: Він є нашим братом! І дали йому сімдесят срібняків з дому Ваала-завіту, і Авімелех найняв за них мужів пустих і страшних, і пішли за ним. І він увійшов у дім свого батька в Ефраті та повбивав своїх братів, синів Єроваала, сімдесятьох мужів, на одному камені. І залишився тільки Йоатам, найменший син Єроваала, оскільки заховався. І зібралися всі мужі Сікімів і весь дім Мааллона, пішли і біля Дуба бунту в Сікімах настановили Авімелеха царем.

Про це сповістили Йоатамові, і він пішов і став на верхів’ї гори Ґарізін, підняв свій голос і закликав, волаючи до них: Послухайте мене, мужі Сікімів, і нехай вас послухає Бог. Вирішили дерева пітий помазати собі царя і сказали оливковому дереву: Царюй над нами! І сказало їм оливкове дерево: Залишивши мою поживність, яку в мені прославили Бог і люди, піду панувати над деревами? І сказали дерева фіговому дереву: Іди, царюй над нами! І відповіла їм смоківниця: Залишивши мою солодкість і мій добрий плід, піду панувати над деревами? І звернулися дерева до виноградної лози: Іди, царюй над нами! І сказала їм виноградна лоза: Залишивши моє вино, людську веселість, що від Бога, піду панувати над деревами? І промовили дерева до тернини: Підіймися, ти, і царюй над нами! А тернина запитала в дерев: Чи справді ви помазуєте мене на царя над вами? Давайте, довіртеся моєму захисту! Якщо ж ні, нехай вийде вогонь з тернини і пожере ліванські кедри!

А тепер, якщо по правді й в досконалості вчинили ви і поставили Авімелеха, і якщо добре вчинили ви з Єроваалом і з його домом, і якщо за віддачею його рук учинили ви йому, коли воював мій батько за вас і покладав свою душу за вашу, і вирвав вас з руки Мадіяма, а ви сьогодні повстали проти дому мого батька і вбили його синів — сімдесят мужів на одному камені, і поставили царем над мужами Сікімів Авімелеха, сина його рабині, бо він є вашим братом! Якщо ж по правді й в досконалості вчинили ви з Єроваалом і його домом у цей день, то будьте благословенні ви і радійте Авімелехом, і нехай радіє і він вами! Якщо ж ні, нехай вийде вогонь з Авімелеха і нехай пожере мужів Сікімів і дім Мааллона! А якщо ні, то нехай вийде вогонь від мужів Сікімів і з дому Мааллона і пожере Авімелеха! Йоатам утік і попрямував дорогою, побіг до Рари і поселився там від обличчя Авімелеха, свого брата.

І панував Авімелех над Ізраїлем три роки. Та Бог послав злого духа між Авімелехом і між мужами Сікімів, і мужі Сікімів відкинули дім Авімелеха, щоб навести несправедливість, учинену сімдесятьом синам Єроваала, і покласти їхню кров на їхнього брата Авімелеха, який убив їх, і на мужів Сікімів, котрі зміцняли його руки, коли він убивав своїх братів. І мужі Сікімів зробили на нього засідку на верхів’ях гір, і грабували всіх, хто проходив дорогою повз них. І про це сповістили Авімелехові.

У Сікіми прийшов Ґаал, син Аведа, і його брати, і мужі Сікімів понадіялися на нього. Вони пішли в поле, збирали свій виноград і вичавлювали, зробили забаву і ввійшли в дім їхнього бога, їли, пили і проклинали Авімелеха. І Ґаал, син Аведа, сказав: Хто такий Авімелех, ким є син Сихема, що служитимемо йому? Хіба не цей син Єроваала і його раб Зевул, його підглядач, з мужами Еммора, батька Сихема? Тож чому ми служитимемо йому? І хто дасть цей народ у мою руку? Усуну Авімелеха і скажу Авімелехові: Помнож твоє військо і виступи!

А Зевул, начальник міста, почув слова Ґаала, сина Аведа, і запалав гнівом. Він послав послів до Авімелеха з дарами, кажучи: Ось Ґаал, син Аведа, і його брати прийшли до Сікімів, і вони бунтують місто проти тебе; тепер же встань уночі, ти і народ, який з тобою, і зроби засідку в полі, і буде вранці, коли сходить сонце, піднімешся і витягнешся в напрямку до міста, і ось він і народ, який з ним, вийдуть на тебе, і ти вчиниш з ним так, як тільки спроможеться твоя рука.

Тож Авімелех і весь народ, який з ним, піднялися вночі і зробили засідку під Сікімами на чотирьох кінцях. І сталося вранці, вийшов Ґаал, син Аведа, і став біля входу в браму міста, а Авімелех і народ, що з ним, піднявся із засідок. І побачив Ґаал, син Аведа, народ і сказав Зевулові: Ось народ, який сходить з верхівок гір! А Зевул сказав йому: Тінь гір ти вважаєш за людей. І продовжив ще Ґаал говорити, кажучи: Ось народ, який сходить від моря, яке є посеред землі, одна частина йде з дороги Лісу видючих. І сказав йому Завул: Де тепер є твої уста, що говорять: Хто такий Авімелех, що служитимемо йому? Хіба ось це не народ, який ти зневажив? Вийди тепер і воюй з ним! І вийшов Ґаал з-перед обличчя сікімських мужів, і воював проти Авімелеха. Авімелех прогнав його, і він утік з-перед його обличчя. І полягло багато вбитих — аж до брам міста. І поселився Авімелех в Арімі. А Зевул вигнав Ґаала і його братів, щоб не жили в Сікімах.

І сталося вранці, вийшов народ на рівнину, і про це сповістили Авімелехові. Тож він узяв людей, розділив їх на три частини і зробив проти нього засідку. Він спостерігав, і ось народ вийшов із міста, тож він піднявся на них і розгромив їх. Авімелех і частини, які з ним, вишикувалися і стали біля брам міста, а дві частини кинулися на всіх, які в полі, і він винищив їх. Авімелех воював проти міста весь той день, і він узяв місто, народ, який в ньому, він вигубив, а місто знищив і посіяв його сіллю.

І почули про це всі мужі сікімської башти, і ввійшли в укріплення дому Ваала-завіту. А Авімелехові сповістили, що всі мужі сікімської башти зібралися. І пішов Авімелех до гори Селмон, він і весь народ, який з ним, і взяв Авімелех сокиру у свою руку, нарубав в’язку дров, узяв її, поклав на свою спину і сказав народові, який з ним: Коли бачите, що я чиню, то швидко чиніть так, як я. І кожний з них нарубав в’язку, понесли і пішли за Авімелехом, поклали під укріпленням і спалили ними укріплення вогнем. І померли всі мужі сікімської башти, приблизно тисячу чоловіків і жінок.

І пішов Авімелех до Тевеси, взяв її в облогу і захопив її. А посеред міста була сильна башта, і туди втекли всі чоловіки та жінки, і всі старійшини міста. Вони закрили за собою вхід і вийшли на дах башти. Авімелех підійшов до башти, і вони воювали проти неї. І наблизився Авімелех до брами башти, щоб спалити її вогнем. А одна жінка скинула жорновий камінь на голову Авімелеха і проломила його череп. І він закричав швидко до слуги, який носить його зброю, і сказав йому: Витягни свій меч і вбий мене, щоби часом не сказали: Жінка його вбила! І слуга Авімелеха прошив йогомечем, і Авімелех помер.

