Осії

Cлово Господнє, що надійшло до Осії Беерієнка в часах Юдейських царів Озії, Йоатама, Ахаза й Езекії та за днїв Ізраїлського царя Еробоама Йоасенка. Початок слова Господнього до Осії. І сказав Господь Осії: Ійди, возьми за себе жену-блудницю, та й мати меш дїти блудні; бо вельми блудує ся земля, покинувши Господа. І пійшов він та й узяв Гомеру Диблаїмівну; й завагонїла вона та й уродила йому сина. І сказав йому Господь: Назви його Езреель (насїннє Боже); не задовгий бо час навідаю я карою за кров Езреелеву дом Егуїв і зроблю кінець царюванню дому Ізрайлевого, І станеться того дня, що поломлю лука Ізрайлевого на Езреель-долинї. І завагонїла вона вдруге, та й уродила дочку; й повелїв йому: Назви її Лорухама (непомилувана); бо я вже не буду милуватись над домом Ізрайлевим, щоб прощати йому. Дом же Юдин помилую й спасу їх у Господї Бозї їх, спасу їх не луком, нї мечем, нї боєм, нї кіньми й їздецями. Як же вона одлучила Лорухаму, завагонїла й вродила сина. І сказав (Господь): Назви його Лоаммій (не мій нарід); ви бо не мій люд, а я не ваш. Та все ж таки буде синів Ізрайлевих стілько, як піску морського, що не мож його нї переміряти, нї перелїчити, й там, де їм говорено: ви не мій люд, звати муть їх синами живого Бога. І зійдуться сини Юдині й сини Ізрайлеві докупи й настановлять над собою одного головою та й вийдуть із землї неволї; день бо Езреелїв великий.

Говоріть братам вашим: Мій народе, а сестрам вашим: Помилувана. Позивайтесь із матїррю вашою, позивайтесь; бо вона не жена менї, я їй не муж; нехай вона віддалить блуд від лиця свого, й перелюбство від грудей своїх, Щоб її не роздяг я до нага, й не зробив такою, як була в день уродин своїх; щоб не вчинив її пустинею, не обернув у землю суху та не заморив спрагою. І дїтей її я не помилую, бо вони дїти блудницькі. Бо мати їх блудувала, соромом окривала себе та, що їх почала; бо казала: Пійду за полюбовниками моїми; вони ж дають менї хлїб і воду й вовну й лен, оливу й напій. Тим же то їй терниною стежку закидаю, — плотом загороджу, й не знайде вона стежок своїх. Пожене слїдом за полюбовниками своїми, та їх не здогонить і буде їх шукати, але їх не знайде; а тодї скаже: Пійду, вернуся до мого першого мужа; тодї бо лучше було менї, нїж тепер. Так, вона не знала, що се я, — я давав їй і хлїб і вино й олїю; що вистачав їй срібло й золото, з чого вони робили собі Баала. За те ж я возьму назад хлїб мій в його часї, і вино в його порі; відберу вовну й лен мій, чим вона свою наготу прикриває. А так відкрию сором її перед очима полюбовників її, і нїхто не вирве її із руки в мене. Її втїхам кінець положу, й сьвятам її й новим місяцям її й суботам її та й усїм сьвяточним часам її. І попустошу в неї сади виноградні й фиґовину, що про них вона мовляла: се в мене подарунки, що полюбовники мої менї дарували; все те оберну я в лїс; польові зьвіри живитись муть ними. Я скараю її за ввесь час, що вона Баалам служила, їм кадило палила, а нарядившись в намисти та ланцюжки, за полюбовниками своїми ходила, про мене ж забула, говорить Господь. Та ось, і я заманю її в пустиню до себе, й буду їй до серця промовляти. І верну їй звідти виноградники її, й долина Ахор (сумна) буде їй дверима до надїї, і сьпівати ме знов, як у своїх молодощах, як тодї, коли виходила з землї Египецької. І буде так із того часу, говорить Господь, що мене ти звати меш "чоловіче мій," а не звати меш "Баале" (пане мій). І викину з уст її імена Баалів, та й не буде вже більше згадувати назви їх. І вчиню тодї вмову задля них із зьвірми польовими, з птаством під небом і всїм тим, що човгає по землї; й закину луки та мечі й війну з землї, й дам їм жити безпечно. Я одружу тебе зо мною на віки, одружу тебе в справедливостї й судї, в ласкавостї й милосердю, Одружу тебе зо мною в вірностї, й спізнаєш, що я — Господь. І буде того часу: я вислухаю, говорить Господь, вислухаю небо, а воно вислухає землю, Земля ж вислухає збіжє, вино й оливу; а сї вислухають Езрееля. І я посїю його на землї про себе, й помилую Непомилувану, й скажу Немій-людові: Ти — мій люд, а він скаже: Ти — мій Бог!

