Буття

На початку Бог створив небо та землю. Земля ж була непримітна і невпорядкована; над безоднею лежала темрява, а Дух Божий ширяв над водою. І сказав Бог: Нехай буде світло! І постало світло. Побачив Бог світло, що це добре, і відділив Бог світло від темряви. Бог назвав світло днем, а темряву назвав ніччю. І був вечір, і настав ранок — день перший.

І сказав Бог: Нехай буде небозвід посеред води, щоби був поділ між водою і водою! І сталося так. І створив Бог небозвід, і відокремив Бог воду, яка була під небозводом, і воду, що над небозводом. Бог назвав небозвід небом. І побачив Бог, що це добре. І був вечір, і настав ранок — день другий.

І сказав Бог: Нехай збереться вода, що під небом, в одне водоймище, і нехай з’явиться суша! І сталося так. І зібралася вода, що під небом, у свої водоймища, і показалася суша. Бог назвав сушу землею, а зібрані разом води назвав морями. І побачив Бог, що це добре. І сказав Бог: Нехай зростить земля лугові трави, що розсівають насіння, — за родом і за подобою, — і плодові дерева, що приносять плоди, в яких міститься їхнє насіння, — за родом на землі! І сталося так. І видала земля лугові трави, що розсівають насіння, — за родом і за подобою, — і плодові дерева, що приносять плоди, в яких міститься їхнє насіння, — за родом на землі. І побачив Бог, що це добре. І був вечір, і настав ранок — день третій.

І сказав Бог: Хай постануть світила на небозводі, щоб освітлювати землю і розрізняти день від ночі; і хай будуть як знаки, що визначають пори, дні та роки, і хай будуть вони світилами на небозводі, щоб освітлювати землю! І сталося так. Бог створив два великих світила: більше світило — щоб управляти днем, а менше світило — щоб управляти ніччю, і зорі. І Бог помістив їх на небозводі, щоб світили на землю, управляли днем і ніччю та розділяли світло від темряви. І побачив Бог, що це добре. І був вечір, і настав ранок — день четвертий.

І сказав Бог: Нехай виведе вода плазунів, живі душі, та птахів, які літають над землею по небозводі! І сталося так. Бог створив величезних морських істот, і кожну душу живих плазунів, котрих вивели води, — за їхнім родом, і всяких крилатих птахів — за родом. І побачив Бог, що це добре. Бог поблагословив їх, кажучи: Зростайте і розмножуйтеся, наповняйте води в морях, а птахи хай розмножуються на землі. І був вечір, і настав ранок — день п’ятий.

І сказав Бог: Нехай виведе земля душу живу — за родом; чотириногих, плазунів і звірів землі — за родом! І сталося так. Бог створив земних звірів — за родом, і худобу — за родом, і всіх плазунів землі — за своїм родом. І побачив Бог, що це добре.

І сказав Бог: Створімо людину за Нашим образом і подобою, — і хай панують над рибами морськими, птахами небесними, худобою, над усією землею й усіма плазунами, які повзають по землі. І створив Бог людину — за Божим образом створив її; Він створив їх чоловіком і жінкою. Бог поблагословив їх, кажучи: Зростайте і розмножуйтеся, наповніть землю і володійте нею, пануйте над рибами морськими і птахами небесними, усією худобою, усією землею й усіма плазунами, які повзають по землі. І сказав Бог: Ось дав Я вам усякі посівні трави, що розсівають насіння, — які по всій землі, та всяке дерево, що має в собі плід з насінням для посіву, — це вам буде для їжі, і всім звірам землі, і всім небесним птахам, і кожному плазунові, який повзає по землі, який має в собі душу життя, — усяку зелену рослинність — як їжу. І сталося так. І поглянув Бог на все те, що створив, — і ось воно дуже добре. І був вечір, і настав ранок — день шостий.

І довершені були небо та земля, і повне їхнє впорядкування. І закінчив Бог шостого дня Свої діла, котрі робив, і відпочив сьомого дня від усіх Своїх діл, котрі створив. І поблагословив Бог сьомий день, і освятив його, бо в той день відпочив від усіх Своїх діл, які почав Бог творити.

Це книга походження неба та землі, коли це сталося, — того дня, в який Бог створив небо і землю, і всяку польову зелень — перше, ніж з’явилася на землі, і всяку польову рослинність — перше, ніж посходила: тому що не дав Бог дощу на землю, і не було людини, щоб обробляти землю. Та із землі виходило джерело й зрошувало всю поверхню землі. І, взявши порох із землі, Бог створив людину, і вдихнув у її обличчя дихання життя, і стала людина душею живою. І насадив Господь Бог рай у Едемі на сході, і оселив там людину, яку створив. І ще виростив Бог із землі всякі дерева — гарні на вигляд і придатні для їжі, дерево життя посеред раю і дерево, що дає знання добра і зла.

А з Едему виходить ріка, щоби зрошувати рай; звідти вона розділяється на чотири рукави. Назва одного — Фісон: він протікає повз усю Евілатську землю — там, де є золото; золото тієї землі добре, і там є гранат і зелений камінь. А назва другої ріки — Ґеон: це та, що протікає повз всю землю Ефіопії. Третя ріка — Тигр: вона тече напроти ассирійців. Четверта ж ріка — Євфрат.

І взяв Господь Бог людину, яку створив, і оселив її в раю, щоб обробляти його та доглядати. І заповів Господь Бог Адамові, кажучи: Плоди з усякого дерева, що в раю, вживатимеш у їжу. А з дерева пізнання добра і зла — не їжте з нього: у той день, коли з’їсте з нього, неодмінно помрете!

І сказав Господь Бог: Недобре бути чоловікові самотнім. Створімо для нього помічника — такого, як він. І створив Бог ще із землі всіх польових звірів, і всіх небесних птахів; Він привів їх до Адама, щоби побачити, як їх назве. І як назвав Адам кожну живу душу, — так вона і звалася. І дав Адам назви всім тваринам, всім небесним птахам і всім польовим звірам, та Адамові не знайшлося помічника, подібного до нього. Тож Бог наслав глибокий сон на Адама, і той заснув. І Бог взяв одне з його ребер, а його місце заповнив тілом. Ребро, яке взяв у Адама, Господь Бог перетворив на жінку і привів її до Адама. І сказав Адам: Це тепер кістка з моїх кісток і тіло з мого тіла! Вона буде називатися жінкою, адже зі свого чоловіка була взята. Тому залишить чоловік свого батька й матір і пристане до своєї жінки, — і будуть обоє одним тілом. І були обоє нагі, — і Адам, і його жінка, — та не соромилися.

А змій був найхитріший з усіх звірів, які на землі, котрих створив Господь Бог. І сказав змій жінці: Чому це Бог сказав: Не їжте з жодного дерева, яке в раю? А жінка відповіла змієві: Плоди з дерев раю ми можемо їсти, та про плід дерева, що посеред раю, Бог сказав: Не їжте з нього і не доторкайтеся до нього, щоб ви не померли. І сказав змій жінці: Ні! Ви не помрете! Та Бог знає, що в той день, коли з’їсте з нього, ваші очі відкриються, і ви станете, як боги, маючи пізнання добра і зла. І жінка побачила, що дерево придатне для їжі й приємне на вигляд, і прекрасним є мати знання. Тож взявши його плід, вона з’їла його, і також дала своєму чоловікові, який був з нею, і вони обоє з’їли. І відкрилися в обох очі, і пізнали, що були нагі, тож вони зшили листя смоківниці й зробили собі пояси.

І почули голос Господа Бога, Який ходив у раю в післяобідній час, і заховалися — Адам і його жінка — від присутності Господа Бога серед дерев раю. Та Господь Бог покликав Адама і запитав його: Адаме, де ти? А той відповів Йому: Я почув Твій голос, як Ти ходив у раю, і злякався, бо я нагий, тож заховався. Тоді Бог запитав його: Хто сповістив тобі, що ти нагий? Чи не їв ти з того дерева, з якого Я наказав тобі (з нього єдиного) не їсти? Адам сказав: Жінка, яку Ти дав, щоби була зі мною, — це вона мені дала з дерева, — і я з’їв! І Господь Бог запитав жінку: Чому ти це зробила? А жінка відповіла: Змій мене обманув, і я з’їла… І тоді Господь Бог сказав змієві: За те, що ти це зробив, проклятий ти з-поміж усіх тварин і серед усіх звірів землі. На грудях своїх і череві повзатимеш та землю їстимеш у всі дні свого життя. І Я покладу ворожнечу між тобою і жінкою, між твоїм насінням і її насінням: воно підстерігатиме твою голову, а ти вистежуватимеш його п’яту! А жінці Він сказав: Надто примножу твої болі й твій стогін; у болях народжуватимеш дітей, і до твого чоловіка ти звертатимешся, а він над тобою пануватиме. Адамові ж сказав: Оскільки ти послухав голосу своєї жінки і з’їв з дерева, з того, про яке Я заповів тобі — з нього єдиного — не їсти, проклята земля у твоїх ділах. У скорботах їстимеш з неї в усі дні свого життя. Терня і будяки буде родити тобі, і їстимеш польові рослини. У поті свого чола їстимеш свій хліб, доки не вернешся в землю, з якої ти був узятий, адже ти — земля, — і в землю відійдеш.

І дав Адам своїй жінці ім’я [Єва, що значить] Життя, тому що вона є матір’ю всіх живих. Адамові та його жінці Господь Бог зробив одяг зі шкур і зодягнув їх.

І сказав Бог: Ось Адам став наче один із Нас, який знає добро і зло. Тож тепер, аби часом він не простягнув руки, не взяв з дерева життя, не їв і не жив вічно. І Господь Бог вислав його з раю насолоди обробляти землю, з якої був узятий. Він вигнав Адама і поселив його напроти раю насолоди, і поставив херувимів та полум’яного меча, що обертався, аби стерегти дорогу до дерева життя.

Адам пізнав Єву, свою жінку, тож вона завагітніла й народила Каїна. І сказала: Набула я людину завдяки Богові. Далі народила його брата Авеля. Авель став пастухом овець, а Каїн був землеробом.

Через якийсь час трапилося, що Каїн приніс жертву Господу з плодів землі, і Авель, — також і він приніс зі своїх первородних овець та з їхнього жиру. І Бог споглянув на Авеля та на його дари, а на Каїна і на його жертви не звернув уваги. Тож Каїн дуже засмутився і спохмурнів на обличчі. І сказав Господь Бог Каїнові: Чому став ти сумний, і чому твоє обличчя спохмурніло? Якщо ти правильно приніс, але не розділив правильно, то хіба ти не вчинив гріх? Заспокойся. До тебе він звертатиметься, але ти над ним пануватимеш.

І сказав Каїн своєму братові Авелю: Ходімо в поле. І сталося, коли вони були в полі, то Каїн напав на свого брата Авеля та вбив його. І Бог запитав Каїна: Де Авель, твій брат? Він же відповів: Не знаю; хіба ж я сторож свого брата? І сказав Бог: Що ти зробив? Голос крові твого брата волає до Мене із землі. І тепер проклятий ти від землі, яка відкрила свої уста, щоби прийняти кров твого брата з твоєї руки. Коли оброблятимеш землю, вона не прикладе своєї сили, щоб дати тобі. Будеш стогнати і тремтіти на землі. І сказав Каїн Господу: Надто велика моя провина, щоби простити мені; якщо сьогодні Ти проганяєш мене з поверхні землі, то сховаюся від Твого обличчя і буду стогнати й тремтіти на землі; і станеться, що кожний, хто мене зустріне, — той мене вб’є. Та Господь Бог йому сказав: Не так! Кожному, хто вб’є Каїна, відомститься в сім разів. І поклав Господь Бог знак на Каїнові, щоб не вбив його всякий, хто його зустріне. Тож відійшов Каїн від Божого обличчя й оселився в землі Наїд, напроти Едему.

І пізнав Каїн свою жінку, вона зачала й народила Еноха. Тож Каїн збудував місто і назвав місто іменем свого сина: Енох. В Еноха народився Гаїдад, а Гаїдад породив Маїіла; Маїіл породив Матусала, а Матусал породив Ламеха. І взяв собі Ламех дві жінки: ім’я однієї — Ада, а ім’я другої — Селла. Ада народила Йовела: він був батьком тих, хто живе в наметах і розводить худобу. А ім’я його брата — Ювал: він був тим, хто винайшов псалтир і гусла. Селла ж — та народила Товела, який був ковалем, він кував мідь і залізо. А сестра Товела — Ноема. Якось Ламех сказав своїм жінкам: Адо і Селло, послухайте мого голосу! Жінки Ламеха, зважте на мої слова: адже я вбив чоловіка за свою рану, — молодика за свою рану: коли за Каїна відомститься в сім разів, то за Ламеха — у сімдесят разів по сім.

Адам пізнав свою жінку Єву, вона зачала й народила сина, і дала йому ім’я Сит, промовляючи: Бог воскресив мені іншого нащадка замість Авеля, якого вбив Каїн. А в Сита народився син, і він дав йому ім’я Енос. Він надіявся прикликати Ім’я Господа Бога.

Оце книга походження людей: того дня, коли створив Бог Адама, за образом Божим створив його — чоловіком і жінкою створив їх — і поблагословив їх. І того дня, коли створив їх, дав [йому] ім’я Адам. Адам прожив двісті тридцять років і породив [сина] за своєю подобою і за своїм образом, — і дав йому ім’я: Сит. Були ж дні Адама після того, як породив він Сита, сімсот років. І породив він синів та дочок. Усіх днів Адама, які прожив, було дев’ятсот тридцять років; і він помер.

А Сит прожив двісті п’ять років, — і породив Еноса. І прожив Сит після того, як породив він Еноса, сімсот сім років, — та й породив синів і дочок. А всіх днів Сита було дев’ятсот дванадцять років; і він помер.

Енос прожив сто дев’яносто років, — і породив Каїнана. І прожив Енос після того, як породив він Каїнана, сімсот п’ятнадцять років, — і породив синів і дочок. А всіх днів Еноса було дев’ятсот п’ять років; і він помер.

Каїнан прожив сто сімдесят років — і породив Малелеїла. І прожив Каїнан після того, як породив він Малелеїла, сімсот сорок років, — і породив синів та дочок. А всіх днів Каїнана було дев’ятсот десять років; і він помер.

Малелеїл прожив сто шістдесят п’ять років, — і породив Яреда. І прожив Малелеїл після того, як породив Яреда, сімсот тридцять років, — і породив синів та дочок. А всіх днів Малелеїла було вісімсот дев’яносто п’ять років; і він помер.

Яред прожив сто шістдесят два роки, — і породив Еноха. І прожив Яред після того, як породив Еноха, вісімсот років, — і породив синів та дочок. А всіх днів Яреда було дев’ятсот шістдесят два роки; і він помер.

Енох прожив сто шістдесят п’ять років — і породив Матусала. Після того, як породив Матусала, двісті років догоджав Енох Богові, — і породив синів та дочок. А всіх днів Еноха було триста шістдесят п’ять років. І догодив Енох Богові — і не стало його, бо забрав його Бог.

Матусал прожив сто шістдесят сім років, — і породив Ламеха. І прожив Матусал після того, як породив Ламеха, вісімсот два роки, — і породив синів та дочок. І всіх днів Матусала, які він прожив, було дев’ятсот шістдесят дев’ять років; і він помер.

Ламех прожив сто вісімдесят вісім років, — і породив сина, і дав йому ім’я Ной, кажучи: Він дасть нам спочинок від наших діл і від болю наших рук, і від землі, яку Господь Бог прокляв. І прожив Ламех після того, як породив Ноя, п’ятсот шістдесят п’ять років, — і породив синів та дочок. А всіх днів Ламеха було сімсот п’ятдесят три роки; і він помер. І мав Ной п’ятсот років, — і породив Ной трьох синів: Сима, Хама та Яфета.

І сталося, коли стало багато людей на землі, у них народжувалися дочки. А сини Божі побачили, що людські дочки вродливі, і брали їх собі за жінок, яких вибирали з-поміж усіх. І промовив Господь Бог: Дух Мій не перебуватиме в цих людях повік, бо вони — тіло; тож буде їхніх днів — сто двадцять років. А в ті дні на землі були велетні — після того, як входили Божі сини до людських дочок й народжували їм: це були велетні — люди, відомі од віку.

Побачив Господь Бог, що зло людей розмножилося на землі, що кожний у своєму серці весь час пильно роздумує про зло, і стало тяжко Богові, Який створив людину на землі, і замислився Він. І Бог промовив: Зітру людину, яку Я створив, з поверхні землі — від людини до худоби, від плазунів до небесних птахів, — бо розкаявся Я, що створив їх. Та Ной знайшов благодать перед Господом Богом.

Ось родовід Ноя: Ной, праведний чоловік, який був досконалим серед свого роду, — Ной догодив Богові. Ной породив трьох синів: Сима, Хама та Яфета. А земля була зіпсута перед Богом, — наповнилася земля неправедністю. Господь Бог оглянув землю: і була вона зіпсута, бо всяке тіло понищило свою дорогу на землі. І сказав Бог Ноєві: Час кожної людини прийшов перед Мене, оскільки земля наповнилася неправедністю від них, тож ось Я знищу і їх, і землю. Тому із чотирикутних дощок зроби собі ковчег. Зробиш ковчег з перегородками і посмолиш його зсередини та ззовні смолою. Зробиш ковчег таким: у довжину ковчег — триста ліктів, у ширину — п’ятдесят ліктів, а у висоту — тридцять ліктів. Зробиш ковчег, звужуючи його: на один лікоть закінчиш його вгорі. Двері зробиш збоку. Збудуєш у ньому двоповерхові й триповерхові приміщення.

Бо ось Я насилаю потоп — води на землю, щоби знищити під небом усяке тіло, в якому є дух життя. І все, що є на землі, загине. Та з тобою Я укладу Мій завіт. Увійдеш у ковчег ти, твої сини, твоя дружина і дружини твоїх синів разом з тобою. І з усієї худоби, з усіх плазунів, з усіх звірів, з усякого тіла — по парі з усіх введеш у ковчег, щоби прогодувати із собою. Хай будуть вони — самець і самиця. З усіх крилатих птахів — за родом, і з усієї худоби — за родом, і з усіх плазунів, які повзають по землі, — за їхнім родом; по парі з усіх увійдуть до тебе, щоби прогодуватися з тобою, — самці та самиці. Ти ж візьми собі різноманітної їжі, яку їстимете, — і заготовиш собі, тож буде тобі та для них на поживу. І зробив Ной усе, що заповів йому Господь Бог, — саме так зробив.

І сказав Господь Бог Ноєві: Увійди ти і вся твоя родина в ковчег, оскільки Я побачив, що ти праведний переді Мною в цьому роді. Із чистої худоби введи до себе по сім: самців і самиць; а з худоби нечистої — по парі: самців і самиць. І з птахів небесних чистих — по сім, самців і самиць; а з птахів нечистих — по парі, самців і самиць, щоби прогодувати потомство для всієї землі. Бо ще сім днів — і Я пошлю дощ на землю на сорок днів і сорок ночей, і знищу з поверхні землі кожну істоту, яку Я створив. І зробив Ной усе, що заповів йому Господь Бог.

Ной же мав шістсот років, — і настав водний потоп на землі. Тож з огляду на води потопу Ной ввійшов у ковчег, а з ним його сини, його дружина і дружини його синів. І з птахів, і з чистої худоби, і з нечистої худоби, і з усіх плазунів, які на землі, по двоє ввійшли в ковчег до Ноя, — самець і самиця, — як і звелів йому Бог.

І сталося, що через сім днів води потопу ринули на землю. На шестисотому році життя Ноя, другого місяця, двадцять сьомого дня місяця, — цього дня відкрилися всі джерела безодні, і повідчинялися загати небесні. І сорок днів та сорок ночей ішов дощ на землю. У той день Ной, сини Ноя — Сим, Хам і Яфет, і дружина Ноя, а з ним — три дружини його синів увійшли в ковчег. І всі звірі за родом, уся худоба за родом, усякий плазун, який повзає по землі, за родом, і всякий птах за родом увійшли в ковчег до Ноя по парах з кожної істоти, в якій є дух життя. І ті, які входили, з кожної істоти ввійшли самець і самиця, — так, як заповів Ноєві Бог. І закрив Господь Бог знадвору ковчег. І був потоп на землі сорок днів і сорок ночей; і прибула вода, і підхопила ковчег, і піднявся він із землі. Вода набирала сили, її надзвичайно побільшало на землі, а ковчег носило по поверхні води. Усе більше і більше прибувала вода на землі й покрила всі високі гори, що були під небом; вода піднялася і покрила всі найвищі гори товщею води в п’ятнадцять ліктів. І вимерло всяке створіння, яке рухається по землі: з птахів, худоби, звірів, і всякий плазун, який повзає по землі, і кожна людина. Тож усе, що має дух життя, — усе, що було на суші, — вимерло. І знищена була всяка істота, яка на поверхні всієї землі, — від людини до худоби, плазунів і небесних птахів, — були вигублені вони із землі. Залишився тільки Ной і ті, хто був з ним у ковчезі. І здіймалася вода над землею сто п’ятдесят днів.

І згадав Бог Ноя, усіх звірів, усю худобу, усіх птахів і всіх плазунів, які були з ним у ковчезі, тож навів Бог вітер на землю, — і вода спинилася: джерела безодні та загати небесні закрилися, і дощ перестав лити з неба. Вода почала спадати й сходити із землі, — після ста п’ятдесяти днів почала спадати та зменшуватися вода. А сьомого місяця, двадцять сьомого дня місяця ковчег сів на Араратських горах. Вода ж, відступаючи, спадала до десятого місяця. А одинадцятого місяця, першого дня місяця, з’явилися вершини гір.

І сталося, що після сорока днів відчинив Ной віконце ковчега, яке зробив, і випустив крука, щоби побачити, чи відступила вода. І вилетівши, той не повернувся, доки не висохла вода наповерхні землі. А після нього він послав голубку, щоби побачити, чи зійшла вода з поверхні землі. Та голубка, не знайшовши спочинку для своїх ніг, повернулася до нього, до ковчега, бо вода була на всій поверхні всієї землі; простягнувши свою руку, він узяв і впустив її до себе в ковчег.

Почекавши ще наступних сім днів, він знову послав голубку з ковчега; під вечір голубка повернулася до нього, вона мала у своєму дзьобі оливкову галузку з листям. Тож дізнався Ной, що зійшла вода із землі. І, почекавши ще інших сім днів, знову послав голубку, і вона вже більше до нього не повернулася. І сталося на шістсот першому році життя Ноя, першого місяця, першого дня місяця: зійшла вода із землі. Тож розкрив Ной верх ковчега, якого зробив, і побачив, що зійшла вода з поверхні землі. А другого місяця, двадцять сьомого дня місяця земля висохла.

І звернувся Господь Бог до Ноя, кажучи: Вийдіть з ковчега: ти, твоя дружина, твої сини і дружини твоїх синів із тобою! І всіх звірів, які з тобою, кожну істоту — від птахів аж до худоби, і всіх плазунів, які повзають по землі, — виведи із собою. Тож зростайте і розмножуйтеся на землі. І вийшов Ной та його дружина, його сини та дружини його синів із ним, і всі звірі, уся худоба, усякий птах і всякий плазун, який рухається по землі: за своїм родом вони вийшли з ковчега.

І збудував Ной жертовник Богові. Він узяв з усієї чистої худоби та з усіх чистих птахів і приніс всепалення на жертовнику. І сприйняв Господь Бог приємний запах, і сказав Господь Бог, розкаявшись: Не буду більше проклинати землю через діла людей, бо розум людини пильно звернений до зла змолоду; тому більше не знищуватиму кожну живу істоту, так, як Я вчинив. У всі дні землі сівба і жнива, холод і спека, літо і весна, день і ніч не припиняться.

