2 Коринтян

Павло, з Божої волі апостол Ісуса Христа, та брат Тимофій — до Божої Церкви в Коринті з усіма святими, які в усій Ахаї:

благодать вам і мир від Бога, нашого Отця, і Господа Ісуса Христа.

Благословенний Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, Отець співчуття і Бог усякої втіхи,

Який розраджує нас у всіх наших скорботах, аби і ми могли потішати тих, хто перебуває у різних скорботах, утіхою, якою Бог потішає нас самих.

Наскільки в нас множаться страждання Христа, настільки через Христа множиться і наша втіха.

Якщо терпимо, то це для вашої втіхи та спасіння; коли втішаємося, то це для вашої втіхи [та спасіння], що дає вам силу терпеливо переносити ті страждання, які й ми переносимо.

І наша надія щодо вас певна, бо знаємо, що ви є нашими співучасниками як у стражданнях, так і в радощах.

Не хочемо, щоб ви, брати, не знали про наші труднощі, що трапилися [з нами] в Азії, бо нам було надзвичайно важко, понад силу, так що й не надіялися вже жити.

Але самі в собі ми мали присуд смерті, щоб не надіятися на себе самих, але на Бога, Який воскрешає мертвих,

Який і визволив нас від такої смерті, і визволить; на Нього ми надіємося, що й надалі визволятиме,

через сприяння вашої молитви за нас, щоби за дар, одержаний нами від багатьох, багато хто дякував за нас.

Наша похвала така: свідчення нашого сумління, що ми жили на світі, — особливо серед вас, — у простоті та Божій чистоті, не в тілесній мудрості, але в Божій благодаті.

І ми пишемо вам не що інше, як те, що читаєте і що розумієте; і я сподіваюся, що повністю зрозумієте,

як частково ви вже зрозуміли нас, що ми є для вас похвалою, як і ви для нас, у день Господа нашого Ісуса.

Із цією певністю я хотів прибути до вас раніше, щоб ви вдруге мали благодать,

а від вас піти в Македонію, а з Македонії знову прийти до вас, щоб ви відпровадили мене до Юдеї.

Задумавши так, чи вчинив я щось легковажно? Або коли щось задумую, то тілесно задумую, щоб «так» було в мене «так», а «ні» — «ні»?

Але вірний Бог, що наше слово до вас не було і «так», і «ні».

Божий Син, Ісус Христос, Якого між вами проповідував я, Силуан і Тимофій, не був «так» і «ні»; у Ньому завжди було — «так»!

Бо скільки є Божих обітниць, то всі в Ньому — «так»! І в Ньому — «амінь»: для слави Бога через нас!

Той, Хто зміцнює нас з вами у Христі і Хто помазав нас, — це Бог.

Він дав нам печать, дарував завдаток Духа в наші серця.

Тож я закликаю Бога за свідка моєї душі, Який щадив вас і не прийшов у Коринт дотепер.

Не тому, що хочемо панувати над вашою вірою, але разом співпрацюємо для вашої радості, адже у вірі ви стоїте твердо!

Я про себе вирішив не приходити до вас знову зі смутком.

Бо коли я спричиняю вам прикрість, то хто потішить мене, як не той, хто зазнав від мене прикрості?

Те саме я писав [вам], щоб коли прийду, не мав смутку [за смутком] від тих, від кого належить мені мати радість, бо я переконаний щодо вас, що моя радість — вона є для всіх вас.

З великим сумом і болем серця писав я вам, обливаючись слізьми, не для того, щоби засмутити вас, але щоб ви знали про ту надмірну любов, яку маю до вас.

Якщо ж хтось засмутив, то не мене засмутив, але до деякої міри, щоб не перебільшити, — усіх вас.

Такому досить того покарання, що від багатьох.

Тому краще вам йому вибачити й потішити, щоби часом не охопив його великий смуток.

Так що прошу вас виявити до нього любов.