І сказав менї Господь: Ійди ще, полюби таку, що її чоловік любить, а вона перелюбкує, так само, як се Господь любить синів Ізрайлевих, а вони до инших богів прихиляються й смакують виноградні скірочки (лупинки). І купив я собі її за пятнайцять срібних грошей та за один гомер і пів гомера ячменю. І сказав їй: Довгий час сидїти й ждати меш мене, не блудуючи з другим; таким же й я буду до тебе. Бо довгий час седїти муть і сини Ізрайлеві без царя й без старшини, без жертви й без жертівника й без ефоду й терафиму. Аж потім обернуться сини Ізрайлеві, та шукати муть Господа, Бога свого, й Давида, царя свого, й будуть у страху стояти перед Господом і ласкою його — в останнї днї.

Слухайте слово Господнє, Ізраїлські дїти! бо (готовий) суд у Господа з осадниками сієї землї; нема бо нї правди, нї милосердя, анї знання Бога на землї. Лихословство й лож, душогубство й крадежі та перелюбство розширились вельми, а пролив крові йде за проливом крові. Тим то заплаче ся земля, і вмлївати муть усї, що на нїй живуть, разом із зьвірями в полї й птаством під небом, ба й риба у морі загине. Та ще й не докоряй нїхто, не гудь нїхто другого! твій нарід (сподуфалий) — як той, що з сьвященником до сварки стає. Сам ти вдень упадеш, а вночі й пророк твій, та й матїр твою погублю. А вигублений буде нарід мій за незнаннє (закону); та як ти відкинув знаннє, так і я відкину тебе од сьвященничої служби передо мною; та як ти забув про закон Бога твого, так і я забуду про дїтей твоїх. Чим більше їх намножуєсь, тим більше й грішать вони проти мене; за те ж я честь їх оберну в безчесть. Харч добувають вони з гріхів мого люду, й до беззаконностї його змагає душа їх. Тим же то — що буде з народом, те й з сьвященником; скараю його після доріг його, й заплачу йому після вчинків його. Будуть їсти, та й ситі не будуть, будуть блудувати, та й не намножаться, бо покинули службу Господеві. Блуд і вино та напої відбирають у них розум. Люд мій питається в дерева свого, й палиця його дає відповідь йому; дух бо блудництва завів їх на безпуття, й, блудуючи, одступили вони од Бога свого. По верховинах приносять вони жертви, по узгіррях палять кадило під дубом, тополею й теребинтом, бо вони принадну тїнь собою дають; тим то й розпустують дочки ваші й перелюбкують молодицї ваші. Та я й не гадаю карати дочок ваших, що вони розпустують, анї жінок ваших, що вони блудують, ви ж бо самі побіч нетрібок та розпустників приносите жертви, а нетямущий нарід погибає. Коли вже ти, Ізраїлю, блудуєш, то нехай би хоч ти, Юдо, не грішив; ой не ходїте в Галгал, не йдїть у Бет-Авен, та й не кленїтесь: Як жив Господь. Бо Ізраїль — упиряка, як дурна корова; то ж чи може тепер Господь пасти їх, як овець, по лугах широких? Застряв Ефраїм у віру ідолську; — понехай його! Гіркі їх упої, блудництву вони зовсїм оддались; та й князї їх любуються в мерзотах. Вхопить їх буря на крила свої; за жертви їх стид їх окриє.

