Пісня пісень, яка складена Соломоном. Нехай мене поцілує поцілунком своїх уст, бо твої груди кращі за вино, і запашність твого мира понад усі аромати, твоє ім’я — пролите миро. Через це дівчата тебе полюбили, притягнули тебе, — ми побіжимо за тобою за запахом твого мира. Цар мене привів до своєї світлиці. Давай будемо радіти і веселитися тобою, полюбимо твої груди понад вино. Праведність тебе полюбила.
Я — чорнява і красива, дочки Єрусалима, як і поселення Кидару, як кожухи Соломона. Не дивіться на мене, що я — смаглява, бо сонце до мене поставилося з погордою. Сини моєї матері сперечалися зі мною, вони мене поставили сторожкою у виноградниках, а свого виноградника я не оберегла. Сповісти мені, ти, кого полюбила моя душа, де пасеш, де спочиваєш у полудень, щоб я не стала, як та, котра покривається наміткою біля стад твоїх друзів.
Якщо себе не знаєш, красуне між жінками, ти вирушай по слідах отар і паси твоїх козенят біля поселень пастухів. Моя подруго, я тебе вподібнив до мого коня, який в колісницях фараона. Які гарні твої щоки, — немов горлиці, а твоя шия, як намисто. Зробимо для тебе золоті фігурки зі срібними цятками.
Поки цар за своїм столом, мій нард видав свій запах. Мій коханий для мене — в’язанка стакту, він умостився між моїми грудьми. Мій коханий для мене — кіпрійське гроно у виноградниках Енґадда.
Ось ти красива, моя подруго, ось ти вродлива, твої очі голубині.
Ось ти красивий, мій коханий, і красень. Біля нашого ліжка — тінь, балки наших домів кедрові, наша стеля — з кипарису.
Я — цвіт рівнини, лілея долин. Як лілея посеред тернини, так моя подруга серед дочок.
Як яблуня між деревами лісу, так мій коханий серед синів. Я забажала його тіні і сіла, і його плід — солодкий у моєму горлі. Приведіть мене до дому вина, виставте наді мною знак любові. Скріпіть мене миром, обкладіть мене яблуками, бо я зранена любов’ю. Його лівиця — під моєю головою, а його правиця мене обійматиме. Я благала вас, дочки Єрусалима, силами і міццю поля, щоб ви не підняли і не розбудили любов, доки не забажає. Голос мого коханого… Ось він приходить і скаче по горах, перескакуючи через пагорби. Мій коханий подібний до сарни чи молодого оленя на горах Ветиля. Ось він став за нашим муром, дивлячись крізь вікна, виглядаючи крізь мереживо.
Мій коханий мені відповідає і каже: Встань, іди, моя подруго, моя красуне, моя голубко, бо ось зима минула, дощ пройшов, пішов собі, квіти з’явилися на землі, настав час обрізати дерева, у нашій землі чути голос горлиці, смоківниця вродила свій плід, виноградники квітнуть, видали запах. Устань, іди, моя подруго, моя красуне, моя голубко, і йди, ти, моя голубко, до кам’яного сховища поблизу стіни, покажи мені твій вигляд і дай мені почути твій голос, бо твій голос солодкий, і твій вигляд прекрасний.
Переловіть нам малих лисів, які нищать виноградники, а наші виноградники квітнуть. Мій коханий — для мене, і я — для нього, він пасе між лілеями, доки ще дихає день і пересуваються тіні. Повернися, мій коханий, ти уподібнися до сарни чи молодого оленя на вижолоблених горах.
Вночі на моєму ліжку я шукала того, кого полюбила моя душа, я його шукала, але не знайшла його. Я закликала до нього, а він мене не почув! Устану ж і обійду кругом по місту — по майданах та по вулицях — і шукатиму того, кого покохала моя душа. Я шукала його, і не знайшла його. Мене спіткали вартові, які обходили місто: Чи не бачили ви того, кого покохала моя душа? Як тільки я трохи відійшла від них, аж ось я знайшла того, кого покохала моя душа. Я його схопила і не залишила його, аж доки не ввела його в дім своєї матері й до покою тієї, яка мене зачала.
Я благала вас, дочки Єрусалима, силами і міццю поля, щоб ви не підняли і не розбудили любов, доки не забажає. Хто ця, яка виходить з пустелі як стовп диму, просякнута запахом смирни і ладану, усіма порошками того, хто виготовляє миро? Ось ліжко Соломона, шістдесят сильних довкола нього із силачів Ізраїля, усі мають меч, вишколені до війни, кожний на своєму стегні тримає свого меча від нічного страху.
