Екклезіаста

Слова Екклезіаста, сина Давида, царя Ізраїля в Єрусалимі. Марнота марнот, — сказав Екклезіаст, — марнота марнот, усе марнота. Яка користь людині в усій її праці, якою трудиться під сонцем? Рід приходить, і рід відходить, земля ж стоїть навіки. І сонце сходить, і сонце заходить, і тягнеться до свого місця. Воно, підіймаючись, іде туди на південь і обходить до півночі. Обходячи, обходить, іде вітер, і у своїх коловоротах вітер повертається. Усі потоки течуть до моря, та море не переповниться. На місце, звідки течуть потоки, туди вони повертаються, щоби плисти знову.

Усі речі стомлюючі. Не зможе людина виказати, і око не насититься баченням, і вухо не насититься слуханням. Усе те, що було, — воно те, що буде. І що те, котре зроблене, — воно те, що буде зроблене. Немає нічого нового під сонцем. Хто промовить і скаже: Поглянь, це нове, — воно вже сталося у віках, що були перед нами. Немає пам’яті перших, і останнім, що сталися, не буде їм пам’яті в тих, що стануться в кінці.

Я, Екклезіаст, був царем над Ізраїлем у Єрусалимі. І я віддав моє серце, аби шукати і дослідити мудрістю все, що відбувається під небом. Адже Бог дав людським синам погані обставини, щоб перебувати в них. Я побачив усі творіння, зроблені під сонцем, і ось усе марнота і бажання духа. Викривлене не зможе прикраситися, і те, чого бракує, не зможе бути порахованим. Я сказав у своєму серці, мовлячи: Ось я звеличився і поставив мудрість над усіма, що були переді мною в Єрусалимі, і моє серце багато побачило мудрості та знання. Я віддав моє серце, щоб пізнати мудрість і знання, я пізнав притчі та загадки, бо і це — бажання духа. Адже в безлічі мудрості — безліч пізнання, і хто побільшує пізнання, побільшує страждання.

Я промовив у своєму серці: Давай випробую тебе веселістю, тож поглянь на добро! Ось і це марнота. Я сказав сміхові: Крутійство! А веселості: Що це ти чиниш? Я перевірив у своєму серці, чи буде тягнути до вина моє тіло, — та моє серце провадило в мудрості. Я намагався схопити безумність, доки не побачу, у чому добро для людських синів, яке чинитимуть під сонцем усю кількість днів їхнього життя. Я звеличив мої творіння, збудував собі доми, насадив собі виноградники, зробив собі огорожі та сади і посадив у них дерево всякого плоду. Я зробив собі ставки для води, щоб наводнювати з них ліс, що породжував дерева. Я придбав рабів і рабинь, і були в мене ті, що народилися в домі, і в мене було велике надбання стад і череда понад усіх, що були переді мною в Єрусалимі.

Я зібрав собі золото, срібло і особисті маєтки царів та країн. Я настановив собі співаків, співачок і приємності людських синів, виночерпіїв і виночерпинь. І я звеличився, і додав понад усіх, що були переді мною в Єрусалимі. І моя мудрість установлена була в мені. І все, що мої очі попросили, я від них не відняв, я не заборонив моєму серцю жодної веселості, бо моє серце веселилося всяким моїм трудом, і це стало моєю часткою від усякої моєї праці. Я поглянув на всі мої творіння, які зробили мої руки, і на труд, яким я попрацював, аби зробити, і ось усе марнота і бажання духа, і немає користі під сонцем.

Я поглянув, щоб побачити мудрість, плутанину і безумність. Бо хто — людина, яка піде за порадою, що в усьому виконав її? І я побачив, що є більше мудрості від безумності, як більше світла від темряви. Очі мудрого — на його голові, а безумний ходить у темряві. Я пізнав, що один випадок трапиться з ними всіма. І я сказав у своєму серці: Випадок безумного і зі мною трапиться, тож навіщо я став мудрим? Я тоді надмірно заговорив у своєму серці, бо безумний говорить від надвишку, бо ж і це марнота. Адже немає пам’яті мудрого з безумним навіки, оскільки вже в днях, що приходять, усе буде забуте. Яким чином мудрий помирає з безумним? Я зненавидів життя, бо лукаве переді мною творіння зроблене під сонцем, бо все — марнота і бажання духа.