І побачили ізраїльські мужі, що помер Авімелех, і кожний пішов до своєї місцевості. Тож Бог повернув зло Авімелеха, яке він учинив своєму батькові, що вбив сімдесятьох своїх братів. І все зло мужів Сікімів Бог повернув на їхню голову, і відступило від них прокляття Йоатама, сина Єроваала.

Після Авімелеха постав Тола, син Фуї, син брата його батька, муж з племені Іссахара, щоби спасати Ізраїля. Він жив у Самарії на горі Єфрема. І судив Ізраїля двадцять три роки, і помер, і був похований у Самарії. А після нього постав Яір, ґалаадець, і судив Ізраїля двадцять два роки. І було в нього тридцять два сини, які сиділи на тридцяти двох ослах, і в них — тридцять два міста, і назвав їх Поселення Яіра, які є аж до цього дня в Ґалаадській землі. І помер Яір, і був похований в Раммі.

І продовжували сини ізраїльські чинити зло перед Господом, і служили ваалам, астартам, богам Сідона, богам Моава, богам синів Аммона і богам филистимців, а Господа залишили і не служили Йому. І запалав Господь гнівом на Ізраїля, і передав їх в руки филистимців і в руки синів Аммона. Ослабили і гнобили ізраїльських синів у той час вісімнадцять років, усіх синів ізраїльських на другому боці Йордану, у землі Аморея в Ґалаадиті. І перейшли сини Аммона Йордан, щоб воювати проти Юди і Веніаміна, і проти дому Єфрема, і дуже пригнітили синів Ізраїля.

І заволали ізраїльські сини до Господа, кажучи: Згрішили ми проти Тебе, бо ми залишили нашого Бога і служили ваалам. І промовив Господь до ізраїльських синів: Хіба не єгиптяни, амореї, сини Аммона і Моава, филистимці, сидонці, Амалик і Мадіям гнітили вас? І ви закричали до Мене, і Я вас спас з їхньої руки. А ви залишили Мене і служили іншим богам. Через це вже більше не спасатиму вас. Ідіть і волайте до богів, яких ви собі обрали, і хай вони спасуть вас у час вашої скорботи! І відповіли ізраїльські сини Господеві: Згрішили ми! Учини Ти нам за всім, що до вподоби перед Тобою, тільки, Господи, спаси нас у цей день! І вони викинули чужих богів з-посеред себе, і служили Господу. Він не мав уподобання в народі, і зневірився в гніті Ізраїль.

І прийшли сини Аммона та отаборилися в Ґалааді, і вийшли ізраїльські сини та отаборилися в Масифі. І сказали старійшини народу Ґалааду, кожний до свого друга: Хто той, котрий почне воювати із синами Аммона і буде головою всіх, які живуть у Ґалааді?

Єфта, син Ґалаада, могутній силою. Він був сином жінки-розпусниці, — вона народила Ґалаадові Єфту. І дружина Ґалаада народила йому синів. А коли сини жінки змужніли, то вигнали Єфту, вони сказали йому: Не матимеш спадку в домі нашого батька, бо ти є сином жінки-розпусниці! І Єфта відійшов з-перед обличчя своїх братів, і поселився в землі Тов. До Єфти збиралися прості чоловіки і ходили з ним.

І сталося, через деякий час, сини Аммона воювали з Ізраїлем. І сталося, коли воювали сини Аммона з Ізраїлем, то ґалаадські старійшини пішли в землю Тов запросити Єфту, і вони сказали Єфті: Приходь, і будеш нам вождем, і воюватимемо із синами Аммона! Та Єфта відповів ґалаадським старійшинам: Хіба не ви зненавиділи мене, вигнали мене з дому мого батька і відіслали мене від себе? І як це, що ви прийшли до мене, коли зазнали утисків? А ґалаадські старійшини промовили до Єфти: Не так! Тепер ми прийшли до тебе, і ти підеш з нами, і воюватимемо із синами Аммона. І будеш нам головою, усім, хто живе в Ґалааді! А Єфта відповів ґалаадським старійшинам: Якщо повертаєте мене з вами воювати проти синів Аммона, і Господь передасть їх переді мною, то я буду вам головою. Господь буде Той, Хто чує між нами, — сказали ґалаадські старійшини Єфті, — якщо не вчинимо так, за твоїм словом! Тож Єфта пішов зі старійшинами Ґалаада, і вони поставили його над собою головою — за вождя. І виказав Єфта всі слова свої перед Господом у Масифі.

Тоді Єфта послав послів до царя синів Аммона, кажучи: Що мені й тобі, що ти прийшов до мене воювати зі мною на моїй землі? А цар синів Аммона сказав послам Єфти: Тому що Ізраїль узяв мою землю, коли він ішов з Єгипту — від Арнона до Явока і аж до Йордану. Тож тепер поверни їх із миром! Із цією вісткою посли повернулися до Єфти.
І знову послав Єфта послів до царя синів Аммона, кажучи: Так говорить Єфта: Не забрав Ізраїль моавської землі, ні землі синів Аммона, коли йшов він з Єгипту, але пішов Ізраїль по пустелі аж до Червоного моря і прийшов аж до Кадиса. І послав Ізраїль послів до царя Едома, кажучи: Ми пройдемо через твою землю. Та не послухав цар Едома, і відіслав до царя моавського, і той також не погодився. Тож Ізраїль осів у Кадисі. Він перейшов по пустелі, обійшов землю Едома та землю Моава, пройшов на схід сонця до землі Моава, і вони отаборилися на другому боці Арнона. Він не заходив у границі Моава, бо Арнон був границею Моава. І послав Ізраїль послів до Сеона, царя Есевона, аморейця, і сказав йому Ізраїль: Пройду через твою землю аж до мого місця. Та не забажав Сеон, щоб Ізраїль пройшов через його околиці. І зібрав Сеон увесь свій народ, отаборився в Яссі й воював з Ізраїлем. І Господь, Бог Ізраїля, передав Сеона і весь його народ в руку Ізраїля, і він розгромив їх. Тож Ізраїль успадкував усю землю Аморея, який жив на тій землі. І успадкував усю околицю Аморея — від Арнона і аж до Явока, від пустелі й аж до Йордану. І тепер, коли Господь, ізраїльський Бог, вигнав аморея з-перед Свого народу Ізраїля, то ти візьмеш у спадок її собі? Хіба не те, що дав у спадок тобі твій бог Хамос, це успадкуєш? А все, що передав перед нами в спадок Господь, наш Бог, цього спадкоємцями будемо ми! Тепер же чи ти кращий від Валака, сина Сепфора, моавського царя? Хіба він дійсно боровся з Ізраїлем, хіба він справді воював із ними при проживанні Ізраїля в Есевоні та в його дочірніх поселеннях, в Язирі та в його дочірніх поселеннях і в усіх містах, які біля Йордану, триста років! Чому ви не спасли їх у той час? Я не згрішив проти тебе, а ти чиниш зі мною зло, воюючи зі мною. Нехай судить Господь, Який сьогодні судить між ізраїльськими синами і між синами Аммона! Та цар синів Аммона не послухався, він не прислухався до слів Єфти, які той відіслав йому.