І поблагословив Бог Ноя та його синів, і сказав їм: Зростайте та розмножуйтеся, наповнюйте землю і володійте нею. Страх і трепет перед вами будуть у всіх звірів землі, у всіх небесних птахів і в усього, що рухається по землі, і в усіх морських риб: вам у руки Я віддав їх. І все, що плазує, що живе, буде вам на поживу; як зелені рослини — віддав Я вам усе. Лише м’яса з кров’ю душі не їжте. Адже й вашої крові, душ ваших, Я вимагатиму, — з руки всякого дикого звіра вимагатиму її, і з руки людини-брата вимагатиму людської душі. Хто проливатиме людську кров, — його кров проллється за неї, бо за образом Божим створив Я людину. Ви ж зростайте і розмножуйтеся, наповнюйте землю і множтеся на ній.

І звернувся Бог до Ноя та до його синів, які були з ним, кажучи: Ось Я укладаю Мій завіт з вами та вашими нащадками, які будуть після вас: з кожною живою душею серед вас, з птахами, худобою і всяким звіром землі, — з усіма, які вийшли з ковчега. І укладу Мій завіт з вами, і більше не загине жодна істота від вод потопу, і не будуть більше води потопу знищувати всю землю. І промовив Господь Бог до Ноя: Ось знак завіту, який Я на вічні покоління укладаю між Мною і вами, і між усякою живою душею, яка є з вами, — даю Мою райдугу в хмарі. Тож вона буде знаком завіту між Мною і землею. І буде: коли наведу Я хмари на землю, то з’явиться Моя веселка в хмарі, і пригадаю Мій завіт, який є між Мною і вами, і між кожною живою душею в усякому створінні, — і води не стануть більше потопом, щоби знищити кожну істоту. І буде райдуга в хмарах, і Я бачитиму, щоби пам’ятати вічний завіт між Мною і між кожною живою душею в усякому створінні, яке є на землі. І сказав Бог Ноєві: Це знак завіту, який Я уклав між Мною і між кожною істотою, яка є на землі.

Сини ж Ноя, які вийшли з ковчега, були: Сим, Хам і Яфет. Хам був батьком Ханаана. Оці троє — Ноєві сини; від них розсіялися люди по всій землі.

Ной став першою людиною-рільником, і насадив виноградник. Він випив вина і сп’янів, і перебував нагий у своєму житлі. А Хам, батько Ханаана, побачив наготу свого батька і, вийшовши, розповів двом своїм братам надворі. Тоді Сим і Яфет, взявши плаща, обидва накинули собі на плечі й, повернені спинами, підійшли та прикрили наготу свого батька; їхні обличчя були повернені назад — тож не побачили наготи свого батька.

Ной витверезився від вина й дізнався, як з ним учинив його молодший син. І промовив він: Проклятий Ханаан. Він буде рабом своїм братам. Благословенний Господь, Бог Сима, — сказав він, — а Ханаан буде йому рабом. Нехай поширить Бог Яфета і нехай живе в помешканнях Сима, — а Ханаан нехай буде їхнім рабом.

Після потопу Ной прожив триста п’ятдесят років. А всіх днів Ноя було дев’ятсот п’ятдесят років; і він помер.

Ось родовід синів Ноя: Сима, Хама і Яфета. У них після потопу народилися сини.

Яфетові сини: Ґамер, Маґоґ, Мадай, Йован, Еліса, Товел, Мосох і Тірас. Ґамерові сини: Асханаз, Ріфат і Торґама. Йованові сини: Еліса і Тарсіс, кітійці та родійці. З них відокремилися острови народів у їхній землі — кожний за мовою у своїх племенах і у своїх народах.

Сини Хама: Хус і Месраїм, Фуд і Ханаан. Сини Хуса: Сава, Евіла, Савата, Реґма і Саваката. Сини Реґми: Сава і Дадан. А Хус породив Неврода. Він дав початок велетням на землі. Він був велетнем-мисливцем перед Господом Богом. Тому-то й говорять: Як Неврод — велетень-мисливець перед Господом. А початком його царства були: Вавилон, Орех, Архад і Халанне в Сеннаарській землі. З тієї землі вийшов Ассур і заснував Ніневію, місто Роовот, Калах і Дасем, що між Ніневією та Калахом, — це велике місто. А Месраїм дав початок лудиїмцям, енеметиїмцям, лавиїмцям, нефталиїмцям, патросониїмцям, хаслониїмцям, звідки вийшли филистимці, та кафторійцям. Ханаан же породив Сидона, первородного, і Хета, Євусея, Аморея, Ґерґесея, Евея, Арукея, Асенея, Арадія, Самарея і Аматі. І після цього розсіялися племена ханаанців. А кордони ханаанців простягалися від Сидона аж до Ґерар і Ґази, сягали до Содома і Гоморри, до Адми і Севоїма — аж до Ласа. Оце сини Хама — за їхніми племенами і за мовами їхніми — за їхніми землями та за їхніми народами.

І в Сима, батька всіх синів Еверових, старшого брата Яфета, — в нього також народилися сини. Ось Симові сини: Елам, Ассур, Арфаксад, Луд, Арам і Каїнан. А сини Арама: Ос, Ул, Ґатер і Мосох. Арфаксад же породив Каїнана, і Каїнан породив Салу, Сала породив Евера. А в Евера народилося двоє синів: ім’я одного — Фалек, бо в його дні поділилася земля; ім’я ж його брата — Єктан. А Єктан породив Елмодада, Салефа, Асармота, Яраха, і Одорру, Айзила, Деклу, Авімеїла, Савева, Уфіра, Евілу і Йовава. Усі вони — сини Єктана. Їхнє поселення простягалося від Масси до Софира — східної гори. Це — сини Сима: за їхніми племенами, за їхніми мовами, за їхніми землями та за їхніми народами.

Це племена синів Ноя — за їхніми поколіннями, за їхніми народами. Від них після потопу розсіялися острови народів на землі.

Уся земля мала одну мову й одні слова для всіх. І сталося, коли мандрували люди зі сходу, то знайшли рівнину в Сеннаарській землі й там оселилися. І сказали вони одне одному: Давайте, наробимо цегли і випалимо її у вогні. І була їм цегла замість каменю, а смола була їм замість розчину. Давайте, — сказали вони, — збудуємо собі місто й вежу, вершина якої сягатиме неба, і зробимо собі ім’я, перш ніж розсіємося по поверхні всієї землі.

І зійшов Господь побачити місто й вежу, яку будували людські сини. І сказав Господь: Ось рід один і мова одна в усіх; та ось почали робити, і тепер усе, що тільки забажають зробити, буде їм під силу. Тож давайте, зійшовши, помішаємо там їхню мову, щоб ніхто не міг розуміти мови ближнього. І розсіяв їх звідти Господь по поверхні всієї землі, і вони перестали будувати місто і вежу. Тому-то й названо його Замішання, бо там змішав Господь мову всієї землі, і звідти розсіяв їх Господь Бог по поверхні всієї землі.

Ось родовід Сима: Симові було сто років, коли породив Арфаксада, — через два роки після потопу. І прожив Сим після того, як породив він Арфаксада, п’ятсот років; і породив синів та дочок; і помер.

Арфаксад прожив сто тридцять п’ять років, — і породив Каїнана. І прожив Арфаксад після того, як породив він Каїнана, чотириста тридцять років; і породив синів та дочок; і він помер. Каїнан прожив сто тридцять років — і породив Салу. І прожив Каїнан після того, як породив він Салу, триста тридцять років; і породив синів та дочок; і він помер. Сала прожив сто тридцять років — і породив Евера. І прожив Сала після того, як породив він Евера, триста тридцять років; і породив синів та дочок; і він помер.

Евер прожив сто тридцять чотири роки — і породив Фалека. І прожив Евер після того, як породив він Фалека, триста сімдесят років, і породив синів та дочок; і він помер.

Фалек прожив сто тридцять років — і породив Раґава. І прожив Фалек після того, як породив він Раґава, двісті дев’ять років, і породив синів та дочок; і він помер.

Раґав прожив сто тридцять два роки — і породив Серуха. І прожив Раґав після того, як породив він Серуха, двісті сім років, і породив синів та дочок; і він помер.

Серух прожив сто тридцять років — і породив Нахора. І прожив Серух після того, як породив він Нахора, двісті років, і породив синів та дочок; і він помер.

Нахор прожив сімдесят дев’ять років — і породив Тару. І прожив Нахор після того, як породив він Тару, сто двадцять дев’ять років, і породив синів та дочок; і він помер.

Тара прожив сімдесят років — і породив Аврама, Нахора й Арана.

Ось родовід Тари: Тара породив Аврама, Нахора й Арана; Аран породив Лота. Аран помер раніше за Тару, свого батька, у землі, в якій народився, у Халдейському краю. І взяли Аврам і Нахор собі дружин: ім’я Аврамової дружини — Сара, а ім’я Нахорової дружини — Мелха, дочка Арана, який був батьком Мелхи і батьком Єсхи. Сара була неплідна і не народжувала дітей. І взяв Тара Аврама, свого сина, і свого внука Лота, Аранового сина, і Сару — свою невістку, дружину свого сина Аврама, — і вивів їх з Халдейської землі, щоб піти в Ханаанську землю; він дійшов аж до Харана, та й поселився там. І було всього днів Тари в Харані двісті п’ять років; і помер Тара в Харані.

І сказав Господь Аврамові: Вийди зі своєї землі й зі свого роду, і з дому свого батька — в землю, котру тобі покажу. І зроблю тебе великим народом, і поблагословлю тебе, звеличу твоє ім’я, — і ти будеш благословенним. Я поблагословлю тих, які благословляють тебе, а тих, які проклинають тебе, — прокляну; і благословенні будуть в тобі всі племена землі.

І пішов Аврам, як і звелів йому Господь, а з ним пішов Лот. Аврамові було сімдесят п’ять років, коли він вийшов із Харана. Аврам взяв свою дружину Сару і Лота — сина свого брата, і все їхнє майно, котре надбали, і всяку душу, яку придбали в Харані, і вийшли, щоб іти до Ханаанської землі; і вони прибули в Ханаанську землю; і Аврам пройшовся тією землею по її довжині — аж до місця Сихем, до високого дуба. А жили тоді на [тій] землі ханаанці.

І з’явився Господь Аврамові та сказав йому: Твоєму потомству дам цю землю. І збудував там Аврам жертовник Господеві, Який йому з’явився. А звідти він вирушив до гори на схід від Бетелю і поставив там свій намет: Бетель — на захід, а на схід — Анґе. І збудував там жертовник Господу, і прикликав Ім’я Господнє. І піднявся Аврам, і пішовши, отаборився в пустелі.

Та на землі настав голод. Тож пішов Аврам до Єгипту, щоб там жити, бо на землі запанував голод. Сталося, коли наблизився Аврам, щоб увійти до Єгипту, то сказав Аврам своїй дружині Сарі: Я знаю, що ти жінка вродлива. І станеться, коли побачать тебе єгиптяни, то скажуть: Вона його дружина; і вб’ють мене, а тебе залишать. Тому говори так: Я його сестра. Щоб мені було добре через тебе і щоб живою була моя душа через тебе.

Сталося, коли ввійшов Аврам у Єгипет, то побачили єгиптяни його жінку, яка була дуже гарна. І побачили її вельможі фараона, і розхвалили її перед фараоном, і ввели її до фараонового дому. Тож через неї Аврамові поводилося добре; і були в нього вівці, телята й осли, раби та рабині, мули й верблюди. І покарав Бог фараона і його дім великими та тяжкими карами — через Сару, Аврамову дружину. Тож фараон, покликавши Аврама, сказав: Що ж це ти мені зробив? Чому не сказав мені, що вона — твоя дружина? Навіщо сказав ти: Вона — моя сестра? Тож я взяв її собі за дружину. І ось тепер твоя дружина перед тобою: забирай та йди геть! І наказав фараон мужам щодо Аврама, аби провели його, дружину його, усе, що було в нього, і Лота з ним.

Тож пішов Аврам з Єгипту в пустелю, — він сам, його дружина й усе, що його, а разом з ним і Лот. Аврам був дуже багатим на худобу і на срібло та золото. І прибув туди, звідки прийшов, — до Бетелю в пустелю, на місце, де раніше стояв його намет, — між Бетелем і Анґеєм, — до місцевості, де перед тим спорудив жертовник, і там Аврам прикликав Ім’я Господа. І Лот, який ішов з Аврамом, мав овець, волів і намети. І не вміщала їх земля, щоб жили разом, оскільки їхнє майно було велике, тож не могли жити разом. І зчинилася бійка між пастухами худоби Аврама і між пастухами худоби Лота. А жили тоді на цій землі ханаанці та ферезейці.

Тоді Аврам сказав Лотові: Хай не буде незгоди між мною і тобою, між моїми пастухами й твоїми пастухами, адже ми — близькі родичі. Хіба ж не вся земля перед тобою? Відділися від мене. Якщо ти — ліворуч, то я — праворуч; якщо ж ти — праворуч, то я — ліворуч. Лот, підвівши свої очі, побачив усю Йорданську околицю, що вся вона, перед тим, як Бог знищив Содом та Гоморру, була зрошена водою, як Божий рай, як Єгипетська земля, — та околиця, що на підході до Сиґора! І обрав собі Лот усю Йорданську околицю. Тож помандрував Лот зі сходу, і вони розлучилися один з одним. Аврам оселився в землі Ханаанській, а Лот оселився в місті, в околицях, і замешкав у Содомі. Люди, які жили в Содомі, були дуже лихими та грішними перед Богом.

І сказав Бог Аврамові після того, як Лот відділився від нього: Підведи свої очі й поглянь з того місця, де ти є тепер, на північ і південь, на схід і на захід. Бо всю землю, яку ти бачиш, Я навіки дам її тобі й твоєму потомству. І зроблю твоє потомство, як пісок землі, — якщо хтось зможе перерахувати піщинки землі, то й твоє потомство буде пораховане. Уставши, пройдися по землі, пройди її в довжину і в ширину, бо Я дам її тобі. Згорнувши намети, Аврам пішов і оселився біля мамврійського дуба, який був у Хевроні, і збудував там жертовник Господу.

Сталося це за царювання Амарфала — царя Сенаара, Аріоха — царя Елласара, Ходолоґомора — царя Елама і Тарґала — царя народів, які розпочали війну з Варом — царем Содома, і з Варсою — царем Гоморри, і Сенааром — царем Адми, і Сумовором — царем Севоїму, і царем Бали (це Сиґор). Усі вони змовилися в Соляній долині (це Соляне море). Дванадцять років вони служили Ходолоґоморові, а на тринадцятий рік повстали.

Та на чотирнадцятий рік прийшов Ходолоґомор і царі, які з ним, вибили велетнів, котрі в Астарот-Карнаїні, і сильні народи разом з ними, і омейців, які в місті Саві, і хорейців, що в горах Сиїр, — аж до модринового дерева Фарана, що в пустелі. І повернувшись, рушили до Джерела суду (це Кадис) і вигубили всіх володарів Амалика та аморейців, які проживали в Асасан-Тамарі. Та виступив цар Содома і цар Гоморри, а також цар Адми, цар Севоїма й цар Бали (це Сиґор), і вони вишикувалися до бою з ними в Соляній долині: проти Ходолоґомора — царя Елама, Тарґала — царя народів, Амарфала — царя Сенаара і Аріоха — царя Елласара. Чотири царі проти п’ятьох. А Соляна долина — це джерела, родовища смоли. Цар Содома і цар Гоморри втекли — і попадали туди; хто ж залишився, втік в гірську місцевість. А ті захопили всіх содомських і гоморрських коней, усю їхню поживу та забралися геть. Захопили також і Лота, сина Аврамового брата, бо він жив у Содомі, його майно, та й відійшли.

Та хтось із тих, які врятувалися, прийшов і сповістив про це Аврамові — чужинцеві, котрий проживав біля дуба аморейця Мамвре, брата Есхола і брата Авнана, які були союзниками Аврама. Почувши, що взяли в полон Лота, його брата, Аврам перерахував усіх своїх, які народилися в його домі, — триста вісімнадцять, — і кинувся в погоню за ними до Дана. Напав на них уночі — він та його слуги, побив їх і гнався за ними аж до Хови, що ліворуч від Дамаска. Тож він повернув кожного содомського коня, повернув Лота, свого брата, його маєток, жінок та інших людей.

Після того, як Аврам повернувся з битви з Ходолоґомором і царями, які з ним, то цар Содома вийшов йому назустріч до долини Сави (це Царська долина). І Мелхиседек, цар Салима, виніс хліб і вино; він був священиком Всевишнього Бога. Тож поблагословив Аврама і сказав: Благословенний Аврам Всевишнім Богом, Який створив небо і землю; і благословенний Всевишній Бог, Який віддав твоїх ворогів тобі в руки. І Аврам дав йому десятину з усього.

А цар содомський сказав Аврамові: Передай мені чоловіків, а коней візьми собі. Та Аврам сказав содомському цареві: Я простягну руку свою до Бога Всевишнього, Який створив небо і землю: від шнурка до ремінця взуття не візьму з усього твого, щоб не сказав ти: Я збагатив Аврама. Лише те, що спожили юнаки, і частку людей, які ходили зі мною: Есхол, Авнан і Мамвре, — хай вони візьмуть свою частку.

А після того, про що йшла мова, було до Аврама у видінні Господнє слово, що промовляло: Не бійся, Авраме, Я обороняю тебе. Твоя винагорода буде дуже велика. Відказує Аврам: Владико, що мені даси? Адже я відходжу бездітним. А син Масека, який народився в моєму домі, він — із Дамаска, Елієзер. Оскільки Ти не дав мені нащадків, — сказав Аврам, — то той, хто народився в моєму домі, — після мене стане спадкоємцем. І тут же був до нього Божий голос, що промовляв: Не цей успадкує по тобі, а той, хто вийде з твого лона, — він стане твоїм спадкоємцем. І вивів його надвір, і сказав йому: Поглянь на небо й порахуй зірки, — якщо зможеш їх порахувати. І продовжив: Таким буде твоє потомство.

І повірив Аврам Богові — і це зараховано йому за праведність. Господь сказав йому: Я — Бог, Який вивів тебе з країни халдейців, щоб дати тобі цю землю в спадщину. Той же сказав: Владико Господи, як довідаюся, що успадкую її? А Господь сказав йому: Візьми Мені трилітню ялівку, трилітню козу, трилітнього барана, горлицю і голуба. Узяв він усе це для Нього, розсік навпіл і поклав кожну частину напроти іншої її половини, а птахів не порозсікав. На ті розсічені частини позліталися птахи, тож Аврам сів біля них.

При заході сонця на Аврама напав глибокий сон; і ось, на нього находить темний великий страх. І було сказано Аврамові: Тож неодмінно знай , що твої нащадки будуть чужинцями — житимуть не на власній землі; їх зроблять рабами, заподіють їм зло і гнобитимуть їх чотириста років. Та над народом, якому будуть рабами, Я здійсню суд. І після того вони прийдуть сюди з великим майном. Ти ж відійдеш до своїх предків з миром, — будеш похований у глибокій старості. А четверте покоління повернеться сюди, бо сьогодні ще не наповнилася міра беззаконня аморейців. Коли заходило сонце, з’явилося полум’я; і ось: піч, що диміла, і вогненні спалахи пройшли між тими розсіченими частинами.

У той день Господь уклав з Аврамом завіт, промовляючи: Твоїм нащадкам дам оцю землю: від Єгипетської ріки — до великої ріки, ріки Євфрат; — кенейців, кенезейців, кедмонейців, хетів, ферезейців, рафаїнців, аморейців, ханаанців, евейців, ґерґесейців і євусейців.

Сара, Аврамова дружина, не народжувала йому. Та була в неї рабиня-єгиптянка на ім’я Агар. Тож Сара сказала Аврамові: Ось стримав мене Господь, щоб не родити. Тому ввійди до моєї рабині, щоб мати від неї дітей. І Аврам послухав голосу Сари. Аврамова дружина Сара — по десятьох роках проживання Аврама в землі Ханаанській — взяла Агар, свою рабиню-єгиптянку, та віддала її Аврамові, своєму чоловікові, за жінку.

Він увійшов до Агари, — і вона зачала. І коли вона побачила, що вагітна, то її господиня відчула від неї зневажливе ставлення. Тож Сара сказала Аврамові: Я скривджена тобою. Я віддала свою рабиню до твого лона, та вона, відчувши, що завагітніла, почала мене зневажати. Нехай Бог розсудить між мною і тобою. Аврам же відповів Сарі: Ось твоя рабиня у твоїх руках. Роби з нею все, що тобі до вподоби. Після цього Сара поводилася з нею суворо — і та втекла з-перед її обличчя.

Та її знайшов ангел Господа Бога біля джерела води в пустелі, біля джерела на дорозі до Сура. І сказав їй Господній ангел: Агаро, Сарина рабине, звідки йдеш і куди прямуєш? Вона ж відповіла: Я втікаю з-перед обличчя Сари, моєї господині. А Господній ангел їй сказав: Повернися до своєї господині й будь покірною в її руках. Сильно розмножу твоє потомство, — промовив до неї Господній ангел, — і не порахувати його — таким численним воно буде. І сказав їй Господній ангел: Ось ти завагітніла й народиш сина, і даси йому ім’я Ізмаїл, бо почув Господь про твоє приниження. Він буде людиною-кочовиком. Руки його — на всіх, і руки всіх — на ньому; він житиме перед обличчям усіх своїх братів.

І прикликала Агар Ім’я Господа, Який розмовляв із нею: Ти — Бог, Який побачив мене. Оскільки вона сказала: Побачила перед собою Того, Хто з’явився мені. Ось чому і назвала джерело — Джерело, біля якого я бачила. Це між Кадисом і Варадом.

І народила Агар Аврамові сина; і Аврам дав ім’я своєму синові, якого народила йому Агар, — Ізмаїл. Аврамові ж було вісімдесят шість років, коли Агар народила Аврамові Ізмаїла.

Аврамові виповнилося дев’яносто дев’ять років. І з’явився Аврамові Господь, і промовив до нього: Я — Бог твій. Догоджуй Мені й будь бездоганним; Я укладу Мій завіт між Мною і між тобою, і вельми тебе розмножу. Тож Аврам упав на своє обличчя, а Бог, промовляючи йому, сказав: Я постановив: ось завіт Мій з тобою, — ти будеш батьком багатьох народів, і надалі твоє ім’я не буде Аврам, а буде твоє ім’я Авраам, бо Я зробив тебе батьком багатьох народів. І надзвичайно побільшу тебе, і зроблю тебе народами, і з тебе вийдуть царі.

І укладу Мій завіт між Мною і між тобою, і між твоїм потомством після тебе в їхніх поколіннях як вічний завіт, щоби бути Богом тобі й твоїм нащадкам після тебе. Я дам тобі та твоїм нащадкам після тебе землю, в якій перебуваєш, — усю землю Ханаанську, — на вічне володіння, і Я буду їм Богом. І сказав Бог Авраамові: А ти завіт Мій зберігатимеш — ти і твої нащадки після тебе в їхніх поколіннях. І це завіт, який зберігатимеш між Мною і вами, та між нащадками твоїми після тебе в їхніх поколіннях. Тож буде обрізаний у вас кожний чоловічої статі, обріжете вашу крайню плоть, — і це буде знаком завіту між Мною і вами. Кожне восьмиденне ваше дитя чоловічої статі у ваших поколіннях буде обрізане: і народжений у твоєму домі, і куплений у будь-якого сина чужинця, який не з твоїх нащадків. Обов’язково буде обрізаний народжений у твоєму домі й куплений; тож Мій завіт буде на вашому тілі як вічний завіт. А необрізаний чоловічої статі, — кому восьмого дня не зроблять обрізання крайньої плоті, — вигублена буде та душа зі свого роду, бо розірвала Мій завіт.

І сказав Бог Авраамові: Твоя дружина Сара не зватиметься більше Сарою, але її ім’я буде Сарра. Поблагословлю ж її і дам тобі від неї дитину. І поблагословлю її, і постануть народи, — з неї вийдуть царі народів. І впав Авраам ниць, засміявся і сказав про себе, говорячи: Хіба в столітнього народиться син, невже Сарра, будучи дев’яностолітньою, народить? А Богові Авраам сказав: Ізмаїл, нехай живе він перед Тобою. Та Бог Авраамові сказав: Так. Ось твоя дружина Сарра народить тобі сина, і даси йому ім’я Ісаак, і Мій завіт — вічний завіт — Я укладу з ним і його нащадками, які після нього. А ось, вислухав Я тебе про Ізмаїла. Ось, поблагословив Я його, тож побільшу його і дуже розмножу його. Він породить дванадцять народностей — зроблю його великим народом. Та Мій завіт Я укладу з Ісааком, якого народить тобі Сарра наступного року в цей самий час. І закінчив Бог промовляти до нього, і вознісся від Авраама.