Я зненавидів увесь мій труд, яким я працюю під сонцем, бо залишаю його людині, що буде після мене. І хто знає, чи мудрий буде, чи дурний? І він володітиме всім моїм трудом, яким я працював, і яким я мудрував під сонцем. Та це ж — марнота. І я відвернувся, щоб відставити від мого серця весь труд, яким я трудився під сонцем. Бо є чоловік, труд якого в мудрості, у пізнанні та в мужності, і чоловік, який не трудився в ньому, дасть йому його частку. Це — марнота і велике зло. Бо що буває із чоловіком в усьому його труді та в бажанні його серця, яким він трудиться під сонцем? Адже всі його дні є днями страждань і гніву, його плутанина, і вночі його серце не спить. Це ж є марнота.

Не є добром для людини те, що їсть, що п’є і що покаже своїй душі, добро — в його труді. І я побачив, що це від Божої руки. Бо хтось їсть, а хтось стримується без Нього. Адже доброму чоловікові перед Його обличчям Він дав мудрість, пізнання і веселість. А тому, що грішить, дав плутанину, щоб побільшити і зібрати, аби дати доброму перед Божим обличчям. Адже і це — марнота та порив духа.

Для всього час, і пора для кожного діла під небом. Час родити і час помирати, час садити і час виполювати насаджене, час убивати і час лікувати, час нищити і час будувати, час плакати і час сміятися, час ридати і час танцювати, час розкидати каміння і час збирати каміння, час обіймати і час віддалятися від обіймів, час шукати і час вигублювати, час зберігати і час викидати, час роздирати і час зашивати, час мовчати і час говорити, час любити і час ненавидіти, час для війни і час для миру.

Яка користь тому, хто чинить те, у чому він трудиться? Я побачив плутанину, яку Бог дав людським синам, щоб плутатися в ній. Усе Він зробив добре у свій час і вік дав у їхнє серце, аби чоловік не знайшов творіння, яке Бог зробив від початку і аж до кінця. Я пізнав, що немає в них нічого кращого, хіба лише веселитися і робити добро у своєму житті. І кожна людина, яка їсть, п’є і бачить добро в усьому його труді — це Божий дар.

Я пізнав, що все, що зробив Бог, воно перебуватиме навіки. До нього немає що додати, і від нього немає що відняти, і Бог зробив, аби боялися Його обличчя. Те, що сталося, вже є, і що має статися, вже відбулося, і Бог дослідить те, що пробігає. І ще побачив я під сонцем: місце суду, а там — безбожний, і місце праведного, а там — безбожний. Я промовив у своєму серці: Праведного і безбожного судить Бог, бо час на всяке діло і на всяке творіння. Там я сказав у своєму серці про мову людських синів, що їх розсуджує Бог, і щоб показати їм, що й вони є тваринами. Бо випадок людських синів і випадок тварин, — у них один випадок. Як смерть цього, так смерть іншого, і дух в усіх. І що більшого має людина від тварини? Нічого, бо все — марнота! Усе йде на одне місце. Усе постало із землі, і все до землі повертається. І хто знає, чи дух людських синів підноситься вгору, і чи дух худоби сходить вниз у землю? І я побачив, що немає добра, хіба тільки те, що людина розвеселиться у своїх творіннях, бо це її частка. Адже хто його поведе побачити те, що буде після нього?

Я ж повернувся і побачив усі пригноблення, що сталися під сонцем. І ось сльоза пригноблених, і немає в них потішника, і в руках їхніх гнобителів — сила, і немає в них потішника. Я похвалив померлих, що вже померли, понад живих, які живуть аж дотепер. І кращим за них обох є той, що ще не був, хто не побачив зла, що зробили з творінням під сонцем. І я побачив увесь труд і всю сміливість творіння, бо воно — ревнощі чоловіка до свого друга. Це — марнота і бажання духа. Безумний схрестив свої руки і з’їв своє тіло. Краще повні пригорщі спокою, ніж повні дві пригорщі праці та бажання духа. І я повернувся, і побачив марноту під сонцем. Є один, і немає другого, немає в нього ні сина, ні брата. І немає кінця всьому його трудові, та його око не насичується багатством. Для кого ж я працюю і позбуваю мою душу доброти? І це — марнота та погана плутанина.