І був на Єфті Дух Господній, і він пройшов землю ґалаадську і Манасії, і перейшов ґалаадську варту, а від ґалаадської варти — на другий бік, до синів Аммона. І дав Єфта обітницю перед Господом, і сказав: Якщо Ти дійсно видаси мені синів Аммона в мою руку, то буде, що хто тільки вийде з дверей мого дому мені назустріч, коли я повернуся в мирі від синів Аммона, то належатиме Господу, і принесу його у всепалення.

І перейшов Єфта до синів Аммона воювати з ними, і Господь передав їх у його руки. І він розгромив їх дуже великою поразкою — від Ароіра і аж до підходу в Семоіт, двадцять міст, аж до виноградників Авела. І були посоромлені сини Аммона перед ізраїльськими синами.

І прийшов Єфта до Масифи, до свого дому, і ось його дочка вийшла йому назустріч з тимпанами і хорами, а вона — його улюблена, єдина, і не було в нього сина чи дочки, — тільки вона. І сталося, коли він побачив її, то роздер свій одяг і сказав: Горе, дочко моя, на дорозі ти мені стала, поганим стало це в моїх очах, я ж відкрив мої вуста про тебе до Господа і не зможу відвернути! А вона сказала йому: Батьку мій, якщо про мене відкрив ти свої вуста до Господа, чини зі мною так, як вийшло з твоїх уст, тому що для тебе вчинив Господь помсту над твоїми ворогами, над синами Аммона! І вона сказала своєму батькові: Учини зі мною таким чином: дай мені два місяці, і піду, і вийду на гори, і оплачу моє дівоцтво, — я та мої подруги. І він сказав: Іди. І відіслав її на два місяці. І пішла вона та її подруги, і оплакала своє дівоцтво на горах. І сталося, що після закінчення двох місяців вона повернулася до свого батька, і Єфта виконав свою обітницю, яку він дав, і вона не пізнала мужа. І стало заповіддю в Ізраїлі, щоб з року в рік ізраїльські дочки ходили оплакувати дочку Єфти, ґалаадця, — чотири дні на рік.

Зібралися сини Єфрема і пішли до Сефіна, і звернулися до Єфти: Як це, що ти пішов воювати із синами Аммона, а нас не закликав іти з тобою? Ми спалимо твій дім вогнем! А Єфта відповів їм: Чоловіком-оборонцем був я і мій народ, а сини Аммона дуже наглумилися наді мною. І закликав я до вас, та ви не врятували мене з їхньої руки. І побачив я, що не було спасителя, і поклав я мою душу у свою руку, і пішов на синів Аммона, і Господь передав їх у мою руку. Навіщо ж прийшли ви до мене в цей день воювати зі мною?

І Єфта зібрав усіх ґалаадських мужів, і воював з Єфремом. І ґалаадські мужі побили Єфрема. Вони вбивали втікачів, бо казали: Ви, які врятувалися, — з Єфрема (Ґалаад посеред Єфрема і посеред Манасії). І ґалаадські мужі захопили переходи єфремської частини Йордану, і було, коли говорили ті, які врятувалися з Єфрема: Ми хочемо перейти! — то ґалаадські мужі їх запитували: Хіба ви не з Єфрема? А ті казали: Ми не є! І тоді їм говорили: Скажіть: Завіт! Однак вони не могли так вимовити. Тож їх хапали, і вбивали їх на переходах Йордану; і полягло в той час з Єфрема сорок дві тисячі.

Єфта судив Ізраїль шість років. І помер Єфта, ґалаадець, і похований був у своєму місті Ґалааді.

Після нього Ізраїль судив Есевон з Вифлеєму. У нього було тридцять синів і тридцять дочок, яких віддав за межі міста, і тридцять жінок ввів своїм синам з-за міста. Він судив Ізраїль сім років. І помер Есевон, і був похований у Вифлеємі.

А після нього Ізраїль судив завулонець Елон. І він судив Ізраїль десять років. Помер завулонець Елон, і поховали його в Елімі, у землі Завулона.

А після нього судив Ізраїль Лавдон, син Селлима, фраатонійця. У нього було сорок синів і тридцять синів його синів, які сиділи на сімдесятьох ослах. І він судив Ізраїль вісім років. І помер Лавдон, син Селлима, фраатонієць, і був похований у Фраатоні, у землі Єфрема, на горі Ланака.

І продовжували ізраїльські сини чинити зло перед Господом, і передав їх Господь у руки филистимців на сорок років. І був муж із Сарая, з племені Дана, ім’я його — Маной, а жінка його була неплідна і не родила. І з’явився Господній ангел жінці, і промовив до неї: Ось ти неплідна й не народила, та завагітнієш і народиш сина. Тепер остерігайся, не пий вина ні п’янкого напою, і не їстимеш нічого нечистого, бо ось ти завагітнієш і народиш сина, і бритва не торкнеться до його голови, бо благословенним назореєм буде перед Богом хлопчина від материнського лона, і він почне спасати Ізраїля з рук филистимців.

Жінка пішла і розказала своєму чоловікові, говорячи: Божий чоловік прийшов до мене, а вигляд його, наче вигляд Божого ангела, дуже славний. Я запитала, звідки він, та свого імені він мені не сповістив. Він сказав мені: Ось ти завагітнієш і народиш сина. Тепер же не пий вина та п’янкого напою, і не їж нічого нечистого, бо Божим назореєм буде хлопчина від материнського лона аж до днів його смерті.

І Маной помолився до Господа, і сказав: Дай, Господи, щоби прийшов до нас Божий чоловік, якого Ти до нас послав, і щоби просвітив нас, що маємо чинити хлоп’яті, яке народиться. І вислухав Бог голос Маноя, і знову прийшов Божий ангел до його жінки, яка перебувала на полі, а Маноя, її чоловіка, не було з нею. Жінка поспішила, вибігла і сповістила своєму чоловікові. Вона сказала йому: Ось з’явився мені чоловік, який приходив до мене в той день. Маной піднявся і пішов за своєю жінкою до чоловіка, і сказав йому: Чи ти є той чоловік, який розмовляв з моєю жінкою? І ангел відповів: Я. А Маной запитав: Тепер, коли збудеться твоє слово, який буде суд хлопчини та його діла? І Господній ангел сказав Маноєві: Усього, що сказав я жінці, він буде стерегтися і всього, що походить з винограду, не їстиме, і вина та п’янкого напою хай не п’є, і всього нечистого хай не їсть, — усього, що заповів я їй, нехай остерігається.

І сказав Маной Господньому ангелові: Благаємо тебе, ми приготуємо перед тобою козеня з кіз! Та Господній ангел промовив до Маноя: Хоч мене силуєш, я не їстиму твого хліба, а якщо зробиш всепалення, то принесеш його Господу! — бо не знав Маной, що це — Господній ангел. І промовив Маной до Господнього ангела: Яке твоє ім’я, щоб коли збудеться твоє слово, ми тебе прославили? А Господній ангел йому сказав: Навіщо це запитав ти про моє ім’я? Воно є подивугідним.

Тоді Маной взяв козеня з кіз і жертву і приніс до каменя Господнього — Господу, Який творить подивугідне. І Маной та його жінка дивилися. І сталося, коли полум’я підіймалося над жертовником до неба, то Господній ангел піднявся в полум’ї, а Маной та його жінка гляділи і впали долілиць до землі. І не продовжував більше Господній ангел з’являтися Маноєві та його жінці. Тоді Маной пізнав, що це — Господній ангел. І сказав Маной своїй жінці: Ми неодмінно помремо , тому що ми побачили Бога! Та його жінка сказала йому: Якщо Господь бажав би вбити нас, то не прийняв би з наших рук всепалення та жертву, і не просвітив би нас цим усім, і не сказав би нам цього.