Слухайте се ви, сьвященники, вважай, доме Ізрайлїв, та й ти, доме царський, прихили ухо; на вас бо настане суд, за те, що ви були западнею (людові) в Массифі, неначе сїттю, що на Таворі заставляють. Глибоко загрязли ви в розпустї, та я провчу всїх їх. Знаю я Ефраїма, та й Ізраїль не втаєний від мене; ти бо, Ефраїме, блудуєш, а Ізраїль опоганив себе. Ледарство їх не дає їм до Бога вернутись, бо потяг до блудництва в серцї в них, про Господа Бога, — не хотять знати. Та гординя Ізраїля буде в їх таки очах впокорена; і Ефраїм і Ізраїль упадуть задля безбожностї своєї, а з ними впаде і Юда. Прийдуть вони з вівцями своїми й назимками (жертовними) шукати Господа, та його не знайдуть; він ухилився від них. Господеві вони віру зломали, тим що чужих (йому) дїтей наплодили; тепер же кожний новий місяць буде їх (карами) пожерати разом із їх майном. Затрубіте рогом у Гиві, трубою у Рамі, дайте гасло в Бет-Авенї: позад тебе (ворог), Бенямине! Ефраїм стане пусткою в день кари; поколїнням Ізрайлевим се — я сповістив! Юдина старшина похожа на тих, що пересувають межі; вилию на них гнїв мій, як воду. Потопчуть Ефраїма, побитого судом; він бо вподобав ходити за марнотами. Як міль поточу Ефраїма, буду червом Юдиному дому. І почує Ефраїм свою неміч, Юда — біль своєї рани, і пійде Ефраїм до Ассура, пошле до царя Ярева, та він не зможе вилїчити вас, не загоїть рану. Я бо, як лев, на Ефраїма, як левчук на дом Юдин; пірву, понесу й пійду, — нїхто не врятує. Пійду, вернусь на моє місце, аж доки вони не признаються до своєї провини й не стануть лиця мого шукати.

В злиднях своїх будуть вони з досьвітку шукати мене й говорити: Ой вернїмось до Господа, він бо вдарив, та він і загоїть, він поранив, і сам рани перевяже. У два днї нас оживить, третього дня — на ноги поставить, і жити будемо перед лицем у нього. Ми спізнаємо його; будемо намагатись (що-раз лучше) пізнавати Господа; він же явиться ранньою зорею, і прийде до нас, мов той пізний дощ, що скроплює землю. Та що ж я вчиню тобі, Ефраїме? що вчиню тобі, Юдо? Та ж чеснота ваша, мов та мрака порання, мов роса, що скоро зникає! Тим то я побивав їх через пророків, картав їх словами з уст моїх, і мій суд виднїв, наче сьвітло. Я бо милостї хочу, не жертви, а знаннє Бога любійше менї над всепалення. А вони, так само, як Адам, поламали вмову зо мною і зрадили мене. Галаад — стався містом безбожників, обризьканим кровю. Як в степу розбишаки чигають на людей, так ватага сьвященників вбиває подорожних і творить гидоти. Ув Ізраїля я виджу страшні речі, там блудництво в Ефраїма, тут опоганивсь Ізраїль. І тобі, Юдо, назначене жниво, як я одкличу полонь народу мого.

