Йова

У країні Авсітіди був один чоловік на ім’я Йов, і той чоловік був праведний, непорочний, справедливий, побожний, який віддалявся від усякого злого діла. Було ж у нього сім синів і три дочки. І в нього була худоба — сім тисяч овець, три тисячі верблюдів, п’ятсот пар волів, п’ятсот ослиць, які пасуться, і дуже велике господарство, і він звершував великі справи на землі. І чоловік той був із найбільш знатних жителів сходу сонця. Коли його сини сходилися до нього, то відзначали торжество кожного дня, беручи разом із собою трьох своїх сестер, щоб їсти і пити з ними. І як тільки закінчувалися дні торжества, Йов, уставши вранці, посилав і очищував їх, і приносив за них жертву за їхнім числом, і одне теля за гріхи, за їхні душі. Бо Йов казав: Щоб часом мої сини у своїй думці не вчинили зло проти Бога. І так Йов чинив усі дні.

Коли настав певний день, і ось Божі ангели прийшли, щоб постати перед Господом, то диявол прийшов з ними. І Господь запитав диявола: Звідки ти прийшов? А диявол у відповідь сказав Господу: Я прийшов, обійшовши землю і обійшовши піднебесну. А Господь йому сказав: Чи звернув ти свою увагу на Мого раба Йова? Адже немає між тими, хто на землі, такого чоловіка, як він: непорочного, праведного, побожного, який віддаляється від усякого поганого діла! А диявол у відповідь в присутності Господа сказав: Хіба не даром Йов вшановує Бога? Чи не Ти поставив його зовнішню огорожу — і в середині його дому, і ззовні всього, що є довкола нього? Ти поблагословив діла його рук, і Ти зробив його худобу численною на землі. Але простягни Твою руку і доторкнися до всього, що він має. Чи ж не поблагословить Тебе в обличчя? Тоді Господь сказав дияволові: Ось Я даю у твою руку все, що в нього є, та його самого не торкайся! І диявол відійшов від Господа.

І був подібний день, сини Йова і його дочки пили вино в домі їхнього старшого брата. І ось вісник прийшов до Йова, і доповів йому: Пари волів орали, і ослиці паслися, тримаючись поблизу них. Та розбійники, напавши, захопили їх у полон, а рабів вони повбивали мечами! Я ж сам-один, врятувавшись, прийшов тобі сповістити! Ще коли цей говорив, прийшов інший вісник і сказав Йовові: Вогонь упав із неба і спалив овець, і так само пожер пастухів! А я сам-один, врятувавшись, прийшов тобі сповістити! Ще як цей говорив, прийшов інший посланець і сказав Йовові: Кіннотники зробили проти нас три загони і оточили верблюдів, полонили їх, а рабів убили мечами! Я ж сам-один врятувався і прийшов тобі сповістити! Ще як цей говорив, приходить інший вісник, звіщаючи Йовові: Коли твої сини і твої дочки їли та пили в їхнього старшого брата, раптово здійнявся з пустелі сильний вітер і торкнувся чотирьох кутів дому, і дім завалився на твоїх дітей, і вони загинули! Я ж сам-один врятувався і прийшов тобі сповістити!

Тож Йов, уставши, роздер свій одяг і обстриг волосся голови, і, упавши на землю, поклонився і сказав: Я сам нагим вийшов з лона моєї матері і нагим туди повернуся. Господь дав, Господь забрав. Сталося так, як було до вподоби Господу. Нехай Ім’я Господнє буде благословенне!

У всьому цьому, що з ним трапилося, Йов у нічому не згрішив перед Господом і не виявив безумності перед Богом.

Було ж подібно до того дня, і ангели Божі прийшли, щоб постати перед Господом, а серед них прийшов і диявол. І Господь запитав диявола: Звідки ти йдеш? Тоді сказав диявол перед Господом: Я прийшов, пройшовши піднебесну і обійшовши всесвіт. Сказав же Господь: Чи ж ти звернув увагу на Мого раба Йова? Адже немає з усіх, що на землі, такого незлобливого, як він, чоловіка, праведного, невинного, побожного, що віддаляється від усякого зла! Ще має незлобність. Ти ж дарма сказав знищити його маєток. А диявол у відповідь сказав Господу: Шкіра за шкіру. Те, чим людина володіє, вона дасть у викуп за свою душу. Ні, але простягнувши Твою руку, доторкнися до його тіла і його костей. Чи ж не поблагословить Тебе в обличчя? Та Господь сказав дияволові: Ось Я передаю його тобі, тільки збережи його душу!

Вийшовши від Господа, диявол уразив Йова страшними гнійними струпами — від голови аж до ніг. І той узяв черепок, щоб зшкрябувати гній, і сидів на гноїщі за містом.

А коли пройшло багато часу, то його жінка промовила до нього: Доки терпітимеш, кажучи: 9a Ось почекаю час ще недовго, очікуючи надію мого спасіння. 9b Бо ось із землі знищено пам’ять про тебе, синів і дочок, болі й муки мого лона, які я надаремно боляче переносила. 9c Ти ж сам сидиш у гної червів, ночуючи на дворі. 9d А я мандрую і служу з місця на місце, і з дому до дому, очікуючи, коли зайде сонце, щоб я спочила від трудів і болів, які мене тепер охоплюють. 9e Але скажи якесь слово на Господа і помирай! Він же, поглянувши на неї, сказав: Ти промовила, як одна з нерозумних жінок. Якщо ми прийняли добро з руки Господа, то хіба не перетерпимо зло? У всьому цьому, що з ним трапилося, Йов нічим не згрішив устами перед Богом.

Почувши про все зло, яке найшло на нього, троє його друзів прийшли до нього, — кожний з власної країни: Еліфас, цар теманський, Валдад, тиран савхейський, Софар, цар мінейський, і вони прийшли до нього одностайно, щоб його потішити і відвідати. Побачивши його здалека, вони не впізнали його і, закричавши гучним голосом, заплакали, роздерши кожний свій одяг і посипавши себе землею. Сім днів і сім ночей вони сиділи з ним, і ніхто з них не заговорив, бо бачили, що рана страшна і дуже велика.

Після цього Йов відкрив свої уста і прокляв свій день, кажучи: Нехай пропаде день, в який я народився, і ніч, в яку сказали: Ось хлоп’я! Нехай буде той день темрявою, і нехай Господь згори його не шукає, і хай не зійде світло на нього. Нехай же його охопить темрява і тінь смерті, нехай на нього надійде морок. Нехай буде проклятим день і та ніч, нехай понесе його темрява. Хай не буде днем року, і хай не буде зарахований до днів місяця. Але нехай та ніч буде болем, і хай не прийде на неї веселість чи радість. Але нехай прокляне її той, хто проклинає той день, той, хто бажає заволодіти великим китом. Хай потемніють зорі тієї ночі, нехай залишиться темною і до світання хай не прийде, і хай не побачить ранкової зорі, як сходить, тому що не замкнула дверей лона моєї матері. Бо відняло би біль від моїх очей. Чому ж я не помер у лоні, а вийшов з лона, і чому я відразу не помер? Чому ж мене зустріли коліна? Чому ж я ссав груди? Тепер же, лігши, мовчав би я, і, заснувши, спочив би я із царями, радниками землі, які хвалилися мечами, чи з володарями, у кого багато золота, які наповнили свої доми сріблом, чи наче покидьок, який виходить з лона матері, чи наче немовлята, які не побачили світла. Там безбожні спалили гнів люті, там спочили змучені тілом. Спільно старі не почули голосу збирача податків. Там є малий, великий і раб, який боявся свого володаря. Чому ж дано світло тим, хто в гіркоті, і життя — тим, хто в душевних болях, які бажають смерті й не осягають, копають, наче за скарбами, і дуже радими стали б, якщо би здобули? Смерть для чоловіка — спочинок, бо замкнув Бог довкруги нього. Бо стогін приходить перед моєю їжею, і я ллю сльози, огорнений страхом. Бо страх, над яким я роздумував, прийшов на мене, і той, кого я боявся, зустрів мене. Я не був у мирі й не замовк, і я не спочив, а на мене прийшов гнів.

Підхопивши, Еліфас, теманієць, каже: Хіба не багато разів говорили до тебе в труднощах? А хто стерпить силу твоїх слів? Бо якщо ти повчав багатьох і потішав руки слабкого, і піднімав ти словами слабких, і ти подавав сміливість слабким колінам, а тепер на тебе прийшов біль і доторкнувся до тебе, і ти застановився. Хіба не з безумності є твій страх, твоя надія і невинність твоєї дороги? Отже, згадай, хто чистий з тих, які загинули, чи коли праведні гинули з коренем? Так, як я побачив тих, які орють неплідні місця, вони ж, засіваючи їх, пожнуть собі болі. Загинуть від Господнього наказу і від духу Його гніву пропадуть. Погашено силу лева, голос левиці, хвалькуватість зміїв. Мурашка-лев загинув, тому що не має поживи, левенята ж левів покинули одне одного. Якщо було у твоїх словах якесь правдиве слово, то нічого із цього зла не спіткало б тебе. Як не прийме моє вухо від нього надзвичайні речі? А наче страх і нічний звук, що наганяє страх на людей, мене ж зустрів жах і тремтіння, і сильно потряс мої кості. І дух прийшов до мого обличчя, а моє волосся і тіло жахнулися. Я встав, і не впізнав. Я подивився, і не було образу перед моїми очима, але тільки дух, і я чув голос. Що ж бо? Хіба смертна людина буде чистою перед Господом, чи людина бездоганна через свої діла? Якщо Він не вірить Своїм слугам, і помітив якесь викривлення у своїх ангелів, то тих, хто живе в будівлях із глини, з якої і ми самі є з тієї глини, Він уразив їх, як мотиля. І від ранку до вечора більше їх немає, тому що вони не можуть собі допомогти, вони загинули. Адже Він подув на них, і вони всохли, загинули, бо вони не мали мудрості.

Заклич же, якщо до тебе хтось прислухається, чи може побачиш когось зі святих ангелів! Адже і безумного вбиває гнів, а того, хто заблукав, приводить до смерті гарячкуватість. Я ж бачив безумних, які пускають корінь, але відразу пожертим було їхнє житло. Хай їхні сини будуть далекі від спасіння, хай будуть висміяні при дверях язичників, і не буде спасителя. Бо праведні їстимуть те, що ті зібрали, вони ж не будуть забрані від зла, нехай їхня сила буде вижата. Адже не із землі виходить труд, і не з гір появиться біль. Але чоловік народжується для тяжкої праці, а пташенята грифа на висотах ширяють. Ні, але я благатиму Господа, закличу до Господа, володаря всіх, Який чинить велике і незбагненне, славне і надзвичайне, якому немає рахунку, до Того, Хто дає дощ на землю, — Хто посилає воду на піднебесну. Який підносить упокорених угору, — підносить тих, які загинули. Який змінює поради хитрих, — тих, чиї руки не чинять правди. Який захоплює мудрих у мудрості, а раду хитрих Він змінив. Удень їх спіткає темрява, і в полудень ітимуть навпомацки, подібно як вночі. Хай же загинуть на війні, нехай вийде немічним з руки сильного. Нехай буде в немічного надія, а уста неправедного хай будуть замкнені. Блаженний чоловік, якого Господь докорив. Тож картання Вседержителя не відкидай! Бо Він завдає біль і знову обновлення. Вдарив Він, та Його руки лікують. Шість разів з біди тебе витягає, а на сьомий раз зло не торкнеться тебе. У час голоду врятує тебе від смерті, а в час війни звільнить тебе від влади залізного меча. Від бича язика тебе заховає, і ти не злякаєшся зла, що надходить. З неправедних і безбожних ти будеш сміятися, і диких звірів не боятимешся. Адже дикі звірі будуть з тобою в мирі. Тоді взнаєш, що твій дім буде в мирі, і на прожиття твоєму намету не бракуватиме. Пізнаєш же, що твої нащадки — численні, і твої діти будуть, наче вся зелень поля. Зійдеш ти в могилу, наче зріле зерно, упору пожате, чи наче сніп току, зібраний вчасно. Ось це таким чином ми дослідили, це є те, що ми почули. Ти ж сам пізнай, чи ти чогось не вчинив.