І жінка народила сина, і дала йому ім’я Самсон, і його поблагословив Господь. Хлопчина виріс. І Господній Дух почав ходити з ним у таборі Дана між Сараєм і між Естаолом.

Самсон прийшов до Тамнати і побачив у Тамнаті жінку з дочок-филистимок, і вона догодила перед ним. Він же пішов і сповістив своєму батькові та своїй матері, заявляючи: Я побачив у Тамнаті жінку з дочок-филистимок, тепер же візьміть її мені за жінку! А його батько і його матір сказали йому: Хіба немає з дочок твоїх братів і в усьому моєму народі жінки, що ти йдеш взяти жінку з-посеред необрізаних филистимців? Та Самсон відповів своєму батькові: Цю мені візьми, бо вона сподобалася моїм очам! Його батько і його матір не знали, що це від Господа, бо він шукає у филистимців приводу відплатити, — у той час филистимці панували над ізраїльськими синами.

Тож Самсон, його батько та його матір прибули до Тамнати, а він спустився у виноградник Тамнати, і ось молодий лев ричить йому назустріч. І на нього зійшов Господній Дух, і він роздер його, як роздирається козеня з кіз, і нічого не було в його руці. Та він не сповістив своєму батькові ні матері, що він учинив. І вони сходили, і поговорили з жінкою, і вона вгодила перед Самсоном. Через певний час він повертався, щоб узяти її, і відійшов убік подивитися на труп лева, і ось у пащі лева рій бджіл, і там був мед. Він узяв його і поклав до рота, і пішов далі, та їв собі дорогою. Він прийшов до свого батька й до своєї матері, і дав їм, і вони їли. Та він не сповістив їм, що взяв мед з трупа лева.

Його батько прийшов до жінки, і Самсон зробив там прийом на сім днів, бо так робили молоді люди. І сталося, оскільки вони боялися його, то приставили до нього тридцять друзів, і ті були з ним. І сказав їм Самсон: Запропоную вам загадку, і якщо сповістите мені значення загадки за сім днів прийому, то дам вам тридцять ряден і тридцять змін одягу. Якщо ж не зможете сповістити мені, то дасте ви мені тридцять ряден і тридцять змін одягу. І вони сказали йому: Скажи твою загадку, і послухаємо її! Тож він сказав їм: З того, що їв, вийшла їжа, і з сильного вийшло солодке. І не могли сповістити значення загадки до трьох днів.

І сталося, що на четвертий день вони сказали жінці Самсона: Обмани твого чоловіка, і нехай тобі сповістить загадку, щоб не спалили ми тебе і дім твого батька вогнем! Чи ви покликали нас, щоби зробити жебраками? І заплакала жінка Самсона перед ним, і сказала йому: Зненавидів ти мене, і ніколи не любив ти мене, бо загадку, яку задав ти синам мого народу, ти мені її не сповістив! А Самсон їй відповів: Якщо моєму батькові та моїй матері я її не сповістив, то тобі сповіщу? Та вона плакала перед ним упродовж семи днів, в які був у них прийом. І сталося, що на сьомий день він сповістив їй, оскільки надокучила йому. Вона ж сповістила синам свого народу.

І мужі міста на сьомий день, перш ніж зайшло сонце, сказали йому: Що солодше меду і що сильніше лева? А Самсон їм відповів: Якщо б не приборкали ви мою телицю, то не відгадали б ви моєї загадки! І на нього зійшов Господній Дух, і Він спустився до Аскалона і вбив там тридцять мужів, узяв їхній одяг і дав тим, які сповістили загадку. І Самсон запалав гнівом, і пішов до дому свого батька. А жінка Самсона поселилася в його дружби, який був його другом.

Через певний час сталося, що Самсон в дні жнив пшениці відвідав свою жінку, несучи козеня з кіз. Він сказав: Увійду до моєї жінки в кімнату! Та її батько не дав йому ввійти до неї. Її батько сказав: Я дійсно сказавсобі, що ти таки не злюбив її, — тож я дав її твоєму другові. Ось, хіба її молодша сестра не гарніша за неї? Нехай вона буде тобі замість неї. Та Самсон сказав йому: Цього разу я є невинний перед филистимцями, за те, що чиню я між вами зло!

І Самсон пішов, узяв триста лисиць, взяв смолоскипи, прив’язав хвіст однієї лисиці до хвоста іншої і приладнав по одному смолоскипу посередині між двома хвостами. Він запалив вогонь у смолоскипах, скерував лисиць на посіви филистимців і спалив колосся та пожате — від копиць до стоячого, до виноградників і оливкових садів.

А филистимці запитали: Хто зробив це? І відповіли: Самсон, зять Тамнатея, оскільки той взяв його жінку і дав її його другові! Тож филистимці прийшли, спалили вогнем хату її батька, її саму та її батька. А Самсон сказав їм: Хоч ви так учинили, не помилую, але мою помсту на одному і кожному з вас учиню! І він побив їх стегном великою поразкою. Він пішов і поселився біля потоку в печері Ітама.

Тоді филистимці виступили й отаборилися проти Юди, і розійшлися в Лехі. І сказали їм усі мужі Юди: Навіщо виступили ви проти нас? А филистимці сказали: Зв’язати Самсона і зробити з ним так, як він зробив нам! І три тисячі мужів з Юди спустилися до отвору в скалі Ітама. — Хіба ти не знаєш, що над нами панують филистимці, — сказали вони Самсонові, — тож чому це ти нам учинив? А Самсон сказав їм: Так, як зробили нам, так і я зробив їм! Прийшли ми зв’язати тебе, — сказали вони йому, — і передати тебе в руки филистимців. А Самсон сказав їм: Покляніться мені, що ви не вб’єте мене, а передасте мене їм, щоби часом ви не напали на мене! І ті поклялися йому, кажучи: Ні! Ми дійсно лиш зв’яжемо тебе і передамо тебе в їхні руки, та в жодному разі не вбиватимемо тебе. І вони зв’язали його двома новими шнурами, і вивели його зі скелі.

І він пішов аж до Щелепи. А филистимці заголосили йому назустріч і вибігли йому назустріч. І зійшов на нього Господній Дух, і стали шнури, які були на його руках, наче прядиво, коли воно відчує вогонь, і шнури поспадали з його рук. Він знайшов ослячу щелепу, кинену в дорозі, простягнув свою руку, взяв її і побив нею тисячу мужів. І сказав Самсон: Ослячою щелепою я зовсім вигубив їх, бо ослячою щелепою побив я тисячу мужів. І сталося, коли він закінчив говорити, то кинув щелепу зі своєї руки і назвав те місце: Побиття щелепою.

І він мав сильну спрагу. І заволав до Господа, кажучи: Ти дав у руки Твого раба це велике спасіння, а тепер я помру від спраги і попаду в руки необрізаних! Тоді Бог відкрив розщілину в щелепі, і з неї вийшла вода, і він пив, і повернувся його дух до нього, і він ожив. Через це дано їй назву, яка є аж до цього дня: Джерело Прикликаного, що в Щелепі. І двадцять років він судив Ізраїля в дні филистимців.