Коли я почав лїчити-оздоровляти Ізраїля, виявилась неправедність Ефраїмова й лиходїйство Самариї; і ось, влазить злодїй, а розбишака рабує по улицях. Вони й не здогадуються в серцях своїх, що я про їх ледарство знаю; і так тепер намножились і обгорнули їх ледарства їх, а всї вони перед лицем у мене. Лиходїйством своїм звеселяють вони царя, оманами своїми — князїв. Всї вони палають перелюбством, як піч, розпалена пекарем, що не підкладує дров, як замісить тїсто й воно вкисне. День царський у нас! князї розгорячились до впаду вином, а царь простягає руку свою до висьмівників. Зрада запалює їх серце, як піч; пекарь їх спить всю ніч, а вранцї горить вона палаючим огнем. Всї вони, мов ті розпалені печі, палають; та й своїх суддїв глитають; падає царь за царем, не озвавшись до мене. Ефраїм перемішався з народами чужими; Ефраїм, мов паляниця, не обертана (на жару), спалився. Поїдають його силу чужоземцї, а йому про те й байдуже, вже посивіло й волоссє, він же й не бачить. Гордощі Ізраїля понизені в їх таки очах, а таки вони не обернулись до Господа, Бога свого й не шукали його. Ефраїм — немов той голуб безглуздий; кличе Египтян, ійде в Ассирию. Та коли вони туди пійдуть, закину я на них сїть мою; мов те птаство піднебесне, я їх половлю-повалю, та й скараю, як се чула їх громада. Горе їм, що вони відхилились зпід руки моєї; загибок їм, що так зрадливо відцурались від мене! Я рятував їх, вони ж неправду говорили проти мене. Не обертались усїм серцем своїм до мене, коли голосили на постелях своїх; горнуться до хлїба й вина, а від мене далеко відходять. Я навчав їх, скріпляв у них руки, а вони придумували ворохобню проти мене. Вони обертались, та не до Всевишнього, поробились — як той лук несправний; поляжуть від меча князї їх за язик свій гордий; се буде насьміхом над ними в землї Египецькій.

Приложи трубу до уст твоїх! Як орел (налетять) на дом Господень за те, що вони поломали вмову зо мною, і переступили закон мій! Покликати муть до мене: Боже мій! ми ж тебе знаємо, ми — Ізраїль! Нї! відкинув Ізраїль добро, то ж ворог буде вганяти за ним. Ви без мене поставляли царів над собою; обирали собі князїв, мене не питавши; а з срібла свого та з золота свого собі боввани робили: ось, ізза чого погибель! Покинув тебе, Самариє, телець твій! запалав гнїв мій на них; доки ж не зможуть вони очиститись? Бо й той (ідол) — дїло Ізраїля. Ремесник уробив його, як же йому бути Богом? в куски розпадеться бик Самарийський! Сїяли вони вітра, так жати муть бурю: колоса на стеблї в нього не буде, не дасть муки зерно, а хоч би й дало, то чужі з'їдять, З'їдять і самого Ізраїля; і будуть вони у чужоземцїв за пусту посудину. Вони пійшли до Ассура, мов той дикий осел, що пустопаш блукає: Ефраїм купував прихильність подарунками. Та хоч вони й посилали чужинцям данини, то, наколи я зберу їх докупи, почнуть вони впадати під тягарем царя над князями. Много жертівників про гріх Ефраїм спорудив, та й на (кару за) гріх йому ті жертівники вийшли. Важні я йому написав закони, та вони, мов чужі, в нього поробились. Вони приносять в жертву менї мясо, щоб самі його їли; Господеві вони невгодні; безбожність їх нїколи в нього з думки не сходить, і він буде їх однако за гріхи карати: вернуться вони в Египет (у неволю). Творця свого забув Ізраїль та построїв собі божницї, та й Юда побудував міста утверджені; та я пошлю огонь на міста його, — він пожере палати його.