Підхопивши, Йов сказав: Якби хтось дійсно зважив мою лють, а мої болі взяв би разом на вагу, то були б тяжчі за пісок, що на березі моря. Але, як здається, мої слова погані. Адже в моєму тілі є Господні стріли, лють яких випиває мою кров. Коли почну говорити, колють мене. Бо що ж? Чи без причини закричить дикий осел, хіба ж не шукаючи їжі? Хіба ж реве бик біля ясел, коли має їжу? Чи ж їдять хліб без солі? І хіба є смак у пустих словах? Бо моя душа не може зупинитися. Бо я вважаю за огидну свою їжу, наче запах лева. О, коли б Він дав мені, щоб виконалося моє прохання, і мою надію дав би Господь! Нехай Господь, почавши, зранить мене, та до кінця мене не вигубить. Нехай буде для мене гробницею місто, на мурах якого я скакав у ньому. Я не перестану, бо я не переступив святих слів мого Бога. Бо ж яка моя сила, що я терплю? Чи який мій час, що тримається моя душа? Хіба моя міць — міцність каменю? Хіба моє тіло з міді? Чи не на Нього я поклав надію? Поміч же від мене віддалилася. Покинуло мене милосердя, і Господня допомога знехтувала мною. Не поглянули на мене мої близькі. Наче потік, що відходить, чи наче хвиля вони пройшли повз мене. Ті, хто мене шанував, тепер напали на мене, наче сніг чи суцільний лід. Так, як коли настала спека, розтопились і невідомо чим було, так і я, покинутий усіма, пропав я і став бездомним. Гляньте на дороги теманців, ви, які оточуєте дороги сабонців. І стидові підпадуть ті, хто надіється на міста і маєтки. Тож і ви напали на мене без милосердя, наче перелякалися, бачачи мою рану. Що ж бо? Чи я щось у вас попросив, чи потребую вашої сили, щоб врятуватися від ворогів, чи спастися з руки володарів? Повчіть мене, я ж мовчатиму! Якщо я в чомусь заблукав, вкажіть мені! Але як видно, неприємні слова праведного, бо не у вас прошу сили. І ваше звинувачення словам не зупинить мене, бо я не сприйму висловів ваших промов. Адже ви лише нападаєте на сироту, наскакуєте на вашого друга. Тепер же, поглянувши на ваші обличчя, не скажу неправди. Сидіть же, і нехай не буде неправедності, і знову приєднайтеся до праведних. Адже немає неправди на моєму язику. Хіба моя гортань не розсуджує розумне?

Хіба життя людини на землі радше не є випробуванням, — його життя, наче в наймита, взятого на день? Або наче раб, який боїться свого володаря і схопив тінь, чи наче найманець, який очікує своєї винагороди. Так і я переніс порожні місяці, і ночі болючі мені дано. Якщо засну, кажу: Коли день? Як же встану, знову: Коли вечір? А буваю я сповненим болю від вечора аж до ранку. Моє ж тіло покривається гноєм червів, і я чахну, зіскрібаючи грудки землі з моїх виділень. А моє життя проминуло легше за бесіду, загинуло воно в марній надії. Тож згадай, що мій дух — життя, і моє око більше не повернеться, щоб побачити добро. Не побачить мене око Того, Хто мене бачить. Очі Твої на мені, а мене більше немає, — наче хмара стерта з неба. Адже якщо людина зійде до аду, то більше не вийде, і більше не повернеться до власного дому. І більше його не впізнає його місце. Тож я вже не зупиню моїх уст, говоритиму, будучи в скруті, охоплений бідою, відкрию гіркоту моєї душі. Яким морем я є, чи змієм, що Ти настановив наді мною сторожу? Я сказав: Мене потішить моє ліжко, відкрию ж до себе самого власне слово на моєму ліжку. Ти мене страшиш снами і лякаєш мене видіннями. Забереш від мого духа мою душу, від смерті ж — мої кості. Адже не житиму навіки, щоб терпіти. Відступи від мене, бо моє життя марне. Бо чим є людина, що Ти її звеличив, або що Ти звертаєш на неї увагу? Невже здійснюватимеш над ним нагляд аж до ранку, і його судитимеш до спочинку? Як довго не залишатимеш мене і не відпускатимеш мене, доки ще ковтатиму мою слину в болі? Якщо я згрішив, що Тобі можу зробити, Тобі, Хто знає людський розум? Навіщо Ти мене поставив Твоїм звинувачуваним, я є для Тебе тягарем? І навіщо Ти не забув мої гріхи і не очистив мого гріха? Тепер же я піду в землю, — ось встаю вранці, а мене більше немає.

Підхопивши, Валдад, савхетієць, каже: Доки говоритимеш це? Дух багатомовний у твоїх устах. Хіба Господь учинить неправедно, коли судить? Хіба Той, Хто створив усе, перекручуватиме справедливість? Якщо твої сини згрішили перед Ним, Він послав рукою їхнього беззаконня. Ти ж рано вставай, молячись до Господа Вседержителя. Якщо ти чистий і праведний, Він вислухає твою молитву, відновить тобі праведний спосіб життя. Тому перше твоє буде малим, а твоє останнє — без міри. Тож запитай попереднє покоління, досліди в роді батьків! Адже ми є вчорашні й не знаємо, бо наше життя є тінню на землі. Хіба не повчать тебе вони, і сповістять, і від серця викажуть слова? Чи буйно росте папірус без води, чи росте очерет без вологи? Ще будучи на корені й будучи не пожатим, чи не всохне всяка трава, якщо не буде напоєна? Таким насправді буде кінець усіх, хто забуває про Господа. Адже надія безбожних пропаде! Тож його дім буде незаселеним, а його намет обплутає павутиння. Якщо він підіпре свій дім, він не встоїть. А коли схопиться за нього, то не втримається. Адже він є вологим під сонцем, та з його гнилі вийде його галузка. Він засинатиме на купі каміння, і житиме посеред гальки. Якщо буде знищений, місце його обмане. Хіба не бачив ти цього? Бо таке знищення безбожного, із землі ж іншого виростить. Адже Господь не відкине праведного, а всякий дар безбожного не прийме. Уста ж праведних Він наповнить сміхом, — їхні уста — прославлянням. Вороги ж їхні зодягнуться в засоромлення, і безбожного способу життя вже не буде.

Підхопивши, Йов сказав: По правді знаю, що так є. Бо як смертна людина буде праведною перед Господом? Адже якщо бажає судити Його, Він його не слухатиме, щоб не відказав на одне його слово з тисячі. Бо Він є мудрий розумом, сильний і великий. Хто, твердо ставши перед Ним, залишився? Він старими робить гори, і вони не знають, Він перекидає їх гнівом. Він трясе піднебесною від основ, її стовпи хитаються. Він говорить сонцеві, — і не сходить, а зорі запечатує. Він Сам розтягнув небо і ходить по морю, як по землі, — Він, Хто творить Плеяду, Есперу, Арктура і кімнати півдня, Він, Хто чинить велике і незбагненне, славне і надзвичайне, якому немає рахунку. Якщо Він пройде повз мене, то я не побачу. І якщо мине мене, я зовсім не пізнав. Якщо Він змінить, хто відверне? Чи хто Йому скаже: Що Ти вчинив? Адже Він відвернув гнів, зігнулися під Ним кити, що під небом. Чи ж мене вислухає, чи розсудить мої слова? Бо хоч я є праведний, не вислухає мене, благатиму Його суду. Якщо ж закличу, і почує, то не повірю, що Він мене вислухав. Хіба Він не знищить мене темрявою? Численні ж мені зродив ураження без причини. Адже не дає мені передихнути, наповнив мене гіркотою. Бо ж Він силою міцний. Тож хто чинитиме опір Його судові? Адже якщо я буду праведний, то мої уста будуть безбожні. І якщо буду непорочним, то виявлюсь викривленим. Бо якщо я зробив безбожне, не взнав я душею, але забирається моє життя. Тому я сказав: Великого і сильного нищить гнів, бо нікчемні смертю безбожною помирають, але праведних висміюють. Адже вони передані в руки безбожних. Обличчя судів її покриває. Якщо ж не Сам Він, хто це? Життя ж моє легше за бігуна. Відбігли і не побачили. І чи є слід дороги корабля, чи орла, що ширяє, який шукає їжу? Бо якщо скажу, забуду говорити, схилившись обличчям, стогнатиму. Тремчу всіма членами тіла, бо знаю що не залишиш мене невинним. Якщо ж я є безбожним, то чому я не помер? Бо хоч би я помився снігом і очистився чистими руками, вдосталь Ти мене занурив у нечистоту, і одяг відчув огиду до мене. Адже Ти не є людиною, як я, Якому протистоятиму, щоб ми разом прийшли на суд. О, якби в нас був посередник, обвинувач і той, хто вислухає між обома! Нехай Він забере від мене палицю, і Його страх хай мене не тривожить, і я не боятимусь, але промовлятиму, бо я того не свідомий.

Знеможений моєю душею, стогнучи, випущу на Нього мої слова. Викажу, охоплений, гіркоту моєї душі і скажу Господу: Не вчи мене безбожно чинити! І чому Ти мені так присудив? Хіба добре Тобі, якщо безбожно чинитиму, адже Ти відкинув діла моїх рук, а раду безбожних Ти прийняв? Невже Ти бачиш, як бачить смертний, хіба Ти бачиш, як бачить людина? Чи Твоє життя є людським, чи Твої роки людські? Адже Ти відшукав моє беззаконня і вистежив мої гріхи. Бо Ти знаєш, що я не чинив безбожно. Але хто є той, який спасає з Твоїх рук? Твої руки зліпили мене і створили мене, після цього, змінивши, Ти мене уразив. Згадай, що Ти мене утворив з глини, і знову повертаєш мене в землю. Хіба не як молоко Ти мене видоїв, витиснув мене, подібно до сиру? Шкірою і тілом Ти мене одягнув, кістьми і сухожиллями Ти мене зшив. Життя і милосердя Ти мені дав, а Твій нагляд оберіг мій дух. Маючи це в собі, знаю, що все можеш, ніщо для Тебе не є непосильним. Адже коли грішу, Ти наді мною сторожиш, і безвинним від беззаконня Ти мене не зробив. Бо якщо буду безбожний, горе мені! Якщо ж буду праведний, не можу піднятися, бо я є повний безчестя. Адже на мене полюють, наче на лева, щоб убити. І знову, повернувшись, Ти страшно нищиш мене, обновляючи проти мене моє випробування, — гнів великий Ти виказав мені та навів на мене випробування. Тож навіщо Ти мене вивів з лона матері, і я не помер, і мене око не побачило б, і став би я, наче той, якого не існувало? Тож чому з лона я не був покладений у могилу? Хіба не коротким є час мого життя? Дозволь мені трохи спочити, поки я піду, звідки не повернуся, у землю темряви і мороку, в землю вічної темряви, де немає світла, і де не побачити життя смертної людини.