Втім, для того я і писав, щоби пізнати вашу досвідченість, чи слухняні ви в усьому.

Бо кому ви прощаєте щось, тому і я, адже коли я щось простив кому, то простив задля вас перед обличчям Христа,

щоб нас не перехитрив сатана, бо його задуми нам добре відомі.

Коли ж я прийшов до Троади звіщати Добру Звістку Христа, хоч мені й були відчинені двері в Господі,

не мав я спокою для мого духа, бо не знайшов там мого брата Тита; попрощавшись з ними, я вирушив у Македонію.

Подяка Богові, Який завжди робить нас переможцями в Христі й на кожному місці виявляє через нас любі пахощі Свого знання.

Тому що для Бога ми є любими пахощами Христа між тими, хто спасається, і між тими, хто гине.

Отже, для одних запах смерті — на смерть, для інших запах життя — на життя. І хто на це здатний?

Адже ми не є такими, як багато хто, які торгують Божим Словом, але ми проповідуємо щиро — так, як від Бога, перед Богом, у Христі.

Хіба ми починаємо знову самих себе представляти? Чи потребуємо, як деякі, рекомендаційних листів до вас або від вас?

Наш лист — це ви; він написаний у наших серцях, його знають і читають усі люди.

Ви показуєте собою, що, завдяки нашому служінню, ви — лист Христа, написаний не чорнилом, а Духом Живого Бога, не на кам’яних скрижалях, а на тілесних скрижалях ваших сердець.

Таку довіру до Бога ми маємо через Христа

не тому, що ми спроможні самі собою над чимось роздумувати, наче самі від себе, але наша спроможність — від Бога,

Який і дозволив нам стати служителями Нового Завіту — не букви, але Духа, адже буква вбиває, а Дух оживляє.

І якщо служіння смерті, викарбуване буквами на камені, було таке славне, що ізраїльські сини не могли дивитися на обличчя Мойсея через минаючу славу його обличчя,

то наскільки славнішим буде служіння Духа!

Бо коли служіння осуду — слава, то служіння праведності набагато перевершує його в славі.

Адже в цьому відношенні не прославилося прославлене — через надмірну славу.

Бо коли те, що минає, — славне, то набагато більшим є те, що постійно перебуває в славі.

Тому, маючи таку надію, діємо з великою сміливістю,

а не як Мойсей, який ховав під покривалом своє обличчя, аби сини Ізраїлеві не дивилися на кінець того, що проминає.

Але їхнє сприйняття закрите. Бо аж по цей день під час читання Старого Завіту залишається не знятим це покривало, адже воно знімається в Христі.

І сьогодні, коли читають книги Мойсея, покривало все ще лежить на їхньому серці.

Коли ж хто навертається до Господа, покривало спадає.

Господь є Дух, а де Господній Дух, [там] свобода.

Ми ж усі з відкритим обличчям, мов у дзеркалі, оглядаємо Господню славу і перетворюємося в той самий образ від слави в славу, як від Господнього Духа.

Ось тому, маючи, як помилувані, таке служіння, не втрачаємо відваги.

Адже ми, відрікшись таємних ганебних діл, не живемо в лукавстві й не перекручуємо Божого Слова, а через виявлення істини доручаємо себе перед Богом кожному людському сумлінню.

Якщо наше Євангеліє закрите, то воно закрите для тих, які гинуть, —

для невіруючих, яким бог цього віку засліпив розум, щоби [для них] не засяяло світло Євангелія слави Христа, а Він — образ Бога.

Ми не проповідуємо себе, але Господа Ісуса Христа; ми ж — ваші раби через Ісуса.

Бог, Який сказав: Нехай із темряви засяє світло! — освітив наші серця, щоби просвітити пізнання Божої слави в особі Ісуса Христа.

Цей скарб ми носимо в глиняних посудинах, щоб велич сили була Божа, а не наша.

