Йоіла

Слово Господнє до Йоіла Ватуіленка. Чуйте се, люде старезні, та й ви осадники сієї землї. Чи бувало коли таке за вас або за днїв батьків ваших? Перекажіте се дїтям вашим; а дїти ваші нехай перекажуть своїм дїтям, а сих дїти — дальшому родові: Що полишила гусїниця, їла сарана; що полишила сарана, точили черви, що ж од червів зоставалось, жуки те доїли. Прокиньтесь, пяницї, й плачте-голосїте, ви всї, що любите вино попивати, затужіть по виноградньому сокові, бо його однято од уст у вас! Бо наступив на мою землю народ дужий, що його й не злїчиш. Зуби в його — левині, челюстї в його, як у левицї. Мій виноградник він спустошив, фиґовину обломив, облупив її з кори й відкинув, — тільки галузки її білїють. О! голоси, як молодиця, приперезана веретищем, по мужові молодощів своїх! Перестали приноси хлїбні та ливні жертви в дому Господньому; плачуть сьвященники, служителї Господнї. Поле облогом лежить, землиця сумує; витоптано збіжжє, сок виноградний висох та й оливина повяла. Румянїтесь із заводу, ви, хлїбороби; ридайте, виноградарі; плачте по пшеницї й ячменї — пропали жнива в полї. Зсохла лоза виноградня, фиґовина повяла; гранатнє дерево, пальма та яблонь — всї дерева в полї повсихали; тим то й в синів людських всї радощі зникли. Попідперізуйтеся веретищами й плачте, сьвященники! ридайте, слуги олтаря! ійдїть, в волосяницях ночуйте, слуги Бога мого! не стало нї хлїба, нї ливних жертов в дому Бога вашого. Визначіте піст, оповістїть сходини громадські, скличте старшину й усїх осадників землї в дом Господа, Бога вашого, й благайте Господа. О, що за день! а близько він, сей день Господень; мов хуртовина, прийде він од Всемогучого, й усе спустошить. Чи ж не зникає вже перед нашими очима пожива з дому Бога нашого, а з нею радощі й веселощі? Зерно зітлїло під скибами своїми, спорожнїли засїки, повалено стодоли, бо не стало збіжжя. О, як реве скотина, сумує стадо худоби, що нема їм паші, та й отари валяться з ніг. До тебе, Господи, кличу: ось огонь попалив травні пасовища по степу, поломє посмалило всї дерева в полї. Ба вже й зьвіррє полеве покликає до тебе, бо повисихали води в потоках, а огонь випалив у степу всю зелень.

Затрубіте трубою в Сионї; вдаряйте на трівогу на сьвятій горі моїй; нехай стрепенеться все, що живе на землї, бо надходить день Господень, він уже близько — Той день темний та мрячний, день хмарний і смутний; мов уранцї зоря, розкидається нарід скрізь по горах; безлїч його, нарід сильний, якого не бувало з давних віків, та й не буде через довгі роди. Поперед його — огонь пожераючий, а позад його — поломє палаюче; поперед його земля, мов би сад Едемський, а позад його — пустиня порожня, і нїкому не буде рятунку від його. З виду вони — мов ті конї дужі, а скачуть, як їздецї (на конях); Скачуть по верхах гір із гуком, наче від возів, із тріскотом поломя огненного, як солому пожерає, — се нарід потужний, все до бою готовий. Побачать його люде, й затремтять, — у всїх обличчя поблїднуть. Бігом біжать вони, бо сильні, вилїзають на мури, бо се воіни хоробрі; кожний прямує своєю дорогою, з дороги не зверне. Один одного не тисне, всякий пильнує путя свого, а впаде хто на списа, так і се не шкодить. Ввихаються по містї, вилїзають на мури, на доми, вломлюються в вікна, мов ті розбишаки. Перед ними, бачиться, здрігається земля, хитається небо, сонце й місяць померкають, а сьвітло зір гасне. А Господь загрімить перед військом своїм гуком величнїм; бо се його — отта безлїч війська, се його волю виповняє оттой могучий; бо то великий і страшний день Господень, — хто видержить його? Та тепер ще говорить Господь: Обернїтесь до мене всїм серцем в постї, в плачу й у жалї. Роздирайте серця, ваші, а не одежу, й навернїтесь до Господа, Бога вашого, він бо благий і милосерден, довготерпеливий і вірно милуючий та й болїє над нещастєм. Хто знає, чи він не пожалує вас, і не дасть своє благословеннє на хлїбові та ливні приноси Господеві, Богу вашому. То ж затрубіте трубою на Сионї, визначіть піст, і оповістїть сьвяточні збори. Зберіть народ, скличте збори, позбірайте старих, дїти й немовлят при грудях; нехай вийде жених із своєї сьвітлицї і молода з своєї комори. Між двором і жертівником нехай заплачуть сьвященники, божі слуги, та й промовлять: Пожалься, Господи, люду твого, не подай наслїддя свого на поругу, щоб невірні з його не сьміялись. Чого б говорити невірним між собою: Де Бог їх? А тодї пожалує Господь землю свою і пощадить свій нарід. І відповість Господь та й скаже свому народові: Ось, я пошлю вам хлїб і вино й олїю, і будете споживати їх, та й не подам вас уже в наругу невірам; А того, що прийде з півночі, я відверну од вас і прожену його в безводню пустиню; переднє крило його сягати ме в восточнє, а задне до західнього моря, і завонїє трупами його й пійде від них смород, за те, що стільки наробив лиха. Не бійся ж, ти, земле; радуйся і веселися, бо Господь великий, він довершить теє. Не лякайтесь, животини, бо пасовища в степах ізнов зазеленїють травою, дерева почнуть наново родити, фиґовина й виноградник покажуть ізнов свою силу. Та й ви, чада Сионові, зрадїйте й втїшайтесь Господом, Богом вашим, бо він подасть вам дощу доволї, посилати ме дощ, — дощ раннїй і пізнїй, як і перед тим. І сповняться гумна пашнею, а вино та олїя будуть переповнювати посуд під тискарнями. І поповню вам усе за всї ті часи, коли в вас пожерала все сарана, черви, гусїнниця та жучки — те військо моє велике, що я насилав на вас. І їсти мете до наситу, а споживаючи, будете славити імя Господа, Бога вашого, що так з вами предивно вчинив; і нарід мій сорому вже не дознає. І зрозумієте, що я — посеред Ізраїля, та що я — Господь, Бог ваш, і нема другого, а тим і нарід мій сорому не дознає. І станеться після сього, що на всякого з'іллю мого духа, й будуть сини ваші й дочки ваші пророкувати; старим людям у вас будуть сни од мене снитись, та й молодї в вас будуть видива бачити. Ба й на раби й рабинї я того часу злию духа мого. А опісля покажу знамення на небі й на землї: кров і огонь і стовпи диму. Сонце обернеться в темряву, а місяць — у кров перед тим, нїм настане день Господень, великий і страшний. І буде того часу: Кожен, хто призивати буде ймя Господнє, спасеться; бо тілько на Сионї і в Ерусалимі буде спасеннє, — як сказав Господь, — та в останках, що їх Господь покличе.

