Юди 1 глава

Соборне послання св. апостола Юди
Українська Біблія. Турконяк → Елизаветинская Библия

Юда, раб Ісуса Христа, брат Якова, — покликаним, улюбленим у Бозі Отці та збереженим Ісусом Христом:

Ї҆ѹ́да, ї҆и҃са хр҇та̀ ра́бъ, бра́тъ же ї҆а́кѡва, сѹ́щымъ ѡ҆ бз҃ѣ ѻ҆ц҃ѣ̀ ѡ҆свѧщє́ннымъ, ї҆и҃съ хр҇то́мъ соблюдє́ннымъ зва҄ннымъ:

милосердя вам, мир і любов хай помножаться!

мл҇ть ва́мъ и҆ ми́ръ и҆ любы̀ да ѹ҆мно́житсѧ.

Улюблені, докладаючи всі старання, щоби писати вам про наше спільне спасіння, я визнав за необхідне написати вам, заохочуючи вас боротися за віру, одного разу передану святим.

Возлю́бленнїи, всѧ́ко тща́нїе творѧ̀ писа́ти ва́мъ ѡ҆ ѻ҆́бщемъ сп҇нїи ва́шемъ, нѹ́ждѹ воз̾имѣ́хъ писа́ти ва́мъ, молѧ̀ подвиза́тисѧ ѡ҆ преда́ннѣй вѣ́рѣ ст҃ы҄мъ є҆ди́ною.

Адже ввійшли деякі люди, віддавна призначені на цей осуд, безбожні, які благодать нашого Бога обертають на розпусту та відрікаються від єдиного Володаря [Бога] і Господа нашого Ісуса Христа.

Привнидо́ша бо нѣ́цыи человѣ́цы, дре́вле пред̾ѹста́вленнїи на сїѐ ѡ҆сѹжде́нїе, нечести́вїи, бг҃а на́шегѡ блгдть прелага́ющїи въ скве́рнѹ, и҆ є҆ди́нагѡ влдки бг҃а и҆ гд҇а на́шегѡ ї҆и҃са хр҇та̀ ѿмета́ющїисѧ.

Хочу вам нагадати, хоча ви все знаєте, що Господь, спершу визволивши народ з Єгипетської землі, пізніше вигубив тих, які не повірили.

Воспомѧнѹ́ти же ва́мъ хощѹ̀, вѣ́дѹщымъ и҆ ва́мъ є҆ди́ною сїѐ, ѩ҆́кѡ гд҇ь лю́ди ѿ землѝ є҆гѵ́петскїѧ сп҃сѐ, послѣдѝ невѣ́ровавшыѧ погѹбѝ:

І ангелів, які не зберегли свого початкового стану, але покинули своє житло, затримав у вічних кайданах під темрявою для суду великого дня.

а҆́ггелы же не соблю́дшыѧ своегѡ̀ нача́лства, но ѡ҆ста́вльшыѧ своѐ жили́ще, на сѹ́дъ вели́кагѡ днѐ ѹ҆́зами вѣ́чными под̾ мра́комъ соблюдѐ.

Також Содом і Гоморра та довколишні міста, що подібним до них способом чинили розпусту і ходили за іншим тілом, зазнали кари вічного вогню — і лежать вони, як приклад.

ѩ҆́коже содо́ма и҆ гомо́рра и҆ ѡ҆кре́стнїи и҆́хъ гра́ды, подо́бнымъ и҆̀мъ ѡ҆́бразомъ преблѹди́вше и҆ ходи́вше в̾слѣ́дъ пло́ти и҆ны́ѧ, предлежа́тъ въ показа́нїе, ѻ҆гнѧ̀ вѣ́чнагѡ сѹ́дъ под̾е́мше,

Так само й ці сновиди опоганюють тіло, відкидають владу і зневажають славу.