Підхопивши Софар, мінеєць, сказав: Той, хто багато промовляє, і слухатиме відповідь. Хіба промовистий вважається праведним? Благословенний, народжений від жінки, хто має коротке життя. Не будь багатомовним, бо немає кому дати тобі відповідь. Не говори: Я є чистий у вчинках і без пороку перед Ним! Але що, коли б Господь до тебе заговорив! А Він відкриє Свої уста до тебе! Тоді Він сповістить тобі силу мудрості, бо Він удвічі буде проти тебе. І тоді пізнаєш, що належне прийшло тобі від Господа за те, що ти згрішив! Хіба ти знайдеш стежку Господа, чи ти прийшов до останнього з того, що звершив Вседержитель? Небо високе, і що ти вдієш? А що глибше від тих, які в аді, ти знаєш? Чи довше від міри землі, чи від ширини моря? Якщо ж Він знищить усе, хто скаже Йому: Що Ти вчинив? Адже Він Сам знає діла беззаконних, бачачи невідповідне, Він не пропустить! Людина ж надаремно пливе словами, — смертний, народжений від жінки, подібний до пустельного осла. Адже коли ти зробив чистим своє серце, то підносиш до Нього руки, коли ж щось беззаконне є у твоїх руках, то віддали його від себе, і неправедність у твоєму житті хай не поселиться. Бо таким чином твоє обличчя засяє, наче чиста вода, тож скинь нечистоту і не матимеш страху. Ти забудеш про труднощі, наче про хвилю, яка проминула, і не боятимешся. І молитва твоя буде наче рання зірка, — з полудня зійде тобі життя. Ти будеш упевненим, тому що в тебе є надія, а з турбот і занепокоєння в тебе з’явиться мир. Бо заспокоїшся, і не буде того, хто воює проти тебе. А численні, які нападають, тебе благатимуть. Спасіння ж їх покине, бо їхня надія — згуба, очі ж безбожних розтануть.

А Йов, підхопивши, сказав: Ви ще є людьми. Хіба з вами закінчиться мудрість? І в мене є серце, як і у вас. Адже праведний і непорочний муж став посміховиськом. Бо у виміряний час приготовлено йому впасти під інших, а його домам бути пограбованими беззаконними. Але хтось, будучи лихим, хай не надіється бути невинним, — ті, хто викликає гнів Господа, наче їм і суду не буде! Але запитай чотириногих, хіба не розкажуть тобі, і небесних птахів, чи не сповістять тобі? Розкажи землі, хіба не пояснить тобі, і чи не підкажуть тобі морські риби? Хто не пізнав у цьому всьому, що Господня рука вчинила це? Хіба не в Його руці душа всіх, хто живе, — душа кожної людини? Адже розум розсуджує слова, а гортань визначає смак їжі. У довгому часі мудрість, а в довгому житті — знання. У Нього — мудрість і сила, у Нього — порада і розум. Якщо Він скине, хто збудує? Якщо замкне проти людей, хто відкриє? Якщо заборонить воді, то висушить землю. Якщо ж попустить, то знищить її, перекинувши. У Нього — сила і міць, у Нього — пізнання і розум. Він веде радників полоненими, а суддів землі зробив несамовитими. Він наставляє царів на престоли і підперізує їхні стегна поясом. Він відсилає священиків полоненими, а сильних землі повалив. Він міняє уста вірних, і осягнув розум старійшин. Він виливає безчестя на володарів, а покірних оздоровив. Він відкриває глибини від темряви і виводить на світло тінь смерті. Він призводить до блукання народи і нищить їх, поборює народи і веде їх. Він міняє серця володарів землі, приводить їх блукати дорогою, якої вони не знали. Хай дошукуються в темряві, і не буде світла, хай же блукають, наче п’яні!

Ось це побачило моє око і почуло моє вухо. І знаю те, що і ви знаєте, і я не є дурніший за вас. Ні, але ж я говоритиму до Господа, оскаржу перед Ним, якщо бажає. Ви ж — неправедні лікарі й усі лікарі хвороб. Нехай буде, щоб ви мовчали, і це вам стане мудрістю. Послухайте звинувачення моїх уст, і сприйміть суд моїх губ. Чому не говорите перед Господом, а говорите перед Ним лукаве? Чи ви ухиляєтеся? Ви ж самі стали суддями. Добре ж, якщо би дослідив вас. Бо хіба ви, чинячи все, пристали до Нього, — далеко не менше звинуватить вас. Якщо ж і потай зважаєте на обличчя, чи не Його страхи закрутять вами, а страх від Нього не нападе на вас? Ваша хвалькуватість стане подібною до попелу, тіло ж — глиняним посудом. Замовкніть, щоб я говорив, і спочину від гніву, взявши моє тіло в зуби, а мою душу покладу в руку. Якщо на мене Сильний покладе руку, оскільки і почав, скажу і оскаржу перед Ним. І це мені буде на спасіння, бо перед Нього не ввійде омана. Послухайте, послухайте мої слова! Бо сповіщу вам, які слухаєте! Ось я є близько мого суду, я знаю, що виявлюся праведним. Адже хто є той, який змагатиметься зі мною? Бо тепер замовкну і зникну. Дві речі хай мені будуть. Тоді не сховаюся від Твого обличчя. Відніми від мене руку, а Твій страх хай мене не жахає. Тоді Ти закличеш, і я Тебе послухаю, чи Ти скажеш, і я дам Тобі відповідь. Які є мої гріхи і мої беззаконня? Повчи мене, які вони є! Чому Ти ховаєшся від мене, вважаєш мене Твоїм противником? Чи Ти боятимешся, наче листок, порушуваний вітром, чи спротивишся мені, наче траві, яку несе вітер? Адже Ти написав проти мене зло, Ти ж мене оточив гріхом молодості, помістив мої ноги в колодки, Ти ж стеріг усі мої діла, дійшов Ти до підошов моїх ніг. Я наче те, що старіється, подібно до бурдюка, чи так, як одяг, поїдений міллю.

Адже смертна людина, яка народжена від жінки, має коротке життя і повна гніву, або вона відпала, наче цвіт, що відцвів, зникла, наче тінь, і не затрималася. Чи не слово цього звершив Ти, і цього Ти зробив, щоби прийшов із судом перед Тебе? Бо хто на суді буде чистим від нечисті? Але ж ніхто! Хоч і один день його життя на землі, а його місяці пораховані в нього, Ти поклав на час, і він не переступить. Відійди від нього, щоб замовчав і мав задоволення від життя, наче найманець. Адже є надія для дерева. Бо якщо буде зрубаним, ще зацвіте, і галузки в нього не бракуватиме. Бо якщо постаріє в землі його корінь, і його пень на камені помре, то зацвіте від запаху води, і зробить жнива більше, ніж молодий саджанець. Чоловік же, померши, відійшов, — смертна людина, упавши, більше не існує. Адже в часі помирає море, і ріка, опустівши, висохла. А людина, заснувши, не встане, доки лишень небо буде зшите разом. І вони не збудяться зі свого сну. Хіба ж не краще Ти зберіг би мене в аді, сховав би мене, доки не спинився б Твій гнів, і признач мені час, в який мене згадаєш. Адже якщо чоловік помре, чи житиме, закінчивши дні свого життя? Чи терпітиму, аж доки знову буду? Тоді покличеш, а я Тебе послухаюся, діло ж Твоїх рук не відкинь. Ти ж почислив мої задуми, і Тебе не омине жоден із моїх гріхів. Ти ж запечатав мої беззаконня в торбі, позначив, якщо я в чомусь несвідомо вчинив переступ. І лише гора, падаючи, розсиплеться, і камінь постаріє на своєму місці. Вода злизала каміння, і води затопили низини пороху землі. І Ти знищив очікування людини. Ти його скинув до кінця, і він відійшов. Ти йому наставив обличчя і відіслав. І якщо його сини стали численними, він не знає, і якщо стають нечисленними, він не свідомий того. Але тільки його тіло відчувало біль, і його душа плакала.

Підхопивши, Еліфас, теманієць, сказав: Чи дасть мудрий відповідь на повчання духа? Він наповнив біль лона, звинувачуючи словами, якими не годиться, словами, від яких немає жодної користі. Чи і ти не відкинув страх, довершив такі слова перед Господом? Ти винний за слова твоїх уст, і ти не розсудив слова сильних. Хай оскаржують тебе твої уста, а не я, і твої губи хай свідчать проти тебе. Бо ж що? Хіба ти народився першою людиною? Чи ти постав раніше за пагорби? Чи ти чув накази Господні, чи до тебе прийшла мудрість? Адже що знаєш ти, чого ми не знаємо? Або що розумієш, чого й ми не розуміємо? І старець, і древній між нами віком старший від твого батька! Ти був трохи покараний за дещо з того, у чому ти згрішив, ти говорив високо, гордовито. На що наважилося твоє серце, і на що піднялися твої очі, що ти вибухнув гнівом перед Господом, і вивів з уст такі слова? Бо хто, будучи смертною людиною, буде непорочним, чи як буде праведним той, хто народився від жінки, якщо святим Він не вірить, і небо не є чистим перед Ним? Тож наскільки мерзенний і нечистий чоловік, котрий п’є неправду, наче напій! Сповіщу ж тобі, послухай мене. Тож я сповіщу тобі те, що я побачив, те, що говорять мудрі й що не затаїли їхні батьки. Їм самим дано землю, і на них не прийшов чужинець. Усе життя безбожного в клопотах, і пораховані роки дані сильному, страх же його — в його вухах. Коли йому здається, що вже є в мирі, тоді прийде його знищення. Хай не вірить, що відвернеться від темряви, бо він вже переданий у руки залізного меча, призначений на їжу грифам. А в собі знає, що на нього очікує доля трупа. Темний день його налякає, а біда і смуток захоплять його, наче полководця, який упаде в перших рядах. Адже він підняв руки перед Господом, і перед Господом Вседержителем став твердошиєм, біг перед Ним гординею в товстих плечах свого щита, бо він закрив своє обличчя у своїй товщі та зробив облямівку на стегнах. Нехай же поселиться в пустинних містах, увійде до незаселених домів. Те, що вони приготували, інші заберуть. Він не розбагатіє, і його майно не залишиться. Він не кидатиме на землю тінь, і не втече від темряви. Нехай вітер висушить те, що в нього сходить, нехай же впаде його цвіт. Хай не вірить, що залишиться, бо марне поставиться йому. Ним зрізане зітліє передчасно, і його галузка не покриється листям. Нехай буде зібраний, як неспілий плід передчасно, нехай упаде, як цвіт оливки. Бо свідчення безбожного — смерть, і вогонь спалить доми тих, хто бере хабарі. Він у лоні прийме болі, на нього найде марнота, а його черево понесе оману.