Тож Авраам узяв Ізмаїла, свого сина, усіх народжених в його домі, усіх куплених і кожного чоловічої статі з людей Авраамового дому й протягом того ж дня зробив їм обрізання крайньої плоті, — так, як звелів йому Бог. Авраамові було дев’яносто дев’ять років, коли зробив собі обрізання крайньої плоті. Його синові Ізмаїлові було тринадцять років, коли йому зроблено обрізання крайньої плоті. Того самого дня був обрізаний Авраам і його син Ізмаїл. І всіх мужів його дому — народжених в домі й куплених із чужих народів — він обрізав їх.

І з’явився Авраамові Бог біля мамврійського дуба, коли він сидів опівдні при вході до свого намету. Підвівши свої очі, він побачив: ось три Мужі стояли перед ним. І побачивши це, побіг їм назустріч від входу свого намету, і вклонився до землі, та сказав: Господи, якщо я знайшов милість перед Тобою, не обмини Твого раба. Хай принесуть води і хай помиють ваші ноги, і освіжіться під деревом. Я ж принесу хліба, і їстимете, а після цього підете своєю дорогою, задля якої ви звернули до вашого раба. А вони сказали: Зроби так, як сказав.

І Авраам поспішив у намет до Сарри, і сказав їй: Швиденько заміси три мірки питльованого борошна і зроби паляниці. І побіг Авраам до худоби, взяв молоде, гарне теля, і дав рабові, а той швидко приготував його. Взяв масло, молоко і теля, яке приготував, і поклав перед ними, і вони попоїли. А сам стояв біля них під деревом.

Один із них промовив до нього: Де твоя дружина Сарра? Він же у відповідь сказав: Ось, у наметі. Повертаючись, — сказав він, — зайду до тебе в той же час і годину, і твоя дружина Сарра матиме сина. А Сарра, яка була при вході намету, почула, бо стояла за ним.

Авраам і Сарра були старі, похилого віку, і те, що звичайно буває в жінок, у Сарри припинилося. Тож Сарра засміялася про себе, говорячи: Адже це ще не сталося в мене дотепер, та й пан мій вже старий! І промовив Господь до Авраама: Чому ж це, глузуючи, Сарра сказала про себе: Невже я справді народжу? Адже я стара. Хіба сказане є неможливе для Бога? У такий же час і годину повернуся до тебе, і буде в Сарри син. Сарра перелякалася й заперечила, кажучи: Я не засміялася. А Той сказав: Ні, ти таки засміялася.

Мужі підвелися звідти й подивилися в напрямку Содома й Гоморри; Авраам же, супроводжуючи Їх, ішов разом з Ними. І сказав Господь: Чи приховуватиму Я від Авраама, Свого раба, те, що роблю? Адже Авраам неодмінно стане великим і численним народом, і будуть благословенні в ньому всі народи землі. Бо знаю, що заповість своїм синам і своєму домові після себе, і вони будуть дотримуватися Господніх доріг, аби чинити справедливість і суд. Щоби здійснив Господь для Авраама все, що йому сказав.

Крик Содома й Гоморри посилився, — сказав Господь, — і їхні гріхи дуже великі. Тому, зійшовши, погляну, чи все відбувається так, як доносить їхній крик, котрий лине до Мене; якщо ж ні, то щоб Я знав. І повернувшись, Мужі пішли звідти в Содом; Авраам же продовжував стояти перед Господом.

Наблизившись, Авраам сказав: Невже знищиш разом праведного з неправедним, невже й праведний буде, як неправедний? Якщо буде п’ятдесят праведних у місті, чи знищиш їх? Чи не пощадиш усю місцевість задля п’ятдесяти праведних, якщо будуть у ньому? У жодному разі Ти не вчиниш за цим словом, аби знищити праведного з неправедними. Хіба буде з праведним — як з неправедним? Зовсім ні! Ти ж Суддя всієї землі! Невже не вчиниш суду? Та Господь промовив: Якщо знайду в місті Содомі п’ятдесят праведних, то збережу всю місцевість задля них.

У відповідь Авраам сказав: Тепер я, будучи землею і попелом, почав говорити до Господа, — та якщо кількість праведних зменшиться з п’ятдесяти на п’ять осіб, — чи знищиш через п’ятьох усе місто? Той сказав: Не знищу, коли там знайду сорок п’ять. Авраам продовжував промовляти до Нього і сказав: А якщо знайдуться там сорок? Той відповів: Не знищу задля сорока. Що, Господи, коли говоритиму ще? — продовжив він. — А якщо знайдуться там тридцять? Той сказав: Не знищу, якщо знайду там тридцять. Оскільки, — сказав, — я наважився говорити до Господа, — якщо ж знайдеться там двадцять? Той сказав: Не знищу і задля двадцяти. Тоді він сказав: Що, Господи, коли промовлю ще один раз? А якщо знайдеться там десять? Той сказав: Не знищу і задля десяти.

Коли Господь закінчив говорити з Авраамом, то відійшов. Авраам же повернувся на своє місце.

А ввечері до Содома прибули два ангели. Лот сидів при содомській брамі. Побачивши їх, Лот пішов їм назустріч, вклонився обличчям до землі та сказав: Ось, панове, зайдіть до дому вашого раба і переночуйте, помийте ваші ноги, а вставши зранку, підете своєю дорогою. Та вони сказали: Ні, ми зупинимося на площі. Він же наполягав — тож завернули до нього і ввійшли до його дому. Він зробив їм гостину — напік їм опрісноків, і вони поїли перш ніж лягти спати.

А чоловіки міста, содомці — від малого до старого, увесь народ разом — оточили дім. Вони викликали Лота, та й гукали до нього: Де ті чоловіки, які ввійшли до тебе вночі? Виведи їх до нас, щоб ми були з ними. Тож Лот вийшов до них до входу, замкнув за собою двері, а їм сказав: Ні, брати, не чиніть зла. Та є в мене дві дочки, з яких жодна не пізнала чоловіка — їх виведу до вас і робіть з ними все, що вам до вподоби. Лише цим мужам не робіть нічого поганого, — адже тому й увійшли під покрівлю мого будинку. Ті ж сказали: Відійди геть! Сам ти прийшов сюди жити, а не чинити суд. Тож тепер тобі більше зла заподіємо, ніж їм. Вони сильно налягали на чоловіка — Лота; і підступили, щоб вибити двері. Та мужі, висунувши руки, втягли Лота до себе, у дім, а двері будинку замкнули. На чоловіків же, які були перед дверима дому, наслали сліпоту — від малого до великого, — і ті вибились із сил, шукаючи дверей. А Лотові мужі сказали: Чи є хто тут із твоїх, — зяті, сини чи дочки, або, може, хтось інший з твоїх є в місті? Виведи [їх] із цього місця! Адже ми знищимо це місце, оскільки піднялося їхнє волання перед Господа; тож послав нас Господь знищити його. Лот вийшов і промовив до своїх зятів, які взяли його дочок, говорячи: Встаньте і вийдіть із цього місця, бо Господь знищить місто. Та його зятям здалося, що він жартує.

А коли настав світанок, ангели підганяли Лота, кажучи: Вставай, бери свою дружину, обох дочок, яких маєш, і виходь, аби і ти не загинув разом із беззаконнями міста. Вони перелякалися. Тож ангели схопили його за руку, і його дружину за руку, і обох його дочок за руки, — бо його помилувано [Господом]. І сталося, коли вивели їх звідти, то сказали: Рятуй свою душу! Не оглядайся назад і не зупиняйся ніде в околиці. Рятуйся на горі, щоби раптом ти не був захоплений.

А Лот сказав їм: Прошу, Господи, оскільки Твій раб знайшов у Тебе милість, і Ти поширив Свою справедливість, яку чиниш для мене, щоб жила моя душа, аби не захопило мене лихо і я не загинув, адже я не зможу врятуватися на горі! Ось близько це місто, куди я можу втекти; воно мале, там я врятуюся. Хіба ж воно не маленьке? І житиме душа моя. І сказав йому: Ось Я поважаю твою особу і це слово, щоб не знищити місто, про яке ти сказав; отже, мерщій рятуйся там, бо не зможу здійснити справу, доки ти не ввійдеш туди. Тому дав назву тому місту — Сиґор.

Сонце зійшло над землею, і Лот увійшов до Сиґора, а Господь послав дощ на Содом і Гоморру — сірку й вогонь від Господа з неба; і зруйнував ті міста й усю околицю, усіх мешканців міст і все, що виростало із землі. А його дружина озирнулася назад — і стала соляним стовпом.

Вранці Авраам поспішив до місця, де стояв перед Господом, поглянув у напрямку Содома й Гоморри та навколишньої землі і побачив: аж ось — підноситься полум’я із землі, наче дим з печі. І сталося, що коли знищував Бог усі міста околиці, то згадав Бог Авраама, і вислав Лота з місця спустошення, коли Господь знищував міста, в яких жив Лот.

Вийшов Лот із Сиґора і поселився на горі — сам та його обидві дочки з ним. Оскільки побоявся жити в Сиґорі, то оселився в печері — сам та обидві його дочки з ним. Якось сказала старшадочка молодшій: Батько наш старий, і немає нікого на землі, хто ввійшов би до нас — за звичаєм усієї землі. Давай напоїмо нашого батька вином, переспимо з ним і воскресимо нащадків від нашого батька. Тож тієї ночі напоїли свого батька вином, і старша, ввійшовши, переспала зі своїм батьком тієї ночі; і не знав він, коли вона лягла й коли встала. А наступного дня трапилося, що старша сказала молодшій: Ось, я вчора переспала з батьком; напоїмо його вином і цієї ночі, і ти ввійдеш, переспиш з ним, та й воскресимо нащадків від нашого батька. Тож вони і цієї ночі напоїли свого батька вином, і, ввійшовши, молодша переспала зі своїм батьком; і не знав він, коли вона лягла й коли встала.

І обидві Лотові дочки завагітніли від свого батька. Старша народила сина й дала йому ім’я — Моав, говорячи: Від батька мого. Він — батько моавійців аж до сьогодні. Народила і молодша сина й дала йому ім’я Аммон: син мого роду. Він — батько аммонійців аж до сьогодні.

Авраам вирушив звідти в землю на південь і поселився між Кадисом і Суром, — він замешкав у Ґерарах. І сказав Авраам про свою дружину Сарру: Вона моя сестра, оскільки побоявся сказати «вона моя дружина», щоби часом через неї його не вбили чоловіки міста. І послав Авімелех, цар Ґерар, і взяв Сарру.

І прийшов Бог до Авімелеха вночі уві сні, і сказав: Ось ти вмираєш через жінку, яку ти взяв, бо вона живе із чоловіком. Авімелех не був із нею, тож він сказав: Господи, чи знищиш праведний народ, який через незнання грішить? Хіба ж не він мені сказав: Вона є моєю сестрою? І вона мені сказала: Він є моїм братом. Із чистим серцем і з праведністю рук я зробив це.

А Бог сказав йому уві сні: Тож Я, знаючи, що із чистим серцем зробив ти це, пощадив тебе, щоб не згрішив ти проти Мене. Тому й не допустив Я, щоб ти був з нею. Тепер же поверни жінку чоловікові, бо він пророк; тож помолиться він за тебе, — і житимеш. Якщо ж не повернеш, — знай, що помреш ти і всі твої.

Авімелех устав вранці, закликав усіх своїх слуг і переказав усі ці слова в їхні вуха; тож усі люди дуже налякалися. Тож Авімелех покликав Авраама і сказав йому: Навіщо це ти нам зробив? Хіба згрішили ми чимось перед тобою, що ти навів на мене і на моє царство тяжкий гріх? Те, чого ніхто не робить, — ти зробив мені. Промовив Авімелех Авраамові: Що ти задумав, коли робив це? Авраам же промовив: Бо сказав я: Ось, на цьому місці немає пошани до Бога, тож мене вб’ють через мою дружину. Але вона й справді моя сестра — по батькові, але не по матері, і стала моєю дружиною. І сталося, коли вивів мене Бог з дому мого батька, то я сказав їй: Скрізь, куди лише підемо, кажи про мене, що це твій брат, — зроби мені таку ласку.

Тож Авімелех узяв тисячу дідрахм, овець і телят, рабів і рабинь, і дав Авраамові, і повернув йому Сарру, його дружину. І сказав Авімелех Авраамові: Ось, перед тобою моя земля; де лише буде тобі до вподоби, — там і перебувай. А Саррі сказав: Ось, дав я тисячу дідрахм твоєму братові, — це буде тобі на вшанування твоєї особи і всім, які з тобою; і завжди говори правду. Помолився Авраам до Бога, і зцілив Бог Авімелеха, його дружину та його рабинь — і вони почали народжувати. Тому що Господь справді замкнув зовні кожну утробу в Авімелеховому домі через Сарру, Авраамову дружину.

І Господь відвідав Сарру, так як сказав; і зробив Господь Саррі так, як говорив; Сарра завагітніла й народила в старості Авраамові сина, у ту пору, на яку вказав йому Господь. І дав Авраам ім’я своєму синові, який в нього народився, котрого народила йому Сарра, — Ісаак. А восьмого дня Авраам обрізав Ісаака, — як і заповів йому Бог. Авраамові ж було сто років, коли в нього народився його син Ісаак. І сказала Сарра: Сміх учинив мені Господь; хто лише почує — радітиме зі мною. Хто сповістить Авраамові, — промовила вона, — що Сарра грудьми годуватиме дитину? Адже я у своїй старості народила сина!

І підросла дитина, і була відлучена від грудей. У день, коли був відлучений його син Ісаак, Авраам влаштував велику гостину. Сарра побачила сина Аґари-єгиптянки, який народився в Авраама, — як він грався з Ісааком, її сином, — і сказала Авраамові: Прожени цю рабиню та її сина, бо син цієї рабині не отримає спадку разом з моїм сином Ісааком. Дуже жорстоким видалося Авраамові рішення щодо його сина, та Бог сказав Авраамові: Нехай рішення стосовно дитини і рабині не здається тобі жорстоким. Усе, що скаже тобі Сарра, — послухай її голосу, бо в Ісаакові назветься твоє потомство. А від сина цієї рабині утворю великий народ, бо він — твоє насіння.

Тож Авраам устав вранці, узяв хліба й бурдюк води і дав Агарі, — поклав їй на плечі, — а також дитину, і відіслав її. Відійшовши, вона блукала пустелею біля Криниці клятви. Та вода в бурдюкові закінчилася, тож вона покинула дитину під одною із сосен і, відійшовши, сіла напроти нього десь на відстані пострілу з лука, і сказала: Щоб не бачити мені смерті мого хлопця. Вона сиділа напроти нього, а хлопець закричав і заплакав.

Бог почув голос хлопця з місця, де той був, і Божий ангел закликав з неба до Агари, і сказав їй: Що таке, Агаро? Не бійся, бо почув Бог голос твого хлопця з місця, де він є. Устань, візьми хлопця і тримай його своєю рукою. Адже Я зроблю його великим народом. І Бог відкрив їй очі, і побачила криницю живої води. Вона пішла, наповнила бурдюк водою і дала пити дитині. Бог був із хлопчиком. Він виріс, поселився в пустелі та став лучником. Він оселився в пустелі Фаран, і мати взяла йому жінку з Єгипетської землі.

Сталося ж того часу, Авімелех, Охозат, його приятель, і Фікол, полководець його війська, сказали Авраамові, промовляючи: Бог з тобою в усьому, що тільки робиш. Тому тепер поклянися мені Богом, що не заподієш зла ні мені, ні моїм нащадкам, ні моєму імені, але за праведністю, яку виявив я тобі, — вияви й мені та тій землі, на якій ти оселився. І Авраам відповів: Я клянусь! Тоді Авраам поскаржився Авімелехові за водяні криниці, які відібрали слуги Авімелеха. Та Авімелех йому сказав: Я не знаю, хто зробив цю справу, — ти мені не сповістив, і я не чув, — хіба що сьогодні. І Авраам узяв овець і телят, дав Авімелехові, і вони обидва уклали завіт.

І поставив Авраам окремо сім овечок зі своєї отари. І запитав Авімелех Авраама: Що це за сім овечок, котрих ти поставив окремо? Авраам же відповів: Цих сім овечок приймеш від мене, аби були мені на свідчення, що я викопав цю криницю. Тому він дав тому місцю назву — Криниця клятви, бо там вони обидва поклялися. Тож вони уклали завіт біля Криниці клятви. Після цього Авімелех, Охозат, його друг, і Фікол, полководець його війська, підійнялися та повернулися до Филистимського краю. А біля Криниці клятви Авраам засіяв ниву і прикликав там Ім’я Господа — Вічний Бог.

Прожив Авраам у Филистимській землі багато днів.

І сталося, що після цих подій Бог випробовував Авраама, і сказав йому: Аврааме, Аврааме! Він же відповів: Ось я! А Бог сказав: Візьми свого улюбленого сина Ісаака, якого ти полюбив, і йди до гірської землі, і принеси його там у всепалення — на одній з гір, яку тобі вкажу.

Уставши вранці, Авраам осідлав свого осла і взяв із собою двох слуг та свого сина Ісаака. Наколовши дров на всепалення, він підійнявся і пішов; він підійшов до місця, на яке йому вказав Бог, на третій день. Авраам поглянув очима і побачив те місце здалека. І сказав Авраам своїм слугам: Залишайтеся тут з ослом, я ж із хлопцем піду туди. Поклонившись, ми повернемося до вас. Тож Авраам узяв дрова для всепалення і поклав на свого сина Ісаака. Взяв він у руки вогонь та ножа, і вони пішли обидва разом.

І промовив Ісаак до Авраама, свого батька, сказавши: Батьку! Той відповів: Що, сину? А він питає: Ось вогонь і дрова, а де овечка на всепалення? Авраам же відповів: Бог нагледить собі овечку на всепалення, сину. Ідучи разом, вони обидва прийшли на місце, на яке вказав йому Бог. Там Авраам збудував жертовник, розклав дрова і, зв’язавши свого сина Ісаака, поклав його на жертовник, на дрова. Авраам простягнув свою руку, щоб узяти ножа, аби принести в жертву свого сина, та Господній ангел закликав до нього з неба і сказав йому: Аврааме, Аврааме! Той же відповів: Ось я. І сказав: Не накладай рук своїх на хлопця і не вчини йому нічого, бо тепер Я знаю, що ти боїшся Бога і не пожалів для Мене свого улюбленого сина.

І підвівши свої очі, Авраам побачив: ось, один баран заплутався рогами в садку Савек. Тож Авраам пішов, узяв барана і приніс його як всепалення замість свого сина Ісаака. І Авраам дав тому місцю назву «Господь побачив», щоб говорили і до сьогодні: На горі Господь став видимим.

І Господній ангел вдруге закликав до Авраама з неба, кажучи: Собою поклявся Я, — говорить Господь, — тому що ти виконав це слово і не пожалів для Мене свого улюбленого сина, то Я вельми поблагословлю тебе і дуже розмножу твоїх нащадків, — як небесні зорі, як пісок на березі моря. І твої нащадки успадкують міста ворогів; і будуть благословенні у твоїх нащадках усі народи землі за те, що ти послухався Мого голосу.

Авраам повернувся до своїх слуг, і вони, вставши, пішли разом до Криниці клятви. І Авраам оселився біля Криниці клятви.

Сталося ж після цих подій, що було сповіщено Авраамові словами: Ось, також і Мелха народила синів твоєму братові Нахорові: Окса, первенця, Вавкса, його брата, і Камуїла, батька сирійців, Хасада, Азава, Фалдаса, Єдлафа і Ватуїла, а Ватуїл породив Ревеку. Це — восьмеро синів, яких народила Мелха Нахорові, братові Авраама. А його наложниця, ім’я якій Реїма, — народила й вона, — Гаама, Тавеха, Тохоса і Моху.

Був же вік Сарри — сто двадцять сім років. І померла Сарра в місті Арвок (це Хеврон), що в долині, у Ханаанській землі. Тож прийшов Авраам голосити за Саррою і ридати. І підвівся Авраам від своєї померлої дружини, і промовив синам Хетовим, кажучи: Я є у вас чужинцем і мандрівником; дайте ж мені у вас місце для гробниці, і поховаю мою небіжчицю з-перед мого обличчя. А Хетові сини відповіли Авраамові, кажучи: Ні, пане, послухай же нас. Ти серед нас — цар від Бога; в найкращих наших гробницях поховай свою небіжчицю. Адже ніхто з нас не відмовить тобі у своїй гробниці, аби поховати в ній твою небіжчицю.

Підвівшись, Авраам вклонився народові тієї землі, синам Хетовим; і заговорив до них Авраам, кажучи: Якщо маєте в душі вашій, щоби поховати мою небіжчицю з-перед обличчя мого, то послухайте мене і поговоріть про мене з Ефроном Саарським, нехай дасть мені подвійну печеру, яка належить йому, на частині його поля. За добре срібло нехай при вас віддасть її мені у власність для гробниці. Ефрон же сидів серед синів Хетових. У відповідь Ефрон-хет сказав Авраамові так, що чули сини Хетові й усі, які входили до міста, кажучи: Будь зі мною, пане, і послухай мене. Поле і печеру на ньому я тобі даю. Перед усіма моїми громадянами віддав я тобі. Поховай свою небіжчицю. І поклонився Авраам перед народом тієї землі, і сказав Ефронові, щоби чув народ землі: Оскільки ти на моєму боці, послухай мене. Візьми в мене гроші за поле, і я поховаю там мою небіжчицю. Та Ефрон відповів Авраамові, кажучи: Ні, пане. Бо я чув, що земля варта чотириста дідрахм срібла; та що то є між мною і тобою? Тож похорони свою небіжчицю.

І послухав Авраам Ефрона, і дав Авраам Ефронові срібло, про яке оголосив, так що чули Хетові сини, — чотириста дідрахм чистого купецького срібла. І стало Ефронове поле з подвійною печерою, що напроти Мамврії, — поле й печера, яка була на ньому, і кожне дерево, яке було на полі, що в довкіллі, у його межах, — Авраамовою власністю перед синами Хетовими та всіма, які входили до міста. Після цього поховав Авраам Сарру, свою дружину, у подвійній печері на полі, що напроти Мамврії (це Хеврон), у землі Ханаанській. Так Хетовими синами було закріплено за Авраамом поле й печеру, що була на ньому, — як власність для поховання.

Авраам постарів, став дуже старим, а Господь поблагословив Авраама в усьому. Якось Авраам сказав своєму слузі, старшому над його домом, який був відповідальний за все його майно: Поклади свою руку під моє стегно і поклянися мені Господом Богом неба і Богом землі, що не візьмеш моєму синові Ісаакові дружини з-поміж дочок ханаанців, серед яких я живу, а підеш до моєї землі, звідки я походжу, до мого роду, і звідти візьмеш дружину моєму синові Ісаакові. Слуга ж сказав йому: А якщо жінка не захоче піти слідом за мною до цієї землі, то чи повернути твого сина в землю, звідки ти вийшов? Та Авраам сказав йому: Остерігайся, не повертай мого сина туди! Господь, Бог неба і Бог землі, Який узяв мене з дому мого батька та із землі, де я народився, — Він сказав мені й поклявся мені, кажучи: Цю землю Я дам тобі та твоїм нащадкам. Він пошле Свого ангела перед тобою, і ти візьмеш звідти дружину для мого сина Ісаака. А коли жінка не захоче піти з тобою до цієї землі, то будеш вільний від цієї клятви. Тільки мого сина не повертай туди! І поклав раб свою руку під стегно Авраама, свого пана, і поклявся йому в тій справі.