Звідти Самсон пішов до Ґази. Він побачив там жінку-розпусницю і ввійшов до неї. А мешканців Ґази сповістили, попереджаючи: Сюди прийшов Самсон! Тож вони оточили його і цілу ніч чатували на нього під брамою міста, — затаїлися на цілу ніч, кажучи: Залишимось аж до ранкового світла і вб’ємо його! Самсон спав до півночі, а біля півночі встав й узяв двері міської брами і два стовпи, підняв їх разом із засувом, поклав на своє плече і поніс їх на верхів’я гори, яка є перед Хевроном, і поклав їх там.

І сталося після цього, що він полюбив жінку біля потоку Сорих, ім’я якої Даліла. До неї прийшли сатрапи филистимців і сказали їй: Обмани його і довідайся, у чому полягає його велика сила і як зможемо подолати його? Ми зв’яжемо його, щоб його впокорити, а тобі ми дамо по тисячу сто срібних монет від кожного.

І Даліла говорила до Самсона: Сповісти мені, у чому твоя велика сила і чим будеш зв’язаний, щоб тебе впокорити? А Самсон відповів їй: Якщо мене зв’яжуть сімома сирими, не ушкодженими тятивами, то стану слабким і буду, наче один із людей. І принесли їй сатрапи филистимців сім сирих, неушкоджених тятив, і вона зв’язала його ними. А вони сиділи в засідці на нього в кімнаті, і вона сказала йому: Филистимці на тебе, Самсоне! Та він розірвав тятиви, як розривається жмут клоччя, коли відчує вогонь. І вони не пізнали секрету його сили.

І сказала Даліла Самсонові: Ось ти мене обманув і сказав мені неправду, тож тепер сповісти мені, чим тебе можна зв’язати! І він сказав їй: Якщо мене справді зв’яжуть сімома новими шнурами, які не були в роботі, то я ослабну і стану таким, як один із людей. І взяла для нього Даліла нові шнури, зв’язала його ними і сказала йому: Филистимці на тебе, Самсоне! А засідка сиділа в кімнаті. Та він зірвав їх зі своїх рук, наче нитку.

І Даліла сказала Самсонові: Аж дотепер ти мене обманював і говорив мені неправду. Та врешті-решт сповісти мені, чим можна тебе зв’язати! І він сказав їй: Якщо сплетеш сім кучерів моєї голови з пряжею і приб’єш кілком до стіни, то буду слабкий, такий, як один з людей! І Даліла приспала його, і взяла сім кучерів його голови з прядивом, прибила кілком до стіни і сказала йому: Филистимці на тебе, Самсоне! Він пробудився зі свого сну і витягнув кілки з пряжею зі стіни і з основою. І вони не пізнали секрету його сили.

І сказала йому Даліла: Як ти можеш говорити: Полюбив я тебе! — а твоє серце не зі мною? Це вже втретє обманув ти мене і не сповістив мені, у чому твоя велика сила! І сталося, коли надокучила йому своїми словами цілу ніч, і дуже надокучила йому, і він ослаб аж до смерті. І сповістив їй усе, що на його серці, розказуючи їй: Оскільки я є Божим назореєм від лона моєї матері, то до моєї голови не повинна торкатися бритва, та якщо я буду поголений, то моя сила відійде від мене, ослабну і буду таким, як усі люди.

І Даліла зрозуміла, що він сповістив їй усе зі свого серця, послала і покликала всіх сатрапів филистимців, кажучи: Прийдіть ще раз, бо він сповістив мені все, що на його серці. І всі сатрапи филистимців прийшли до неї, і принесли гроші у своїх руках. Вона ж приспала його між своїми колінами, покликала стрижія, і той обстриг сім кучерів його голови. І він почав упокорятися, і його сила відійшла від нього. А Даліла сказала йому: Филистимці на тебе, Самсоне! І він пробудився зі свого сну, і сказав: Вийду і вчиню так, як і завжди, скину їх із себе! Та він не знав, що Господь відступив від нього. І филистимці схопили його, вибрали йому очі, повели його до Ґази і закували його мідними оковами, і він молов у домі в’язниці. Та після того, як був пострижений, волосся його голови почало відростати.

Сатрапи филистимців зібралися приносити велику жертву їхньому богові Даґонові, розвеселилися і сказали: Наш бог передав у наші руки Самсона, нашого ворога! І побачив його народ, і хвалили своїх богів, кажучи: Наш бог передав у наші руки нашого ворога, — того, який спустошив нашу землю, який помножив наші рани! І сталося, коли розвеселилося їхнє серце, то вони сказали: Покличте Самсона з дому в’язниці, і нехай забавляє нас! І покликали Самсона з в’язничного дому, і забавлялися з нього, і поставили його між двома стовпами. А Самсон звернувся до хлопчини, який водив його: Дай відпочити мені й учини, щоб я доторкнувся до стовпів, на яких стоїть дім, і опруся на них. Слуга ж учинив так. А дім був повний чоловіків і жінок, і всі сатрапи филистимців були там, на даху приблизно три тисячі чоловіків і жінок, які спостерігали, як забавлялися із Самсона.

І заволав Самсон до Господа, кажучи: Господи, Господи, згадай мене і зміцни мене тільки ще на цей раз, і віддам помсту раз за два мої ока на филистимцях! І Самсон обхопив два середні стовпи, на яких будинок тримався, і він оперся на них, — один в його правиці, а один в його лівиці. І сказав Самсон: Нехай помре моя душа з филистимцями! І він нахилився із силою, і будинок упав на сатрапів і на весь народ, який був у ньому. І було мертвих, яких убив Самсон при своїй смерті, більше, ніж тих, яких убив за свого життя. І прийшли його брати і весь дім його батька, вони взяли його, пішли і поховали його між Сараа і між Естаолом у гробниці Маноя, його батька. А судив він Ізраїля двадцять років.

Був собі чоловік з гори Єфрема, а ім’я його було Міха. Він сказав своїй матері: Тисячу сто срібняків, які пропали в тебе і за які ти прокляла, і сказала ти в мої вуха, ось ці гроші в мене, — я їх узяв! А його матір сказала: Благословенний син мій Господом! І він віддав тисячу сто срібняків своїй матері, і сказала його матір: Я справді посвятила ті гроші Господу з моєї руки на самоті, щоби зробити коване й вилите, а тепер поверну їх тобі й віддам тобі їх. Та він віддав срібло своїй матері. А його матір узяла двісті срібняків і дала його художникові, і він зробив з нього коване й лите, і воно було в домі Міхи. І є собі муж Міха, а в нього — дім Божий. Він зробив ефод і терафін і уповноважив на служіння одного зі своїх синів, і той був у нього за священика. А в ті дні не було царя в Ізраїлі, тож кожний чинив те, що здавалося правильним в його очах.

І був собі юнак з мешканців Юди із Вифлеєму, який в племені Юди, — він був левітом, а жив він там. І пішов муж з міста з Вифлеєму юдейського жити, де лишень знайде, й, ідучи своєю дорогою, він прийшов до гори Єфрема, аж до дому Міхи. А Міха його запитав: Звідки йдеш? І сказав йому левіт: Я є з Вифлеєму юдейського, і йду я жити, де лишень знайду. І сказав йому Міха: Живи зі мною і будь мені за батька і за священика, і я дам тобі десять срібняків упродовж року, пару одягу і те, що тобі на життя. І левіт пішов, і почав проживати разом з тим чоловіком, і юнак став йому, наче один із його синів. А Міха уповноважив левіта на служіння, і юнак був йому за священика, і перебував у домі Міхи. І сказав Міха: Тепер пізнав я, що Господь вчинить мені добро, бо став мені левіт за священика.