Підхопивши, Йов промовив: Я чув багато такого. Усі потішники зла. Бо що ж? Хіба є чин словам духа? Чи щось тобі перешкодить, щоб відповісти? І я скажу так, як ви: Хіба ваша душа лежить замість моєї? Тоді я наскочив би на вас словами, покивав би головою на вас. Тож нехай буде сила в моїх устах, не спиню рух губ. Бо якщо говоритиму, не роз’ятрю рани. Коли ж помовчу, хіба менше буду зранений? Тепер Він мене зробив втомленим, нерозумним, зігнилим; і Ти мене схопив, на свідчення стала і піднялася проти мене моя неправда, мені в обличчя відповіла. Охоплений гнівом, Він скинув мене, заскреготав на мене зубами, списи Його розбійників попали в мене. Він прибив стрілами очей, гострим поглядом уразив мене в обличчя, разом набігли на мене. Бо Господь віддав мене в руки неправедного, і на безбожних покинув мене. Розбив мене, коли я був у мирі, схопивши мене за чуб, вирвав волосся, поставив мене, неначе сторожа. Оточили мене списами, кидаючи на мої нирки без пощади, пролили на землю мою жовч. Повалили мене — падіння за падінням, накинулися на мене сильні. Я пришив мішковину до моєї шкіри, а моя сила погасла в землі. Моє нутро згоріло від плачу, а на моїх повіках — тінь. У моїх руках не було ж нічого неправедного, а молитва моя була чистою. Земле, не покрий крові мого тіла, і хай не буде місця моєму крикові. І ось тепер на небі мій свідок, і мій заступник — на висотах. Нехай долине моє благання до Господа, нехай же перед Ним сльозить моє око. Нехай буде оборона людині перед Господом, а синові людському — перед своїм ближнім. Пройшли лічені роки, і я піду дорогою, якою не повернуся.

Гину я, несений вітром, прошу могили і не одержую. Благаю, втомившись, і що я вчинив? А моє майно чужі викрали. Хто є цей? Нехай буде зв’язаний моєю рукою. Бо Ти закрив від мудрості їхнє серце, через це Ти їх не звеличиш. Сповістить зло їхній частці, а мої очі розтанули на синах. Ти ж мене зробив притчею між народами, а я став посміховиськом для них. Адже мої очі осліпли від гніву, усі сильно воюють проти мене. Чудовиськом був я для праведних через це. А праведний нехай повстане проти беззаконного. Нехай вірний тримається своєї дороги, а чистий нехай візьме сміливість руками. Ні, але всі кріпіться та йдіть, бо я не знаходжу у вас правди. Мої дні проминули в стогоні, а жили мого серця порвалися. Ніч вони змінили на день, — світло поряд з присутністю темряви. Якщо ж я залишуся, то ад мені стане домом, адже в темряві постелили мені постіль. Смерть назвав я, що є моїм батьком, а гниль — матір’ю моєю і сестрою! Отже, де ще є моя надія? Чи я побачу моє добро? Чи зі мною вони зійдуть до аду, — невже разом ми зійдемо під землю?

Підхопивши, Валдад, савхетієць, сказав: Доки не перестанеш? Стримайся, щоб і ми промовили! Чому, наче чотириногі, ми замовкли перед тобою? Тебе охопив гнів. Бо що ж? Якщо ти помреш, хіба піднебесна буде бездомною? Чи гори спадуть з основ? І світло безбожних згасне, і їхній вогонь не підніметься. Його світло в житті — темрява, і світильник з ним погасне. Найменші вполювали його майно, нехай же його обмане рада. Нехай його нога зловиться в пастці, і заплутається в сіті. Нехай найдуть на нього засідки. І скріпить проти нього спраглих. Сховано в землю сильце його, і його пастка — на стежці. Хай довкруги нього вигублять болі, а численні, що навколо його ніг, хай прийдуть у великому голоді. Йому ж приготовлено належне падіння, хай стопи його ніг будуть поїдені, нехай смерть пожере його красу. Нехай оздоровлення буде вирване з його життя, нехай його захопить біда, царське обвинувачення. Нехай поселиться в його ночі в його шатрі, нехай буде посіяна сіркою його краса. Його коріння під ним посохне, і зверху впадуть його жнива. І його пам’ять зникне із землі, і його ім’я нехай буде на віддаленому обличчі. Нехай хтось прожене його зі світла в темряву. Не буде знайомого в його народі, ані не врятується його дім у піднебесній, але в тому, що є його, житимуть інші. Над ним застогнали останні, а перших охопило здивування. Це — доми неправедних, а то — місце тих, що не знають Господа.

Підхопивши, Йов промовив: Доки завдаватимете болю моїй душі й нищитимете мене словами? Знайте тільки, що Господь мене таким зробив. Ви говорите проти мене, не соромлячись мене, налягаєте на мене. Так, я насправді заблукав, у мені ж перебуває омана — 4a говорити слово, яке не належиться, а мої слова є оманливі та не на часі. Ой, ви, які наді мною величаєтеся, нападаєте на мене з докором. Отже, знайте, що Господь є Тим, Хто непокоїть, Він підняв проти мене Свої укріплення. Ось я сміюся з пониження, та не говоритиму. Закричу я, і ніде не знайду суду. Я обгороджений довкола і не вийду, на моє обличчя Він поклав темряву. Він же з мене стягнув славу, забрав вінець з моєї голови. Він обдер мене довкруги, і я відходжу. Він, наче дерево, зрубав мою надію. Страшно зі мною вчинив у гніві, сприйняв мене, наче ворога. Разом прийшли на мене Його напасники, на моїх дорогах оточили мене ті, які засілися. Від мене ж відступили мої брати, чужих пізнавали краще, аніж мене. А мої друзі стали немилосердними. Мої близькі мене не прийняли, і ті, хто знає моє ім’я, забули про мене. Сусіди дому та мої служниці, — я був для них чужинцем. Я покликав мого слугу, а він не послухав, — уста ж мої благали. І я просив мою дружину, я ж ніжно прикликав синів моїх наложниць. Вони ж мене відкинули навіки. Коли я встаю, вони говорять проти мене. Відчувають огиду до мене ті, хто мене бачить. А ті, кого я полюбив, повстали проти мене. У моїй шкірі зігнило моє тіло, мої ж кості в зубах тримаються. Змилосердьтеся наді мною, змилосердьтеся наді мною, о друзі! Бо Господня рука — це та, що доторкнулася до мене. Чому ж ви мене переслідуєте, як і Господь, і не насичуєтеся моїм тілом? Бо хто дасть записати мої слова, покласти їх у книзі навіки, — залізним і свинцевим писальцем, чи викарбувати на каменях? Адже я знаю, що вічним є Той, Хто бажає мене визволити на землі, підняти мою шкіру, щоб це терпіти. Бо це сталося мені від Господа, чого я в собі свідомий, що моє око побачило, а не хто інший. Усе мені сповнилося в лоні. Якщо ж і скажете: Що скажемо перед ним? І в ньому знайдемо корінь справи. Остерігайтеся ж і ви від обману. Бо гнів надходить на беззаконних, і тоді пізнають, де їхня сутність.

Підхопивши, Софар, мінеєць, сказав: Я не думав, що ти саме так відповіси, і не розумієте більше, ніж я. Я послухаю докір моєї образи, і відповість мені дух розуму. Хіба цього ти не знав віддавна, відколи людина постала на землі? Адже веселість безбожних — страшне падіння, і радість беззаконних — згуба, хоч підіймуться до неба його дари, а його жертва доторкнеться до хмар. Бо коли цьому здаватиметься, що вже міцно стоїть, тоді він загине до кінця. А ті, хто його бачить, скажуть: Де він є? Його не знайдуть, наче сон, що минув, — відлетів, наче нічний привид. Око бачило його, та більше не побачить, і більше його не впізнає його місце. Хай його синів знищать менші, а його руки хай попалять болі. Його кості наповнилися його молодістю, та з ним вона ляже в землю. Якщо злоба буде солодкою в його устах, він її сховає під своїм язиком. Не пощадить її, не покине її і збере її всередині своєї гортані. І не зможе йому допомогти. Жовч аспіда в його шлунку! Багатство, зібране без правди, буде виблюване, з його дому його витягне ангел. Нехай же ссе гнів змій, нехай же уб’є його язик змії. Хай не побачить надоїв з пасовиськ, ані пасовиськ меду і масла. Він надаремно і безглуздо трудився задля багатства, з якого не скуштує, воно, наче тверде м’ясо, не до жування, — не проковтнути. Бо він знищив доми численних сильних, і житла пограбував, а не поставив. Немає йому спасіння з майна, він не врятується своїм бажанням. Немає в нього залишеної їжі. Через це його добро не розквітне. Коли ж йому здається, що він вже наповнився, то він буде в біді, і на нього найде всяка біда. Якщо якось наповнить свій живіт, Він нашле на нього гнів люті, щоб його залити болями. І він не врятується від руки залізного леза, щоб його вбив мідний лук. Нехай же стріла пройде крізь його тіло, і зірки хай ходять у його житлі, на ньому хай будуть страхи. Хай на ньому перебуває всяка темрява. І його пожере невгасимий вогонь, нехай же чужинець несе зло його домові. Нехай небо відкриє його беззаконня, а земля повстане проти нього. І знищення потягне дім його до кінця, і день гніву надійде на нього. Така частка безбожної людини в Господа і придбання його маєтку в наглядача.

Підхопивши, Йов промовив: Послухайте, послухайте моїх слів, щоб хоч у цьому була мені від вас потіха! Проклинайте мене, я ж говоритиму, тоді не висміюватимете мене. Бо що ж? Хіба моє оскарження людини? І чому через це мені не обурюватися? Дивлячись на мене, дивуєтеся, поклавши руки на уста. Бо коли згадаю, то турбуюся, і болі охоплюють моє тіло. Чому безбожні живуть і досягають старості в багатстві? Їхнє насіння по душі, і їхні діти перед очима. Їхнім сім’ям щастить, страху ж ніде не помітно, і бича від Господа на них немає. Їхня корова не скинула теляти, є збережена їхня худоба, яка була тільна — не втратила. Тож залишаються, як вічні вівці, а їхні діти забавляються, взявши псалтир і гусла, і веселяться під звуки музики. Закінчили в добрі своє життя, і заснули в спокої аду. А він до Господа промовляє: Відступи від мене, не бажаю знати Твоїх доріг! Хто Такий Всесильний, що Йому служитимемо? І яка вигода, коли Його зустрінемо? Бо в їхніх руках було добро, і діла безбожних Він не помічає. Ні, але й світильник безбожних погасне, надійде ж на них знищення, і від гніву прийдуть їхні болі. Вони ж будуть, наче полова перед вітром, чи наче порох, якого підняла вітряна буря. Нехай синам не стане їхнього майна! Він йому віддасть і взнає. Хай його очі побачать власну загибель, і Господь хай його не врятує. Бо яке його бажання з ним у його домі? І кількість його місяців була порахована. Хіба Господь не є Той, Хто навчає розуму і вміння? Він же судитиме вбивць. Цей помре в силі своєї простоти, будучи повністю в добрі, та процвітаючий. І його нутрощі сповнені жиру, шпик же його розливається. А той вмирає від гіркоти душі, бо не їсть нічого доброго. Та вони разом сплять у землі, і гниль їх покрила. Як знаю я вас, що сміливо на мене нападаєте. Бо скажете: Де є дім володаря? І де є покриття наметів безбожних? Запитаєте дорогу в тих, хто проходить, і не знехтуйте їхні знаки. Адже лиходієві легко буде до дня знищення, до дня його гніву буде він доведений. Хто сповістить перед ним його дорогу? Він сам зробив, хто йому віддасть? Тож він був відведений до гробів і пильнував на труні. Солодкими для нього були каміння потоку… а за ним відійде кожний чоловік, і незчисленні — перед ним. Як же мене пустим потішаєте? Тож від вас я не маю жодного заспокоєння.

