Ждали меня, как дождя, и, как дождю позднему, открывали уста свои.
І чекали мене, як дощу, і уста свої відкривали, немов на весінній той дощик.
Вони, мов на дощ, на мене чекали, і розтуляли рот свій, мов на дощ пізній.
Дожидали мене, й, як (земля) до опізненого дощу, отвирали роти свої.
Наче спрагла земля, що очікувала дощу, так вони чекали на мої слова.