З-поміж верблюдів свого пана слуга взяв із собою десять верблюдів, а також дещо з усього добра свого пана, устав і пішов у Месопотамію, до міста Нахора. А надвечір, коли виходять жінки набирати воду, він поставив верблюдів поза містом, біля криниці з водою, і сказав: Господи, Боже мого пана Авраама, пошли мені успіх сьогодні й вияви милість моєму пану Авраамові. Ось я зупинився біля джерела води, а дочки мешканців міста виходять брати воду; і як станеться, що дівчина, якій я лише скажу: Нахили до мене своє відро, щоб я напився, — скаже мені: Пий! Я дам напитися твоїм верблюдам, аж доки не нап’ються! — оцю приготував Ти Своєму рабові Ісаакові; і з цього дізнаюся, що Ти виявив милість моєму пану Авраамові.

І сталося, перш ніж він закінчив про себе говорити, аж ось вийшла Ревека, яка народилася у Ватуїла, сина Мелхи, дружини Нахора, Авраамового брата, і вона мала відро на плечі. Дівчина була дуже вродлива на вигляд, — була дівиця, яка ще не знала чоловіка. Прийшовши до джерела, вона наповнила відро, та й пішла. А слуга вибіг їй назустріч і сказав: Дай напитися мені трохи води з твого відра. Вона ж відповіла: Пий, пане! І поспішно зняла відро на свою руку, і дала йому напитися, — аж перестав пити. А тоді вона сказала: І твоїм верблюдам начерпаю води, доки всі не нап’ються. Вона швидко пішла і випорожнила відро до корита, і знову побігла набрати до криниці, і вона дала пити всім верблюдам.

А чоловік придивлявся до неї, щоби дізнатися, чи на добру дорогу спрямував його Господь, чи ні, і мовчав. Сталося, коли всі верблюди перестали пити, чоловік узяв золоті сережки, вартістю в драхму, і два браслети на її руки, — вагою десять одиниць золота вони, і запитав її, сказавши: Чия ти дочка? Скажи мені, чи є у твого батька місце для нас, аби переночувати? Вона відповіла йому: Я дочка Ватуїла, сина Мелхи, котрого вона народила Нахорові. А соломи і паші в нас багато, — сказала йому, — і місце є, аби переночувати. Тож чоловік, задоволений, поклонився Господеві, та й сказав: Благословенний Господь, Бог мого пана Авраама, Який не порушив справедливості й правди щодо мого пана. Господь мене успішно привів до дому брата мого пана.

І побігши, дівчина розповіла в хаті своєї матері про цю справу. Ревека мала брата на ім’я Лаван. І вибіг Лаван до чоловіка надвір, до джерела. І сталося, коли він побачив у своєї сестри сережки, а на руках — браслети, коли почув слова своєї сестри Ревеки, яка говорила: Так сказав мені чоловік, — то прийшов до чоловіка, який стояв біля верблюдів неподалік джерела, і сказав йому: Ну ж бо, заходь! Благословенний Господь! Чому ти став надворі? Я ж приготував домівку і місце для верблюдів. Тож чоловік увійшов до хати і розв’ючив верблюдів. Він дав соломи та паші верблюдам, і води для його ніг і ніг чоловіків, які з ним. Перед ними поставили хліб, щоб вони їли. А той сказав: Не їстиму, доки не розповім про свої справи. Вони ж мовили: Говори.

І він сказав: Я слуга Авраама. Господь щедро поблагословив мого пана, і він став великим. Дав йому овець і телят, срібла й золота, рабів і рабинь, верблюдів і ослів. А Сарра, дружина мого пана, вже в його старості, народила моєму панові одного сина; тож той дав йому все, що належало йому. А з мене мій пан узяв клятву, кажучи: Не візьмеш дружини для мого сина з-поміж дочок ханаанців, серед яких я живу, — на їхній землі. Але натомість підеш до дому мого батька і до мого роду й звідти візьмеш дружину для мого сина. Та я сказав своєму панові: А якщо жінка не піде зі мною? А той мені відповів: Господь, Якому я вгодив, пошле Свого ангела з тобою, успішно проведе тебе дорогою, і ти візьмеш дружину для мого сина з мого роду, з дому мого батька, — і будеш вільний від своєї клятви. І коли підеш до мого роду, і тобі не дадуть, — будеш вільний від своєї клятви.

Тож прийшовши сьогодні до джерела, я сказав: Господи, Боже мого пана Авраама, — пошли успіх на моєму шляху, яким я сьогодні прямую! Ось я став біля джерела води, а дочки людей міста вийдуть набрати води; і якщо станеться, що дівчина, якій я лише скажу: Дай мені напитися трохи води з твого відра, — скаже мені: І сам напийся, і твоїм верблюдам наллю, — це жінка, яку приготував Господь Своєму слузі Ісаакові. Із цього я переконаюся, що Ти вчинив милість моєму пану Авраамові. І сталося, перш ніж закінчив я подумки говорити, аж ось, вийшла Ревека, маючи відро на плечі, спустилася до джерела і набрала води. Я ж сказав їй: Дай мені напитися. Вона швидко зняла із себе відро і сказала: Пий ти, і твоїм верблюдам дам пити. І я напився, і моїх верблюдів вона напоїла. Тож запитав я її, мовлячи: Чия ти дочка? Вона ж відповіла: Я дочка Ватуїла, Нахорового сина, якого народила йому Мелха. І дав я їй сережки й браслети на її руки. Із вдячністю я поклонився Господеві й поблагословив Господа, Бога мого пана Авраама, Який успішно провів мене правильною дорогою, щоб узяти дочку брата мого пана для його сина. Тому, якщо ви чините милість і правду моєму панові, — скажіть мені, і якщо ні, — також скажіть мені, щоб я повернув праворуч або ліворуч.

У відповідь Лаван та Ватуїл сказали: Від Господа вийшло це рішення, тож не можемо тобі відповісти злом на добро. Ось Ревека перед тобою. Бери, іди, і нехай буде дружиною синові твого пана, — так, як сказав Господь. І сталося, коли почув слуга Авраама ці слова, то поклонився Господеві до землі. А раб, вийнявши срібний та золотий посуд і одяг, дав Ревеці; і дав подарунки її братові й матері. І їли й пили — він та чоловіки, які були з ним, і заночували. А вставши вранці, він сказав: Відпустіть мене, щоб я пішов до мого пана. Та її брати й мати сказали: Нехай дівчина побуде з нами днів із десять, а після цього піде. Він же відповів їм: Не затримуйте мене, бо Господь успішно провів мене дорогою. Відпустіть мене, щоб я пішов до мого пана. Вони ж сказали: Покличемо дівчину і її саму запитаємо. Тож покликали Ревеку й запитали її: Чи підеш ти із цим чоловіком? Вона ж відповіла: Піду. І відіслали свою сестру Ревеку, її майно, слугу Авраама і тих, які були з ним. Поблагословили свою сестру Ревеку і сказали їй: Ти наша сестра, — стань незліченними тисячами; і хай твої нащадки успадкують міста ворогів. Уставши, Ревека та її рабині сіли на верблюдів і вирушили із чоловіком, і слуга, взявши Ревеку, пустився в дорогу.

А Ісаак подорожував пустелею біля Криниці видіння. Він жив на землі, що на півдні. Надвечір вийшов Ісаак у долину пройтися; підвівши очі, він побачив верблюдів, які йшли. І Ревека, звернувши погляд, побачила Ісаака, зіскочила з верблюда і запитала слугу: Хто цей чоловік, який іде рівниною нам назустріч? Раб сказав: Це мій пан. Вона ж, узявши намітку, закрила обличчя. А слуга докладно розповів Ісаакові все те, що зробив. Увійшов Ісаак до оселі своєї матері, взяв він Ревеку, і стала йому дружиною, і він покохав її. І потішений був Ісаак після смерті Сарри, його матері.

Відтак Авраам взяв собі жінку на ім’я Хетура. Вона йому народила Земврана, Єксана, Мадана, Мадіяма, Єсвока і Сове. А Єксан породив Савана, Темана і Дедана. Сини ж Дедана були: Раґуїл, Навдеїл, Ассуріїм, Латусіїм і Лоомім. Сини ж Мадіяма — Ґефар, Афер, Енох, Авіра і Елраґа. Усі вони були синами Хетури.

Усі свої маєтки Авраам віддав Ісаакові, своєму синові, а синам своїх наложниць ще за свого життя Авраам дав дарунки і відіслав їх від свого сина Ісаака на схід — до східної землі.

Днів же життя Авраама, які прожив, — сто сімдесят п’ять років. Авраам відійшов — помер у добрій старості; у повноті віку, будучи старцем, він приєднався до свого народу. Ісаак та Ізмаїл, його сини, поховали його в подвійній печері на полі Ефрона Саарського, хета, що напроти Мамврії, — на полі, у печері, яку придбав Авраам у Хетових синів. Там поховали Авраама і його жінку Сарру. Сталося ж, що після смерті Авраама поблагословив Бог його сина Ісаака. Й Ісаак поселився біля Криниці видіння.

Ось родовід Ізмаїла, Авраамового сина, якого народила Авраамові Агар, рабиня Сарри, ось імена синів Ізмаїлових за іменами його родів: Навайот, первенець Ізмаїла, і Кидар, Навдеїл, Массам, Масма, Ідума, Масси, Ходдад, Теман, Єтур, Нафес і Кедма. Це — сини Ізмаїла, це їхні імена за місцем їхнього проживання та їхнього поселення. Дванадцять володарів — за своїми народами. Сто тридцять сім років — ось вік життя Ізмаїла. І відійшов — помер і приєднався до свого роду. Проживав він від Евілата аж до Сура, що є напроти Єгипту, як іти до ассирійців, — поселився напроти всіх своїх братів.

А ось родовід Ісаака, Авраамового сина: Авраам породив Ісаака. Ісаак був сорокалітнім, коли взяв собі за дружину Ревеку, дочку Ватуїла-сирійця з Месопотамії, сестру Лавана-сирійця. І молився Ісаак до Господа за Ревеку, свою дружину, бо вона була неплідна. Бог вислухав його, і його дружина Ревека завагітніла. Борсалися ж діти в ній. Тож сказала: Якщо так має бути зі мною, навіщо це мені? І пішла запитати в Господа. А Господь їй сказав: У твоєму лоні є два народи, і два народи розділяться вже у твоєму лоні; та один народ візьме верх над другим народом: старший буде служити молодшому. І настав час їй родити, і ось в її лоні були близнята. З’явився син, первенець — рудий, увесь волохатий, наче кожух. Тож дано йому ім’я — Ісав. А відтак з’явився його брат, і своєю рукою тримався за п’яту Ісава. І дано йому ім’я — Яків. Ісаакові було шістдесят років, коли їх народила Ревека.

Хлопці виросли. Ісав був людиною поля: умів полювати. А Яків — людиною нелукавою, він перебував удома. Ісаак полюбив Ісава, бо його здобич — це його пожива. Ревека ж любила Якова. Якось зварив Яків страву. А Ісав прийшов з поля зовсім знесилений. І сказав Ісав до Якова: Дай мені попоїсти цієї червоної страви, бо я заморився. Через це й дано йому прізвисько — Едом. А Яків сказав Ісаву: Віддай мені сьогодні своє первородство! А Ісав відповів: Ось я вмираю — то навіщо мені те первородство? І сказав йому Яків: Поклянися мені сьогодні. І той поклявся йому. Тож продав Ісав первородство Якову. А Яків дав Ісавові хліба та страву із сочевиці. Той з’їв і випив, і підвівшись, відійшов. Тож знехтував Ісав первородством.

А на землі постав голод, не той голод, що був раніше, за часів Авраама. Тож пішов Ісаак до Авімелеха, царя филистимців, до Ґерар. З’явився ж йому Господь і сказав: Не йди до Єгипту, а оселися в землі, про яку тобі скажу. Живи на тій землі, і Я буду з тобою, і поблагословлю тебе, оскільки тобі й твоїм нащадкам дам усю цю землю, — Я виконаю Свою клятву, яку дав Авраамові, твоєму батькові: розмножу твоїх нащадків, як зорі на небі, і дам твоїм нащадкам усю цю землю, й у твоїх нащадках будуть благословенні всі народи землі, бо твій батько Авраам послухав Мого голосу і зберіг Мої веління, Мої заповіді, Мої постанови і Мої закони. Тож Ісаак поселився в Ґерарах.

А місцеві чоловіки запитали про його дружину Ревеку. Він же сказав: Вона — моя сестра, — бо побоявся сказати: Вона моя жінка, аби часом не вбили його місцеві чоловіки через Ревеку, оскільки була гарна вродою. Перебував він там довгий час. Авімелех же, цар Ґерар, зазирнувши через вікно, побачив, що Ісаак забавляється зі своєю дружиною Ревекою. Тож покликав Авімелех Ісаака і сказав йому: Але ж вона твоя дружина! Навіщо ти сказав: Вона — моя сестра? А Ісаак відповів йому: Тому що я сказавсобі: аби мені не загинути через неї. Авімелех же сказав йому: Що ж це ти нам учинив? Мало що не спав хтось з мого роду з твоєю дружиною — і довів би ти нас до переступу. Тож Авімелех наказав усьому своєму народові, кажучи: Кожний, хто доторкнеться до цього чоловіка чи до його дружини, буде підданий карі смерті.

У тому краю Ісаак засіяв поле, і одержав того ж року стократний врожай ячменю, оскільки поблагословив його Господь. І він став славним чоловіком, і мав успіх. Він ставав усе багатшим, доки не став дуже великим. Були в нього отара овець, стадо волів і багато робітників. Та позаздрили йому филистимці — і всі криниці, котрі викопали раби його батька за життя його батька, — засипали їх филистимці й заповнили їх землею. Тож Авімелех сказав Ісаакові: Йди від нас, бо ти став значно сильнішим за нас. Тож Ісаак відійшов звідти і поселився в ґерарській долині, де і замешкав. І знову повідкопував Ісаак криниці для води, які викопали раби Авраама, його батька, і які позасипали филистимці після смерті його батька Авраама; і він дав їм ті назви, якими їх назвав його батько. Коли раби Ісаака копали в ґерарській долині, то знайшли там криницю живої води. А ґерарські пастухи розпочали бійку з пастухами Ісаака, кажучи, що вода є їхня, тож він назвав криницю «Кривда», тому що скривдили його. Відійшовши звідтіля, викопав іншу криницю; та виникла суперечка і через неї. Тож дав їй назву «Ворожнеча». Вийшовши звідти, викопав ще одну криницю — і вже не воювали за неї; і дав їй назву «Широчінь», кажучи: Бо сьогодні поширив нас Господь і розмножив нас на землі.

Звідти він підійшов до Криниці клятви. І з’явився йому Господь тієї ночі, і сказав: Я — Бог твого батька Авраама; не бійся, бо Я з тобою, і поблагословив тебе, і розмножу твоїх нащадків задля твого батька Авраама. І збудував там жертовник, і прикликав Ім’я Господнє, і встановив там свій намет. А раби Ісаака викопали там криницю. Якось прийшов до нього з Ґерар Авімелех, Охозат, його приятель, і Фіхол, полководець його війська. А Ісаак сказав їм: Чого прийшли ви до мене? Адже Ви зненавиділи мене і випроводили мене геть від себе. Ті сказали: Ми справді помітили , що Господь був із тобою, тож ми сказали: Нехай буде клятва між нами й тобою, і укладемо з тобою завіт, щоб ти не вчинив нам зла, оскільки ми не зненавиділи тебе, а ставилися до тебе добре і відіслали тебе з миром. А тепер ти благословенний Господом. І той гостинно прийняв їх; вони поїли і попили. А вставши вранці, дали клятву один одному, і Ісаак випроводив їх, і вони відійшли від нього безпечні. Сталося того дня — прийшли раби Ісаака, сповістили йому про викопану криницю і сказали: Не знайшли ми води. І назвав її «Клятвою». Тому те місто має назву Криниця клятви аж до сьогодні. А Ісав мав сорок років і взяв за дружину Юдіну — дочку Веіра, хета, і Васемату — дочку Елона, евейця. І заздрили вони Ісаакові й Ревеці.

Сталося ж, коли Ісаак постарів і зір його ослаб, то покликав він свого старшого сина Ісава, та й сказав йому: Сину мій! А той відповів: Ось я. Він же промовив: Ось я зістарівся і не знаю дня моєї смерті. Тому візьми тепер свою зброю, сагайдака та лука, і піди на рівнину, і вполюй мені дичини, приготуй мені страву, яку я люблю, і принеси мені, щоб я попоїв, аби моя душа поблагословила тебе, перш ніж я помру.

А Ревека почула, що говорив Ісаак своєму синові Ісаву. Тож пішов Ісав на рівнину вполювати дичину для свого батька, а Ревека сказала Якову, своєму молодшому синові: Слухай-но, я почула, як твій батько говорив твоєму братові Ісаву, кажучи: Принеси мені дичини і приготуй мені страву, щоби, попоївши, поблагословив я тебе перед Господом, перш ніж помру. Тому послухай тепер мене, сину, що я тобі наказую. Піди до отари, принеси мені звідти двоє молодих та гарних козенят, і я твоєму батькові приготую з них страву, яку він любить. Ти занесеш своєму батькові й він попоїсть, — аби поблагословив тебе твій батько, перше ніж помре. Та Яків сказав своїй матері Ревеці: Брат мій Ісав — волохатий чоловік, а я — чоловік гладкошкірий. Ану ж, обмацає мене мій батько — і буду перед ним як той кепкун! Тож накличу на себе прокляття, а не благословення. А мати сказала йому: На мені твоє прокляття, сину; лише послухайся мого голосу та піди й принеси мені.

Він, пішовши, взяв і приніс матері, а його мати приготувала страву, яку любив його батько. Тоді Ревека, взявши гарний одяг свого старшого сина Ісава, котрий був у неї в хаті, одягнула свого молодшого сина Якова; козлячими шкурами вона обмотала його руки і гладку його шию, дала в руки свого сина Якова страву і хліб, що приготувала, і той відніс своєму батькові, та й сказав: Батьку! Він же відізвався: Ось я. Хто ти, дитино? А Яків сказав батькові: Я Ісав, твій первенець! Я зробив так, як ти мені сказав; уставай, сядь і їж мою дичину, аби мене поблагословила твоя душа. Ісаак же сказав своєму синові: Як це ти так швидко знайшов, сину? Той же відповів: Те, що дав Господь, Бог твій, переді мною. Тоді Ісаак сказав Якову: Підійди ближче до мене, сину, і я тебе обмацаю, — чи ти мій син Ісав, чи ні. Тож Яків підійшов до свого батька Ісаака, і той обмацав його, та й сказав: Голос — це голос Якова, а руки — руки Ісава. І не впізнав його, бо його руки були волохаті, як руки його брата Ісава; і поблагословив його. І запитав: Чи ти мій син Ісав? Той відповів: Я. Принеси мені й попоїм твоєї дичини, сину, — промовив він, — щоб поблагословила тебе моя душа. І той приніс йому, і він попоїв; і приніс йому вина, і він випив. Тоді Ісаак, його батько, сказав йому: Підійди ближче до мене і поцілуй мене, сину. Тож наблизившись, він поцілував його, а той понюхав запах його одягу і поблагословив його, та й сказав: Ось запах мого сина — як запах багатого поля, котре Господь поблагословив. І нехай дасть тобі Бог від небесної роси, і від багатства землі, і багато пшениці та вина. І хай тобі служать народи, і хай поклоняться тобі князі. Будь володарем над своїми братами, і тобі хай поклоняться сини твого батька. Хто проклинає тебе — проклятий; хто тебе благословляє — благословенний.

І сталося, коли закінчив Ісаак благословляти свого сина Якова, — це сталося, коли відійшов Яків від обличчя свого батька Ісаака, — то прийшов із полювання його брат Ісав. Приготував і він їжу та приніс своєму батькові, і сказав батькові: Встань, мій батьку, і їж дичину свого сина, аби мене поблагословила твоя душа. І озвався до нього його батько Ісаак: Хто ти? А той відповів: Я твій син-первенець Ісав. Ісаака охопив надзвичайно великий жах, і він сказав: Хто ж тоді зловив дичину і приніс мені? І, перш ніж ти прийшов, я з’їв усе і його поблагословив, — тож буде благословенним! Сталося ж, коли почув Ісав слова свого батька Ісаака, то закричав дуже гучним і пронизливим голосом, вигукнувши: Поблагослови ж і мене, батьку! Та він сказав йому: Твій брат прийшов і обманом забрав твоє благословення. А той сказав: Справедливо дано йому ім’я Яків. Адже ось уже вдруге він обманув мене: забрав моє первородство, а тепер забрав і моє благословення. І сказав Ісав своєму батькові: Чи не залишилося і мені благословення, батьку?

У відповідь Ісаак сказав Ісаву: Якщо я зробив його паном над тобою, а всіх його братів я зробив його слугами і забезпечив його пшеницею і вином, то що для тебе зроблю, сину? Та Ісав запитав свого батька: Чи в тебе є одне благословення, батьку? Поблагослови ж і мене, батьку! Коли Ісаак розчулився, Ісав голосно заволав і заплакав. А у відповідь Ісаак, його батько, сказав йому: Ось, від багатства землі та від небесної роси згори буде твоє житло. Ти житимеш зі свого меча і служитимеш своєму братові. Але буде й так, що колись зламаєш і скинеш його ярмо зі своєї шиї.

І став ворогувати Ісав з Яковом — через благословення, яким його поблагословив його батько. А про себе Ісав сказав: Хай пройдуть дні жалоби за моїм батьком, і тоді я вб’ю мого брата Якова. Та Ревеці передали слова її старшого сина Ісава. Тож вона, пославши, покликала свого молодшого сина Якова, та й сказала йому: Ось твій брат Ісав погрожує вбити тебе. Тому тепер, сину, послухай мого голосу: піднявшись, втікай до Месопотамії, до мого брата Лавана, у Харан. І поживи з ним деякий час, поки не пройде лють і гнів твого брата на тебе, — він забуде те, що ти йому заподіяв! А тоді, пославши, я приведу тебе звідти… Щоби часом за один день не залишилася я без дітей — без вас обох. А Ісаакові Ревека сказала: Набридло мені життя через дочок Хетових синів. Якщо візьме Яків дружину з дочок цієї землі, — то навіщо мені жити?

Тож Ісаак, покликавши Якова, поблагословив його і наказав йому, кажучи: Не бери дружини з дочок ханаанських; уставай та йди в Месопотамію, до дому Ватуїла, батька твоєї матері, і звідти візьми собі дружину з дочок Лавана, брата твоєї матері. А мій Бог поблагословить тебе, зробить тебе великим і розмножить тебе, — і ти станеш громадою народів. Нехай Він дасть тобі благословення мого батька Авраама, тобі й твоєму потомству після тебе, щоб успадкувати землю, в якій перебуваєш, котру Бог дав Авраамові. І відіслав Ісаак Якова, і той пішов у Месопотамію, до Лавана, сина Ватуїла-сирійця, брата Ревеки, матері Якова й Ісава.

Ісав побачив, що Ісаак поблагословив Якова, і той відійшов до сирійської Месопотамії, щоб узяти звідти собі дружину, і коли благословляв його, то повелів, кажучи: Не бери дружини з дочок ханаанських, і що Яків послухав свого батька та свою матір і пішов у Месопотамію. Тож побачив Ісав, що дочки ханаанські недобрі в очах його батька Ісаака, і пішов Ісав до Ізмаїла, і взяв собі за жінку Маелет — дочку Ізмаїла, Авраамового сина, Навайотову сестру, додатково до своїх жінок. І вирушив Яків від Криниці клятви, і попрямував до Харана. Він знайшов місце і заночував там, бо зайшло сонце. Він узяв з того місця камінь, поклав собі під голову і провів ніч у тій місцевості. Він мав сон: ось драбина, що стояла на землі, а її верх сягав аж до неба, і Божі ангели піднімалися й спускалися по ній. А Господь став на неї і промовив: Я — Господь, Бог твого батька Авраама, і Бог Ісаака; не бійся: землю, на якій ти спиш, дам її тобі та твоїм нащадкам. А твоїх нащадків буде як земного піску; і поширяться на захід, на південь, на північ і на схід; і в тобі, і у твоїх нащадках будуть благословенні всі племена землі. Ось Я з тобою — оберігатиму тебе на кожній дорозі, куди лише підеш; і поверну тебе в цю землю, бо Я не залишу тебе, аж доки не виконаю всього, що Я тобі сказав.