Цар Соломон зробив собі носилки з дерев Лівану, він зробив їхні опори срібними і їхню спинку — золотою, їхню сходинку — з багряниці, усередині них викладена долівка, любов дочок Єрусалима. Вийдіть і погляньте на царя Соломона, на вінець, яким його увінчала його матір у день його шлюбу і в день радості його серця!
Ось ти красива, моя подруго, ось ти вродлива. Твої очі голубині за твоїм покривалом. Твоє волосся, наче стада кіз, які показалися від Ґалааду. Твої очі, наче стада обстрижених овець, які вийшли з купелі, усі з двійнятами, і бездітної між ними немає. Твої губи, як червоний шнурочок, і твоя мова прекрасна. Твоя щічка без твого накриття, як кільце розрізаного граната. Твоя шия, як башта Давида, збудована в Талпіоті. На ній розвішені тисяча щитів, усі стріли сильних. Твої дві груді, як два малюки-близнята сарни, які пасуться між лілеями. Доки ще дихає день і пересуваються тіні, я собі піду до гори Смирни і до пагорба Лівану.
Ти вся красива, моя подруго, і в тобі немає пороку. Іди з Лівану, наречена, іди з Лівану! Прийди і перейди від початку Віри, від голови Саніра і Ермона, від кубла левів, від гір леопардів! Ти полонила наше серце, моя сестро, наречена, ти полонила нас одним твоїм поглядом, одним намистом твоєї шиї. Які гарні твої груди, моя сестро, наречена, які гарні твої груди, приємніші від вина, і запах твого одягу понад усі аромати. Наречена, твої губи викапують стільниковий мед, — мед і молоко з твого язика, і запах твого одягу, як запах Лівану. Моя сестра-наречена — огорожений сад, — огорожений сад, запечатане джерело. Твоє віття — рай гранатових дерев з урожаєм вибраних плодів Кіпру з нардом, нард і шафран, пахуча тростина і цинамон з усіма деревами Лівану, смирна, алое з усіма найкращими мазями; джерело саду — криниця живої води, що витікає з Лівану.
Підіймися, північний вітре, і йди сюди! Південний вітре, провій мій сад, і хай розпливуться мої аромати! Нехай спуститься мій коханий у свій сад і нехай їсть плоди його фруктових дерев.
Я ввійшов до мого саду, моя сестро, моя наречена, я зібрав мою смирну з моїми ароматами, я з’їв мій хліб з моїм медом, я випив моє вино з моїм молоком. Їжте, друзі, пийте і впивайтеся, брати!
Я сплю, та моє серце чує. Голос мого коханого стукає у двері: Відкрий мені, моя сестро, моя подруга, моя голубка, моя досконала, бо моя голова покрита росою і моє волосся — краплями ночі! Я скинула свій верхній одяг, як його вдягатиму? Я помила свої ноги, як їх забрудню? Мій коханий простягнув свою руку крізь отвір, і моє нутро затріпотіло до нього. Я встала, щоб відкрити моєму коханому, мої руки капали смирною, мої пальці — добірну смирну на ручки замка. Я відкрила моєму коханому, та мій коханий пішов! Моя душа вийшла, коли він говорив, я його шукала, та його не знайшла, я закликала до нього, та він мене не почув. Мене спіткали вартові, які обходили місто, мене побили, мене поранили, вартові мурів забрали в мене мою накидку.
Я благала вас, дочки Єрусалима, силами і міццю поля, якщо знайдете мого коханого, що йому сповістите? Що я зранена любов’ю.
Чим твій коханий інший від коханого, красуне між жінками, чим твій коханий інший від коханого, що ти нас так благала?
Мій коханий — білий і рудий, вибраний з-поміж десятьох тисяч. Його голова — золота і чисте золото, його волосся — кучеряве, чорне, наче в крука, його очі, як у голуба при водяних ставках, вимиті в молоці, які сидять біля водяних ставків, його щоки, наче посудини з ароматами, що видають запашність, його губи — лілеї, що капають добірну смирну, його руки — карбовані, золоті, повні, тарсійські, його живіт — слонова таблиця на камені сапфіра, його ноги — мармурові стовпи, закріплені на золотих основах, його вигляд, як Лівану, вибраний, як кедри, його горло — солодкість і повністю пожадане. Це — мій коханий, і це — мій друг, дочки Єрусалима!
Куди пішов твій коханий, красуне між жінками? Куди звернув погляд твій коханий? Тож ми з тобою його пошукаємо!
Мій коханий пішов у свій сад до посудин аромату, щоб пасти в садах і збирати лілеї. Я — для мого коханого, і мій коханий — для мене, він пасе серед лілей.