Двом краще, ніж одному, для яких є добра винагорода в їхньому труді. Бо якщо впадуть, один піднімає свого спільника, і горе йому одному, коли впаде, і не буде другого, щоби його підняти. І якщо заснуть два, то їм тепло. Як же один зігріється? І якщо скріпиться один, два стануть проти нього, і шнур, втроє сплетений, розірветься не скоро. Бідний і мудрий раб кращий за старого і безумного царя, який ще не навчився, як сприймати. Бо вийдуть з дому кайданів, щоб царювати, бо і в його царстві бідним народився. Я побачив усіх, що живуть, котрі ходять під сонцем, з другим молодцем, що встане замість нього, немає кінця всякому народові, усім, які перед ними були. І останні ним не розвеселяться, бо і це — марнота і бажання духа.

Бережи твою ногу, якою підеш до Божого дому, і як ти близько, щоб слухати. Твоя жертва є кращою за дари безумних, бо вони не знають, що чинять зло.

Не поспішай твоїми устами, і нехай твоє серце не поспішає винести слово перед обличчям Бога. Адже Бог на небі, а ти — на землі, на цьому стали твої нечисленні слова. Бо в безлічі плутанини приходить сон і голос безумного в багатьох словах. Як тільки ти помолився до Бога молитвою, не забарися її виконати. Бо Він не милується в безумних, ти віддай те, що пообіцяв у молитві. Краще тобі не молитися, ніж тобі помолитися, і не віддати. Не дай твоїх уст, щоби згрішило твоє тіло, і не скажеш перед Божим обличчям: Це з незнання, щоби Бог не розлютився на твій голос і не знищив творіння твоїх рук. Бо у великій кількості снів та безумності й слова численні. Отже, бійся Бога! Коли в країні бачиш обмову бідного, обкрадання суду і праведності, не дивуйся ділом. Адже Всевишній стереже над високим, і високі — над ними. І надвишки землі є для всіх, цар обробленого поля.

Хто любить срібло, не насититься сріблом. І хто сильно полюбив їхні плоди? Це ж марнота! Безліччю доброти наповнилися ті, що його їдять. І яка чеснота в того, що має, хіба щоби дивитися на нього очима? Сон солодкий у раба, чи мало або чи багато їсть. А хто наситився багатінням, не має того, хто дозволив би йому спати. Є недуга, яку я побачив під сонцем, багатство, бережене при власникові на його зло, і те багатство загине в поганій плутанині, і він породив сина, і немає нічого в його руці. Як і вийшов він нагий із лона своєї матері, так він і повернеться, аби піти, як і прийшов, і нічого не забере за свій труд, щоби пішло в його руці. І це погана недуга. Адже так, як прийшов, так і відійде, і яка користь йому, для чого трудиться на вітер? І всі його дні — в темряві, плачу, великому гніві, недузі та розлюченості. Ось що доброго я побачив, що є приємне: їсти, пити і бачити добро в усякій своїй праці, якою трудиться під сонцем за числом днів його життя, які дав йому Бог. Адже це — його частка. І всяка людина, якій Бог дав багатство, маєтки і владу, Він дав їй їсти з нього, брати його частку і веселитися у своєму труді, це — Божий дар. - Адже не багато пам’ятатимуть дні свого життя, тому що Бог дає клопіт йому у веселості його серця.

Є зло, яке я побачив під сонцем, і воно велике на людині. Чоловік, якому Бог дасть багатство, маєтки і славу, і в його душі немає браку ні в чому, що забажає, та Бог не дасть йому владу із цього їсти, бо чужий чоловік його їсть. Це марнота і тяжка. Якщо чоловік народить сто дітей і поживе багато років, і дуже численні будуть дні його років, і його душа не насититься добром, і не було для нього гробниці, я сказав: Недоношеному краще за нього, бо він прийшов у марноті й відходить у темряві, і його ім’я покриється темрявою, і він сонця не побачив і не пізнав, у нього спокій більший, аніж у того. І якщо він пожив до повороту тисячі років, і не знав праведності, то хіба не все йде до одного місця? Усякий труд людини — для її уст, і душа не насититься.

Адже яка користь мудрому над нерозумним? Бо бідний пізнав, як ходити перед життям. Зір очей кращий, ніж у того, що ходить душею. І це — марнота і бажання духа. Якщо щось сталося, вже дано йому ім’я, і знано, хто є чоловік, і не зможе судитися із сильнішим від нього. Адже є численні слова, що множать марноту. Що корисне для людини? Бо хто знає, що добре для людини в житті: число днів життя його марноти? І він провів їх у тіні. Бо хто сповістить людині, що після нього буде під сонцем?