У ті дні не було царя в Ізраїлі, і в ті дні плем’я Дана шукало собі спадок, щоб поселитися, бо аж до тих днів не випало їм спадку посеред племен Ізраїля. Тож сини Дана послали зі своїх родин п’ять мужів з їхньої частини, сильних синів із Сараа і Естаола, щоб обстежити землю і пройти її, і сказали їм: Підіть і обстежте землю! Вони прийшли до гори Єфрема аж до дому Міхи і зупинилися там. Коли вони були поблизу дому Міхи, вони впізнали голос молодого юнака-левіта, тож звернули туди і запитали його: Хто тебе привів сюди? Що ти тут робиш, і як тобі тут є? А він відповів їм: Так і так учинив зі мною Міха і найняв мене, і я став йому за священика. Тоді вони сказали йому: Запитай же в Бога, і довідаємося, чи доброю буде наша дорога, якою ми йдемо. Ідіть в мирі, — сказав їм священик, — перед Господом дорога ваша, якою ви йдете!

І п’ять мужів пішли. Вони прийшли до Лаїси, і побачили народ, який жив у ньому, що сидів упевнено за приписами сидонян, спокійні в надії, і не могли сказати слова, бо далеко є від Сидону, і не було угоди в них із сирійцями. І прийшли п’ять мужів до їхніх братів, до Сарра і Естаола, і сказали їм їхні брати: Чому ви сидите? І сказали: Встаньте, і ходімо проти них! Адже ми ввійшли і пройшли землю аж до Лаїса, і побачили народ, який живе в ньому в надії за приписами сидонян, і далеко є від Сидону, і угоди немає в них із Сирією, але встаньте, і підемо проти них, бо ми знайшли землю, і ось вона дуже добра! І ви мовчите? Не полінуйтеся піти, щоб іти й успадкувати землю. Коли ввійдете, підете до впевненого народу, і земля широка, бо Бог передав її в нашу руку, місце, де немає там браку всякої речі, що на землі.

І шістсот чоловіків з роду Дана, підперезаних військовою зброєю, піднялися із Сараа і Естаола. Вони пішли і отаборилися в Каріятіарімі в Юди. Через це названо те місце — Табір Дана — аж до цього дня, ось за Каріятіарімом. Пішли вони звідти і пішли аж до гори Єфрема, і пішли аж до дому Міхи. І п’ять мужів, які ходили обстежувати землю, принесли відповідь і сказали своїм братам: Чи знаєте, що в цих домах є ефод, терафін, коване і вилите? І тепер знайте, що вчините. Вони звернули туди і ввійшли в дім юнака-левіта, у дім Міхи, і привітали його. А шістсот мужів, підперезаних військовою зброєю, стояли біля дверей брами, ті із синів Дана. І прийшли п’ятеро мужів, які ходили обстежувати землю. Прийшовши туди, взяли різьблене, ефод, терафін і вилите, а священик стояв біля дверей воріт, і шістсот чоловік, підперезаних військовою зброєю. Тож вони ввійшли в дім Міхи і забрали ефод, терафін, вилите і різьблене. А священик запитав їх: Що ви робите? Вони ж у відповідь сказали йому: Мовчи, поклади свою руку на свої уста і йди з нами, і будеш нам за батька і за священика! Хіба краще бути тобі священиком дому одного чоловіка, чи бути тобі священиком племені й роду в Ізраїлі? І зраділо серце священика, і він взяв ефод, терафін, різьблене та коване, і ввійшов посеред народу.

Вони повернулися і відійшли, і поставили в лави дім і свою значну кількість худоби перед ними. А коли вони відійшли далеко від дому Міхи, то ось Міха і мужі, які з дому Міхи, почали кричати за синами Дана. Тоді сини Дана повернули свої обличчя і промовили до Міхи: Що тобі, що ти закричав? І сказав Міха: Бо моє різьблене, яке я собі зробив, ви забрали і священика, і відійшли! І як мені бути далі? Тож чому це кажете мені: Чого це кричиш? А сини Дана сказали йому: Хай не буде чути твого голосу за нами, щоби часом не вийшли назустріч вам мужі, розлючені душею, і приєднаєш душу твою і душу твого дому. І пішли сини Дана своєю дорогою, а Міха побачив, що вони сильніші за нього, розвернувся і повернувся до свого дому.

І вони взяли те, що зробив Міха, і священика, який був у нього, і пішли аж до Лаїса проти спокійного і безпечного народу, побили їх вістрям меча, а місто спалили. І не було нікого, хто врятував би його, бо далеко він від сидонян, і угоди не було в них з ніким, і воно в долині, яка належить домові Роова. Вони збудували місто і поселилися в ньому, і назвали місто іменем Дана за іменем їхнього батька, який народився Ізраїлеві. А раніше ім’я міста було Лаїс. І поставили собі сини Дана різьблене Міхи, і Йонатан, син Ґерсома, сина Мойсея, він та його сини були священиками племені Дана аж до дня переселення землі. І встановили собі різьблене, яке зробив Міха, — усі дні, упродовж яких дім Божий був у Силомі.

І сталося в ті дні, що не було царя в Ізраїлі. І був один чоловік, левіт, який жив на схилах гори Єфрема. Взяв собі чоловік жінку-наложницю з Вифлеєма юдейського. Якось його наложниця розгнівалася на нього і пішла від нього до дому свого батька, до Вифлеєму юдейського, і була там упродовж чотирьох місяців. І піднявся її чоловік, і пішов за нею, щоб промовляти до її серця і помиритися з нею, і знову привести її до себе. З ним пішов його слуга і пара ослів, і він пішов аж до дому її батька. Батько молодиці побачив його і вийшов йому назустріч. Його тесть — батько молодиці, запросив його в дім, і той провів з ним три дні; вони їли, пили і поснули там.

І сталося четвертого дня, пробудилися вони вранці, і він піднявся, щоб відійти. Та батько молодиці сказав до свого зятя: Підкріпи своє серце кількома шматками хліба, і після цього підете. Тож вони сіли, і їли обидва разом, і пили. І сказав батько молодиці до чоловіка: Почавши, переночуй, і нехай розвеселиться твоє серце. І встав чоловік, щоб відійти, та його тесть примусив його, і знову переночував там. І встав вранці на п’ятий день, щоб відійти. Та батько молодиці знову сказав: Підкріпи своє серце хлібом і будь як воїн, аж доки не схилиться день до вечора. І їли, і пили обидва, і встав чоловік, щоб відійти, — він, його наложниця і його слуга. І його тесть, батько молодиці, сказав йому: Ось схилився день до вечора, відпочинь тут ще сьогодні, і нехай розвеселиться твоє серце, і встанете вранці в дорогу вашу, і відійдеш до твого житла.