Підхопивши, Еліфас, теманієць, сказав: Хіба Господь не є Тим, Хто навчає розуму і вмінню? Адже яка користь Господу, якщо ти був невинний у вчинках? Чи вигода, що ти простою тримав свою дорогу? Чи, роблячи твоє слово, Він тебе звинуватить і вийде з тобою на суд? Хіба твої злодіяння не є великими, а твої гріхи незчисленні? А ти брав у заставу у твоїх братів за ніщо, — одяг же нагих ти забирав. Ти не напоїв водою спраглих, але в голодуючих ти забрав кусень хліба. Ти ж сприйняв обличчя деяких і заселив тих, хто на землі. Вдів ти відіслав з порожніми руками, а сиротам заподіяв зло. Тому-то тебе оточили засідки, і надзвичайна війна завдала тобі клопоту. Світло тобі стало темрявою, коли ти лежав, вода тебе покрила. Хіба не бачить Той, Хто живе на висотах, Який упокорює тих, котрі гордовито підносяться? І ти сказав: Про що Сильний дізнався? Хіба Він розсудить у темряві? Хмара — Його сховище, і Він не покажеться, і пройде довкола неба. Чи триматимешся вічної стежки, якою ходили неправедні мужі, які були забрані передчасно? Їхні основи — ріка, що тече. Вони кажуть: Що зробить нам Господь? Або: Що Вседержитель на нас наведе? Він же наповнив їхні доми добром, а рада безбожних далека від Нього. Праведні, побачивши, висміяли, і непорочний поглузував. А їхнє майно знищене, і їхній останок пожирає вогонь. Будь же твердим, якщо залишаєшся. Тоді твій плід буде в добрі. Тож прийми сказане Його устами, — прийми Його слова до свого серця. Якщо ж повернешся і впокориш себе перед Господом, ти віддалиш неправедне від твого життя. Ти будеш поставлений на землі, на камені, — наче на камені потоку Офір. Отже, Вседержитель буде твоїм помічником від ворогів, а тебе зробить чистим, наче золото, випробуване вогнем. Тоді станеш сміливий перед Господом, радісно поглянувши на небо. Коли ти помолишся до Нього, Він тебе вислухає, дасть тобі виконати обітниці. Він приготує тобі життя праведності, і на твоїх дорогах буде світло. Бо ти себе впокорив, і скажеш: Він звеличився, та спасає того, хто схиляє очі. Він врятує невинного, і ти врятуєшся через чистоту своїх рук.

Підхопивши, Йов промовив: Так, я знаю, що недосяжним є моє звинувачення, і Його рука тяжкою стала на моєму стогнанні. Тож хто взнає, що я знайду Його і прийду до кінця справи? Скажу свій суд, а мої уста наповню обвинуваченням. Якби я знав слова, які Він мені скаже, коли б я збагнув, що Він мені сповістить! Навіть якщо з великою силою прийде на мене, то й тоді з погрозами не нападе на мене. Адже в Нього правда і звинувачення, нехай же доведе мій суд до кінця! Бо піду до попереднього, і мене більше немає. Але про те, що в кінці, що знаю? Як зліва Він щось зробить, і не взнаю. Обійме правицею, і не побачу. Адже Він вже знає мою дорогу, Він же мене випробував, наче золото. Тож я піду у Його заповідях, бо я зберіг Його дороги, і не зверну. І не переступлю Його заповідей, і в моєму нутрі я заховав Його слова. Якщо ж і Він так судив, то хто чинитиме опір Йому? Адже те, що Він забажав, Він і вчинив! 14 Через це я до Нього поспішив, а бувши настановленим, я подумав про Нього. 15 За це потурбуюся в Його присутності. Пізнаю і боятимуся Його. Господь же зм’якшив моє серце, і Вседержитель завдав мені турбот. Адже я не знав, що на мене найде темрява, та темрява мене покрила перед моїм обличчям.

Чому ж від Господа сховалися години, а безбожні з околиць вийшли за межу, пограбувавши стадо з пастирем? Під’яремного відвели сиротою і взяли в заставу вола вдовиці. Звели слабких з дороги праведності, разом сховалися лагідні землі. Відійшли ж, наче осли в полі, через мене вийшовши на своє діло. Солодким є його хліб для малих. Передчасно пожали не своє поле. Слабкі ж обробили виноград безбожних безоплатно і без їжі. Численних нагих поклали спати без одягу, а накриття їхньої душі забрали. Вони мокрі від крапель гір, оскільки вони не мали сховища, то покрили себе скелею. Вони забрали сироту від грудей, і впокорили того, хто відпав. Нагих же неправедно приспали, а в голодуючих забрали шматок хліба. У тісних проходах неправедно зробили засідку, а праведну дорогу не взнали. Вони викидали з міста і власних домів, а душа немовлят дуже стогнала! А Він чому над цими не наглядає? Вони, будучи на землі, і не взнали, дорогу ж праведності не пізнали, і не пішли їхніми стежками. Пізнавши їхні діла, Він їх передав у темряву, і буде вночі, наче злодій. А око перелюбника підстерігало темряву, кажучи: Не взнає мене око, і поклав накриття на обличчя. Він у темряві підкопав доми. У днях собі позначили, не пізнали світла. Адже ранок для них усіх разом — тінь смерті, тому що кожний пізнає жахи тіні смерті. Він легкий на поверхні води. Нехай проклятою буде їхня частка на землі. Хай же їхні рослини появляться сухими на землі, бо вони пограбували снопи сиріт. Тоді згадано його гріх, і він став невидимим, як туман роси. Нехай віддасться ж йому тим, що він робив, нехай знищеним буде всякий неправедний, подібно до невиліковного дерева. Бо він зло чинив неплідній і не помилував слабку жінку, а знищив слабких гнівом. Отже, вставши, не матиме віри про своє життя. Захворівши, хай не має надії вилікуватись, але хай упаде від недуги, бо його висота багатьом спричинила зло. Зів’яв же, наче мальва на спеці, чи наче колос, що сам відпав зі стебла. Якщо ж ні, то хто є той, який каже, що я говорю неправду, і поставить мої слова за ніщо?

Підхопивши, Валдад, савхетієць, сказав: Що ж є початком? Чи ж не страх перед Тим, Хто звершує все на висотах? Тому хай хтось не вважає, що є зволікання до розбійників. На кого ж не надійде від Нього засідка? Бо як смертна людина буде праведною перед Господом? Хіба хто-небудь, який народився від жінки, зробить себе чистим? Якщо Він наказує місяцеві, і він не світить! І зірки — нечисті перед Ним! Ой, людина — гниль, і людський син — черв’як!

Підхопивши, Йов промовив: До кого пристаєш або ж кому бажаєш допомогти? Чи не Тому, у Кого велика сила, і Тому, у Кого сильне плече? З ким ти порадився? Хіба не з Тим, у Кого вся мудрість? Або за ким підеш? Чи не за Тим, у Кого велика сила? Кому ти сповістив ці слова? Чиє ж є те дихання, що виходить з тебе? Хіба велетні народжуються з-під води, і її сусіди? Ад перед Ним нагий, і немає накидки для згуби. Він над нічим простягає північний вітер, вішає землю на нічому. Він зв’язує воду у Своїх хмарах, і хмара не проривається під Ним. Він підтримує поверхню престолу, простягає над ним Свою хмару. Він наказом оточив поверхню води до закінчення світла з темрявою. Небесні стовпи простягнулися і здивувалися від Його погрози. Він силою втихомирив море, а розумом уразив морське чудовисько. Небесні засуви Його бояться, а повелінням Він убив змія-бунтівника. Ось це частина Його дороги, і почуємо Його в краплинах мови. Хто ж почув силу Його грому, коли він залунає?

А ще додавши, Йов сказав у вступі: Нехай живе Господь, Який так мені присудив, і Вседержитель, Який засмучує мою душу! А поки ще в мені дихання є, Божий Дух, що є в моїх ніздрях, мої губи не промовлятимуть беззаконне, і моя душа не повчатиметься неправедного. Хай не станеться, щоб я назвав вас праведними, доки не помру. Адже не відійду від моєї невинності, і, дотримуючись праведності, себе не віддам. Бо я не усвідомлюю, що зробив невідповідне. Ні, але хай мої вороги будуть, як руїна безбожних, і ті, хто повстав проти мене, — наче погибель безбожних. Бо яка є надія в безбожного, чого він тримається? Чи врятується, надіючись на Господа? Чи Господь вислухає його молитву? Хіба, коли надійде на нього скрута, чи матиме перед Ним якусь сміливість? Або коли покличе, то чи Він вислухає його? Але я сповіщу вам, що є в Господній руці. Про те, що є у Вседержителя, не обманю. Ось усі знаєте, що додаєте марне до марного. Це частина безбожного чоловіка в Господа, а здобуток сильних прийде на них від Вседержителя. Якщо ж його сини стануть численні, то вони будуть на вигублення. Якщо ж і перетворяться на мужів, то жебратимуть. Ті, які залишаться після нього, смертю закінчать життя, а над їхніми вдовами ніхто не змилосердиться. Якщо назбирає срібла, наче землі, і наготує золота, подібно до глини, — це все здобудуть праведні, і його маєток праведні заберуть. Його дім відійшов, наче молі й немов павутина. Багатий, заснувши, не продовжуватиме, відкрив він свої очі — і його немає. Болі його спіткали, наче вода, і вночі забрала його темрява. Його забере палюча спека, відійде і вигубить його з його місця. І накине біду на нього, та не пощадить. З його руки неодмінно втікатиме. Заплеще проти них своїми руками і сичанням прожене його з його місця.

Адже є місце срібла, звідки приходить, і місце золота, де воно очищується. Бо і залізо видобувається із землі, і мідь рубається подібно до каменя. Він поклав чин темряві, і Він досліджує всякий кінець. Камінь, темрява і тінь смерті, а переривання потоку через порох. Ті ж, хто забуває праведну дорогу, знемогли від смертних людей. Земля — з неї вийде хліб, а під нею наче повернувся вогонь. Її каміння — місце сапфіру, і порох — її золото. Стежка — не пізнала її пташина, і не доглянуло її око грифа. Не потоптали її сини зарозумілих, не прийшов на неї лев. Він простягнув Свою руку на круту скелю і вивернув гори з коренем. Він розірвав річкові вири, і моє око побачило все дорогоцінне. Він відкрив глибини рік, показав Свою силу на світлі. А де знайдено мудрість? Яке ж місце вміння? Смертна людина не знає її дороги, і не знайдеться між людьми. Безодня сказала: Немає в мене! І море сказало: Немає зі мною! Не дасть місце сховища за неї, і не зважиться срібло їй на заміну. Не прирівняється до офірського золота, до дорогоцінного онікса чи сапфіра. З нею не зрівняється золото і скло, і золотий посуд не буде їй на заміну. Величні речі та кришталь не згадаються, ти ж шануй мудрість понад те, що всередині. Вона не буде прирівняна до топазу Ефіопії, не прирівняється до чистого золота. А де знайдеться мудрість? Яким же є місце вмілості? Це скрите перед кожною людиною і сховане від небесних птахів. Згуба і смерть сказали: Ми ж почули чутку про неї! Бог добре проклав її дорогу, Він же знає її місце. Адже Він бачить усю піднебесну, знаючи все те, що в землі, що Він створив, вагу вітрів і міру води. Коли Він зробив так, то розрахував дощ, і дорогу при гуркоті грому. Тоді Він її побачив і визнав її, приготувавши, дослідив.