Добре ім’я краще, ніж добра олія, і день смерті, ніж день народження. Краще йти в дім плачу, ніж іти в дім розпивання, оскільки це — кінець усякого чоловіка, і хто живе, покладе до свого серця. Кращий смуток від сміху, бо в смутку обличчя серце зробиться добрим. Серце мудрих — у домі плачу, а серце безумних — у домі радості. Краще слухати картання мудрого, ніж чоловіка, що слухає пісню безумних. Адже сміх безумних, як голос тернини під казаном. І це — марнота. Бо пригноблення виводить із рівноваги мудрого й губить серце його шляхетності. Краще кінець справи від її початку, кращий довготерпеливий від того, що надимається духом.

Не поспішай палати гнівом у твоєму дусі, бо гнів спочине в подолі беззаконних. Не скажи: Що сталося, чому ранішні дні були кращі від цих? Бо ти про це не запитав у мудрості. Мудрість добра з роздаванням спадку і корисна для тих, що бачать сонце. Адже мудрість у своїй тіні, як тінь срібла, і надмір знання мудрості оживить того, що її посідає. Поглянь на Божі створіння. Бо хто зможе прикрасити того, кого Бог скрутив? У день доброти живи в добрі, а в дні зла гляди. І це співзвучним цьому зробив Бог задля того, щоб людина після себе не знайшла нічого.

Я все побачив у днях моєї марноти. Є праведний, що гине у своїй праведності, і є безбожний, що залишається у своєму злі. Не ставай дуже праведним і не мудруй надмірно, щоби часом ти не зійшов з розуму. Не будь дуже безбожним і не стань твердим, щоб ти не помер не у свій час. Добре тобі триматися цього, і тим не опогань свою руку, бо хто боїться Бога, тому пощастить в усьому. Мудрість допоможе мудрому більше, ніж десять володарів, що є в місті. Адже немає на землі праведної людини, яка чинитиме добро і не згрішить. І не прикладай твоє серце до всіх слів, які скажуть, щоб ти не почув твого раба, який тебе проклинає, бо він багаторазово заподіє тобі зло, із численними повтореннями зробить зло твоєму серцю, щоб і ти інших проклинав.

Це все я випробував мудрістю. Я сказав: Стану мудрим, — і вона віддалилася від мене, подалі від того, що була, і глибину глибини, хто її знайде? Обійшов я і моє серце, щоб пізнати, аби розвідати і знайти мудрість і ліки, і пізнати безумність, твердість і крутійство безбожних. І знаходжу я гіркіше за смерть, жінку, яка є пасткою, і її серце — сіті, її руки — кайдани. Добре перед обличчям Бога звільнитися від неї, і хто грішить, схоплений буде нею.

Поглянь, це я знайшов, — сказав Екклезіаст, — одне по одному, щоб віднайти задум, який ще шукала моя душа, та я не знайшов. Я знайшов одного чоловіка з тисячі, та жінки в усьому цьому я не знайшов. Лише ось це я знайшов, що Бог зробив людину праведною, а вони вишукували численні вимисли.

Хто знає мудрих? І хто знає розв’язку слова? Мудрість людини освітлює її обличчя, а безсоромний своїм обличчям буде зненавиджений. Зберігай те, що виходить з уст царя, і щодо слова Божої клятви не спішися. Підеш від його обличчя, не стій в поганому слові. Бо він вчинить усе, що тільки забажає, оскільки як цар він говорить з владою, і хто йому скаже: Що зробиш?

Хто береже заповідь, не пізнає злого слова, і серце мудрого знає час суду. Адже для всякого діла є час і суд, бо знання людини велике в нього. Адже немає того, хто знає, що буде, бо хто йому сповістить, як буде? Немає чоловіка, що має владу над духом, аби заборонити духові. І немає сили в день смерті, і немає звільнення у війну, і безбожність не спасе того, що її має.