І прокинувся Яків від свого сну, та й сказав: Є Господь на цьому місці, а я й не знав. Його охопив страх, і він сказав: Яке страшне це місце! Це ж ніщо інше, як Дім Божий! Це небесні брами! Яків устав вранці, узяв камінь, який там поклав був собі під голову, і поставив його як стовп, і полив олією на нього зверху. І назвав Яків те місце «Дім Божий»; раніше назва міста була Уламлуз. І звернувся Яків у молитві, промовляючи: Якщо Господь Бог буде зі мною і оберігатиме мене на цій дорозі, котрою я йду, і дасть мені хліба їсти та вбрання зодягнутися, і здоровим поверне мене до дому мого батька, то Господь буде мені Богом, і цей камінь, якого я поставив як стовп, буде мені Божим домом, і з усього, що тільки даси мені, — дам Тобі з того десятину!

Підвівшись на ноги, Яків пішов до краю на схід, до Лавана, сина Ватуїла-сирійця, брата Ревеки, матері Якова й Ісава. Він поглянув, — і ось у долині криниця, а там — три отари овець, які відпочивали біля неї, бо з тієї криниці напували стада. А на отворі криниці був великий камінь. Збиралися там усі стада. І відкочували камінь від отвору криниці, напували овець і клали камінь на отвір криниці — на своє місце.

Яків запитав їх: Брати, звідки ви? Вони ж промовили: Ми з Харана. Чи знаєте Лавана — Нахорового сина? — запитав їх. Вони ж відповіли: Знаємо. А він запитав їх: Чи здоровий? Вони ж сказали: Здоровий. Ось і Рахиль, його дочка, йде з вівцями. А Яків сказав: Ще дня багато і не пора збирати худобу; дайте пити вівцям та йдіть пасти. Вони ж відповіли: Не можемо, доки не зберуться всі пастухи та не відкотять камінь від отвору криниці — тоді напоїмо овець. Ще коли він розмовляв з ними, Рахиль, Лаванова дочка, проходила з вівцями свого батька; вона пасла овець свого батька. Сталося ж: як побачив Яків Рахиль, дочку Лавана, брата своєї матері, та овець Лавана, брата своєї матері, — тоді підійшов Яків, відкотив камінь від отвору криниці й напоїв овець Лавана, брата своєї матері. Яків поцілував Рахиль і, голосно вигукнувши, заплакав. І розповів Рахилі, що він племінник її батька — син Ревеки, а та, побігши, передала ці слова своєму батькові. Сталося ж: як почув Лаван ім’я Якова, сина своєї сестри, вибіг йому назустріч, обнявши його, поцілував і ввів його до своєї хати. І той докладно розповів Лаванові про всі ці події. А Лаван сказав йому: Ти є з моїх кісток і з мого тіла. І Яків перебував у нього місяць.

Сказав Лаван Якову: Хіба працюватимеш мені задарма, тому що ти мій родич? Скажи мені, скільки тобі платити. У Лавана було дві дочки: ім’я старшої — Лія, ім’я молодшої — Рахиль. Лія мала хворі очі, а Рахиль була гарна на вигляд і прекрасна обличчям. І Яків покохав Рахиль, тож сказав: Працюватиму в тебе сім років за Рахиль, твою молодшу дочку. А Лаван йому сказав: Мені краще віддати її за тебе, ніж дати її за іншого чоловіка. Живи в мене. І працював Яків за Рахиль сім років, та вони видалися йому, наче декілька днів, оскільки він її кохав. Тоді Яків сказав Лаванові: Дай мою дружину, щоб я до неї ввійшов, адже закінчилися мої дні. Тож зібрав Лаван усіх чоловіків місцевості, та й зробив весілля.

А коли настав вечір, Лаван, узявши свою дочку Лію, ввів її до Якова, і Яків зійшовся з нею. Своїй дочці Лії Лаван дав рабиню Зелфу, щоби була їй за служницю. Вранці ж виявилося, що то була Лія. Тож Яків сказав Лаванові: Чому ти таке мені вчинив? Хіба не за Рахиль я працював на тебе? Чому ти мене обманув? А Лаван відповів: У нашій місцевості так не заведено, щоб віддавати молодшу раніше від старшої. Коли ж закінчиться тиждень із нею, то віддам тобі ще й ту — за працю, яку виконуватимеш у мене ще наступних сім років.

Яків так і зробив. А закінчився тиждень цієї, і Лаван дав йому свою дочку Рахиль за дружину. Своїй дочці Рахилі Лаван дав Валу, свою рабиню, щоби була їй за служницю. І ввійшов до Рахилі, і покохав Рахиль більше, ніж Лію. І працював у нього ще наступних сім років.

Та Господь побачив, що зненавиджена Лія, і відкрив її лоно. А Рахиль залишалася неплідною. Лія завагітніла і народила Якову сина; вона дала йому ім’я — Рувим , кажучи: Бо побачив Господь моє приниження; тепер мене любитиме мій чоловік! І знову завагітніла Лія, і народила Якову другого сина, і сказала: Господь почув, що я зненавиджена, і дав мені й цього; вона дала йому ім’я — Симеон. І знову завагітніла, і народила сина, і сказала: Тепер буде мій чоловік зі мною, бо я народила йому трьох синів, тому й дано йому ім’я — Левій. І знову завагітніла, народила сина, і сказала: Цього разу ось ще прославлятиму Господа; тому й дала йому ім’я — Юда. І перестала народжувати.

Побачила ж Рахиль, що не народила дитини Якову, і сповнилася заздрощів Рахиль до своєї сестри, і промовила до Якова: Дай мені дітей! Якщо ж ні — я помру! Тоді Яків обурився на Рахиль і сказав: Хіба ж я замість Бога, Який позбавив тебе плоду лона? А вона сказала Якову: Ось моя рабиня Вала; увійди до неї, — і народить на мої коліна, тож матиму і я дітей від неї. І вона дала йому свою рабиню Валу — за дружину, і Яків увійшов до неї. Вала, рабиня Рахилі, завагітніла й народила Якову сина. І сказала Рахиль: Бог присудив на мою користь, і почув мій голос, і дав мені сина. Тому-то й дала йому ім’я — Дан. І завагітніла знову Вала, рабиня Рахилі, і народила другого сина Якову. І сказала Рахиль: Підтримав мене Бог: я змагалася з моєю сестрою — і перемогла. Тож дала йому ім’я — Нефталим.

Побачила ж Лія, що перестала народжувати, і взяла свою рабиню Зелфу, і дала її Якову за дружину. Яків увійшов до неї — і Зелфа, Ліїна рабиня, завагітніла і народила Якову сина. Тож сказала Лія: Яке щастя! І вона дала йому ім’я — Ґад. І ще завагітніла Зелфа, Ліїна рабиня, і знову народила Якову — другого сина. А Лія сказала: Я щаслива, бо жінки називатимуть мене блаженною. І дала йому ім’я — Асир.

Якось вийшов Рувим у дні жнив пшениці й знайшов у полі мандраґорові яблука; він приніс їх своїй матері Лії. А Рахиль сказала Лії: Дай мені мандраґорових яблук твого сина. Та Лія сказала: Хіба не досить тобі того, що ти забрала мого чоловіка? Невже ще й мандраґорові яблука мого сина забереш? А Рахиль відповіла: Гаразд, нехай за мандраґорові яблука твого сина цієї ночі він спить з тобою. Прийшов же Яків увечері з поля, а Лія вийшла йому назустріч, та й сказала: Сьогодні заходь до мене, бо я найняла тебе за мандраґорові яблука мого сина. Тож тієї ночі він спав з нею. І Бог вислухав Лію, і вона завагітніла, і народила Якову п’ятого сина. І сказала Лія: Бог винагородив мене за те, що я дала мою рабиню своєму чоловікові. І дала йому ім’я — Іссахар, тобто Винагорода.

І знову завагітніла Лія, і народила Якову шостого сина. І сказала Лія: Обдарував мене Бог чудовим даром. Саме тепер вибере мене мій чоловік, бо я народила йому шістьох синів. І дала йому ім’я — Завулон. А після цього народила дочку і дала їй ім’я — Діна.

Згадав же Бог Рахиль, і Бог вислухав її, і відкрив її лоно. Завагітнівши, вона народила Якову сина. І сказала Рахиль: Бог зняв з мене ганьбу; і дала йому ім’я — Йосиф , кажучи: Нехай додасть мені Бог іншого сина.

Сталося ж: коли народила Рахиль Йосифа, то Яків сказав Лаванові: Відпусти мене, щоб я відійшов у свою місцевість і до свого краю. Віддай моїх дружин і дітей, задля яких я на тебе працював, щоб я пішов. Бо ти знаєш ту примусову роботу, котру я відробив тобі. А Лаван сказав йому: Якщо я знайшов у тебе ласку… адже через знамення я побачив, що поблагословив мене Бог з твоїм приходом. Визнач мені, скільки тобі платити, — і я дам. А Яків йому сказав: Ти знаєш, як для тебе я працював, і скільки було твоєї худоби зі мною. Адже мало було того, що належало тобі до мого приходу, а стало численним, і поблагословив тебе Господь з моїм прибуттям. А тепер, коли я подбаю за власний дім? А Лаван запитав його: Що тобі дати? Не давай мені нічого, — відповів йому Яків, — я знову пастиму і стерегтиму твоїх овець, якщо зробиш мені те, що я скажу: Сьогодні обійди свою отару й вилучи звідти кожну рябу овечку з-поміж овець і кожну чисто білу та крапчасту тварину між козами. Оце буде моя платня. І завтра свідчитиме про мене моя праведність, бо моя платня буде перед тобою; усе, що не крапчасте або чисто біле серед кіз та рябе серед овець, — те мною вкрадене. А Лаван йому сказав: Нехай буде за твоїм словом.

І відділив того дня рябих і чисто білих козлів, і всі рябі та чисто білі кози, і все, що мало в собі біле, а все, що серед баранів було рябе, дав у руки своїх синів. І розділив їх з Яковом відстанню в три дні ходи. Яків же пас ту отару Лавана, яка залишилася.

Взяв собі Яків зеленого галуззя з тополі, з мигдалевого дерева і з платана; нарізав Яків білих пасів, здираючи зелену кору; на галузках появлялося те, що набіло обстругане — полосате. І поклав палиці, котрі обстругав, у жолоби для води, щоб як вівці прийдуть пити біля палиць, то під час водопою вівці паруватимуться при галузках. І народжували вівці чисто білих, крапчастих і крапчасто-рябих ягнят. Яків розділив ягнят, а перед вівцями поставив чисто білого барана і також кожне крапчасте з ягнят. І відділив собі отари окремо — не змішував їх з вівцями Лавана. Сталося ж, що в час, коли вівці парувалися і зачинали, Яків клав палиці перед вівцями в коритах, щоб вони парувалися перед палицями. А коли вівці дали приплід, — палиць вже не клав. Тож непозначені належали Лаванові, а позначені — Якову. І надзвичайно розбагатів той чоловік — і було в нього багато худоби і волів, рабів і рабинь, верблюдів і ослів.

Якось почув Яків слова Лаванових синів, які говорили: Яків забрав усе, що належало нашому батькові, і з того, що належало нашому батькові, здобув усю цю славу. І поглянув Яків на Лаванове обличчя: він став не таким до нього, як учора чи три дні тому. Господь же промовив до Якова: Повернися на землю свого батька і до свого роду, — Я буду з тобою.

Тож послав Яків покликати Лію та Рахиль на рівнину, де були отари, та й сказав їм: Бачу я обличчя вашого батька, — він не такий до мене, як учора чи три дні тому. Та Бог мого батька був зі мною. Ви ж самі знаєте, що всіма своїми силами я працював на вашого батька. А ваш батько ошукав мене: змінював мені платню щодо десяти овечок, але Бог не дозволив йому заподіяти мені зло. Коли скаже так: Рябі будуть твоєю платнею, — то народжуються всі вівці рябими; коли ж скаже: Білі будуть твоєю платнею, — то народжуються всі вівці білими. Тож Бог забрав усю худобу від вашого батька й дав її мені. І сталося, що коли вівці парувалися, то я побачив їх уві сні на власні очі: ось козли й барани строкаті та рябі й крапчасто-рябі стрибали на овець і кіз. І сказав мені Божий ангел уві сні: Якове! Я ж озвався: Що? А він сказав: Поглянь своїми очима і подивися на козлів і баранів — строкатих, рябих і крапчасто-рябих, — вони скачуть на овець і кіз. Адже Я побачив те, що тобі чинить Лаван. Я є Бог, Який з’явився тобі на Божому місці, — де ти Мені помазав стовпа й дав Мені обітницю в молитві. Отож, сьогодні встань і вийди із цієї землі та повертайся в землю свого народження, — Я буду з тобою.

У відповідь Рахиль і Лія сказали йому: немає нам більше частки чи спадщини в домі нашого батька. Хіба не за чужинок став вважати він нас? Адже продав нас і поглинув, мов страву, наші гроші. Усе багатство і слава, що їх забрав Бог у нашого батька, будуть нам і нашим дітям. Тому роби тепер те, що сказав тобі Бог.

Уставши, Яків посадив своїх жінок та своїх дітей на верблюдів, забрав усе своє майно і весь свій посуд, що придбав у Месопотамії, і все, що належало йому, щоб вирушити в Ханаанську землю до свого батька Ісаака. Якось Лаван пішов стригти своїх овець, а Рахиль викрала божків свого батька. Яків же втаїв від Лавана-сирійця, не сповістив йому, що відходить геть. Він утік з усім, що належало йому, перейшов ріку і поспішив до гори Ґалаад.

А на третій день Лаванові-сирійцеві сповістили, що Яків утік. Узявши всіх своїх братів із собою, він гнався слідом за ним сім днів; і наздогнав його на горі Ґалаад. Та вночі Бог прийшов уві сні до Лавана-сирійця і сказав йому: Остерігайся, щоби часом не сказав ти Якову чогось злого! І наздогнав Лаван Якова. Яків поставив своє шатро на горі, а Лаван розставив своїх братів під горою Ґалаад. Чому ти так вчинив? — промовив Лаван до Якова. Чому ти таємно втік та ще й обікрав мене, забрав моїх дочок, мов полонених мечем? Якби ти мені дав знати, — я відпустив би тебе з радістю, з музикою, тимпанами й гуслами. Невже я не удостоївся поцілувати своїх дітей і дочок? Тепер же нерозумно ти вчинив! У цей час у моїх руках влада накоїти тобі лиха, але Бог твого батька вчора сказав мені таке: Остерігайся, щоби часом не сказав ти Якову чогось злого! Тому тепер іди, бо палко ти забажав піти до дому свого батька. Але чому ти викрав моїх божків?

У відповідь Яків сказав Лаванові: Я сказав: Щоби часом не забрав ти від мене своїх дочок і все, що в мене є. Упізнавай, що є твого в мене, — і забирай. Та він не знайшов у нього нічого. І Яків сказав: У кого тільки знайдеш своїх божків, той не житиме перед нашими братами. Та Яків не знав, що його дружина Рахиль їх викрала. Увійшовши в Ліїне житло, Лаван шукав — і не знайшов. Вийшовши з Ліїного житла, шукав і в житлі Якова, і в житлі обох рабинь — і не знайшов. Тож увійшов і до житла Рахилі. А Рахиль узяла божків і запхала їх під верблюже сідло, та й сіла на них. І сказала своєму батькові: Не обурюйся, володарю, що не можу встати перед тобою, — бо в мене звичайне жіноче. Тож Лаван обшукав усе житло — і не знайшов божків.

Лють охопила Якова, і він накинувся на Лавана. І відказуючи Лаванові, Яків запитав: Яка моя провина і який мій гріх, що ти за мною гнався і обшукав усі мої речі? Що ж ти знайшов з усіх речей свого дому? Поклади тут, перед своїми братами й моїми братами, — і хай розсудять нас обох! Я вже двадцять років з тобою. Твої вівці й твої кози не залишалися без ягнят, і баранів із твоєї отари я не їв; розшарпаного звіром я тобі не приносив, а сам відшкодовував вкрадене вдень і вкрадене вночі. Бувало зі мною, що вдень мене палила спека, а вночі — мороз; і сон утікав з моїх очей. Уже двадцять років я провів у твоєму домі! Я працював на тебе: чотирнадцять років — за двох твоїх дочок, і шість років — за твоїх овець, а ти міняв мою платню щодо десятьох ягниць. Якби не був зі мною Бог мого батька Авраама і страх Ісаака, — сьогодні відіслав би ти мене з нічим. Та Бог побачив моє приниження і важку працю моїх рук, — і докорив тобі вчора.

А Лаван у відповідь сказав Якову: Дочки — мої дочки, і сини — мої сини, і худоба — моя худоба, і все, що ти бачиш, — належить мені та моїм дочкам. Що сьогодні заподію їм чи їхнім дітям, яких вони народили? Тому давай тепер складемо заповіт — я і ти; і буде він свідком між мною і тобою. І він сказав йому: Ось немає біля нас нікого, — Бог свідок між мною і тобою. Взявши камінь, Яків поставив його як стовп. А своїм братам Яків сказав: Назбирайте каміння. Вони зібрали каміння, і зробили насип; і поїли, і попили там на насипі. І сказав йому Лаван: Ця могила сьогодні свідчить між мною і тобою. І назвав її Лаван Могилою свідчення. Яків же її назвав: Могила-свідок. Тож сказав Лаван Якову: Ось ця могила і стовп, котрий я встановив між мною і тобою, — свідчить ця могила і свідчить цей стовп. Через це дано їй назву: Могила свідчить і Бачення, оскільки сказав: Нехай Бог буде на сторожі між мною і тобою, бо ми розійшлися один з одним. Якщо скривдиш моїх дочок, якщо візьмеш інших дружин, крім моїх дочок, — гляди ж, немає між нами нікого. І якщо я не перейду до тебе, то і ти не перейдеш до мене поза цю могилу і за цей стовп, щоби заподіяти зло, — Бог Авраама і Бог Нахора буде нам суддею. І поклявся Яків страхом свого батька Ісаака. Яків на горі приніс жертву і покликав своїх братів; і їли, і пили, і заночували на горі.

Уставши рано, Лаван поцілував своїх дітей та своїх дочок і поблагословив їх. І Лаван, повернувшись, пішов до своєї місцевості. А Яків пішов своєю дорогою. Поглянувши, він побачив озброєний Божий полк — його зустріли Божі ангели. Коли Яків їх побачив, то сказав: Це — Божий полк. Тож назвав те місце: Полки.

Перед собою Яків послав послів до свого брата Ісава, у землю Сиїр, до місцевості Едом, і заповів їм, кажучи: Так скажете моєму панові Ісавові: Так говорить раб твій Яків: У Лавана жив я і затримався аж дотепер. І є в мене воли, осли, вівці, раби і рабині; тож послав я сповістити моєму панові Ісаву, аби твій слуга знайшов ласку в тебе. І повернулися посли до Якова, кажучи: Ходили ми до твого брата Ісава. Він іде назустріч тобі, а з ним — чотириста чоловік. І великий страх охопив Якова, і він розгубився. Тож поділив людей, які були з ним, волів і овець на два табори. Якщо прийде Ісав до одного табору, — сказав Яків, — і знищить його, то другий табір врятується. Яків промовив: Боже мого батька Авраама і Боже мого батька Ісаака, Господи, Який сказав мені: Повернися в землю свого народження — і зроблю тобі добро! Достатньо мені всієї справедливості й усієї правди, яку вчинив Ти Своєму рабові. Бо з одним своїм посохом перейшов я цей Йордан, а тепер ось я виріс у два табори. Визволи мене з руки мого брата Ісава, бо я його боюся, щоби часом, прийшовши, не вбив мене й дітей з матір’ю. Ти ж сказав: Багато вчиню тобі добра й зроблю твоїх нащадків — як морський пісок, що не перерахувати через велику кількість.

Він провів там ту ніч. І взяв дари, котрі приніс, і послав своєму братові Ісаву: двісті кіз, двадцять козлів, двісті овець, двадцять баранів, тридцять верблюдиць-годувальниць і їхніх верблюденят, сорок волів, десять биків, двадцять ослів і десять ослят. Кожне стадо окремо він передав в руки своїх рабів, а своїм рабам сказав: Ідіть попереду мене і зберігайте відстань між стадом і стадом. Він звелів першому, кажучи: Якщо тебе зустріне мій брат Ісав і запитає тебе, кажучи: Чий ти і куди йдеш, і чиє це стадо, яке йде перед тобою? — ти відповідай: Твого раба Якова; дари послав моєму панові Ісаву, та ось і він сам за нами. Так звелів він першому, і другому, і третьому, і всім, які йшли за цими стадами, кажучи: Такі слова промовте Ісаву, коли його зустрінете. Ви також скажіть: Ось твій слуга Яків іде за нами! — оскільки він говорив собі: Зроблю лагідним його обличчя дарами, що йдуть перед ним, а потім побачу його в лице, тож, можливо, прийме й мою особу. І дари випереджували його особу, — він ту ніч провів у таборі.

Устав він тієї ночі, взяв обох жінок, обох рабинь, своїх одинадцятеро дітей і переправив через брід Явок. І взяв їх, і перевів через струмок, і перепровадив усе, що належало йому. Тож Яків залишився сам… і якийсь Чоловік боровся з ним до ранку. Та побачивши, що не здолає його, торкнувся до м’яза його стегна, і затерпнув м’яз стегна Якова, коли Він боровся з ним. І сказав йому: Відпусти Мене, бо настав світанок. Той же сказав: Не відпущу Тебе, якщо не поблагословиш мене. А Він запитав його: Яке твоє ім’я? Той відповів: Яків. Він же відповів йому: Не буде більше ім’я твоє Яків, а Ізраїль буде твоє ім’я, бо ти витримав змагання з Богом і сильний є між людьми. А Яків, запитуючи, сказав: Назви мені Своє Ім’я. Чого оце питаєш про Моє Ім’я? — промовив Той, і поблагословив його там. І дав Яків назву тому місцю «Образ Божий». Адже я побачив Бога обличчям в обличчя, — сказав він, — та моя душа спаслася.

І засяяло йому сонце, коли проминув Образ Божий. Він кульгав на своє стегно. Ось чому ізраїльські сини досі не їдять сухожилля, що затерпло, яке міститься в м’язі стегна, бо Він доторкнувся до сухожилля широкої частини стегна Якова — і воно затерпло.

Поглянувши, Яків побачив: ось надходить його брат Ісав, а з ним чотириста чоловіків. Тож Яків поділив дітей між Лією, Рахилею та обома невільницями; і поставив двох невільниць і їхніх синів спереду, далі — Лію та її дітей, а Рахиль і Йосифа — останніми. Сам же пройшов і став перед ними. Перш ніж наблизився до свого брата, він сім разів вклонився до землі.

А Ісав вибіг йому назустріч, обняв, поцілував його і впав йому на шию. Обидва вони заплакали. Поглянувши, Ісав побачив жінок і дітей, та й сказав: Хто вони тобі? Той же відповів: Діти, якими Бог виявив милість твоєму рабові. І підійшли невільниці та їхні діти, і вклонилися. Наблизилася Лія та її діти — також вклонилися, а після цього підійшла Рахиль з Йосифом, і вклонилися. А що означають усі ці табори, які я зустрів? — запитав Ісав. Він же відповів: Щоб раб твій знайшов у тебе ласку, пане. Та Ісав сказав: Брате, я маю багато; нехай твоє залишається твоїм! А Яків промовив: Якщо я знайшов у тебе ласку, то прийми дарунки з моїх рук. Бо ж я побачив твоє обличчя, наче хтось бачить Боже обличчя, — і ти ласкаво прийняв мене. Прийми моє благословення, яке я тобі приніс, бо мені Бог виявив милосердя, і в мене є все. Він змушував його, — і той взяв, і сказав: Рушаймо, підемо навпростець. Та Яків йому сказав: Пан мій знає, що діти малі, а вівці й корови в мене теляться. Тому, якщо гнатиму їх і один день, то загине вся худоба. Тож нехай мій пан іде попереду слуги, а я буду підкріплятися в дорозі, залежно від складності подорожі, яка переді мною, відповідно до ходи дітей, доки не дійду до мого пана в Сиїр. Ісав же сказав: Залишу з тобою декого з тих людей, які зі мною. Навіщо це? — відповів той. Досить того, що я знайшов у тебе ласку, пане. І повернувся Ісав того дня своєю дорогою до Сиїра.