Продовжуючи далі, Йов сказав у вступі: Хто мене поставить, як у місяці попередніх днів, в які мене оберігав Бог? Так, як тоді, коли Його світильник світив над моєю головою, коли я ходив при Його світлі в темряві. Коли я впевнено ходив дорогами, коли Бог відвідував мій дім. Коли я був дуже плідним, а навколо мене були діти. Коли мої дороги обливалися маслом, а мої гори плили молоком. Коли я виходив вранці в місті, то на площах ставили моє крісло. Молодці, бачачи мене, ховалися, а всі старці вставали. Вельможі ж переставали говорити, поклавши палець на уста. Ті ж, хто слухав, мене блаженним називали, а їхній язик прилипав до їхнього горла, бо вухо почуло і назвало блаженним мене, а око, бачачи мене, ухилялося. Адже я спасав бідного з руки сильного, і я допомагав сироті, в якого не було помічника. Нехай на мене прийде благословення того, хто гине, а уста вдови мене благословили. Я ж одягався в праведність, і наряджався в суд, наче в подвійний одяг. На око був я сліпий, а на ногу — кульгавий, — я був батьком для немічних, я дослідив боротьбу, якої я не бачив. Я трощив челюсті безбожних, я виривав грабунок з-посеред їхніх зубів. Я ж сказав: Мій вік старіється, наче стовбур фінікового дерева, я проживу довгий час. Мій корінь розкрився біля води, і роса поселиться в моїх жнивах. Слава моя марна зі мною, і мій лук у Його руці йде. Мене чули ті, які слухали, і замовкали на мою раду. А до моєї мови не додавали, раді ж були, коли я до них говорив. Наче спрагла земля, що очікувала дощу, так вони чекали на мої слова. Якщо засміюся до них, не повірять, і світло мого обличчя не занепадало. Я вибрав їхню дорогу, і я перебував, як володар, і я жив, наче цар між лицарями, немов той, хто потішає страждаючих.

А тепер найменші висміяли мене, тепер повчають мене частково ті, чиїх батьків я мав за ніщо, яких я не вважав гідними псів моїх черід. І навіщо мені сила їхніх рук? Через них загинула повнота. Бездітний у біді і голоді. Вони вчора втекли від біди і від скрути посухи. Ті, хто оточує соляні місця при звуку, для яких солене було їм їжею, котрі без честі й знехтувані, зубожілі від усякого добра, які й коріння дерев жували від великого голоду. Повстали на мене злодії, доми яких були кам’яними печерами. З-посеред милозвучних кущів закричать вони, — котрі жили під дикою зеленню. Сини безумних і нечесних, їхні імена і слава згладжені із землі. А тепер я — їхні гусла, і вони мене мають за притчу. Гидували ж мною, відступивши далеко, а для мого обличчя не стримувалися від плювання. Адже Він, відкривши Свій сагайдак, заподіяв мені зло, і вони позбулися уздечки моєї присутності. З правого боку нащадків вони повстали, простягнули свою ногу і пішли проти мене стежками їхньої згуби. Знищили мої стежки, бо Він скинув мій одяг. Своїми стрілами Він мене прошив, учинив мені, як бажає, я на стражданнях замішаний. Мої страждання повертаються, моя надія відійшла, наче вітер, і моє спасіння, наче хмара. Тепер же на мені виллється моя душа, а мене охоплюють дні страждань. Вночі мої кості розгорілися, а моє сухожилля послабло. Великою силою схопила недуга мій одяг, оточила мене, наче облямівка мого одягу. Схопила ж мене, наче глину, — моя частка в землі та в попелі. І я заволав до Тебе, та Ти не чуєш мене, вони встали і подивилися на мене. Ти ж напав на мене без пощади, бичував Ти мене сильною рукою. Призначив Ти мене на страждання, і Ти відкинув мене від спасіння. Знаю, що мене зітре смерть, бо кожному смертному земля — дім. Якби добрим було на себе накласти руки, чи попросивши іншого, він зробив би це мені. Я ж плакав над кожним немічним, стогнав, бачачи чоловіка в скруті. Тож я, очікував добра, та ось, мене зустріли скоріше злі дні. Моє нутро заклекотало і не замовчить, випередили мене дні бідноти. Стогнучи, я пішов, не замикаючи уст, став у зборі, волаючи. Я став братом сирен і другом страусів. Моя шкіра сильно почорніла, а мої кості від спеки згоріли. Мої гусла перейшли на плач, а мій спів — мені на ридання.

Я поклав завіт моїм очам, — і не подумаю про дівицю. А яку частку Бог визначив згори, і який спадок Всесильного з висот? Хіба згуба не для неправедного, а відчуження не для тих, які чинять беззаконня? Хіба Він сам не побачить мою дорогу і не порахує всі мої кроки? Якщо ж я ходив з тими, які висміюють, якщо ж і моя нога поспішала на обман, нехай вже стану я на справедливу вагу, а Господь знає мою невинність. Якщо моя нога ухилилася з дороги, якщо ж і моє серце пішло за оком, якщо ж і моїми руками я доторкнувся до дарів, то нехай сію я, а інші хай їдять, і нехай виявлюся без кореня на землі. Якщо моє серце пішло за жінкою іншого чоловіка, якщо я і таємно очікував біля її дверей, то нехай і моя жінка вгодить іншому, а мої діти хай зазнають приниження. Бо опоганити заміжню жінку — це гнів люті, який не зупинити. Адже це — вогонь, що горить з усіх боків, куди тільки нападав, до кореня знищував. Якщо ж і знехтував я судом мого слуги чи служниці, коли вони в мене судилися, то що я зроблю, коли Господь мені вчинить допит? Якщо ж відвідає, то яку відповідь дам? Чи не так, як і я постав у лоні, постали і вони? Ми ж постали в тому ж лоні. А немічні задовольнили потребу, яку лиш мали, я ж не відкинув око вдови. Якщо ж я сам їв кусень мого хліба, а сироті не подав, — хоча я від моєї молодості годував сироту, як батько, і наставляв від лона моєї матері, — якщо ж я не зглянувся на нагого, який гинув, і не одягнув, і слабкі мене не поблагословили, а їхні плечі не грілися з постригу моїх ягнят, якщо я підняв проти сироти руку в надії, бо в мене була велика допомога, то нехай же відпаде моє плече від ключиці, а моя рука нехай відламається від ліктя. Адже мене охопив Господній страх, і його тягаря я не перенесу. Якщо я поклав золото, як мою силу, якщо ж і на дорогоцінний камінь я поклав надію, якщо ж я зрадів, коли моє багатство стало великим, якщо ж і на нечисленне я поклав свою руку, чи не побачу сонце, що сходить, що заходить, а місяць, що маліє? Адже це не від них. І якщо потай обманене було моє серце, якщо ж і поцілував я мою руку, приклавши до моїх уст, то це вже мені нехай вважається за найбільше беззаконня, бо я вчинив обман перед Всевишнім Господом. Якщо ж я і зрадів падінням моїх ворогів, і моє серце сказало: Добре! — то нехай же тоді моє вухо почує моє прокляття, і нехай перешіптується народ, коли мені чинять зло. Якщо ж часто мої служниці казали: Хто дав би нам насититися його тілом? Хоч я був дуже добрий. Чужинець не мешкав назовні, а мої двері були відкриті для кожного, хто приходив. Якщо ж, грішачи, я несвідомо скрив мій гріх, бо не посоромився великої юрби, щоб перед ними признатися? Хіба ж дозволив я слабому вийти з моїх дверей з порожнім подолом? О, хто б мені дав того, хто вислухав би мене! Якщо я не побоявся Господньої руки, а письмо, яке я мав проти когось, читав, поклавши, як вінець на плечі, і якщо його не віддав я, подерши, і нічого не взявши від боржника, якщо проти мене коли-небудь земля застогнала, якщо і її борозни разом заплакали, якщо ж я з’їв її силу сам безплатно, якщо ж я засмутив, забравши душу власника землі, то замість пшениці нехай мені вийде будяк, а замість ячменю — бур’ян! І Йов зупинився у своїй мові.

Замовкли і його троє друзів, щоби більше не заперечувати Йову, бо Йов був праведний перед ними. Обурившись, Еліус, син Варахіїла, вузієць з роду Рам, з Авсітідійської країни, сильно розлютився на Йова, тому що він проголосив себе праведним перед Господом. Тож він дуже розлютився проти трьох друзів, бо вони не змогли відповісти Йову, а мали його за безбожного. Та Еліус стримався дати відповідь Йову, тому що вони були старші за нього віком. Коли ж Еліус побачив, що в устах трьох мужів немає відповіді, то його гнів запалав. І, підхопивши, Еліус, син Варахіїла, вузієць, сказав: Я є наймолодший за віком, а ви є старші. Тому я замовчав, боячись сповістити вам своє знання. Я сказав: Нехай вік буде тим, хто веде розмову, — упродовж багатьох років вони набули мудрості. Але в смертних людях є дух, і дихання Вседержителя навчає. Не багатолітні є мудрими, і не старці знають суд. Тому я сказав: Послухайте мене, і я сповіщу вам те, що знаю. Прислухайтеся до моїх слів, бо вам, які слухаєте, говоритиму, доки не дослідите слів, і так, як ви, я зрозумію! І ось, не було у вас того, хто оскаржував Йова, хто відповідав на його слова. Щоб ви не сказали: Ми знайшли мудрість, — ми додали Господу. Чоловікові ж наказали ви сказати ці слова! Вони жахнулися і більше не відповідали, — у них пропали слова. Я був терпеливий, бо вони не говорили, бо стояли, не відповіли. А Еліус, продовжуючи, сказав: Знову говоритиму, бо я є сповнений слів, адже мене вбиває дух нутра. А моє нутро, наче зав’язаний бурдюк солодкого молодого вина, що бурлить, чи наче прорваний ковальський міх. Я заговорю, відкривши уста, щоб спочити. Адже я не соромитимуся людини, але й не боятимуся смертної людини. Бо не вмію зважати на поважні обличчя. Якщо ж ні, то мене поїсть міль.

Ні, але ж послухай, Йове, мої слова і мою мову. Отже, послухай, бо я відкрив свої уста, і мій язик заговорив. Моє серце чисте від слів, а розум моїх уст розуміє чисте. Божий дух мене створив, і дихання Вседержителя мене навчає. Якщо можеш, то дай мені на це відповідь. Потерпи, стань ти проти мене і я проти тебе. Ти утворений з глини, як і я, ми утворені з того самого. Мій страх тебе не буде непокоїти, і моя рука не буде тяжка на тобі. Тільки ти заговорив до моїх вух, я почув голос твоїх слів. Тому що ти говориш: Я є чистий, я не згрішив, я ж є непорочний, бо я не вчинив беззаконня. Він же знайшов вину проти мене, і вважає мене за ворога. Він помістив мої ноги в колодки, і стеріг усі мої дороги. Як же ти говориш: Я праведний, та Він мене не вислухав? Адже вічний є Той, Хто над смертними людьми! Ти ж говориш: Чому Він не почув усі слова моєї правди? Бо Господь раз заговорить, і вдруге — уві сні чи в нічному повчанні, коли нападе часом на людей жахливий страх уві сні на ліжку. Тоді Він відкриває розум людей — цими страхітливими видіннями налякав їх, щоб відвернути людину від неправедності; його тіло Він врятував від падіння, — пощадив його душу від смерті, щоб він не поліг у битві. Знову ж Він докорив його хворобою на ліжку, і заціпеніло безліч його костей. Будь-яку їжу пшениці не зможе він прийняти, а його душа бажатиме їжі, аж доки не розкладеться його тіло, і покаже його оголені кості. Його душа наблизилася до смерті, і його життя — в аді. Якщо буде тисяча смертоносних ангелів, жоден з них його не уразить. Якщо пізнає серцем, щоб повернутися до Господа, сповістити ж людині своє засудження, показати його провину, Він підтримає, щоб той не впав у смерть, і обновить його тіло, так як тиньк на стіні, кості ж його наповнить кістковим мозком. Він пружним зробить його тіло, наче в немовляти, і відновить його зрілість між людьми. Коли він помолиться до Господа, то буде сприйнятий Ним, і з чистим обличчям увійде з прославлянням. Адже Він поверне людям праведність. Тоді людина так звинуватить сама себе, кажучи: Що я звершив, і не за справедливістю покарав мене за те, що я згрішив! Спаси мою душу, щоб не піти в тління, і моє життя побачить світло! Ось усе це з людиною чинить Сильний трьома дорогами. Але спаси мою душу від смерті, щоб моє життя хвалило Його у світлі. Почуй, Йове, і послухай мене! Замовкни, а я буду говорити! Якщо є слова, відповіси мені. Заговори, бо я бажаю, щоб ти був оправданий. Якщо ні, ти мене послухай. Мовчи, і я тебе навчу мудрості.