І я побачив це все, і я віддав моє серце на всяке творіння, яке створене під сонцем, те, чим чоловік володів над чоловіком, аби йому заподіяти зло. І тоді я побачив безбожних, яких несли до гробниць, пішли зі святого місця, а їх хвалили в місті, за те, що так чинили. І це ж марнота. Адже немає швидкого протиставлення того тим, що чинять погане. Через це заспокоєне було серце людських синів у них, щоби чинити зло. Хто згрішив, робив відтоді зло і довго перед тим. Бо ж знаю я, що буде добре тим, котрі бояться Бога, щоб вони боялися Його обличчя. І не буде добра для безбожного, і не продовжить днів у тіні той, хто не боїться Божого обличчя.

Є марнота, що вчинена на землі, оскільки є праведні, з якими стається за ділами безбожних, і є безбожні, з якими стається за ділами праведних. Я сказав, що й це марнота. І я хвалив веселість, бо немає добра для людини під сонцем, хіба що їсти, пити і веселитися, і воно прийде до нього в його труді в дні його життя, які йому Бог дав під сонцем. Цьому я віддав своє серце, щоб пізнати мудрість і побачити плутанину, зроблену на землі, бо і вдень, і вночі не бачить сну своїм очам. І я побачив усі Божі творіння, що людина не зможе осягнути творіння, зроблене під сонцем. І скільки б людина не намагалася осягнути, то не осягне. І скільки б мудрий не говорив, що пізнав, не зможе осягнути.

Бо це все я дав у моє серце, і моє серце побачило це все. Так, як праведні та мудрі, так і їхні діла — в руці Бога, і немає чоловіка, який знає любов і ненависть. Усе перед їхнім обличчям, марнота в усьому. Один випадок у праведного і безбожного, доброго, злого, чистого і нечистого, і хто жертвує, і хто не жертвує. Як добрий, так і той, хто грішить. Як той, що клянеться, так і той, хто боїться клятви. Це погано в усьому зробленому під сонцем, що один випадок для всіх. І серце людських синів наповнилося злом, і плутанина в їхньому серці та в їхньому житті, а після них — до мертвих. Бо хто той, що спільник усіх живих? Є надія, бо жива собака, вона краща за мертвого лева. Адже ті, що живуть, знатимуть, що помруть, а мертві не знають нічого. І немає для них вже винагороди, бо їхня пам’ять забута. І вже їхня любов, їхня ненависть і їхні ревнощі пропали, і вже немає для них навіки частки в усьому, зробленому під сонцем.

Ходи, їж твій хліб у веселості та пий твоє вино добрим серцем, бо вже Бог уподобав твої творіння. Усякого часу нехай твій одяг буде білим, і нехай не забракне олії на твоїй голові. Дивись на життя з жінкою, яку ти полюбив, усі дні життя твоєї марноти, які тобі дано під сонцем, усі дні твоєї марноти, бо це — твоя частка у твоєму житті й у твоєму труді, яким ти трудишся під сонцем. Усе, що тільки знайде чинити твоя рука, чини за твоєю силою, бо немає роботи, помислу, пізнання і мудрості в аді, куди ти підеш.

Я повернувся і побачив під сонцем, що біг — не для прудких, бій — не для сильних, хліб — не для мудрих, багатство — не для розумних і милість — не для тих, що пізнають, бо їх усіх зустріне час і випадок. Бо й людина не пізнала свого часу. Як риби ловляться злою сіттю, і як птахи ловляться пасткою, так людські сини ловляться, як і вони, у злий час, коли раптово на них нападе.

І я побачив це — мудрість під сонцем, і вона для мене велика. Місто мале, і в ньому мало людей, і прийде проти нього великий цар, оточить його і збудує проти нього великі вали. І знайдеться в ньому бідна мудра людина, і вона спасе місто своєю мудрістю. І людина не буде згадана з тою бідною людиною. І я сказав: Мудрість краща за силу. І мудрість бідного понижена, його слів не чути. Слова мудрих в тиші почуються понад крик тих, що панують у безумстві. Мудрість краща за військову зброю, а один, роблячи гріх, знищить велику доброту.

Мухи, що здихають, засмердять посудину пахучої олії. Мало мудрості шляхетніше від великої слави безумності. Серце мудрого — з його правого боку, а серце безумного — з його лівого боку. І коли безумний іде дорогою, забракне в нього серця, і те, що він думає, усе — безумність. Якщо проти тебе підніметься дух того, хто панує, не залиши твого місця, бо оздоровлення спиняє великі гріхи.