Ой не радуйсь, Ізраїлю, й не веселися, як инші народи, бо ти блудуєш, покинувши Бога твого: як блудниця, любиш гостинцї з якого б то й не було току. Гумно й тискарня не буде харчувати їх, і виногради обманять їх. Не будуть вони жити в землї Господнїй: Ефраїм вернеться в Египет, і в Ассириї їсти муть нечисте. І не будуть додавати вина в жертву Господеві, не вподобні будуть йому жертви їх; будуть вони їм, мов хлїб похоронний; всякий, хто буде його їсти, опоганиться, бо сей хлїб їх буде хиба їм на пожиток, а в дом Господень він не ввійде. Що ж будете чинити в день сьвяточний, або в день празнику Господнього? Ось бо, вони через опустошеннє повтїкають; та Египет збере їх із сьвіта, Мемфис поховає; дорогі будівлї їх забере під себе кропива, колюча тернина буде в шатрах їх. Прийдуть днї навідання. Нехай же тодї дознаєсь Ізраїль, що дурний був його віщун, безумний, що видавав себе за вдохновеного; бо безлїч беззаконностей твоїх, і велика злоба (проти Бога). Ефраїм — (се мала бути) сторожа при Бозї мойму, (а в нього кожний) пророк — се сїлця птахолова на кожнїй стежцї його; се западня в зборищі бога його. Глибоко впали вони, розопсотились, як за часів Гиви; ой він пригадає їм безбожність їх, скарає за гріхи їх! Як винну грону, знайдену в пустинї, підняв я Ізраїля; як перший раннїй овощ на смоковницї вибрав я отцїв ваших, а вони обернулись до Вааль-Пеора й віддали себе гидотї, та стались і самі такими гидкими, як ті, що їх полюбили. У Ефраїміїв улетить, мов птиця, їх слава; нї народин, нї вагітностї, нї зачаття не буде. Ба коли б і зростили синів своїх, я їх одійму в них; горе бо їм, коли я їх опущу! Ефраїм, як самий я бачив, до Тиру подібний, а насаджений на прегарному місцї; але Ефраїм виводити ме синів своїх на побій. Дай їм, Господи, — що ж ти даси їм? Дай утробу їм, що не роджає, й соски сухі-немолочні. Усе зло їх постало в Галгалї: Там почав я ненавидїти їх за їх беззаконства; прожену їх із землї моєї, не буду вже більше любити; вся старшина їх — зрадники. Ефраїм побитий; коріннє в нього посохло; не буде у нього плоду, а коли б і родили синів, то я подам дорогий плід їх утроби смертї на поталу. Відопхне їх від себе Бог мій, за те, що були йому неслухняні, — блукати муть проміж народами.

Ізраїль — повнолозий виноград, багатий у плоди; та чим більш у нього плодів, тим і жертівників більше; чим лучша земля у нього, тим гарнїйше прибирають бовванів своїх. Роздїлилось у них серце, за те й жде їх кара; він повалить їх жертівники, потре їх божища. Вони будуть тодї казати: Нема в нас царя, тим що ми Бога не боялись; та й царь — що він нам поміг би? Говорять вони пусті бесїди, криво присягають і чинять умови; за те прийде суд на них, мов отруйне зїллє на загонах в полї. Задля телця Бет-Авена затремтять Самарийські осадники; заплаче по ньому нарід його, та й сьвященники його, що ним так радїли, заплачуть по славі його, бо вона відійде від його. Ба й самого його віднесуть ув Ассирию — в гостинець цареві-защитникові; постидається Ефраїм і осоромиться Ізраїль надїєю своєю. Зникне в Самариї царь, нїби та піна на водї. І попустошені будуть, висоти Авена — той гріх Ізраїля; поростуть бодяки да тернина на їх жертівниках, і скажуть вони горам: Впадїте на нас! а горбам: Покрийте нас! Ще гірше, як у часах Гиви грішив ти, Ізраїлю; там вони держались, і війна в Габаонї проти безбожників не була така страшна. Їх же скараю по бажаннї гнїву мого: зберуться на них народи, й впаде на них кара за двоїстий проступок їх. Ефраїм стане, як та усвоєна ялівка, що привикла молотити; й самий я наложу ярмо йому на товсту шию; на Ефраїмі їздити муть верхом, Юда буде за плугом ходити, Яков — волочити. Нехай би ж сїяли праведність, щоб могли жати ласку; роз'орюйте в собі новину; бо вже час, шукати Господа, щоб, коли він навідається, полив вас справедливостю. Досї ви порали безбожність, а жали беззаконство, й їсте хлїб омани; ти бо надїявся на твою путь та на многоту війська. Оце ж настане метушня в народї твому, й усї твердинї твої порозпадаються, як Салман збурив був Бет-Арбель в день битви: матїр полягла з дїтьми. Ось, до чого довів вас Бетель — за безмірну безбожність вашу!