У всьому нас тіснять, але ми не пригноблені; ми в скрутних обставинах, але не впадаємо в розпач;

нас переслідують, але ми не залишені; нас принижують, але ми не вигублені;

ми завжди носимо в тілі мертвість Ісуса, щоб і життя Ісуса проявилося в нашому тілі.

Ми, живі, постійно віддаємо себе на смерть задля Ісуса, щоб і життя Ісуса проявилося в нашому смертному тілі.

Тому смерть діє в нас, а життя — у вас.

Маючи ж той самий дух віри, згідно з Писанням: Увірував я, тому й заговорив, — ми віримо, тому й говоримо.

Оскільки знаємо, що Той, Хто воскресив Господа Ісуса, і нас воскресить з Ісусом та поставить разом з вами.

Адже все — для вас, щоби благодать, примножена багатьма, щедро принесла подяку для Божої слави.

Тому ми не втрачаємо відваги. Хоч наша зовнішня людина зітліває, проте наша внутрішня людина оновлюється день у день.

Адже наше тимчасове легке терпіння готує нам понад міру вічну славу,

оскільки ми не дивимося на видиме, а на те, що невидиме, бо видиме — тимчасове, а невидиме — вічне.

Адже ми знаємо, що коли наш земний дім тіла буде зруйнований, то маємо будівлю від Бога: дім нерукотворний, вічний, на небесах.

Тому ми й зітхаємо, прагнучи зодягнутися в нашу небесну будівлю,

щоб, хоч і [одягнені], ми не виявилися нагими.

Бо ми, які перебуваємо в наметі, зітхаємо під тягарем, оскільки хочемо не роздягтися, а зодягнутися, щоб смертне було поглинуте життям.

Той, Хто створив нас для цього, це — Бог, Який дав нам завдаток Духа.

Отже, завжди маючи відвагу, знаємо, що коли живемо в тілі, перебуваємо далеко від Господа,

адже ми живемо вірою, а не тим, що бачимо.

Відвагу ж маємо та вподобання для того, щоб краще покинути тіло та перебувати з Господом.

Тому ми і стараємося, — чи перебуваючи в тілі, чи покидаючи його, — бути любими Йому.

Адже всі ми маємо з’явитися перед судовим престолом Христа, щоб кожний одержав згідно з тим, що в тілі робив: добро чи зло.

Отже, знаючи Господній страх, ми переконуємо людей; перед Богом же ми відкриті; маю надію, що й перед вашим сумлінням ми відкриті.

Не доручаємо себе вам знову, але даємо вам нагоду похвалитися нами, щоб ви мали відповідь для тих, які хваляться обличчям, а не серцем.

Коли ми виходимо із себе, — то для Бога; коли ж помірковані, — то для вас.

Адже любов Христа охоплює нас, коли ми думаємо так: [якщо] один помер за всіх, то й усі померли.

А Він помер за всіх, щоб ті, які живуть, більше не жили для самих себе, але для Того, Хто за них помер і воскрес.

Тому ми відтепер нікого не знаємо за тілом. Хоч ми знали Христа за тілом, але тепер більше не знаємо.

Отже, хто в Христі, той нове творіння; давнє минуло, — ось постало [все] нове!

Усе — від Бога, Який примирив нас із Собою через Христа і дав нам служіння примирення.

Адже Бог у Христі примирив світ із Собою, не зараховуючи їм їхні переступи, і доручив нам слово примирення.

Отже, ми — посли від Імені Христа, і тому наче Сам Бог просить через нас. Від Імені Христа благаємо: примиріться з Богом!

Того, Хто не знав гріха, Він зробив за нас гріхом, щоб ми в Ньому стали Божою праведністю.

Ми, як співпрацівники, благаємо, щоб ви Божої благодаті не приймали надаремно.

Адже сказано: У сприятливий час Я вислухав тебе і в день спасіння допоміг тобі. Ось тепер — час сприятливий! Ось тепер — день спасіння!