Та не бажав чоловік переночувати, устав і пішов, і дійшов аж напроти Євуса (це є Єрусалим), і з ним — пара навантажених ослів, і його наложниця з ним. Ще коли вони були біля Євуса, то день дуже схилився, тож слуга сказав своєму господареві: Ходімо, звернемо до цього євусейського міста й переночуємо в ньому. І сказав йому пан його: Ні, не зверну до чужого міста, яке не є з ізраїльських синів, а підемо аж до Ґаваа. І сказав слуга його: Ходімо, увійдемо до одного з місць і переночуємо в Ґаваа чи в Рамі. Тож вони вирушили й пішли, бо сонце зайшло близько Ґаваа, яка належить Веніамінові. І подалися туди, щоб увійти переночувати в Ґаваа, увійшли й сіли на площі міста, і немає чоловіка, який ввів би їх у свій дім переночувати.

І ось старий чоловік зайшов зі своїх діл з поля ввечері, а чоловік — з гори Єфрема, і він проживав у Ґаваа, а мужі того місця — сини Веніаміна. І поглянувши очима, побачив чоловіка — мандрівника на площі міста, і сказав старий чоловік: Куди йдеш і звідки мандруєш? Він же відповів йому: Приходимо ми з Вифлеєма юдейського аж до схилів гори Єфрема. Бо я є звідти, і пішов я до Вифлеєма юдейського, і я йду до свого дому, і немає чоловіка, хто ввів би мене у свій дім переночувати. І солома, і їжа для ослів у нас є, і в мене є хліб та вино і для твоєї рабині, і для слуги твоєї рабині, немає браку в жодній речі. Тож старий чоловік сказав: Мир тобі, тільки вся твоя потреба на мені, тільки на площі не ночуй! І він привів його до своєї хати, і завів його ослів, і помив їм ноги, вони ж їли і пили.

А коли вони розвеселилися своїм серцем, то ось мужі міста, сини беззаконників, оточили хату, били у двері й сказали до старого чоловіка, господаря хати, вимагаючи: Виведи чоловіка, який зайшов до твоєї хати, щоб ми його пізнали! Та чоловік, господар хати, вийшов до них і сказав їм: Ні, брати, не чиніть зла після того, як зайшов цей чоловік у мою хату, не чиніть цієї глупоти! Ось моя дочка-дівиця і його наложниця, виведу їх, і принизите їх, і вчините їм те, що добре у ваших очах, а цьому мужеві не вчините слово цього безумства! Та не забажали мужі послухати його. І взяв чоловік свою наложницю, і вивів її до них надвір, вони ж пізнали її і глумилися з неї цілу ніч аж до ранку. І відіслали її, коли сходила рання зоря. І прийшла жінка на світанку, і впала біля дверей брами дому чоловіка, там, де був її володар, і лежала, поки не розвиднілося.

І встав її володар вранці, відкрив двері дому і вийшов, щоб піти своєю дорогою, і ось жінка — його наложниця — лежала під дверима, і її руки на порозі. І сказав він до неї: Встань і підемо! Та вона не відповіла йому, але померла. І він узяв її на осла; встав чоловік і пішов до своєї місцевості. Він прийшов до своєї хати, взяв меч, взяв свою наложницю і розрубав її по костях її на дванадцять частин, і послав їх до всіх племен Ізраїля. І було, що кожний, хто побачив, сказав: Не сталося, і не видно було такого від дня виходу ізраїльських синів із Єгипту аж до цього дня! І він наказав мужам, через яких вислав, кажучи: Так промовите до всіх ізраїльських мужів: Хіба сталося за цим словом від дня виходу ізраїльських синів із Єгипту аж до цього дня? Зробіть самі між собою про це нараду і скажіть.

І виступили всі ізраїльські сини, і зібралася вся громада, як один чоловік, від Дана і аж до Вирсавії і землі Ґалааду до Господа, до Масифи. І піднялися старійшини всього народу, усі ізраїльські племена серед зібрання Божого народу — чотириста тисяч чоловік піших, які носять меч. І почули сини Веніаміна, що ізраїльські сини прийшли до Господа до Масифи. І сказали ізраїльські сини: Скажіть, де сталося це зло? І відповів чоловік-левіт, муж убитої жінки, і сказав: До Ґаваа Веніаміна прийшов я і моя наложниця, щоб переночувати. Та проти мене повстали мужі, які в Ґаваа, і оточили довкола мене дім вночі, і хотіли мене вбити. А мою наложницю вони принизили й наглумилися над нею, і вона померла. Тож я взяв мою наложницю, поділив я її на частини, і послав до кожної околиці спадку ізраїльського, бо вони вчинили безумство в Ізраїлі. Ось усі ви, ізраїльські сини, дайте собі слово і раду.

І піднявся весь народ як один чоловік, кажучи: Не ввійдемо — жодний з нас — до свого житла — і не подамося — жодний з нас — до своєї хати! А тепер ось ця справа, яку вчинимо Ґаваа: Підемо проти неї за жеребом! Ми візьмемо десять мужів на сто, сто на тисячу і тисячу на десять тисяч, щоб узяти заготовлену їжу народові, аби забезпечити тих, які йдуть на Ґаваа Веніаміна через усе те безумство, яке вони вчинили в Ізраїлі! І зібрався кожний ізраїльський чоловік з міст, прийшли всі як один чоловік.

І послали ізраїльські племена мужів до всього племені Веніаміна, кажучи: Що це за зло, яке сталося у вас? Тож тепер видайте цих безбожних мужів у Ґаваа, синів Веліяла, ми вб’ємо їх і усунемо зло з Ізраїля! Але сини Веніаміна не забажали послухатися голосу їхніх братів, ізраїльських синів. А сини Веніаміна зібралися з їхніх міст до Ґаваа, щоб вийти воювати з ізраїльськими синами.

У той день сини Веніаміна зробили перепис — двадцять п’ять тисяч мужів з міст, які носять меч, крім тих, які живуть у Ґаваа. Ці також були пораховані — сімсот молодих вибраних мужів, які вправно орудують обома руками. Це — усі пращники, які попадають камінням у волосину, і не схиблять. І кожний ізраїльський муж також був порахований — чотириста тисяч мужів, які носять меч, не враховуючи синів Веніаміна. Усі ці мужі — воїни.

Вони виступили і пішли до Ветиля, і запитали Бога. Ізраїльські сини сказали: Хто з нас піде проводирем, щоб воювати з Веніаміном? А Господь відповів: Юда піде проводирем!

Тож ізраїльські сини піднялися і отаборилися проти Ґаваа. І вийшов кожний ізраїльський чоловік на війну з Веніаміном, і стали з ними мужі ізраїльські до бою проти Ґаваа. Та сини Веніаміна вийшли з міста, і вигубили в той день в Ізраїлі двадцять дві тисячі мужів на землі. Однак ізраїльські мужі зібралися із силами і продовжували стояти в бою на місці, де стали до бою в перший день. І пішли ізраїльські сини, і плакали перед Господом аж до вечора, і звернулися до Господа, запитуючи: Чи продовжуватиму зближатися в битві з Веніаміном, моїм братом? А Господь сказав: Підете проти нього!

І сини Ізраїля прийшли до Веніаміна на другий день. І Веніамін вийшов їм назустріч з Ґаваа другого дня, і вигубив з народу вісімнадцять тисяч мужів на землі. Це всі, які носять меч! І пішли всі ізраїльські сини і весь народ, попрямували до Ветилю і заплакали перед Господом, і постили в той день, і принесли всепалення спасіння перед Господом, і запитали Господа Ізраїльські сини. А в ті дні там був ковчег Господнього завіту, і Фінеес, син Елеазара, син Аарона, стояв перед ним у ті дні, запитуючи: Чи продовжу ще йти на бій із синами Веніаміна, мого брата, чи припиню воювати? І сказав Господь: Підіть, бо завтра передам його у твою руку!