Мов досьвітня зоря, минеться царство Ізраїля! — Коли ж Ізраїль був ще малолїтком, я полюбив його, і з Египту покликав його — сина мого. Та їх кликали, а вони одвертались від мене: приносили жертву Баалам і кадили перед ідолами. Я самий вчив Ефраїма ходити, носив його на руках моїх, та вони на тім не розумілись, що я гоїв їх рани. Поворозами людяними, поворозами любови, притягав я їх до себе; здоймив ярмо з шиї в них, запопадливо піддавав їм поживу. Тепер він не вернеться в Египет, але Ассур царем його буде, за те, що не хотїли навернутись. І впаде меч на міста їх, потре засови їх і пожере їх за їх задуми. Народ мій здеревів у відпадї од мене, й хоч йому про високе говорять, він не підносить у гору свого духа. Що менї чинити з тобою, Ефраїме? Як менї віддавати тебе на поталу, Ізраїлю? Чи зроблю з тобою те, що з Адамою, чи вчиню тобі те саме, що Севоїмові? Обернулось бо в менї серце моє, зворушився жаль мій. Не вчиню того, до чого палаючий гнїв мене пориває, не викореню Ефраїма, бо я Бог, а не людина; я бо посеред тебе, я — сьвятий; я не вломлюся ворогом у місто. (колись) Пійдуть усї слїдом за Господом. Як лев, видасть він із себе голос; дасть голос свій почути, — й ворохнуться дїти з заходу. Прилинуть із Египту, як птаство, як голуби з краю Ассирийського, й поселю їх у домівках їх, говорить Господь. (та поки що) Обгорнув мене Ефраїм ложею, дім Ізраїля — зрадою; Юда держався ще найбільше Бога, й був вірним із сьвятими (слугами).

Ефраїм їсть пустий вітер, вганяє за східним вітром; день поза день примножує лож, накликає грозу; він входить в умову з Ассуром, вивозить оливу в Египет. Та й з Юдою в Господа суд, і навідаєсь він до Якова за його поступки; відплатить йому за всї дїла його. Ще із материної утроби з'упиняв він свого брата, а, дорісши в мужа, він боровся з Богом; Боровся з ангелом, — і переміг; плакав і прохав у нього; Бог ізнайшов нас у Бетелї й говорив там із нами. А Господь є Богом сил небесних, імя його — Віковічний. Тим же то й ти обернися до Бога твого; пильнуй милосердя і суду, й вповай все на Бога твого. Кананїй — у нього невірна вага в руцї, він любить кривдити. Ефраїм мовляє: От, я таки забагатїв! придбав собі добра, та й у всїх моїх забігах не знайдесь незаконностї, що була б гріхом. Та я, Господь, Бог твій від самої землї Египецької, я тебе знов оселю в кучах, як у днї сьвяток. Я говорив до пророків, я багато являв видив, і через пророків промовляв у приповістях. Коли Галаад зробився Авеном (бовваном), то на марно заколювали в Галгалах биків на жертву, бо їх жертівники повалено, вони стоять, мов купи каміння на межах поля. Втїк же Яков у землю Сирийську, і служив Ізраїль за жінку, та й знов за жінку пас вівцї. Через пророка визволив Господь Ізраїля з Египту, і через пророка він піклувався ним. Тяжко гнївив Ефраїм, за те ж і полишить Господь кроваву його провину на ньому, й поверне ганьбу його на нього.

