Совесть же разумею не свою, а другого: ибо для чего моей свободе быть судимой чужою совестью?
Говорю́ ж не про власне сумління, але іншого, — чого б моя воля судилась сумлінням чужим?
сумління ж, кажу, не свого, а іншого. Чому бо моя свобода мала б судитись іншого сумлінням?
Про совість же я кажу, не про свою, а про другого; чого бо вільність моя судити маєть ся від совісти другого?
Маю на увазі не своє сумління, але іншого. Однак, чому моя свобода має визначатися сумлінням іншого?
Коли я так кажу, то маю на увазі не власне сумління, а сумління іншого. Бо навіщо дозволяти, щоб моя воля була засуджена чужим сумлінням.