Ми нікому не чинимо жодної перешкоди, щоб служіння було бездоганним,

але в усьому виявляємо себе як слуги Бога: у великому терпінні, у стражданнях, у нещастях, у пригніченнях,

у ранах, у в’язницях, у заворушеннях, у труднощах, у недосипаннях, у постах,

в очищенні, у пізнанні, у терпеливості, у лагідності, у Святому Дусі, у щирій любові,

у слові істини, у силі Божій, зі зброєю праведності в правій та лівій руці,

у славі й безчесті, у ганьбі й похвалі; як ті, які сіють оману, але ми правдомовні;

як невідомі, але добре знані; як ті, які вмирають, однак ми живі; як карані, але не страчені;

як ті, які сумують, але завжди радіють; як убогі, але багатьох збагачуємо; наче ті, які нічого не мають, але всім володіють.

Наші уста відкрилися до вас, коринтяни; наше серце широке.

У нас вам не тісно, проте тісно у ваших серцях.

Кажу вам, наче дітям: майте широке серце й ви.

Не впрягайтеся разом з невірними в чуже ярмо. Що може бути спільного в праведності з беззаконням? Що спільного між світлом і темрявою?

Яка згода Христа з Веліяром? Яка частка вірного з невірним?

Або яка згода між Божим храмом та ідолами? Адже ми — храм Живого Бога, як сказав Бог: Оселюся в них і ходитиму з ними, і буду їхнім Богом, а вони будуть Моїм народом!

Тому вийдіть з-поміж них і відділіться, — говорить Господь, — і до нечистого не доторкайтеся, і Я прийму вас,

і буду для вас Отцем, а ви будете для Мене синами й дочками, — каже Господь Вседержитель!

Отже, маючи такі обітниці, улюблені, очистьмо себе від усякої нечистоти тіла та духа, звершуючи святі справи в Божому страху.

Зробіть місце для нас. Ми нікого не скривдили, нікому не нашкодили, нікого не використали.

Не на осуд кажу, бо раніше сказав я, що ви в наших серцях, так щоб нам разом померти або ж разом жити.

Маю велику впевненість щодо вас, дуже пишаюся вами; при всій нашій журбі я сповнився втіхою і переповнився радістю.

Бо коли ми прийшли до Македонії, наше тіло не мало жодного спочинку, ми в усьому бідували: зовні — боротьба, усередині — страх.

Але Бог — Той, Хто втішає покірних, — потішив нас приходом Тита,

і не лише його приходом, а й утіхою, коли, розповідаючи нам про вашу журбу, ваш смуток, вашу ревність за мене, радів за вас; тому я ще більше зрадів.

Бо хоч і засмутив я вас посланням, та не каюся, хоч і каявся, оскільки бачу, що послання, хоч і тимчасово, засмутило вас;

тепер я радію не тому, що ви були засмучені, а тому, що засмутилися на покаяння. Бо ви по-Божому засмутилися, щоб ні в чому не зазнати втрати через нас.

Адже смуток, що по-Божому, приносить покаяння на спасіння, — ним не слід журитися, а смуток світу спричиняє смерть.

Саме це засмучення по-Божому, — дивіться, яку старанність у вас викликало, яке виправдання, яке обурення, який страх, яке бажання, яку ревність, яку відплату! У всьому ви показали себе чистими в справі.

А коли я і написав вам, то не через того, хто скривдив, і не задля скривдженого, а щоб ваша турбота про нас виявилася для вас перед Богом.

Тому ми втішилися. При нашій радості ми ще значно більше втішилися радістю Тита, що ви всі заспокоїли його дух.

Тож коли я перед ним чимось похвалився вами, то не був засоромлений, але оскільки все, про що ми говорили, є правдою, то й те, чим ми хвалилися перед Титом, виявилося правдою.