Як говорить, було, Ефраїм, то всї тремтїли. Він був поважний ув Ізраїлї; та він провинив через Баала — та й погиб. А тепер чинять вони ще нові провини: поробили собі з свого срібла виливані боввани по свому розуму — все ремісницька робота, — та й навчають людей, що приносять жертву: Цїлуйте биків! За те ж вони позникають, наче мрака вранцї, наче роса, скоро улїтаюча, як полова, що її вітер з току розвіває, та як дим із комена. Нї! я — Господь, Бог твій з часів землї Египецької, і нїяк тобі знати иншого Бога окрім мене, й нема Спасителя окрім мене. Я ж признав тебе за свого в пустинї, у тій землї спраги. Маючи поживу, вони їли до ситу; а коли засичувались, підіймалось у гору їх серце, й забували про мене. За те ж станусь я їм левом — левчуком, що чатує при дорозї. Нападати буду їх, як ведмедиця, що забрано їй дїти, — як левиця, роздирати й виїдати місце, де серце їх бється; дикі зьвірі будуть їх розторгувати. Ти самий, Ізраїлю, погубив себе, бо тілько в менї — опора твоя. А де ж царь твій? Нехай би тепер рятував тебе по всїх містах твоїх! Де ж суддї твої, що про них ти мовляв: Дай нам царя і старшину? Я ж дав тобі царя у гнїву мому, та й — одняв у досадї моїй. О, Ефраїмове беззаконство звязане в узол, сховано його гріх, не забудесь! Прийдуть на нього муки породїлї; він — нерозумний син, инакше не ждав би, аж прийдеться родити дїтей. Та я вибавлю їх із потали пекла, відкуплю їх від смертї. Де жало твоє, смерте? а ти, пекло, де твоя побіда? жалю зза сього у мене не буде. Хоч Ефраїм між братами й плодющий, та з востоку підійметься буря, підійметься буря Господня з пустинї, — і висхне джерело його, й зсякне виплив його; вона опустошить скарбівню всього посуду дорогого.

Спустошена буде Самария, за те, що проти Бога свого встала: од меча поляжуть вони, малеча їх буде порозбивана а ваговиті їх молодицї, порозтинані, погинуть. Вернися же, Ізраїлю, до Господа, Бога твого, бо ти впав через безбожність твою. Возьміть із собою (щирі) слова, приступіть до Господа й говоріть до його: Відійми всяке беззаконство й приверни благость, а ми приносити мемо жертву уст наших. Ассур не буде вже надїєю рятунку нашого; не будемо (вповаючи) всїдати на конї, та й виробам рук наших не будем говорити: Ви боги наші; бо тілько в тебе змилуваннє до сиріт. О, я вилїчу-прощу їх зраду, полюблю їх по моїй ласкавостї, бо гнїв мій одвернеться від них. Буду Ізраїлеві росою; він зацьвіте, мов лилія, та запустить коріннє, мов на Ливанї. Пагонцї в нього забуяють, прикраситься, наче оливина, а пахощі від нього — як од Ливану. І будуть знов вертатись, хто раз сидїв під тїнню в нього; забагатїють хлїбом; зацьвітуть, наче лоза виноградня, і будуть славитись, як вино Ливанське. Яке менї ще дїло до ідолів, скаже Ефраїм. Я ж вислухаю його й зглянуся на його; я буду йому зеленїючим кипарисом, од мене будеш мати плоди. Хто такий мудрий, щоб се зрозуміти? Хто має розум, щоб се все збагнути? бо праві дороги Господнї, й праведні ходять ними, а беззаконники впадуть на них.