Наши глаза истомлены в напрасном ожидании помощи; со сторожевой башни нашей мы ожидали народ, который не мог спасти нас.
Уже прогляділи ми очі свої, даре́мно чека́вши на поміч собі, — на варті своїй ми чекали наро́ду, який нас не спас.
Досі виснажуються наші очі, сподіваючись на ту марну допомогу; з наших башт ми виглядали за народом, що не міг спасти нас.
Наші ж очі аж умучились, визираючи надармо підмоги; з башти нашої визирали сторожі того народу, що не міг нас урятувати.
Ще як ми були, наші очі пропали надаремно, очікуючи нашу допомогу. Ми тільки й визирали [1] за народом, який не спасає.