Підхопивши, Еліус сказав: Послухайте мене, мудрі! Послухайте досвідчені. Адже вухо досліджує слова, а горло куштує їжу. Суд чинимо собі самим, знаємо в собі те, що добре. Бо сказав Йов: Я є праведний, Господь відняв мені суд, учинив неправду моєму судові, моя стріла — болісна, без вини. Хто такий чоловік, як Йов, який п’є погорду, наче воду, котрий не згрішив і не був безбожним, він не пристав до дороги тих, хто чинить беззаконня, щоб піти з беззаконними? Не говори, промовляючи: Не буде відвідин чоловіка! А відвідини йому від Господа. Тому, розумні серцем, послухайте мене: Хай не буде мені перед Господом бути безбожним і перед Вседержителем бентежити праведного. Але нехай віддасть чоловікові, як і чинить кожний з них, і на стежці чоловіка знайде його. Думаєш, що Господь невідповідне чинить? Чи Вседержитель змішає суд? — Той, Хто створив землю! Хто ж є, Той, Котрий творить піднебесну і все, що там існує? Якщо б Він бажав прийняти, і дух в Собі затримати, то помре кожне тіло разом, і кожна смертна людина в землю відійде, з якої і утворена. Якщо ж не сприймаєш, послухай це, прислухайся до голосу слів. Глянь ти на Того, Хто ненавидить беззаконня і нищить лукавих, що є Вічний праведний. Той безбожний, хто каже цареві: Порушуєш закон! — і володарям: О, безбожні! Хто не застидався присутності шляхетного, і не вміє честь віддати мужам, пошанувати їхнє обличчя. Марним же їм станеться кричати і благати мужа, бо вчинили проти закону, відвертаючи слабких. Адже Він — оглядач людських діл, не залишилося непоміченим Ним нічого з того, що вони чинять, і не буде місця сховатися тим, хто чинить беззаконня. Бо Він більше не покладе на чоловіка. Господь усіх бачить, осягає незбагненне, славне і надзвичайне, якому немає рахунку. Він виявляє їхні діла і поверне ніч, тож вони впокоряться. Він погасив безбожних, — вони явні перед Ним, бо відвернулися від Божого Закону, заповідей Його не пізнали, щоб принести до Нього крик бідних, а крик бідних буде почутий. І Він тишу подасть, і хто засудить? І сховає обличчя, і хто побачить Його? І проти народів, і проти людини разом, царем наставляючи дволичну людину через незадоволення народу. Адже є такий, хто до Сильного говорить: Забрав я, не візьму в заставу! Без себе побачу, Ти покажи мені. Якщо неправедність я вчинив, то не продовжуватиму. Чи не від тебе Він домагатиметься її? Оскільки відкинеш, бо ти обиратимеш, а не я. І що дізнався, ти говори. Тому розумні серцем скажуть це, бо чоловік мудрий почув моє слово. Йов же не в розумі сказав, слова ж його не від знання. Але ж навчися, Йове, не давай ще відповіді, наче нерозумні, щоб не додали ми до наших гріхів, беззаконня ж нам зарахується, що багато слів говоримо перед Господом.

Підхопивши, Еліус сказав: Що це вважав ти справедливим? Ти хто є, що сказав: Я є праведний перед Господом? Хіба скажеш: Що робитиму, коли згрішив? Я дам відповідь тобі й трьом друзям. Зверни погляд на небо і подивися, поглянь же на хмари, як вони високо від тебе! Якщо ти згрішив, що заподієш? Якщо ж і багато беззаконня ти вчинив, що можеш заподіяти? Отже, коли ти праведний, то що Йому додаси? Чи що Він візьме з твоєї руки? Твоя безбожність — людині, подібній до тебе, і твоя праведність — людському синові! Заволають ті, хто несправедливо звинувачений багатьма, закличуть з-під твердої руки багатьох. І він не сказав: Де є Бог, Який мене створив, Котрий настановляє нічні сторожі, Який відділяє мене від земних чотириногих, від небесних птахів? Там вони кричатимуть, та Він не почує, — через зарозумілість нечестивих. Адже Господь не бажає бачити непристойне. Бо Він — Вседержитель, Він бачить тих, хто звершує беззаконня, і Він мене врятує. Судися ж перед Ним, чи можеш Його хвалити так, як є. І тепер, оскільки немає того, хто навідується з Його гнівом, то він не дуже помічає провину. А Йов даремно відкриває свої уста, у незнанні він чинить слова тяжкими.

Продовжуючи далі, Еліус сказав: Потерпи мені ще трохи, щоб я тебе повчив, бо в мене є ще мова. Почавши здалека свої міркування, моїми ж ділами скажу праведне, по правді, а не слова неправедні. Ти неправедно розумієш! Зрозумій же, що Господь не відкине невинного. Сильний міццю серця, не залишить безбожних живими, а бідним дасть суд. Він не забере Своїх очей від праведного. І вони будуть із царями на престолі, і Він їх посадить для перемоги, і вони будуть звеличені. І якщо будуть зв’язані в колодках, і будуть їх держати в кайданах бідноти, то Він їм сповістить їхні вчинки і їхні провини, бо вони стануть сильними. Але праведного Він вислухає. І Він сказав, що вони відвернуться від неправедності. Якщо почують і служитимуть, то Він завершить їхні дні в добрі, а їхні роки — у славі. А безбожні не врятуються, тому що вони не бажають побачити Господа і тому що, будучи застереженими, вони залишалися неслухняними. А лицеміри серцем викличуть гнів. Вони не кричатимуть, тому що Він їх зв’язав. Отже, нехай помре в молодості їхня душа, а їхнє життя нехай уражене буде ангелами, тому що вони завдали смутку немічному і слабкому. А для лагідних Він видасть суд. І крім того Він виманив тебе з пащі ворога. Безодня — потік під нею. А твій стіл зійшов, повний жиру. У праведних не забракне суду, а на безбожних буде гнів через безбожність дарів, які приймали за неправедність. Хай розум тебе добровільно не відверне від благання слабких, які є в скруті, і всіх, хто володіє силою. Не розтягуй ночі, щоб народ не пішов проти них. Але остерігайся, не чини зла. Бо в цьому ти визволився від бідноти. Ось Сильний буде сильним Своєю могутністю. Бо хто є такий сильний, як Він? Хто ж є той, який досліджує Його діяння? Чи хто той, який сказав: Ти вчинив неправедно? Згадай, що Його діла великі, понад ті, які звершили люди. Кожний чоловік у собі побачив, наскільки є вразливими смертні люди. Ось Сильний — великий, і ми не збагнемо. І число Його років безконечне. Пораховані ж у Нього краплі дощу, і виллються дощем у хмару. Потечуть старожитності, а хмара дала тінь на незчисленних смертних людей. 28a Він встановив час худобі, вони знають розпорядок, коли лягати. 28b Чи не дивується твій розум усім цим, чи не міняється твоє серце в тілі? І якщо збагнеш довжину хмари, пропорції Його намету, ось Він простягає над ним серпанок, — і покрив дно моря. Бо ними Він судитиме народи, дасть їжу сильному. У руках Він сховав світло і заповів про нього зустрічному. Він сповістить про нього свого друга. Є частка і для неправедності.

І від цього затріпотіло моє серце і зіскочило зі свого місця. Почуй вістку в гніві Господнього обурення, — повчання вийде з Його уст! Під усім небом Його панування, і Його світло — до країв землі. За Ним гучно лунає голос, загримить голосом своєї зверхності, і ніхто не змінить їх, бо почує Його голос. Загримить Сильний своїм дивовижним голосом. Адже Він звершив великі речі, які ми не бачили, наказуючи снігові: Будь на землі! — і сильна злива Його влади! На руці кожної людини Він ставить печать, щоб кожна людина пізнала свою неміч. Звірі ввійшли під накриття, замовкли в лігвищах. Зі сховищ виходять смерчі, а зі скель — мороз. І від дихання Сильного Він дасть мороз, скеровує воду, куди тільки бажає. І дорогоцінні речі покриває хмара, Його світло розжене хмару. І Він довколишні хмари розжене велінням на їхні діла. Усе, що тільки їм заповість, це Ним покладене на землі, чи на настанови, чи на Його землю, чи знайде Його на милосердя. Послухай це, Йове! Стань, сприйми Господню силу. Знаємо, що Бог визначив Свої діла, зробивши світло з темряви. Він знає розподіл хмар, а падіння злих — надзвичайні. Твій одяг теплий, і на землі панує тиша. Чи скріпиш з Ним стародавні основи, — вони міцні, на вигляд як злиток. Тому повчи мене, що Йому скажемо! І ми перестанемо багато говорити. Чи при мені є книга, чи став книжник, щоб піднявшись, я привів чоловіка до мовчання? А світло невидиме всім, світліє на стародавньому небозводі, наче від нього на хмарах. З півночі — хмари золотисті, а на них — велика слава і честь Вседержителя. І не знаходимо іншого, подібного до Нього могутністю. Він судить праведно, чи не думаєш, що Він слухає? Тому Його боятимуться люди, злякаються Його і мудрі серцем.

Коли Еліус перестав говорити, то до Йова крізь бурю і хмари заговорив Господь: Хто цей, який скриває від Мене раду, хто тримає слова в серці й думає від Мене втаїти? Підв’яжи, як муж, твої стегна, Я ж тебе запитаю, а ти Мені відповіси! Де ти був, коли Я основував землю? Сповісти Мені, якщо ти володієш знанням. Чи знаєш, хто визначив її розміри? І хто протягнув мірний шнур по ній? На чому встановлені її склепіння? Хто є той, котрий заклав на ній кутовий камінь? Коли народжувалися зорі, усі Мої ангели хвалили Мене могутнім голосом. Я загородив море брамами, коли воно хлинуло, виходячи з лона своєї матері. Я ж зробив йому хмару за одяг і повив його імлою. І Я поставив йому границі, встановивши засуви та брами. Я ж сказав йому: Досі підеш, і не перейдеш, але в тобі розіб’ються твої хвилі! Хіба Я при тобі наказав ранньому світлові, і ранкова зірка побачила своє визначене місце, щоб схопитися за краї землі, аби скинути із себе безбожних? Хіба ти, взявши глинисту землю, зліпив живу істоту і наділив її мовою на землі? Чи ти забрав світло від безбожних, а плече гордих знищив, прийшов до джерела моря, ходив стопами по безодні? Хіба тобі зі страхом відкриваються брами смерті, а придверники аду, бачачи тебе, лякалися? Чи ти збагнув широчінь піднебесної? Сповісти ж мені, якою вона є! А в якій це землі замешкує світло, і де місце темряви? Хіба ти Мене приведеш до їхніх околиць? Чи й ти вивідав їхні стежки? Знаю, що ти тоді народився, і число твоїх років велике. Та чи ходив ти до сховищ снігу, і чи бачив ти сховища граду? Можливо воно відкладене тобі на час ворогів, на день війни і битви? Звідки виходить мороз чи розноситься південний вітер на піднебесну? Хто ж приготував русло для дощової зливи, і дорогу громоносним бурям, щоб посилати дощ на безлюдну землю, на пустелю, де немає людини, щоб наситити незаселену і непрохідну землю і викликати ріст зелені? Хто є батько дощу? Хто ж є той, котрий породив краплі роси? З якого лона виходить лід? А хто на небі породив мороз, який сходить, наче вода, що тече? Поверхню ж безодні хто оснував? Чи ти збагнув пов’язь Плеяди і відкрив огорожу Оріона? Чи ти відкриєш сузір’я у своєму часі, і чи притягнеш Вечірню зорю за її косу? Чи ти знаєш переміни неба чи те, що стається у злагоді в піднебесній? Чи ти покличеш хмару голосом, і вона тебе послухається поривами бурхливої зливи? Чи пошлеш блискавки, і вони підуть? Чи запитають вони тебе: Що робити? Хто ж дав жінкам мудрість ткати чи вміння вишивати? Хто ж у своїй мудрості перераховує хмари, і прихилив небо до землі? Розлився порох, наче земля, Я ж зліпив його, наче кам’яну брилу. Хіба ти полюєш їжу для левів, чи наповнюєш душі зміїв? Адже вони перелякалися у своїх лігвищах, перебувають у лісах, чатуючи. Хто ж приготовив їжу вороні? Бо її пташенята закричали до Господа, блукаючи в пошуках їжі!