Є зло, яке я побачив під сонцем, як проступок, що вийшов від обличчя того, хто панує. Безумного поставлено на великих висотах, і багаті сядуть у приниженні. Я бачив рабів на конях і володарів, що ходять по землі, як раби. Хто копає рів, упаде в нього, і того, хто валить огорожу, його вкусить гадюка. Хто витягає каміння, через них буде в біді, хто ріже дерева, через них матиме клопіт. Як відпаде залізо, і він жахнеться обличчям, зміцнить сили, і мудрість більша за сміливість. Якщо змія вкусить без шепоту, немає користі для чарівника. Слова уст мудрого — милість, і губи безумного його затоплюють. Початок слів його уст — безумність, і кінець його уст — погане запаморочення. І безумний множить слова. Людина не пізнала того, що стається, і те, що буде після нього, хто їй сповістить? Труднощі безумних їх замучать, як того, хто не довідався, як іти до міста.

Горе тобі, місто, якщо твій цар молодий, а твої володарі вдосвіта їдять. Блаженна ти, земле, якщо твій цар — син вільних, і твої володарі своєчасно їдять для сили, і не застидаються. Через лінивство впаде дах, і через безділля рук завалиться дім. На радість роблять хліб, і вино веселить живих, і всі послухаються срібла. І у твоїй совісті не проклинай царя, і в покоях твоїх спалень не проклинай багатого. Адже небесний птах віднесе голос, і той, хто має крила, сповістить слово.

Пошли твій хліб на поверхню води, бо за багато днів його знайдеш. Дай частину сімом і вісьмом, бо не знаєш, яке зло буде на землі. Коли хмари наповняться дощем, то виливають на землю. І якщо дерево впаде на південь чи якщо на північ, на місці, куди дерево впаде, там буде. Хто пильнує вітер, не посіє, і хто дивиться на хмари, не пожне! Між ними немає того, хто знає, яка дорога духа. Як кості в лоні вагітної, так не пізнаєш Божі творіння, усе, що Він чинитиме.

Вдосвіта сій твоє насіння, і на вечір хай не ослабне твоя рука, бо не знаєш, котре зійде, чи це, чи те, і чи обидва разом добрі. Світло солодке, і добре очам бачити сонце. Бо ж коли людина проживе багато років, у всіх цих звеселиться і згадає дні темряви, бо будуть численні. Усе, що приходить, — марнота.

Веселися, юначе, у твоїй молодості, і нехай тобі добро вчинить твоє серце в дні твоєї молодості, і ходи дорогами твого серця і за зором твоїх очей, і знай, що після цього всього тебе Бог приведе на суд. І відкинь лють від твого серця, і відведи зло від твого тіла, бо молодість і незнання — марнота.

І в дні твоєї молодості згадай Того, Хто тебе створив, аж доки не прийдуть дні злі, і надійдуть роки, в яких скажеш: Немає мені в них задоволення. Доки не померкне сонце, світло, місяць і зірки, і повернуться хмари після дощу. У день, в який зрушаться сторожі дому та зігнуться мужі сили, і бездіяльні будуть жінки, що мелють, бо зменшилися числом, і потемніють ті, що їх видно крізь дірку. І замкнуть двері на торговиці в немочі голосу жінки, що меле, і підніметься на голос горобця, і впокорені будуть усі дочки співу. З висоти побачать, і жахи на дорозі. І зацвіте мигдаль, і розтовстіє сарана, і розсіється кипарис, бо людина пішла до свого вічного дому, і оточили торговицю ті, що оплакують. Доки не знищиться срібний шнурок, і розбитим буде чисте золото, знищеним буде відро біля джерела, колесо побіжить до ставу, і порох повернеться в землю, як був, а дух повернеться до Бога, Який його дав. Марнота марнот, — сказав Екклезіаст, — усе марнота.

А тому що Екклезіаст був надзвичайно мудрим, він ще навчив народ знання, і вухо дослідить красу притч. Довго Екклезіаст намагався знайти бажані слова і правильно написане, слова правди. Слова мудрих, як рожен і як насаджені цвяхи, які дані від пастуха одного, як збірка, і з них є надмір. Мій сину, бережися робити багато книг. Немає кінця, і велике навчання — труд для тіла. Кінець усього слова, як чується: Бійся Бога і дотримуйся Його заповідей, бо це — уся людина. Адже Бог приведе на суд усе творіння з усім недоглянутим, чи добрим, чи злим.