1 Брати мої, хай не буде багато таких, які стають учителями, знаючи, що приймемо більший осуд.
2 Адже всі ми багато грішимо. Коли ж хто не грішить словом, — то досконалий чоловік, здатний приборкати й усе тіло.
3 Ось і коням вкладаємо вуздечку в рот, щоб нам корилися, і керуємо всім їхнім тілом.
4 Ось і кораблі, хоч які великі та гнані бурхливими вітрами, але керуються малим стерном, куди [лише] хоче стерновий.
5 Так само і язик: хоч і малий орган, а дуже хвалиться. Ось який невеликий вогонь, а спалює такий великий ліс!
6 І язик — це вогонь, світ неправди. Язик [так] поставлений між нашими органами, що опоганює все тіло і підпалює круг життя, а його самого запалює геєна [1].
7 Адже всякий рід звірів і птахів, плазунів і риб приборкується, — вони освоєні людською природою.
8 А язика ніхто з людей не може приборкати; він — зло невгамовне, повний смертоносної отрути.
9 Ним благословляємо Господа й Отця і ним проклинаємо людей, які створені за Божою подобою.
10 З тих самих уст виходить благословення і прокляття. Не годиться, брати мої, щоб так воно було!
11 Хіба з одного джерела виходить солодка й гірка вода?
12 Чи може, брати мої, смоківниця родити оливки, а виноградна лоза — смокви? І солончак не може давати солодкої води.
13 Хто мудрий і досвідчений між вами? Нехай покаже свої діла в лагідній мудрості доброго способу життя.
14 Коли ж маєте гірку заздрість і суперництво у ваших серцях, не хваліться і не говоріть неправди на правду.
15 Це не та мудрість, яка сходить згори, а земна, душевна, бісівська.
16 Тому що де заздрість та чвари, там безладдя і всяке лихе діло.
17 А та мудрість, що згори, насамперед чиста, потім мирна, лагідна, покірна, повна милосердя і добрих плодів, безстороння, нелукава.
18 Адже плід праведності сіється в мирі — і творцями миру.