Чи ти дізнався про час народження диких скелястих кіз, чи ти спостерігав болі народження в оленів? Чи ти підрахував їхні повні місяці до народження, чи ти розв’язав їхні болі? Чи ти вигодував їхніх дітей без страху? Чи ти втамуєш їхні болі? Відійдуть їхні діти, розмножаться в нащадках, вийдуть, і не повернуться до них. Хто ж є той, котрий вільним пустив дикого осла, і хто розв’язав його кайдани? Я поклав йому життя в пустелі і його поселення — соляні місця. Висміюючи численний народ міста і не чуючи осуду збирача податків, він оглядає гори — своє пасовисько, і шукає за всякою зеленню. Чи забажає служити тобі одноріг, чи захоче він лягти біля твоїх ясел? Чи ти прив’яжеш пасами його ярмо, чи він оратиме тобі борозни на рівнині? Ти ж на нього поклав надію, тому що його сила велика, а чи доручиш йому твої роботи? Чи віриш, що він віддасть тобі посів і доставить тобі до його току? Крило миле в нееласа , якщо зачне асіда і несса. Бо залишить на землі свої яйця, і на землі зігріває, і вона забула, що нога розкине і польові звірі потопчуть. Жорстоко відноситься вона до своїх дітей, наче вони не її, надаремно трудилася без страху. Бо затримав Бог від неї мудрість, і не вділив їй розуму. У відповідний час він піднесеться на висоту, вона насміхатиметься з коня і його вершника. Чи ти дав коневі силу, одягнув йому на шию страх? Ти дав йому озброєння, а славу зі сміливістю — його грудям? Б’ючи копитом, гарцює на рівнині, виходить на долину в силі. Над зустрічними стрілами він сміється, і від меча він не відвертатиметься! Проти нього брязкочуть лук і меч, і в гніві він знищить землю, і не повірить, доки труба не подасть знак. А коли труба дає знак, то він говорить: Добре! — здалека занюхує бій, стаючи дибки з іржанням. Чи з твого вміння непорушно зупинився яструб, розпростерши крила, дивлячись на південь? Чи на твій наказ орел підноситься вгору, а гриф ночує, сидячи у своєму гнізді, на виступі скелі й приховано? Будучи там, він шукає їжі, його очі спостерігають здалека. А його пташенята копирсаються в крові, — вони відразу знаходять те місце, де тільки будуть трупи.

І Господь Бог у відповідь Йову сказав: Чи буде хтось ухилятися від суду Всесильного, хіба ж той, хто звинувачує Бога, не буде відповідати за це? Підхопивши, Йов каже Господу: Як то ще я суджуся, будучи настановлений, і оскаржую Господа, слухаючи це, будучи нічим? Яку ж відповідь я на це дам? Я покладу руку на мої уста. Я раз заговорив, а вдруге не продовжуватиму! А далі Господь, підхопивши, сказав Йовові з хмари: Ні, але підв’яжи, як муж, твої стегна, якщо заговорив, а Я запитаю тебе, ти ж Мені відповіси. Не відкидай Мого суду. Чи тобі здається, що Я з тобою повівся інакше, ніж щоб ти виявився праведним? Хіба твоя рука є такою, як Господня, чи голос, як Його громовиця? Візьми ж висоту і силу, зодягнися в славу і честь. Пошли ангелів з гнівом і впокори кожного зарозумілого, знищ гордовитого, а безбожного відразу вигуби, сховай же ззовні в землі разом, а їхні обличчя наповни безчестям! Бо тоді визнаю, що твоя правиця спроможна спасти. Але гляди на звірів, які в тебе. Вони їдять траву, подібно до волів. Ось сила його в стегнах, а міць — у пупку живота. Він поставив хвіст, наче кипарис, а його сухожилля сплетене. Його ребра — мідні ребра, а його хребет — з литого заліза. Це є початок Господнього творіння, воно зроблене, щоби було висміяне Його ангелами. Пішовши на скелясту гору, зробив радість чотириногим у Тартарі. Він спить під усіляким деревом при папірусі, тростині і траві. Його отінюють великі дерева з гілками і гілки верби. Якщо буде повінь, він не відчує, він вірить, що Йордан потече йому в уста. Чи на очах у нього хтось його візьме, як схоплений буде в пастку, чи проколють ніздрю? Чи поведеш змія вудкою, чи вкладеш кільце в його ніздрю? Чи вкладеш кільце в його ніздрі, і чи шилом проколеш його губу? Чи вимовить до тебе лагідно прохання про допомогу? Чи складе з тобою домовленість, і чи візьмеш його за вічного раба? Чи гратимешся з ним, наче з птахом, чи прив’яжеш його, наче горобця для дитини? Чи годуються ним народи, чи ділять його роди фінікійців? А все, що пливе, зібравшись, не принесуть одну шкіру його хвоста і в кораблях рибалок його голову. А ти покладеш на нього руку, згадавши про боротьбу, що була в його тілі, і хай більше не буде.

Хіба ти його не бачив? Хіба ти не здивувався над сказаним про нього? Хіба ти не побоявся, беручи до уваги те, що приготовлене Мною? Бо хто є той, котрий Мені протиставляється? Чи хтось стане проти Мене і встоїть, хіба не вся піднебесна Моя? Не мовчатиму задля нього, і слово сили помилує рівного собі. Хто відкриє перед його одіяння? А в складку його панцира хто ввійде? Хто відкриє брами його обличчя? Довкруги його зубів — страх. Його нутрощі — мідні щити, а його зв’язки, наче камінь смарагд. Один до одного пристають, і дух не пройде крізь нього. Людина тісно пов’язана зі своїм братом, так і вони тримаються разом і не відділяться. Коли він чхає, то спалахує світло, а його очі — вигляд ранньої зорі. З його пащі виходять палаючі світильники і викидаються вогняні жаровні. З його ніздрів виходить дим печі, що горить вогнем вугілля. Його душа — тліюче вугілля, а з його уст виходить полум’я. У його шиї замешкує сила, і знищення біжить перед ним. М’язи його тіла зліпилися. Коли поливати його, він не порушиться. Серце його міцне, наче камінь, воно стало, наче непорушне ковадло. Коли він повертається, це страх чотириногим звірам, які скачуть по землі. Якщо його зустрінуть списи, — нічого не зроблять піднятий спис і панцир. Адже він вважає залізо за полову, а мідь — за гниле дерево. Йому не завдасть шкоди мідний лук, а того, хто кидає каміння, він вважає за траву. Тростиною вважаються молоти, і він висміює махання вогнем. Його лежанка — гострі цвяхи, а все золото моря під ним, наче глина без міри. Приводить до кипіння безодню, наче мідь, він море вважає за посудину з маззю, а тартар безодні — за полоненого. Він вважає безодню за прохід. На землі немає нікого, подібного до нього, створеного, щоб ним гралися Мої ангели. Він бачить усе високе, і сам є царем усього, що у водах!

Підхопивши, Йов каже Господу: Я знаю, що Ти все можеш, і в Тебе нічого неможливого немає. Бо хто є той, який від Тебе скриває раду? Хто щадить слова і думає заховатися від Тебе? Хто ж сповістить мені те, чого я не знав, велике і дивовижне, чого я не пізнав? Послухай же мене, Господи, щоб і я міг сказати. Я Тебе запитаю, Ти ж мене повчи. Адже слухом вуха я почув про Тебе раніше, а тепер моє око побачило Тебе. Тому я вважав себе за ніщо і поник, і вважаю я себе за землю і попіл. І сталося, що після того, як Господь сказав усі ці слова Йову, то Господь промовив до Еліфаса, теманійця: Ти, і двоє твоїх друзів згрішили. Адже ви не сказали нічого праведного переді Мною, як Мій слуга Йов. Тож тепер візьміть сім телят і сім баранів і підіть до мого слуги Йова, і він принесе за вас жертви. Мій слуга Йов помолиться за вас, бо прийму хіба що його особу. Адже якщо б не він, Я вигубив би вас, бо ви не говорили правди супроти мого слуги Йова. Тож Еліфас, теманієць, Валдад, савхетієць, і Софар, мінеєць, пішли і зробили так, як їм наказав Господь, і Він простив їм гріх задля Йова.

А Господь учинив Йова великим. І коли він помолився за друзів, Бог простив їм гріх. Господь же дав подвійно від того, що було спочатку в Йова, у подвоєння.

А всі його брати і сестри його почули все, що трапилося з ним і прийшли до нього, і прийшли всі, хто його знав раніше. Коли вони їли і пили в нього, то потішили його, і були охоплені подивом щодо всього, що Господь на нього навів. І кожний дав йому одне ягня і чотири некарбовані золоті драхми. Господь же поблагословив останнє Йова більше, ніж попереднє. Його худоба була: чотирнадцять тисяч овець, шість тисяч ослів, тисяча пар волів, тисяча дійних ослиць стада. І в нього народилося сім синів і три дочки. І він назвав першу День, а другу — Касія, третю ж — Амалтеїн Ріг. І в піднебесній не знайти кращих за них — за дочок Йова. А батько дав їм спадок урівень з братами. Йов пожив після ураження сто сімдесят років, а прожив він усіх років — двісті сорок вісім. І Йов побачив своїх синів і синів своїх синів до четвертого покоління. І Йов помер старим, у похилому віці. 17a А записано, що він знову встане з тими, кого Господь воскресить. 17b Цей описаний в Сирійській книзі, а живе в Асійській землі в околицях Ідумеї та Аравії, раніше ж було йому ім’я Йовав. 17c Він, взявши жінку-аравійку, породив сина, ім’я якому Еннон, а цей був батьком Зари, сином синів Ісава, і матері Восорри, так що був він п’ятий від Авраама. 17d А це царі, котрі царювали в Едомі, у тій країні, якою він і правив. Перший — Валак, син Веора, назва його міста — Деннава. А після Валака був Йовав, прозваний Йовом. А після нього — Асом, володар, правитель з країни Теманітіди. Після нього — Адад, син Варада, який розбив Мадіяма на рівнині Моава, ім’я його міста — Ґеттем. 17f А ті друзі, які до нього прийшли: Еліфас з Ісава, цар синів теманійців, Валдад, тиран савхетійців, Софар, цар мінейців.