А його серце дуже прихильне до вас, коли згадує про послух усіх вас, як ви зі страхом і трепетом прийняли його.

Радію, що в усьому можу покластися на вас.

Повідомляємо вам, брати, про Божу благодать, яка була дана македонським Церквам,

тому що серед великого досвіду переживання їхня надмірна радість при крайній убогості переросла в багатство їхньої щиросердечності.

Бо я свідчу, що по змозі й понад змогу, добровільно,

з наполегливим проханням вони благали нас про благодать і участь у служінні для святих.

І не так, як ми сподівалися, але спочатку віддали себе Господу, а, з Божої волі, і нам,

щоб ми попросили Тита, аби він, як розпочав у вас цю благодійну справу, так і закінчив.

І оскільки ви в усьому маєте достаток: у вірі, слові, знанні, у різних турботах, у вашій любові до нас, — то і в цій доброчинній справі збагачуйтеся.

Не кажу це як наказ, але турботами про інших випробовую щирість вашої любові.

Адже ви знаєте благодать нашого Господа Ісуса Христа, що, будучи багатим, заради вас Він став убогим, аби ви збагатилися Його зубожінням.

І в цьому даю пораду: адже це вам на користь, — вам, які від минулого року не тільки почали здійснювати це, а першими виявили до цього бажання.

Тепер же закінчіть справу, щоб як ревно бажали, так щоб і виконали в міру можливості.

Бо коли є готовність, вона сприймається згідно з тим, що хто має, а не з тим, чого хто не має.

Та й не для того, щоб інші мали полегшення, [а] ви — труднощі, але для рівності.

У нинішній час ваш достаток нехай їм допоможе в їхній нестачі, щоб і їхній достаток допоміг вам у вашій нестачі, — щоб існувала рівність;

як написано: Той, хто зібрав багато, не мав надміру, а хто зібрав мало, не мав нестачі.

Подяка Богові, що наділив серце Тита такою самою турботою про вас,

адже він, будучи старанним, прийняв прохання і добровільно пішов до вас.

Ми послали з ним брата, якого по всіх Церквах хвалять за Євангеліє,

а, крім того, він був вибраний Церквами, аби бути нашим співучасником у цій благодаті, котрій ми служимо на славу Самого Господа і для вашої ревності,

остерігаючись того, щоб від когось нам не зазнати нарікань за той достаток, яким ви нам послужили,

бо дбаємо про добро не тільки перед Господом, а й перед людьми.

Послали ми з ними нашого брата, старанність якого ми випробували за багатьох обставин багато разів, і який тепер ще старанніший через велике довір’я до вас.

Щодо Тита, то він — мій спільник, а ваш співпрацівник. Щодо наших братів, то вони — посланці Церков, слава Христа.

Тому дайте їм доказ вашої любові й нашої похвали щодо вас перед Церквами.

А про служіння святим мені зайве писати вам,

бо знаю вашу готовність; нею хвалюся за вас перед македонцями, що Ахая від минулого року готова, — ваша ревність заохотила багатьох.

Тож я послав братів, щоб те, чим ми хвалилися щодо вас, не виявилося в цьому випадку даремним, а щоб, як я сказав, ви були готові.

Як прийдуть зі мною македонці й знайдуть вас неготовими, щоб ми не були засоромлені з приводу того, [чим хвалилися], а про вас і не говорю.

Отже, я вважав необхідним просити братів, аби пішли до вас заздалегідь і підготували щедрий дар, про який ви наперед сповістили, щоб він був готовий — саме як щедрий дар, а не як вимушений.

Втім, хто сіє скупо, той скупо і жатиме, а хто сіє щедро, той щедро і пожне.

Кожний нехай дає за велінням серця, а не з жалем чи з примусу, адже Бог любить того, хто дає з радістю.

А Бог спроможний збагатити вас усякою благодаттю, щоб ви завжди в усьому мали повний достаток і збагачувалися всяким добрим ділом,

як написано: Розсипав, роздав бідним; його праведність перебуває навіки!