Ти — красива, моя подруго, як бажання, прекрасна, як Єрусалим, грізна, як вишикувані полки. Відведи свої очі від мене, бо вони мене полонили. Твоє волосся, як стада кіз, які з’явилися з Ґалааду. Твої зуби, як стада острижених овець, які вийшли з купелі, усі з двійнятами, і бездітної між ними немає. Твої губи, наче червоний шнурочок, і твоя мова прекрасна. Твоя щічка без твого накриття, як кільце розрізаного граната.
Є шістдесят цариць і вісімдесят наложниць, і молодиць, яким немає числа. Є одна моя голубка, моя досконала, є одна у своєї матері, вона вибрана в тої, яка її народила. Дочки її побачили і назвуть її блаженною, цариці та наложниці її вихвалятимуть. Хто вона, котра нахилилася, наче ранок, красива, як місяць, вибрана, як сонце, грізна, як вишикувані полки?
Я зійшла в горіховий сад, щоб подивитися на плоди потоку, аби побачити, чи розквітнув виноградник, чи зацвіли гранатові дерева. Там тобі дам мої груди. Моя душа не взнала. Посадили мене на колісниці Амінадава.
Повернися, повернися, Суламітко, повернися, повернися, і тебе побачимо. Що ви побачили в Суламітці? Вона приходить, як хороводи полків. Якими прекрасними є твої кроки у взутті, дочко князя? Ритмічні рухи твоїх стегон подібні до намиста, — діло рук митця. Твій пупець — карбована чаша, якій не бракує змішаного вина. Твій живіт — сніп пшениці, огороджений лілеями. Твої дві груді — як два малюки-близнюки сарни. Твоя шия, як вежа зі слонової кості. Твої очі, як озера в Есевоні в брамах Дочки численних. Твої ніздрі, як вежа Лівану, що дивиться в напрямку Дамаску. Твоя голова на тобі, як Кармил, і плетінки твоєї голови, наче багряниця, цар, зв’язаний в коридорах. Як ти прикрасилася, і якою солодкою ти, любове, у твоїх насолодах стала?
Це — твоя велич, ти уподібнилася до пальми, а твої груди — до виноградних грон. Я сказав: Вилізу на пальму, схоплюся за її верхівки, і твої груди будуть, як грона винограду, а запах твоєї ніздрі, як у яблука, а твоє горло, як добре вино, що йде твоєму коханому на добро, що досягає моїх губ і зубів.
Я — для мого коханого, і на мене його увага. Іди сюди, мій коханий, вийдемо на поле, поселимося в селах. Рано будемо у виноградниках, побачимо, чи зацвів виноград, чи розквіт цвіт винограду, чи зацвіли гранатові дерева. Там тобі дам мої груди. Мандраґори видали запах, і біля наших дверей усі добірні плоди, нові до старих, — мій коханий, я для тебе зберегла.
О, якби ти, мій коханий, був тим, хто ссав груди моєї матері. Знайшовши тебе ззовні, я цілувала б тебе, і ніхто не зневажав би мене. Обійму тебе, введу тебе в дім моєї матері й до покою тієї, яка мене зачала. Напою тебе вином з ароматними травами, із соку моїх гранатових яблук. Його лівиця — під моєю головою, а його правиця мене обійматиме. Я благала вас, дочки Єрусалима, силами і міццю поля, щоб ви не підняли і щоб не розбудили любов, аж доки не забажає.
Хто вона, котра виходить у білому, опираючись на свого коханого? Я тебе розбудив під яблунею. Там тебе привела на світ твоя матір, там тебе привела на світ та, яка тебе породила. Поклади мене, як печать на твоєму серці, як печать на твоєму плечі. Адже любов сильна, як смерть, ревнощі тверді, як ад, її іскри — вогняні іскри — її полум’я. Велика вода не зможе загасити любові, і ріки її не затоплять. Якщо хтось віддаватиме все своє майно за любов, ним тільки погордують!
Наша сестра маленька і не має грудей. Що зробимо для нашої сестри в день, коли тільки заговорять про неї? Була б вона стіною, то збудували б на ній срібні башти, а була б вона брамами, то розписали б на ній кедрові дошки. Я — мур, і мої груди, немов башти. Я була в його очах, як та, котра знаходить мир.
У Соломона у Вееламоні був виноградник. Він дав свій виноградник сторожам, кожний мав принести з його плоду тисячу срібних. Мій виноградник, саме мій, переді мною. Тисяча тобі, Соломоне, і двісті тим, які стережуть його плід. Ти сидиш в садах, і приятелі слухають твій голос. Дай мені тебе почути. Біжи, мій коханий, і уподібнися до сарни чи молодого оленя на горах ароматів!