Матерям своим говорят они: «где хлеб и вино?», умирая, подобно раненым, на улицах городских, изливая души свои в лоно матерей своих.
Вони кви́лять своїм матеря́м: „Де пожи́ва й вино?“ І ску́люються, як ране́ний, на пло́щах міськи́х, коли ду́ші свої випускають на лоні своїх матері́в.
Просять у матерів своїх: «Хліба! Пити!» І умлівають, мов поранені, по майданах міських і виливають свої душі у материнське лоно.
Допрошуються в матерей своїх: хлїба, вина! та й умірають, мов ті поранені, по улицях міських, виливають душі свої у матерні лона.
Своїм матерям вони казали: Де пшениця і вино? — коли вони зникали, як ранені на дорогах міста, коли виливалися їхні душі на лоно їхніх матерів.