та́кожде ѹ҆̀бо и҆ сі́и, сѡ́нїѧ ви́дѧще, пло́ть ѹ҆́бѡ сквернѧ́тъ, госпо́дства же ѿмета́ютсѧ, сла́вы же хѹ́лѧще (не трепе́щѹтъ).

Та сам архангел Михаїл, коли сперечався з дияволом і говорив про тіло Мойсея, не наважився винести зневажливого суду, а сказав: Нехай докорить тобі Господь!

Мїхаи́лъ же а҆рха́гг҃лъ, є҆гда̀ со дїа́воломъ разсѹжда́ѧ {препира́ѧсѧ} глаго́лаше ѡ҆ мѡѷсе́овѣ тѣлесѝ, не смѣ́ѧше сѹда̀ навестѝ хѹ́лна, но речѐ: да запрети́тъ тебѣ̀ гд҇ь.

А ці зневажають те, чого не знають, а коли що знають від природи — як ті безсловесні тварини — то й тим себе гублять.

Сі́и же, є҆ли҄ка ѹ҆́бѡ не вѣ́дѧтъ, хѹ́лѧтъ: є҆ли҄ка же по є҆стествѹ̀ ѩ҆́кѡ безсловє́снаѧ живѡ́тнаѧ вѣ́дѧтъ, въ си́хъ сквернѧ́тсѧ {растлѣва́ютсѧ}.

Горе їм, бо вони пішли дорогою Каїна та погрузли в обмані нагороди Валаама, і загинули в бунті Корея.

(За҄ 78.) Го́ре и҆́мъ, ѩ҆́кѡ въ пѹ́ть ка́їновъ поидо́ша, и҆ въ ле́сть вала́амовы мзды̀ ѹ҆стреми́шасѧ, и҆ въ пререка́нїи корре́овѣ погибо́ша.

Вони є підводні скелі на ваших вечерях любові, які без остраху їдять з вами, випасаючи самих себе; це — безводні хмари, гнані вітрами, безплідні осінні дерева, двічі померлі й вирвані з корінням,

Сі́и сѹ́ть въ любва́хъ ва́шихъ скверни́тєли, съ ва́ми ѩ҆дѹ́ще, без̾ боѧ́зни себѐ пасѹ́ще: ѡ҆́блацы безво́дни, ѿ вѣ҄тръ преноси́ми: древеса̀ є҆сє́нна, безплѡ́дна, два́жды ѹ҆мє́рша, и҆скоренє́на:

бурхливі морські хвилі, які піняться власним соромом, блукаючі зорі, для яких навіки зберігається морок темряви.

вѡ́лны свирѣ́пыѧ мо́рѧ, воспѣнѧ́ющѧ своѧ҄ стыдѣ҄нїѧ: ѕвѣ́зды пре́лєстныѧ, и҆̀мже мра́къ тмы̀ во вѣ́ки блюде́тсѧ.

Про них пророкував Енох, сьомий від Адама, кажучи: Ось прийшов Господь з десятками тисяч Своїх святих [ангелів],

Про҇ро́чествова же и҆ ѡ҆ си́хъ седмы́й ѿ а҆да́ма є҆нѡ́хъ, глаго́лѧ: сѐ прїи́детъ гд҇ь во тма́хъ ст҃ы́хъ а҆́гг҃лъ свои́хъ,

щоб учинити суд над усіма й звинуватити кожну душу в усіх вчинках їхньої безбожності, які вони безбожно накоїли, і за всі жорстокі [слова], які говорили проти Нього безбожні грішники!

сотвори́ти сѹ́дъ ѡ҆ всѣ́хъ и҆ и҆з̾ѡбличи́ти всѣ́хъ нечести́выхъ ѡ҆ всѣ́хъ дѣлѣ́хъ нече́стїѧ и҆́хъ, и҆́миже нече́ствоваша, и҆ ѡ҆ всѣ́хъ же́стокихъ словесѣ́хъ и҆́хъ, ѩ҆́же глаго́лаша на́нь грѣ҄шницы нечести́вїи.