А Той, Хто дає насіння та хліб сіячеві на поживу, нехай зростить і примножить ваше «насіння» і нехай виростить плоди вашої праведності.

У всьому збагачуйтеся різноманітною щирістю, яка через нас складає подяку Богові.

Бо справа цього служіння не тільки задовольняє потреби святих, вона переповнена численними подяками Богові.

Завдяки досвідові цього служіння вони славлять Бога за ваше підкорення Євангелію Христа, яке ви сповідуєте, та за щирість спілкування з ними та з усіма.

Тож у своїй молитві за вас вони прагнуть до вас через превелику Божу благодать, яка над вами.

Подяка Богові за Його невимовний дар!

Тож я, Павло, сам закликаю вас лагідністю і покірністю Христа, — я, який «покірний, коли присутній» між вами, «а коли відсутній — відважний» стосовно вас.

Тож прошу: коли я прийду, то щоб мені не довелося вдатися до сміливості, яку розраховую рішуче виявити щодо деяких, котрі вважають, що ми чинимо по-тілесному.

Але, перебуваючи в тілі, ми не по-тілесному воюємо!

Бо зброя нашої боротьби не тілесна, а сильна завдяки Богові, щоби знищити твердині; ми руйнуємо задуми

та всяку гордість, що повстає проти Божого пізнання; ми підпорядковуємо кожний задум на послух Христові;

ми готові відплатити за будь-який непослух, коли сповниться ваш послух.

Ви дивитеся на обличчя. Коли хто переконаний, що він належить Христові, тоді нехай сам врахує ось що: як він, так і ми — Христові.

Якби ж я значно більше хвалився нашою владою, яку дав [нам] Господь для вашого збудування, а не для руйнування, то не був би засоромлений.

Втім, хай вам не здається, ніби я хочу залякати вас посланнями.

Адже мої послання, кажуть, «вагомі та сильні», а коли я «особисто присутній, — то немічний», і мова моя жалюгідна.

Та нехай знає такий, що які ми на словах у посланнях, коли відсутні, такі ми й на ділі, коли присутні.

Не сміємо судити чи рівняти себе до інших, які вихваляють самі себе; але ті, котрі самі себе міряють по собі та порівнюють себе із собою, не є розумними.

Ми ж не будемо безмірно хвалитися, але згідно з мірою еталона, що його дав нам Бог як міру, яку застосовуємо і до вас.

Тож не сягаємо занадто, наче ми не досягли вас: адже ми досягли вас Євангелієм Христа!

Надмірно не хвалимося чужою працею, а маємо надію, що коли у вас зросте ваша віра, ми надміру звеличимося, згідно з нашим взірцем,

щоби звіщати Євангеліє далеко за вашими околицями, а не хвалитися готовим на чужому полі.

Хто ж хвалиться, нехай хвалиться в Господі.

Бо досвідчений не той, хто сам себе ставить, а той, кого ставить Господь.

О, коли б ви трохи потерпіли моє безумство. Та ви й так терпите мене.

Адже я палаю до вас Божою ревністю, бо я заручив вас одному чоловікові, щоб, наче чисту діву, поставити перед Христом.

Та боюся, щоби часом, як змій звів Єву своїм лукавством, аби не зіпсувалися ваші думки, щоб ви не відхилилися від простоти й чистоти, яка в Христі.

Бо як прийшов би хто і проповідував іншого Ісуса, якого ми не проповідували, або прийняв іншого духа, якого ви не прийняли, або інше євангеліє, яке ви не прийняли, то ви з радістю терпіли б.

Думаю, що я нічим не менший від архиапостолів.

Хоч я і простий у слові, але не в знанні, адже в усьому ми завжди були відкритими перед вами.

Хіба я вчинив який гріх, коли принижував себе для того, аби ви були звеличені? Адже я даром благовістив вам Боже Євангеліє!