Ось бо, в ті днї, як я заверну полонь Юди й Ерусалиму, — Позбіраю всї народи на Йосафатовій долинї, і заведу там над ними суд за мій люд, за моє наслїддє, за Ізраїля, що вони його між невір порозкидали, й мою землю між себе паювали. Та й про мій нарід вони метали жереб, і міняли хлопя за блудницю, продавали дївчину за вино, щоб було що пити. І що ж ви менї вчините, Тире й Сидоне, та й ви, всї примежні Филистії? Може ви схочете помститись на менї? схочете відплатити менї? Та ж менї легко, обернути таки зараз вашу відплату на голови ваші. Ви бо забірали срібло моє та золото моє й що дорогого було в мене, та й заносили в божницї ваші, Ба й синів Юдиних і осадників Ерусалимських продавали ви Грекам, щоб запроторити їх далеко від землї родинної. Та ось, я підійму-перенесу їх із того місця, куди ви їх запродали, й оберну заплату вашу вам на голову. Я пооддаю сини ваші й дочки ваші в руки синів Юдиних, а вони продавати муть їх Сабіям, народові далекому. — Ось, як сказав Господь. Оповістїть се проміж народами, готуйтесь до війни, розбудїте завзяттє в хоробрих; нехай виступають, підіймуться всї борцї. Покуйте мечі з лемішів ваших, із серпів поробіте списи; безсилок нехай скаже: я сильний. Квапте, сходїться, всї народи сумежні, зберіться (проти Бога); ти же, Господи, веди туди борцїв твоїх! Рушайте, народи, зійдїть на Йосафатову долину; бо там я засяду, судити всї народи звід'усюди! Пускайте в рух серпи, бо жниво наспіло; ійдїте, спустїтесь униз, бо вже повна ягід тискарня, а посуд під нею аж переливається, — бо злоба їх велика. Товпи, товпи в долинї відплатній! бо не далекий день Господень від долини суду! Сонце й місяць померкнуть, та й зорі ясноту свою втеряють. І загрімить Господь від Сиону, й дасть почути голос свій від Ерусалиму; — затремтить небо й земля; та свому народові буде Господь охороною, — обороною дїтям Ізраїля. Тодї спізнаєте ясно, що я — Господь, Бог ваш, що витаю на Сионї, на сьвятій горі моїй; і буде Ерусалим сьвятим, та й не будуть уже чужоземцї переходити через його. І буде того часу: Капати муть гори соком виноградним, а горби молоком потечуть, а всї русла Юдейські сповняться водою, з дому же Господнього пролиється джерело й засичувати ме долину Ситтим. Египет стане тодї пустинею, та й Едом — нїмою пусткою, за те, що кривдили синів Юдиних, і неповинну в землї їх кров проливали. А Юда жити ме вічно й Ерусалим — від роду в роди. І змию-помщу кров їх, що досї не змив іще, й пробувати ме Господь на Сионї.