А Яків подався до Наметів. Він поставив собі там житло і зробив загони для своєї худоби: Тому й назвав те місце — Намети. І коли прийшов Яків до Салима, міста в Сікімах, що в Ханаанській землі, — а прийшов він із сирійської Месопотамії, — то отаборився перед містом. За сто овечок в Емора, Сихемового батька, він купив частину поля і поставив там свій намет. Він встановив там жертовник і волав до Бога Ізраїля.

А Діна, дочка Лії, яку вона народила Якову, вийшла познайомитися з дочками тієї місцевості. І побачив її син Емора Сихем — хореєць, володар тієї землі; він узяв її і спав з нею, і збезчестив її. Та прив’язався він до душі Діни, дочки Якова, і покохав дівчину, і говорив їй згідно з дівочими мріями. І сказав Сихем Еморові, своєму батькові, мовлячи: Візьми мені цю дівчину за дружину.

Яків довідався, що син Емора збезчестив його дочку Діну, а сини його були з його худобою на рівнині. Тож поки вони не поприходили, Яків мовчав. Та Емор, батько Сихема, прийшов до Якова, аби переговорити з ним. А сини Якова прийшли з пасовиська. Коли почули, то засмутилися чоловіки, і дуже боляче було їм, бо, переспавши з дочкою Якова, вчинив те, що не личить в Ізраїлі, — так не повинно бути!

Та Емор звернувся до них, говорячи: Моєму синові Сихему припала до душі ваша дочка. Тож дайте її йому за дружину. Порідніться з нами; ваших дочок дайте нам, а наших дочок беріть вашим синам. Ось земля широка перед вами, тож живіть у нас. Оселяйтеся, перебувайте в ній і набувайте її у власність. А Сихем сказав її батькові та її братам: Нехай знайду я у вас ласку, — і що лише скажете, — ми дамо. Призначіть якнайбільший викуп — і, що лише скажете мені, я дам. Але дайте мені цю дівчину за дружину.

А сини Якова підступно відповіли Сихемові та його батькові Еморові, а говорили до них так, тому що той збезчестив їхню сестру Діну. Симеон та Левій, Дінині брати й сини Лії, сказали їм: Не можемо виконати цього прохання — дати нашу сестру чоловікові, який є необрізаний. Адже це для нас ганебно. У такому випадку уподібнимося до вас і поселимося у вас, якщо ви станете, як ми: коли кожному з вас, хто чоловічої статі, зробите обрізання. І будемо віддавати наших дочок вам, і будемо брати ваших дочок собі за дружин, і оселимося серед вас, і будемо як один народ. Коли ж не послухаєте нас щодо обрізання, то заберемо наших дочок і підемо геть.

Їхні слова сподобалися Еморові й Сихемові, Еморовому синові. І юнак не зволікав з виконанням цієї вимоги, бо кохав дочку Якова. Він же був найславніший з усіх у домі його батька. Тож Емор і його син Сихем пішли до брами свого міста і звернулися до людей свого міста, кажучи: Ці люди миролюбні до нас. Хай поселяються на землі й торгують на ній — ось бо перед ними простора земля. Будемо брати їхніх дочок собі за дружин, а наших дочок віддаватимемо їм. Та лише в такому випадку уподібняться нам чоловіки, щоб жити з нами, аби стати одним народом, коли в нас буде обрізаний кожний чоловічої статі, як і вони обрізані. І їхні стада, і їхні маєтки, і худоба, — хіба не стануть нашими? Лише в такому випадку уподібнимося їм, і вони поселяться з нами.

Тож усі, які проходили брамою їхнього міста, прислухалися до Емора та його сина Сихема і зробили обрізання крайньої плоті, — кожний чоловічої статі. А на третій день, коли були ще в болі, сталося таке: взяли два сини Якова, Симеон та Левій, Дінині брати, кожний свого меча, безпечно ввійшли в місто і повбивали всіх чоловіків. І Емора, і його сина Сихема вбили вістрям меча, а Діну забрали з дому Сихема, та й вийшли. Сини Якова перейшли по вбитих і пограбували місто, в якому збезчещено їхню сестру Діну. І захопили їхніх овець, їхніх волів і їхніх ослів: усе, що було в місті, і все, що було на рівнині. І все, що жило в них, і весь їхній посуд, і їхніх жінок узяли в полон, — тож розграбували все, що було в місті, і все, що було в домах.

Та Яків сказав Симеонові та Левієві: Ви зробили мене ненависним, так що я став негідником для всіх, хто живе на землі — між ханаанцями та ферезейцями. Я — нечисленний, тож, зібравшись проти мене, поб’ють мене, і вигублений буду я та мій дім. Вони ж відповіли: А хіба мають вважати розпусницею нашу сестру?

Бог промовив до Якова: Устань і піди до місцевості Бетель, там оселися й зроби там жертовника Богові, Який з’явився тобі, коли ти втікав від обличчя свого брата Ісава. Тож сказав Яків своєму домові й усім, які були з ним: Усуньте з-поміж себе чужих богів, які є у вас, і очистіться, і змініть ваш одяг. Уставайте, підемо до Бетелю, спорудимо там жертовника Богові, Який вислухав мене в день смутку, Котрий був зі мною і зберіг мене в дорозі, якою я йшов.

І вони віддали Якову чужих богів, які були в їхніх руках, і сережки, що в їхніх вухах, і закопав їх Яків під модриною, що в Сікімах, і знищив їх аж до сьогодні. І вирушив Ізраїль із Сікімів, а Божий страх охопив навколишні міста, — тож не погналися за Ізраїлевими синами. Яків, — він і весь народ, який був з ним, прийшли до Лузи, котра в Ханаанській землі, що власне і є Бетелем. Він збудував там жертовника і дав назву місцевості — Бетель , бо, коли він утікав від обличчя свого брата Ісава, там йому з’явився Бог. І померла Девора — годувальниця Ревеки — нижче Бетелю, під дубом, і дав йому назву: Дуб плачу.

І знову з’явився Бог Якову в Лузі, коли той прийшов з Месопотамії сирійської, і поблагословив його Бог. І сказав йому Бог: Якове, твоє ім’я вже буде не Яків, а Ізраїль буде твоє ім’я. Далі Бог сказав йому: Я — твій Бог; зростай і розмножуйся; народи і громади народів постануть з тебе, і царі вийдуть зі стегон твоїх. Адже земля, яку Я віддав Авраамові й Ісаакові, — це тобі Я її дав, — вона буде твоя. Я дам цю землю твоїм нащадкам після тебе. І Бог з того місця, де говорив з ним, піднявся від нього вгору. І поставив Яків стовп на місці, на якому Бог говорив з ним, — кам’яний стовп, і приніс на ньому жертву, і злив на нього олію. І назвав Яків місце, там де Бог говорив з ним, — Бетель.

Вирушив Яків з Бетелю і поставив свій намет неподалік від башти Ґадер. Сталося ж: коли наблизився до Хаврати, щоб іти в землю Ефрат, відбулися пологи Рахилі, — тяжкі були її пологи. І було, коли вона тяжко народжувала, сказала їй повитуха: Кріпися, бо й цей у тебе син. Сталося ж, коли покидала її душа, бо вона вмирала, то дала йому ім’я: Син мого болю. Батько ж назвав його: Веніамин. Рахиль померла. Її поховали в дорозі до Ефрата (це Вифлеєм). І Яків поставив стовп на її могилі. Це могильний стовп Рахилі, який існує до сьогодні.

Сталося ж, коли поселився Ізраїль у тій землі, то Рувим пішов і ввійшов до Вали — наложниці свого батька. І про це довідався Ізраїль, і йому це видалося злом. Було ж у Якова дванадцять синів. Сини Лії: Рувим, первенець Якова, Симеон, Левій, Юда, Іссахар і Завулон. Сини Рахилі: Йосиф і Веніамин. Сини Вали, Рахилиної рабині: Дан і Нефталим. Сини Зелфи, Ліїної рабині: Ґад і Асир. Це сини Якова, які народилися в нього в сирійській Месопотамії.

І прийшов Яків до Ісаака, свого батька, у Мамре, до міста на рівнині (це Хеврон) в Ханаанській землі, де жив Авраам та Ісаак. Було ж днів Ісаака, які прожив, — сто вісімдесят років. Він відійшов, помер і старцем приєднався до свого роду, у повноті віку. Його поховали Ісав та Яків — його сини.

Ось родовід Ісава (тобто Едома). Ісав узяв собі дружин з-поміж дочок ханаанських: Аду, дочку Елона-хета, і Олівему, дочку Ани, сина Севеґона, — евейця; і Васемату, дочку Ізмаїла, Навайотову сестру. Ада народила Ісавові Еліфаза, а Васемат народила Раґуїла; Олівема ж народила Єуса, Єґлома і Корея. Це — сини Ісава, які народилися в нього в Ханаанській землі.

Ісав узяв своїх дружин, синів, дочок і всіх людей зі свого дому, усе майно, усю худобу і все, що придбав, і все, що набув у Ханаанській землі, і пішов з Ханаанської землі від обличчя свого брата Якова. Тому що їхнє майно було надто велике, щоб їм жити разом: земля, де вони перебували, не могла вмістити їх через велику кількість їхнього майна. І поселився Ісав на горі Сиїр (Ісав — це Едом).

Ось родовід Ісава, прародича едомців, на горі Сиїр, — ось імена синів Ісавових: Еліфаз, син Ади, дружини Ісава, і Раґуїл, син Васемати, дружини Ісава. Були в Еліфаза сини: Теман, Омар, Софар, Готом і Кенез. Тамна ж була наложницею Еліфаза, Ісавового сина; вона народила Еліфазові Амалика. Це — сини Ади, дружини Ісава. А це сини Раґуїла: Нахот, Заре, Соме і Мозе. Це були сини Васемати, Ісавової дружини. А ці були синами Ісавової дружини Олівеми, дочки Ани, Севеґонового сина: вона народила Ісаву Єуса, Єґлома і Корея. А це — князі, сини Ісава: Сини Еліфаза, первенця Ісава: князь Теман, князь Омар, князь Софар, князь Кенез, князь Корей, князь Ґотом, князь Амалик. Це — князі Еліфаза в Ідумейській землі. Вони — сини Ади. А ось сини Раґуїла, Ісавового сина: князь Нахот, князь Заре, князь Соме, князь Мозе. Це — князі Раґуїла в Едомській землі. Вони — сини Васемати, Ісавової дружини. А оце сини Олівеми, Ісавової дружини: князь Єус, князь Єґлом, князь Корей. Це — князі Олівеми. Ось сини Ісавові та їхні князі. Це — сини Едома.

А ось сини Сиїра, хорейця, мешканця тієї землі: Лотан, Совал, Севеґон, Ана, Дисон, Асар і Рісон; це — князі хорейця, сина Сиїра, які в Едомській землі. А сини Лотана: Хорі та Еман; сестра ж Лотана — Тамна. А ось сини Совалові: Ґолон, Манахат, Ґевил, Соф і Онам. А це — сини Севеґона: Ає й Онан, — він же Онас, який знайшов Яміна в пустелі, коли пас волів свого батька Севеґона. А ось Анині діти: Дисон і Анина дочка, Олівема. А ось сини Дисона: Амада, Асван, Єтран і Харан. А це — Асарові сини: Валаан, Зукам, Йоикам і Укан. Це — сини Рісонові: Ос і Арам. Ось князі Хорея: князь Лотан, князь Совал, князь Севеґон, князь Ана, князь Дисон, князь Асар, князь Рісон. Це — князі Хорея в їхніх володіннях у Едомській землі.

А ось царі, які царювали в Едомі, перш ніж зацарював цар у Ізраїлі. Царював у Едомі Вала, син Веора, а назва його міста — Денава. Та Вала помер, і зацарював замість нього Йовав, син Зари з Восори. Помер Йовав, а замість нього зацарював Асом із землі теманців. І помер Асом, а замість нього зацарював Адад, син Варада, котрий побив Мадіяма на рівнині Моава; назва його міста — Ґетем. Помер Адад, а замість нього зацарював Самала з Масеки. Помер Самала, а замість нього зацарював Саул з Роовота, що біля ріки. Помер Саул, а замість нього зацарював Валаенон, син Аховора. Помер Валаенон, Аховорів син, а замість нього зацарював Адад, син Варада; назва його міста — Фоґор, а ім’я його дружини — Метевеїл: це дочка Матрета, сина Мезоова.

А це імена Ісавових князів — за їхніми племенами, в їхніх місцях, в їхніх границях і в їхніх народах: князь Тамна, князь Ґола, князь Єтер, князь Олівемас, князь Ілас, князь Фінон, князь Кенез, князь Теман, князь Мазар, князь Меґедіїл, князь Зофоїн. Це — князі Едома в місці свого проживання на землі, яку вони одержали у володіння. Це — Ісав, прабатько едомців.

Яків оселився на землі, де жив його батько, — в Ханаанській землі. Ось родовід Якова. Йосиф мав сімнадцять років і, будучи юнаком, пас овець зі своїми братами — із синами Вали та синами Зелфи, дружин свого батька. Йосиф приніс погану вістку своєму батькові Ізраїлеві. Яків же любив Йосифа більше за всіх своїх синів, бо він був сином його старості, і справив йому барвистий одяг. А його брати, побачивши, що батько любить його більше за всіх своїх синів, зненавиділи його і ні про що не могли з ним спокійно говорити.

Якось наснився Йосифові сон, і він розповів його своїм братам: Послухайте той сон, який наснився мені, — сказав їм, — здавалося мені, що ми серед поля в’язали снопи, і мій сніп устав і випростувався; ваші ж снопи, стоячи довкола, поклонилися моєму снопові. А брати сказали йому: Невже ти насправді царюватимеш над нами, невже ти насправді пануватимеш над нами? І ще більше зросла ненависть до нього через його сни та через його розповіді. А він побачив інший сон — та й виклав його своєму батькові й своїм братам: Ось наснився мені інший сон, — сказав він, — наче мені поклонялися сонце, місяць і одинадцять зірок. І докорив йому його батько, промовивши до нього: Що це за сон, який наснився тобі? Невже насправді я і твоя мати з твоїми братами прийдемо поклонитися тобі до землі? Тож його брати сповнилися до нього заздрощами, а батько його зберіг у пам’яті сказане.

Якось пішли його брати пасти овець свого батька в Сихем. А Ізраїль сказав Йосифові: Хіба не пасуть твої брати в Сихемі? Іди, посилаю тебе до них. А той відповів йому: Ось я. Тож Ізраїль йому сказав: Коли підеш, подивися, чи твої брати і вівці здорові, та й принеси мені вістку. І послав його з Хевронської долини, і той пішов у Сихем. І, як він блукав у долині, натрапив на нього чоловік. Тож запитав його чоловік, кажучи: Що шукаєш? Він же відповів: Шукаю моїх братів; підкажи мені, де вони пасуть? А чоловік йому сказав: Вони відійшли звідси, та я чув, як вони говорили: Підемо в Дотаїм. Тож пішов Йосиф за своїми братами і знайшов їх у Дотаїмі. Ті побачили його здалека і, перш ніж він наблизився до них, задумали лихе, — щоб його вбити. Тож брати заговорили між собою: Ось іде той сновида. Тому тепер ходімо, вб’ємо його! Ми вкинемо його в одну з ям і скажемо: Лютий звір загриз його; і побачимо, що буде з його снами. Та Рувим, почувши, вирвав його з їхніх рук і сказав: Не губімо його душі! Не проливайте крові, вкиньте його он у ту яму в пустелі та рук не накладайте на нього, — сказав їм Рувим, щоб вирвати його з їхніх рук та повернути його батькові. І сталося, коли Йосиф прийшов до своїх братів, то вони здерли з Йосифа барвисте вбрання, яке було на ньому, і взяли, та й укинули його до ями — у порожній колодязь, в якому не було води.

Вони сіли їсти хліб і, підвівши очі, побачили: ось мандрівники-ізмаїльці йшли з Ґалаада, а їхні верблюди були нав’ючені пахощами, смолою і миррою. Йшли вони, прямуючи до Єгипту. Тож Юда сказав своїм братам: Яка нам користь, коли вб’ємо нашого брата і скриємо його кров? Давайте віддамо його цим ізмаїльцям, а наші руки хай не будуть на ньому, адже він — наш брат, наше тіло! І брати послухали його. І проходили люди — мадіянці-купці, а брати витягли і вивели Йосифа з ями. Вони віддали Йосифа ізмаїльцям за двадцять золотих, і ті відвели Йосифа в Єгипет. А Рувим повернувся до ями і не побачив Йосипа в ямі. Він роздер на собі одяг, повернувся до своїх братів і сказав: Хлопця нема, а я — куди тепер піду?

Вони ж взяли Йосифового плаща, зарізали козла і вимазали плаща кров’ю. І відіслали барвистого плаща, віднесли своєму батькові, та й сказали: Це ми знайшли, упізнавай, чи це плащ твого сина, чи ні? І той упізнав його, і сказав: Це плащ мого сина; лютий звір його загриз, звір викрав Йосифа. Тож Яків роздер на собі одяг, одягнув мішковину на свої стегна і оплакував свого сина багато днів. Зібралися ж усі його сини й дочки, — вони прийшли втішити його, але він не бажав утішатися, кажучи: З плачем піду я до мого сина, до аду. Так плакав за ним його батько. А мадіянці в Єгипті віддали Йосифа Петефрієві, євнухові фараона, — начальникові охорони.

Сталося ж, що тієї пори пішов Юда від своїх братів і прибув до одного чоловіка, одоламітця, ім’я якому — Ірас. І побачив там Юда дочку чоловіка-ханаанця, ім’я якої Сава. І взяв її, і ввійшов до неї. Вона завагітніла й народила сина, і дала йому ім’я Ір. І знову завагітніла, і народила сина, і назвала його Авнаном. Згодом ще народила сина і дала йому ім’я — Силом. Вона ж перебувала в Хасві, коли їх народжувала. І взяв Юда дружину для Іра, свого первенця, ім’я якої Тамара. Та Ір, Юдин первенець, був лихий перед Господом, — і Бог його вбив. Тож Юда сказав Авнанові: Увійди до дружини свого померлого брата і одружися з нею, — подбай, щоб у твого брата були нащадки. Та Авнан зрозумів, що нащадки будуть не його. І сталося, коли він сходився з дружиною свого брата, то випускав сім’я на землю, щоб не дати нащадка своєму братові. І перед Богом поганим було, що таке той вчинив, — і Він убив і цього. Тож Юда сказав своїй невістці Тамарі: Залишайся вдовою в домі свого батька, поки не підросте мій син Силом! — бо сказав: Щоби часом не помер і цей, як і його брати. Відійшла Тамара і оселилася в домі свого батька.

Сповнилися дні — і померла Сава, Юдина дружина. І коли утішився, пішов Юда — сам та його пастух Ірас, одоламітець, — в Тамну, до тих, які стригли його овець. І сповістили його невістці Тамарі, кажучи: Ось твій тесть іде в Тамну стригти своїх овець. І скинувши із себе одяг удови, вона накинула намітку, прикрасилася і сіла біля брами Енана, що по дорозі до Тамни, оскільки знала, що Силом виріс, та він не віддав йому її за дружину. А Юда, побачивши її, подумав, що вона повія, бо вона накрила своє обличчя, і він не впізнав її. Він завернув до неї з дороги і сказав їй: Дозволь мені ввійти до тебе, — оскільки не впізнав, що це його невістка. А вона сказала: Що мені даси, як увійдеш до мене? Він же відповів: Я пришлю тобі зі стада козеня. Вона ж сказала: На умові, що даси заставу, доки не пришлеш. Він же сказав: Яку дати тобі заставу? Вона ж відповіла: Твій перстень, ланцюжок з печаткою і посох, що у твоїй руці. Він дав їй і ввійшов до неї, і та завагітніла від нього. І, вставши, вона відійшла, скинула із себе намітку і зодяглася в одяг свого вдівства.

А Юда, щоб забрати заставу в жінки, послав козеня через свого пастуха-одоламійця, однак той не знайшов її. Тож запитав чоловіків, які з тої місцевості: Де та повія, котра була в Енані при дорозі? Вони відповіли: Не було тут повії! Тож він повернувся до Юди і сказав: Не знайшов я її, і чоловіки на місці кажуть, що там немає повії. А Юда сказав: Нехай має те, але щоби часом нас не висміяли. Я ж послав це козеня, та ти її не знайшов.

Сталося ж, що через три місяці Юді сповістили, стверджуючи: Упала в блуд твоя невістка Тамара й ось завагітніла через розпусту. А Юда сказав: Виведіть її — і нехай буде спалена. Коли ж її вели, вона послала до свого тестя, кажучи: Я завагітніла від чоловіка, кому належить оце. Упізнавай, — сказала вона, — чий це перстень, ланцюжок з печаткою і цей посох! Юда впізнав і сказав: Тамара виявилася праведнішою за мене, оскільки я не дав її моєму синові Силомові. Та вже більше не сходився з нею.

Сталося ж, коли почалися пологи, виявилося, що в її лоні були близнята. І сталося, що під час її родів один з них висунув руку. Тож повитуха взяла, та й пов’язала на його ручку червону нитку, кажучи: Цей вийде першим. Та коли втягнув ручку назад, то відразу ж вийшов його брат. А вона сказала: Як же ти прорвав перепону? І вона дала йому ім’я — Фарес. І після цього вийшов його брат, який мав на своїй руці червону нитку. І вона дала йому ім’я — Зара.

А Йосифа привели до Єгипту. І купив його з рук ізмаїльців, які привели його туди, Петефрій — євнух фараона, начальник охорони, чоловік-єгиптянин. Та Господь був з Йосифом. Він був людиною здібною і перебував у домі біля пана-єгиптянина. Його пан знав, що Господь з ним, і що б він не робив, — Господь виводить на добре. І знайшов Йосиф ласку у свого пана, бо догоджав йому, і той настановив його над своїм домом, і все, що мав, він віддав у руки Йосифа.

Сталося ж після того, як поставив його над своїм домом, і над усім, що було в нього, — поблагословив Господь дім єгиптянина задля Йосифа, і Господнє благословення було на всьому його маєтку, у домі та на полі. І все, що належало йому, він передав у руки Йосифа й нічого не знав про своє, хіба що про хліб, який сам їв. А Йосиф був гарної будови і дуже вродливий з обличчя. І сталося після цих подій, що дружина його пана кинула свій погляд на Йосифа і сказала: Переспи зі мною. Він же не захотів і сказав дружині свого пана: Якщо мій пан завдяки мені про ніщо у своєму домі не знає, а все, що належить йому, передав у мої руки, і в цьому домі немає більшого від мене, і не заборонено мені нічого, крім тебе, бо ти — його дружина, — то як зроблю цей поганий учинок і згрішу перед Богом? І хоч вона день у день говорила Йосифові, щоб лягти з нею і щоби зійтися з нею, та він її не слухав.

Сталося ж, що одного з таких днів Йосиф увійшов до будинку виконувати свої справи, а всередині не було нікого з прислуги, вона схопила його за одяг, наполягаючи: Ляж зі мною! Та він утік, залишивши одяг у її руках, і вибіг надвір. І сталося: коли вона побачила, що він залишив свій одяг у її руках і втік, і вибіг надвір, то покликала тих, які були в домі, і сказала їм, стверджуючи: Дивіться, привів нам раба-єврея, щоб насміхався з нас! Він увійшов до мене, кажучи: Переспи зі мною, — та я закричала гучним голосом. Коли ж він почув, що я зняла галас і закричала, то залишив свій одяг у мене, утік і вибіг надвір. Вона залишила одяг при собі, доки не прийшов пан до свого дому. До нього вона заговорила цими ж словами, кажучи: Увійшов до мене раб-єврей, якого ти привів до нас, аби поглузувати з мене, і сказав мені: Пересплю з тобою. А коли він почув, що я зняла галас і закричала, то залишив свій одяг у мене, утік і вибіг надвір. Сталося ж: коли його пан почув слова своєї дружини, які сказала йому, промовляючи: Так учинив мені твій раб, — то запалав гнівом.