Від інших Церков забрав я, приймаючи плату, щоб вам служити.

А коли я прийшов до вас, то терпів нестатки, але нікому не був тягарем, бо мої нестатки поповнили брати, які прибули з Македонії. Я в усьому стримував себе, щоб не бути вам тягарем, — і буду стримувати.

Істина Христа є в мені; і цю похвалу не відніме в мене ніхто в країнах Ахаї.

Чому? Тому, що я не люблю вас? Те знає Бог.

А що роблю, те й буду робити, аби тим, котрі шукають підстави здаватися такими, як ми, усунути підставу того, чим вони хваляться.

Адже вони — лжеапостоли, робітники лукаві, які видають себе за апостолів Христа.

І не дивно, бо сам сатана видає себе за ангела світла.

Тому не є щось надзвичайне, коли і його слуги видають себе за служителів праведності: їхній кінець буде за їхніми вчинками.

Знову кажу: хай ніхто не вважає мене за божевільного. А коли ні, то прийміть мене хоча б як божевільного, щоб і я трохи похвалився.

Те, що кажу із цього приводу похвали, не кажу це від Господа, а наче в безумстві.

Оскільки багато хто хвалиться тілом, то і я похвалюся.

Тому що будучи мудрими, ви радо зносите безумних.

Адже ви терпите, коли вас хто поневолює, коли хто об’їдає, коли хто обдирає, коли хто величається, коли хто б’є вас в обличчя.

На сором кажу, що ми наче стали безсилими. Якщо хто наважується на щось, то — кажу це в безумстві — відважусь і я.

Вони юдеї? — І я. Вони ізраїльтяни? — І я. Вони нащадки Авраама? — І я.

Вони слуги Христові? — Кажу як нерозумний: я — більшою мірою! У труднощах — більше, у ранах — дуже багато, у в’язницях — надмірно, на межі смерті — часто.

Від юдеїв я дістав п’ять разів по сорок ударів без одного.

Тричі киями був я битий. Один раз був каменований. Тричі корабель розбивався зі мною, — ніч і день я провів у безодні.

Часто перебував у подорожах: у небезпеках на ріках, у небезпеках від розбійників, у небезпеках від одноплемінників, у небезпеках від язичників, у небезпеках у місті, у небезпеках у пустелі, у небезпеках на морі, у небезпеках від лжебратів;

у клопотах і труднощах; часто в недосипанні, у голоді й спразі; дуже часто в постах, у холоді та в наготі.

Крім цього зовнішнього, налягають на мене щоденні турботи за всі Церкви.

Якщо хто хворий, то хіба я не хворію? Якщо хто спокушається, то я хіба не палаю?

Коли вже маю хвалитися, то буду хвалитися своєю неміччю.

Бог і Отець Господа Ісуса, Який є благословенний навіки, знає, що не кажу неправди.

У Дамаску намісник царя Арети стеріг місто Дамаск, [вистежуючи], щоб мене схопити,

але мене через вікно спустили в кошику по стіні, — і я вирвався з його рук.

Доводиться хвалитися, однак це не корисно; тож перейду до Господніх видінь та об’явлень.

Знаю чоловіка в Христі, який чотирнадцять років тому, — не знаю, чи в тілі, не знаю, чи без тіла, Бог знає, — був підхоплений аж до третього неба.

І знаю, що той чоловік, — чи в тілі, чи без тіла, не знаю, Бог знає, —

був підхоплений у рай і почув невимовні слова, яких людина не може висловити.

Ось таким похвалюся, а собою — не хвалитимуся, хіба що своїми немочами.

Адже коли захочу хвалитися, то не виявлюся безумним, бо говоритиму правду; та стримаюся, щоби про мене хтось більше не подумав, крім того, що бачить у мені та що чує від мене.