Тож ізраїльські сини зробили засідку довкола Ґаваа, і піднявся Ізраїль проти Веніаміна на третій день, і став до бою проти Ґаваа так, як раз за разом. І вийшли сини Веніаміна назустріч народові, і відтягнені були від міста, і почали, так як раз за разом, убивати з народу на дорогах, з яких є одна, що йде до Ветиля, і одна, яка йде до Ґаваа в полі, — якихось тридцять мужів з-поміж Ізраїля полягли. Тож сини Веніаміна сказали: Падають перед нами так, як і раніше! А ізраїльські сини сказали: Втікаймо і виведемо їх з міста на дороги. І кожний ізраїльський чоловік устав зі свого місця, і вони стали до бою у Ваалтамарі, а ізраїльська засідка вийшла зі свого місця із заходу Ґаваа, і вони пішли напроти Ґаваа, — десять тисяч вибраних мужів з усього Ізраїля, — і битва стала тяжкою. А ті не усвідомили, що на них насувається зло.

І Господь повернув до втечі Веніаміна з-перед обличчя Ізраїля, тож ізраїльські сини вигубили у Веніаміна в той день двадцять п’ять тисяч і сто чоловік. Це всі, які носять меч. І побачив Веніамін, що його повернено до втечі, а муж ізраїльський поступився Веніамінові, бо вони надіялися на засідку, яку зробили проти Ґаваа. І кинулася засідка, і виступила проти Ґаваа, пішла засідка і побила все місто вістрям меча. І був наказ мужеві ізраїльському, тим, які в засідці, подати димовий знак з міста. І повернули назад ізраїльські мужі в битві, і Веніамін почав побивати ранених поміж ізраїльських мужів, якихось тридцять чоловік, бо сказали: Вони таки справді змушені втікати перед нами, як і під час попередньої битви! А з міста почав підноситися вогонь — стовп диму. І озирнувся Веніамін позад себе, і ось край міста підносився до неба. Ізраїльський муж повернувся, і поспішив муж Веніаміна, і зрозумів, що його настигає зло. Тож вони звернули перед ізраїльським мужем на дорогу пустелі, і битва вигубила його, і ці з міст вигублювали його посеред них. І відрізали відступ Веніамінові, щоб таки покласти йому край, і топтали аж до Ґаваа зі сходу сонця. І полягло з Веніаміна вісімнадцять тисяч чоловік, усі вони — сильні мужі. Вони звернули вбік і втекли в пустелю, до скелі Реммона, та їх дозбирували на дорогах — ще п’ять тисяч чоловік. І гналися за ними аж до Ґадама, і вбили з них ще дві тисячі чоловік.

І було в той день усіх, які полягли з-посеред Веніаміна, двадцять п’ять тисяч чоловік, які носили меч, усі вони — сильні мужі. Вони повернули вбік і втекли в пустелю, до скелі Реммона, — шістсот мужів, — і перебували на скелі Реммона чотири місяці. Та ізраїльські мужі оточили синів Веніаміна і побили їх вістрям меча ззовні міста — аж до худоби, аж до кожного, хто знайшовся в усіх містах. А на міста, які їм траплялися, насилали вогонь.

У Масифі кожен ізраїльський муж поклявся, кажучи: Жоден з нас не дасть Веніамінові свою дочку за жінку! І прийшов увесь народ до Масифи і Ветиля, і перебували там аж до вечора перед Богом, вони підвищили свій голос, заплакали великим плачем і сказали: Навіщо, Господи, Боже Ізраїля, сталося це сьогодні в Ізраїлі, коли ми недорахувалися одного племені в Ізраїлі? І сталося на другий день, що піднявся народ, вони збудували там жертовника і принесли всепалення спасіння. І сказали ізраїльські сини: Хто той, котрий з-поміж усіх ізраїльських племен не прийшов на збір до Господа? Бо велика клятва була на тому, хто не приходив до Господа до Масифи, заклинаючи: Такий неодмінно помре! І потішили себе ізраїльські сини за Веніаміном, своїм братом, і говорили: Сьогодні втрачено одне плем’я з Ізраїля. Що вчинимо тим, які залишилися, стосовно жінок? Ми ж поклялися Господу, не давати їм з наших дочок за жінок!

І сказали: Яке одне з ізраїльських племен, що не прийшло до Господа, до Масифи? І ось в табір на збір не прийшов муж з Явіса ґалаадського. Порахували народ, і ось там немає мужа з тих, які жили в Явісі ґалаадському. І послала туди громада дванадцять тисяч мужів з боєздатних синів, і дали їм вказівку, вимагаючи: Підіть і повбивайте всіх, хто живе в Явісі ґалаадському вістрям меча — жінок і народ! Ось ця вимога, яку ви виконаєте: Кожного із чоловічої статі й кожну жінку, яка пізнала чоловіка в постелі, вигубите! І знайшли з тих, які жили в Явісі ґалаадському, чотириста дівчат — дівиць, які не пізнали чоловіка в постелі, і привели їх у табір до Силома, що є в Ханаанській землі.

І вся громада послала до нащадків Веніаміна, які на скелі Реммона, і переговорили з ними, і закликали їх до миру. І в той час Веніамін повернувся до ізраїльських синів, і їм дали жінок, які були з жінок Явіса ґалаадського. І таким чином вгодили їм.

І народ потішився Веніаміном, бо Господь зробив розрив між ізраїльськими племенами. І старійшини громади сказали: Що зробимо для тих, хто залишився, стосовно жінок? Адже з племені Веніаміна вигубили кожну жінку. Нехай буде збережений спадок Веніамінові, — сказали вони, — і хай не загине ціле плем’я Ізраїля! Та ми не зможемо дати їм жінок з наших дочок, бо ми, ізраїльські сини, поклялися, кажучи: Проклятий, хто дасть жінку Веніамінові! Та в Силомі, — сказали вони, — щороку відбувається свято для Господа, яке є на півночі Ветиля, на сході сонця по дорозі, що йде з Ветиля до Сікімів і з півдня левонського Лівану. Тож вони дали вказівку синам Веніаміна, кажучи: Підіть і засядьте у виноградниках, і будете спостерігати. Як тільки побачите, що дочки тих, хто живе в Силомі, вийдуть танцювати в Силомі в хороводах, то вийдете з виноградників, і кожен захопить собі жінку з дочок Силома, і повернетеся в землю Веніаміна. І коли буде, що прийдуть їхні батьки чи їхні брати судитися з вами, то ми скажемо їм: Змилосердьтеся над ними, адже не кожний одержав собі жінку у війні, бо ви не дали їм, в часі провинилися ви! І сини Веніаміна вчинили так, і взяли жінок відповідно до їхньої кількості з танцюристок, яких захопили, відійшли і повернулися до свого спадку, збудували собі міста і поселилися в них. І пішли звідти ізраїльські сини в той час, кожний до свого племені й до свого роду, і пішли туди, кожний до свого спадку.

У ті дні не було царя в Ізраїлі, кожний муж чинив те, що здавалося правильним в його очах.