Вспоминая об этом, изливаю душу мою, потому что я ходил в многолюдстве, вступал с ними в дом Божий со гласом радости и славословия празднующего сонма.
Як про це пригадаю, то душу свою виливаю, як я в многолю́дді ходив, і водив їх до Божого дому, із голосом співу й подяки святко́вого на́товпу.
Про це я згадую і душу виливаю над собою: як я йшов у громаді, йшов попереду них до дому Божого, посеред гуків радости й хвали, у гурті святковім.
[Пс 42:5 (41)]
Чому хиляєшся, душе моя, і затревожилась в мене? Вповай на Бога! Бо я буду ще прославляти його за спасеннє лиця його.
[Пс 42:5 (41)]
Згадав про це я і вилив перед собою душу свою, бо перейду до місця, де дивовижний намет, — аж до дому Божого — з голосом радості й хвали, зі святковим відлунням.