І володар, взявши Йосифа, кинув його до в’язниці — до того місця, де в тій в’язниці тримали в’язнів царя. Та Господь був з Йосифом і злив на нього милість, і дарував йому ласку перед начальником в’язниці; і начальник в’язниці передав в’язницю та всіх ув’язнених, які були у в’язниці, і все, що там відбувалося, — в руки Йосифа. Начальник в’язниці не вникав у жодну справу, оскільки все було в руках Йосифа, бо Господь був з ним, і все, що він чинив, Господь добре скеровував його руками.

Сталося ж, що після цих подій головний виночерпій єгипетського царя і головний пекар провинилися перед своїм володарем, царем єгипетським. І розгнівався фараон на обох своїх євнухів — на головного виночерпія та на головного пекаря. І кинув їх до в’язниці при начальникові тюрми, — в те місце в’язниці, куди посадили і Йосифа. А начальник в’язниці передав їх Йосифові, і той обслуговував їх. Деякий час вони перебували у в’язниці. І обидва побачили сон — кожний свій сон — в одну ніч кожний мав своє видіння уві сні — головний виночерпій та головний пекар, які були в царя Єгипту, котрі перебували у в’язниці.

Якось Йосиф увійшов до них вранці і побачив їх: вони були стурбовані. Тож запитав фараонових євнухів, які разом з ним були у в’язниці його пана, кажучи: Чому сьогодні ваші обличчя сумні? Вони ж йому відповіли: Ми бачили сон — і немає нікого, хто би його міг пояснити. Та Йосиф сказав їм: Хіба не від Бога їх пояснення? Тож розкажіть мені.

І головний виночерпій розповів Йосифові свій сон, і сказав: У моєму сні переді мною була виноградна лоза. У виноградної ж лози — три галузки; розрісшись, вона видала китиці — дозрілі грона винограду. А в моїй руці була фараонова чаша. Я взяв виноград і вичавив його в чашу, і дав чашу в руки фараона.

А Йосиф сказав йому: Ось його пояснення: три галузки — це три дні. Ще три дні — і фараон згадає твою посаду, і знову поставить тебе головним виночерпієм, і ти даватимеш чашу фараонові в його руки, — згідно з твоїм попереднім становищем, коли ти був виночерпієм. Але, коли тобі стане добре, згадай собі й мене; і вчиниш мені милість: згадаєш про мене перед фараоном і виведеш мене із цієї в’язниці. Бо мене справді викрадено із землі євреїв, та й тут я не скоїв нічого, проте мене вкинули до цієї ями.

Головний пекар побачив, що він правильно пояснив, і сказав Йосифові: І я бачив сон; мені здалося, що три кошики хлібовиробів ніс я на своїй голові. У верхньому кошику — різні види пекарських виробів, котрі цар-фараон їсть, а небесні птахи дзьобали їх з кошика, що на моїй голові.

У відповідь Йосиф промовив до нього: Ось його пояснення: три кошики — це три дні. Ще три дні — і тобі фараон зітне твою голову, і повісить тебе на дереві, і небесні птахи з тебе дзьобатимуть твоє тіло.

Сталося ж: третього дня був день народження фараона, і він робив бенкет для всіх своїх слуг. І згадав посаду головного виночерпія і посаду головного пекаря серед своїх слуг. І він відновив головного виночерпія на його посаді, і той давав у руки фараона чашу, а головного пекаря повісив, як і пояснив їм Йосиф. Та головний виночерпій не згадав про Йосифа, оскільки забув про нього.

І сталося, що через два роки часу фараон побачив сон. Здавалося йому, що він стоїть біля ріки, і ось, наче з ріки вийшло сім корів, гарних на вигляд і добірних тілом, і паслися в очереті. А слідом за ними вийшли з ріки інших сім корів — жалюгідні на вигляд і виснажені тілом — і паслися з коровами на березі ріки. І сім жалюгідних та виснажених тілом корів з’їли сімох добірних, гарних на вигляд корів. І фараон прокинувся. І вдруге побачив сон: ось сім колосків виростали з одного стебла — добірні й гарні; аж ось інших сім колосків — тонких та спалених суховієм — виросли після них; і сім тонких та спалених суховієм колосків поглинули сім добірних, повних колосків. Фараон прокинувся — то був сон.

А вранці сталося таке: його душа стривожилася, і він послав, щоби покликали всіх віщунів Єгипту і всіх його мудреців. Фараон розповів їм сон, але не було нікого, хто б його міг пояснити фараонові. Та до фараона звернувся головний виночерпій, кажучи: Я пригадую собі сьогодні свій гріх. Якось фараон розгнівався на своїх слуг і вкинув нас до в’язниці в тюрмі начальника в’язниці, — мене та головного пекаря. Однієї ночі ми бачили сон, я і він, — кожний бачив свій власний сон. Був же там з нами молодий єврей, раб начальника в’язниці, і ми розповіли сни йому, а він їх нам пояснив. І сталося: так, як нам пояснив, — отак і збулося: мене відновили на моїй посаді, а того повісили.

Тоді фараон послав покликати Йосифа, і його вивели з в’язниці. Його підстригли, змінили його одяг, і він пішов до фараона. А фараон сказав Йосифові: Я бачив сон і немає нікого, хто би його міг пояснити. Та я чув, що про тебе кажуть, ніби ти, почувши сни, можеш їх пояснити. У відповідь Йосиф сказав фараонові: Без Бога не сповіститься фараонові спасіння. А фараон промовив до Йосифа, кажучи: У моєму сні мені здалося, що я стояв на березі ріки, і наче з ріки вийшло сім корів, гарних на вигляд і добірних тілом, і паслися в очереті. Аж ось за ними вийшли з ріки інших сім корів — нещасних і жалюгідних на вигляд та виснажених тілом, — гірших за них я не бачив в усій Єгипетській землі. І сім жалюгідних і худих корів з’їли сімох перших — гарних і добірних корів. І попали ті в їхнє черево, але не було помітно, що потрапили в їхнє черево, бо вигляд у них залишився таким жалюгідним, як і на початку. Я прокинувся — та згодом заснув. І знову побачив я у своєму сні, наче сім колосків виросли з одного стебла — повні та гарні. А після них виросли інші сім колосків, тонкі та спалені суховієм. І сім тонких та спалених суховієм колосків поглинули сім гарних та повних колосків. Отже, я розповів сон віщунам — та не було нікого, хто пояснив би його мені.

І сказав Йосиф фараонові: сон фараона — один. Бог показав фараонові те, що Він чинить. Сім гарних корів — це сім років, і сім гарних колосків — також сім років. Сон фараона — один. І сім худих корів, які виходили після них, — є сім років, і сім тонких та спалених суховієм колосків — це сім років голоду. Це саме те, про що я сказав фараонові: Бог показав фараонові те, що Він чинить. Ось надходять сім років великого достатку в усій Єгипетській землі. А після цього настане сім років голоду, і в усій Єгипетській землі забудуть про достаток, і голод спустошить землю. І не буде видно достатку на землі через голод, що настане після цього, бо він буде дуже тяжкий. А повторився сон фараонові двічі тому, що неодмінно здійсниться сказане Богом, і Бог не забариться з його виконанням. Тому підшукай тепер мудрого й розумного чоловіка і постав його над Єгипетською землею. Тож нехай так зробить фараон: нехай настановить на землі місцевих правителів, і хай збирають п’яту частину всього врожаю на Єгипетській землі за сім років достатку, і хай зберуть усі запаси їжі за цих сім сприятливих років, що надходять; нехай буде зібране зерно в розпорядження фараона. І ці запаси їжі хай зберігаються в містах. І буде зроблено запас їжі в краю на сім років голоду, які настануть у Єгипетській землі, і не загине край від голоду.

Сподобалися ці слова фараонові й усім його слугам. І фараон сказав усім своїм слугам: Чи знайдемо таку людину, яка має в собі Божого Духа? Тож фараон сказав Йосифові: Оскільки Бог показав усе це тобі, то немає людини мудрішої та розумнішої за тебе. Ти будеш над моїм домом, і слів твоїх уст буде слухатися весь мій народ. Тільки престолом я буду вищий за тебе. Ось, сьогодні, — сказав фараон Йосифові, — ставлю тебе над усією Єгипетською землею. І, знявши перстень зі своєї руки, фараон заклав його Йосифові на руку й одягнув його в червоний одяг, а золотий ланцюжок одягнув йому на шию. Він посадив його на свою другу колісницю, а вісник виголошував перед ним; і він поставив його над усією Єгипетською землею. І сказав фараон Йосифові: Я — фараон! Без тебе ніхто не поворухне своєю рукою в усій Єгипетській землі. І дав фараон Йосифові ім’я Псонтомфаних, а за дружину дав йому Асенету, дочку Петефрія, жерця міста Сонця. Йосифові ж було тридцять років, коли постав перед фараоном, царем Єгипту. Відійшов же Йосиф від присутності фараона і пройшов усю Єгипетську землю.

І впродовж семи років достатку земля давала щедро родила; і Йосиф зібрав усі запаси їжі за сім років, коли був достаток у Єгипетському краю, і склав припаси в містах; у кожному місті він склав запаси полів, які були довкола нього. І зібрав Йосиф зерна — як морського піску: так багато, що не можна було порахувати, бо не було числа.

До того, як настали сім років голоду, у Йосифа було двоє синів, яких народила йому Асенет — дочка Пентефрія, жерця міста Сонця. Первенцеві Йосиф дав ім’я Манасія , бо сказав: Бог дав мені забути весь мій біль і все, що пов’язане з моїм батьком. Ім’я ж другому дав Єфрем , бо сказав: Розмножив мене Бог у землі моєї недолі.

Та сім років достатку, що були в Єгипетській землі, минули і почалися сім років голоду — як і казав Йосиф. І настав голод по всьому краю, а в усій Єгипетській землі був хліб. Та почався голод і по всій Єгипетській землі, тож народ заволав до фараона про хліб. А фараон сказав усім єгиптянам: Ідіть до Йосипа, і що лише скаже вам, — зробіть. І голод був по всій землі. А Йосип відчинив усі зерносховища і продавав усім єгиптянам; і з усіх країн поприходили до Єгипту купувати в Йосипа, бо голод запанував по всій землі.

Яків, побачивши, що в Єгипті йде продаж, сказав своїм синам: Чому ви нічого не робите? Ось, я почув, що в Єгипті є пшениця. Сходіть туди й купіть нам трохи хліба, щоб ми вижили та не повмирали. І десять Йосифових братів пішли купити в Єгипті пшениці. Та Веніамина, Йосифового брата, не відпустив з його братами, бо сказав: Щоби часом не скоїлося з ним нещастя.

Тож сини Ізраїля прийшли разом з іншими, які прибули для закупівлі, оскільки в Ханаанській землі був голод. А Йосиф був володарем краю; він продавав усьому народові землі. Прийшовши, Йосифові брати вклонилися йому обличчям до землі. Йосиф, побачивши своїх братів, упізнав їх, та тримався на віддалі від них і говорив з ними суворо. Він запитав їх: Звідкіля ви прийшли? Вони ж сказали: З Ханаанської землі, щоб купити їжі. Тож Йосиф упізнав своїх братів, а вони його не впізнали. І пригадав Йосиф сни, які він бачив, і сказав їм: Ви — шпигуни, ви прийшли розвідати дороги краю. Вони ж відповіли: Ні, пане, ми, твої раби, прийшли купити хліба. Усі ми — сини одного чоловіка; ми мирні! Твої раби — не шпигуни! Та він сказав їм: Ні, ви таки прийшли, щоб вивідати дороги краю. Вони ж сказали: Ми — твої раби, нас дванадцятеро братів у Ханаанській землі; і ось молодший сьогодні з нашим батьком, а ще одного немає. Промовив до них Йосиф: Як я вам сказав — так воно і є; стверджую, що ви — шпигуни! Цим ви і виявитеся! Клянусь здоров’ям фараона: не вийдете ви звідси, доки ваш молодший брат не прибуде сюди! Пошліть одного з-поміж вас і приведіть вашого брата; ви ж — чекайте, доки не будуть доведені ваші слова, — кажете правду чи ні. Якщо ні, то клянусь здоров’ям фараона, що ви — шпигуни. І вкинув їх до в’язниці на три дні.

А третього дня їм сказав: Зробіть так — і житимете, адже я боюся Бога. Якщо ви мирні, нехай один з ваших братів залишиться у в’язниці, ви ж ідіть і віднесіть куплену вами пшеницю, а вашого молодшого брата приведіть до мене, і ваші слова підтвердяться. Якщо ж ні — помрете. Вони так і зробили. І говорили брати між собою: Так, дійсно, ми грішні щодо нашого брата, бо знехтували ми біль його душі, коли благав нас, і не вислухали ми його. Ось чому прийшло на нас це нещастя. А Рувим у відповідь промовив до них: Чи не говорив я вам, твердячи: Не чиніть зла юнакові. Та ви не послухали мене. І ось — домагаються від нас його крові.

Вони ж не знали, що Йосиф їх розуміє, оскільки між ними був перекладач. Тож відвернувшись від них, Йосиф заплакав. Тоді знову повернувся до них і заговорив з ними. Він забрав від них Симеона і зв’язав його перед ними. А їхні торби Йосиф наказав наповнити пшеницею, повернути гроші кожного в його мішок і дати їм харчів на дорогу. Так з ними і було зроблено. І навантаживши пшеницю на своїх ослів, вони пішли звідти. А там, де зупинилися, один із них розв’язав свій мішок, щоб нагодувати ослів, побачив вузлик зі своїми грішми, який був зверху в мішку. І він сказав своїм братам: Мені повернули гроші — ось вони в моєму мішку! І жах охопив їхнє серце, вони налякалися і говорили один одному: Що це Бог нам зробив?

І прибули вони в Ханаанську землю до свого батька Якова, і розповіли йому все, що з ними трапилося, кажучи: Говорив з нами суворо той чоловік, володар краю, і кинув нас у в’язницю як шпигунів країни. Ми ж йому сказали: Ми — мирні, ми не шпигуни; нас є дванадцять братів — синів нашого батька; одного немає, а найменший сьогодні з нашим батьком у Ханаанській землі. А чоловік, володар краю, сказав нам: Ось із чого довідаюся, що ви мирні: одного брата залиште тут зі мною, візьміть куплену пшеницю і повертайтеся до вашого дому. Тож приведіть вашого молодшого брата до мене, — і тоді знатиму, що ви не шпигуни, а мирні, і віддам вам вашого брата, і будете торгувати в краю.

А коли вони випорожнювали свої мішки, то виявилося, що в мішку кожного був вузол з грішми. Вони та їхній батько побачили вузлики зі своїми грішми — і перелякалися. І сказав їм Яків, їхній батько: Ви позбавили мене дітей. Йосифа немає, Симеона немає, а тепер забираєте Веніамина! Усе це впало на мене. Та Рувим сказав своєму батькові, промовляючи: Убий моїх двох синів, якщо не приведу його до тебе! Віддай його в мої руки, — і я поверну його тобі. Він же відповів: Мій син не піде з вами, бо його брат помер, і він залишився сам-один. А як спіткає його лихо в дорозі, якою підете, то смутком зведете мою старість до аду.

У краю запанував голод. І сталося, коли закінчили споживати пшеницю, котру привезли з Єгипту, то їхній батько сказав їм: Підіть знову і купіть нам трохи їжі. Та Юда відповів йому, промовляючи: Рішуче заявив нам той чоловік, кажучи: Не з’являйтеся перед моїм обличчям, якщо вашого молодшого брата не буде з вами. Отож, якщо відпускаєш нашого брата з нами, то ми підемо й купимо тобі їжі. Якщо ж не відпускаєш нашого брата з нами, — не підемо. Бо чоловік сказав нам, твердячи: Вам не бачити мого обличчя, якщо вашого молодшого брата не буде з вами. А Ізраїль промовив: Навіщо ви мені вчинили зло, сказавши тому чоловікові, що у вас є брат? Вони ж сказали: Пильно випитував нас той чоловік і про наш рід, запитуючи: Чи ще живе ваш батько? Чи є у вас брат? І ми розповіли йому, згідно із цими запитаннями. Хіба ж ми знали, що нам скаже: приведіть вашого брата?

А Юда промовив до свого батька Ізраїля: Пошли хлопця зі мною, і встанемо, та й підемо, щоб ми жили, а не повмирали — і ми, і ти, і наш маєток. Я поручаюся за нього — домагайся його з моєї руки; якщо ж не приведу його до тебе і не поставлю його перед тобою, — матиму гріх перед тобою на всі дні. Адже коли б ми не зволікали, то вже вернулися б двічі! Та Ізраїль, їхній батько, сказав їм: Коли так, то зробіть ось що: візьміть у ваші мішки з плодів землі й занесіть тому чоловікові дари: бальзам, мед, ладан, мирра, горіхи і мигдаль. А грошей візьміть вдвічі більше у свої руки: гроші, що повернули у ваші мішки, заберіть назад із собою, — мабуть це помилка. Тож беріть вашого брата, уставайте та йдіть до того чоловіка! А Бог мій нехай дасть вам милість в чоловіка, нехай відпустить і того вашого брата, і Веніамина. А я як був бездітним — так і залишаюся бездітним!

Чоловіки, взявши ті дари, взяли у свої руки подвійно грошей і Веніамина. Вони піднялися, пішли до Єгипту і стали перед Йосифом. Йосиф побачив їх і свого брата Веніамина, і сказав тому, хто над його домом: Проведи людей в дім і заколи щось із худоби та приготуй, бо ці люди їстимуть зі мною хліб опівдні. І чоловік зробив так, як сказав Йосиф, і завів людей до Йосифового дому. А люди побачили, що їх завели до дому Йосифа, та й сказали: Нас привели через гроші, повернені раніше в наші мішки, щоби звинуватити нас і схопити нас і наших ослів, щоби зробити нас рабами.

Тож вони підійшли до чоловіка, який був над Йосифовим домом, і біля дверей будинку звернулися до нього, промовляючи: Просимо, пане, ми раніше приходили купити хліба. І сталося, коли ми зупинилися для відпочинку та повідкривали наші мішки, — аж ось, гроші кожного в його мішку — наше срібло за вагою ми тепер привезли назад у своїх руках. Та й взяли ми із собою додаткові гроші, щоб купити хліба. Не знаємо, хто вклав гроші в наші мішки. А він їм сказав: Мир вам! Не бійтеся! Ваш Бог, Бог ваших батьків, дав вам скарб у ваші мішки, а ваше добре срібло я отримав. І вивів до них Симеона. Він приніс води, щоби помити їхні ноги, і дав корму їхнім ослам. Вони ж приготували подарунки, поки не прийде Йосиф опівдні, бо почули, що має тут обідати.

Йосиф увійшов до будинку, а вони принесли йому в дім дари, які тримали у своїх руках, і вклонилися йому обличчям до землі. Він же їх запитав: Як маєтеся? Чи здоровий, — сказав їм, — ваш старенький батько, про якого ви говорили? Чи ще живий? Вони ж відповіли: Твій раб, наш батько, здоровий, ще живий. А він сказав: Благословенний той чоловік перед Богом. Вони ж, схилившись, вклонилися йому. Підвівши свій погляд, Йосиф побачив свого рідного по матері брата Веніамина, і сказав: Чи це ваш наймолодший брат, про якого ви говорили, що приведете до мене? І сказав: Нехай Бог помилує тебе, сину. Йосиф зворушився, бо стислося його нутро через його брата, і він готовий був заплакати. Та вийшовши до іншої кімнати, заплакав там. А потім, вмивши обличчя, увійшов і, стримуючись, сказав: Подайте хліб. Йому поклали окремо, їм окремо й окремо єгиптянам, які обідали з ним, оскільки єгиптяни не можуть їсти хліб разом з євреями, бо для єгиптян це огидно. Тож вони сіли перед ним: первенець, — згідно зі своїм старшинством, а молодший, — згідно зі своєю молодістю. І дивувалися чоловіки — кожний перед своїм братом. Страви носили від нього до них. А порція для Веніамина була більша від порцій усіх, — уп’ятеро більша, ніж їхні. І вони пили, і понапивалися з ним.

А тим часом Йосиф наказав тому, хто над його домом, говорячи: Наповніть мішки людей поживою, скільки лише можуть підняти, і вкладіть гроші кожного зверху в його мішок, а в мішок наймолодшого покладіть мою срібну чашу та ціну за його пшеницю! Усе відбулося згідно з наказом Йосифа, так, як він сказав. Настав ранок. Чоловіків відпустили, — їх та їхніх ослів. І коли вони вийшли з міста, але ще не відійшли далеко, Йосиф сказав тому, хто над його домом: Устань і наздоганяй чоловіків! Дожени їх і скажи їм: Навіщо ви відплатили злом за добро? Навіщо ви вкрали мою срібну чашу? Хіба це не та, з якої мій володар п’є? Він же в ній займається ворожбою! Ви зробили зло, отаке вчинивши! Знайшовши їх, той виказав їм ці слова. Вони ж відповіли йому: Навіщо володар говорить такі речі? Неможливо, щоб твої раби вчинили згідно із цими словами. Якщо ми з Ханаанської землі повернули тобі гроші, котрі знайшли в наших мішках, то як же ми могли вкрасти срібло чи золото з дому твого володаря? У кого тільки з твоїх рабів буде знайдена чаша, той нехай загине, а ми станемо рабами нашого володаря! Він же промовив: Тож тепер, як ви кажете, так нехай і буде: в кого тільки буде знайдена чаша, той стане моїм рабом, а ви будете невинні. І кожен поспішно стягнув на землю свого мішка. І кожен відкрив свій мішок, а той шукав, почавши від старшого, доки не прийшов до наймолодшого, — і знайшов чашу у Веніаминовому мішку. І вони розірвали на собі одяг, і кожен з них поклав свій мішок на свого осла, і вони повернулися до міста.

І Юда та його брати ввійшли до Йосифа, коли він ще був там, і попадали перед ним на землю. А Йосиф їм сказав: Що ж це за вчинок ви зробили? Невже ви не знали, що такий чоловік, як я, займається ворожбою? Юда ж сказав: Що відповімо володареві, або що говоритимемо, або чим оправдаємося? Адже Бог виявив несправедливість твоїх рабів! Ось ми — раби нашого володаря; і ми, і той, у кого знайшлася чаша. Та Йосиф сказав: Не може бути, щоб я вчинив за цим словом; чоловік, в якого була знайдена чаша, — він буде моїм рабом! Ви ж безпечно вирушайте до вашого батька.

Юда ж, підійшовши до нього, сказав: Володарю, я благаю! Дозволь твоєму рабові промовити слово до тебе і не прогнівайся на свого раба, адже ти другий після фараона. Володарю, ти запитав своїх рабів, кажучи: Чи маєте батька або брата? І ми сказали володареві: Є в нас старий батько і дитина його старості, — наймолодший у нього; його брат помер, і він один залишився у своєї матері, тож батько полюбив його. Ти сказав своїм рабам: Приведіть його до мене, і я подбаю про нього. Та ми відповіли володареві: Не може юнак залишити батька, бо коли залишить батька, то той помре. Ти ж сказав своїм рабам: Якщо ваш наймолодший брат не прибуде з вами, вам не бачити більше мого обличчя. І вийшло так, що коли ми прийшли до твого раба, — нашого батька, — то сповістили йому слова володаря. І наш батько сказав нам: Ідіть знову й купіть нам трохи хліба. Ми ж відповіли: Не можемо піти! Але підемо тільки тоді, коли наш наймолодший брат піде з нами, оскільки не зможемо побачити обличчя того чоловіка, якщо наймолодшого брата не буде з нами! Тож наш батько, твій раб, сказав нам: Ви знаєте, що двох синів мені народила дружина, і один пішов від мене, і ви сказали, що звір з’їв його, — і я його більше ніколи не бачив; тому, якщо заберете і цього з-перед мого обличчя, і скоїться йому лихо в дорозі, то смутком зведете мою старість до аду. Тепер же, якщо йду до твого раба, — нашого батька, — і юнака з нами нема, а душа того прив’язана до його душі, — і станеться: коли він побачить, що з нами немає юнака, то помре. І твої раби горем зведуть старість твого раба, а нашого батька, до аду. Оскільки твій раб одержав юнака від батька зі словами: Якщо не приведу його до тебе й не поставлю його перед тобою, то матиму гріх перед батьком на всі дні життя. Тому, нехай тепер залишиться твій раб замість хлопця рабом володареві, а юнак нехай іде з братами. Бо як піду до батька, коли з нами немає юнака? Хіба для того, щоби побачити нещастя, яке спіткає мого батька.