І щоб я через численні об’явлення не пишався, то дано мені колючку в тіло — посланця сатани, — аби бити мене в обличчя, щоб я не величався.

Задля цього тричі благав Господа, щоб він відступився від мене,

та Він сказав мені: Досить тобі Моєї благодаті, адже [Моя] сила виявляється в немочі! Тому краще радо буду хвалитися своїми немочами, щоб оселилася в мені сила Христа.

Через це радію в немочах, у клопотах, у нестатках, у вигнаннях та утисках за Христа, бо коли я немічний, — тоді я сильний.

[Хвалячись], став я нерозумним, — ви до того мене змусили. Бо ви мали б мене хвалити, оскільки я нічим не поступаюся архиапостолам, хоч я ніщо.

Адже ознаки апостольства виявилися у вас у всякому терпінні, в ознаках, а також у чудесах і проявах сили.

Бо в чому ви поступаєтеся іншим Церквам? Хіба тільки в тому, що я не був для вас тягарем? Даруйте мені цю «провину».

Оце втретє я готовий прийти до вас, та не буду тягарем, бо шукаю не вашого, а вас. Адже не діти повинні батькам збирати маєток, а батьки — дітям.

Я ж охоче потрачуся на вас і пожертвую собою за ваші душі, — і хоч дуже люблю вас, я менш улюблений.

Припустимо, що я не обтяжував вас, але, будучи хитрим, здобув вас підступом.

Хіба я коли-небудь використав вас через тих, кого до вас посилав?

Я вмовив Тита й послав разом з ним брата, — чи використав вас Тит? Хіба не діяли ми в одному дусі? Хіба не ходили ми тими самими слідами?

Може, ви знову думаєте, що ми виправдовуємося перед вами? Перед Богом у Христі кажемо: все чинимо, улюблені, для вашого збудування.

Та боюся, аби часом, коли прийду, не знайти вас такими, якими б не хотів, і щоб сам не був для вас таким, якого б ви не бажали. Щоб не було сварок, заздрощів, обурення, суперництва, обмов, пліток, пихи, безладдя;

щоби знову, коли прийду, не впокорив мене мій Бог перед вами, і я не оплакував би багатьох, які раніше згрішили та не покаялися в нечистоті, у розпусті, у безсоромності, що їх учинили.

Оце втретє іду до вас. Устами двох або трьох свідків буде стверджене кожне слово.

Я попереджав і попереджаю, — як був у вас удруге, та й тепер, коли я відсутній, коли прийду знову, то не помилую тих, котрі раніше згрішили, як і всіх інших.

Ви шукаєте доказу, чи промовляє через мене Христос: для вас Він не є немічним, але сильний у вас.

Бо хоч Він і був розп’ятий у немочі, та живе Божою силою. Адже й ми немічні в Ньому, але Божою силою, яка у вас, будемо жити з Ним.

Випробовуйте себе самих, чи перебуваєте ви у вірі, пізнавайте себе. Хіба ви не знаєте себе, що Ісус Христос у вас? Чи, може, ви недосвідчені?

Маю надію, ви розумієте, що ми не є недосвідченими!

Благаємо Бога, щоб ви не робили ніякого зла: не для того, аби ми виявилися досвідченими, але щоб ви чинили добро, а ми були як недосвідчені.

Адже ми нічого не можемо проти істини, але за істину.

Ми радіємо, коли ми немічні, а ви — сильні. Про це й молимося: за вашу досконалість.

Саме тому пишу це тепер, коли відсутній, щоб коли прийду, нещадно не скористатися тією владою, яку дав мені Господь на збудування, а не на руйнування.

Отак, брати: радійте, вдосконалюйтеся, втішайтеся, будьте однодумні, зберігайте мир — і Бог любові та миру буде з вами!

Вітайте один одного святим поцілунком. Вас вітають усі святі.

Благодать Господа Ісуса Христа, любов Бога і спільність Святого Духа — з усіма вами. [Амінь].