Це ті, які ремствують, нарікають на долю, ходять за своїми пожадливостями, а їхні уста говорять зухвале; вони підлещуються задля користі.

Сі́и сѹ́ть ропотницы̀, ѹ҆кори́тєли, (ча́сть поро́чна,) въ по́хотехъ свои́хъ ходѧ́ще нече́стїемъ и҆ законопрестѹпле́нїемъ: и҆ ѹ҆ста̀ и҆́хъ глаго́лютъ прегѡ́рдаѧ: чѹдѧ́щесѧ ли́цамъ по́льзы ра́ди.

А ви, улюблені, пам’ятайте слова, які раніше сказали апостоли Господа нашого Ісуса Христа,

Вы́ же, возлю́бленнїи, помина́йте глаго́лы преждеречє́нныѧ ѿ а҆п҇лъ гд҇а на́шегѡ ї҆и҃са хр҇та̀:

котрі звіщали вам: Останнім часом будуть кепкуни, які ходитимуть за своїми безбожними пожаданнями.

занѐ глаго́лахѹ ва́мъ, ѩ҆́кѡ въ послѣ́днее вре́мѧ бѹ́дѹтъ рѹга́тєли, по свои́хъ по́хотехъ ходѧ́ще и҆ нече́стїихъ.

Це ті, які порушують єдність; вони душевні, а Духа не мають.

Сі́и сѹ́ть ѿдѣлѧ́юще себѐ (ѿ є҆ди́ности вѣ́ры, и҆ сѹ́ть) тѣле́сни {дѹше́вни}, дѹ́ха не и҆мѹ́ще.

Ви ж, улюблені, збудовуйте себе вашою найсвятішою вірою, моліться у Святому Дусі.

Вы́ же, возлю́бленнїи, ст҃о́ю ва́шею вѣ́рою назида́юще себѐ, дх҃омъ ст҃ы́мъ молѧ́щесѧ,

Зберігайте себе в Божій любові, очікуючи милості нашого Господа Ісуса Христа для вічного життя,

са́ми себѐ въ любвѝ бж҃їей соблю́дайте, ждѹ́ще мл҇ти гд҇а на́шегѡ ї҆и҃са хр҇та̀, въ жи́знь вѣ́чнѹю.

та будьте милосердними до тих, хто вагається!

И҆ ѻ҆́вѣхъ ѹ҆́бѡ ми́лѹйте разсѹжда́юще,

Інших спасайте, вириваючи з вогню, а ще до інших будьте милосердними зі страхом, відчувайте ненависть навіть до одягу, опоганеного тілом.

ѻ҆́вѣхъ же стра́хомъ спаса́йте, ѿ ѻ҆гнѧ̀ восхища́юще: ѡ҆блича́йте же съ боѧ́знїю, ненави́дѧще и҆ ѩ҆́же ѿ пло́ти ѡ҆скверне́нѹю ри́зѹ.

А Тому, Хто може зберегти вас від падіння і поставити перед Своєю славою непорочними в радості, —

Могѹ́щемѹ же сохрани́ти вы̀ без̾ грѣха̀ и҆ без̾ скве́рны и҆ поста́вити пред̾ сла́вою свое́ю непоро́чныхъ въ ра́дости,

єдиному Богові, нашому Спасителеві, через Господа нашого Ісуса Христа, — слава, велич, сила та влада раніше всякого віку, і нині, і на всі віки! Амінь [1].

є҆ди́номѹ премдромѹ бг҃ѹ и҆ сп҃сѹ на́шемѹ, ї҆и҃сомъ хр҇то́мъ гд҇емъ на́шимъ, сла́ва и҆ вели́чїе, держа́ва и҆ вла́сть, пре́жде всегѡ̀ вѣ́ка, и҆ нн҃ѣ, и҆ во всѧ҄ вѣ́ки. А҆ми́нь.

« 1 глава 1 глава »