І не міг Йосиф стриматися при всіх, які стояли перед ним, і сказав: Відішліть усіх від мене! І нікого більше не було біля Йосифа, коли відкривався своїм братам. Він підніс голос з плачем. І почули всі єгиптяни, і чути було в домі фараона. Йосиф сказав своїм братам: Я — Йосиф! Чи живий ще мій батько? І брати не могли йому відповісти, бо оторопіли. Та Йосиф сказав своїм братам: Підійдіть же до мене! І вони наблизилися. А він сказав: Я — ваш брат Йосиф, якого ви продали в Єгипет. Однак, тепер не сумуйте, і хай не здається вам жорстоким, що ви мене сюди продали, бо заради життя Бог послав мене перед вами. Ось другий рік голоду на землі, ізалишилося ще інших п’ять років, коли не буде ні оранки, ні жнив. Тож мене послав Бог перед вами зберегти ваш останок на землі у цей час і прогодувати ваш великий останок. Отже, не ви послали мене сюди, а Бог. І Він зробив мене, наче батьком фараонові й паном над усім його домом, і володарем усієї Єгипетської землі.

Тож поспішайте! Йдіть до мого батька і скажіть йому: Так говорить твій син Йосиф: Бог зробив мене паном усієї Єгипетської землі. Тому прибудь до мене — не барися. Ти поселишся в землі Ґесем у Аравії, і будеш неподалік від мене, — ти й твої сини, і сини твоїх синів, твої вівці, і твої воли, і те, що в тебе є; і прогодую тебе там, — бо ще п’ять років голоду, — щоб не загинув ти й твої сини, і все твоє майно. Ось ваші очі та очі Веніамина, мого брата, бачать, що це мої уста промовляють до вас. Отже, сповістіть моєму батькові про всю мою славу в Єгипті, та про те, що ви бачите, і, не гаючись, приведіть мого батька сюди. І впавши на шию свого брата Веніамина, заплакав з ним, і Веніамин плакав на його шиї. І поцілувавши всіх своїх братів, плакав з ними, а після цього його брати заговорили до нього.

І донесли чутку до дому фараона, розказуючи: Прибули брати Йосифа. Тож зрадів фараон і його слуги. І промовив фараон до Йосифа: Скажи своїм братам: Ось що зробіть: навантажте ваші вози і вирушайте до Ханаанської землі. Заберіть свого батька та ваше майно, прийдіть до мене, — і дам вам з усякого єгипетського добра, і ви споживатимете найкращі дари землі. Ти ж накажи наступним чином: З Єгипетського краю необхідно взяти вози для своїх дітей та жінок. Заберіть свого батька і прибувайте. І не шкодуйте за вашими особистими речами, бо всі блага Єгипту будуть для вас.

Сини Ізраїля так і зробили. А Йосиф дав їм вози, згідно з наказом фараона-царя, і дав їм харчів на дорогу, і всім видав по дві зміни одягу, а Веніаминові він дав триста золотих монет і п’ять змін одягу; і своєму батькові послав так само, і десять ослів, які везли з усіх благ Єгипту, і десять ослиць, які везли його батькові хліб на дорогу. Тож він відіслав своїх братів — і вони пішли. І наказав їм: Не сваріться в дорозі.

Вони вирушили з Єгипту і прибули в Ханаанську землю, до свого батька Якова, і сповістили йому, кажучи: Твій син Йосиф живий, і він панує над усією Єгипетською землею! І здивувався подумки Яків, бо він не повірив їм. Вони ж розповіли йому все, сказане Йосифом, що той говорив їм. Та дух їхнього батька Якова загорівся, коли він побачив вози, які вислав Йосиф, щоби його забрати, і Ізраїль сказав: Найважливіше для мене, що Йосиф, мій син, ще живе! Піду й побачу його, перш ніж я помру.

І піднявся Ізраїль, він і все, що належало йому, і пішов до Криниці клятви, і приніс жертву Богові свого батька Ісаака. А в нічному видінні Бог сказав Ізраїлеві, промовивши: Якове, Якове! Той же відізвався: Що таке? Він сказав: Я — Бог твоїх батьків; не бійся іти до Єгипту, бо великим народом зроблю тебе там; і Я піду з тобою до Єгипту, і Я доведу тебе до кінця, і Йосиф покладе руки свої на твої очі. Устав же Яків від Криниці клятви, і сини Якова взяли Ізраїля, свого батька, особисті речі та своїх дружин на вози, котрі послав Йосиф, щоби його забрати, і взяли свою власність, і все майно, яке набули в Ханаанській землі; тож Яків, а з ним усі його нащадки, прибули до Єгипту: сини і сини його синів з ним, дочки і дочки його синів, — увесь свій рід він привів до Єгипту.

А ось імена синів Ізраїля, які прибули до Єгипту — Яків і його сини: первенець Якова — Рувим. Сини Рувима: Енох і Фаллу, Асрон і Хармі. Сини Симеона: Ємуїл, Ямін, Аод, Яхін, Саар і Саул, син ханаанки. Сини Левія: Ґірсон, Каат і Мерарі. Сини Юди: Ір, Авнан, Силом, Фарес і Зара; Ір і Авнан померли в Ханаанській землі. А в Фареса були сини — Асрон і Ємуїл. Сини Іссахара: Тола, Фуа, Ясув і Замврам. Сини Завулона: Серед, Аллон і Алоїл. Оце — сини Лії, яких народила вона Якову в сирійській Месопотамії, — їх та його дочку Діну. Усіх душ — синів та дочок — тридцять три. Сини Ґада: Сафон, Анґіс, Савніс, Тасован, Айдіс, Ароідіс і Аріїліс. Сини Асира: Ємна, Єсуа, Єул, Варія і їхня сестра Сара. Сини ж Варії: Ховор і Мелхіїл. Оце — сини Зелфи, яку дав Лаван своїй дочці Лії і яка народила їх Якову, — шістнадцять душ. Сини Рахилі, дружини Якова: Йосиф і Веніамин. Сини Йосифа, яких народила йому в Єгипетській землі Асенет, дочка Петефрія, жерця міста Сонця: Манасія та Єфрем. Сини Манасії, яких народила йому наложниця Сур: Махір. Махір же породив Ґалаада. Сини Єфрема, брата Манасії: Суталаам і Таам, а син Суталаама — Едем. Сини Веніамина: Вала, Ховор і Асвил. Сини Вали: Гира, Ноеман, Анхіс, Рос, Мамфін і Офім. Гира ж породив Арада. Це — сини Рахилі, яких вона народила Якову. Усіх — вісімнадцять душ. Син Дана: Асом. Сини Нефталима: Ясіїл, Ґоуні, Ісаар і Сулим. Це — сини Вали, яку дав Лаван своїй дочці Рахилі, і вона народила їх Якову; усіх — семеро душ. Усіх же душ, які прибули з Яковом до Єгипту, котрі вийшли з його лона, не враховуючи жінок синів Якова, — було їх усіх шістдесят шість душ. А синів Йосифа, які народилися йому в Єгипетській землі, було дев’ять душ. Усіх душ родини Якова, які прибули до Єгипту, — сімдесят п’ять.

Перед собою він послав до Йосифа Юду — назустріч йому, до міста Іроона, до землі Рамесси. А Йосиф запряг свої колісниці й виїхав назустріч своєму батькові Ізраїлеві до міста Іроона. І коли побачив його, упав йому на шию і заридав нестримним плачем. І сказав Ізраїль Йосифові: Тепер можна мені помирати, адже я побачив твоє обличчя, оскільки ти ще живий! А своїм братам Йосиф сказав: Піду сповістити фараонові й скажу йому: Мої брати і дім мого батька, які були в Ханаанській землі, прибули до мене; ці чоловіки — пастухи, бо розводять худобу; вони пригнали худобу та волів і прибули з усіма своїми речами. Якщо ж закличе вас фараон і запитає вас: Яке ваше заняття? То скажете: Твої раби — чоловіки-скотарі від дитинства й аж до сьогодні, — і ми, і наші батьки. Це щоб ви поселилися в землі Ґесем в Аравії, бо для єгиптян огидним є кожний пастух овець.

Йосиф прийшов і сповістив фараонові, промовляючи: Мій батько і мої брати, худоба і їхні воли, і всі їхні речі прибули з Ханаанської землі — і ось перебувають в землі Ґесем. Він узяв п’ятьох чоловіків з-поміж своїх братів і поставив їх перед фараоном. А фараон запитав братів Йосифа: Яке ваше заняття? Вони ж відповіли фараонові: Раби твої — пастухи овець, — і ми, і наші батьки. Ми прибули, щоби жити на цій землі, — сказали вони фараонові, — бо немає пасовиськ для худоби твоїх рабів, оскільки в Ханаанській землі запанував голод. Тому тепер ми, твої раби, поселимося в землі Ґесем.

Хай живуть у землі Ґесем, — сказав фараон Йосифові, — а якщо знаєш, що є між ними здібні люди, постав їх відповідальними за мою худобу. Отож Яків та його сини прийшли в Єгипет, до Йосифа. І почув фараон — цар Єгипту. І фараон сказав Йосифові, промовляючи: Твій батько і твої брати прибули до тебе; ось Єгипетський край перед тобою, — тож на найкращій землі посели свого батька і своїх братів.

Йосиф привів свого батька Якова і поставив його перед фараоном, і Яків поблагословив фараона. Тоді фараон запитав Якова: Скільки років твого життя? А Яків відповів фараонові: Років мого життя, які я прожив, — сто тридцять літ. Короткі та лихі були роки мого життя, не досягли віку життя моїх батьків, — тих літ, що вони прожили. І, поблагословивши фараона, Яків вийшов від нього. І поселив Йосиф батька та своїх братів, і дав їм володіння в Єгипетському краю, на найкращій землі — в землі Рамесси, — як і наказав фараон. І виділяв Йосиф пшеницю батькові, своїм братам і всьому домові свого батька, — пшеницю відповідно до кількості осіб.

А по всій землі пшениці не було, бо настав дуже сильний голод. Була виснажена голодом і Єгипетська земля, і Ханаанська земля. Йосиф зібрав усі гроші, що знайшлися в Єгипетській землі й у Ханаанській землі — за пшеницю, котру купували, і він виділяв їм зерно. А всі гроші Йосиф відніс до дому фараона. І не стало грошей в Єгипетській землі й у Ханаанській землі. Тож прийшли всі єгиптяни до Йосифа, кажучи: Дай нам хліба! Навіщо нам вмирати перед тобою? Адже в нас закінчилися гроші. А Йосиф їм сказав: Якщо не маєте грошей, то приженіть вашу худобу і даватиму вам хліб за вашу худобу. І вони пригнали худобу до Йосифа, а Йосиф давав їм хліб за коней, за овець, за волів і за ослів. І того року він годував їх хлібом за всю їхню худобу. І рік той закінчився. А наступного року вони прийшли до нього і сказали йому: Невже маємо загинути перед нашим паном? Якщо не залишилося грошей, маєтку і худоби для тебе, пане, то не залишається нам нічого перед нашим паном, хіба лише власне тіло та наша земля. І щоб ми не померли перед тобою, і щоб не запустіла земля, — купи нас і нашу землю за хліб; і ми з нашою землею станемо рабами фараона. Дай насіння, щоб ми посіяли і жили, і не померли, — щоб не запустіла земля.

І скупив Йосиф усю Єгипетську землю для фараона, оскільки єгиптяни віддавали свою землю фараонові, бо голод опанував ними. І стала земля фараоновою власністю, а народ перетворився в його рабів — від кінців границь Єгипту — до кінців. Йосиф лише не купив землі жерців, бо її фараон подарував жерцям, а вони жили з допомоги, яку виділяв їм фараон. Через те вони не віддали своєї землі. Тоді Йосиф сказав усім єгиптянам: Ось я сьогодні купив вас і вашу землю для фараона. Візьміть собі насіння, та й засівайте землю, і дасть вона врожай; п’яту частину віддасте фараонові, а чотири частини будуть вам самим для засіву землі й для їжі — вам і всім, хто у ваших домах. А вони відповіли: Ти нас врятував, ми знайшли ласку в нашого пана і будемо фараоновими рабами. І Йосиф видав для них декрет щодо Єгипетської землі, — він діє аж до сьогодні: віддавати п’яту частину фараонові, — за винятком лише землі жерців, яка не перейшла у власність фараона.

Оселився Ізраїль у Єгипетському краю, на землі Ґесем, і успадкували її, і розмножилися, і стали дуже численними. Яків прожив у Єгипетській землі сімнадцять років. І було днів Якова — віку його життя — сто сорок сім років. Наблизився день смерті Ізраїля. Він покликав свого сина Йосифа, та й сказав йому: Якщо знайшов я ласку в тебе, поклади свою руку під моє стегно і вчини мені милість і правду: не поховаєте мене в Єгипті, але буду лежати з моїми батьками! Ти забереш мене з Єгипту і поховаєш мене в їхній гробниці. А він відповів: Я зроблю за твоїми словами. Яків же сказав: Поклянися мені! — І той поклявся йому. А Ізраїль поклонився схиляючись на кінець свого посоха.

І сталося, що після цих подій сповістили Йосифові: Твій батько хворіє. Тож взявши двох своїх синів, Манасію та Єфрема, він прийшов до Якова. І сповістили Якову, говорячи: Ось твій син Йосиф прийшов до тебе. Тож Ізраїль, зібравши сили, сів на ліжку. І сказав Яків Йосифові: Мій Бог з’явився мені в Лузі, у Ханаанській землі, поблагословив мене і сказав мені: Ось Я побільшу тебе та розмножу тебе, і зроблю тебе громадою народів, і цю землю у вічне володіння дам тобі та твоїм нащадкам після тебе. Тому тепер двоє твоїх синів, які народилися в тебе в Єгипті, — ще до того, як я прибув до тебе в Єгипет, — є моїми: Єфрем і Манасія будуть моїми, як Рувим та Симеон. Діти ж, яких породиш після цього, будуть твоїми; вони будуть названі в переліку своїх братів — за їхньою спадкоємністю. Тоді, коли я йшов із сирійської Месопотамії, померла твоя мати Рахиль у Ханаанській землі, як я наближався до іподрому Хаврата в тій землі, і поховав я її в дорозі біля іподрому на підході до Ефрата (це Вифлеєм).

І, побачивши синів Йосифа, Ізраїль запитав: Хто вони тобі? А Йосиф відповів своєму батькові: Це — мої сини, яких дав мені тут Бог. Тож Яків сказав: Підведи їх до мене, щоб я їх поблагословив. Очі ж його затьмарилися від старості, і він не міг бачити. І той підвів їх до нього, і він поцілував їх і обняв їх. І сказав Ізраїль Йосифові: Ось, я не був позбавлений твого обличчя; та ось — Бог показав мені й твоїх нащадків. І відвів їх Йосиф від його колін, і вони вклонилися йому обличчям до землі. А Йосиф узяв своїх двох синів: Єфрема — правою рукою, — з лівої сторони Ізраїля, а Манасію — лівою рукою, — з правої сторони Ізраїля, і підвів їх до нього. Але Ізраїль, простягнувши праву руку, поклав її на голову Єфрема, — цей же був молодший, а лівицю — на голову Манасії — схрестивши руки. І він поблагословив їх, і сказав: Бог, перед Яким вгодили мої батьки, — Авраам та Ісаак, — Бог, Який мене годує з дитинства аж до цього дня, Ангел, який мене спасає від усякого зла, нехай благословить цих дітей, і нехай прикличеться в них моє ім’я та ім’я моїх батьків Авраама й Ісаака, і хай розмножаться в дуже велике число на землі.

Побачив Йосиф, що батько поклав свою правицю на голову Єфрема, і йому здалося тяжким, і взяв Йосиф руку свого батька, щоби перекласти її з голови Єфрема на голову Манасії, і Йосиф сказав своєму батькові: Не так, батьку, адже цей первенець; поклади свою правицю на його голову. Та не схотів той, але сказав: Знаю, сину, знаю; і цей стане народом, і цей буде великим, але його молодший брат буде більшим за нього, і його потомство стане повнотою народностей. І поблагословив їх того дня, промовивши: Через вас буде благословенний Ізраїль, коли говоритимуть: Нехай зробить тебе Бог, як Єфрема і як Манасію. Тож він поставив Єфрема перед Манасією. А Йосифові Ізраїль сказав: Ось, я помираю, та Бог буде з вами, і Бог поверне вас із цієї землі в землю ваших батьків. Я ж даю тобі понад твоїх братів вибраний Сікім; я забрав його з рук аморейців своїм мечем і луком.

І покликав Яків синів своїх, та й промовив: Зберіться, щоб я звістив вам, що станеться з вами в останні дні. Зійдіться і послухайте, сини Якова, послухайте вашого батька Ізраїля.

Рувиме, ти — мій первенець, моя сила і перший з моїх дітей, — жорстокий та нестерпний, жорстокий та самовпевнений! Закипів ти, як вода, — гляди, щоб не вибухнув. Бо ти ввійшов на ложе свого батька; тоді заплямував ти постіль, на яку ввійшов.

Симеон і Левій — брати; вони з власної волі здійснили злочин. Хай не приєднається моя душа до їхньої ради, і до їхньої змови хай не пристане моє нутро, бо у своїм гніві вбили людей і у своєму свавіллі порізали сухожилля бику. Проклятий їхній гнів, бо безжалісний, і їхня лють — бо жорстока; поділю їх у Якові й розсію їх у Ізраїлі.

Юдо, тебе похвалили твої брати; твої руки — на раменах твоїх ворогів. Тобі поклоняться сини твого батька. Юдо, лев молодий, сину мій, ти вийшов із хащі, ліг і заснув: наче лев та подібно до левеняти; хто його розбудить? Не переведеться князь у Юди й володар з його лона, доки не прийде призначене для нього, Він же — очікування народів. Він прив’язує до виноградної лози свого осла, — своє осля — до лози. Він випере одяг свій у вині, свої шати — в крові виноградної лози. Іскряться його очі від вина, а зуби його біліші за молоко.

При узбережжі оселиться Завулон, — біля причалу кораблів, і простягнеться аж до Сидона.

Іссахар добро задумав, коли осів серед спадку; він побачив, що відпочинок добрий і земля багата, тож руки свої приклав до роботи і став чоловіком-землеробом.

Дан судитиме свій народ, як одне з племен Ізраїля. Нехай Дан буде змією при дорозі, яка причаїлася на стежці, яка жалить коня в п’яту, а вершник падає назад. Я чекаю на Господнє спасіння.

Ґад — ватага розбійників пограбує його, та він ограбить їх, наступаючи їм на п’яти.

Асир — багатий його хліб, він постачатиме ласощі володарям.

Нефталим — розквітла гілка, що приносить гарні плоди.

Йосиф — син, який зростає; син, якому заздрять, що став славним; мій син наймолодший — повернувся до мене. Змовники — обмовляли його, і противилися йому начальники стрільців; та силою знищив їхні луки, і ослабли сухожилля в’язів їхніх рук від руки Сильного Бога Якова, — через те, що зміцнив Ізраїля, — від Бога твого батька, і допоміг тобі мій Бог, і поблагословив тебе небесним благословенням згори і благословенням землі, що має все. Через благословення грудей і лона, — благословення твого батька і твоєї матері, — зміцнів у благословенні вічних гір і благословенням вічних вершин. Вони спочиватимуть на голові Йосифа, і на голові братів, яких він попровадив.

Веніамин — хижий вовк: вранці ще їсть, а ввечері ховає їжу.

Оце всі дванадцять синів Якова, і сказав їм це їхній батько. Він поблагословив їх — кожного з них поблагословив окремим благословенням. І сказав їм: Я приєднуюся до мого народу; поховайте мене з моїми батьками в печері, яка на полі Ефрона-хета, — в подвійній печері, що напроти Мамврії, у Ханаанській землі, у печері, котру купив Авраам у Ефрона-хета для власної гробниці. Там поховали Авраама і його дружину Сарру, там поховали й Ісаака та його дружину Ревеку, там поховали Лію, — в полі, купленому в хетових синів, — у печері, що на ньому. Давши заповіт своїм синам, Яків замовк, простягнув ноги на ліжку і помер. Він приєднався до свого народу.

І Йосиф, припавши до обличчя свого батька, заплакав за ним і поцілував його. Своїм слугам-бальзамувальникам Йосиф звелів підготувати до поховання тіло свого батька, і бальзамувальники підготували до поховання тіло Ізраїля. І сповнилося йому сорок днів, тому що стільки днів триває бальзамування. А Єгипет оплакував його сімдесят днів.

Коли ж минули дні оплакування, Йосиф сказав вельможам фараона, промовляючи: Якщо я знайшов ласку перед вами, донесіть до вух фараона такі слова: Мій батько взяв з мене клятву, кажучи: У гробниці, яку я собі викопав у Ханаанській землі, — там мене поховаєш. Тож тепер я піду й поховаю мого батька, та й повернуся. А фараон відповів: Іди, поховай свого батька саме так, як з тебе взяв клятву.

І Йосиф пішов поховати свого батька, і пішли з ним усі слуги фараона і вельможі його дому, і всі вельможі Єгипетського краю, і весь дім Йосифа, і його брати, і весь дім його батька. А рідних, овець і волів позалишали в ґесемській землі. І вирушили з ним також колісниці та вершники, тож утворився дуже великий табір. Вони прийшли до току Атада, що за Йорданом, і оплакали його великим та дуже сильним голосінням. І Йосиф учинив семиденну жалобу за своїм батьком. І мешканці Ханаанської землі побачили жалобу на току Атада, та й сказали: Це велика жалоба для єгиптян. Через це названо те місце, що за Йорданом: Жалоба Єгипту. Як Яків їм заповів, так його сини йому і зробили, — там його і поховали. Його сини перенесли його до Ханаанської землі, та й поховали його в подвійній печері, яку придбав у власність Авраам в Ефрона-хета, — печеру для гробниці, що напроти Мамре. І Йосиф повернувся до Єгипту, — сам, його брати і ті, хто ходив ховати його батька.

Брати Йосифа побачили, що їхній батько помер, та й сказали: Щоби часом не пригадав нам Йосиф усього та таки не помстився нам за все зло, яке ми йому заподіяли. І, прийшовши до Йосифа, вони сказали: Твій батько взяв з нас клятву перед своєю смертю, кажучи: Так скажіть Йосифові: Прости їм злочин та їхній гріх, оскільки заподіяли тобі зло. Тож тепер прости зло Божих рабів твого батька. І Йосиф розплакався, коли вони йому це говорили. А вони підійшли до нього, та й сказали: Ось ми — твої раби. Та Йосиф до них промовив: Не бійтеся, адже я — Божий. Ви змовилися проти мене на зло, однак Бог повернув це для мене на добро, аби лиш вийшло так, як є сьогодні: щоби прогодувати численний народ. І він сказав їм: Не бійтеся, я надалі годуватиму вас і ваші родини. І втішив їх, промовляючи до їхнього серця.

І жив Йосиф у Єгипті, — він, його брати і весь дім його батька. І прожив Йосиф сто десять років. І побачив Йосиф Єфремових дітей аж до третього покоління. І сини Махіра, Манасіїного сина, народилися біля ніг Йосифа. І сказав Йосип своїм братам, промовляючи: Я вмираю, та Бог неодмінно відвідає вас і виведе вас із цієї землі в землю, яку Бог обіцяв нашим батькам: Авраамові, Ісаакові та Якову. І Йосиф взяв із синів Ізраїля клятву, говорячи: Коли відвідає вас Бог, — а Він неодмінно відвідає, — то заберете звідси й мої кості із собою. Йосиф помер у віці ста десяти років, і зробили йому похорон, і поклали його в труну в Єгипті.